Справа «Бабенко проти України» (Заява № 40453/16)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Бабенко проти України» (Заява № 40453/16)

СТРАСБУРГ

27 листопада 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Бабенко проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андреас Зюнд , Голова,

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),

Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 40453/16), яку 01 липня 2016 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Юрій Юрійович Бабенко (далі — заявник), 1977 року народження, що проживає в м. Харкові, та якого представляла пані Н.Г. Охотнікова — юрист, яка практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, про скарги на стверджуване жорстоке поводження із заявником та неефективність розслідування у зв'язку з цим, тривалість кримінального провадження щодо нього та відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку з цими скаргами, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 06 листопада 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Справа стосується скарги заявника на жорстоке поводження в контексті кримінального провадження щодо нього та непроведення ефективного розслідування цих тверджень, а також тривалості кримінального провадження щодо нього (статті 3, 6 і 13 Конвенції).

I. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА

2. 08 травня 2007 року заявника та пана М. затримали працівники міліції Нововодолазького РВ ГУ МВС України в Харківській області за підозрою у вчиненні грабежу.

3. 11 травня 2007 року Нововодолазький районний суд Харківської області (далі — районний суд), заслухавши заявника, ухвалив постанову про поміщення його під варту.

4. 26 серпня 2008 року районний суд змінив запобіжний захід заявника у виді тримання під вартою на підписку про невиїзд.

5. 10 грудня 2010 року районний суд ухвалив постанову про взяття заявника під варту у зв'язку з неявкою до суду. Заявника оголосили у розшук.

6. 31 липня 2011 року заявника було повторно затримано у зв'язку з недотриманням підписки про невиїзд.

7. 24 квітня 2013 року районний суд обрав заявнику покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.

8. 17 червня 2014 року Апеляційний суд Харківської області скасував цей вирок та направив справу до районного суду на новий розгляд.

9. 31 липня 2015 року Валківський районний суд Харківської області, до якого було передано кримінальну справу, обрав заявнику покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.

10. 25 лютого 2016 року Апеляційний суд Харківської області залишив цей вирок без змін і ухвалив звільнення заявника з огляду на відбуття ним призначеного покарання у повному обсязі.

11. 10 травня та 30 серпня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовляв заявнику у витребуванні кримінальної справи для перевірки у касаційному порядку.

II. РОЗСЛІДУВАННЯ ТВЕРДЖЕНЬ ЗАЯВНИКА ПРО ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ

12. Згідно з твердженнями заявника після затримання 08 травня 2007 року він зазнав побиття з боку працівників міліції. Внаслідок побиття в нього виникла кровотеча та численні синці на обличчі й тілі.

13. 11 травня 2007 року заявника оглянув лікар, який зазначив, що у нього була велика гематома на зовнішній поверхні лівого стегна розміром 14 на 14 см. Лікар не виявив інших тілесних ушкоджень.

14. 01 серпня 2011 року, після його повторного затримання 31 липня 2011 року (див. пункт 6), заявника оглянув лікар, який не виявив жодних тілесних ушкоджень.

15. 17 квітня 2013 року в ході судового засідання заявник поскаржився на жорстоке поводження у відділі міліції після затримання у травні 2007 року з метою змусити його свідчити проти себе. Він стверджував, що залишив краплі крові на матеріалах справи як доказ нападу. Його співобвинувачений, пан М., також скаржився на жорстоке поводження. Районний суд постановив провести розслідування цих тверджень про жорстоке поводження та передав матеріали справи до прокуратури у зв'язку з цим.

16. Того самого дня скаргу заявника було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

17. 19 квітня 2013 року прокуратура Нововодолазького району Харківської області (далі — районна прокуратура) допитала заявника як свідка. Під час допиту заявник подав клопотання про надання йому безоплатної правової допомоги, про призначення судової експертизи аркушів його кримінальної справи з краплями крові на них (див. пункт 15) та про проведення одночасних допитів з усіма працівниками міліції, які проводили слідчі дії у кримінальному провадженні. Слідчий відмовив у задоволенні його клопотання, оскільки заявник не мав права на безоплатну правову допомогу. Слідчий також зазначив, що заявник не надавав жодних показань щодо обставин стверджуваного жорстокого поводження з ним та не скаржився у зв'язку з цим під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання 08 травня 2007 року.

18. 23 квітня 2013 року районна прокуратура закрила кримінальне провадження, порушене за зазначеною скаргою заявника. 16 травня 2013 року районний суд відмовив у задоволенні скарги заявника на цю постанову.

19. 01 липня 2013 року Апеляційний суд Харківської області скасував ухвалу суду першої інстанції від 16 травня 2013 року та постанову прокуратури від 23 квітня 2013 року та направив кримінальну справу до останньої на додаткове розслідування. Він встановив, що слідчий здійснив поверхову перевірку за скаргами заявника, не провівши всіх необхідних слідчих дій.

20. 02 серпня 2013 року районна прокуратура відмовила у задоволенні клопотання заявника про визнання його потерпілим у межах триваючого кримінального провадження за його скаргами на жорстоке поводження на тій підставі, що, окрім самої скарги заявника, не було отримано жодних доказів, які б підтверджували, що заявник зазнав жорстокого поводження.

21. 10 жовтня 2013 року районна прокуратура винесла постанову про закриття кримінального провадження. 07 листопада 2013 року заступник прокурора Харківської області скасував цю постанову.

22. 14 листопада 2013 року районний суд скасував постанову прокурора від 02 серпня 2013 року.

23. 02 грудня 2013 року кримінальне провадження було передано для подальшого розслідування до Харківської обласної прокуратури (далі — обласна прокуратура).

24. 10 грудня 2013 року обласна прокуратура відмовила у задоволенні клопотання заявника про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні за відсутності будь-яких доказів завдання йому тілесних ушкоджень у травні-серпні 2007 року чи подання будь-яких скарг ним або паном М. у період з 2007 по 2013 роки.

25. 23 грудня 2013 року Червонозаводський районний суд міста Харкова (далі — Червонозаводський районний суд) залишив без змін постанову прокурора від 10 грудня 2013 року.

26. 29 січня 2014 року обласна прокуратура винесла постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з твердженнями заявника про жорстоке поводження. Слідчий допитав заявника та його співобвинуваченого, їхніх родичів, працівників міліції, які затримували та допитували їх під час досудового розслідування, інших працівників міліції, які працювали у відділі міліції на момент подій, понятих, які брали участь у слідчих діях у кримінальному провадженні щодо заявника та пана М. За результатами розслідування було зроблено висновок про відсутність доказів того, що заявник та пан М. зазнали жорстокого поводження або отримали будь-які тілесні ушкодження під час досудового розслідування у травні-серпні 2007 року. Відсутність доказів наявності тілесних ушкоджень додатково була підтверджена фотографіями, зробленими на ранній стадії розслідування, на яких не було видно жодних видимих тілесних ушкоджень.

27. 17 квітня 2014 року Червонозаводський районний суд скасував цю постанову як передчасну та необґрунтовану і направив справу до обласної прокуратури на додаткове розслідування.

28. 29 липня 2014 року обласна прокуратура винесла нову постанову про закриття кримінального провадження. 08 жовтня 2014 року ця постанова також була скасована Червонозаводським районним судом.

29. 10 грудня 2014 року заявника оглянув медичний експерт, який встановив наявність у заявника рубця на губі та трьох рубців на волосяній частині голови. Ці шрами були заподіяні більше року тому та класифікувалися як легкі тілесні ушкодження. Точніше встановити час завдання цих тілесних ушкоджень було неможливо.

30. 24 грудня 2014 року, 25 лютого, 18 травня, 28 липня та 11 вересня 2015 року обласна прокуратура виносила постанови про закриття кримінального провадження.

31. Постанову від 18 травня 2015 року скасував заступник прокурора Харківської області. Усі інші зазначені в попередньому пункті постанови були скасовані Червонозаводським районним судом 27 січня, 06 квітня, 25 серпня 2015 року та 29 березня 2016 року відповідно на тій підставі, що розслідування було неповним (зокрема, дослідження плям крові ніколи не проводилося, оскільки їхнє дослідження призвело б до часткового знищення документів з матеріалів кримінальної справи).

32. 22 квітня 2016 року обласна прокуратура винесла постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. 25 квітня 2016 року про постанову було повідомлено заявника, який не оскаржив її в апеляційному порядку.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення належного розслідування його скарг на таке жорстоке поводження. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції.

34. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що відповідні скарги підлягають розгляду лише за статтею 3 Конвенції. Суд також вважає, що скарги заявника не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

35. Загальні принципи щодо процесуального зобов'язання Високих Договірних сторін за статтею 3 Конвенції розслідувати акти жорстокого поводження представників держави були детально наведені в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 114–123, ЄСПЛ 2015). Суд зазначає, що ці принципи однаково застосовні й для цієї заяви.

36. Крім того, Суд раніше встановлював, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції (див. рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173–180, від 15 травня 2012 року).

37. Повертаючись до цієї заяви, Суд вважає, що незважаючи на очевидні труднощі у встановленні фактів після спливу значного проміжку часу, за який не несуть відповідальність органи державної влади, з наявних у нього документів вбачається, що розслідування на національному рівні не вказує на докладання серйозних зусиль органів державної влади для швидкого та переконливого встановлення відповідних фактів (див. пункти 15–32). Суд визнає, що скарга заявника на жорстоке поводження працівників міліції була зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань одразу після її подання до районного суду, і заявника невдовзі після цього допитала районна прокуратура у зв'язку з його твердженнями (див. пункти 15–17). Проте Суд зауважує, що подальше розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження, яке тривало три роки, характеризувалося численними закриттями та подальшим поверненням провадження слідчому у зв'язку з неповнотою розслідування.

38. З огляду на обставини цієї справи і свою попередню практику Суд вважає, що ці обставини є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування

39. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

40. Стосовно матеріального аспекту, то з огляду на матеріали справи Суд вважає, що він не може дійти висновку «поза розумним сумнівом», що, перебуваючи під контролем працівників міліції, заявник зазнав поводження, яке суперечить статті 3 Конвенції, як стверджувалося. Тому Суд доходить висновку, що порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції не було.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

41. Заявник також висунув інші скарги на тривалість кримінального провадження щодо нього та відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку з цим, які охоплюються усталеною практикою Суду. Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Відповідне провадження, за винятком часу, протягом якого заявник переховувався, тривало майже дев'ять років у трьох інстанціях. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що скарги заявника за цим пунктом свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у контексті його висновків в рішенні у справі «Нечай проти України» (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, пункти 67–79, від 01 липня 2021 року.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

42. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

43. Уряд вважав цю вимогу необґрунтованою.

44. Суд, на засадах справедливості, присуджує заявнику 4 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції у зв'язку з тривалістю кримінального провадження та відсутністю ефективних засобів юридичного захисту щодо цього.

5. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 листопада 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Андреас ЗЮНД

Голова