Кримінальний кодекс України

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Кодекс введено в дію з 1 квітня 1961 року

Законом Української РСР

від 28 грудня 1960 року

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу

Кримінальний кодекс Української РСР має завданням охорону радянського суспільного і державного ладу, соціалістичної власності, особи та прав громадян і всього соціалістичного правопорядку від злочинних посягань.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини.

Стаття 2. Кримінальний кодекс Української РСР і загальносоюзне кримінальне законодавство

Кримінальний кодекс Української РСР приймається на підставі статті 19 Конституції Української РСР, відповідно до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Загальносоюзні закони про кримінальну відповідальність за державні і військові злочини, а також загальносоюзні закони, що визначають відповідальність за інші злочини, спрямовані проти інтересів Союзу РСР, підлягають включенню до цього Кодексу. До включення загальносоюзних кримінальних законів у Кримінальний кодекс Української РСР ці закони підлягають безпосередньому застосуванню.

Стаття 3. Підстави кримінальної відповідальності

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком суду.

ГЛАВА II

МЕЖІ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ

Стаття 4. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь, вчинених на території Української РСР

Усі особи, які вчинили злочини на території Української РСР, підлягають відповідальності на підставі цього Кодексу.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами і міжнародними угодами не підсудні в кримінальних справах радянським судовим установам, в разі вчинення цими особами злочину на території Української РСР, вирішується дипломатичним шляхом.

Стаття 5. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь, вчинених за межами СРСР

Громадяни СРСР, які вчинили злочини за межами СРСР, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території Української РСР.

На тих же підставах несуть відповідальність перебуваючі в СРСР особи без громадянства, які вчинили злочини за межами СРСР.

Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, суд може відповідно пом'якшити призначене їм покарання або повністю звільнити винного від відбування покарання.

Іноземці за злочини, вчинені поза межами СРСР, підлягають відповідальності за радянськими кримінальними законами у випадках, передбачених міжнародними угодами.

Стаття 6. Чинність кримінального закону в часі

Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його видання.

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.

ГЛАВА III

ПРО ЗЛОЧИН

Стаття 7. Поняття злочину

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на радянський суспільний або державний лад, соціалістичну систему господарства, соціалістичну власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права громадян, а так само інше суспільно небезпечне діяння, яке посягає на соціалістичний правопорядок і передбачене кримінальним законом.

Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.

Стаття 8. Вчинення злочину умисно

Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний

характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Стаття 9. Вчинення злочину з необережності

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Стаття 10. Відповідальність неповнолітніх

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.

Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (статті 93 - 98), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я (статті 101 - 104 та 106 частина 1), згвалтування (стаття 117), крадіжку (статті 81 і 140), грабіж (статті 82 і 141), розбійний напад (статті 86 і 142), злісне хуліганство (стаття 206 частина 2), умисне знищення або пошкодження державного, громадського майна чи особистого майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 частина 2 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (стаття 78).

Коли суд визнає, що виправлення особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, можливе без застосування кримінального покарання, він може застосувати до такої особи примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

При наявності умов, зазначених у частині 3 цієї статті, неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності з направленням його до комісії в справах неповнолітніх для розгляду питання про застосування до нього примусових заходів виховного характеру.

Стаття 11. Примусові заходи виховного характеру

До осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, судом можуть застосовуватися такі примусові заходи виховного характеру: передача винного під нагляд батькам або особам, які їх замінюють; передача винного під нагляд громадській організації чи колективу трудящих за їх згодою, а також окремим громадянам на їх просьбу; направлення винного до спеціальної лікувально-виховної чи виховної установи для дітей і підлітків.

Стаття 12. Неосудність

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

Стаття 13. Примусові заходи медичного характеру

До осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення судом вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, можуть застосовуватись судом такі примусові заходи медичного характеру: поміщення в психіатричну лікарню загального типу; поміщення в психіатричну лікарню спеціального типу; передача на піклування родичам чи опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.

Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає вид його залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння.

Примусове лікування в психіатричній лікарні загального типу може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого ним суспільно небезпечного діяння потребує тримання в лікарні і

лікування в примусовому порядку.

Поміщення в психіатричну лікарню спеціального типу може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого ним суспільно небезпечного діяння являє особливу небезпеку для суспільства. Особи, поміщені в психіатричну лікарню спеціального типу, тримаються в умовах посиленого нагляду, що виключає можливість вчинення ними нового суспільно небезпечного діяння.

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого таких примусових заходів медичного характеру, як поміщення в психіатричну лікарню загального чи спеціального типу, а так само в разі припинення застосування таких заходів суд може передати його на піклування родичам чи опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.

Стаття 14. Відповідальність за злочин, вчинений в стані сп'яніння

Особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності.

Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування цих осіб провадиться, залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах.

В разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртними напоями і ставить у зв'язку з цим свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, може за клопотанням громадської організації, колективу трудящих чи товариського суду встановити над нею опікування.

Стаття 15. Необхідна оборона

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті інтересів Радянської держави, громадських інтересів, особи чи прав того, хто обороняється, або іншої людини від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і небезпечності посягання.

Дії, вчинені потерпілим та іншими особами безпосередньо після вчинення посягання з метою затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця.

Стаття 16. Крайня необхідність

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам Радянської держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.

Стаття 17. Відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин

Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин визнається умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

Покарання за готування до злочину і за замах на злочин призначається за законом, який передбачає відповідальність за даний злочин.

Призначаючи покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які злочин не було доведено до кінця.

Стаття 18. Добровільна відмова від вчинення злочину

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Стаття 19. Співучасть

Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

Співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організатори, підмовники і пособники.

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.

Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину.

Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Стаття 20. Переховування

Заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, а так само знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочинним шляхом, тягне відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтею 186 цього Кодексу.

Стаття 21. Недонесення

Недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтею 187 цього Кодексу.

ГЛАВА IV

ПРО ПОКАРАННЯ

Стаття 22. Мета покарання

Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил соціалістичного співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність.

Стаття 23. Види покарань

До осіб, які вчинили злочини, можуть застосовуватись такі основні покарання:

1) позбавлення волі;

2) заслання;

3) вислання;

4) виправні роботи без позбавлення волі;

5) позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;

6) штраф;

7) громадська догана.

До військовослужбовців строкової служби може також застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон.

Крім основних покарань, до засуджених можуть застосовуватися такі додаткові покарання:

1) конфіскація майна;

2) позбавлення військового або спеціального звання;

3) позбавлення батьківських прав.

Заслання, вислання, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф можуть застосовуватись не тільки як основні, але й як додаткові покарання.

Стаття 24. Виняткова міра покарання - смертна кара

Як виняткова міра покарання, до її повного скасування, допускається застосування смертної кари - розстрілу - за зраду батьківщини (стаття 56), шпигунство (стаття 57), терористичний акт (статті 58 і 59), диверсію (стаття 60), бандитизм (стаття 69), умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, зазначених у статтях кримінальних законів Союзу РСР і статтях 93 та 234 пункт "в" цього Кодексу, які встановлюють відповідальність за умисне вбивство, а у воєнний час або у бойовій обстановці - і за інші особливо тяжкі злочини, у випадках, спеціально передбачених законодавством Союзу РСР.

Не можуть бути засуджені до смертної кари особи, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, і жінки, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку. Смертну кару не може бути застосовано до жінки, яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку.

Стаття 25. Позбавлення волі

Позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до десяти років, а за особливо тяжкі злочини і для особливо небезпечних рецидивістів, у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і цим Кодексом, - не більше п'ятнадцяти років.

При призначенні покарання особі, яка не досягла до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, строк позбавлення волі не може перевищувати десяти років.

Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправно-трудовій колонії або в тюрмі, а неповнолітні - в трудовій колонії для неповнолітніх.

Позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі на весь строк покарання або частину його може бути призначене судом особам, які вчинили тяжкі злочини, а також особливо небезпечним рецидивістам.

Особам, які відбули

не менше половини строку тюремного ув'язнення, при умові зразкової їх поведінки, тюремне ув'язнення може бути за призначенням суду замінено триманням в колонії.

Особам, які злісно порушують режим, встановлений у виправно-трудовій колонії, відбування покарання в колонії може бути за призначенням суду замінено тюремним ув'язненням тривалістю не більше трьох років з відбуванням решти строку покарання у виправно-трудовій колонії.

Стаття 26. Особливо небезпечні рецидивісти

Особливо небезпечним рецидивістом за вироком суду може бути визнана:

1) особа, яка вже була засуджена за раніше вчинений особливо небезпечний державний злочин (статті 56 - 65), бандитизм (стаття 69), умисне вбивство (статті 93, 94, 234 пункт "в"), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 101), згвалтування (стаття 117), розкрадання державного або громадського майна у великих розмірах (статті 81 частина 3, 82 частина 3, 83 частина 3, 84 частина 3), розбій з метою заволодіння державним чи громадським майном або особистим майном громадян (статті 86 і 142), розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 223 частина 2) і знову вчинила будь-який з перелічених злочинів, незалежно від того, за який з них ця особа була засуджена вперше;

2) особа, яка була тричі засуджена за крадіжку (статті 81 частини 1 і 2 та 140 частини 1 і 2), грабіж (статті 82 частини 1 і 2 та 141 частини 1 і 2), шахрайство (статті 83 частини 1 і 2 та 143 частини 1 і 2), спекуляцію (стаття 154 частини 1 і 2), злісне хуліганство (стаття 206 частина 2), розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин (стаття 223 частина 1) або хоч би двічі за будь-який з цих злочинів і за один із злочинів, передбачених в частині 1 цієї статті, і після цього знову вчинила будь-який злочин, зазначений в 1 або 2 частині цієї статті.

При вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи.

Не може бути підставою для визнання особи особливо небезпечним рецидивістом судимість за злочин, вчинений нею до досягнення вісімнадцятирічного віку, або судимість, яка знята чи погашена у встановленому законом порядку.

Стаття 27. Заслання

Заслання полягає у видаленні засудженого з місця його проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості.

Заслання і як основне, і як додаткове покарання може призначатися на строк від двох до п'яти років.

Заслання як додаткове покарання може застосовуватись лише у випадках, спеціально зазначених у законі.

Заслання не застосовується до осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку. Заслання не застосовується також до вагітних жінок і до жінок, які мають на утриманні дітей до восьмирічного віку.

Стаття 28. Вислання

Вислання полягає у видаленні засудженого з місця його проживання з забороною проживання в певних місцевостях.

Вислання і як основне, і як додаткове покарання може призначатися на строк від двох до п'яти років.

Вислання як додаткове покарання може застосовуватись лише у випадках, спеціально зазначених у законі.

Вислання не застосовується до осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку.

Стаття 29. Виправні роботи без позбавлення волі

Виправні роботи без позбавлення волі призначаються на строк від одного місяця до одного року і відбуваються відповідно до вироку суду або за місцем роботи засудженого, або в інших місцях, що визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі проживання засудженого.

Із заробітку засудженого до виправних робіт без позбавлення волі провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, але не більше 20 процентів.

Особам, що визнані непрацездатними, а також особам, які стали непрацездатними після вироку суду, суд взамін виправних робіт призначає штраф або громадську догану.

Час відбування виправних робіт, в тому числі і за місцем роботи засудженого, не зараховується в трудовий стаж.

Стаття 30. Відповідальність за

ухилення від відбуття виправних робіт

В разі злісного ухилення засудженого від відбуття виправних робіт за місцем роботи, суд може замінити їх виправними роботами в інших місцях в районі проживання засудженого, що визначаються органами, які відають застосуванням цього покарання. В разі злісного ухилення від відбуття виправних робіт в місцях, що визначаються названими органами, суд може замінити їх позбавленням волі, причому кожні три дні невідбутого строку виправних робіт замінюються одним днем позбавлення волі.

Стаття 31. Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю

Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене судом на строк до п'яти років як основне або додаткове покарання.

Це покарання може бути призначено у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів по посаді або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

При призначенні цього покарання як додаткового до позбавлення волі воно поширюється на весь час відбування позбавлення волі і, крім того, на строк, встановлений вироком суду. Якщо ж позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю призначено як додаткове до іншого виду основного покарання, то строк обчислюється з моменту початку відбування основного покарання.

Стаття 32. Штраф

Штраф є грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених законом.

Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного.

В разі несплати штрафу і неможливості його стягнути, такий може бути замінений судом виправними роботами з розрахунку за десять карбованців штрафу - один місяць виправних робіт, але з тим, щоб загальний строк виправних робіт не перевищував одного року.

Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається.

Предмети, що не підлягають конфіскації, не можуть бути вилучені і при стягненні штрафу.

Стаття 33. Громадська догана

Громадська догана полягає в публічному висловленні судом догани винному з доведенням про це в необхідних випадках до відома громадськості через пресу або іншим способом.

Стаття 34. Направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон і заміна виправних робіт триманням на гауптвахті

До військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини, може застосовуватися направлення в дисциплінарний батальйон на строк від трьох місяців до двох років у випадках, передбачених законом, а також у тих випадках, коли суд, враховуючи обставини справи і особу засудженого, визнає доцільним замість позбавлення волі на строк до двох років застосувати направлення в дисциплінарний батальйон на той же строк.

Виправні роботи без позбавлення волі замінюються військовослужбовцям триманням на гауптвахті на строк до двох місяців.

Стаття 35. Конфіскація майна

Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.

Конфіскацію майна може бути призначено лише за державні і тяжкі корисливі злочини у випадках, зазначених у законі.

Суд повинен вказати у вироку, чи конфіскується все майно засудженого чи його частина; в останньому разі суд повинен зазначити, яка частина майна конфіскується, або перелічити предмети, які конфіскуються.

Не підлягають конфіскації предмети, необхідні для засудженого, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні, згідно з переліком, даним у додатку до цього Кодексу.

Стаття 36. Задоволення претензій за рахунок конфіскованого майна

Конфіскуючи майно, держава не відповідає за борги і зобов'язання, що обтяжують майно, якщо вони виникли після того, як слідчі або судові органи вжили заходів до охорони майна, і при тому без згоди органу, який вжив заходів до охорони цього майна.

Щодо претензій, які належить задовольнити за рахунок конфіскованого майна, держава відповідає тільки в межах активу, додержуючи черговості задоволення претензій, передбаченої цивільним

і цивільно-процесуальним законодавством.

Стаття 37. Позбавлення військових та інших звань, а також орденів, медалей і почесних звань

При засудженні за тяжкий злочин особа, яка має військове або спеціальне звання, може бути за вироком суду позбавлена цього звання.

При засудженні за тяжкий злочин особи, яка нагороджена орденом чи медаллю або має почесне звання, присвоєне Президією Верховної Ради СРСР, Президією Верховної Ради союзної чи автономної республіки, або військове чи інше звання, присвоєне Президією Верховної Ради СРСР або Радою Міністрів СРСР, суд при винесенні вироку вирішує питання про доцільність внесення подання в орган, який нагородив засудженого орденом чи медаллю або присвоїв йому звання, про позбавлення засудженого ордена чи медалі або почесного, військового чи іншого звання.

Стаття 38. Позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав може бути застосовано як додаткове покарання лише у випадках, коли судом встановлено зловживання цими правами з боку винного.

Поновлення в батьківських правах можливе лише в порядку, передбаченому Кодексом законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану.

ГЛАВА V

ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ І ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ

Стаття 39. Загальні начала призначення покарання

Суд призначає покарання в межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності з положеннями Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік та Загальної частини цього Кодексу. При призначенні покарання суд, керуючись соціалістичною правосвідомістю, враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Стаття 40. Обставини, що пом'якшують відповідальність

При призначенні покарання обставинами, що пом'якшують відповідальність, визнаються:

1) відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди;

2) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;

3) вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу матеріальної чи іншої залежності;

4) вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого;

5) вчинення злочину при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони;

6) вчинення злочину неповнолітнім;

7) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

8) щире розкаяння або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину.

При призначенні покарання суд може враховувати і інші пом'якшуючі обставини.

Стаття 41. Обставини, що обтяжують відповідальність

При призначенні покарання обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються:

1) вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин.

Суд вправі, залежно від характеру першого злочину, не визнати за ним значення обтяжуючої обставини;

2) вчинення злочину організованою групою;

3) вчинення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин;

4) вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів;

5) заподіяння злочином тяжких наслідків;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка перебуває в безпорадному стані;

7) підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині;

8) вчинення злочину з особливою жорстокістю або знущанням з потерпілого;

9) вчинення злочину з використанням умов громадського лиха;

10) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

11) вчинення злочину, пов'язаного з використанням джерела підвищеної небезпеки, особою, яка була в стані сп'яніння;

12) вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки, на протязі строку поручительства або на протязі одного року після закінчення цього строку.

Стаття 42. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів

Якщо особу визнано винною у вчиненні двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких її не

було засуджено, суд, призначивши покарання окремо за кожний злочин, остаточно визначає покарання за їх сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у межах, встановлених статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання.

До основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

За тими ж правилами призначається покарання, коли після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій справі. В цьому разі до строку покарання зараховується покарання, відбуте повністю чи частково за першим вироком.

Стаття 43. Призначення покарання за кількома вироками

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею, загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання. При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання не повинен перевищувати десяти років, а за злочини, по яких законом допускається призначення позбавлення волі на строк більше десяти років, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років.

При складанні різновидних основних покарань застосовуються такі положення:

а) одному дню позбавлення волі відповідають один день тримання в дисциплінарному батальйоні;

б) одному дню позбавлення волі відповідає три дні заслання, вислання або виправних робіт;

в) одному дню заслання або вислання відповідає один день виправних робіт;

г) штраф у поєднанні з іншими видами покарання виконується самостійно.

Різновидні додаткові покарання у всіх випадках виконуються самостійно.

Стаття 44. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з обов'язковим зазначенням його мотивів.

Стаття 45. Умовне засудження

Якщо при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи та особу винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може постановити про умовне незастосування покарання до винного з обов'язковим зазначенням у вироку мотивів умовного засудження. В цьому разі суд постановляє не виконувати вирок, якщо протягом визначеного судом іспитового строку засуджений не вчинить нового однорідного або не менш тяжкого злочину.

Іспитовий строк при умовному засудженні встановлюється тривалістю від одного року до трьох років.

При умовному засудженні додаткові покарання, за винятком штрафу, не можуть бути призначені.

Враховуючи обставини справи, особу винного, а також клопотання громадських організацій або колективу трудящих за місцем роботи винного про його умовне засудження, суд може передати умовно засудженого цим організаціям або колективу на перевиховання і виправлення.

В разі вчинення умовно засудженим протягом іспитового строку нового однорідного або не менш тяжкого злочину, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.

Стаття 46. Відстрочення виконання вироку військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час

У воєнний час виконання вироку про позбавлення волі, винесеного щодо військовослужбовця або військовозобов'язаного, який підлягає призову чи мобілізації, може бути судом відстрочене до закінчення воєнних дій з направленням засудженого в діючу армію. Суд може в цих випадках відстрочити виконання і додаткових покарань.

Якщо засуджений, якого направлено в діючу армію, проявить себе стійким

захисником соціалістичної Батьківщини, то, за клопотанням відповідного військового командування, суд може звільнити його від покарання або замінити покарання іншим, більш м'яким.

В разі вчинення особою, щодо якої виконання вироку було відстрочено, нового злочину, суд приєднує до нового покарання раніш призначене за правилами, передбаченими в статті 43 цього Кодексу.

Стаття 47. Зарахування попереднього ув'язнення

Попереднє ув'язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт, до заслання або вислання - день за три дні.

При засудженні до інших мір покарання суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого.

Стаття 48. Давність притягнення до кримінальної відповідальності

Особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули такі строки:

1) три місяці з дня вчинення будь-якого з злочинів, передбачених статтями 106, 107 частина 1, 125 частина 1, 126 і 198 щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян;

2) один рік з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено покарання не більш суворе, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті 1 цієї статті);

3) три роки з дня вчинення злочину, за який згідно з законом можуть бути призначені позбавлення волі на строк не більше двох років, заслання або вислання (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті 1 цієї статті);

4) п'ять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

5) десять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж позбавлення волі строком на п'ять років.

Перебіг давності переривається, якщо до скінчення зазначених у законі строків особа вчинить новий злочин, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк більше двох років. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту вчинення нового злочину.

Перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, скриється від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. При цьому особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила злочин, за який згідно з законом може бути призначено смертну кару, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосувати давність, смертна кара не може бути призначена і замінюється позбавленням волі.

Стаття 49. Давність виконання обвинувального вироку

Обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було виконано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком законної сили:

1) один рік - при засудженні до покарання не більш суворого, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон;

2) три роки - при засудженні до позбавлення волі на строк не більше двох років, заслання або вислання;

3) п'ять років - при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

4) десять років - при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі строком на п'ять років.

Перебіг давності переривається, якщо засуджений ухилиться від відбуття покарання або вчинить до скінчення строків новий злочин, за який судом призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року, заслання або вислання на строк не менше трьох років. Обчислення давності в разі вчинення нового злочину починається з моменту його вчинення, а в разі ухилення від відбуття покарання - з моменту з'явлення для відбуття покарання або з моменту затримання засудженого, що переховувався. При цьому обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо від часу його винесення минуло п'ятнадцять років і

давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Питання про застосування давності до особи, засудженої до смертної кари, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосувати давність, смертна кара замінюється позбавленням волі.

Стаття 50. Звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання

Особу, яка вчинила злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене винним діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Особу, яка вчинила злочин, може бути звільнено від покарання, коли буде визнано, що в силу наступної бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Стаття 51. Звільнення від кримінальної відповідальності з передачею питання про відповідальність винного на розгляд товариського суду або з передачею винного на поруки

Особу, яка вчинила вперше малозначний злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею питання про її відповідальність на розгляд товариського суду, коли буде визнано, що за характером діяння і особи винного він може бути виправлений з допомогою заходів громадського впливу.

При наявності клопотання громадської організації чи колективу трудящих особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і передана на поруки цій громадській організації чи колективу трудящих для перевиховання і виправлення, якщо злочин і особа, яка його вчинила, не являють великої суспільної небезпеки і якщо дії винного не спричинили тяжких наслідків, а сам винний щиро розкаявся.

На поруки не може бути передана особа, яка вдруге вчинила умисний злочин, а також особа, яка раніше вже передавалася на поруки у зв'язку з вчиненням злочину.

Особа, що вчинила злочин і взята на поруки, може бути притягнута до кримінальної відповідальності за цей злочин, якщо вона на протязі року не виправдала довір'я колективу, порушила своє обіцяння виправитись і не підкоряється нормам соціалістичного суспільства або залишила роботу з метою ухилення від громадського впливу і якщо, у зв'язку з цим, є рішення громадської організації чи колективу трудящих про відмову від поручительства.

Стаття 52. Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна покарання більш м'яким

Якщо засуджений до позбавлення волі, заслання, вислання, виправних робіт або направлення в дисциплінарний батальйон зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення, до нього може бути застосовано судом, після фактичного відбуття не менше половини призначеного строку покарання, умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням. При цьому засудженого може бути звільнено також від додаткових покарань у вигляді заслання, вислання або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням можуть бути застосовані після фактичного відбуття не менше двох третин призначеного судом строку покарання до осіб, засуджених за особливо небезпечні державні злочини (статті 56 - 65), бандитизм (стаття 69), масові безпорядки (стаття 71), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 78), виготовлення або збут підроблених грошей або цінних паперів (стаття 79), розкрадання державного або громадського майна у великих розмірах (статті 81 частина 3, 82 частина 3, 83 частина 3, 84 частина 3), грабіж при обтяжуючих обставинах (статті 82 частина 2 і 141 частина 2), розбій (статті 86 і 142), умисне знищення або пошкодження при обтяжуючих обставинах державного, громадського майна чи особистого майна громадян (статті 89 частина 2 та 145 частина 2), умисне вбивство (статті 93 та 94), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 101), згвалтування при обтяжуючих обставинах (стаття 117 частини 2 і 3), перевищення влади або службових повноважень при обтяжуючих обставинах

(стаття 166 частина 2), одержання хабара при обтяжуючих обставинах (стаття 168 частина 2), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності при обтяжуючих обставинах (стаття 174 частина 2), примушення давати показання при обтяжуючих обставинах (стаття 175 частина 2), винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови при обтяжуючих обставинах (стаття 176 частина 2), злісне хуліганство (стаття 206 частина 2), розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 223 частина 2), непокору при обтяжуючих обставинах (стаття 232 пункти "б" і "в"), опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків при обтяжуючих обставинах (стаття 234 пункти "б" і "в"), насильницькі дії щодо начальника (стаття 236).

Це ж правило застосовується до осіб, які раніше були судимі за будь-який з перелічених вище злочинів і після цього засуджені за вчинення крадіжки при обтяжуючих обставинах (статті 81 частина 2 та 140 частина 2), а також до осіб, які раніше були судимі за крадіжку, вчинену при обтяжуючих обставинах, і знову засуджені за вчинення крадіжки при обтяжуючих обставинах.

Умовно-дострокове звільнення і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням до особливо небезпечних рецидивістів не застосовуються.

В разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення, протягом невідбутої частини покарання нового однорідного або не менш тяжкого злочину, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.

Стаття 53. Звільнення від покарання і заміна покарання більш м'яким щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років

Якщо засуджений до позбавлення волі або до виправних робіт за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, до нього можуть бути застосовані судом після фактичного відбуття не менше третини строку покарання:

1) умовно-дострокове звільнення від покарання, коли звільнення від покарання застосовується після досягнення засудженим вісімнадцятирічного віку, або

2) дострокове звільнення від покарання, коли звільнення від покарання застосовується до досягнення засудженим вісімнадцятирічного віку, або

3) заміна призначеного покарання більш м'яким.

Стаття 54. Звільнення від відбування покарання

Звільнення засудженого від відбування покарання, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання в порядку амністії та помилування, може застосовуватись тільки судом у випадках і в порядку, зазначених у законі.

Стаття 55. Погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, звільнені від покарання в силу статей 49 і 50 цього Кодексу;

2) особи, які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні або достроково звільнені з нього, а також військовослужбовці, що відбули покарання у вигляді тримання на гауптвахті взамін виправних робіт;

3) особи, умовно засуджені, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину;

4) особи, засуджені до громадської догани, штрафу, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або виправних робіт, якщо протягом одного року з дня відбуття покарання вони не вчинять нового злочину;

5) особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років, заслання або вислання, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад шість років, але не більше десяти років, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі на строк більше десяти років, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання

(основного і додаткового) не вчинять нового злочину і якщо при цьому судом буде встановлено, що засуджений виправився і нема необхідності вважати його таким, що має судимість.

При обчисленні строків погашення судимості не враховується додаткова міра покарання у вигляді позбавлення батьківських прав.

При розгляді судами питань, зв'язаних з судимістю, в разі, коли призначене судом покарання скорочено або замінено більш м'яким покаранням в силу акту амністії, помилування, ухвали вищестоящого суду або ухвали суду про умовнодострокове і дострокове (щодо неповнолітніх) звільнення, строки погашення судимості, вказані у цій статті, слід обчислювати, виходячи з нової, скороченої або більш м'якої міри покарання, з моменту фактичного відбуття покарання. В разі, якщо невідбутий строк позбавлення волі замінено більш м'якою мірою покарання, строки погашення судимості обчислюються, виходячи з відбутого строку позбавлення волі, з моменту фактичного відбуття більш м'якої міри покарання.

Якщо особа, яка відбула покарання, до скінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку, що погашає судимість, зупиняється і продовжується з дня фактичного відбуття покарання за останній злочин.

Якщо засуджений до позбавлення волі після відбуття ним покарання зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення, то за клопотанням громадських організацій або колективу трудящих суд може зняти з нього судимість до скінчення зазначених у цій статті строків.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ГЛАВА I

ДЕРЖАВНІ ЗЛОЧИНИ

1. Особливо небезпечні державні злочини

Стаття 56. Зрада батьківщини

Зрада батьківщини, тобто діяння, умисно вчинене громадянином СРСР на шкоду державній незалежності, територіальній недоторканності або воєнній могутності СРСР: перехід на бік ворога, шпигунство, видача державної або військової таємниці іноземній державі, втеча за кордон або відмова повернутися з-за кордону в СРСР, подання іноземній державі допомоги в проведенні ворожої діяльності проти СРСР, а так само змова з метою захоплення влади, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою з конфіскацією майна.

Не підлягає кримінальній відповідальності громадянин СРСР, завербований іноземною розвідкою для проведення ворожої діяльності проти СРСР, якщо він на виконання одержаного злочинного завдання ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам влади про свій зв'язок з іноземною розвідкою.

Стаття 57. Шпигунство

Передача, а так само викрадення або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх агентурі відомостей, що становлять державну чи військову таємницю, а також передача або збирання за завданням іноземної розвідки інших відомостей для використання їх на шкоду інтересам СРСР, якщо шпигунство вчинене іноземцем або особою без громадянства, -

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою з конфіскацією майна.

Стаття 58. Терористичний акт

Вбивство державного чи громадського діяча або представника влади, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою підриву або ослаблення Радянської влади -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою з конфіскацією майна.

Тяжке тілесне ушкодження, заподіяне з тією ж метою державному чи громадському діячеві або представникові влади в зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 59. Терористичний акт проти представника іноземної держави

Вбивство представника іноземної держави з метою провокації війни або міжнародних ускладнень -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою з конфіскацією майна.

Тяжке тілесне ушкодження, заподіяне тим самим особам з тією ж метою, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 60.

Диверсія

Зруйнування або пошкодження вибухом, підпалом чи іншим способом підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого державного чи громадського майна, вчинення масових отруєнь або поширення епідемій та епізоотій з метою ослаблення Радянської держави -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою з конфіскацією майна.

Стаття 61. Шкідництво

Дія або бездіяльність, спрямована до підриву промисловості, транспорту, сільського господарства, грошової системи, торгівлі або інших галузей народного господарства, а так само діяльності державних органів чи громадських організацій з метою ослаблення Радянської держави, якщо це діяння вчинено шляхом використання державних чи громадських установ, підприємств, організацій або шляхом протидіяння їх нормальній роботі, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 62. Антирадянська агітація і пропаганда

Агітація або пропаганда, проваджена з метою підриву чи ослаблення Радянської влади або вчинення окремих особливо небезпечних державних злочинів, поширювання з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, а так само розповсюдження або виготовлення чи зберігання з тією ж метою літератури такого ж змісту -

карається позбавленням волі на строк від шести місяців до семи років або засланням на строк від двох до п'яти років.

Ті самі дії, вчинені особою, раніше засудженою за особливо небезпечні державні злочини, а так само вчинені у воєнний час, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Стаття 63. Пропаганда війни

Пропаганда війни, в якій би формі вона не велася, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 64. Організаційна діяльність, спрямована до вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а так само участь в антирадянській організації

Організаційна діяльність, спрямована до підготовки або до вчинення особливо небезпечних державних злочинів, до створення організації, що має на меті вчинити такі злочини, а так само участь в антирадянській організації -

караються відповідно за статтями 56 - 63 цього Кодексу.

Стаття 65. Особливо небезпечні державні злочини, вчинені проти іншої держави трудящих

В силу міжнародної солідарності трудящих особливо небезпечні державні злочини, вчинені проти іншої держави трудящих, -

караються відповідно за статтями 56 - 64 цього Кодексу.

2. Інші державні злочини

Стаття 66. Порушення національної і расової рівноправності

Пропаганда або агітація з метою викликати расову чи національну ворожнечу або розбрат, а так само пряме чи посереднє обмеження прав або встановлення прямих чи посередніх переваг громадян залежно від їх расової або національної приналежності -

караються позбавленням волі на строк від шести місяців до трьох років або засланням на строк від двох до п'яти років.

Стаття 67. Розголошення державної таємниці

Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі при відсутності ознак зради батьківщини або шпигунства, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Стаття 68. Втрата документів, що містять державну таємницю

Втрата документів, що містять державну таємницю, а так само предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановлених правил поводження з зазначеними документами або предметами, -

карається позбавленням волі на строк від одного року до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 69. Бандитизм

Організація озброєних банд з метою нападу на державні, громадські установи чи підприємства або на окремих осіб, а так само участь у таких бандах і у вчинюваних

ними нападах -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою з конфіскацією майна.

Стаття 70. Контрабанда

Контрабанда, тобто незаконне переміщення товарів або інших цінностей через державний кордон СРСР, вчинена з прихованням предметів у спеціальних сховищах, або з обманним використанням митних та інших документів, або у великих розмірах, або групою осіб, які організувалися для заняття контрабандою, або службовою особою з використанням службового стану, а так само контрабанда вибухових, наркотичних, сильнодіючих та отруйних речовин, зброї і військового спорядження -

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з конфіскацією майна.

Стаття 71. Масові безпорядки

Організація масових безпорядків, що супроводилися погромами, руйнуванням, підпалами та іншими подібними діями, а так само безпосереднє вчинення їх учасниками зазначених вище злочинів або вчинення ними збройного опору владі -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'ятнадцяти років.

Стаття 72. Ухилення від чергового призову на дійсну військову службу

Ухилення від чергового призову на дійсну військову службу -

карається позбавленням волі на строк від одного року до трьох років.

Те саме діяння, вчинене шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження або симуляції хвороби, або підробки документів чи шляхом іншого обману, а також вчинене при інших обтяжуючих обставинах, -

карається позбавленням волі на строк від одного року до п'яти років.

Стаття 73. Ухилення від призову по мобілізації

Ухилення від призову по мобілізації в ряди Збройних Сил СРСР -

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Те саме діяння, а також ухилення від дальших призовів для укомплектування Збройних Сил СРСР, вчинені у воєнний час, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років або смертною карою.

Стаття 74. Ухилення у воєнний час від виконання повинностей або сплати податків

Ухилення у воєнний час від трудової мобілізації або виконання інших повинностей, а так само від сплати податків -

карається позбавленням волі на строк від одного року до п'яти років або виправними роботами на строк від шести місяців до одного року.

Стаття 75. Незаконний виїзд за кордон і незаконний в'їзд в СРСР

Виїзд за кордон, в'їзд в СРСР або перехід кордону без встановленого паспорта чи дозволу належних властей -

карається позбавленням волі на строк від одного року до трьох років.

Чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в СРСР іноземних громадян без встановленого паспорта або дозволу для використання права притулку, наданого Конституцією СРСР.

Стаття 76. Порушення правил міжнародних польотів

Вліт в СРСР і виліт з СРСР без встановленого дозволу, недодержання вказаних у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних воріт, висоти польотів або інше порушення правил міжнародних польотів -

караються позбавленням волі на строк від одного року до десяти років або штрафом у розмірі до однієї тисячі карбованців з конфіскацією повітряного судна або без конфіскації.

Стаття 77. Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту

Порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що спричинило нещасні випадки з людьми, катастрофу, аварію або інші тяжкі наслідки, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації і зв'язку, що спричинив ті ж наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

Ті самі діяння, якщо вони не спричинили, але завідомо створювали загрозу настання тих же наслідків, -

караються позбавленням волі на строк від одного року до трьох років або виправними роботами на строк до одного року.

Стаття 78. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів

Умисне зруйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, яке спричинило або могло спричинити аварію поїзда, корабля або порушення нормальної роботи транспорту і зв'язку, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

Стаття 79. Виготовлення або збут підроблених грошей або цінних паперів

Виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів, білетів Державного банку СРСР, металевої монети, державних цінних паперів або іноземної валюти -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 80. Порушення правил про валютні операції

Порушення правил про валютні операції, а також спекуляція валютними цінностями або цінними паперами -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією валютних цінностей і цінних паперів.

ГЛАВА II

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 81. Розкрадання державного або громадського майна шляхом крадіжки

Таємне викрадення державного або громадського майна (крадіжка) -

карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до одного року.

Крадіжка, вчинена повторно або за попереднім зговором групою осіб, -

карається позбавленням волі на строк до шести років з конфіскацією майна або без конфіскації.

Крадіжка, вчинена у великих розмірах або особливо небезпечним рецидивістом, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна і з висланням на строк до п'яти років або без такого.

Примітка. Розкрадання державного або громадського майна шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства, привласнення чи розтрати або зловживання службовим станом (статті 81, 82, 83 і 84), а також розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин (стаття 223) тягнуть за собою кримінальну відповідальність як за повторні, якщо вони вчинені після будь-якого розкрадання державного чи громадського майна (крім дрібного розкрадання), або після крадіжки, грабежу, шахрайства з метою заволодіння особистим майном громадян (статті 140, 141 і 143), розбою з метою заволодіння державним, громадським чи особистим майном громадян (статті 86 і 142), розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин (стаття 223), або після бандитизму (стаття 69).

Стаття 82. Розкрадання державного або громадського майна шляхом грабежу

Відкрите викрадення державного або громадського майна (грабіж) -

карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або виправними роботами на строк до одного року.

Грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений за попереднім зговором групою осіб чи повторно, -

карається позбавленням волі на строк до семи років з конфіскацією майна або без конфіскації.

Грабіж, вчинений у великих розмірах або особливо небезпечним рецидивістом, -

карається позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна і з висланням на строк до п'яти років або без такого.

Стаття 83. Розкрадання державного або громадського майна шляхом шахрайства

Заволодіння державним або громадським майном шляхом обману чи зловживання довір'ям (шахрайство) -

карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до одного року.

Шахрайство, вчинене повторно або за попереднім зговором групою осіб, -

карається позбавленням волі на строк до шести років з конфіскацією майна або без конфіскації.

Шахрайство, що завдало великої шкоди державі чи громадській організації або вчинене особливо небезпечним рецидивістом, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна і з висланням на строк до п'яти років або без такого.

Стаття 84. Розкрадання державного або громадського майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим станом

Привласнення або розтрата державного чи громадського майна, яке ввірене винному чи було в його віданні, а так само розкрадання державного або громадського майна шляхом зловживання службової особи своїм службовим станом -

караються позбавленням волі на строк до чотирьох років або виправними роботами на строк до одного року з позбавленням

права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Ті самі діяння, вчинені повторно або за попереднім зговором групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк до семи років з конфіскацією майна або без конфіскації і з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або без такого.

Діяння, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або без такого і з висланням на строк до п'яти років або без такого.

Стаття 85. Дрібне розкрадання державного або громадського майна

Дрібне розкрадання державного або громадського майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання службовим станом, вчинене особою, до якої вже застосовувались заходи громадського впливу за дрібне розкрадання або хоч і не застосовувались такі заходи, але дрібні розкрадання вчинялись нею систематично, а так само вчинене особою, до якої за обставинами справи заходи громадського впливу не можуть бути застосовані, -

карається виправними роботами на строк до шести місяців.

Дрібне розкрадання державного або громадського майна, вчинене особою, раніше судимою за такий злочин або за розкрадання державного чи громадського майна, що не є дрібним розкраданням, або раніше судимою за крадіжку, грабіж, шахрайство з метою заволодіння особистим майном або розбій з метою заволодіння державним, громадським або особистим майном громадян, -

карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк.

Стаття 86. Розбій з метою розкрадання державного або громадського майна

Напад з метою заволодіння державним або громадським майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій),-

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з конфіскацією майна або без конфіскації.

Те саме діяння, якщо воно було спрямоване на заволодіння державним чи громадським майном у великих розмірах, або вчинене за попереднім зговором групою осіб, або поєднане з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, або вчинене особливо небезпечним рецидивістом чи особою, яка раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним, громадським чи особистим майном громадян або бандитизм, -

карається позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна і з висланням на строк до п'яти років або без такого.

Стаття 87. Спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям

Спричинення майнової шкоди державі або громадській організації шляхом обману або зловживання довір'ям, при відсутності ознак розкрадання, -

карається виправними роботами на строк до одного року або позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 88. Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, державного чи громадського майна

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, цінного майна, яке завідомо належить державі або громадській організації, -

карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк.

Стаття 89. Умисне знищення або пошкодження державного чи громадського майна

Умисне знищення або пошкодження державного чи громадського майна -

карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом у розмірі до ста карбованців.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або таке, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, а так само умисне знищення чи істотне пошкодження лісових масивів шляхом підпалу -

караються позбавленням волі на строк до десяти років.

Стаття 90. Необережне знищення або пошкодження державного чи громадського майна

Необережне знищення або пошкодження державного чи громадського майна, що

спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, а також знищення чи істотне пошкодження лісових масивів внаслідок необережного поводження з вогнем або джерелом підвищеної небезпеки -

караються позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до одного року.

Стаття 91. Злочинно-недбале ставлення до охорони державного або громадського майна

Злочинно-недбале ставлення особи, якій доручено зберігання або охорону державного чи громадського майна, до своїх обов'язків, що потягло розкрадання, пошкодження або загибель цього майна у великих розмірах, при відсутності ознак службового злочину, -

карається виправними роботами на строк до одного року або позбавленням волі на строк до двох років.

Стаття 92. Злочини проти державної або громадської власності інших соціалістичних держав

Злочини проти державної або громадської власності інших соціалістичних держав, вчинені щодо майна, яке знаходиться на території Української РСР, -

караються відповідно за статтями цієї глави.

ГЛАВА III

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ, ЗДОРОВ'Я, ВОЛІ І ГІДНОСТІ ОСОБИ

Стаття 93. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах

Умисне вбивство: а) з корисливих мотивів; б) з хуліганських мотивів; в) вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; г) двох або більше осіб; д) жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності; е) вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб; ж) вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане з згвалтуванням; з) вчинене особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 95 - 97 цього Кодексу, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з засланням на строк до п'яти років чи без такого або смертною карою, з конфіскацією, крім того, майна у випадках, передбачених пунктом "а" цієї статті.

Стаття 94. Умисне вбивство

Умисне вбивство, вчинене без вказаних у статті 93 цього Кодексу ознак, -

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Стаття 95. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, -

карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Стаття 96. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

Умисне вбивство матір'ю своєї дитини під час пологів або зараз же після пологів -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 97. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, -

карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до одного року.

Стаття 98. Вбивство з необережності

Вбивство з необережності -

карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до одного року.

Стаття 99. Доведення до самогубства

Доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство особи, що перебуває в матеріальній або іншій залежності від іншої особи, шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного приниження її людської гідності -

карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство внаслідок систематичного цькування чи наклепу з боку особи, від якої потерпілий не був у матеріальній або іншій залежності, -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 100. Погроза вчинити вбивство

Погроза вчинити вбивство, при наявності реальних підстав побоюватися виконання цієї погрози, -

карається позбавленням волі на строк до одного року або висланням на строк до трьох років.

Стаття 101. Умисне тяжке тілесне ушкодження

Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою

втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або перервання вагітності, чи непоправне знівечення обличчя, -

карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер мучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких тілесних ушкоджень, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецидивістом, -

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Стаття 102. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, що не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я без наслідків, зазначених у статті 101 цього Кодексу, -

карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Стаття 103. Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання

Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, -

карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на строк до одного року.

Стаття 104. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони -

карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк.

Стаття 105. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження -

карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк.

Стаття 106. Умисне легке тілесне ушкодження

Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, -