Справа «Романюк проти України» (Заява № 26039/18)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Романюк проти України» (Заява № 26039/18)

СТРАСБУРГ

04 грудня 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Романюк проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici), Голова,

Діана Сирку ,

Себастьєн Б'янкері , судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 26039/18), яку 26 травня 2018 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) двоє громадян України, пані Ольга Анатоліївна Романюк (далі — перша заявниця) та п. Олександр Васильович Романюк (далі — другий заявник), 1970 та 1963 років народження відповідно, що проживають у с. Білогорівка (Луганська область, Україна) та яких представляв п. С. Мєдвєдєв — юрист, який практикує у м. Лисичанську (Луганська область, Україна),

рішення повідомити про скарги заявників за статтею 2 Конвенції Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, а також визнати скаргу за статтею 3 Конвенції неприйнятною,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 13 листопада 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1. Ця справа стосується скарг заявників на неефективність розслідування на національному рівні обставин смерті їхнього сина під час несення військової служби, як стверджується, всупереч статті 2 Конвенції.

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

2. З червня 2015 року син заявників ніс військову службу у складі пожежного відділення пожежної обслуги військової частини, яка дислокувалась в Кіровоградській області. 01 квітня 2016 року він був знайдений мертвим біля трансформаторної підстанції високої напруги на території військової частини.

I. СЛУЖБОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ СМЕРТІ СИНА ЗАЯВНИКІВ

3. 01 і 02 квітня 2016 року військовим командуванням було створено спеціальну комісію та комісію для проведення службового розслідування по факту загибелі солдата відповідно для розслідування обставин смерті сина заявників. До їхнього складу увійшли посадові особи військової частини.

4. 04 квітня 2016 року спеціальна комісія оприлюднила результати свого розслідування. Відібравши пояснення у військовослужбовців, які прибули на місце події одразу після випадку, комісія встановила, що син заявників помер від ураження електричним струмом (що було підтверджено його свідоцтвом про смерть) під час спроби вчинення кримінального правопорушення разом з двома іншими військовослужбовцями (М. і Я.), а саме, спроби викрадення кольорових металів з трансформатора на електропідстанції. Зокрема, М. зазначив, що він перебував із сином заявників, коли останній проник на підстанцію. Почувши гучний тріск, М. повернувся на місце події та зайшов на підстанцію, після чого побачив, що син заявників впав у комірку силового щита. Потім М. спробував надати першу медичну допомогу, проте безуспішно. Я. зазначив, що син заявників по телефону попросив його передати М. плоскогубці та гайковий ключ, а також відправити М. до нього. Я. виконав прохання попри те, що раніше підслухав розмови між М. та сином заявників, які свідчили, що вони шукали мідь для продажу. Дізнавшись про випадок, Я. прибув на підстанцію та безуспішно спробував реанімувати сина заявників. Спеціальна комісія також зазначила, що син заявників не був у переліку осіб, уповноважених обслуговувати електричні підстанції, і на момент подій він чергував у пожежному відділенні військової частини, але залишив його самовільно.

Спеціальна комісія дійшла висновку, що нещасний випадок стався, головним чином, через: (i) особисту недисциплінованість та безвідповідальність з боку загиблого військовослужбовця, який діяв з перевищенням своїх повноважень під час спроби вчинити крадіжку; (ii) різні порушення правил внутрішнього розпорядку військової частини її командуванням щодо обмежень несанкціонованого доступу до електричних підстанцій; та (iii) відсутність в роботі посадових осіб частини цілеспрямованих дій щодо профілактики та попередження правопорушень, травмування та загибелі військовослужбовців.

Того ж дня до п'яти командирів було застосовано дисциплінарне стягнення: одному оголосили догану; трьом — сувору догану; а одному оголосили офіційне попередження у зв'язку з невиконанням вимог військової служби та повідомили про подальше проходження оцінювання атестаційною комісією.

5. 07 квітня 2016 року комісія для проведення службового розслідування по факту загибелі солдата оприлюднила результати свого розслідування, які підтвердили висновки спеціальної комісії. Того ж дня ще двом командирам оголосили сувору догану, а Я. звільнили з військової служби.

II. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО МОЖЛИВОГО ВБИВСТВА СИНА ЗАЯВНИКІВ

6. 02 квітня 2016 року Кіровоградський РВП КВП ГУНП в Кіровоградській області (нині Кропивницький) порушив кримінальне провадження за фактом можливого вбивства сина заявників.

7. 12 квітня 2016 року провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Слідчий поліції дійшов висновку, що син заявників помер від ураження електричним струмом під час спроби вчинити крадіжку. Заявників повідомили про цю постанову листом від 12 грудня 2017 року, який вони, як стверджується, отримали 30 березня 2018 року.

8. У квітні 2018 року перша заявниця оскаржила постанову про закриття кримінального провадження до суду, зазначивши, що заявників не допитали як батьків загиблого військовослужбовця або належним чином не поінформували про хід розслідування.

9. 24 квітня 2018 року Ленінський районний суд міста Кіровограда відмовив у задоволенні скарги першої заявниці, зазначивши, що кримінальне провадження було закрито органом досудового розслідування, який не належав до територіальної юрисдикції суду.

10. 14 травня 2018 року Апеляційний суд Кіровоградської області скасував цю ухвалу як незаконну, скасував постанову про закриття кримінального провадження як передчасну та постановив відновити розслідування. Апеляційний суд постановив, що розслідування було неповним, оскільки заявників не допитали, попри те, що їхній син зателефонував першій заявниці в день своєї смерті та повідомив їй, що він прибирав територію військової частини. Апеляційний суд також зазначив, що заявникам не було надано статусу потерпілих, що позбавило їх можливості брати участь у розслідуванні.

11. У незазначену дату (ймовірно, у серпні 2018 року) заявникам було надано статус потерпілих та допитано в цій якості за місцем їхнього проживання.

12. 17 вересня 2020 року слідчий поліції знову закрив провадження, посилаючись на підстави, які були майже ідентичні наведеним в первинній постанові.

13. 12 листопада 2020 року Кіровський районний суд міста Кіровограда скасував зазначену постанову як передчасну та постановив відновити розслідування. Суд зазначив, що розслідування було неповним, оскільки твердження заявників про можливе умисне вбивство їхнього сина не були належним чином розглянуті.

14. Сторони не повідомили Суд про будь-які подальші події у розслідуванні кримінального провадження.

III. РОЗСЛІДУВАННЯ СТВЕРДЖУВАНОГО НЕДБАЛОГО СТАВЛЕННЯ ПОСАДОВИХ ОСІБ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ДО ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВИХ ОБОВ'ЯЗКІВ

15. 06 грудня 2016 року за скаргою другого заявника, що його син помер від ураження електричним струмом під час виконання незаконного наказу, військова прокуратура Кіровоградського гарнізону Південного регіону України порушила кримінальне провадження за фактом перевірки, чи призвело недбале ставлення посадових осіб військової частини до виконання своїх службових обов'язків до смерті сина заявника.

16. В ході розслідування посадові особи стверджували, що всі електричні підстанції в частині були належним чином замкнені та перебували під наглядом, а доступ до них був належним чином обмежений. Вони стверджували, що син заявників помер у зв'язку з власною недбалістю та необачністю. Орган досудового розслідування також вивчив документи військової частини та результати їхнього службового розслідування.

17. 27 грудня 2016 року військовий прокурор закрив кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

18. У червні 2017 року перша заявниця оскаржила постанову про закриття кримінального провадження до суду, зазначивши, що вона не могла брати в ньому участь у зв'язку з ненаданням їй статусу потерпілої.

19. 26 липня 2017 року Ленінський районний суд міста Кіровограда залишив без задоволення скаргу першої заявниці, постановивши, що вона не мала статусу потерпілої у кримінальному провадженні, а тому не могла оскаржити постанову. Натомість це мав зробити другий заявник, який повідомив про кримінальне правопорушення.

20. 11 вересня 2017 року Апеляційний суд Кіровоградської області скасував цю ухвалу як незаконну, скасував постанову про закриття кримінального провадження як передчасну та постановив відновити розслідування. Апеляційний суд встановив, що розслідування було неповним, оскільки заявників не було належним чином повідомлено про його перебіг або їм не було надано статус потерпілих. Апеляційний суд також зазначив, що заявників не допитали, хоча перша заявниця розмовляла по телефону зі своїм сином у день його смерті.

21. Після відновлення розслідування у грудні 2017 року було допитано ще двох військовослужбовців військової частини. Вони підтвердили раніше встановлені обставини смерті сина заявників внаслідок ураження електричним струмом.

22. 30 січня 2018 року кримінальне провадження було знову закрито у зв'язку з відсутністю доказів злочину з боку посадових осіб частини.

23. 22 серпня 2018 року другий заявник оскаржив постанову про закриття провадження до суду, посилаючись на невиконання ухвали суду від 11 вересня 2017 року.

24. 07 лютого 2019 року Ленінський районний суд міста Кіровограда частково задовольнив скаргу другого заявника, скасувавши постанову про закриття провадження як передчасну та постановив відновити розслідування. Суд наголосив, що слідчий військової прокуратури не виконав вказівок, наданих апеляційним судом у його ухвалі від 11 вересня 2017 року.

25. 21 жовтня 2019 року військовий прокурор визнав заявників потерпілими та передав справу для подальшого розслідування до Державного бюро розслідувань (далі — ДБР) у м. Миколаєві.

26. 06 лютого 2020 року заявників допитали як потерпілих за місцем їхнього проживання. Перша заявниця стверджувала, що її син зателефонував їй у день його смерті: він сказав, що він та інші військовослужбовці вирубували зарослі поблизу електричної підстанції на військовому аеродромі, що з ним все було гаразд і він передзвонить їй того вечора. Другий заявник стверджував, що про смерть сина йому повідомив наступного дня начальник штабу військової частини.Через декілька днів начальник штабу показав йому місце, де його син загинув від ураження електричним струмом.

27. 21 лютого 2020 року заявників знову допитали, але вони відмовилися уточнювати свої показання за відсутності свого законного представника.

28. 19 березня 2020 року ДБР знову закрило кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Слідчий дійшов таких висновків: (i) 01 квітня 2016 року троє військовослужбовців, у тому числі син заявників, як повідомлялося, прийшли до пожежного депо для несення служби; (ii) під час виконання службових обов'язків вся пожежна обслуга мала перебувати в пожежному депо військової частини; (iii) близько 17 год. 00 хв. син заявників самовільно покинув пожежне депо та пішов до електричної підстанції; (iv) близько 18 год. 00 хв. він проник на підстанцію; (v) не бувши обізнаним, що підстанція працює під напругою 10 000 вольт, син заявників вирішив викрасти кольорові метали з вимикачів шин високої напруги; та (vi) під час демонтажу вимикачів він отримав ураження електричним струмом і помер на місці. Насамкінець ДБР дійшло висновку, що ніщо не свідчило про те, що посадові особи військової частини недбало поставилися до виконання своїх службових обов'язків.

29. Сторони не повідомили Суд про будь-які подальші зміни у розслідуванні кримінального провадження.

ОЦІНКА СУДУ

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

30. Заявники скаржилися за статтями 2, 6, 8 і 13 Конвенції на те, що розслідування на національному рівні обставин смерті їхнього сина було недостатньо ефективними.

31. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що відповідні скарги мають розглядатися лише за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. рішення у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Суд також зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

32. Уряд доводив, що порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції не було. Він стверджував, що органи досудового розслідування продемонстрували готовність провести оперативне розслідування та діяли всебічно й з належною ретельністю, щоб встановити всі обставини смерті сина заявників. Уряд наголосив, що всі недоліки розслідувань, виявлені національними судами в їхніх рішеннях, були повністю виправлені.

33. Заявники не погодилися з твердженнями Уряду. Вони стверджували, що органи досудового розслідування не провели ефективного розслідування обставин смерті їхнього сина. Зокрема, їх не залучили до участі в провадженнях, а органи досудового розслідування не виконали вказівки, зазначені у судових рішеннях, в яких були встановлені численні недоліки розслідувань.

34. Суд нагадує, що стаття 2 Конвенції покладає на державу обов'язок забезпечити право на життя шляхом запровадження ефективних положень кримінального законодавства, спрямованих на запобігання вчиненню злочинів проти особи та підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень. Цей обов'язок опосередковано вимагає існування певної форми ефективного розслідування, якщо є підстави вважати, що особа зазнала небезпечних для життя травм за підозрілих обставин (див. рішення у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] [GC], заява № 24014/05, пункт 171, від 14 квітня 2015 року, з подальшими посиланнями). Після виникнення зобов'язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов'язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225).

35. До того ж це зобов'язання провести ефективне розслідування не є обов'язком досягнення результатів, а обов'язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов'язково має бути успішним або дійти висновку, який збігається з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими — до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II). Розслідування не буде ефективним, доки всі докази не будуть досліджені належним чином, а висновки не будуть послідовними та вмотивованими (див. рішення у справі «Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine), заява № 32478/02, пункт 67, від 04 квітня 2006 року).

36. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд насамперед зазначає, що службове розслідування смерті сина заявників командування військової частини розпочало негайно після події (див. пункт 3). Хоча це розслідування не можна вважати незалежним, воно, тим не менш, дозволило встановити основні обставини події, визначити її основні причини та притягнути до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, які були причетні до її настання через свою бездіяльність (див. пункти 4 і 5). Однак Суд вважає, що взяте окремо службове розслідування не могло задовольнити вимоги ефективного розслідування на національному рівні згідно з процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine), пункт 70).

37. Суд також зауважує, що після службового розслідування по факту загибелі солдата було порушено два кримінальних провадження. Вони стосувалися, зокрема, можливого вбивства сина заявників та визначення, чи призвело недбале ставлення посадових осіб військової частини до виконання службових обов'язків до його смерті. З огляду на наявні у нього документи Суд зазначає, що перше провадження було порушене працівниками поліції наступного дня після події та тривало понад чотири роки (див. пункти 6–14); друге провадження порушила військова прокуратура за скаргою другого заявника (поданою через вісім місяців після події) і воно тривало понад три роки (див. пункти 15–29).

38. Загалом, кримінальні провадження обставин смерті сина заявників характеризувалися такими значними недоліками: (i) розслідування критикували національні суди у зв'язку з їхньою неповнотою, неповідомленням заявників про їхній перебіг, незалученням заявників як потерпілих чи непроведенням допиту заявників (див. згадане рішення у справі «Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine), пункт 74, та рішення у справі «Принда проти України» (Prinda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 56, від 31 липня 2012 року); (ii) слідчі неодноразово отримувати розпорядження про відновлення розслідування, оскільки вжиті ними заходи були недостатніми (див. рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 50, від 03 листопада 2011 року); та (iii) твердження заявників про можливу причетність посадових осіб частини до смерті їхнього сина (у зв'язку з незаконним наказом) не були належним чином розглянуті (див. рішення у справі «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункти 86 і 87, від 17 січня 2013 року).

39. Насамкінець Суд наголошує, що розслідування того, чи проявили посадові особи недбале ставлення до виконання службових обов'язків, обмежувалося виключно оцінкою їхньої версії подій, згідно з якою доступ до всіх електричних підстанцій був належним чином обмежений, а смерть сина заявників була результатом його власної недбалості та необачності (див. пункт 16). Органи досудового розслідування, неодноразово закриваючи відповідне кримінальне провадження (див. пункти 17, 22 і 28), посилалися, головним чином, на зазначені показання, хоча службове розслідування військової частини встановило, що посадові особи належним чином не обмежили несанкціонований доступ до електричних підстанцій (див. пункт 4). Крім того, дії та бездіяльність М. та Я. — двох військовослужбовців, які опосередковано були дотичні до випадку, допомагаючи синові заявників у спробі вчинення крадіжки (там само) — ніколи не були предметом розслідування.

40. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі «Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine), пункти 63–76) Суд доходить висновку, що розслідування на національному рівні обставин смерті сина заявників під час несення ним військової служби не відповідали критерію ефективності.

41. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

42. Заявники вимагали 200 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

43. Уряд стверджував, що сума, яка вимагалася, була необґрунтованою.

44. Суд вважає, що заявники мали зазнати болю та страждань у зв'язку з фактами, які призвели до встановлення порушення у цій справі. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд вважає за доцільне присудити заявникам спільно 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

45. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити 12 000 (дванадцять тисяч) євро заявникам спільно та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 грудня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Ґільберто ФЕЛІЧІ

(Gilberto Felici)

Голова