Тип: Заява
Дата: 11 квітня 2024 р.
Статус: Не визначено
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Справа «Нагабась та Карпенко проти України» (Заяви № 42523/16 та № 14526/16)
СТРАСБУРГ
11 квітня 2024 року
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Нагабась та Карпенко проти України»
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Карло Ранцоні (<…>), Голова,
Маттіас Гуйомар (<…>),
Микола Гнатовський (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяви, подані у різні дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) вказаними в ній особами (далі — заявники),
рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скарги за пунктом 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві № 14526/16 неприйнятними,
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 21 березня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується скарг заявників на те, що національні суди присудили їм недостатню суму відшкодування за незаконне тримання під вартою всупереч пункту 5 статті 5 Конвенції.
I. ПЕРШИЙ ЗАЯВНИК, ЗАЯВА № 42523/16
2. 25 квітня 2012 року місцевий суд звільнив першого заявника від відбування покарання у виді позбавлення волі, обраного йому вироком суду від 30 вересня 2009 року, оскільки злочин, у скоєнні якого він був визнаний винним, було декриміналізовано. 02 березня 2015 року працівники міліції затримали першого заявника та помістили його під варту з метою виконання вироку від 30 вересня 2009 року. 05 березня 2015 року його звільнили з-під варти.
3. Перший заявник подав позов про відшкодування шкоди після свого звільнення. 09 жовтня 2015 року Хмельницький міськрайонний суд присудив йому 5 000 українських гривень (далі — грн) (приблизно 170 євро) в якості відшкодування за його незаконне тримання під вартою з 02 по 05 березня 2015 року. Перший заявник оскаржив це рішення, вимагаючи збільшення суми; його апеляційна та касаційна скарги були залишені без задоволення Апеляційним судом Хмельницької області та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 грудня 2015 року та 30 березня 2016 року відповідно.
II. ДРУГА ЗАЯВНИЦЯ, ЗАЯВА № 14526/16
4. У 2005 році щодо другої заявниці було порушено кримінальне провадження за фактом шахрайства. Під час розслідування її тримали під вартою з травня 2006 року до березня 2008 року. 07 липня 2008 року кримінальне провадження було закрито за відсутністю в її діях складу злочину, у вчиненні якого вона підозрювалася.
5. Після закінчення кримінального провадження друга заявниця подала позов про відшкодування шкоди у зв'язку з триманням її під вартою. 16 квітня 2015 року Апеляційний суд Львівської області присудив їй 60 000 грн (приблизно 2 600 євро). Ця сума включала, inter alia, відшкодування за незаконне тримання її під вартою протягом одного року і десяти місяців. Тримання під вартою другої заявниці вважалося незаконним у зв'язку із закриттям кримінального провадження за відсутністю в її діях складу злочину (див., для порівняння, рішення у справі «Лопушанський проти України» [Комітет] (Lopushanskyy v. Ukraine) [Committee], заява № 27793/08, пункт 36, від 02 лютого 2017 року). Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховний Суд України 14 травня та 01 вересня 2015 року відповідно відмовляли у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами другої заявниці.
ОЦІНКА СУДУ
I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ
6. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
7. Заявники скаржилися на те, що розмір відшкодування, присудженого їм під час проваджень на національному рівні у зв'язку з триманням їх під вартою, яке було визнано незаконним у цих провадженнях, був недостатнім у порівнянні зі стандартами Суду у справах з подібним ступенем серйозності. Перший заявник посилався на пункти 1, 4 та 5 статті 5 Конвенції, а друга заявниця посилалася на статтю 1 Протоколу № 4 і статтю 3 Протоколу № 7 до Конвенції. Суд вважає, що зазначені скарги підлягають розгляду за пунктом 5 статті 5 Конвенції.
8. Уряд стверджував, що заявники більше не могли вважатися потерпілими від порушення їхніх прав за статтею 5 Конвенції, оскільки їхні права були відновлені після виплати відшкодування, присудженого національними судами.
9. Заявники не погодилися з твердженням Уряду.
10. Суд вважає, що заперечення Уряду щодо втрати статусу потерпілого, яке тісно пов'язане із суттю скарг заявників, має бути долучено до розгляду по суті (див., наприклад, рішення у справі «Темченко проти України» (Temchenko v. Ukraine), заява № 30579/10, пункт 127, від 16 липня 2015 року).
11. Як уже встановлював Суд, рішення або заходи, вжиті на користь заявника, в принципі не є достатніми, аби позбавити цю особу статусу «потерпілої», якщо національні органи влади прямо чи по суті не визнали порушення Конвенції, а потім не надали відшкодування за нього (див., наприклад, рішення у справі «Нада проти Швейцарії» [ВП] (Nada v. Switzerland) [GC], заява № 10593/08, пункт 128, ЄСПЛ 2012, див. також щодо статті 5 Конвенції рішення у справі «Московець проти Росії» (Moskovets v. Russia), заява № 14370/03, пункт 50, від 23 квітня 2009 року). Лише коли ці дві умови задоволено, субсидіарний характер захисного механізму, встановленого Конвенцією, перешкоджає розгляду заяви Судом (див. рішення у справі «Руман проти Бельгії» [ВП] (Rooman v. Belgium) [GC], заява № 18052/11, пункт 129, від 31 січня 2019 року).
12. Крім того, Суд повторює, що право на відшкодування за пунктом 5 статті 5 Конвенції виникає, якщо порушення одного з інших чотирьох пунктів було встановлено, прямо або по суті, Судом чи національними судами (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Станєв проти Болгарії» [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, пункт 182, ЄСПЛ 2012). У цій справі національні суди встановили, що тримання під вартою першого заявника з 02 по 05 березня 2015 року не мало законних підстав (див. пункт 3), а тримання під вартою другої заявниці протягом одного року і десяти місяців у період з травня 2006 року по березень 2008 року було незаконним (див. пункт 5). Таким чином, пункт 5 статті 5 Конвенції є застосовним у цій справі.
13. Заявники вимагали та отримали відшкодування на національному рівні у зв'язку з їхнім незаконним триманням під вартою. Але вони скаржилися у Суді на те, що розмір присудженого відшкодування був настільки малим, що порушувалася сама суть їхнього права за пунктом 5 статті 5 Конвенції.
14. Суд повторює, що хоча пункт 5 статті 5 Конвенції не встановлює конкретний рівень відшкодування або не посилається на конкретні суми, Конвенція загалом має на меті гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними (див. рішення у справі «Василевський та Богданов проти Росії» (Vasilevskiy and Bogdanov v. Russia), заяви № 52241/14 та № 74222/14, пункти 21–23, від 10 липня 2018 року, та подальші наведені в ньому посилання). Питання, чи отримали заявники відшкодування завданої шкоди, яке можна порівняти зі справедливою сатисфакцією, передбаченою статтею 41 Конвенції, є важливим. Під час його розгляду Суд враховуватиме свою практику у подібних справах (див. згадане рішення у справі «Лопушанський проти України» (Lopushanskyy v. Ukraine), пункти 41–46).
А. Щодо справи першого заявника (заява № 42523/16)
15. Суд зазначає, що скарга першого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції була подана у зв'язку з чотириденним триманням його під вартою, яке було визнано незаконним на національному рівні — питанням, яке зазвичай розглядалося б Судом відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції як справа щодо незаконного затримання.
16. Суд зауважує, що в згаданому рішенні у справі «Лопушанський проти України» (Lopushanskyy v. Ukraine) заявник отримав 750 євро на національному рівні за два дні незаконного тримання під вартою. Суд не вважав цю суму явно недостатньою та встановив, що заявник втратив статус потерпілого. Крім того, в рішенні у справі «Карапась та інші проти України» [Комітет] (Karapas and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 54575/12 та 4 інші заяви, від 22 жовтня 2020 року, Суд присудив заявникам 900 євро та 1 800 євро за три та шість днів незаконного тримання під вартою відповідно.
17. Зазначаючи, що у цій справі першому заявнику присудили 170 євро за чотири дні незаконного тримання під вартою, Суд вважає, що зазначена сума відшкодування не може вважатися належною компенсацією за оскаржуване порушення з огляду на стандарти, встановлені Судом у зазначених раніше подібних ситуаціях.
18. Суд вважає, що перший заявник все ще може вважатися «потерпілим» від порушення пункту 5 статті 5 Конвенції, а тому було порушено це положення.
В. Щодо справи другої заявниці (заява № 14526/16)
19. Суд зазначає, що скарга другої заявниці за пунктом 5 статті 5 Конвенції була подана у зв'язку з триманням її під вартою під час кримінального провадження протягом одного року та десяти місяців, яке було визнано незаконним унаслідок закриття кримінального провадження щодо неї — питанням, яке зазвичай розглядалося б Судом за пунктом 3 статті 5 Конвенції, як справа про надмірну тривалість тримання під вартою під час кримінального провадження.
20. Крім того, Суд зауважує, що в рішенні у справі «Олексейчук проти України» [Комітет] (Olekseychuk v. Ukraine) [Committee], заява № 5765/20, від 15 грудня 2022 року, він присудив 1 200 євро за порушення прав заявника за пунктами 3 і 5 статті 5 Конвенції у зв'язку з безпідставним і тривалим триманням його під вартою протягом майже двох років та відсутністю забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування. В рішенні у справі «Завадський та інші проти України» [Комітет] (Zavadskiy and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 31173/17 та 4 інші заяви, від 05 жовтня 2023 року, Суд присудив заявнику п. Богдану Ігоровичу Козубалю (заява № 5041/20) 1 600 євро у зв'язку з порушенням його прав за пунктом 3 статті 5 Конвенції через надмірну тривалість тримання його під вартою під час кримінального провадження, а саме, впродовж двох років. Цим же рішенням Суд присудив заявнику п. Олегу Михайловичу Щербатюку (заява № 44590/21) 1 100 євро у зв'язку з порушенням його прав за пунктом 3 статті 5 Конвенції через надмірну тривалість тримання під вартою під час кримінального провадження, а саме, впродовж майже 1 року і дев'яти місяців.
21. Беручи до уваги наведені приклади, Суд вважає, що відшкодування у розмірі 2 600 євро, присуджене другій заявниці на національному рівні за тримання її під вартою протягом одного року та десяти місяців, вбачається розумним. Отже, другу заявницю слід вважати такою, яка втратила статус потерпілої у зв'язку із зазначеною скаргою. Тому її заява має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
22. Перший заявник (заява № 42523/16) вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
23. Уряд заперечив проти його вимоги.
24. Суд вважає, що у цій справі право першого заявника на отримання практичної та ефективної компенсації за незаконне тримання під вартою було порушено у зв'язку з незначною сумою, присудженою йому під час провадження на національному рівні. За цих обставин страждання та розчарування першого заявника не можна компенсувати самим лише встановленням порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості та беручи до уваги характер права, порушення якого він встановив, Суд присуджує першому заявнику 1 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об'єднати заяви.
2. Оголошує заяву № 42523/16 прийнятною, а заяву № 14526/16 неприйнятною.
3. Постановляє, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції у зв'язку з недостатньою сумою відшкодування за незаконне тримання під вартою, присудженою першому заявнику під час провадження на національному рівні.
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити першому заявнику, Сергію Леонідовичу Нагабасю, 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог першого заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 квітня 2024 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Карло РАНЦОНІ
ДОДАТОК
Перелік справ
№
Заява №
Назва справи
Подано
Заявник,
рік народження,
місце проживання,
громадянство
Представник
1
42523/16
Нагабась проти України
07.07.2016
Сергій Леонідович
НАГАБАСЬ
1975
м. Хмельницький
Україна
Андрій Болеславович
ГОВОРЕЦЬКИЙ
2
14526/16
Карпенко проти України
24.02.2016
Світлана Вікторівна
КАРПЕНКО
1950
м. Львів
Україна
Андрій Анатолійович
КРІСТЕНКО