Тип: Рішення
Дата: 28 червня 2001 р.
Статус: Не визначено
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ ДРУГА СЕКЦІЯ
РІШЕННЯ
від 28.06.2001 Страсбург
Справа "Об'єднання "Ферайн геген Тьєрфабрікен" проти Швейцарії" (CASE OF VGT VEREIN GEGEN TIERFABRIKEN v. SWITZERLAND)
(Заява N 24699/94)
(Це рішення стане остаточним відповідно до положень пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ).
Воно може підлягати редакторській правці).
У справі "Об'єднання "Ферайн геген Тьєрфабрікен" проти Швейцарії" Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:
п. К.Л. Розакіс (C.L. Rozakis), голова
п. А.Б. Бака (A.B. Baka)
п. Л. Вільдхабер (L. Wildhaber)
п. Дж. Бонелло (G. Bonello)
п. П. Лоренцен (P. Lorenzen)
пані М. Цаца-Ніколовська (M. Tsatsa-Nikolovska)
п. Е. Левіц (E. Levits)
та п. Е. Фріберг (E. Fribergh), секретар секції,
після наради за зачиненими дверима 6 квітня 2000 року та 7 червня 2001 року постановляє таке рішення, винесене в останній із зазначених вище днів:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (N 24699/94) проти Швейцарії, поданою до Європейської комісії з прав людини (Комісія) зареєстрованим у Швейцарії об'єднанням "Ферайн геген Тьєрфабрікен" (об'єднання-заявник) 13 липня 1994 року на підставі колишньої статті 25 Конвенції про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ) (Конвенція).
2. Об'єднання-заявник представляв п. Л.А Мінеллі (L.A.Minelli), адвокат, який практикує в м. Форч, Швейцарія. Уряд Швейцарії (Уряд) представляла його уповноважена особа, п. П. Бойлатт (P.Boilatt), начальник відділу міжнародних справ Федерального міністерства юстиції.
3. Об'єднання-заявник стверджувало, що відмова транслювати його рекламний ролик становила порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ). Також воно скаржилося, що не мало ефективного засобу правового захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, для того щоб оскаржити цю відмову. Об'єднання-заявник також скаржилося на дискримінацію, на порушення статті 14 Конвенції, оскільки м'ясній промисловості було надано дозвіл транслювати свої рекламні ролики.
4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року, коли набрав чинності Протокол N 11 до Конвенції ( 995_004 ) (пункт 2 статті 5 Протоколу N 11).
5. Заяву було доручено другій секції Суду (пункт 1 правила 52 Регламенту Суду ( 980_067 ). Для розгляду цієї справи (пункт 1 статті 27 Конвенції ( 995_004 ) зі складу цієї секції було створено палату, як це передбачає пункт 1 правила 26 Регламенту Суду.
6. Ухвалою від 6 квітня 2000 року Суд оголосив заяву частково прийнятною.
7. І заявник, і Уряд подали свої зауваження щодо суті справи (пункт 1 правила 59). Після консультації зі сторонами палата вирішила, що необхідності проводити слухання по суті справи немає (пункт 2 правила 52 в кінці).
ЩОДО ФАКТІВ
I. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Об'єднання-заявник займається питаннями захисту тварин, особливо з огляду на проведення експериментів на тваринах та виробництво тваринницької продукції.
9. У відповідь на різні телевізійні рекламні передачі м'ясної промисловості об'єднання-заявник підготувало телевізійний ролик тривалістю 55 секунд, який містив два епізоди.
10. У першому епізоді свиноматка лаштує в лісі житло для своїх поросят. Сцену супроводжує спокійна оркестрова музика а також слова, які, зокрема, відбивають почуття сім'ї, яке мають свиноматки. У другому епізоді показано гамірну свиноферму - в маленьких загонах свині нервово гризуть металеві грати. Це, зокрема, супроводжується словами про те, що вирощування свиней у таких умовах нагадує концтабори і що тварин просто напихають медичними препаратами. Ролик закінчується закликом "Споживайте менше м'яса - на користь вашому здоров'ю, тваринам і довкіллю".
11. 3 січня 1994 року об'єднання-заявник, бажаючи показати цей ролик у програмі Швейцарської телерадіомовної компанії (Schweizerische Radio- und Fernsehgesellschaft) відправило відеокасету до існуючої у той час Компанії комерційного телебачення (AG fur das Werbefernsehen, тепер має назву Publisuisse), яка відповідала за телевізійну рекламу.
12. 10 січня 1994 року Компанія комерційного телебачення повідомила об'єднання-заявник, що вона не транслюватиме рекламного ролика з огляду на його "відверто політичний характер". Компанія зазначила, що можливою альтернативою є показ у ролику належних умов розведення тварин та інформування глядачів про те, що вони мають право дізнатися про походження м'яса, яке вони купують.
13. Листом від 10 січня 1994 року об'єднання-заявник звернулося з проханням видати йому рішення, проти якого воно могло подати оскарження. 13 січня 1994 року Компанія комерційного телебачення відповіла, що вона не є офіційним органом, яке видає рішення, що можуть бути оскаржені. З іншого боку, вона охоче організує зустріч для обговорення інших можливостей у присутності юрисконсульта.
14. У листі від 14 січня 1994 року об'єднання-заявник заявило, що воно не готове погодитися зі змінами у своєму ролику. Воно звернулося з проханням викласти підстави для рішення про відмову транслювати його та повідомити йому назву контролюючого органу, до якого можна направити оскарження.
15. Листом від 24 січня 1994 року Компанія комерційного телебачення відхилила прохання об'єднання заявника, зазначивши таке: "Оскільки ви відмовилися від обговорення, яке ми
запропонували, ми не бачимо сенсу розглядати пропозиції,
викладені у ваших листах від 14 і 20 січня 1994 року. Ми
шкодуємо з приводу такого розвитку подій, оскільки це не
відповідає ані вашим, ані нашим інтересам. Ми підтверджуємо,
що не можемо показати ваш ролик у запропонованому вигляді,
оскільки це становило б порушення статті S.14 Указу про
федеральне радіо- і телемовлення (Radio- und
Fernsehverordnung), а також наших Загальних умов діяльності
(Allgemeine Geschaftsbedingungen). Крім того, Компанію
комерційного телебачення не можна зобов'язувати транслювати
рекламні ролики, які завдають шкоди її діловим інтересам і
зачіпають права її редакторів".
16. 4 лютого 1994 року об'єднання-заявник подало заяву до Ради з оскарження питань незалежного радіо- і телемовлення (Unabhangige Beschwerdeinstanz fur Radio und Femsehen), оскаржуючи відмову транслювати ролик. Рада повідомила заявника 10 лютого 1994 року, що вона може розглядати лише скарги стосовно програм, які вже транслювалися. Але Рада передала скаргу до Федерального управління інформаційних засобів (Bundesamt fur Kommunikation). 25 квітня 1994 року Управління поінформувало об'єднання-заявник, що, згідно з положеннями про трансляцію передач, Компанія комерційного телебачення має право купувати рекламні ролики і вибирати на свій розсуд партнерів для укладення з ними контрактів. Управління також зазначило, що воно розглядає скаргу як таку, що стосується дисциплінарної відповідальності, і не вбачає підстав порушувати справу проти Швейцарської телерадіомовної компанії.
17. 6 липня 1994 року об'єднання-заявник подало скаргу до Федерального департаменту з питань транспорту та енергетики (Eidgenossisches Verkehrs- uhd Energiewirtschaftsdepartement), яку було відхилено 22 травня 1996 року. У своєму рішенні департамент, зокрема, зазначив, що Швейцарська телерадіомовна компанія є єдиною установою, що надає інформацію про події в країні (Inlandberichterstattung). Однак, що стосується рекламних передач то компанія працює в умовах конкуренції з місцевими, регіональними та іноземними телерадіомовними компаніями, і заявника ніщо не зобов'язувало організовувати трансляцію свого ролика в програмах компанії. До того ж у питаннях реклами компанія діяла як приватне підприємство і обов'язком дотримання публічного права при трансляції рекламних роликів зв'язана не була. Департамент зробив висновок, що не можна було видати наказ Швейцарській телерадіомовній компанії транслювати цей рекламний ролик.
18. Адміністративно-правову апеляцію (Verwaltungsgerichtsbeschwerde) об'єднання-заявника, подану адвокатом і датовану 18 червня 1996 року, яку Федеральний суд (Bundesgericht) відхилив 20 серпня 1997 року. Посилаючись на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), суд зазначив, що Федеральне управління інформаційних засобів повинне було офіційно надати об'єднанню-заявникові можливість порушити провадження з розгляду скарги, яке, за потреби, могло б врегулювати це питання. Оскільки справа була готова до вирішення, Федеральний суд сам ухвалив рішення, давши помірковану оцінку порушеним питанням.
19. У рішенні суду пояснювалася позиція Швейцарської телерадіомовної компанії у швейцарському праві. Компанія більше не користувалася монополією і діяла в умовах зростаючої конкуренції з іноземними суб'єктами. Однак це не змінювало того факту, що, відповідно до чинного закону, Швейцарська телерадіомовна компанія продовжувала свою діяльність, дотримуючись обов'язкових для неї вимог публічного права. Сам же закон надавав їй право транслювати національні та мовні регіональні програми.
20. Федеральний суд також зауважив, що пункт 3 статті S.55bis Федеральної конституції (Bundesverfassung; у редакції, яка була чинною в той час) гарантує незалежність радіо- і телевізійної трансляції, а також автономію передач. Однак рекламні передачі перебувають поза межами сфери зобов'язань Швейцарської телерадіомовної компанії, оскільки така передача вже містить у собі оцінку інформації редактором. Стаття S.55bis Федеральної конституції та стаття S.4 Закону про федеральне радіо- і телемовлення (Bundesgesetz uber Radio und Femsehen) поширювалися тільки на сферу програмних передач. Передача не повинна впливати на думку глядачів шляхом однобічного, чи необ'єктивного, або недостатньо всебічного висвітлення події, а це не сумісно з обов'язком журналістської етики. А рекламні ролики, за самою своєю суттю, є однобічною інформацією, оскільки вони створюються в інтересах сторони, що їх пропонує. З цієї причини вони ніколи не підлягають критичній оцінці і, згідно з пунктом 1 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення, мають бути чітко відокремлені від самої передачі і йти під рубрикою "реклама". Фактично Закон про федеральне радіо- і телемовлення стосувався не передач, а питань реклами та фінансування. Крім того, не передбачалося право транслювати рекламний ролик за принципом різноманітності програм і у випадку, коли рекламу конкурента вже було допущено. Далі в рішенні говорилося: "До 1964 року (реклама) на радіо і телебаченні була
абсолютно заборонена. Згодом її допустили на телебаченні,
хоча з обмеженнями в інтересах оптимального дотримання вимог
трансляції та захисту важливих громадських інтересів (молоді,
здоров'я, принципу плюралізму в пресі). Сьогодні стаття S.18
Закону про федеральне радіо- і телемовлення у принципі
допускає рекламу на телебаченні, але з певними обмеженнями.
Так, пункт 5 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і
телемовлення забороняє релігійну і політичну рекламу, а також
рекламу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та медичних
препаратів. Федеральна рада має право запроваджувати
додаткові заборони на рекламу в інтересах захисту
неповнолітніх і довкілля... На цій підставі стаття S.18
Закону про федеральне радіо- і телемовлення набула більш
конкретної форми в статтях SS.10 et seg. Указу про федеральне
радіо- і телемовлення. У цих положеннях взагалі не
передбачається будь-якого обов'язку транслювати рекламні
ролики і не оголошується, що реклама є обов'язком
телерадіомовної компанії за публічним правом".
21. Стосовно скарги об'єднання-заявника на підставі статті 10 Конвенції ( 995_004 ) Федеральний суд визнав, що заборона політичної реклами, передбачена пунктом 5 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення, служить різним цілям: "Вона повинна перешкодити могутнім фінансовим групам
набувати переваг у політичній конкуренції. В інтересах
демократичного процесу вона покликана захистити формування
громадської думки від неправомірного комерційного впливу і
створити певний рівень можливостей для різних сил
суспільства. Ця заборона допомагає забезпечувати незалежність
радіо- і телевізійних компаній у редакційних питаннях, -
незалежність, якій можуть загрожувати могутні спонсори
політичної реклами. Згідно зі швейцарським законом про
інформаційні засоби, преса залишається найважливішим засобом
розміщення платної політичної реклами. Могутні фінансові
групи вже мають можливості забезпечувати для себе більше
місця в цій сфері; дозвіл розміщувати політичну рекламу на
радіо й телебаченні посилить цю тенденцію і справлятиме
значний вплив на демократичний процес формування громадської
думки - тим паче, що встановлено, що телебачення, з огляду на
його поширеність та оперативність, матиме більший вплив на
громадськість, ніж інші інформаційні засоби... Застереження
стосовно політичної реклами на користь друкованих засобів
масової інформації забезпечує розміщення в них певної частини
рекламного ринку і таким чином сприяє їх фінансуванню, що, у
свою чергу, перешкоджає небажаній концентрації преси і, отже,
опосередковано сприяє затвердженню принципу плюралізму в
засобах масової інформації, що задовольняє вимогу статті 10
Конвенції ( 995_004 ) ..."
22. Федеральний суд зауважив, що об'єднання-заявник мало інші способи поширення своїх політичних ідей, наприклад, через іноземні програми, які транслюються у Швейцарії, або через кінотеатри та пресу. Компанія комерційного телебачення надавала об'єднанню-заявникові інші можливості, а також була готова організувати зустріч для їх обговорення з об'єднанням-заявником у присутності юрисконсульта.
23. Щодо скарги об'єднання-заявника про дискримінацію, Федеральний суд встановив, що ця скарга стосується двох не порівнюваних між собою речей. Рекламний матеріал м'ясної промисловості мав економічний характер, оскільки був спрямований на підвищення товарообігу і не пов'язувався з питаннями захисту тварин. Водночас рекламний ролик об'єднання-заявника, який закликав зменшити споживання м'яса і містив деякі кадри, що шокують, спрямовувався проти промислового виробництва продукції з тварин. Ставлячи свою мету, об'єднання-заявник неодноразово активно виступало в засобах масової інформації. У 1992 році воно подало дисциплінарну скаргу стосовно Федерального парламенту Швейцарії. На початку 1994 року ця скарга перетворилася в політичне питання, після того її прокоментувала Федеральна рада Швейцарії.
II ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА
A. Загальне нормативне законодавство стосовно радіо і телебачення
24. У статті S.55bis Федеральної конституції Швейцарії в редакції, яка була чинною на той час, сказано: "1. Прийняття законодавства стосовно радіо і
телебачення... належить до компетенції Конфедерації. 2. Радіо і телебачення мають сприяти культурному
розвиткові, свободі вираження поглядів, а також забезпечувати
видовищні заходи для публіки. Вони мають враховувати
особливості країни та вимоги кантонів. Вони мають
висвітлювати події об'єктивно і належним чином відбивати
різноманітність поглядів.
3. У світлі пункту 2 гарантується безсторонність радіо і
телебачення, а також автономія у створенні передач ..."
25. Ці положення передбачені в статті S.93 чинної нині Федеральної конституції.
26. Закон про федеральне радіо- і телемовлення містить посилання на статтю S.55bis, встановлюючи принципову вимогу, за якою трансляція радіо- і телевізійних програм дозволяється за наявності ліцензії. Стаття S.26 надає дозвіл на трансляцію національних і мовних регіональних програм Швейцарській телерадіомовній компанії. Стаття S.4 цього Закону вимагає забезпечення об'єктивності програм, які належним чином відбивали б плюралізм висвітлення подій і думок.
27. Ця компанія передала всі функції придбання та організації телевізійної реклами Компанії комерційного телебачення (тепер вона має назву "Publisuisse"), яка заснована згідно з приватним правом і діяльність якої не підлягає ліцензуванню.
B. Законодавство, що регулює телевізійну рекламу
28. Рекламні ролики показуються у проміжок між передачами в різний час протягом дня. Стосовно реклами в Законі про федеральне радіо- і телемовлення сказано:
"Стаття S.18. Реклама 1. Реклама має бути чітко відокремлена від решти
передачі і виходити під відповідною рубрикою. Штатні
працівники телерадіомовної компанії не беруть участі у
транслюванні рекламних матеріалів ... <...> 5. Заборонено релігійну та політичну рекламу, а також
рекламування алкогольних напоїв, тютюнових виробів та
медичних препаратів. Федеральна рада має право запроваджувати
додаткові заборони на рекламу в інтересах захисту
неповнолітніх та довкілля".
29. У своєму посланні (Botschaft) від 28 вересня 1987 року до парламенту Швейцарії Федеральна рада пояснила, що заборона політичної реклами "має перешкоджати могутнім фінансовим групам набувати переваг у політичній конкуренції" (Bundesblatt (Feuille federate), 1987 р., III 734).
30. У статті S.15 Указу про федеральне радіо- і телемовлення сказано:
"Стаття S.15. Недозволена реклама Заборонено: a) релігійну й політичну рекламу; b) рекламу алкогольних напоїв і тютюнових виробів; c) рекламування медичних препаратів, публічна реклама
яких не дозволяється медичним законодавством; d) неправдиву рекламу або таку, що вводить в оману, або
рекламу, яка становить несправедливу конкуренцію; e) рекламу, яка спрямована на одержання вигоди через
природну довірливість дітей або відсутність досвіду в молоді,
або яка зловживає їхніми почуттям відданості; f) рекламу, що діє на підсвідомість..."
ЩОДО ПРАВА
I. ПОПЕРЕДНЄ ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ
31. Уряд стверджував, як і перед цим у Комісії, що об'єднання-заявник неправильно використало своє право на заяву в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Так, подаючи заяву, воно стверджувало, що адміністративно-правова апеляція не подавалася, хоча в той самий час об'єднання вже подало саме таку скаргу до Федерального суду, внаслідок чого фактично й було постановлено рішення цього суду 20 серпня 1997 року.
32. Суд зазначає, що об'єднання-заявник подало свою заяву до Комісії 13 липня 1994 року зі скаргою на відмову транслювати рекламний ролик. Незадовго до цього, 18 червня 1994 року, воно подало по суті таку саму скаргу у вигляді адміністративно-правової апеляції до Федерального суду, який виніс своє рішення 20 серпня 1997 року.
33. Суд нагадує принципи свого прецедентного права, згідно з якими до початкової заяви не заборонено додавати матеріали, які, зокрема, можуть стосуватися доказу, що заявник виконав умови пункту 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ), навіть якщо він зробив це вже після того, як подав заяву, але не пізніше винесення ухвали про її прийнятність (див. рішення у справі "Рінгайсен проти Австрії" (Ringeisen v. Austria) від 16 липня 1971 року, серія А, N 13, с. 38, п. 89-93). Суд не вбачає підстав переглядати ці питання.
34. Звідси випливає, що попереднє заперечення Уряду має бути відхилене.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
35. Об'єднання-заявник скаржилося, що відмова транслювати його рекламний ролик становила порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ), в якій сказано: "1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це
право включає свободу дотримуватися своїх поглядів,
одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання
органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття
не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності
радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. 2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з
обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким
формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що
встановлені законом в інтересах національної безпеки,
територіальної цілісності або громадської безпеки, для
охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони
здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших
осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації
або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є
необхідними в демократичному суспільстві".
36. Уряд оспорював цей аргумент.
A. Відповідальність держави-відповідача
37. Перед тим як розглянути суть справи, Суд повинен з'ясувати, чи можна відповідальність покласти на державу.
1. Подання сторін
38. Об'єднання-заявник доводило в поданні, що держава не може делегувати функції приватним особам у такий спосіб, що підриває основні права, бо це призводить до "приватизації" таких функцій. Оскільки радіо- і телепрограми у Швейцарії можуть транслюватися лише за наявності ліцензії, наданої державою, остання, при підготовці закону стосовно таких ліцензій, зобов'язана забезпечити повагу до свободи вираження поглядів. У час, про який ідеться, цей погляд уже був втілений як частина неписаного конституційного права Швейцарії. Уряд не був звільнений від обов'язку намагатися забезпечувати утвердження свободи інформації у цій конкретній сфері.
39. Об'єднання-заявник також стверджувало, що різне правове підгрунтя, яке регулює, з одного боку, діяльність Швейцарської телерадіомовної компанії, а з іншого - Компанії комерційного телебачення, не забезпечують достатню повагу до його права на свободу вираження поглядів, як це передбачено в статті 10 Конвенції ( 995_004 ). Відокремлення приватного права від публічного недостатньо враховує той факт, що в певних випадках свобода вираження поглядів надає особі право висловлювати думку стосовно суспільних питань під час трансляції телевізійних передач, які оплачуються рекламодавцями, тобто під час так званої перерви для реклами. Посилаючись на справу "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy), об'єднання-заявник зазначило, що Конвенція призначена гарантувати не ті права, що є теоретичними й примарними, а права реальні, які можна здійснити на практиці (див. рішення від 13 травня 1980 року, серія А, N 37, с.16, п. 33).
40. Уряд стверджував, що стаття 10 Конвенції ( 995_004 ) не застосовується в цій справі. Постало питання, чи передбачає це положення право на "антену", тобто доступ до певного засобу масової інформації, який контролюється третьою особою. Навіть якби це було так, відмова Компанії комерційного телебачення транслювати рекламний ролик не спричинилася б до відповідальності швейцарських органів влади. Останні не здійснювали контролю за діяльністю Компанії комерційного телебачення, яка була заснована на підставі приватного права і діяльність якої регулювалася цим правом, і вони не заважали компанії транслювати рекламні ролики. Крім того, пункт 5 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення не служив підставою для встановлення відповідальності швейцарських органів влади у цій справі. Так, підстави, наведені компанією в її листі від 24 січня 1994 року, стосовно відмови показувати рекламні ролики мали особистий характер, а саме - зазначалося, що її не можна зобов'язувати транслювати рекламу яка завдає шкоди її діловим інтересам і зачіпає її редакційні інтереси. Посилаючись на справу "Густафссон проти Швеції" (Gustafsson v. Sweden), Уряд зауважив, що ця справа стосується відносин між приватними об'єднаннями, згадуваною компанією та об'єднанням-заявником (див. рішення від 25 квітня 1996 року, Reports 1996-II, с. 658, п. 60). Навіть якби стаття 10 Конвенції ( 995_004 ) застосовувалася, швейцарські органи влади несли б відповідальність лише стосовно свого позитивного обов'язку згідно з цим положенням.
41. Крім того, Уряд стверджував, що, транслюючи рекламу, Швейцарська телерадіомовна компанія не виконувала завдань публічного обслуговування і у зв'язку з цим могла користуватися конституційно гарантованою свободою комерції, як і свободою укладення контрактів. Це не залежало від того факту, що ця компанія передала Компанії комерційного телебачення функції придбання телевізійної реклами, хоча при цьому необхідно зважати на міжнародне та національне право, включно з положеннями Закону про федеральне радіо- і телемовлення, які встановлюють обмеження на рекламу. Діяльність обох компаній регулюється приватним правом. З огляду на це постає питання у світлі приватного права стосовно наявності будь-якого позитивного обов'язку швейцарських органів влади ефективно забезпечувати свободу вираження поглядів приватними особами. У світлі публічного права питання постає стосовно того, чи відповідає статті 10 Конвенції ( 995_004 ) заборона реклами відповідно до пункту 5 статті 18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення.
42. Щодо публічно-правового питання цієї справи, Уряд зауважив, що вимоги статті 10 Конвенції ( 995_004 ) виконані. При цьому було зроблено посилання на рішення Федерального суду від 20 серпня 1997 року, коли об'єднання-заявник мало змогу оскаржити свої права за статтею 10 Конвенції, не маючи права на трансляцію тобто на "антену". Федеральний суд і справді розглянув скарги об'єднання-заявника, в яких воно посилалося на статтю 10, і зокрема на страсбурзьке прецедентне право.
43. Щодо питання у світлі приватного права Уряд вказував на принципи прецедентної практики Федерального суду, згідно з якими конституційні права, як і права за Конвенцією ( 995_004 ), мають також застосовуватися "горизонтально" у відносинах між приватними особами. Згодом ця практика була втілена в статті S.35 чинної Федеральної конституції Швейцарії. Отже, права осіб гарантувалися судовими засобами та законодавством. У цій справі Федеральний суд встановив, що питання спершу має бути вирішене в контексті приватного права. Насправді, відмову Компанії комерційного телебачення мала розглянути комісія, що займається питаннями антимонопольного законодавства, яка, безумовно, розглянула б "горизонтальні" наслідки основних прав між приватними особами.
2. Оцінка справи Судом
44. Сторони не заперечували того, що Компанія комерційного телебачення є компанією, заснованою згідно з приватним правом Швейцарії. Отже, потрібно з'ясувати, чи перебуває в межах юрисдикції Уряду відмова Компанії транслювати рекламний ролик об'єднання-заявника. З цього приводу Суд зважає зокрема, на подання Уряду, згідно з яким при вирішенні питання, чи купувати рекламний матеріал, Компанія комерційного телебачення діяла як приватна сторона, користуючись свободою укладання контрактів.
45. Згідно зі статтею 1 Конвенції ( 995_004 ), кожна Договірна Сторона "гарантує кожному, хто перебуває під (її) юрисдикцією, права і свободи визначені в Конвенції". Як Суд зазначив у справі "Маркс проти Бельгії" (Marcks v. Belgium) (рішення від 13 червня 1979 року, серія A, N 31, с. 15, п. 31; див. також рішення "Янг, Джеймс і Вебстер проти Сполученого Королівства" (Young, James and Webster v. the United Kingdom) від 13 серпня 1981 року, серія A, N 44, с. 20, п. 49), на додаток до здебільшого негативного зобов'язання держави утримуватися від втручання в права, гарантовані Конвенцією ( 995_004 ), "можуть існувати позитивні обов'язки, втілені" в цих гарантіях. Тоді відповідальність може бути покладена на державу у зв'язку з недотриманням її обов'язку приймати національне законодавство.
46. Суд не вважає за бажане, і тим паче - за потрібне, формулювати загальне правило стосовно того, до якої міри гарантії Конвенції ( 995_004 ) мають поширюватися на відносини між приватними особами inter se.
47. Досить зазначити, що в цій справі як Компанія комерційного телебачення, так і пізніше Федеральний суд у своєму рішенні від 20 серпня 1997 року, розглядаючи прохання об'єднання-заявника показати даний рекламний ролик, посилалися на статтю S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення, яка забороняє "політичну рекламу". Отже, за національним законодавством, тлумачення якому дав Федеральний суд як остання інстанція, оскаржена об'єднанням-заявником дія мала законні підстави (див. згадувані вище рішення у справах Маркса та Янга, Джеймса і Вебстера). По суті, об'єднанню-заявникові заборонили виражати політичну думку. Виходячи з цих обставин справи Суд визнав можливість покладення відповідальності за порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ) на державу-відповідача у контексті статті 1 Конвенції.
B. Чи відбулося втручання у права об'єднання-заявника, передбачені статтею 10 Конвенції ( 995_004 )
48. Оскільки було встановлено відповідальність держави-відповідача, відмова транслювати рекламний ролик об'єднання-заявника становила "втручання з боку державного органу" у здійснення права, гарантованого статтею 10 ( 995_004 ).
49. Таке втручання є порушенням Конвенції ( 995_004 ), якщо воно не задовольняє вимог пункту 2 статті 10. Отже, необхідно визначити, чи було воно "встановлене законом", чи здійснене задля досягнення однієї або кількох законних цілей, викладених у цьому пункті, і чи було воно для досягнення цих цілей "необхідним у демократичному суспільстві".
C. Чи було втручання "встановлене законом"
50. Об'єднання-заявник стверджувало, що достатніх правових підстав для втручання в його права з боку Компанії комерційного телебачення не було. Рекламний ролик, який воно мало намір показати, не можна було вважати "політичним". Він лише містив ілюстровану інформацію, без будь-яких мовних елементів, яка пояснювала, як свині поводили б себе в природному середовищі і, навпаки, в яких умовах люди тримають їх у тісних свинарниках. Ця інформація кваліфікувалася як інформація, і не більше того. Той факт, що така інформація могла спричинити політичні наслідки, не давав підстави вважати її політичною рекламою. Основним завданням інформації було висвітлення і поширення відомостей, які зрештою сприяють виробленню правильних політичних рішень.
51. Уряд стверджував, що будь-яке втручання у права об'єднання-заявника було "встановлене законом", як цього вимагає пункт 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ), оскільки його передбачає пункт 5 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення, який було належним чином оприлюднено, отже, об'єднання-заявник мало змогу ознайомитися з ним. Хоча термін "політичний" є дещо нечітким, в абсолютній його визначеності потреби немає, і саме національні органи влади мають розвіяти будь-які сумніви стосовно тлумачення даних положень. Щодо цієї справи, Федеральний суд у своєму рішенні від 20 серпня 1997 року зауважив, що рекламний ролик, який засуджував м'ясну промисловість, не мав комерційного характеру і, по суті, мав розглядатися у більш загальному контексті войовничості цього об'єднання в питаннях захисту тварин.
52. Суд нагадує принципи своєї прецедентної практики, згідно з якими слова "згідно із законом" не лише вимагають для оскаржуваного заходу наявності певних підстав у національному праві, а й передбачають певний якісний рівень такого закону, вимагаючи його доступності для відповідної особи і передбачуваності його наслідків (див. рішення в справі "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland) (GC), N 27798/95, ECHR 1999-II). Однак у більшості випадків саме національні органи, зокрема суди, мають тлумачити і застосовувати національне законодавство (див. рішення в справі "Копп проти Швейцарії" (Kopp v. Switzerland) від 25 березня 1998 року, Reports 1998-II, с. 541, п. 59; та рішення в справі "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France) від 24 квітня 1990 року серія A, N 176-A с. 21 et seg., п. 29).
53. Щодо цієї справи Федеральний суд у своєму рішенні від 20 серпня 1997 року як на правову підставу для відмови транслювати рекламний ролик заявника посилався на пункт 5 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення, що забороняє "політичну рекламу". Ця заборона так само підтверджується у пункті 1 (e) статті S.15 Указу про федеральне радіо- і телемовлення.
54. Сторони не мали розбіжностей стосовно того, що ці закони були належним чином опубліковані, що об'єднання-заявник мало змогу ознайомитися з ними. Однак постає питання, чи були ці норми передбачувані з погляду їхніх наслідків.
55. Суд знову наголошує на тому, що норму не можна вважати "законом" у контексті пункту 2 статті 10 ( 995_004 ), якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, яка дає змогу будь-якій особі - якій за потребою може бути надана відповідна консультація - передбачити, достатньою за даними обставинами мірою, наслідки, які може спричинити дана дія. Немає потреби в передбачуваності цих наслідків з абсолютною певністю. Також, незважаючи на бажаність визначеності, її наслідком може виявитися надмірна ригідність, а закон повинен мати здатність відповідати обставинам, що змінюються. Отже, чимало законів незмінно формулюються у термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими і тлумачення та застосування яких є питаннями практики (див., наприклад, рішення у справі "Гертель проти Швейцарії" (Hertel v. Switzerland) від 25 серпня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions, 1998-VI, с. 2325, п. 35; рішення у справі "Мелоун проти Сполученого Королівства" (Malone v. the United Kingdom) від 2 серпня 1984 року, серія A, N 82 с. 31-32, п. 66).
56. У цій справі необхідно розглянути, чи було термін "політична реклама" сформульовано в пункті 5 статті 18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення у спосіб, який надавав об'єднанню-заявникові змогу передбачити, що він виявиться підставою для заборони трансляції запропонованої телевізійної реклами. У цьому ролику показувалися свині в лісі та в загонах гамірного свинарника. Його супроводжує голос, який порівнює ці умови з умовами концтаборів і закликає телеглядачів: "Споживайте менше м'яса - на користь вашому здоров'ю, тваринам і довкіллю".
57. На думку Суду, зміст рекламного ролика, безсумнівно, виходив за межі звичайної комерційної реклами, яка закликає людей купувати певну продукцію. У той час його спрямованість на захист тварин, виражена в деяких різких епізодах, та заклик зменшувати споживання м'яса відбивають суперечливі погляди на сучасне суспільство загалом, а також ті погляди, що становлять підгрунтя різних політичних дискусій. Насправді, як зазначив Федеральний суд у своєму рішенні від 20 серпня 1997 року (див. вище пункт 23), об'єднання-заявник подало стосовно цих питань дисциплінарну скаргу до Федерального парламенту Швейцарії.
58. Як такий цей рекламний ролик може вважатися "політичним" у контексті пункту 5 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення. Отже, об'єднання-заявник могло "передбачити заздалегідь" відмову транслювати його на цих підставах. Тому втручання у право заявника було "встановлене законом", як це передбачає пункт 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
D. Чи мало втручання законну мету
59. Об'єднання-заявник також стверджувало, що законної мети, яка виправдовувала б це втручання в його права, не існувало.
60. Уряд у поданні заявляв, що відмова транслювати цей рекламний ролик мала на меті захистити формування громадської думки від впливу з боку могутніх фінансових груп, водночас забезпечуючи рівні можливості для різних утворень суспільства. Ця відмова також забезпечувала пресі сегмент рекламного ринку, сприяючи таким чином її фінансовій автономії. Отже, на думку Уряду, цей захід був виправданий "в інтересах захисту прав інших", як цього вимагає пункт 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
61. Суд зважає на послання Федерального суду до парламенту Швейцарії, в якому він пояснив, що заборона політичної реклами в пункті 5 статті S.18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення має перешкодити могутнім фінансовим групам набувати переваг у політичній конкуренції. У своєму рішенні від 20 серпня 1997 року Федеральний суд зауважив, що заборона мала також забезпечувати незалежність радіо- і телевізійних компаній; звільнити політичний процес від непотрібного комерційного впливу; забезпечити певну рівність можливостей між різними силами в суспільстві; та забезпечити підтримку преси, зберігаючи за нею право вільно публікувати політичну рекламу.
62. Отже, Суд визнав, що мета втручання полягала в "захисті ... прав інших", як цього вимагає пункт 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
E. Чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві"
63. Об'єднання-заявник стверджувало, що цей захід не був пропорційним, оскільки воно не мало в своєму розпорядженні інших чинних засобів для показу свого рекламного ролика. Телевізійні передачі Швейцарської телерадіомовної компанії були єдиними передачами, які транслювалися і могли прийматися у будь-якому куточку Швейцарії. Програма вечірніх новин та наступний за нею прогноз погоди в країні користувалися найвищим рейтингом, а саме - 50-70% від усієї аудиторії глядачів. Навіть з використанням значних фінансових коштів неможливо було зібрати таку велику аудиторію глядачів за допомогою регіональних приватних програм чи програм іноземних станцій, які можуть прийматися у Швейцарії.
64. Уряд зазначав що цей захід був пропорційним, оскільки був "необхідним у демократичному суспільстві", як це передбачено в пункті 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ). Суд не повинен підміняти собою національні органи, і фактично Договірні Сторони мають право обирати заходи, які вони вважають за потрібне. Суд також не може ігнорувати матеріально-правові та процедурні аспекти відповідних систем національного законодавства (див. рішення у справі "Ворм проти Австрії" (Worm v. Austria) від 29 серпня 1997 року, Reports 1997-V, с. 1551, п. 49). Стосовно цієї справи, Федеральний суд у своєму рішенні від 20 серпня 1997 року закликав розглянути паралельно виникаючі інтереси, які захищені тією самою основною гарантією, а саме - гарантією права об'єднання-заявника на свободу передавати через ефір свої думки та права Компанії комерційного телебачення і Швейцарської телерадіомовної компанії передавати інформацію. Визнання правильності точки зору об'єднання-заявника означало б надання "права на антену", а це право є істотним втручанням у права Компанії комерційного телебачення та Швейцарської телерадіомовної компанії вирішувати, яку інформацію вибрати для громадськості. Тоді стаття 10, по суті, зобов'язувала б третю сторону транслювати інформацію, яку вона не бажала транслювати. Нарешті, громадськість потрібно було б захистити від несвоєчасних вторгнень реклами у телевізійні передачі.
65. З цього приводу Уряд вказав на різні можливості, доступні об'єднанню-заявникові для передання даної інформації, а саме - за допомогою місцевих радіо- і телевізійних станцій, друкованої преси та Інтернету. Крім того, Компанія комерційного телебачення запропонувала об'єднанню-заявникові можливість обговорити умови показу її рекламних роликів, але об'єднання-заявник категорично відмовилося від цього.
66. Суд нагадує, що свобода вираження думки становить одну з найважливіших підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його прогресу та самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 ( 995_004 ) ця свобода стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", що сприймаються схвально або вважаються необразливими чи незначущими, а й такої інформації чи ідей, які викликають образу, обурення чи збурення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів без яких "демократичне суспільство" неможливе. Як зазначено у статті 10, здійснення цієї свободи підлягає обмеженням. Ці обмеження, однак, мають бути чітко визначені, й необхідність будь-яких обмежень має бути переконливо встановлена, особливо тоді, коли інформація, що висловлюється, має політичний, а не комерційний характер (див., зокрема, згадане вище рішення у справі "Гертель проти Швейцарії", с. 2329, п. 46, та в справі "Гендісайд проти Сполученого Королівства" (Handyside v. United Kingdom) від 7 грудня 1976 року, серія A, N 24, с. 23, п. 49).
67. Згідно з прецедентними рішеннями Суду, прикметник "необхідний" у контексті пункту 2 статті 10 ( 995_004 ) передбачає наявність "нагальної суспільної потреби". Договірні Сторони, оцінюючи, чи існує така потреба, користуються певною свободою розсуду. Але ця свобода здійснюється в рамках європейського нагляду, що охоплює як законодавство, так і рішення щодо його застосування, навіть ті, що прийняті незалежним судом. Отже, Суд уповноважений винести остаточну ухвалу стосовно того, чи є це "обмеження" сумісним зі свободою вираження поглядів, яку гарантує стаття 10 ( 995_004 ).
68. Здійснюючи свою наглядову юрисдикцію, Суд не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи, але він повинен перевірити рішення за статтею 10 ( 995_004 ), які виносяться на основі права на свободу розсуду. Це не означає, що нагляд обмежується з'ясуванням того, чи здійснила держава-відповідач свою дискрецію розумно обмірковано і добросовісно; для цього Суд має розглянути оспорюване "втручання" у світлі всієї справи і визначити, чи воно "відповідало поставленій законній меті" і чи були підстави, якими національні органи влади виправдовують це втручання, "доречними і достатніми" (див. рішення у справі "Санді Таймс проти Сполученого Королівства (N 2)" (Sunday Times v. the United Kingdom (no 2) від 26 листопада 1991 року, серія A, N 217, с. 29, п. 50. При цьому Суд має переконатися, що національні органи застосували норми, які відповідають принципам, втіленим у статтю 10, і що вони також виходили із прийнятної оцінки відповідних фактів (див. згадане вище рішення у справі "Гертель проти Швейцарії".
69. Звідси випливає, що швейцарські органи влади мали певний критерій оцінки для вирішення питання щодо наявності "нагальної соціальної потреби" для відмови транслювати рекламний ролик. Такий критерій оцінки має суттєво важливе значення у такій складній і мінливій сфері, як реклама (див. рішення у справі "Фірма "Маркт інтерн Ферлаг Лтд." та Клаус Берманн" (Markt Intem Verlag and Klaus Beermann v. Germany) проти Німеччини від 20 листопада 1989 року, серія A, N 165, с. 19, п. 33; та в справі "Якубовський проти Німеччини" (Jacubowski v. Germany) від 23 червня 1994 року, серія A, N 291-A, с. 14 п. 26).
70. Однак Суд тільки-но встановив, що зміст ролика об'єднання-заявника не має характеру звичайної комерційної реклами, яка закликає громадян купувати певну продукцію. Цей ролик відображав суперечливі думки стосовно сучасного суспільства загалом (див. вище, п. 57). Швейцарські органи влади самі вважали зміст рекламного ролика об'єднання-заявника "політичним" у контексті пункту 5 статті 18 Закону про федеральне радіо- і телемовлення. Справді, не можна заперечувати той факт, що в багатьох європейських країнах тривала і далі триває загальна дискусія навколо питань захисту тварин та умов, у яких їх вирощують.
71. Отже, у цій справі межі застосування критерію оцінки звужені, оскільки питання, що розглядається, стосується не суто "комерційних" інтересів даної особи, а її участі в дискусії, що торкається загального інтересу (див. згадане вище рішення у справі "Гертель проти Швейцарії").
72. Тому далі Суд має уважно розглянути, чи були дані заходи пропорційними поставленій меті. Для цього Суд має оцінити співвідношення між свободою об'єднання-заявника, з одного боку та підставами з боку швейцарських органів влади для заборони політичної реклами, з іншого боку, а саме - захистом громадської думки від впливу могутніх фінансових груп та від непотрібного комерційного впливу, забезпеченням певної рівності можливостей між різними силами в суспільстві, забезпеченням у редакторських справах незалежності радіо- і телемовних компаній від потужних спонсорів, а також підтримкою преси.
73. Слід визнати, що могутні фінансові групи можуть мати переваги у сфері комерційної реклами і завдяки цьому можуть справляти вплив на радіо- і телемовні станції, які транслюють рекламу, а зрештою - обмежувати їхню свободу. Така ситуація підриває основоположну роль свободи вираження поглядів у демократичному суспільстві передбачену в статті 10 Конвенції ( 995_004 ), зокрема, коли йдеться про передання інформації та ідей загального інтересу, які громадяни також мають право отримувати. Таке зобов'язання не може бути виконане успішно без дотримання принципу плюралізму, основним гарантом якого виступає держава. Це зауваження особливо чинне щодо аудіовізуальних засобів масової інформації, чиї передачі часто транслюються на широкий загал (див. рішення в справі "Інформаціонсферайн Лентія та інші проти Австрії" (Informationsverein Lentia and others v. Austria) від 24 листопада 1993 року, серія A, N 276, с. 16, п. 38).
74. У цій справі оспорюваний захід, а саме - заборона політичної реклами на підставі Закону про федеральне радіо- і телемовлення стосувався лише радіо- і телевізійних передач, не торкаючись інших засобів масової інформації, таких, як преса. Федеральний суд з цього приводу зазначив у своєму рішенні від 20 серпня 1997 року, що телебачення справляє більший вплив на громадськість з огляду на його поширеність та оперативність. Однак Суд вважає, що, хоча національні органи влади, можливо, й мали законні підстави для такого диференційованого поводження, заборона політичної реклами, яка стосується лише певних засобів масової інформації і не торкається інших засобів, не видається такою, що має особливо невідкладний характер.
75. Крім того, не спростовувалося те, що об'єднання-заявник і саме було потужною фінансовою групою, яка, із запропонованим нею рекламним роликом, намагалася поставити під загрозу незалежність телерадіомовної компанії, справити неправомірний вплив на громадську думку або підірвати рівність можливостей між різними силами суспільства. Насправді своїм рекламним роликом об'єднання-заявник не мало на меті здобуття конкурентних переваг, а лише намагалося взяти участь у загальній дискусії, що відбувалася, з питань захисту тварин та їх розведення. Суд не може виключати, що заборона "політичної реклами" у певних випадках може бути сумісною з вимогами статті 10 Конвенції ( 995_004 ). Незважаючи на це, підстави для конкретного втручання у права, гарантовані статтею 10, мають бути "доречними" і "достатніми". Щодо цієї справи, Федеральний суд у своєму рішенні від 20 серпня 1997 року детально розглянув такі підстави, що в більшості випадків виправдовують заборону "політичної реклами". Однак, на думку Суду, національні органи влади не довели "належним і достатнім" чином, чому ці підстави, що взагалі виправдовують заборону політичної реклами, також виправдовували втручання в конкретні обставини справи об'єднання-заявника.
76. Відмовляючи у транслюванні рекламного ролика, національні органи влади не посилалися на обурливий характер будь-яких конкретних кадрів чи будь-яких конкретних слів. Отже, не мало великого значення те, що кадри і слова, використані в рекламному ролику, могли видатися провокаційними або навіть образливими.
77. Оскільки Уряд зазначав, що були різні інші можливості для показу цієї інформації, Суд зауважує, що об'єднання-заявник, намагаючись привернути увагу всієї швейцарської громадськості, не мало у своєму розпорядженні інших засобів, окрім програм національного телебачення, представлених Швейцарською телерадіомовною компанією, адже лише ці програми приймаються на всій території Швейцарії. Компанія комерційного телебачення була єдиною інстанцією, відповідальною за трансляцію рекламних роликів в ефірний час цих національних програм. Передачі регіональних приватних та іноземних телевізійних станцій приймаються у Швейцарії не всюди.
78. Уряд також стверджував, що визнання претензії заявника означало б визнання "права на антену", що, у свою чергу, становило б істотне втручання у право Компанії комерційного телебачення передавати інформацію. Уряд також посилався на небезпеку несвоєчасних вторгнень у телевізійні передачі з боку рекламних роликів. Суд нагадує, що його рішення за своєю суттю має пояснювальний характер. Його завдання полягає у з'ясуванні, чи досягли Договірні Сторони результату, якого вимагає Конвенція ( 995_004 ). Стосовно організації трансляції рекламних роликів приймають до уваги різні можливості; швейцарські органи влади поклали відповідальність за трансляцію національних програм лише на одну приватну компанію. Завдання Суду не полягає в тому, щоб вказувати, які засоби держава має використати для виконання своїх зобов'язань відповідно до Конвенції (див. рішення в справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium) від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 29, п. 35).
79. Якщо виходити із зазначеного вище, втручання, що про яке йдеться, не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві". Отже, мало місце порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
80. У поданні об'єднання-заявник стверджувало, що воно не мало у своєму розпорядженні ефективного засобу правового захисту для оскарження відмови транслювати його рекламний ролик. Воно посилалося на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), у якій сказано: "Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції,
порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту
у відповідному національному органі, навіть якщо таке
порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".
81. Уряд відповів, що скаргу об'єднання-заявника розглядав Федеральний суд як найвища національна інстанція.
82. Суд бере до уваги те, що, скарги, порушені об'єднанням-заявником у Суді, були всебічно і по суті розглянуті за адміністративно-правовою апеляцією об'єднання-заявника Федеральним судом, який виніс своє рішення 20 серпня 1997 року. Отже, об'єднання-заявник мало у своєму розпорядженні засіб правового захисту, як того вимагає стаття 13 Конвенції ( 995_004 ).
83. Звідси випливає, що порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) допущено не було.
IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
84. Посилаючись на статтю 14 Конвенції ( 995_004 ), взяту в поєднанні зі статтею 10, об'єднання заявник також скаржилося на дискримінацію, яка полягала в тому, що його рекламний ролик не показували, тоді як трансляцію реклами м'ясної промисловості регулярно дозволяли. У статті 14 Конвенції сказано: "Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції,
гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі,
раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших
переконань, національного або соціального походження,
належності до національних меншин, майнового стану,
народження або інших обставин".
85. Уряд у поданні стверджував, що предмети оскарження не можна порівнювати між собою. Інакше на кожний ролик з рекламою на певну продукцію мав би виходити інший ролик з рекламою на іншу продукцію. У політичній сфері проблеми були б ще складнішими.
86. Згідно з прецедентною практикою Суду, стаття 14 захищає осіб або групи осіб, що перебувають у порівнянному становищі, від дискримінації при здійсненні ними своїх прав і свобод, викладених в інших нормативних положеннях Конвенції ( 995_004 ) та Протоколів (див. рішення в справі "Санді Таймс проти Сполученого Королівства" від 26 квітня 1979 року, серія A, N 30, с. 43, п. 70).
87. У цій справі Суд бере до уваги рішення Федерального суду від 20 серпня 1997 року, згідно з яким реклама м'ясної промисловості мала економічний характер, оскільки вона мала своїм призначенням збільшити товарообіг, тоді як рекламний ролик об'єднання-заявника, що закликав зменшити споживання м'яса, був спрямований проти промислового виробництва продукції із тварин і стосувався захисту тварин.
88. У зв'язку з цим не можна вважати, що м'ясна промисловість та об'єднання-заявник були "поставлені в порівнянні умови", адже їхні рекламні матеріали мали різну спрямованість.
89. Отже, порушення статті 14 Конвенції ( 995_004 ) допущено не було.
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
90. У статті 41 Конвенції ( 995_004 ) сказано:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Судові витрати
91. За цим пунктом об'єднання-заявник вимагало компенсацію на загальну суму 22694,8 швейцарського франка, а саме - 9957,6 швейцарського франка за витрати на адвоката під час проваджень у національних судах та 9371,2 швейцарського франка за витрати на адвоката під час розгляду справи у Страсбурзі, а також 3366 швейцарських франків за судові витрати в національних провадженнях. У разі оспорювання Урядом цих сум об'єднання-заявник звертається до Суду з проханням визнати, що це питання ще не готове до вирішення. Це дало б змогу об'єднанню-заявникові вчинити позов і домагатися виплати цих компенсацій в національних судах.
92. За словами Уряду, суми, які вимагало об'єднання-заявник як компенсацію, були прийнятними. Однак стосовно витрат на адвокатські послуги в провадженні у Страсбурзі Уряд нагадав, що Суд у своїй ухвалі від 6 квітня 2000 року щодо прийнятності оголосив неприйнятною скаргу об'єднання-заявника, подану з посиланням на пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ). У зв'язку з цим Уряд вважає, що 20000 швейцарських франків є достатньою компенсацією судових витрат, що їх зазнало об'єднання-заявник.
93. Суд дотримується думки, що це питання готове до вирішення. Відповідно до його прецедентної практики, він має з'ясувати чи справді мали місце судові витрати, компенсація яких вимагається, і чи були вони неминучими - що потребується для визначення необхідності відшкодування з огляду на встановлене порушення Конвенції ( 995_004 ), - а також чи був розмір цих витрат прийнятним (див., наприклад, рішення у справі "Нільсен і Йонсен проти Норвегії" (Nilsen and Johnsen v. Norway (GC), N 23118/93, п. 2, ECHR 1999-II).
94. Суд погоджується з Урядом що, призначаючи компенсацію за судові витрати, необхідно брати до уваги ті скарги об'єднання-заявника, які були оголошені неприйнятними. З цього приводу Суд визнає, що 20000 швейцарських франків - прийнятна сума, і присуджує її об'єднанню-заявникові.
B. Відсотки у разі несвоєчасної сплати
95. За наявною в Суду інформацією, офіційна відсоткова ставка у Швейцарії на день винесення цього рішення становить 5% річних.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Відхиляє попереднє заперечення Уряду.
2. Постановляє, що було порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) допущено не було.
4. Постановляє, що порушення статті 14 Конвенції ( 995_004 ) допущено не було.
5. Постановляє що:
a) держава-відповідач має виплатити об'єднанню-заявникові за судові витрати 20000 (двадцять тисяч) швейцарських франків протягом трьох місяців від дати, коли це рішення стане остаточним, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 );
b) простий відсоток - 5% річних - виплачуватиметься зі спливом зазначених вище трьох місяців до повного розрахунку.
6. Відхиляє решту вимог об'єднання-заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 28 червня 2001 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Ерік Фріберг, секретар
Крістос Розакіс, голова
"Вісник Верховного Суду України", N 5 (27), вересень-жовтень 2001.