Справа «Романенко проти України» (Заява № 54825/18)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Романенко проти України» (Заява № 54825/18)

СТРАСБУРГ

06 листопада 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Романенко проти України»

Європейський суд з прав людини (П'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андреас Зюнд , Голова,

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),

Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 54825/18), яку 20 листопада 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Олександр Анатолійович Романенко (далі — заявник), 1972 року народження, який наразі відбуває покарання у с. Кам'яне Запорізької області, його представляла пані О. Преображенська — юрист, яка практикує у м. Страсбурзі,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 жовтня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Справа стосується, головним чином, жорстокого поводження із заявником працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв'язку з цим усупереч статті 3 Конвенції, а також, як стверджується, тривалого кримінального провадження щодо нього, всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИКОМ

А. Версія Уряду

2. 16 вересня 2010 року заявника зупинили працівники міліції М. та Ш. на автовокзалі у м. Кривий Ріг для перевірки документів. Заявник підозрювався у перебуванні в стані наркотичного або алкогольного сп'яніння і був доставлений до приміщення опорного пункту міліції для подальшого допиту. У приміщенні опорного пункту міліції в сумці заявника були виявлені наркотичні засоби, а також пістолет, на який у нього не було дозвільних документів і який він сховав від працівників міліції, що проводили огляд. Подальша сутичка між заявником та двома працівниками міліції переросла в бійку, в результаті якої заявник застрелив одного з працівників, М., а інший, Ш., отримав тяжкі тілесні ушкодження. Потім заявника зупинила група цивільних осіб, які на той момент перебували в опорному пункті міліції. Під час події заявник отримав легкі тілесні ушкодження.

В. Версія заявника

3. 16 вересня 2010 року Ш., інспектор патрульно-постової служби зупинив заявника на автовокзалі м. Кривий Ріг для перевірки документів. Ш. змусив заявника пройти з ним до приміщення опорного пункту міліції, відмовившись повернути документи. У приміщенні опорного пункту міліції Ш. почав обшукувати заявника, який протестував проти грубої поведінки Ш. Ш. вдарив заявника та вийняв свій пістолет. Між Ш. та заявником виникла сутичка, в ході якої заявник вийняв зі своєї сумки шумовий пістолет. Інший працівник міліції, М., долучився до сутички, під час якої Ш. та заявник вистрілили зі своїх пістолетів. Потім заявник, тримаючи в руках обидва пістолети, вийшов з приміщення, де відбулася сутичка, та здався працівникам міліції. Його затримали і доставили до іншого відділу міліції, де його допитали щодо події. Після допиту заявника доставили до лікарні, де його оглянув лікар. Працівники міліції, які супроводжували заявника, наказали лікарю класифікувати виявлені на його тілі тілесні ушкодження як «легкі».

II. РОЗСЛІДУВАННЯ СТВЕРДЖУВАНОГО ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИКОМ

4. 16 вересня 2010 року після затримання заявник пройшов судово-медичне обстеження, за результатами якого у нього були виявлені численні садна голови, обличчя, тіла та кінцівок, завдані декількома годинами раніше, які можна було класифікувати як «легкі» тілесні ушкодження. В ході обстеження заявник пояснив судово-медичному експерту, що двоє невідомих осіб у формі працівників міліції намагалися його затримати, і він чинив опір під час затримання та впав на землю під час події. Він не зміг надати жодних додаткових відомостей щодо події, але скаржився на біль та обмежений діапазон руху правого плеча.

5. 17 вересня 2010 року працівники міліції провели службове розслідування обставин події 16 вересня 2010 року, в результаті якого було зроблено висновок про законність дій працівників міліції М. і Ш.

6. 01 лютого 2011 року слідчий прокуратури Дніпропетровської області, діючи в межах дослідчої перевірки, відмовив у порушенні кримінальної справи за фактом стверджуваного жорстокого поводження із заявником у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Слідчий дійшов висновку, що тілесні ушкодження на тілі заявника були наслідком сутички 16 вересня 2010 року з працівниками міліції, дії яких були визнані законними.

7. 30 жовтня 2014 року в ході судового розгляду Кіровський районний суд міста Дніпропетровська (далі — суд першої інстанції) задовольнив клопотання прокурора щодо розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження та зобов'язав органи державної влади провести розслідування цих тверджень і повідомити суд першої інстанції про результати.

8. Оскільки жодної інформації про результати розслідування надано не було, 14 листопада 2019 року захисник заявника звернувся до органів державної влади із запитом про надання інформації щодо виконання постанови від 30 жовтня 2014 року.

9. Згідно з твердженнями Уряду 20 листопада 2019 року органи досудового розслідування встановили, що жодних відомостей про результати розслідування зареєстровано не було. Вони також встановили, що 18 листопада 2014 року розгляд постанови суду першої інстанції від 30 жовтня 2014 року було доручено прокурору, якого згодом було звільнено з посади у 2016 році.

10. 31 серпня 2020 року, після поновлення розслідування, провадження було знову закрито, оскільки не було встановлено, що до тілесних ушкоджень заявника призвело будь-яке зловживання службовими повноваженнями працівниками міліції. Встановлюючи обставини події, слідчий, головним чином, враховував висновки суду першої інстанції, наведені в його вироку від 23 лютого 2017 року (див. пункт 14). Згідно з твердженнями Уряду цей вирок не оскаржувався в частині щодо встановлення обставин події 16 вересня 2010 року.

III. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА

11. 16 вересня 2010 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактами вбивства працівника міліції, незаконного зберігання зброї та незаконного зберігання наркотичних засобів.

12. 03 березня 2011 року обвинувальний акт щодо заявника та матеріали справи були передані до суду першої інстанції для розгляду.

13. Під час судового розгляду заявник клопотав про звільнення під підписку про невиїзд. 17 березня 2015 року, 29 липня та 13 грудня 2016 року суд першої інстанції відмовляв у задоволенні клопотання заявника, зазначивши, inter alia:

«У зв'язку з тим, що заявник вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких і особливо тяжких, і перебуваючи під підпискою про невиїзд, може втекти від правосуддя з постійного місця проживання, впливати на свідків і потерпілих, а також розгляд справи по суті».

14. 23 лютого 2017 року суд першої інстанції визнав заявника винним за пред'явленими йому обвинуваченнями та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років. Обґрунтовуючи свій вирок посиланням на обставини, зазначені у пункті 2, суд першої інстанції також встановив, що у приміщенні опорного пункту міліції заявник, який перебував під впливом наркотичних засобів, повідомив працівників міліції, що у його сумці була деяка кількість канабісу. Ш. вийшов з приміщення, щоб запросити понятих для обшуку заявника, і в цей момент заявник дістав пістолет зі своєї сумки та вистрілив у М. Коли Ш. повернувся до приміщення та спробував схопити заявника, останній почав стріляти в Ш. Заявник та Ш. почали битися і обидва вистрілили зі своїх пістолетів. 10 січня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок суду першої інстанції та обрав заявнику покарання у виді довічного позбавлення волі. 05 червня 2018 року Верховний Суд вніс зміни до цього вироку, але обране покарання у виді довічного позбавлення волі заявника залишив без змін. Розглядаючи твердження заявника про жорстоке поводження, національні суди всіх інстанцій постановили, що твердження заявника у зв'язку з цим були необґрунтованими та спрямованими на його виправдання за висунутими проти нього обвинуваченнями у вчиненні вбивства.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників міліції 16 вересня 2010 року та непроведення ефективного розслідування цього випадку. Він також стверджував, що йому не було надано копії постанов слідчого про відмову в порушенні або про закриття кримінального провадження (див. пункти 6 і 10). Він також зазначив, що оскарження цих постанов, як пропонував Уряд, було б неефективним у будь-якому випадку, враховуючи, що минув значний час з моменту стверджуваного жорстокого поводження через суттєву затримку у проведенні розслідування.

16. Не заперечуючи, що заявник отримав тілесні ушкодження під час події 16 вересня 2010 року, Уряд стверджував, що тілесні ушкодження не були наслідком законних дій працівників міліції, як було встановлено в ході службового розслідування та судового розгляду справи заявника. Уряд також стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки він не оскаржив постанов слідчого про відмову в порушенні або про закриття кримінального провадження (див. пункти 6 і 10).

17. Суд вважає, що порушене Урядом питання вичерпання національних засобів юридичного захисту тісно пов'язане із суттю скарги заявника на стверджуване непроведення ефективного розслідування, а тому його слід долучити до розгляду цієї скарги по суті. Суд також зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

18. Відповідні загальні принципи були наведені в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81–90 і 114–123, ЄСПЛ 2015).

А. Стверджуване жорстоке поводження

19. Суд зазначає, що сторони не дійшли згоди щодо обставин подій 16 вересня 2010 року. Однак всі погодилися, що в опорному пункті міліції сталася серйозна подія, яка включала перестрілку та сутичку між заявником та працівниками міліції, внаслідок чого один працівник міліції загинув, а інший отримав тяжкі тілесні ушкодження. Суд також зазначає, що заявник не заперечував, що судово-медичний експерт правильно задокументував тілесні ушкодження, отримані під час події; натомість він лише стверджував, що вони були неправильно класифіковані з точки зору їхньої тяжкості.

20. Суд зауважує, що заявник не доводив, що стверджувані тілесні ушкодження могли виникнути під час обставин, не пов'язаних з цим випадком. Суд також посилається на пояснення, які заявник надав судово-медичному експерту щодо події (див. пункт 4), та на висновок національних судів, що заявник перебував під впливом наркотичних засобів під час події, яку він сам спровокував (див. пункт 14).

21. З огляду на наведені міркування Суд не може не зазначити, що отримані заявником в ході події та оцінені судово-медичним експертом як «легкі» тілесні ушкодження були наслідком застосування фізичної сили працівниками міліції, що стало необхідним у зв'язку з власною поведінкою заявника, і таке застосування сили не могло вважатися надмірним (див. подібний підхід в рішенні у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, пункти 48–51, від 27 листопада 2008 року). Ці обставини значною мірою свідчать проти заявника, внаслідок чого покладений на Уряд тягар доведення, що застосування сили не було надмірним у цій справі є менш суворим (див. рішення у справі «Берлінський проти Польщі» (Berlinski v. Poland), заяви № 27715/95 і № 30209/96, пункт 62, від 20 червня 2002 року).

22. Отже, у зв'язку з цим не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

В. Ефективність розслідування

23. Суд також зауважує, що хоча органи державної влади, як вбачається, були готові оперативно встановити походження отриманих заявником тілесних ушкоджень, вони здійснили це у формі дослідчої перевірки, результати якої ґрунтувалися лише на поясненнях, наданих працівниками міліції. Як вбачається, заявника не допитали щодо стверджуваної події, а наявні матеріали не свідчать, що він був повідомлений про результати розслідування. Суд вже встановлював, що процедура дослідчої перевірки не відповідає стандартам статті 3 Конвенції, оскільки слідчий може здійснювати лише обмежений перелік слідчих дій у межах такої процедури, а потерпілий не має офіційного статусу і не може ефективно брати участь у процедурі (див., наприклад, рішення у справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункт 105, від 26 липня 2012 року).

24. Крім того, Суд зауважує, що після постанови суду першої інстанції від 30 жовтня 2014 року, яка зобов'язала органи державної влади провести розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження (див. пункт 7), розслідування не розпочиналося щонайменше до 20 листопада 2019 року, вочевидь, у зв'язку з недбалістю органів досудового розслідування (див. пункт 9). Провадження, яке зрештою було порушене, а потім закрите 31 серпня 2020 року, не вбачається ретельним, оскільки воно ґрунтувалося виключно на висновках суду першої інстанції навіть без допиту заявника (див. пункт 10).

25. Хоча національні суди, як вбачається, ретельно дослідили обставини події 16 вересня 2010 року, в тому числі аргументи заявника, що він зазнав жорстокого поводження працівників міліції М. і Ш. (див. пункт 14), і, незважаючи на те, що розгляд був достатнім, щоб Суд розглянув скаргу заявника за матеріальним аспектом статті 3 Конвенції (див. пункти 19–21), Суд зазначає, що основною метою судів першої інстанції в контексті згаданого розгляду було ухвалення рішення щодо питання про вину заявника на підставі доказів у матеріалах справи, а не розслідування його скарг на жорстоке поводження.

26. З огляду на обставини цієї справи та його попередню практику (див., inter alia, рішення у справах «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173–180, від 15 травня 2012 року, «Данілов проти України» (Danilov v. Ukraine), заява № 2585/06, пункт 70, від 13 березня 2014 року, та «Кирпиченко проти України» (Kirpichenko v. Ukraine), заява № 38833/03, пункти 85–88, від 02 квітня 2015 року), Суд вважає, що у цій справі розслідуванню тверджень заявника про жорстоке поводження бракувало необхідної ефективності.

27. Таким чином, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, яке він раніше долучив до розгляду по суті (див. пункт 17), та вважає, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

28. Заявник також висунув скаргу на тривалість кримінального провадження щодо нього, яке тривало з 16 вересня 2010 року до 05 червня 2018 року, тобто сім років і дев'ять місяців у трьох інстанціях. Оскільки усталена практика Суду охоплює цю скаргу, вона не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні у нього матеріали та враховуючи факт, що провадження в суді першої інстанції тривало з березня 2011 року до лютого 2017 року, а Уряд не надав переконливого пояснення його тривалості, Суд доходить висновку, що скарга заявника свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у контексті його висновків в рішенні у справі «Нечай проти України» (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, пункт 69–72, від 01 липня 2021 року).

III. ІНШІ СКАРГИ

29. Заявник також висунув скарги за пунктами 1 і 2 статті 6 Конвенції щодо небезсторонності суду першої інстанції та порушення принципу презумпції його невинуватості. Суд розглянув цю частину заяви та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги або не відповідають критеріям прийнятності, передбаченим статтями 34 і 35 Конвенції, або не свідчать про порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

30. З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

31. Заявник вимагав 16 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 2 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

32. Уряд заперечив проти цих вимог.

33. Суд присуджує заявнику 2 300 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

34. Крім того, з огляду на наявні у нього документи та свою практику, Суд вважає за доцільне присудити 800 євро в якості компенсації судових та інших витрат і додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує долучити заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту до розгляду скарги заявника по суті за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції та відхиляє його.

2. Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції щодо жорстокого поводження із заявником працівників міліції 16 вересня 2010 року та непроведення ефективного розслідування у зв'язку з цим, а також скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції на необґрунтовану тривалість кримінального провадження, а решту скарг у заяві — неприйнятними.

3. Постановляє, що не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

5. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з необґрунтованою тривалістю кримінального провадження щодо заявника.

6. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 2 300 (дві тисячі триста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 800 (вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 листопада 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Андреас ЗЮНД

Голова