Рішення у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України. Справа № 1-21/2016

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України

м. Київ

15 березня 2016 року

N 1-рп/2016

Справа N 1-21/2016

Конституційний Суд України у складі суддів:

Бауліна Юрія Васильовича - головуючого,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Касмініна Олександра Володимировича,

Колісника Віктора Павловича,

Кривенка Віктора Васильовича,

Литвинова Олександра Миколайовича - доповідача,

Мельника Миколи Івановича,

Мойсика Володимира Романовича,

Саса Сергія Володимировича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Сліденка Ігоря Дмитровича,

Тупицького Олександра Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шевчука Станіслава Володимировича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 51 народного депутата України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначеного положення статті 155 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Литвинова О. М. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції Президента України, Голови Верховної Ради України, науковців Донецького національного університету, Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Національної академії наук України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 51 народний депутат України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, в аспекті питання, "чи означає це положення, що законопроект про внесення змін до Конституції України може бути прийнятий лише на безпосередньо наступній (за номером) сесії Верховної Ради України після сесії, на якій такий законопроект попередньо схвалений; чи прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України можливо на будь-якій наступній сесії (тобто такій, що має місце пізніше за часом) після сесії, на якій відбулося попереднє схвалення такого законопроекту".

Практичну необхідність в офіційній інтерпретації положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, автори клопотання обґрунтовують тим, що через обмеження у часі стосовно виконання необхідних процедур для остаточного схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. N 2217а) може скластися ситуація, коли цей законопроект може бути не розглянутий протягом третьої сесії Верховної Ради України.

2. Вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

2.1. Україна проголошена демократичною, правовою державою; в Україні визнається і діє принцип верховенства права; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частина перша статті 8, частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 75, пункту 1 частини першої статті 85 Основного Закону України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, до повноважень якого належить, зокрема, внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених її розділом XIII "Внесення змін до Конституції України".

2.2. Процедура внесення Верховною Радою України змін до Конституції України

визначена у розділі XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 154 Основного Закону України).

Згідно зі статтею 155 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Відповідно до частини першої статті 158 Основного Закону України законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Основного Закону України).

Аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що для внесення Верховною Радою України змін до Конституції України передбачено таку конституційну процедуру:

1) законопроект про внесення змін до Конституції України подається до Верховної Ради України лише одним із суб'єктів, визначених у статті 154 Основного Закону України;

2) законопроект, щодо якого Конституційний Суд України дав висновок про його відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України, попередньо схвалюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

3) законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається і приймається як закон не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України на наступній черговій сесії парламенту;

4) якщо законопроект розглядався Верховною Радою України, але не був прийнятий як закон, то він повторно може бути поданий до парламенту не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Особливість зазначеної конституційної процедури полягає у встановленні певного часового проміжку між попереднім схваленням законопроекту про внесення змін до Конституції України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України та остаточним його розглядом і голосуванням за прийняття закону про внесення змін до Конституції України на наступній черговій сесії Верховної Ради України не менш як двома третинами від її конституційного складу.

Конституційний Суд України вважає, що дотримання конституційно визначеної процедури прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону є однією з гарантій її легітимності, забезпечує виваженість при внесенні змін до Конституції України та її стабільність.

2.3. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (частина п'ята статті 83 Основного Закону України). Регламент Верховної Ради України повинен відповідати Конституції України; організація і порядок діяльності Верховної Ради України визначаються виключно законами України (частина друга статті 8, пункт 21 частини першої статті 92 Основного Закону України).

Згідно з частиною першою статті 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно.

У Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі щодо повноважності Верховної Ради України Конституційний Суд України вказав, що "в Конституції України терміни "сесія" й "сесійно" використовуються для характеристики функціонування Верховної Ради України стосовно її діяльності. Положення частини першої статті 82 Конституції України, за яким Верховна Рада України "працює сесійно", треба розуміти так, що вона працює не безперервно, а під час певних періодів -

сесій, на які вона збирається у конституційно визначені строки, як правило, двічі на рік" (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).

В Основному Законі України стосовно Верховної Ради України застосовуються поняття "перша сесія" та "остання сесія" (частина третя статті 79, частина третя статті 82, частина четверта статті 83, частина друга статті 87). Сесії Верховної Ради України кожного скликання мають нумерацію.

Відповідно до статті 83 Основного Закону України чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (частина перша); позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (частина друга). Отже, у Конституції України визначено такі види сесій Верховної Ради України: чергова (ординарна), на якій робота парламенту проводиться у звичайному порядку, та позачергова (екстраординарна).

Конституційний Суд України вважає, що використане у статті 155 Конституції України поняття "чергова сесія" необхідно розуміти як вид сесії Верховної Ради України, яка проводиться відповідно до частини першої статті 83 Основного Закону України. Таке конституційне регулювання внесення змін до Конституції України унеможливлює попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України і прийняття його як закону на позачерговій сесії Верховної Ради України.

2.4. У Конституції України слово "наступний", крім статті 155, міститься також у частині п'ятій статті 41, частині другій статті 96, пунктах 21, 30 частини першої статті 106, частині другій статті 156.

У частині п'ятій статті 41 Конституції України передбачено, що "примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану".

Відповідно до частини другої статті 96 Конституції України "Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік".

За змістом частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України (пункт 21); має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (пункт 30).

Згідно з частиною другою статті 156 Основного Закону України "повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання".

Отже, аналіз наведених положень вказує на те, що кожна стаття Конституції України, яка містить слово "наступний", має свій предмет регулювання та власне змістове навантаження, які обумовлюють мету використання вказаного слова і його значення у контексті відповідного конституційно-правового регулювання.

2.5. Розглядаючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України враховує, що слово "наступний" означає "той, який наступає, розташовується або з'являється слідом за ким-, чим-небудь; найближчий після когось, чогось", тобто вказує на послідовну черговість дій (подій), які йдуть слідом одна за одною. Це слово має й інше значення - "який має відбутися" (дальший, подальший) (Великий тлумачний словник сучасної української мови). Таким чином, слово "наступний" має кілька значень. З огляду на це та з метою з'ясування змісту положення "на

наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, Конституційний Суд України вважає за необхідне застосувати також системне, логічне та цільове тлумачення.

2.6. Системне та логічне тлумачення положення статті 155 Конституції України "на наступній черговій сесії Верховної Ради України" дає підстави для висновку, що його необхідно тлумачити у взаємозв'язку з частиною першою статті 158 Основного Закону України, за якою законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Конституційний Суд України виходить з того, що за статтею 155 Основного Закону України прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону пов'язане з голосуванням за нього на наступній черговій сесії Верховної Ради України не менш як двома третинами від її конституційного складу; у разі, якщо такий законопроект розглядався на черговій сесії Верховної Ради України, але закон не був прийнятий Верховною Радою України згідно з частиною другою статті 84 Основного Закону України на її пленарному засіданні шляхом голосування, застосовується положення частини першої статті 158 Конституції України щодо повторного розгляду Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Конституції України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Отже, якщо законопроект про внесення змін до Конституції України був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався Верховною Радою України на її черговій сесії, то на нього не поширюється вказане положення частини першої статті 158 Основного Закону України.

2.7. Цільове тлумачення положень статті 155 Основного Закону України дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що конституційна процедура розгляду парламентом питання щодо внесення змін до Конституції України послідовно у два етапи встановлена з метою розведення у часі попереднього схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України і його остаточного прийняття як закону, що унеможливлює прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону на одній черговій сесії Верховної Ради України, а також дає народним депутатам України час для додаткового аналізу змісту цього законопроекту, з'ясування можливих наслідків внесення змін до Основного Закону України тощо.

Таким чином, у положенні статті 155 Конституції України стосовно прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України на наступній черговій сесії Верховної Ради України передбачено зважений підхід до розгляду та прийняття цього законопроекту як закону.

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначає, що Верховна Рада України може передбачити в Регламенті Верховної Ради України можливість прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону на пізнішій черговій сесії Верховної Ради України із дотриманням положень, закріплених розділом XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 57, 62, 63, 66, 67, 69, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. В аспекті порушеного у конституційному поданні питання щодо конституційної процедури прийняття закону про внесення змін до Конституції України, якщо відповідний законопроект був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався на черговій сесії Верховної Ради України, положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", застосоване у статті 155 Конституції України відповідно до її цілей, у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 8, частини першої статті 82, частин першої, другої, п'ятої статті 83, частини другої статті 84, частини першої статті 158 Основного Закону України необхідно розуміти так, що наступною

черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України та Регламенту Верховної Ради України і на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Колісника В. П. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України

1. Одним із головних правових засобів забезпечення демократичного поступу суспільства є конституційно визначений демократичний порядок ухвалення суспільно значущих рішень, адже "процедури не визначають демократії, проте необхідні для її збереження" (Шміттер Ф. К., Карл Т. Л.). Для демократії система ухвалення рішень більшістю - це "не просто технічний прийом, без застосування якого практично не може з'явитися жодне рішення, а скоріше її принципова особливість. Підстави та межі такого підходу до прийняття рішень визначаються основоположними принципами демократичного ладу... Внутрішня потреба демократії ухвалювати рішення більшістю голосів випливає з принципів свободи самовизначення індивідів та рівності їх в умовах демократії" (Бьокенфьорде Є. В.). Разом з тим, дотримання процедур не повинне перетворюватися у надмірний тягар шляхом запровадження штучних бюрократичних перешкод та призводити до спотворення демократичної сутності окремих інституцій і процесів. Воно не повинне блокувати демократичний поступ суспільства та процеси демократичної трансформації, а має бути підпорядковане, перш за все, головній меті - створенню передумов для ухвалення найбільш оптимальних, виважених, обґрунтованих, виправданих та розсудливих рішень.

Конституція України визначає різні аспекти ухвалення рішень Верховною Радою України. Зокрема, рішення мають прийматися парламентом виключно на його пленарних засіданнях і лише шляхом голосування (частина друга статті 84 Конституції України). При цьому, за загальним правилом, закони, постанови та інші правові акти повинні ухвалюватися парламентом більшістю від його конституційного складу (стаття 91 Конституції України). Йдеться про прийняття законів та інших рішень простою більшістю (її ще називають звичайною або абсолютною). Однак в окремих випадках, прямо передбачених Конституцією України, закони та інші правові акти мають прийматися встановленою кваліфікованою більшістю, тобто не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частина шоста статті 20, частина четверта статті 94, частина п'ята статті 111, стаття 155, частина перша статті 156 Конституції України) або не менш як трьома четвертими від її конституційного складу (частина шоста статті 111 Конституції України).

Разом з тим, у Конституції України передбачено деякі винятки із встановленого порядку прийняття законів та інших правових актів саме більшістю. Йдеться про процедуру затвердження Конституції Автономної Республіки Крим законом України, для прийняття якого достатньо підтримки не менш як половини від конституційного складу Верховної Ради України, тобто навіть 225 народних депутатів України (частина перша статті 135 Конституції України). Крім того, постанова парламенту про утворення тимчасової слідчої комісії вважається прийнятою, якщо за неї проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України, тобто хоча б 150 парламентарів (частина третя статті 89 Конституції

України).

2. У розділі XIII Основного Закону України встановлено порядок внесення змін до Конституції України. Таким чином, український законодавець використав доктрину "заміщення конституції", згідно з якою ревізія конституційного тексту відбувається не шляхом прийняття нової конституції, а шляхом внесення змін до чинної Конституції України.

До того ж, Конституція України містить також ряд формальних і сутнісних заборон (застережень), яких має дотримуватися законодавець при внесенні змін до неї. Головними серед них є такі: законопроект, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту; Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (стаття 158 Конституції України); Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України; Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 157 Конституції України).

3. Ускладнена ("жорстка") процедура внесення змін до Конституції України передбачає застосування так званого "подвійного вотуму", тобто дотримання вимоги, згідно з якою законопроект має двічі виноситися на розгляд парламентом, двічі обговорюватися парламентарями у сесійній залі, двічі ставитися на голосування на пленарному засіданні парламенту та двічі отримати підтримку визначеної більшості парламентарів (попередньо, під час першого голосування, за законопроект мають проголосувати не менш як 226 народних депутатів України, а остаточно, під час другого і завершального голосування, - не менш як 300 народних депутатів України). При цьому слід розмежовувати розгляд звичайного законопроекту у трьох читаннях та розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції України за процедурою "подвійного вотуму", тобто - попереднє схвалення законопроекту та остаточне його прийняття як закону. Таку ускладнену процедуру внесення змін до Конституції України у жодному разі не можна вважати за аналогією зі звичайним законодавчим процесом (на відміну від конституційного процесу) першим та другим читанням.

Сенс "подвійного вотуму" полягає у тому, щоб законопроект про внесення змін до Конституції України був проаналізований парламентарями зважено, розсудливо, ретельно, глибоко та всебічно, із залученням науковців і широкої громадськості. Потреба в такому аналізі та обговоренні існує на всіх етапах реалізації ускладненої процедури внесення змін до Конституції України, у тому числі і перед попереднім (першим) голосуванням, і перед остаточним схваленням (прийняттям) закону про внесення змін до Конституції України. До того ж - як у сесійній залі парламенту, так і поза її межами. Головна мета такої ускладненої та зазвичай доволі тривалої процедури (як свідчить державотворча практика) полягає насамперед у тому, щоб конституційні новели (зміни) не розбалансували конституційний текст, не зашкодили утвердженню ідей конституціоналізму, не загальмували втілення в життя конституційних принципів, а також не заблокували подальший демократичний поступ суспільства та започатковані державотворчі процеси. Тому зміни до Основного Закону України мають вноситися без поспіху, виважено й розсудливо, з чітким усвідомленням парламентарями змісту цих змін, з повним розумінням їх нагальної потреби, внутрішнім переконанням у їх істотних перевагах над попередньою редакцією відповідних конституційних приписів та положень. Отже, сутність подвійного вотуму полягає у встановленні певного часового проміжку між попереднім схваленням законопроекту про внесення змін до Конституції України та остаточним розглядом і голосуванням за прийняття його як закону, але обов'язково лише для досягнення легітимної мети. Саме з метою унеможливлення поспішності під час розроблення, розгляду та внесення змін до Конституції України, убезпечення суспільства від недостатньо

опрацьованих та необґрунтованих змін до Конституції України, від кон'юнктурних, спекулятивних чи популістських кроків у процесі конституційного реформування й було запроваджено "подвійний вотум", котрий мав би стати однією з визначальних правових гарантій від невиправданих змін до Конституції України, від спроб надто часто вносити такі зміни та одночасно своєрідним запобіжником від можливих зловживань і політичних спекуляцій. Натомість поспішність, як свідчить досвід конституційного реформування (у тому числі й досвід початкового періоду українського державотворення після здобуття державної незалежності), може призводити до розбалансування тексту Конституції України, блокування окремих його положень або навіть до виникнення певних протиріч між різними конституційними нормами (саме так сталося у зв'язку з наданням Кабінету Міністрів України у 1992 році конституційних повноважень щодо ухвалення декретів, зміни до яких згодом, тобто після завершення шестимісячного строку делегування таких повноважень від парламенту до уряду, могли вноситися лише законами).

4. Подвійний вотум як важливий елемент правового механізму забезпечення стабільності основного закону держави (а отже, й конституційного ладу) передбачений у конституціях Італійської Республіки, Фінляндської Республіки, Королівства Норвегія, Грецької Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, Королівства Таїланд тощо. У конституціях деяких держав міститься вимога, згідно з якою закон про внесення конституційних змін має ухвалюватися парламентом двічі через певний проміжок часу (наприклад, через один місяць - у Грецькій Республіці, через три місяці - в Італійській Республіці) чи на двох парламентських сесіях (так званий "подвійний вотум") або парламентами двох послідовних скликань ("подвійний вотум з перенесенням через вибори"). Останній варіант "подвійного вотуму" означає, що за внесення змін до конституції спочатку голосує один склад парламенту, потім законопроект відкладається, а вже після проведення парламентських виборів цей законопроект знову виноситься на розгляд нового складу парламенту. Відповідні зміни вносяться лише тоді, коли й оновлений склад парламенту погодиться з рішенням своїх попередників та ухвалить цей законопроект вдруге передбаченою більшістю. У Конституції Грецької Республіки поєднуються обидва різновиди "подвійного вотуму" в процесі внесення конституційних змін. Рішення про необхідність перегляду конституції ухвалюється грецьким парламентом більшістю в три п'ятих від загальної кількості депутатів. Причому голосування проводиться двічі з інтервалом не менше одного місяця. А от аналіз змісту запропонованих змін та їх остаточне ухвалення абсолютною більшістю може здійснюватися лише парламентом наступного скликання на його першому засіданні.

За Конституцією Естонської Республіки законопроект про внесення змін до Конституції має розглядатися парламентом (Державними Зборами) двох скликань. При цьому парламент першого скликання має підтримати законопроект простою більшістю у трьох читаннях (між першим і другим читаннями має бути обов'язкова перерва не менше трьох місяців, а між другим і третім читаннями - не менше одного місяця), а парламент наступного скликання - у першому читанні більшістю в три п'ятих голосів своїх членів (але без внесення будь-яких поправок та уточнень до законопроекту, схваленого попередниками). У Конституції Фінляндської Республіки передбачено, що законопроект про внесення змін до Конституції має бути схвалений більшістю парламентарів у другому читанні та передаватися для остаточного схвалення на першу сесію новообраного парламенту (Едускунти), тобто після наступних парламентських виборів. Закон про внесення змін до Конституції вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало дві третини парламентарів.

За Конституцією Королівства Норвегія законопроект про внесення змін до конституції має вноситися лише на першій, другій чи третій сесії парламенту (Стортингу) і публікуватися в пресі, а остаточно може бути схвалений уже як закон лише після парламентських виборів і тільки на першій, другій чи третій сесії

новообраного парламенту, тобто лише парламентом наступного скликання за умови, що його підтримають не менше двох третин парламентарів.

Таким чином, у контексті доктрини самообмеження державної влади та з огляду на необхідність забезпечення стабільності конституційного ладу головний акцент і головна вимога щодо запровадження подвійного вотуму в конституціях різних держав полягає в тому, щоб у процесі внесення змін до конституції парламентарі "не поспішали", "не заподіяли шкоди" (передусім системі конституційного регулювання), "не загальмували" (перш за все демократичні процеси), "не розбалансували" (конституційний текст і усю правову систему), "не спотворили зміст" (конституційних принципів та інших демократичних цінностей) та "діяли зважено". Зазначеній меті відповідає категорична імперативна вимога щодо неприпустимості скорочення часового проміжку між попереднім схваленням законопроекту про внесення конституційних змін та остаточним його прийняттям як закону. Очевидно, що є неприпустимим попереднє схвалення законопроекту та остаточне прийняття закону про внесення змін до Конституції України на одній парламентській сесії, і саме для цього перш за все було запроваджено "подвійний вотум" як на рівні конституційного регулювання, так і в українську державотворчу практику. Проте навряд чи певне розширення можливостей для опрацювання тексту законопроекту про внесення змін до Конституції України шляхом збільшення часу для додаткового вивчення й поглибленого аналізу такого законопроекту може істотно зашкодити тій чи іншій легітимній меті.

5. З огляду на викладене та з метою з'ясування достеменного змісту положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, варто було б визначити перш за все головний зміст таких понять як "наступність" та "черговість", маючи на увазі визначальну мету передбаченого відтермінування остаточного прийняття змін до Конституції України від моменту попереднього схвалення законопроекту. Наступність парламентської сесії слід визначати передусім як її належність до сесії, що має відбутися згодом, пізніше, через певний проміжок часу. Черговість парламентської сесії варто сприймати перш за все як її належність переліку саме до такого виду сесій як чергові, тобто тих парламентських сесій, проведення яких не може бути ініційоване жодним із посадовців (чи суб'єктів державно-владних повноважень) або визначеної кількості парламентарів (частина друга статті 83 Конституції України), а початок роботи яких пов'язується винятково з настанням конституційно визначених термінів (першого вівторка лютого або першого вівторка вересня). Натомість на парламентській сесії, що може скликатися, як правило, у зв'язку з винятковими обставинами за ініціативою уповноважених суб'єктів та проводитись поза будь-якою чергою (йдеться про неординарну або позачергову парламентську сесію), не може здійснюватися ні розгляд та попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України, ні розгляд та остаточне прийняття закону про внесення конституційних змін.

Вирішуючи питання про з'ясування достеменного змісту словосполучення "наступна чергова сесія", варто звернути увагу й на те, як саме використовується прикметник "наступне" у словосполученні "наступне скликання" (частина друга статті 156 Конституції України), адже воно є найближчим до категоріального апарату інституту парламентаризму та парламентського права. Воно має доволі широке значення й передбачає право на "повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання" до Верховної Ради України не лише того скликання, яке розпочне свою роботу після найближчих парламентських виборів (чергових чи позачергових), але й до будь-якого нового скликання Верховної Ради України у подальшому. Тобто зазначене застереження, яке міститься у частині другій статті 156 Конституції України, не можна вважати забороною повторно подавати законопроект про внесення змін до розділів I, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання до будь-якого

наступного скликання.

До того ж, законодавець, схвалюючи текст Конституції України, неодноразово зазначав часові межі певних процедур, скориставшись словами "не пізніше ніж..." (у частині третій статті 82, частині другій статті 96, частині першій статті 104 та пункті 9 частини першої статті 106), а також словами "не раніше..." (у частині п'ятій статті 94 та частині першій статті 158). Однак у статті 155 Конституції України законодавець, очевидно свідомо, такого застереження не зробив. З огляду на вказані підходи та з урахуванням різних лексичних значень прикметника "наступне" можливим і загалом припустимим є його застосування за аналогією із застосуванням словосполучення "наступне скликання", що міститься у частині другій статті 156 Конституції України.

Разом з тим, з'ясування достеменного змісту положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України" пов'язане з пошуком зваженого балансу між потребою унеможливити недоречну поспішність, певну гарячковість і надмірну емоційність парламентарів під час внесення змін до Конституції України та розумним строком, поза межами якого ускладнена процедура внесення змін до Конституції України втрачає сенс як правова гарантія (у тому числі від невиправданих та необґрунтованих змін до Конституції України на користь збереження стабільності тексту Конституції) й, отже, може згодом перетворитися на відверту профанацію. Тому часовий проміжок між попереднім схваленням законопроекту про внесення змін до Конституції України та його остаточним прийняттям уже у формі закону не може бути надмірним, безмежним, безкінечним. Особливо з огляду на те, що визначальні конституційні принципи та демократичні цінності не можуть бути скасовані чи змінені за жодних обставин ні народом як єдиним джерелом влади, ні парламентом як представницьким органом, покликаним втілювати в життя волю усього народу України. Саме тому, визначаючи справжній (достеменний, істинний) зміст словосполучення "наступна чергова сесія", варто було б спробувати віднайти більш узагальнену, більш точну та одночасно універсальну формулу його інтерпретації.

6. Під наступною черговою сесією слід розуміти парламентську сесію, що починає свою роботу (офіційно відкривається) винятково лише у конституційно визначені терміни, тобто першого вівторка лютого або першого вівторка вересня, й обов'язково тільки через певний проміжок часу після офіційного завершення роботи попередньої парламентської сесії (на якій, власне, і відбулося попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України). Іншими словами, зазначене словосполучення необхідно розуміти так, що наступна чергова сесія - це парламентська сесія, що офіційно уже розпочала та продовжує свою роботу або ж має розпочатися пізніше (згодом), однак обов'язково тільки після завершення (офіційного закриття) попередньої парламентської сесії, але в межах розумного строку та тільки за умови, що її перше засідання є найближчим за часом до останнього засідання попередньої парламентської сесії й розпочинається винятково лише в один із конституційно визначених термінів: або першого вівторка лютого, або першого вівторка вересня (частина перша статті 83 Конституції України).

Суддя

Конституційного Суду України

В. П. Колісник

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Мельника М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України

Конституційний Суд України в Рішенні у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, від 15 березня 2016 року N 1-рп/2016 (далі - Рішення) вирішив, що "наступною черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України та Регламенту Верховної Ради України і

на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України".

З цього вбачається, що наступною черговою сесією є не лише безпосередньо наступна (за номером) чергова сесія, що послідовно йде за сесією, на якій законопроект про внесення змін до Конституції України був попередньо схвалений, а й інша (будь-яка) чергова сесія, що буде проводитися після тієї, на якій цей законопроект було попередньо схвалено.

На мою думку, Рішення є неправильним за своєю суттю і таким, що спотворює зміст статті 155 Конституції України, передбачає передумови для нелегітимної зміни Основного Закону України та серйозно послаблює конституційно-правовий механізм його охорони.

Зазначені висновки можна підтвердити таким.

1. Надавши вказане офіційне тлумачення, Конституційний Суд України проігнорував свою попередню правову позицію з цього питання, викладену ним у Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі щодо повноважності Верховної Ради України, в якому він, зокрема, констатував: "питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно (стаття 155 Конституції України)" (пункт 3 мотивувальної частини). У цьому Рішенні Конституційний Суд України однозначно вказав на можливість прийняття такого законопроекту лише на безпосередньо наступній (за номером) черговій сесії парламенту, а не на будь-якій іншій черговій сесії.

Внесення змін до Конституції України на двох послідовних сесіях парламенту дозволяє забезпечити актуальність та передбачуваність конституційного процесу. Адже Конституція України як особливий за своєю правовою природою акт регулює виключно найважливіші суспільні відносини. Зміна їх конституційного регулювання потребує відповідної підготовки і не може відбуватися раптово, в тому числі з точки зору готовності не лише законодавця, але й суспільства, кожного громадянина належно усвідомити такі зміни, гарантувавши таким чином їх суспільну підтримку (легітимність). Проте надто тривала перерва між попереднім схваленням законопроекту та остаточним його прийняттям як закону може призвести до втрати актуальності пропонованих конституційних змін, породити правову невизначеність регулювання суспільних відносин, порушити стабільність Конституції України. Саме з цим пов'язане як встановлення необхідності перерви між попереднім та остаточним схваленням конституційних змін, так і недопущення того, щоб ця перерва тривала надто довгий (або ж взагалі невизначений) період.

Таким було розуміння змісту статті 155 Конституції України з моменту її прийняття 28 червня 1996 року, такою була усталена конституційна практика реалізації процедури внесення змін до Основного Закону України.

Змінивши у Рішенні свою попередню правову позицію, Конституційний Суд України жодним чином цього не вмотивував: не вказав ні на її помилковість, ні на об'єктивну зміну суспільних відносин, ні на будь-які інші причини.

Таким чином, Конституційний Суд України виявив легковажне ставлення до власної практики, продемонстрував приклад ігнорування своїх актів (Рішення від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002), чим опосередковано поставив під сумнів конституційну норму щодо обов'язковості до виконання на території України рішень Конституційного Суду України (частина друга статті 150 Основного Закону України).

2. Відповідно до статті 155 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим за наявності двох обов'язкових умов: 1) якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України; 2) якщо це голосування відбулося на наступній черговій сесії парламенту після попереднього схвалення цього законопроекту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. При цьому кожна з цих умов має самостійний правовий характер і визначається окремими нормами Конституції України. Так, перша стосується

порядку організації роботи парламенту, а саме порядку проведення сесій Верховної Ради України (стаття 82, частина перша статті 83, частина перша статті 84 Конституції України). Друга - процедури розгляду та прийняття законів (частина друга статті 84, стаття 91 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні безпідставно змістовно поєднав ці умови між собою, поставивши їх реалізацію у залежність однієї від другої. Зі змісту офіційного тлумачення, яке міститься у Рішенні, випливає, що наступною черговою сесією парламенту є чергова сесія, на якій відбудеться позитивне голосування за законопроект про внесення змін до Конституції України, за результатами якого він буде прийнятий як закон. Натомість якщо такий законопроект розглядатиметься парламентом і буде поставлений на голосування, але не набере необхідної кількості голосів (не менш як дві третини від конституційного складу парламенту), то така сесія, відповідно до наданого Конституційним Судом України тлумачення, не вважатиметься наступною.

Таким чином, Конституційний Суд України по суті поставив визнання чергової сесії Верховної Ради України наступною в залежність не лише від того, розглядався чи не розглядався на ній законопроект про внесення змін до Конституції України, але і від результатів голосування за нього. Однак це жодним чином не відповідає Конституції України, оскільки черговість та наступність парламентських сесій визначається порядком і строками скликання, послідовністю їх проведення, а не результатами розгляду на них відповідних питань.

3. Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, у взаємозв'язку з положеннями статті 158 Конституції України, штучно пов'язавши між собою конституційні приписи, які стосуються абсолютно різних питань (правових ситуацій). Так, статтею 155 визначено умови, за яких законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, а частиною першою статті 158 Конституції України регламентовано умови та строки повторного подання (внесення) до Верховної Ради України законопроекту, який розглядався парламентом, але не був прийнятий як закон.

Безперечно, що між положеннями вказаних статей Основного Закону України існує певний зв'язок, але зовсім не той, на який вказав Конституційний Суд України у Рішенні. Цей зв'язок полягає у тому, що положення статті 155 Конституції України дають розуміння того, коли законопроект не вважається прийнятим як закон, про який ідеться у статті 158 Основного Закону України. Зі змісту статті 155 Конституції України вбачається, що такий законопроект не вважається прийнятим як закон, якщо він був попередньо схвалений парламентом, але на наступній черговій сесії за нього не проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Саме цей юридичний факт і визначає юридичні наслідки у вигляді обмеження строків повторного подання цього законопроекту до парламенту, які передбачаються статтею 158 Конституції України. При цьому положення статті 158 Конституції України жодним чином не уточнюють, яка чергова сесія парламенту є наступною, хоча саме ця відповідь на порушене у конституційному поданні питання була ключовою у вирішенні цієї справи.

4. Методологічно хибний підхід до визначення співвідношення положень статей 155 і 158 Конституції України призвів до ще одного принципово неправильного твердження, яке Конституційний Суд України поклав в основу обґрунтування даного ним офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", що міститься у статті 155 Конституції України.

Пославшись на результати системного та цільового тлумачення вказаного положення статті 155 Конституції України, яке начебто визначило необхідність його тлумачення у взаємозв'язку з частиною першою статті 158 Конституції України (за якою, якщо законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався парламентом, і закон не був прийнятий, може бути поданий до парламенту не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо

цього законопроекту), Конституційний Суд України констатував: "якщо законопроект про внесення змін до Конституції України був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався Верховною Радою України на її черговій сесії, то на нього не поширюється вказане положення частини першої статті 158 Основного Закону України" (підпункт 2.6 пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

Зі змісту цього твердження вбачається, що Конституційний Суд України не вважає попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України розглядом такого законопроекту, а відтак "попередньо схвалений" законопроект - законопроектом, "який розглядався Верховною Радою України".

Однак, насправді, це не так, оскільки попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України, про яке йдеться у статті 155 Основного Закону України, є нічим іншим як його розглядом. Це однозначно випливає з положень Конституції України, а також підтверджується нормами Регламенту Верховної Ради України та рішеннями Конституційного Суду України. Так, процедура попереднього схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України врегульована в главі 26 Регламенту Верховної Ради України, яка має назву "Розгляд законопроектів про внесення змін до Конституції України". Цією главою встановлено, що обговорення питань про попереднє схвалення та прийняття в цілому вказаного законопроекту відбувається за однаковою процедурою, визначеною статтею 30 Регламенту Верховної Ради України. Крім того, Конституційний Суд України у своїх рішеннях однозначно визнавав попереднє схвалення законопроекту його розглядом1.

____________

1 Див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 у справі щодо внесення змін до Конституції України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=8831.

Із вказаного твердження вбачається, що Конституційний Суд України зробив ще один хибний висновок про те, що якщо положення частини першої статті 158 Конституції України не поширюється на попередньо схвалений, але не розглянутий Верховною Радою України на її черговій сесії законопроект, то розгляд такого законопроекту підлягає пролонгації - він може бути розглянутий парламентом на іншій (будь-якій) черговій сесії. Безумовно, для такого висновку не існує жодних конституційних підстав.

У результаті безпідставного взаємопов'язування положень статей 155 та 158 Основного Закону України, маніпулювання термінами, алогічних і юридично необґрунтованих тверджень Конституційний Суд України допустив зміщення змістових акцентів досліджуваного конституційного положення та фактичну підміну предмета офіційного тлумачення, що позначилося на суті Рішення.

5. У Рішенні Конституційний Суд України безпідставно вказав на можливість змінювати процедуру внесення змін до Конституції України Регламентом Верховної Ради України, наділивши його не притаманною йому юридичною силою. Так, у Рішенні вказано, що "Верховна Рада України може передбачити в Регламенті Верховної Ради України можливість прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону на пізнішій черговій сесії Верховної Ради України" (підпункт 2.7 пункту 2 мотивувальної частини Рішення). Таке твердження жодним чином не узгоджується з Основним Законом України, оскільки виключно ним встановлено процедуру внесення змін до Конституції України, у тому числі в частині визначення сесії парламенту, на якій вказаний законопроект може бути прийнятий як закон.

Крім того, те, що фактично Регламент Верховної Ради України було поставлено на один юридичний рівень з Конституцією України і навіть надано йому перевагу над нею, суперечить статті 8 Основного Закону України, згідно з якою Конституція України має найвищу юридичну силу.

6. Замість конкретної відповіді на порушене у конституційному поданні питання, яка б кореспондувалася із призначенням офіційного тлумачення і містила чітке та однозначне роз'яснення змісту вказаного конституційного положення, Конституційний Суд України вдався до загальних формулювань

та недоречних посилань, які ускладнюють розуміння як суті самого роз'яснення, так і змісту відповідних приписів статті 155 Конституції України.

Офіційне тлумачення, яке б мало передбачати викладення з'ясованого в результаті дослідження змісту положення статті 155 Конституції України "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", у Рішенні підмінене цитуванням ряду положень цієї статті та загальною констатацією того, що наступною черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України та Регламенту Верховної Ради України.

Таким твердженням Конституційний Суд України не лише істотно ускладнив дане ним офіційне тлумачення, але й безпідставно послався на розділ XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України як на такий, що встановлює порядок проведення чергової і позачергової сесії парламенту, який регламентується приписами зовсім іншого розділу Конституції України, а саме розділу IV "Верховна Рада України".

Безпідставним також є посилання в резолютивній частині Рішення на положення частини першої статті 82, частин першої, другої, п'ятої статті 83, частини другої статті 84, частини першої статті 158 Основного Закону України. По-перше, таке посилання (як відповідне обґрунтування) вже зроблене у мотивувальній частині Рішення. По-друге, воно не є і не може бути складовою офіційного тлумачення положення статті 155 Конституції України, щодо якого звернулися автори клопотання, оскільки стосується аспектів діяльності парламенту, не пов'язаних з питанням, порушеним ними, та не сприяють відповіді на нього.

7. Абсолютно зайвим видається наведення у мотивувальній частині Рішення всіх випадків використання слова "наступний" у тексті Конституції України. Очевидним, а отже, таким, що не потребує жодного доведення, є зроблений на підставі цього висновок про те, що кожна стаття Конституції України, яка містить це слово, має свій предмет регулювання та власне змістове навантаження, які обумовлюють мету використання вказаного слова і його значення у контексті відповідного конституційно-правового регулювання. Проте Конституційний Суд України обмежився вказаним висновком і навіть не зробив спроби дослідити особливості контексту, у якому застосовано слово "наступний" у статті 155 Конституції України.

Зрозумілим є також те, що у цій статті вказане слово використано стосовно явища (сесії), яке може піддаватися лічбі (перша сесія, друга сесія, третя сесія і т. д.). У такому ж самому значенні, наприклад, слово "наступний" застосовано у частині другій статті 96 Конституції України, у якій ідеться про те, що "Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік", з контексту якої однозначно випливає, що не пізніше 15 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України може подати до парламенту проект закону про Державний бюджет України лише на 2016 рік.

Вказаний висновок підтверджується корелятивним зв'язком, у якому перебувають слова "наступна" [сесія] і "попередньо" [схвалений] як елементи одного семантичного ряду. Цей зв'язок полягає у тому, що у ряді чергових сесій парламенту (перша, друга, третя, четверта тощо), наприклад, друга сесія буде наступною після першої, а перша - попередньою до другої. Відповідно, третя сесія буде наступною після другої, а друга - попередньою до третьої і так далі. Отже, у статті 155 Конституції України йдеться не про будь-які інші сесії парламенту, які проводитимуться пізніше у часі за визначену (попередню), а саме про наступну - другу після першої.

8. При розгляді цієї справи Конституційний Суд України не дотримав принципів повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень (стаття 4 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Результатом цього стало те, що Рішення є вочевидь необґрунтованим: у ньому немає переконливих аргументів на користь даного офіційного тлумачення, а також логічного зв'язку між його резолютивною і мотивувальною

частинами. Більш того, резолютивна та мотивувальна частини Рішення відірвані одна від іншої та містять суперечливі положення.

Обґрунтовуючи Рішення, Конституційний Суд України переважно невдало подав компіляцію низки конституційних положень, які мають лише опосередковане відношення до безпосереднього предмета тлумачення у цій справі. Окремі аргументи, які Конституційний Суд України навів на користь даного ним офіційного тлумачення, висловлені без органічного та логічного зв'язку з досліджуваним предметом.

Крім того, мотивуючи Рішення, Конституційний Суд України виявив очевидну вибірковість у підборі аргументів, які поклав в обґрунтування своєї позиції. Наприклад, з Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 він використав лише те положення, яке стосувалося другорядного для цієї справи питання - розуміння положення "працює сесійно", яке міститься у частині першій статті 82 Конституції України. Натомість, як уже зазначалося, Конституційний Суд України проігнорував правову позицію стосовно послідовного розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України на двох чергових сесіях, яка висловлена у згаданому Рішенні і має принциповий характер для правильного вирішення цієї справи.

Такий підхід до обґрунтування даного офіційного тлумачення може свідчити про упередженість Конституційного Суду України при розгляді цієї справи, коли наведені в мотивувальній частині Рішення аргументи були підібрані під заздалегідь визначену концептуальну ідею його резолютивної частини, а не для того, щоб бути логічною передумовою для його прийняття.

На це також може вказувати той факт, що розгляд цієї справи було проведено у письмовій формі слухання (закритому засіданні), яка обмежується дослідженням зібраних у процесі конституційного провадження матеріалів. У такій важливій і складній справі Конституційний Суд України відповідно до процедурних вимог та очевидної об'єктивної необхідності зобов'язаний був провести усні слухання, що дало б можливість безпосередньо на пленарному засіданні заслухати представників суб'єкта права на конституційне подання, Президента України, Верховної Ради України, спеціалістів та експертів з питань конституційного права, мовознавства тощо. У свою чергу це дозволило б запобігти прийняттю вочевидь неправильного Рішення, яке може мати істотні негативні наслідки для конституціоналізму в Україні.

Крім того, є сумніви щодо дотримання встановленого порядку розподілу цієї справи, що також має значення для забезпечення зазначених принципів.

Підсумовуючи викладене, вважаю за необхідне зауважити таке.

Метою офіційного тлумачення Конституції України є з'ясування її реального змісту, усунення сумнівів щодо розуміння невизначеності чи неоднозначності конституційних положень. Натомість Конституційний Суд України даним у Рішенні офіційним тлумаченням тільки заплутав розуміння чіткого і однозначного конституційного положення, стосовно якого не виникало запитань ні при прийнятті Конституції України у 1996 році, ні упродовж майже двадцятирічного її застосування.

Таким чином, свою функцію щодо офіційного тлумачення Конституції України Конституційний Суд України виконав навпаки - цілком зрозуміле конституційне положення він зробив абсолютно незрозумілим. Він дав офіційне тлумачення Основного Закону України, яке не відповідає принципу правової визначеності: воно є розпливчастим, неоднозначним і таким, що уможливлює різні варіанти здійснення процедури внесення змін до Конституції України. Таке тлумачення ускладнює розуміння не лише положень статті 155 Конституції України, а й конституційної процедури внесення змін до Основного Закону України загалом.

Фактично цим офіційним тлумаченням Конституційний Суд України змінив визначений у Конституції України порядок внесення змін до Основного Закону України. Це стосується і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України, зміни до якого можуть бути внесені в особливому порядку. Процедура внесення змін до вказаного розділу передбачає не лише прийняття парламентом (не менш як двома третинами від його конституційного

складу) відповідного законопроекту, а й затвердження всеукраїнським референдумом (стаття 156 Конституції України). Таким чином, Конституційний Суд України перевищив свої повноваження, підмінивши собою єдиний законодавчий орган в державі (Верховну Раду України) та Український народ як єдине джерело влади в Україні. Він неправомірно здійснив ревізію Основного Закону України і порушив одну з основних гарантій народовладдя в Україні, яка полягає в неухильному дотриманні порядку внесення змін до Конституції України.

Дане Конституційним Судом України офіційне тлумачення положення "наступна чергова сесія Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, створює передумови для неконституційного порядку внесення змін до Конституції України, делегітимізує конституційну процедуру внесення змін до Конституції України, а відтак, у разі внесення таких змін, і сам Основний Закон України.

Таке тлумачення, до того ж, може заблокувати практичну реалізацію положень статті 158 Конституції України, а також конституційного права законодавчої ініціативи в частині повторного подання до парламенту законопроекту про внесення змін до Конституції України.

У Рішенні фактично відбулося своєрідне уконституювання нещодавно внесених змін до частини восьмої статті 149 Регламенту Верховної Ради України, відповідно до яких якщо законопроект про внесення змін до Конституції України був попередньо схвалений Верховною Радою України і не був розглянутий на наступній черговій сесії після попереднього схвалення, то такий законопроект розглядається Верховною Радою України на наступній за нею черговій сесії.

Це Рішення дає можливість парламенту відтепер на власний розсуд визначати процедуру внесення змін до Основного Закону України в частині порядку розгляду та умов прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України, що є грубим порушенням конституційних засад щодо народовладдя, принципів верховенства Основного Закону України та верховенства права (статті 5, 6, 8, 19 Конституції України).

Викладене вказує на ймовірність того, що діяльність Конституційного Суду України щодо розгляду цієї справи з самого початку була спрямована не на з'ясування справжнього змісту положення "наступна чергова сесія Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, а на пошук аргументів для вирішення казуальної політичної проблеми: створення правових підстав для пролонгації можливості прийняття Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. N 2217а).

Прийнявши Рішення, Конституційний Суд України виконав не властиву для нього функцію: використовуючи право офіційно тлумачити Конституцію України, втрутився у розв'язання суто політичної проблеми, яка виникла в результаті діяльності відповідних політичних суб'єктів і потребувала політичних засобів вирішення.

Суддя

Конституційного Суду України

М. І. Мельник

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Шевчука С. В. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України

Більшість моїх колег витлумачила положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься в статті 155 Конституції України, як таке, що дозволяє прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону на будь-якій пізнішій сесії Верховної Ради України, будь-якого скликання, якщо вона не є позачерговою. При ознайомленні з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, від 15 березня 2016 року N 1-рп/2016 (далі - Рішення) навіть складається враження, що наступною черговою сесією є та сесія, на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного

складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України, незважаючи на послідовність чергових сесій.

Із наданого Конституційним Судом України тлумачення випливає, що як тільки за законопроект про внесення змін до Конституції України проголосує не менше ніж дві третини від конституційного складу народних депутатів України на будь-якій сесії, ця сесія буде вважатися "наступною черговою" відповідно до статті 155 Конституції України. Цим тлумаченням більшість суддів Конституційного Суду України розірвала хронологічний та безпосередній зв'язок, що існує відповідно до статті 155 Конституції України між попереднім схваленням законопроекту на одній сесії Верховної Ради України та його остаточним прийняттям на наступній сесії, тобто такій, що відразу слідує за нею. Це призвело, на мою думку, до суттєвої методологічної помилки. Оскільки я не погоджуюся з таким тлумаченням положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", що міститься у Рішенні, я вважаю себе зобов'язаним скористатися правом, передбаченим статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України", і висловити окрему думку щодо порушеного у конституційному поданні питання.

Насамперед хочу наголосити на тому, що я підтримував ініціативу припинення конституційного провадження у цій справі у зв'язку з відсутністю практичної необхідності в офіційному тлумаченні зазначеного положення статті 155 Конституції України.

Цю практичну необхідність народні депутати України обґрунтовують тим, що через обмеження у часі стосовно виконання необхідних процедур для остаточного схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. N 2217а) може скластися ситуація, коли цей законопроект може бути не розглянутий протягом третьої сесії Верховної Ради України. Станом на 2 лютого 2016 року, коли закрилася третя сесія та відкрилася четверта сесія парламенту, зазначений законопроект не ставився на голосування і не був прийнятий як закон.

По-перше, у теорії права існує принцип interpretatio cessat in claris, за яким ясні та зрозумілі нормативні приписи не потребують тлумачення. На мою думку, положення статті 155 Конституції України викладені зрозумілою для усіх суб'єктів права мовою. Необхідності у тлумаченні цих правових норм не виникало з моменту прийняття Конституції України у 1996 році. Звернення ж до тексту стенограми червневого засідання Верховної Ради України, на якому був прийнятий Основний Закон України (тлумачення відповідно до намірів авторів документа, або travaux preparatories), не дає жодних підстав для виникнення сумнівів щодо однозначності термінології, використаної у статті 155 та в інших статтях розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України, оскільки це питання навіть не обговорювалося.

Моє особисте спілкування з авторами проекту Конституції України з цього приводу тільки підтвердило правильність такого висновку, оскільки вони вважають, що саме термінологія, застосована у статті 155 Основного Закону України, є вдалою для передачі послідовності дій при прийнятті змін до Конституції України та дозволяє після звернення до будь-якого лінгвістичного словника та здорового глузду дійти висновку, що наступний - це той, який слідує за попереднім у певній черговості, є наступним щодо черговості.

Для підтвердження наведеної тези можна навести приклади із законів України. Так, у частині третій статті 67 Кодексу законів про працю України зазначається, що "у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого". У частині другій статті 67 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що "рішення і висновки Конституційного Суду України офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання". У частині першій статті 30 Закону України "Про Рахункову палату" йдеться про те, що "Рахункова палата щороку готує та не пізніше 1 травня року, наступного за звітним, подає Верховній

Раді України щорічний звіт про свою діяльність".

Конституційний Суд України також чітко висловився щодо розуміння словосполучення "наступна чергова сесія" в абзаці шостому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002: "Питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно (стаття 155 Конституції України)".

По-друге, народні депутати України, які звернулися до Конституційного Суду України, разом зі своїми колегами не стали чекати на прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення, а через 10 днів після того, як конституційне подання було зареєстроване Секретаріатом Конституційного Суду України, прийняли Закон України "Про внесення змін до статті 149 Регламенту Верховної Ради України" від 28 січня 2016 року N 948-VIII (далі - Закон), відповідно до якого до Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року N 1861-VI (далі - Регламент), внесено такі зміни:

"у частині шостій слова "чи позачерговій" виключити;

частину восьму після першого речення доповнити новим реченням такого змісту: "Якщо законопроект про внесення змін до Конституції України (який за висновком Конституційного Суду України відповідає вимогам статей 157, 158 Конституції України) був попередньо схвалений Верховною Радою і не був розглянутий на наступній черговій сесії після попереднього схвалення, то такий законопроект розглядається Верховною Радою на наступній за нею черговій сесії".

Отже, народні депутати України при прийнятті Закону виходили з того, що положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, за своїм змістом охоплює чергову сесію, наступну за черговою сесією, на якій законопроект про внесення змін до Конституції України не був розглянутий, і таке їхнє розуміння зазначеного положення у системному зв'язку зі статтею 158 Конституції України є настільки переконливим, що дозволяє не чекати на рішення Конституційного Суду України із цього питання. Такою є позиція і Президента України, який підписав та офіційно оприлюднив Закон. Ці обставини також вказують на відсутність практичної необхідності в офіційному тлумаченні положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", що міститься у статті 155 Конституції України.

Безумовно, прийняття Закону не виключає можливості перевірки його положень на конституційність, наслідком якої може бути втрата ними чинності, але у цьому випадку починає діяти принцип презумпції конституційності, що випливає із частини другої статті 152 Конституції України: "Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність". Тобто закони та інші правові акти є конституційними, поки Конституційний Суд України не визнає їх неконституційними, оскільки саме він відповідно до частини першої статті 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Заперечення презумпції конституційності законів та інших правових актів є прямою загрозою стабільності конституційного ладу, оскільки будь-який орган державної влади, до прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України, може відмовитися від виконання законів, посилаючись на їх неконституційність, а суди не будуть їх застосовувати при здійсненні правосуддя. При наявності явного та безпосереднього протиріччя між Конституцією та законами України слід застосовувати Конституцію України1.

____________

1 Шевчук С. Коли закони залишаються чинними. Про принцип презумпції конституційності правових актів / С. Шевчук // Урядовий кур'єр. - 2000. - N 164. - С. 6; Гончаров В. Презумпція про права людини та презумпція конституційності правових актів / В. Гончаров // Право України. - 2015. - N 2. - С. 175 - 185.

Отже, Конституційний Суд України мав усі підстави для відмови у відкритті або припиненні конституційного провадження у цій справі та, можливо, повернення до цього

питання вже у процесі розгляду питання щодо конституційності положень Закону, натомість він розглянув цю справу та виправдав таку практику, за якою шляхом внесення змін до Регламенту коригується текст Конституції України. Більше того, Конституційний Суд України пішов значно далі узгодження змін до Регламенту, внесених Законом, із розділом XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України та розширив часовий діапазон (давньогр. - через все) до безмежності, чим поставив під сумнів легітимність усіх наступних конституційних змін.

Я можу погодитися з висновком Конституційного Суду України, що міститься у підпункті 2.7 пункту 2 Рішення, що конституційна процедура розгляду парламентом питання щодо внесення змін до Конституції України послідовно у два етапи встановлена з метою розведення у часі попереднього схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України і його остаточного прийняття як закону, що унеможливлює прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону на одній черговій сесії Верховної Ради України, а також дає народним депутатам України час для додаткового аналізу змісту цього законопроекту, з'ясування можливих наслідків внесення змін до Основного Закону України тощо.

Як слушно зазначає з цього приводу суддя Конституційного Суду України, професор В. Колісник, "попереднє схвалення законопроекту на одній сесії парламенту та остаточне схвалення його на наступній парламентській сесії називається "подвійним вотумом" і має на меті дати народним депутатам України додаткову можливість ще раз переосмислити сутність запропонованих конституційних змін і, відпочивши протягом парламентських канікул та охолонувши від політичних пристрастей (що зазвичай вирують у парламенті), більш зважено, неупереджено, можливо, по-новому поглянути на запропоновані зміни та оцінити їх, а також (і це найголовніше) ще раз переконатись у їх нагальній необхідності"2.

____________

2 Колісник В. Подвійний вотум у процедурі ухвалення конституційного закону / В. Колісник // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Вип. 9. - Х.: Право, 2005. - С. 33.

І хоча останнім часом складається ситуація, коли народні депутати України не мають часу на відпочинок, коли попередня сесія закривається, а наступна відкривається у той самий день, передбачений Конституцією України для відкриття чергової сесії, такий підхід є правильним щодо встановлення конституційного обмеження у кількості мінімально необхідного часу на прийняття змін до Конституції України. Це не може відбутися на одній черговій або позачерговій сесії, тому що потрібно мати певний час, щоб подумати та переконатися у необхідності остаточного прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України, схваленого на попередній сесії.

Чи є час на прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України необмеженим після того, як відбулося попереднє схвалення такого законопроекту відповідно до статті 155 Конституції України, як це випливає з Рішення? У мене є серйозні сумніви щодо цього.

Як я вже зауважував, проаналізувавши наміри конституцієдавця, наміри авторів проекту Конституції України, правову позицію, що висловлена Конституційним Судом України в абзаці шостому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002, а також враховуючи прямий зміст положень статті 155 Конституції України (plain meaning of the text), можна дійти однозначного висновку про те, що цей час обмежений двома черговими сесіями парламенту, але не більше. І тут більшість суддів Конституційного Суду України робить ще одну помилку, намагаючись обґрунтувати необмеженість у часі на остаточне прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону шляхом лише лінгвістичного аналізу відповідних конституційних положень та переконати широкий загал у тому, що саме з буквального розуміння випливає твердження про часову необмеженість для прийняття остаточних змін.

Для підсилення аргументації, що заснована на буквальному або граматичному тлумаченні, у Рішенні встановлюється "розрив" текстуальної зв'язки для позначення

взаємопов'язаного процесу прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону, що міститься у статті 155 Конституції України: "попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України" - "на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини". Після цього "розриву" словосполучення "наступна чергова сесія" починає тлумачитися окремо.

Тому запропоноване Конституційним Судом України буквальне розуміння положення статті 155 Конституції України "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", без залучення інших способів тлумачення Конституції України, призвело до хибного висновку про необмеженість у часі на внесення конституційних змін. Цей час не обмежений навіть скликаннями Верховної Ради України. У той же час відповідно до частини третьої статті 82 Конституції України Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів, й усі інші сесії будуть черговими та наступними послідовно щодо першої сесії протягом одного скликання Верховної Ради України. Отже, перша сесія нового скликання Верховної Ради України не може бути наступною черговою, оскільки відлік починається від першої сесії нового скликання. Верховна Рада України не може двічі змінювати одні й ті ж самі положення Конституції України протягом строку своїх повноважень, тобто протягом одного скликання, що також вказує на обмеження у часі.

Особливі вимоги розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Конституції України щодо внесення до неї змін обумовлені тим, що вона є жорсткою конституцією, що узгоджується з сучасною доктриною конституціоналізму. Складна процедура внесення змін до Конституції України порівняно зі звичайними законами, у тому числі вимога подвійного вотуму, покликана забезпечити стабільність Основного Закону України та запроваджує "конституційний імунітет" від втручання законодавчої влади.

Якщо Конституція України буде змінюватися шляхом звичайної законодавчої процедури, тоді вона не зможе виконати роль обмеження державної влади, оскільки кожна нова політична сила, яка прийде до державної влади, буде переписувати її під себе. Конституція України є не дуже жорсткою, адже для внесення до неї змін потрібно лише дві послідовні чергові сесії парламенту, а також щоб за ці зміни проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України на останній стадії (втім, після прийняття Рішення вона стала ще менш жорсткою). У деяких країнах навіть існує ускладнений подвійний вотум, коли зміни голосуються перший раз кваліфікованою більшістю парламенту, а другий раз - парламентом нового скликання (Королівство Швеція, Королівство Норвегія, Фінляндська Республіка, Королівство Данія).

Навіщо потрібний особливий, ускладнений порядок внесення змін до Конституції України? Це пов'язано з тим, що Конституція України, хоч і названа у преамбулі Основним Законом України, не є законом у звичайному розумінні цього слова. Це акт установчої влади народу, що має найвищу юридичну силу. У конституційній теорії розрізняють установчу владу (pouvoir constituant) як найвищу владу народу та владу встановлену (pouvoir constitue), тобто державну владу, яка є похідною від установчої влади. Таким чином, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України (частина друга статті 8 Основного Закону України), оскільки вона прийнята установчою, а не державною владою.

Як зазначає з цього приводу суддя Федерального Конституційного суду Федеративної Республіки Німеччина у відставці Дітер Гримм, "конституціоналізм існує у відмінності між конституційним рівнем і рівнем звичайного законодавства. ...Конституція визначає принципи і процедури прийняття політичних рішень, що відбувається щоденно на підставі і в рамках конституції відповідно до пріоритетів тих, хто виграв вибори... Якщо б політики могли вирішувати щодо рамок [такого процесу] у такий же спосіб, як це їм дозволяється в таких рамках, була б нівельована відмінність між конституційним процесом і законотворчістю,

відмінність між засадами прийняття рішень і самими такими рішеннями. Конституція була б позбавлена своїх функцій. ...[Тому] зміна конституції має відрізнятися від законотворчості не тільки у питаннях кворуму, але й у питаннях акторів і процедур"3.

____________

3 Grimm D. The Basic Law at 60: Identity and Change // German Law Journal. - 2010. - Vol. 11. - N 1. - P. 39 - 40.

Необхідно звернути увагу, що термін "конституція" походить від латинського дієслова constituere, яке складається з con ("разом") та statuere ("встановлювати", "засновувати"), тобто означає "засновувати разом". Отже, концептуально установча влада є владою народу, владою демократичною й вимагає демократичної прозорості, відкритості та участі громадян як безпосередньо, так і через своїх представників. Логічно узгоджена демократична теорія, як зазначав Карл Шмітт, не знає іншої легітимної конституції, ніж конституція, яка заснована на установчій владі народу.

З точки зору демократії, оскільки парламент є представницьким органом, він може бути носієм установчої влади, як це й відбулося в Україні у 1996 році, коли була прийнята Конституція України. Тобто Верховна Рада України може діяти як орган установчої влади (конституційна асамблея), приймаючи Конституцію України та можливі зміни до неї (пункт 1 частини першої статті 85 Конституції України), та як орган законодавчої влади, приймаючи закони. Така дуалістичність існує і в інших країнах, наприклад, у Державі Ізраїль, у якій парламент може здійснювати як установчу, так і законодавчу владу.

Видатні філософи та науковці А. де Токвіль та А. Дайсі називали британський парламент "конституційною асамблеєю, що засідає на постійній сесії", підкреслюючи, що йому належить не тільки законодавча, але й установча влада. Отже, досвід України з реалізації установчої влади парламентом не є унікальним, а існує і в інших країнах, зокрема у Республіці Грузії (1995) та Фінляндській Республіці (1999), конституції яких були прийняті саме парламентами. У той же час дуже важливою відмінністю між Україною та Державою Ізраїль, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії й іншими країнами, у яких не існує писаної конституції, є складний порядок внесення змін до Основного Закону України порівняно зі звичайними законами.

На думку американського політичного філософа Джона Ролза, автора таких відомих робіт як "Теорія справедливості" та "Політичний лібералізм", прийняття демократичної конституції слід розуміти як реалізацію установчої влади народом шляхом закріплення на конституційному рівні, раз і назавжди, певних невід'ємних конституційних цінностей та принципів, які лежать в основі функціонування державних органів (принцип поділу державної влади тощо), а також основних прав і свобод людини і громадянина, які парламентська більшість повинна поважати, та принципу верховенства права. Ці цінності, принципи, права і свободи людини і громадянина повинні сприйматися як такі, що мають найвищу юридичну силу, та домінувати над результатами діяльності "Конгресу та електорату", тобто бути вищими за закони та інші нормативно-правові акти. Тому роль конституційного суду полягає у захисті конституції, а також прав людини й основних свобод, які у ній закріплено, від постійних спроб її порушення політиками та органами державної влади4.

____________

4 Шевчук С. Європейські стандарти обмеження люстраційних заходів: правовий аспект / С. Шевчук // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - N 2(45). - С. 32 - 42.

Як зазначає колишній Голова Верховного Суду Держави Ізраїль Аарон Барак, "демократія - це делікатний баланс між правлінням більшості та фундаментальними цінностями суспільства, яким ця більшість підпорядковується. ...Коли судді тлумачать конституційні положення та визнають нечинними шкідливі закони, вони надають силу фундаментальним цінностям суспільства. Таким чином, вони захищатимуть конституційну демократію та утримуватимуть делікатний баланс, на якому вона заснована"5. Цей захист також відбувається шляхом унеможливлення внесення змін до конституції простою більшістю голосів у парламенті або всупереч вимогам

процедури внесення змін до неї.

____________

5 Barak A. Foreword: A Judge on Judging: The Role of Supreme Court in a Democracy // Harvard Law Review. - 2002. - Vol. 116. - P. 49 - 50.

У конституційній демократії, навіть коли законодавча влада бере участь у процесі прийняття змін до конституції, тобто виступає як установча влада, вона зобов'язана дотримуватися конституційних норм та принципів. Завданням конституційного суду і судової влади в цілому є захист конституції і забезпечення дотримання законодавцем вказаного обов'язку. Як справедливо зауважує з цього приводу Беверлі Маклохлін, суддя Верховного Суду Канади, "обрані законодавці підпорядковуються Конституції і повинні залишатися в її рамках; це ж стосується і судів. Суди несуть обов'язок вирішувати, чи дотримуються законодавці цього обов'язку. Демократія - дещо більше за популізм, це правомірне здійснення влади, визначеної Конституцією... Коли суди визнають закон неконституційним, вони не обмежують верховенство парламенту. Вони просто тлумачать межі, які встановлені Конституцією щодо парламенту"6.

____________

6 McLachlin B. Charter Myths // University of British Columbia Law Review. - 1999 - 2000. - Vol. 33. - N 1. - P. 31.

Жорстка процедура внесення змін до конституції, визначена самою конституцією, має гарантувати той "делікатний баланс", на якому заснована конституційна демократія. Якщо звернутися до європейської конституційної традиції, в текстах конституцій країн розвиненої демократії містяться як спеціальні процедурні гарантії, за аналогією з тими, що передбачені розділом XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України, так і змістовні (субстантивні) обмеження на внесення конституційних змін.

Так, наприклад, частина третя статті 79 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччина містить так звані "вічні гарантії", що захищають від втручання законодавця, який вносить зміни до вказаного акта, основні конституційні цінності: "Зміни цього Основного Закону, які торкаються поділу федерації на землі, принципів участі земель у законодавчій діяльності або принципів, закріплених статтями 1 та 20, не допускаються". Федеральний Конституційний Cуд Федеративної Республіки Німеччина в одному зі своїх рішень дав тлумачення цього конституційного положення, яке він розуміє як "обмеження для законодавця, який вносить зміни до Конституції, ...аби чинний конституційний лад не міг бути скасований в його сутності, у його підвалинах формально-легалістичним шляхом через закон про внесення змін до Конституції, а внесення змін до Основного Закону не було використане для наступної легалізації тоталітарного режиму"7.

____________

7 BVerfGE 30, 1 [24 f.] II.

Ця незмінна ціннісна основа не може бути скасована законодавчим органом, навіть за умов дотримання формального порядку внесення змін до конституції. Як зазначив Конституційний суд Чеської Республіки, "Конституція є не просто мапою установ та процедур; вона містить у своєму тексті певні керівні ідеї, що виражають основоположні непорушні цінності демократичного суспільства, які зв'язують навіть законодавця"8.

____________

8 Judgment of the Constitutional Court of Czech Republic PL.US 19/93, dated 21 December 1993.

Конституція України, встановлюючи особливу процедуру внесення до неї змін, обмежує суддю Конституційного Суду України у його дискреції - Конституційний Суд України не може змінювати Конституцію України в обхід чітко встановлених конституційних положень щодо внесення змін до Основного Закону України. Для того, щоб обійти конституційні положення, що містяться, зокрема, у статті 155 Основного Закону України, більшість суддів Конституційного Суду України вдалася до лінгвістичної еквілібристики, наслідком чого стало доповнення розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України результатами офіційного тлумачення. Ці пошуки буквального сенсу не зупинив навіть той факт, що зміни до вказаного розділу вносяться шляхом проведення всеукраїнського референдуму.

У зв'язку з цим хочу нагадати, що в основу європейської правової традиції покладено такі фундаментальні тексти, які

тлумачаться протягом століть: Біблія, Велика хартія вольностей, кодекси Юстиніана та Наполеона тощо. У процесі їх тлумачення вироблено практику, за якою спочатку треба розкрити первісне значення тексту, тобто виявити звичайне значення тих термінів, які у ньому вживаються, з урахуванням контексту, а також об'єкта й цілей тих положень, що підлягають тлумаченню. Цей базисний інтерпретаційний метод застосовується й при тлумаченні текстів європейських конституцій. Власне, з нього й починають здійснювати тлумачення європейські конституційні суди. Проте Конституційний Суд України не застосував цей метод у процесі тлумачення словосполучення "наступна чергова сесія", яке вжито у статті 155 Конституції України.

Крім того, більшість суддів Конституційного Суду України ухилилася від дослідження первісного значення вказаного словосполучення без зазначення підстав, тим більше що Конституційний Суд України вже сформулював свою правову позицію з цього питання в абзаці шостому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002. Я не можу стверджувати, що це рішення не було предметом аналізу Конституційного Суду України при здійсненні офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України" статті 155 Конституції України, оскільки посилання на абзац четвертий пункту 3 його мотивувальної частини міститься в абзаці третьому підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення. Оскільки, на мою думку, правові позиції Конституційного Суду України мають певні ознаки нормативності, таке "вільне" поводження з ними, коли звертається увага не на ту правову позицію, яка безпосередньо стосується питання, що досліджується у конституційному провадженні, є неприпустимим. Воно також призведе до значного зростання рівня суспільної недовіри до Конституційного Суду України та збільшення кількості публічних звинувачень в упередженості єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Прикладом такого негативного публічного ставлення до Конституційного Суду України є реакція на його Рішення від 6 квітня 2010 року N 11-рп/2010 щодо можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. В абзаці четвертому пункту 6 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що "в основу тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту у системному зв'язку з положеннями статей 1, 5, 15, 36, 38, 69, 76, 79, 80, 81, частин п'ятої, сьомої, дев'ятої статті 83, статті 86 Конституції України, статей 60, 61 Регламенту слід покласти суверенне право Українського народу здійснювати владу, визнання народного депутата України повноважним представником Українського народу у Верховній Раді України, надання йому мандата вільно здійснювати таке представництво і закріплення обов'язку діяти в інтересах усіх співвітчизників, встановлення процедури прийняття рішень у Верховній Раді України виключно шляхом вільного волевиявлення народних депутатів України. Це дає підстави для висновку, що окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції, мають право брати участь у її формуванні, тобто входити до більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".

У Рішенні від 6 квітня 2010 року N 11-рп/2010 Конституційний Суд України відійшов від своїх правових позицій із цього питання, сформульованих у Рішенні від 25 червня 2008 року N 12-рп/2008 та у Рішенні від 17 вересня 2008 року N 16-рп/2008, оскільки так само, як і в Рішенні, не врахував протилежної правової позиції з питання, що розглядалося, та не вказав підстав для такого неврахування. Таке викладення мотивувальної частини є неприпустимим.

Отже, офіційним тлумаченням положення статті 155 Конституції України "наступна чергова сесія Верховної Ради України", що міститься у Рішенні, відкрито шлях до внесення змін до розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України в обхід тих процедур,

які передбачені самою Конституцією України як актом установчої влади Українського народу, що ставить під сумнів легітимність усіх наступних змін до Конституції України. Вказане тлумачення дозволяє тримати законопроект про внесення змін до Конституції України в порядку денному Верховної Ради України протягом невизначеного часу з метою пошуку необхідних 300 голосів народних депутатів України, у тому числі депутатів майбутніх скликань. Така ситуація стала можливою завдяки усуненню конституційного обмеження у часі на внесення змін до Основного Закону України шляхом прийняття Рішення.

Головна ідея писаної конституції полягає у запровадженні обмежень на здійснення державної влади. Коли ці обмеження усуваються, конституція перетворюється на клаптик паперу.

Суддя

Конституційного Суду України

21 березня 2016 року

С. В. Шевчук

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Сліденка І. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України

Зважаючи на наявність Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України (далі - Подання) щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься в статті 155 Конституції України, від 15 березня 2016 року N 1-рп/2016 (далі - Рішення), прийнятого більшістю від фактичного складу Конституційного Суду України;

констатуючи той факт, що застосована методологія і аргументація та визначене на їх основі Конституційним Судом України абстрактно-теоретичне офіційне тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься в статті 155 Конституції України, має виключно суб'єктивний, відносний та упереджений характер;

усвідомлюючи необхідність субстанційно-онтологічного аналізу для визначення недоліків та недосконалостей і убезпечення від загроз, які містяться в Рішенні;

користуючись правом на окрему думку, наданим статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України";

вважаю за необхідне висловити такі заперечення щодо Рішення:

I. Заперечення відкриття конституційного провадження

Перша колегія суддів Конституційного Суду України безпідставно відкрила конституційне провадження за Поданням, аргументуючи свою позицію виключно формальними критеріями, без його субстанційного аналізу.

Частиною другою статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено вимоги до конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України, зокрема пунктом 4 цієї статті - правове обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні. Стаття 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" в частині першій встановлює єдиний критерій такого правового обґрунтування - практична необхідність в офіційній інтерпретації положень Конституції України. Суб'єкт Подання обґрунтовує практичну необхідність евентуальною ситуацією, коли законопроект про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. N 2217а) може бути не розглянутий протягом третьої сесії Верховної Ради України через обмеження у часі щодо виконання необхідних процедур для його остаточного схвалення. У цьому випадку суб'єкт Подання допускає серйозну концептуальну помилку щодо розуміння категорії "практична необхідність". Практична необхідність є наслідком певної практики, тобто діяльності, яка здійснюється для досягнення певної мети. Евентуальна можливість як категорія Закону України "Про Конституційний Суд України" фігурує виключно в його статті 94, де йдеться про можливість порушення прав і свобод для суб'єктів конституційних звернень. Таким чином, для обґрунтування Подання у цьому випадку необхідна наявна конкретна практика, пов'язана з відсутністю однозначного розуміння положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься в статті 155 Конституції України. Така практика не була наведена у Поданні, а суб'єкт Подання вдався до підміни

розуміння статей 93 та 94 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Крім того, суб'єкт Подання в якості обґрунтування практичної необхідності посилається на обмеження у часі щодо виконання необхідних процедур для остаточного схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. N 2217а). Однак він не вказує, які саме необхідні процедури повинні бути здійснені для такого прийняття. Аналіз відповідних статей Конституції України дозволяє стверджувати, що такі процедури відсутні в Основному Законі України. Таким чином, суб'єкт Подання вдався до фальсифікації обґрунтування та ввів в оману Конституційний Суд України.

До того ж, суб'єкт Подання аргументує практичну необхідність в офіційному тлумаченні статті 155 Конституції України шляхом теоретичного аналізу категорії "наступна чергова сесія", що міститься в статтях 10, 21, 107 Регламенту Верховної Ради України. Однак вони не мають ніякого відношення до практичної реалізації статті 155 Конституції України. Посилання на статтю 149 Регламенту Верховної Ради України, яка кореспондується із статтею 155 Конституції України, ніяк не вказує на практичну необхідність в її інтерпретації. Загалом обґрунтування практичної необхідності офіційного тлумачення норм Конституції України шляхом аналізу норм поточного законодавства є юридично та концептуально неприпустимим через їх різну природу.

Таким чином, Перша колегія суддів Конституційного Суду України повинна була відмовити у відкритті конституційного провадження у цій справі.

II. Заперечення методології Рішення

1. Форма слухання. Ухвалою від 27 січня 2016 року Конституційний Суд України ухвалив провести розгляд справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України за Поданням у формі письмового слухання. При цьому він ніяк не обґрунтував свою позицію, знехтувавши низкою вимог законодавства та об'єктивними обставинами. Стаття 4 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлює основоположний принцип його діяльності - гласність. Це, окрім іншого, та у взаємозв'язку з принципами верховенства права, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень означає відкритий, усний розгляд із залученням усіх необхідних засобів для прийняття найбільш наближеного до істини рішення у кожній конкретній справі та з метою уникнення звинувачень в упередженості та недопущенні помилок при реалізації Конституційним Судом України його повноважень. Єдине виключення з цього правила - можливість розголошення в ході розгляду державної або іншої таємниці, що накладає відповідні обмеження.

Крім цього, Конституційний Суд України повинен був урахувати той факт, що в конкретному випадку йдеться про інтерпретацію тексту Конституції України, який має особливий правовий характер і відзначається сакральністю як для держави, так і для громадянського суспільства. Суспільний інтерес та резонанс таких справ очевидні. Нехтування таким інтересом з боку Конституційного Суду України, окрім іншого, вказує на його зневажливе ставлення до громадянського суспільства.

Таким чином, Конституційний Суд України припустився серйозної методологічної та концептуальної помилки, обравши письмову форму слухання за Поданням, що призвело до неадекватності та упередженості висновків у Рішенні.

2. Експертні установи та організації. Перелік установ та організацій, які були залучені для надання експертних пояснень з цього питання, викликає низку запитань та зауважень. Привертає увагу їх надзвичайно невелика кількість, що для розгляду засадничого питання функціонування Конституції України виглядає як аномалія. Перелік сформований таким чином, щоб виключити або звести до мінімуму альтернативні точки зору. Так, профільні правові наукові та експертні установи (Інститут законодавства Верховної Ради України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, експертні центри: Центр політико-правових реформ, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова та інші) не залучалися. Перелік вищих навчальних закладів повинен був відображати наявність у них відомих

фахівців з питань конституційного права. Конституційний Суд України підійшов формально до вирішення цього питання, не врахувавши особливості цієї справи, що, очевидно, призвело до викривлення уявлень про предмет розгляду та упередженості Рішення в цілому.

3. Розгляд Подання. Зважаючи на хибність формального підходу при відкритті конституційного провадження у справі за Поданням, Конституційний Суд України після детального аналізу особливостей Подання повинен був припинити конституційне провадження шляхом прийняття відповідної ухвали.

4. Методологія мотивації. В мотивувальній частині Рішення Конституційний Суд України застосував довільну комбінацію методів, основою яких став цільовий (телеологічний) метод. Однак висновки, які зробив Конституційний Суд України, застосовуючи телеологічний метод для інтерпретації положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься в статті 155 Конституції України, зокрема розведення у часі схвалення законопроекту та прийняття закону та час для додаткового аналізу законопроекту, не відповідають критеріям використання для цього методу. Простіше кажучи, Конституційний Суд України застосував телеологічний метод неправильно. Телеологічне тлумачення взагалі та в праві, зокрема, призначене для встановлення, виявлення цілей відповідно до об'єкта дослідження. Це може бути одна або декілька цілей, але в будь-якому випадку є основна ціль та допоміжні цілі. Телеологічне тлумачення дає відповідь на питання "для чого" в контексті доцільності та з огляду на предмет тлумачення.

Висновок про те, що законодавець розвів у часі схвалення законопроекту та прийняття закону, є наслідком буквального тлумачення, а не телеологічного. Те, що законодавцем визначений часовий проміжок між схваленням законопроекту та прийняттям закону, очевидно, дає можливість для його аналізу, але це не може бути основною ціллю законодавця з тієї простої причини, що така ціль ставиться на всіх етапах прийняття законопроекту, починаючи від його внесення до парламенту. Власне етапна процедура розгляду законопроекту в парламенті і є тим часом, який дається для аналізу та з'ясування можливих наслідків внесення змін до Конституції України.

Застосування телеологічного методу самостійно для встановлення цілей цієї норми неможливе. Такий метод слід застосовувати у взаємозв'язку з компаративно-правовим та історично-правовим методами.

Компаративно-правовий аналіз положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься в статті 155 Конституції України, дозволяє дійти висновку, що розведення в часі внесення змін до Конституції України парламентом є одним із засобів гарантування верховенства Конституції України, її особливого місця в ієрархії нормативних актів, засобом забезпечення такої її якості як стабільність. Про це свідчить досвід держав, які аналогічним чином змінюють свої конституції.

Для використання історично-правового методу слід було, серед іншого, проаналізувати матеріали Комісії по розробці нової Конституції Української РСР, утвореної Постановою Верховної Ради Української РСР від 24 жовтня 1990 року N 405-XII, визначити безпосередніх авторів цієї норми та опитати їх в якості експертів. Однак Конституційний Суд України цього не зробив, що призвело до неадекватного застосування телеологічного методу та упередженості в інтерпретації статті 155 Конституції України.

5. Деформація практики Конституційного Суду України. Конституційний Суд України у Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі щодо повноважності Верховної Ради України вже здійснив казуальне тлумачення статті 155 Конституції України, зазначивши, зокрема, таке: "Питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно (стаття 155 Конституції України)".

Таким чином, очевидно, що таке тлумачення дає відповідь на питання щодо значення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України" чітко і однозначно: це дві послідовні (одна за одною) чергові сесії Верховної Ради України, оскільки послідовний - це той, що настає,

відбувається, здійснюється безпосередньо один за одним (Академічний тлумачний словник української мови). Власне, 51 народному депутату України, з огляду на нерозуміння ними цього положення, слід було звернутися за відповіддю до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002.

З 2002 року стаття 155 Конституції України не змінювалася. Обставин змінювати свою практику для Конституційного Суду України не було. Конституційний Суд України і не навів ніяких причин для відходу від власної попередньої практики, чим допустив кричущу і неприпустиму помилку, повністю заперечуючи правову прогнозованість та визначеність у своїй діяльності та порушивши приписи статті 4 Закону України "Про Конституційний Суд України" в частині засадничих принципів його діяльності - верховенства права та обґрунтованості рішень.

До цього подібний відхід від власної практики простежується у Рішенні Конституційного Суду України від 6 квітня 2010 року N 11-рп/2010 у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, яке прямо суперечить Рішенню від 25 червня 2008 року N 12-рп/2008, в якому Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України" щодо права народного депутата України вільно виходити зі складу депутатської фракції (групи), а також не входити до зареєстрованої депутатської фракції, - тим самим кричуще спотворив Конституцію України та законодавство, що врешті призвело до трагічних наслідків, пов'язаних з узурпацією влади В. Януковичем.

Наслідки від заперечення власного тлумачення статті 155 Конституції України Конституційним Судом України будуть не менш фатальні з огляду на резолютивну частину Рішення в частині заміни представленим тлумаченням процедури внесення змін до Конституції України, а отже, прийняття Рішення зумовило фактичну делегітимізацію механізму внесення змін до Основного Закону України і делегітимізацію Конституції України в цілому.

6. Політизація Рішення. Наслідком ігнорування субстанційного аналізу Подання, застосування неадекватної методології та неправильного застосування методів для інтерпретації положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, заперечення попередньої практики Конституційного Суду України, упередженого ставлення до правового експертного середовища стала політизація Рішення в цілому.

Політизація, в контексті діяльності Конституційного Суду України, - це підміна правових аргументів доцільністю та розсудом. Політизація проявляється у свавільному ігноруванні одних підходів і неадекватному застосуванні інших. Як правило, політизація органу конституційного контролю простежується в орієнтації на один із центрів політичної влади в державі - Президента України або Верховну Раду України. При цьому, політизуючись, Конституційний Суд України знищує свій авторитет як єдиного органу конституційного контролю та верховного охоронця цінностей Конституції України. Інший ефект політизації - Конституційний Суд України втрачає самостійність у прийнятті ним рішень, а отже, його самостійність та незалежність у механізмі реалізації публічної влади стають марними.

Існують декілька фактів, які дозволяють стверджувати, що під час розгляду Рішення Конституційний Суд України політизувався, а саме Рішення є політичним.

По-перше, принципова відмінність правового підходу від політичного полягає в тому, що в межах конкретної проблеми право передбачає лише один підхід, заснований на відображенні цієї проблеми в правовій доктрині та зафіксований в нормі права. Оскільки в основі політичного підходу завжди знаходяться доцільність та розсуд, а значить, як мінімум альтернатива при прийнятті рішення, і в

цьому його принципова відмінність від права, то конкретна проблема з точки зору політики може мати декілька варіантів вирішення. Конституційний Суд України при застосуванні політичного підходу обирає з декількох варіантів доцільний з його точки зору. Інтерпретація положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, за умов урахування попередньої практики Конституційного Суду України, доктрини щодо внесення змін до конституцій парламентами, світового досвіду з цього питання передбачала виключно безальтернативне тлумачення цієї норми в контексті існуючого казуального тлумачення статті 155 Конституції України в Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002, яке визначало основні параметри цієї частини процедури внесення змін до Конституції України, - дві чергові сесії у послідовному застосуванні. Таким чином, норма набувала чіткої правової визначеності, внесення змін до Конституції України можливе виключно на чергових сесіях, у певний часовий проміжок - дві сесії, що загалом означало один рік. У цьому, власне, полягав правовий підхід. Однак Конституційний Суд України, свавільно застосувавши лінгвістичний аналіз та порушивши закони та правила формальної логіки, створив альтернативу. За таких умов стало можливим прийняття двох рішень із взаємно протилежним сенсом - або законопроект приймається на двох чергових сесіях послідовно (одна за одною), або законопроект приймається на будь-якій черговій сесії. Конституційний Суд України обрав останній варіант. З огляду на цілком імовірну загрозу політизації він повинен був пояснити, чому саме було обрано цей варіант, а не інший, чому такий варіант є єдино правильним. Конституційний Суд України цього не зробив, проявивши волюнтаризм та упередженість. При цьому, політизуючись та орієнтуючись на один із центрів політичної влади, Конституційний Суд України припустився логічної помилки, відомої як "вибіркове представлення фактів", що частково виявляє схильність до підтвердження виключно своєї точки зору. Остання є проявом тенденції відшукувати, інтерпретувати та віддавати перевагу лише тій інформації, яка співпадає з точкою зору, переконаннями, гіпотезами суб'єкта пошуку. Подібні прояви є різновидом когнітивної девіації та системною помилкою індуктивного мислення. Відповідні девіації відбуваються тоді, коли суб'єкт пошуку здійснює відбір та інтерпретацію інформації виключно селективним шляхом та/або упереджено. Когнітивні девіації обумовлені суб'єктивними упередженнями та стереотипами.

Отже, за таких умов можна говорити про вирішення проблеми інтерпретації положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, не правовим, а політичним шляхом.

По-друге, підтвердженням політизації Конституційного Суду України у цій справі є аналіз відповіді Президента України, яка за своїм змістом суттєво відрізняється від інших відповідей, наявних у матеріалах справи. Аргументи, наведені Конституційним Судом України в мотивувальній частині Рішення, повністю відтворюють аргументи Президента України щодо інтерпретації положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України. Це і неадекватне порівняння статті Конституції України з чинним Регламентом Верховної Ради України, коли ігнорується різна природа норм цих актів, і неадекватне застосування телеологічного методу, і граматичний аналіз без обґрунтування необхідності його застосування, і неадекватна аналогія у використанні категорії "наступний" в різних нормах Конституції України без будь-якого доведення аналогічності регулювання суспільних відносин цими нормами. Отже, можна стверджувати, що у цьому випадку йдеться про односторонню політизацію Конституційного Суду України з орієнтацією на позицію Президента України в питанні тлумачення статті 155 Конституції України.

Таким чином, у ході розгляду справи щодо інтерпретації положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, Конституційний Суд

України політизувався. Як наслідок, Рішення має політичний характер, а це, у свою чергу, означає, що його легітимність відносна.

III. Заперечення резолютивної частини Рішення

У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України стверджує: "В аспекті порушеного у конституційному поданні питання щодо конституційної процедури прийняття закону про внесення змін до Конституції України, ...наступною черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія ..." (курсив мій - авт.).

Системно-логічне дослідження цієї інтерпретації Конституційним Судом України статті 155 Конституції України дозволяє дійти висновку про те, що у цьому випадку ми маємо справу з проявами правового нонсенсу, тобто правової фікції, позбавленої сенсу. У свою чергу, правовий нонсенс є різновидом алогізму або логічної помилки. У цьому разі йдеться про твердження, що суперечить законам і правилам формальної логіки, оскільки одне явище називається іншим явищем. Це заміна одного явища (терміна, категорії) іншим, намагання видати одне за інше. На практиці це означає підміну та фальсифікацію терміна Такий правовий нонсенс є також проявом правового абсурду, оскільки такого роду заміна терміна не має сенсу в межах існуючого конституційного механізму внесення змін до Конституції України. Інший аспект правового абсурду проявляється також у тому, що, керуючись цією інтерпретацією Конституційного Суду України, віднині внесення змін до Конституції України стає евентуально неможливим, оскільки нівелюється принцип правової визначеності норми через те, що чергова сесія не визначається, а значить, не встановлюється часовий проміжок внесення змін до Конституції України. Це, у свою чергу, означає те, що закон про зміни до Конституції України евентуально може бути прийнятий через 1 - 10 - 100 - 1000 років, і так ad infinitum, що, очевидно, суперечить здоровому глузду і потребі внесення змін до Конституції України в розумні строки. По суті, йдеться про формалізований практикою Конституційного Суду України вияв твердження George Orwell: "двічі два - п'ять", оскільки є яскравим проявом нелогічного твердження, що стверджується з ідеологічних, а у цьому випадку - політичних мотивів, з метою відповідності певному політико-ідеологічному порядку.

Серед логічних помилок такої інтерпретації статті 155 Конституції України виділяються:

- ignoratio elenchi (підміна тези) - почавши інтерпретувати категорію "наступна чергова сесія", в ході мотивації Конституційний Суд України переходить до інтерпретації іншої категорії "чергова сесія", схожої з попередньою, але, очевидно, такою, що має зовсім інше значення;

- petitio principii (передбачення підстави) - в якості аргументів використовуються недоведені, як правило, довільно взяті положення, зокрема інтерпретація в мотиваційній частині терміна "наступна" у взаємозв'язку з категорією "чергова сесія";

- уявний логічний зв'язок та логічний виверт, при яких уявний, бажаний логічний зв'язок видається за справжній, зокрема в резолютивній частині Рішення, між категоріями "наступна чергова сесія" та "чергова сесія".

Через застосування цих логічних помилок було порушено субстанційний зв'язок у положенні "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, між категоріями "наступна" та "чергова".

Таким чином, у цілому інтерпретація положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, дана Конституційним Судом України, є софізмом з елементами правового абсурду, правового нонсенсу та правового алогізму, оскільки вона заснована на свідомому порушенні правил логіки, навмисно заплутана, що має наслідком введення в оману суб'єктів правозастосування.

Саме через застосування помилкової логіки Конституційний Суд України розірвав субстанційний зв'язок між категоріями "наступний" та "черговий" в положенні "наступна чергова сесія", яке міститься у статті 155 Конституції України, що призвело до деформації конституційного тексту і, як наслідок, - деформації механізму внесення змін до Конституції України. Фактично ця інтерпретація змінила текст

Конституції України у неконституційний спосіб. Отже, Конституційний Суд України порушив приписи статей 147 та 150 Конституції України та статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України", вийшовши за межі своїх повноважень, виконавши таким чином функцію законодавця. При цьому Конституційний Суд України порушив принцип розподілу державної влади, закріплений статтею 6 Конституції України.

Спотворивши сенс статті 155 Конституції України, Конституційний Суд України зруйнував механізм внесення змін до Основного Закону України. В неконституційний спосіб, використовуючи офіційне тлумачення як інструмент, корекції була піддана найбільш важлива та фундаментальна частина Конституції України, яка потребує особливого захисту. Спотворення та деформація процедури внесення змін до Конституції України відповідно до офіційного тлумачення статті 155 Основного Закону України, даного Конституційним Судом України, призведуть до делегітимізації будь-яких змін до Конституції України і, врешті, до деформації її тексту. Оскільки конституція завжди розглядається як цілісний акт, то проблема зміщується в площину легітимності конституції, яка буде містити подібні зміни.

Таким чином, підхід, застосований Конституційним Судом України в Рішенні, по суті є кроком до демонтажу чинної Конституції України. У випадку внесення змін до Основного Закону України відповідно до такої інтерпретації статті 155 Конституції України її легітимність стає відносною.

Суддя

Конституційного Суду України

І. Д. Сліденко

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Литвинова О. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України

Конституційний Суд України 15 березня 2016 року ухвалив Рішення N 1-рп/2016 року (далі - Рішення), у якому вирішив, що "в аспекті порушеного у конституційному поданні питання щодо конституційної процедури прийняття закону про внесення змін до Конституції України, якщо відповідний законопроект був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався на черговій сесії Верховної Ради України, положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", застосоване у статті 155 Конституції України відповідно до її цілей, у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 8, частини першої статті 82, частин першої, другої, п'ятої статті 83, частини другої статті 84, частини першої статті 158 Основного Закону України необхідно розуміти так, що наступною черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України та Регламенту Верховної Ради України і на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України".

Категорично не погоджуючись з Рішенням Конституційного Суду України, на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо нього.

1. На моє переконання, підстав для відкриття конституційного провадження у цій справі не було, відкрите конституційне провадження підлягало припиненню з огляду на таке.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні зазначається правове обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні Конституції України та законів України (пункт 4 частини другої статті 39); підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації їх положень (частина перша статті 93).

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" однією з підстав для відмови у відкритті

конституційного провадження у справі є невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом (пункт 2 статті 45). Якщо підстави для відмови у відкритті конституційного провадження будуть виявлені в процесі пленарного засідання, Конституційний Суд України припиняє конституційне провадження у справі (пункт 1 § 51 Регламенту Конституційного Суду України).

На мій погляд, аналіз конституційного подання дає підстави стверджувати, що народні депутати України не навели і не могли навести правового обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, оскільки воно є чітким, однозначним і зрозумілим, а отже, не потребувало офіційного роз'яснення.

При цьому Конституційний Суд України вже навів своє розуміння статті 155 Конституції України. Так, у його Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі щодо повноважності Верховної Ради України зазначено, що питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно (третє речення абзацу шостого пункту 3 мотивувальної частини).

Таким чином, конституційне подання не відповідало вимогам пункту 4 частини другої статті 39, частини першої статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", що було підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі, а відкрите конституційне провадження підлягало припиненню згідно з пунктом 2 статті 45 цього Закону.

Доречно також зазначити, що, приймаючи у 1996 році Конституцію України під час п'ятої сесії Верховної Ради України другого скликання, народні депутати України, яким народ фактично одноразово делегував свою прерогативу здійснювати установчу владу в Україні, не висловили жодних зауважень до змісту статті 155 Основного Закону України (Видання Верховної Ради України, 1996 р., бюлетень N 107, частина VIII, С. 3, 4).

Конституційний Суд України за весь час своєї діяльності дав 29 висновків щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції, серед яких лише два, від 18 листопада 2010 року N 3-в/2010 та від 21 травня 2013 року N 1-в/2013, реалізовано з дотриманням конституційно встановленої процедури внесення змін до Основного Закону України (у тому числі з дотриманням приписів його статті 155). При цьому органи публічної влади розглядали положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, як таке, що передбачає необхідність остаточного голосування за конституційний законопроект як закон на найближчій після попередньої черговій сесії Верховної Ради України кваліфікованою більшістю народних обранців.

2. Вважаю за доцільне констатувати, що мотивувальна частина Рішення містить низку контраверсійних тверджень, що істотно підривають його обґрунтованість.

Так, Конституційний Суд України в останньому абзаці підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення дійшов висновку, що "кожна стаття Конституції України, яка містить слово "наступний", має свій предмет регулювання та власне змістове навантаження, які обумовлюють мету використання вказаного слова і його значення у контексті відповідного конституційно-правового регулювання".

Проте цей правильний за суттю висновок у подальшому заперечується. Зокрема, у підпунктах 2.5, 2.6, 2.7 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України розкриває лексичні значення слова "наступний" незалежно від контексту статті 155 Конституції України; суть положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Основного Закону України, розкривається через припис частини першої статті 158 Конституції України всупереч власному змістовому навантаженню вказаного положення; з огляду на мету положень статті 155 Основного Закону України зафіксовано можливість парламенту передбачити в Регламенті Верховної Ради України прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як

закону на пізнішій черговій сесії Верховної Ради України знову ж таки попри контекст і змістове навантаження цієї конституційної норми.

3. Дотримуюся думки, що у контексті статті 155 Конституції України закладено діаметрально протилежне тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", ніж те, що надав Конституційний Суд України у Рішенні.

Дійсно, за Великим тлумачним словником сучасної української мови слово "наступний" має такі значення: який наступає (у значенні настає), розташовується або з'являється слідом за ким-, чим-небудь; найближчий після когось, чогось; // який має відбутися. Однак вибір одного із значень у певній конституційній нормі залежить від контексту його застосування, а також того, чи у цій нормі йдеться про конкретне або ж абстрактне явище. Так, коли йдеться про конкретне явище, конституцієдавець використовує слово "наступний" у значенні "найближчий після чогось" (наприклад, "Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік" (частина друга статті 96 Конституції України). Якщо йдеться про абстрактне явище, що відбуватиметься після якогось часу, факту, події, то конституцієдавець використовує слово "наступний" у значенні "який має відбутися" (наприклад, "примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану" (друге речення частини п'ятої статті 41 Основного Закону України).

Таким чином, на підставі аналізу положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, можна дійти висновку, що слово "наступний", застосоване у цьому положенні, позначає не якусь майбутню чергову сесію парламенту, а саме ту, яка буде наступною після попередньої.

Наведена інтерпретація вказаного положення узгоджується із ціллю статті 155 Основного Закону України, яка, на мій погляд, полягає у забезпеченні безперервності процесу внесення змін до Конституції України, коли консолідована політична воля перебуває у гармонії із суспільними очікуваннями щодо таких змін.

Отже, законопроект про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. N 2217а) не може бути остаточно схвалений на наступних після третьої сесіях Верховної Ради України восьмого скликання, що, як це вбачається і зі змісту частини першої статті 158 Основного Закону України, обумовлює необхідність повторного подання цього законопроекту до Верховної Ради України для його попереднього схвалення простою більшістю парламентарів через рік з останнього дня роботи третьої сесії Верховної Ради України восьмого скликання.

Суддя

Конституційного Суду України

О. Литвинов

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Саса С. В. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України

Конституційний Суд України 15 березня 2016 року ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України (далі - Рішення), у якому визначив, що в аспекті порушеного у конституційному поданні питання щодо конституційної процедури прийняття закону про внесення змін до Конституції України, якщо відповідний законопроект був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався на черговій сесії Верховної Ради України, положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", застосоване у статті 155 Конституції України відповідно до її цілей, у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 8, частини першої статті 82, частин першої, другої, п'ятої статті 83, частини другої статті 84, частини першої статті 158 Основного Закону України необхідно розуміти так, що наступною черговою сесією

Верховної Ради України є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України та Регламенту Верховної Ради України і на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Викладене в Рішенні розуміння положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", застосованого у статті 155 Конституції України, є неприйнятним. Тому на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо Рішення.

1. Відповідно до статті 155 Основного Закону України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від її конституційного складу. Народні депутати України звернулися з клопотанням дати офіційне тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України" в аспекті питання, "чи означає це положення, що законопроект про внесення змін до Конституції України може бути прийнятий лише на безпосередньо наступній (за номером) сесії Верховної Ради України після сесії, на якій такий законопроект попередньо схвалений; чи прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України можливе на будь-якій наступній сесії (тобто такій, що має місце пізніше за часом) після сесії, на якій відбулося попереднє схвалення такого законопроекту". У Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 Конституційний Суд України вже зазначав, що питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно.

Отже, зазначене рішення містить відповідь на питання, поставлене народними депутатами України у конституційному поданні, а тлумачення, яке дав Конституційний Суд України у Рішенні, за змістом суперечить позиції, викладеній ним раніше.

2. У Рішенні вказано, що слово "наступний" має кілька значень ("той, який наступає, розташовується або з'являється слідом за ким-, чим-небудь; найближчий після когось, чогось" або "який має відбутися" (дальший, подальший) та з метою розкриття його значення у контексті наведено положення Конституції України, в яких це слово використовується. Зокрема, у словосполученнях "з наступним повним відшкодуванням" (частина п'ята статті 41 Конституції України), "з наступним затвердженням", "з наступним поверненням" (пункти 21, 30 частини першої статті 106 Конституції України), а також у частині другій статті 156 Основного Закону України, відповідно до якої повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання, слово "наступний" використане у значенні "який має відбутися". У частині другій статті 96 Конституції України, згідно з якою Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік, слово "наступний" вжито у значенні "найближчий після чогось". Такий самий зміст, на думку Конституційного Суду України, викладену у Рішенні від 7 липня 1998 року N 11-рп/98, має слово "наступний" у контексті того, що "строки підписання та офіційного оприлюднення Президентом України законів України, визначені частинами третьою та четвертою статті 94 Конституції України, починаються з наступного дня після їх отримання Президентом України. Якщо закінчення п'ятнадцяти денного строку, передбаченого частиною другою статті 94 Конституції України, а також десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статті 94 Конституції України,

припадає на вихідний або святковий день, то днем закінчення цього строку є наступний робочий день". Слово "наступний" у статті 155 Конституції України має аналогічний зміст з огляду на таке.

У Регламенті Верховної Ради України неодноразово застосовано слово "наступний" стосовно сесії парламенту. Згідно з частиною першою статті 10 Регламенту Верховної Ради України чергові сесії Верховної Ради України, крім першої сесії, починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії; питання затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради України, які залишилися нерозглянутими на черговій сесії Верховної Ради України, включаються до проекту порядку денного наступної чергової сесії Верховної Ради того самого скликання, який затверджується в установленому цим регламентом порядку (частина друга статті 21 Регламенту Верховної Ради України). Практика застосування наведених положень Регламенту Верховної Ради України дозволяє стверджувати про однозначне розуміння слова "наступний", коли воно вказує на послідовність чергових сесій парламенту, у значенні "той, який наступає слідом за ким-, чим-небудь".

Якби законодавець мав на увазі, що законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів, зазначених у статті 155 Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, може бути прийнятий на будь-якій пізнішій черговій сесії парламенту, то в Конституції України було б вказано "на іншій черговій сесії" чи "пізнішій черговій сесії".

Аналіз стенограм пленарних засідань Верховної Ради України, на яких розглядався проект Конституції України, а також приймалися закони про внесення змін до Основного Закону України, свідчить про те, що ні при прийнятті Конституції України, ні за двадцять років її дії питань щодо розуміння положень статті 155 Конституції України не виникало. Верховна Рада України при внесенні змін до Конституції України приймала відповідні законопроекти на двох чергових сесіях парламенту, які безпосередньо слідували одна за одною. Отже, попередні скликання Верховної Ради України вважали, що наступною черговою сесією парламенту є безпосередньо наступна за попередньою чергова його сесія.

Таким чином, у статті 155 Конституції України визначено часові межі для прийняття закону про внесення змін до Конституції України у разі попереднього схвалення відповідного законопроекту. Законопроект про внесення змін до Конституції України має бути прийнятий на наступній черговій сесії Верховної Ради України після сесії, на якій цей законопроект було попередньо схвалено. Якщо за такий законопроект проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України, то він вважається прийнятим. Якщо ж законопроект про внесення змін до Конституції України не набрав відповідної кількості голосів народних депутатів України, то застосовується положення частини першої статті 158 Конституції України щодо неможливості подання до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Конституції України, який розглядався і не був прийнятий як закон, впродовж одного року з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

3. У Рішенні Конституційний Суд України визначив, що для внесення Верховною Радою України змін до Конституції України передбачено таку конституційну процедуру:

1) законопроект про внесення змін до Конституції України подається до Верховної Ради України лише одним із суб'єктів, визначених у статті 154 Основного Закону України;

2) законопроект, щодо якого Конституційний Суд України дав висновок про його відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України, попередньо схвалюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

3) законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається і приймається як закон не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України на наступній черговій сесії парламенту;

4) якщо законопроект розглядався Верховною Радою України, але не був прийнятий як закон, то він

повторно може бути поданий до парламенту не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Однак вказана процедура не відповідає Конституції України. Конституційний Суд України, узагальнюючи норми Основного Закону України щодо процедури внесення змін до Конституції України, не врахував положення його статті 156, згідно з якими законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

4. В Конституції України передбачено лише окремі аспекти процедури внесення змін до неї. Зі змісту статті 155 Основного Закону України вбачається, що умовами прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", є попереднє схвалення законопроекту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, розгляд його на наступній черговій сесії Верховної Ради України та голосування за нього не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (частина перша статті 158 Конституції України).

У Рішенні Конституційний Суд України вказав, якщо законопроект про внесення змін до Конституції України був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався Верховною Радою України на її черговій сесії, то на нього не поширюється вказане положення частини першої статті 158 Основного Закону України. Однак Конституційний Суд України не врахував, що таке тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України" допускає розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції України на будь-якій черговій сесії Верховної Ради України після його попереднього схвалення, блокує реалізацію положень частини першої статті 158 Конституції України щодо неможливості подачі до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Конституції України раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту, оскільки від попереднього схвалення до розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України надається невизначений строк.

5. Відповідно до статті 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Конституційний Суд України, допускаючи можливість розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України, попередньо схваленого більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, на будь-якій пізнішій черговій сесії Верховної Ради України, не врахував, що в такому разі Верховна Рада України може невизначений строк не розглядати законопроект про внесення змін до Конституції України, поданий Президентом України з метою проведення системних реформ в межах реалізації передвиборчої програми чи народними депутатами України від опозиції.

З Рішення вбачається, що законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів, зазначених у статті 155 Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, може бути розглянутий на будь-якій пізнішій черговій сесії Верховної Ради України будь-якого скликання. Внаслідок такого розуміння статті 155 Конституції України народні депутати України нового скликання та Президент України будуть обмежені у праві законодавчої ініціативи щодо внесення змін до

Конституції України з питань, які вже перебувають на розгляді парламенту (законопроекти про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалені Верховною Радою України попереднього скликання).

Аналіз Регламенту Верховної Ради України свідчить про те, що в разі подання суб'єктом права законодавчої ініціативи одночасно двох окремих законопроектів про внесення змін як до розділів Конституції України, зазначених у статті 155, так і до розділів, зазначених у частині першій статті 156 Конституції України (пов'язані законопроекти), зволікання з розглядом законопроекту про внесення змін до Конституції України, передбаченого статтею 155 Основного Закону України, яке допускається на підставі Рішення, може призвести до неможливості розгляду законопроекту про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" (частина десята статті 149 Регламенту Верховної Ради України).

У резолютивній частині Рішення помилково зазначено про те, що чергова сесія парламенту має відбутися відповідно до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України, оскільки розділ XIII Конституції України не регулює питання організації роботи Верховної Ради України, зокрема питання проведення сесій парламенту.

Конституційний Суд України, даючи тлумачення положенню "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", пов'язує визначення наступної чергової сесії з голосуванням не менш як двох третин від конституційного складу Верховної Ради України за законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо наступною черговою сесією парламенту є сесія, на якій попередньо схвалений законопроект про внесення змін до Конституції України підтримали не менше як триста народних депутатів України, то незрозуміло, якою є сесія, на якій попередньо схвалений законопроект про внесення змін до Конституції України розглядався, але не набрав необхідної кількості голосів народних депутатів України. Конституційний Суд України застосував нову методику визначення наступної чергової сесії через кількість голосів народних депутатів України, відданих на підтримку законопроекту про внесення змін до Конституції України. Проте очевидним є те, що законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, повинен розглядатися на наступній черговій сесії парламенту незалежно від того, скільки народних депутатів України проголосує за цей законопроект.

Тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, що дав Конституційний Суд України, суперечить виробленим традиціям в розумінні та правозастосуванні статті 155 Конституції України та породжує правову невизначеність щодо строків розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", що є порушенням принципу верховенства права.

У результаті багаторічної практики тлумачення законів у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії вироблено три основних правила, а саме: "правило буквального тлумачення" (literal rule), "золоте правило тлумачення" (golden rule) та "правило виключення шкоди" (mischief rule). Конституційний Суд України, інтерпретуючи положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, не дотримав "золотого правила тлумачення", яке, зокрема, полягає в тому, що якщо слово має більше одного значення, то в тлумаченні має бути використане менш абсурдне з них. Будь-яке тлумачення не повинне приводити до парадоксальних та абсурдних результатів правозастосування, бо тоді втрачається сенс цього тлумачення.

Суддя

Конституційного Суду України

С. В. Сас