Справа «Панкратьєв проти України» (Заява № 36459/19)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Панкратьєв проти України» (Заява № 36459/19)

СТРАСБУРГ

06 листопада 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Панкратьєв проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андреас Зюнд , Голова,

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),

Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 36459/19), яку 03 липня 2019 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Сергій Сергійович Панкратьєв (далі — заявник), 1984 року народження, що проживає у м. Борисполі і якого представляв п. О. Заруцький — юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 жовтня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Справа, головним чином, стосується скарг заявника за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що кримінальне провадження щодо нього за обвинуваченням у вчиненні розбою було надмірно тривалим і його право на захисника було порушено на початку цього провадження.

2. Кримінальне провадження було порушено за фактом вчинення розбійного нападу на пана Ш., який призвів до його смерті, та розбійного нападу на пані І.

3. 13 жовтня 2009 року заявника de facto затримали працівники міліції.

4. 15 жовтня 2009 року він підписав два «пояснення» на ім'я слідчого міліції, в яких зізнався в умисній участі, разом із С., в обох розбійних нападах. Пояснення заявника містилися у попередньо надрукованих формах, в яких вказувалося, що він давав показання у відповідь на поставлені питання. У поясненнях також зазначалося, що заявнику було роз'яснено його право не свідчити проти себе.

5. 15 жовтня 2009 року було складено протокол про затримання, в якому зазначалося про затримання заявника у зв'язку з підозрою у скоєнні розбою. Слідчий міліції призначив Г. безоплатним захисником заявника. Заявника допитали у присутності цього захисника, і заявник підтвердив свої зізнавальні показання. С., якого згодом затримали на підставі зізнавальних показань заявника, надав подібні зізнавальні показання.

6. Заявник змінив захисників і, приблизно 25 січня 2010 року або раніше, відмовився від своїх зізнавальних показань. Протягом усього провадження, що відбувалося після цього, заявник стверджував, що його незадокументовано тримали під вартою і піддавали тиску, доки він не надав неправдиві зізнавальні показання, а призначений захисник не надавав йому жодної допомоги.

7. Під час судового розгляду заявник вказав, що він лише підвіз С. до району, де стався напад на пана Ш., а потім залишив машину, щоб піти за покупками. С. також відмовився від свого наданого під час досудового розслідування зізнання і дав показання, подібні до показань заявника. Він зазначив, що заявник підвіз його до зазначеного району і пішов за покупками. С. викрав два телефони у потерпілого (який був п'яний) без застосування насильства. Пізніше він попросив заявника допомогти йому продати один із телефонів. Обидва обвинувачені заперечували будь-яку причетність до нападу на пані І.

8. Заявник та С. були визнані винними 04 квітня 2011 року, але обвинувальні вироки були скасовані після подання касаційної скарги, і справу було направлено на додаткове розслідування.

9. 24 грудня 2013 року Дарницький районний суд міста Києва визнав С. та заявника винними, призначивши останньому покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років. Суд визнав, що заявника de facto затримали 13 жовтня 2009 року.

10. 11 квітня 2016 року Апеляційний суд міста Києва залишив обвинувальний вирок без змін1.

__________

1 Апеляційний суд звільнив заявника з-під варти, оскільки вважалося, що він відбув покарання на підставі застосування закону, згідно з яким при обчисленні остаточного строку відбування покарання один день тримання під вартою під час досудового розслідування дорівнював двом дням позбавлення волі (див. рішенні у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine), заява № 2945/16, пункт 46, від 25 липня 2017 року).

11. Суди посилалися, зокрема, на первинні зізнавальні показання, надані заявником та С. у присутності їхніх захисників, у тому числі ті, що були надані під час відтворення обстановки та обставин подій. Той факт, що ці захисники не були призначені через адвокатське об'єднання2, не означав, що відповідні докази були недопустимими. Апеляційний суд вважав первинні зізнавальні показання обвинувачених достовірними, оскільки вони зізналися «у своїх поясненнях, під час первинних допитів за участю адвокатів, [та] під час [подальшого] відтворення обстановки та обставин на місці», і у цих показаннях повідомили подробиці, раніше невідомі працівникам міліції. До надання заявником зізнавальних показань працівники міліції не знали про причетність С. до нападів.

__________

2 На момент подій частина третя статті 47 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року дозволяла слідчому призначати захисника відповідно до передбаченого законом порядку через адвокатське об'єднання, при цьому голова адвокатського об'єднання надалі був зобов'язаний задовольняти будь-яку таку вимогу. Згідно зі статтею 44 Кодексу повноваження адвоката, призначеного захисником, мали бути стверджені адвокатським об'єднанням, якщо тільки призначений адвокат не був членом адвокатського об'єднання, у такому випадку його повноваження мали бути стверджені письмовою угодою з клієнтом.

12. Щодо нападу на пана Ш. суди посилалися на: (i) показання пана Р., який впізнав заявника як особу, яка продала йому один із викрадених телефонів; (ii) показання пані Н., яка засвідчила, що заявник подарував їй один із викрадених телефонів.

13. Щодо нападу на пані І. суди посилалися на: (i) показання пані І. про те, що заявник та С., обох з яких вона впізнала під час судового засідання, напали на неї та викрали ювелірні вироби; (ii) результати проведеного під час досудового розслідування впізнання, під час якого заявник та С. також були впізнані І.; (iii) показання пана К., який в суді вказав на заявника як на особу, що продала йому ювелірні вироби, викрадені у потерпілих.

14. 29 листопада 2018 року Верховний Суд залишив обвинувальний вирок без змін. Ухвала була вручена заявнику 08 січня 2019 року.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 ТА ПІДПУНКТУ «С» ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявник скаржився на порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 1 статті 6 Конвенції, і стверджував, що ні національні суди, ні Уряд у Суді не пояснили, що сталося з ним під час його недокументованого тримання під вартою та як це вплинуло на справедливість провадження. Суди неналежним чином не розглянули його скаргу на порушення порядку призначення безоплатного захисника, оскільки цей захисник не надав йому жодної допомоги. Остаточна ухвала була вручена йому лише 08 січня 2019 року, і тому він дотримався правила шестимісячного строку.

16. Уряд стверджував, що заява була подана поза межами шестимісячного строку. Скарги заявника, по суті, були спробою оскаржити оцінку доказів національними судами. Заявнику було роз'яснено його права до допиту і він підписав відповідний протокол, що це підтверджував.

17. Суд зауважує, що остаточна ухвала у справі була вручена заявнику 08 січня 2019 року, тоді як заява була подана 03 липня 2019 року. Отже, заява була подана вчасно.

18. Суд також зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту а» пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

19. Відповідні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бьоз проти Бельгії» [ВП] (Beuze v. Belgium) [GC], заява № 71409/10, пункти 119–150, від 09 листопада 2018 року).

20. Суд зауважує, що не заперечується, що заявника затримали 13 жовтня 2009 року за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, за які він зрештою був визнаний винним. Отже, заявник мав право на доступ до захисника.

21. Зміст пояснень заявника, наданих 15 жовтня 2009 року, вказує на те, що вони були надані у відповідь на питання працівників міліції (див. пункт 4). Ніщо не свідчить, що до допиту заявнику роз'яснили його право на правову допомогу і він належним чином відмовився від цього права.

22. З цього випливає, що право заявника на захисника було обмежене. Суд не вбачає жодних вагомих підстав для такого обмеження. Тому Суд повинен оцінити, застосовуючи особливу ретельність, чи була порушена справедливість провадження в цілому. Оцінка Суду ґрунтується на критеріях, наведених у згаданому рішенні у справі «Бьоз проти Бельгії» (Beuze v. Belgium), пункт 150), у частині, яка стосується цієї справи.

23. Деякі з цих критеріїв свідчать на користь визнання провадження справедливим: (i) заявник не був особливо вразливим; (ii) докази були оцінені професійними суддями; (iii) не було факторів, які б ставили під сумнів достовірність чи точність показань; (iv) суспільний інтерес у притягненні до відповідальності за злочини, інкримінований заявнику, був дуже сильним.

24. Однак інші фактори свідчать на користь висновку, що справедливість провадження була підірвана.

25. По-перше, важливим є те, що заявника незадокументовано тримали під вартою протягом декількох днів, перш ніж він надав свої показання. Хоча питання про можливе порушення прав за статтею 5 Конвенції виходить за межі розгляду цієї справи, таке незадокументоване тримання може становити порушення цього положення. Це є фактором, який треба врахувати (див. згадане рішення у справі «Бьоз проти Бельгії» (Beuze v. Belgium), пункт 150).

26. Зазначені показання були однозначно викривальними. Вони були надані на початку розслідування і сформували підхід органів влади до нього.

27. Заявник стверджував, що апеляційний суд посилався на його пояснення, надані за відсутності захисника. Текст ухвали апеляційного суду є дещо двозначним (див. пункт 11). У будь-якому випадку Суд постановив, що шкода, завдана справедливості провадження обмеженням права на доступ до захисника, не може бути усунена лише шляхом підтвердження заявником показань, наданих за відсутності захисника, на пізнішому етапі та у присутності захисника, якщо тільки цей недолік не буде належним чином розглянутий та виправлений судами, зокрема шляхом виключення показань, наданих за відсутності захисника (див. рішення у справі «Мехмет Зекі Челебі проти Туреччини» , заява № 27582/07, пункт 66, від 28 січня 2020 року).

28. Суди не виключили пояснення, надані заявником за відсутності захисника. Більше того, ці показання дозволили органам влади отримати додаткові докази проти заявника і, зокрема, призвели до затримання С. Надавши ці показання, заявник міг вважати нерозумним змінювати їх пізніше (див., для порівняння, рішення у справі «Богдан проти України» (Bogdan v. Ukraine), заява № 3016/16, пункти 76 та 77, від 08 лютого 2024 року).

29. Хоча проти заявника були інші докази, ніщо не свідчить, що будь-який із них був отриманий інакше ніж, як опираючись на інформацію, отриману із початкових пояснень заявника.

30. Таким чином, було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з порушенням права заявника на правову допомогу.

31. У контексті цих висновків немає потреби розглядати інші аргументи заявника щодо стверджуваних порушень його права на справедливий судовий розгляд (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Володимирович Смірнов проти України» (Aleksandr Vladimirovich Smirnov v. Ukraine), заява № 69250/11, пункт 74, від 13 березня 2014 року).

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

32. Заявник також скаржився, що тривалість провадження була надмірною усупереч пункту 1 статті 6 Конвенції.

33. Уряд заперечив проти цього аргументу.

34. Ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

35. Суд зазначає, що провадження тривало понад дев'ять років і один місяць у трьох інстанціях.

36. Суд, розглянувши всі наявні у нього матеріали та беручи до уваги відповідні принципи, наведені в рішенні у справі «Пеліссьє і Сассі проти Франції» [ВП] [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та свої висновки у керівній справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, пункти 70–76, від 30 березня 2004 року), постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю провадження.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник вимагав 15 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 5 044,30 євро в якості компенсації судових та інших витрат. Ця сума включала 5 000 євро, які вимагалися в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у національних судах та у цьому Суді, та 44,30 євро поштових витрат, понесених під час провадження у Суді.

38. Уряд заперечив проти цих вимог, вважаючи їх необґрунтованими.

39. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то Суд зазначає, що українське законодавство передбачає право клопотати про відновлення провадження на національному рівні, що, в принципі, є найбільш прийнятною формою відшкодування у таких справах (див. рішення у справах «Черніка проти України» (Chernika v. Ukraine), заява № 53791/11, пункти 34 та 82, від 12 березня 2020 року, та «Суслов і Батікян проти України» (Suslov and Batikyan v. Ukraine), заяви № 56540/14 та № 57252/14, пункт 207, від 06 жовтня 2022 року з подальшими посиланнями).

40. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1 800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

41. Заявник не надав жодних документів, які б підтверджували, що він сплатив або мав юридичне зобов'язання сплатити кошти своєму представнику за надану правову допомогу (див. рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 372, від 28 листопада 2017 року). Тому Суд відхиляє вимогу щодо компенсації судових та інших витрат стосовно цих витрат на правову допомогу.

42. Беручи до уваги наявні у нього документи щодо поштових витрат, Суд вважає за розумне присудити 36 євро, що охоплюють ці витрати під час провадження у Суді та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з порушенням права заявника на правову допомогу.

3. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю провадження.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 1 800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 36 (тридцять шість) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 листопада 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Секретар

Андреас ЗЮНД

Голова