Справа «Крайняк та Гуменюк проти України» (Заява № 12971/19)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Крайняк та Гуменюк проти України» (Заява № 12971/19)

СТРАСБУРГ

06 листопада 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Крайняк та Гуменюк проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андреас Зюнд , Голова,

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),

Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 12971/19), яку 28 лютого 2019 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) двоє громадян України, п Сергій Васильович Крайняк та п. Ігор Володимирович Гуменюк (далі — заявники), обоє 1994 року народження, яких представляв п. О.В. Заруцький — юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скарги, наведені в пункті 1, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 жовтня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Справа стосується, головним чином, скарг заявників за пунктом 3 статті 5 Конвенції на те, що тримання їх під вартою було необґрунтовано тривалим; за пунктом 4 статті 5 Конвенції, що апеляційні скарги на деякі ухвали суду про продовження строку тримання їх під вартою не були розглянуті оперативно, та за пунктом 5 статті 5 Конвенції, що у них не було ефективного права на відшкодування шкоди у зв'язку з цими стверджуваними порушеннями.

2. Довідкові відомості по справі наведені в рішенні у справі «Крайняк проти України» [Комітет] (Kraynyak v.Ukraine) [Committee], заява № 68353/17, пункти 2–9, від 16 лютого 2023 року), яка стосувалася першого заявника.

3. Заявників затримали 31 серпня 2015 року та взяли під варту за підозрою у причетності до вчинення терористичного акту, що спричинив тяжкі наслідки у виді загибелі людей біля Верховної Ради України у м. Києві.

4. Національні суди декілька разів, приблизно кожні два місяці, постановляли ухвали та продовжували строк тримання заявників під вартою. Суди зазначали, що хоча заявники мали міцні соціальні зв'язки, було цілком ймовірно, що вони могли переховуватися від суду з огляду на суворість покарання, яке могло бути їм обране. Крім того, суд зазначив, що з огляду на отриманий на сході України бойовий досвід заявники набули конкретних навичок, завдяки яким могли перешкоджати правосуддю, зокрема шляхом впливу на потерпілих та інших свідків. Діяння, у вчиненні яких вони підозрювалися, призвели до масової гибелі людей, і це передбачало значний суспільний інтерес у забезпеченні належного розслідування.

5. У деяких ухвалах про продовження строку тримання заявників під вартою суди також посилалися на положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою.1

__________

1 Положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, було положенням Кримінального процесуального кодексу України, яке виключало можливість застосування застави та інших запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, до осіб, які обвинувачувалися у тероризмі або вчиненні певних злочинів проти основ національної безпеки (див. рішення у справі «Грубник проти України» (Grubnyk v. Ukraine), за ява № 58444/15, пункти 40, 50, 53–56, 116–130, від 17 вересня 2020 року). 25 червня 2019 року воно було визнано неконституційним.

6. Апеляційні скарги, подані заявниками та їхніми захисниками на деякі ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, були розглянуті та залишені без задоволення в такі дати: (i) апеляційні скарги на ухвалу від 25 липня 2019 року, подані у період з 29 липня по 01 серпня 2019 року, Київський апеляційний суд розглянув 14 листопада 2019 року; (ii) апеляційні скарги на ухвалу від 06 вересня 2019 року, подані 11 та 13 вересня 2019 року, були розглянуті 04 лютого 2020 року; (iii) скаргу першого заявника на ухвалу від 24 жовтня 2019 року, подану 28 жовтня 2019 року, було розглянуто 17 лютого 2020 року.

7. Після закінчення розслідування 10 серпня 2016 року справу було направлено для розгляду до суду. З того часу вона перебуває на стадії судового розгляду.

8. 22 травня 2020 року першого заявника звільнили з-під варти та помістили під цілодобовий домашній арешт, строк дії якого закінчився 22 липня 2020 року.

9. Другий заявник залишався під вартою. 05 липня 2023 року він помер. Згідно з повідомленнями медіа його смерть наступила внаслідок дії вибухового пристрою, який він підірвав у будівлі суду, де проходив судовий розгляд.

ОЦІНКА СУДУ

I. ПОПЕРЕДНЄ ПИТАННЯ

10. Батьки другого заявника, пані Лілія Володимирівна Гуменюк та п. Володимир Васильович Гуменюк, виявили бажання підтримати провадження від його імені.

11. Уряд заперечив, стверджуючи, що гарантовані статтею 5 Конвенції права не передавалися іншій особі.

12. Суд зазначає, що другий заявник помер після подання заяви, ситуація, яка у практиці Суду розглядається інакше, ніж ситуації, коли заявник помер до подання заяви. Якщо заявник помер після подання заяви, Суд визнавав, що близькі родичі або спадкоємці, в принципі, можуть підтримати заяву за умови наявності в них достатнього інтересу у справі (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] [GC], заява № 47848/08, пункт 97, ЄСПЛ 2014, з подальшими посиланнями). У таких справах вирішальним є не те, чи передаються спадкоємцям відповідні права або ні, а те, чи можуть вони, в принципі, претендувати на наявність у них законного інтересу, звертаючись до Суду з проханням розглянути справу на підставі бажання заявника здійснити своє особисте право подати заяву до Суду (див., наприклад, рішення у справі «Сінгх та інші проти Греції» (Singh and Others v. Greece), заява № 60041/13, пункт 26, від 19 січня 2017 року).

13. Суд вважає, що батьки другого заявника мають законний інтерес у підтриманні справи від його імені. З практичних міркувань Суд продовжить посилатися на п. Ігоря Гуменюка як на «другого заявника».

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявники скаржилися на те, що тримання їх під вартою було необґрунтованим та надмірно тривалим. Уряд заперечив проти цього твердження.

15. Скарга першого заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції по суті є аналогічною тій, що була розглянута в рішенні у справі «Крайняк проти України» [Комітет] (Kraynyak v. Ukraine) [Committee], заява № 68353/17, пункти 2 – 9, від 16 лютого 2023 року), тому вона має бути визнана неприйнятною згідно з підпунктом «b» пункту 2 і пунктом 4 статті 35 Конвенції.

16. Скарга другого заявника не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

17. Суд вважає, що обставини справи другого заявника в усіх відповідних аспектах подібні розглянутим в згаданому рішенні у справі «Крайняк проти України» (Kraynyak v. Ukraine), пункти 16–25), в якому Суд встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції з таких підстав:

«16. Відповідний період тривав чотири роки та більше десяти місяців (з 31 серпня 2015 року по 22 липня 2020 року …). Така тривалість тримання під вартою вже викликає серйозне занепокоєння та вимагає від національних органів влади наведення дуже вагомих підстав для його виправдання (див., наприклад, рішення у справі «Велечка та інші проти Литви» , заява № 56998/16 та 3 інші заяви, пункти 98 і 99, від 26 березня 2019 року, з подальшими посиланнями).

17. Відповідні принципи практики Суду наведені в рішенні у справі «Грубник проти України» (Grubnyk v. Ukraine), заява № 58444/15, пункти 110–115, від 17 вересня 2020 року).

18. У вказаному рішенні Суд встановив, що, незважаючи на посилання на положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, національні суди навели відповідні та достатні підстави для тримання пана Грубника під вартою. Суд вважає, що подібні міркування застосовуються і у цій справі.

19. Справді, коли спочатку заявнику обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою під час досудового розслідування, положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, до нього не застосовувалося ... Водночас національний суд встановив, посилаючись на конкретні обставини справи, що відповідні ризики виправдовували тримання під вартою ... У низці ухвал про продовження строку тримання під вартою суди посилалися на це положення, як на додатковий аргумент. Однак для судів посилання на це положення не було достатнім для продовження строку тримання заявника під вартою. Навпаки, суди встановили, що існували конкретні обставини, які виправдовували таке тримання …

20. Отже, Суд вважає, що національні суди не використовували «загальні та абстрактні» аргументи для тримання заявника під вартою, і наведені ними підстави були відповідними та достатніми.

21. Залишилося з'ясувати, чи виявили органи державної влади «особливу ретельність» під час здійснення провадження …

22. Суд погоджується, що справа заявника була складною і стосувалася події, яка охоплювала понад сотню потерпілих.

23. Водночас заявник стверджував, що після закінчення досудового розслідування 10 серпня 2016 року … у його справі виникли значні затримки. Уряд не заперечив проти твердження заявника, що після цієї дати судовий розгляд не розпочинався принаймні до 15 серпня 2017 року, тобто більше року. Вагомих підстав для такої затримки наведено не було. Після цього заявник був позбавлений свободи ще майже три роки.

24. Органи державної влади не довели існування виняткових обставин, які б виправдовували тримання заявника під вартою протягом такого значного періоду часу, як-от, наприклад, необхідність збору доказів за кордоном або звернення за міжнародною правовою допомогою (див. рішення у справі «Лісовський проти Литви» (Lisovskij v. Lithuania), заява № 36249/14, пункт 80, від 02 травня 2017 року, з подальшими посиланнями).

25. Отже, Суд доходить висновку, що органи державної влади не виявили особливої ретельності у період після закінчення досудового розслідування. Цього міркування достатньо для висновку Суду про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції».

18. Суд вважає, що ці міркування однаково доречні у справі другого заявника. Насправді тримання другого заявника під вартою тривало навіть довше, з 31 серпня 2015 року по 05 липня 2023 року, тобто понад сім років і десять місяців. Той факт, що другого заявника, на відміну від першого, офіційно підозрювали у тероризмі — злочині, що підпадає під дію Положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою — коли до нього вперше застосували запобіжний захід у вигляді взяття під варту 02 вересня 2015 року, не змінює оцінки Суду.

19. Суд вважає, що національні суди не проявили особливої ретельності у період після закінчення досудового розслідування (див. пункт 7). Цього міркування достатньо, щоб Суд дійшов висновку про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції стосовно другого заявника.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

20. Заявники скаржилися на те, що їхні апеляційні скарги на ухвали про продовження строку тримання під вартою (див. пункт 6) не були розглянуті «оперативно», як стверджується, всупереч пункту 4 статті 5 Конвенції. Другий заявник також скаржився, що він не мав ефективного права на відшкодування шкоди за стверджуване порушення пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції, що, як стверджується, було порушенням пункту 5 статті 5 Конвенції. Уряд заперечив проти цих скарг.

21. Ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

22. Суд зауважує, що апеляційні скарги заявників на ухвали про продовження строку тримання під вартою були розглянуті зі значною затримкою (див. пункт 6), і не було надано належного пояснення цій затримці. Розглянувши всі наявні в нього матеріали та з огляду на його висновки у керівній справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 84–87, від 10 лютого 2011 року), Суд вважає, що було: (i) порушено пункт 4 статті 5 Конвенції у зв'язку з непроведенням оперативного розгляду апеляційних скарг заявників на ухвали про продовження строку тримання під вартою від 25 липня та 06 вересня 2019 року; та (ii) порушено пункт 4 статті 5 Конвенції у зв'язку з непроведенням оперативного розгляду апеляційної скарги першого заявника на ухвалу про продовження строку тримання під вартою від 24 жовтня 2019 року.

23. Крім того, розглянувши всі наявні в нього матеріали та враховуючи його висновки у керівних справах «Тимошенко проти України» (Tymoshenko v. Ukraine), заява № 49872/11, пункти 286 і 287, від 30 квітня 2013 року, «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 55, від 05 березня 2015 року, та «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункти 193–202, від 04 липня 2019 року, Суд вважає, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції стосовно другого заявника.

24. Насамкінець Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій справі, і немає потреби ухвалювати окреме рішення щодо питання прийнятності та суті скарги першого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] [GC], заява № 47848/08, пункт 156).

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявники вимагали по 10 000 євро кожен в якості відшкодування моральної шкоди та 1 070,45 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді (що відповідало 70,45 євро поштових витрат та 1 000 євро витрат на правову допомогу), остання сума мала бути сплачена безпосередньо представнику заявників.

26. Уряд заперечив проти цієї вимоги, стверджуючи, що вона була безпідставною та необґрунтованою.

27. Суд вважає, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої першому заявнику.

28. Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує другому заявнику 3 000 євро, які мають бути сплачені батькам другого заявника.

29. Заявники не надали документів, які б підтверджували сплату або юридичне зобов'язання сплатити суми, зазначені до стягнення їхнім представником (див. рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 372, від 28 листопада 2017 року). Тому Суд відхиляє вимогу про компенсацію витрат на правову допомогу.

30. Беручи до уваги наявні документи, Суд вважає за доцільне присудити суму в розмірі 70 євро, що охоплюють витрати, понесені під час провадження у Суді, які слід сплатити безпосередньо представнику заявників, пану Заруцькому.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє, що батьки другого заявника, п. Володимир Васильович Гуменюк та пані Лілія Володимирівна Гуменюк, мають право продовжити це провадження від його імені.

2. Оголошує прийнятними скарги другого заявника за пунктами 3 і 5 статті 5 Конвенції та скаргу заявників за пунктом 4 статті 5 Конвенції.

3. Оголошує неприйнятною скаргу першого заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції стосовно другого заявника.

5. Постановляє, що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції у зв'язку з непроведенням оперативного розгляду апеляційних скарг заявників на ухвали про продовження строку тримання під вартою від 25 липня та 06 вересня 2019 року.

6. Постановляє, що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції у зв'язку з непроведенням оперативного розгляду апеляційної скарги першого заявника на ухвалу про продовження строку тримання під вартою від 24 жовтня 2019 року.

7. Постановляє, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції стосовно другого заявника.

8. Постановляє, що немає потреби розглядати питання прийнятності та суть скарги першого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції.

9. Постановляє, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої першому заявнику.

10. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 3 000 (три тисячі) євро другому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути сплачені батькам другого заявника;

(іі) 70 (сімдесят) євро заявникам спільно та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок представника заявників, пана Заруцького;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

11. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 листопада 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Андреас ЗЮНД

Голова