Про затвердження Правил визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

Тип: Наказ

№ 811

Дата: 17 листопада 2014 р.

Статус: Чинний

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

17.11.2014

м. Київ

N 811

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

08 грудня 2014 р. за N 1571/26348

Про затвердження Правил визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

Відповідно до статті 7 Повітряного кодексу України та з метою врегулювання питань, пов'язаних з експлуатацією аеродромів і злітно-посадкових майданчиків державної авіації України,

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Правила визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України, що додаються.

2. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Міністр оборони України

генерал-полковник

С. Т. Полторак

ПОГОДЖЕНО:

Міністр внутрішніх справ України

А. Б. Аваков

Голова Державної

прикордонної служби України

генерал-лейтенант

В. О. Назаренко

Голова Державної служби України

з надзвичайних ситуацій

С. Бочковський

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства оборони України

17 листопада 2014 року N 811

Зареєстровано

в Міністерстві юстиції України

08 грудня 2014 р. за N 1571/26348

ПРАВИЛА

визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

I. Загальні положення

1.1. Ці Правила розроблені відповідно до положень Повітряного кодексу України, на підставі узагальнення міжнародної практики сертифікації аеродромів, результатів досліджень із забезпечення безпеки польотів повітряних суден (далі - ПС) з урахуванням чинних нормативних документів та міжнародних стандартів і рекомендацій практики Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO).

1.2. Ці Правила містять вимоги щодо облаштування аеродромів, вертодромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України з метою забезпечення безпеки польотів ПС при різних мінімумах погоди.

1.3. Аеродроми, вертодроми та злітно-посадкові майданчики державної авіації України повинні відповідати вимогам цих Правил.

1.4. Ці Правила регулюють питання стосовно вимог до:

класифікації аеродромів, вертодромів та злітно-посадкових майданчиків;

аеродромів та приаеродромної території;

маркування аеродромних покриттів і перешкод (у тому числі й для вертодромів та злітно-посадкових майданчиків);

радіосвітлотехнічного обладнання (далі - РСТО) аеродромів;

електропостачання та електрообладнання аеродромів;

метеорологічного забезпечення польотів;

пошуково-рятувального забезпечення польотів;

протипожежного захисту аеродромів.

1.5. Зазначені в цих Правилах терміни вживаються у значеннях, наведених у Повітряному кодексі України, стандартах Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) та інших нормативно-правових актах.

II. Класифікація аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

2.1. Аеродроми державної авіації України класифікуються:

за призначенням;

за належністю;

за особливостями географічного розташування;

за ступенем обладнання;

за розміром штучної злітно-посадкової смуги.

2.2. За призначенням аеродроми державної авіації України поділяються на:

основні - аеродроми, призначені для постійної дислокації авіаційних формувань суб'єктів державної авіації (військових частин);

оперативні - аеродроми (незалежно від їх належності), призначені для створення авіаційних угруповань;

розосередження - аеродроми, закріплені за авіаційними формуваннями суб'єктів державної авіації (військовими частинами);

запасні - аеродроми, виділені на випадок неможливості використання основних;

маневру - аеродроми, призначені для короткочасного базування авіаційних формувань суб'єктів державної авіації (військових частин) з метою забезпечення виконання поставлених завдань;

взаємодії - аеродроми, призначені для використання різними авіаційними формуваннями суб'єктів державної авіації (військовими частинами) під час виконання єдиного завдання;

підскоку - аеродроми, розташовані поблизу лінії переднього краю оборони та ті, що використовуються для проміжної посадки під час польоту до цілі або повернення із завдання;

засідки - аеродроми, розташовані в безпосередній

близькості до переднього краю оборони або поблизу ймовірних маршрутів польоту авіації противника та ті, що використовуються для досягнення найбільшої раптовості;

передові - аеродроми, що розташовані ближче до противника, ніж основні аеродроми;

тилові - аеродроми, що розташовані всередині держави;

дозаправлення - аеродроми, що використовуються авіаційними формуваннями суб'єктів державної авіації (військовими частинами) для заправлення ПС, а також відпочинку екіпажу;

завантаження (розвантаження) - аеродроми, призначені для використання транспортною авіацією з метою забезпечення перегрупування (десантування) військ;

несправжні - спеціально підготовлені аеродроми для введення в оману противника.

2.3. За належністю аеродроми державної авіації України поділяються на:

аеродроми Міністерства оборони України;

аеродроми Міністерства внутрішніх справ України;

аеродроми Національної гвардії України;

аеродроми Державної прикордонної служби України;

аеродроми Державної служби України з надзвичайних ситуацій;

аеродроми авіаційних ремонтних заводів.

2.4. За особливостями географічного розташування аеродроми державної авіації України поділяються на:

аеродроми, розташовані на місцевості з пересіченим рельєфом та відносними перевищеннями 500 м і більше у радіусі 25 км від контрольної точки аеродрому (у гірській місцевості);

аеродроми, розташовані на висоті 1000 м і більше над рівнем моря (гірські аеродроми);

гідроаеродроми - спеціально обладнані ділянки на водній поверхні для забезпечення зльоту та посадки амфібійних повітряних суден.

2.5. За ступенем обладнання аеродроми державної авіації України класифікують:

постійні - аеродроми, які мають злітно-посадкову смугу (далі - ЗПС), руліжні доріжки (далі - РД) і місця стоянки (далі - МС) зі штучним покриттям, капітальні споруди і стаціонарне устаткування;

польові - аеродроми, які мають ЗПС, РД і МС ґрунтові або зі штучним покриттям збірно-розбірного типу, мінімум будівель та споруд або переносне обладнання.

2.6. Залежно від розміру штучної злітно-посадкової смуги (далі - ШЗПС) аеродроми класифікують:

при довжині ШЗПС більше 3500 м - позакласний аеродром (далі - ПК);

при довжині ШЗПС 2500 - 3500 м - аеродром I класу;

при довжині ШЗПС 1800 - 2500 м - аеродром II класу;

при довжині ШЗПС 1200 - 1800 м - аеродром III класу.

2.7. Аеродроми з довжиною льотної смуги (далі - ЛС) менше 1200 м (для середніх розрахункових умов) відносяться до вертодромів та злітно-посадкових майданчиків (далі - ЗПМ).

2.8. ЗПМ залежно від ступеня обладнання та тривалості використання поділяються на постійні та тимчасові.

III. Вимоги до облаштування аеродромів та приаеродромної території державної авіації України

3.1. Вимоги до розмірів ЛС і взаємного розташування елементів льотного поля на аеродромах державної авіації України:

1) довжина робочої площі ЛС повинна забезпечувати безпеку розбігу при зльоті, приземленні і пробігу при посадці ПС з урахуванням місцевих розрахункових умов (температура повітря, атмосферний тиск і величина повздовжнього нахилу ЛС). Довжина ЗПС визначається для кожного типу ПС;

2) ширина робочої площі ЛС на аеродромах повинна забезпечити розташування на ній ШЗПС та двох - трьох ґрунтових злітно-посадкових смуг (далі - ҐЗПС) шириною 40 - 50 м. На польових аеродромах ширина робочої площі ЛС повинна забезпечувати розташування однієї - двох ЗПС. Розміри елементів ЛС аеродромів наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

з/п

Елементи ЛС

Клас аеродрому

ПК

I клас

II клас

III клас

ЗПМ

Робоча площа ЛС:

довжина (м)

3500

2500

1800

1200

300 - 1200

ширина (м)

150 - 200

100 - 150

50 - 100

ШЗПС:

довжина (м)

3500

2500

1800

1200

300 - 1200

ширина (м)

60 - 80

40 - 60

32 - 40

Довжина кінцевої смуги безпеки польотів (м)

500

400

200

100

Ширина бокової смуги безпеки (м)

25 - 50

;

3) на кінцях ШЗПС на аеродромах усіх класів повинні облаштовуватися перехідні ділянки з менш жорстким покриттям довжиною 20 м по всій ширині ЗПС;

4) МС на аеродромах, на яких базується тактична авіація, повинні бути

індивідуальними (на один літак) та розосередженими, будівництво групових МС можливе на аеродромах базування навчальної та транспортної авіації;

5) магістральні руліжні доріжки (далі - МРД) повинні розташовуватися на відстані не менше 200 м від ШЗПС, допускається зменшення відстані до 100 - 150 м за умови забезпечення нормальної роботи радіотехнічних засобів посадки літаків;

6) віддалення засобів радіотехнічного забезпечення (далі - РТЗ) польотів від краю штучних покриттів РД повинно бути не менше 30 м;

7) ширина РД залежно від класу аеродрому наведена в таблиці 2.

Таблиця 2

Типи РД

Ширина РД аеродрому (м)

ПК

I клас

II клас

III клас та ЗПМ

Магістральні і з'єднувальні

20 і більше

12 - 14

Допоміжні

14 - 16

10 - 12

8 - 10

Вивідні

16 - 18

12 - 14

8 - 10

;

8) мінімально необхідна ширина допоміжних і вивідних РД для конкретного типу літака повинна бути не менше колії основного шасі, збільшеної на 3 - 4 м;

9) радіуси спряження країв РД в місцях перетину і приєднання до ЗПС встановлюються з урахуванням забезпечення безпеки поворотів при рулінні ПС і приймаються відповідно до таблиці 3.

Таблиця 3

Клас аеродрому

На приєднаннях до ЗПС (м)

На перетинах і поворотах (м)

ПК

III

ЗПМ

3.2. Вимоги до розмірів ЛС вертодромів державної авіації України:

1) розмір ЛС вертодрому, яка повинна забезпечувати одночасний зліт і посадку розрахункової групи вертольотів (ескадрилья, ланка), становить:

для ескадрильї тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6 - довжина 1000 м, ширина 550 м, для середніх типу Ми-24, Ми-8 - довжина 850 м, ширина 350 м, а для легких типу ВК-117 "Єврокоптер", Ми-2 - довжина 850 м, ширина 245 м;

для ланки (пари) тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6 - довжина 550 м, ширина 400 м, для середніх типу Ми-24, Ми-8 - довжина 400 м, ширина 250 м, а для легких типу Ми-2 - довжина 400 м, ширина 175 м;

2) розрахункова група вертольотів і розрахунковий тип ПС вказуються в завданні на проектування аеродрому;

3) на аеродромах (вертодромах), де базуються вертольотні частини, які експлуатують середні вертольоти типу Ми-24, Ми-8, довжина однієї ШЗПС приймається з розрахунку забезпечення зльоту і посадки по-літаковому тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6;

4) для забезпечення польотів одиночних вертольотів на льотній смузі обладнується одна ШЗПС, довжина якої приймається:

для тяжких і середніх вертольотів - 400 м;

для легких вертольотів - 200 м;

5) ширина РД вертодромів наведена в таблиці 4.

Таблиця 4

Типи РД

Ширина РД вертодрому (м)

для тяжких вертольотів

для середніх вертольотів

для легких вертольотів

Магістральні і з'єднувальні

Допоміжні, вивідні

;

6) РД до ЗПС і до інших РД повинні примикати під прямим або тупим кутом. Радіуси спряжень РД (по осі) приймаються такими, що дорівнюють подвоєній їх ширині;

7) на вертодромах облаштовуються індивідуальні місця стоянок (далі - ІМС) на штатну чисельність вертольотів. У районі МРД облаштовуються 1 - 2 МС для вертольотів, що прилітають;

8) МС повинні розміщуватися поза зонами повітряних підходів на відстані не менше 100 м від межі ЛС з урахуванням поескадрильного розміщення вертольотів. МС тяжких і середніх вертольотів доцільно розміщувати ближче до ЗПС, ніж МС легких вертольотів;

9) земельна ділянка для розміщення вертолітного майданчика повинна:

мати найбільшу кількість напрямків з вільними повітряними підходами;

мати розмір, достатній для розміщення всіх елементів вертолітного майданчика;

не мати на місцевості, яка прилягає, об'єктів, природних підвищень або штучних будівель, які перешкоджають безпечному виконанню зльоту та посадки;

мати допустиму величину ухилів;

не розташовуватися в зонах імовірного затоплення та паводка;

10) у смугах повітряних підходів вертолітних майданчиків для забезпечення зльоту і посадки не повинно бути різких зломів рельєфу місцевості (ярів, балок, кар'єрів тощо), які ускладнюють техніку пілотування;

11) у напрямку зльоту та посадки на відстані 100 м від майданчика в смузі, ширина якої дорівнює двом діаметрам несучого

гвинта вертольота розрахункового типу, ґрунтова поверхня повинна відповідати вимогам, які висуваються до поверхні робочої площі аеродромів. На відстані 300 м висота природних підвищень та штучних будівель обмежується умовною площиною, що має нахил 1/15 (рисунок 1).

Рис. 1.

D - діаметр несучого гвинта вертольота;

12) після оцінки вищезазначених елементів і виконання робіт із підготовки майданчиків проводиться дообладнання майданчиків, яке полягає в такому:

позначення кордонів майданчиків;

позначення місць приземлення вертольотів;

позначення стоянок та місць зарулювання;

обладнання конуса для визначення вітру;

нумерація посадкового майданчика;

13) МС повинні відповідати розрахунковому типу вертольота. Розміри і конфігурація МС для різних типів вертольотів, а також мінімальні відстані між вертольотами зображені на рисунку 2.

Рис. 2. Розміри та конфігурація МС:

а - для вертольотів тяжкого типу; б - для вертольотів середнього типу; в - для вертольотів легкого типу;

14) мінімальні розміри майданчиків для посадки і зльоту поодиноких вертольотів, груп вертольотів і максимально допустимі величини схилів вертолітних майданчиків для різних типів вертольотів визначено в додатку 1 до цих Правил.

3.3. Вимоги до рельєфу поверхні ЗПС, РД і МС зі штучним покриттям на аеродромах державної авіації України:

1) мінімальні повздовжні ухили поверхні ЗПС, РД, МС та інших майданчиків із штучним покриттям не обмежуються, але для відкритих лотків для відведення води з покриття мінімальні повздовжні ухили рекомендується приймати не менше 2,5 ‰ (проміле). Мінімальні поперечні ухили ЗПС, РД і МС не повинні бути менше 8 ‰;

2) радіуси кривизни поверхні штучних покриттів у повздовжньому напрямку аеродромів усіх класів повинні бути не менше 6000 м на ЗПС і 3000 м на РД та МС. Радіус кривизни поверхні в повздовжньому напрямку МРД та вивідної РД, з яких можливе проведення зльоту і посадки ПС, приймається таким, як на ЗПС;

3) максимальні повздовжні і поперечні ухили ЗПС, РД, МС та інших майданчиків зі штучним покриттям повинні бути не більше вказаних у таблиці 5 при відстані між переломами профілю поверхні, що прийняті рівними 40 - 50 м.

Таблиця 5

з/п

Характеристика рельєфу штучних покриттів елементів льотного поля

Максимальні величини ухилів залежно від класу аеродрому (проміле)

ПК, I та II

III

ЗПМ

ЗПС

Повздовжній ухил

Поперечний ухил:

при односкатному профілі

при двоскатному профілі

РД та МС

Повздовжній ухил (тільки для РД)

Поперечний ухил:

при односкатному профілі

при двоскатному профілі

Ґрунтові обочини РД і МС поза межами ЛС:

ухил обочин у будь-якому напрямку

спряження обочин із місцевістю

100

;

4) поверхня ґрунтових ділянок, які безпосередньо приєднані до ЗПС, РД і МС із штучним покриттям, у всіх випадках повинна бути з ухилами від покриття. Мінімальна ширина таких ділянок повинна дорівнювати:

для ЗПС, МС і прямолінійних ділянок РД, з яких передбачається зліт і посадка ПС, - 25 м;

для РД і МС решти типів на ПК та аеродромах I і II класу - 10 - 25 м, а на аеродромах III класу - 5 - 10 м;

5) до недопустимих недоліків штучних покриттів на ЗПС відносяться:

наявність на поверхні штучних покриттів сторонніх предметів, снігу та ожеледиці;

взаємні уступи плит, які перевищують 20 мм на ЗПС і 27 мм на МРД;

наявність гострих кінців арматури та пошкоджень покриття ЗПС і МРД, вибоїн аеродромного покриття глибиною більше 30 мм;

виступи з гумобітумного в'яжучого матеріалу над деформаційними швами та наскрізні тріщини більше 30 мм;

зміщення асфальтобетонних покриттів, які утворюють нерівності поверхні більше 30 мм на ЗПС і більше 50 мм на РД;

обрив більше одного гака або двох фіксаторів металевих плит та розрив дротових скруток.

3.4. Вимоги до поверхні ЛС, МС та РД з ґрунтовим покриттям на аеродромах державної авіації України:

1) рельєф поверхні ЛС, МС та РД повинен бути рівним, з поступовими переходами ухилів, які забезпечують безпечний зліт, посадку, руління літаків і сприяють

природному стіканню поверхневої води;

2) повздовжній профіль робочої площі ЛС повинен забезпечувати взаємну видимість двох точок, які знаходяться на висоті 3 м від поверхні ЛС і на відстані не менше 1000 м одна від одної на всю довжину ЛС. Мінімальні поперечні ухили ҐЗПС повинні забезпечувати поверхневий водовідвід і їх необхідно приймати рівними 10 ‰;

3) для всіх класів аеродромів максимально допустимі ухили ҐЗПС не повинні перевищувати такі значення:

повздовжній ухил для всіх елементів ЛС - 25 ‰;

поперечний ухил:

на середній ділянці робочої площі ЛС і приєднаній до неї ділянці бокових смуг безпеки - 25 ‰;

на крайній ділянці робочої площі ЛС і приєднаній до неї ділянці бокових смуг безпеки, а також кінцевій смузі безпеки:

донизу від осі ЛС - 25 ‰;

догори від осі ЛС - 15 ‰;

4) радіуси кривизни ґрунтової поверхні ЛС постійних і польових аеродромів повинні бути не менше:

на робочій площі ЛС у повздовжньому напрямку - 6000 м, у поперечному - 4000 м;

на кінцевих і бокових смугах безпеки у повздовжньому напрямку - 4000 м, у поперечному - 3000 м;

на поверхні ґрунтових МС і РД максимальний ухил не повинен перевищувати 35 ‰, а вертикальний радіус кривизни поверхні повинен бути не менше 2000 м;

максимальні повздовжні і поперечні ухили поверхні на ділянках між ЛС та МРД (ґрунтовими МС) можна приймати рівними 35 ‰;

5) ґрунтова поверхня ЛС повинна спрягатися на одному рівні зі всіма штучними покриттями аеродрому.

3.5. Вимоги до несучої спроможності штучних покриттів та міцності ґрунтових елементів льотного поля на аеродромах державної авіації України:

1) штучні покриття аеродромів повинні витримувати навантаження, які виникають під час руху і стоянки ПС, для яких вони призначені. Придатність покриттів до експлуатації визначають за їх станом з урахуванням конструкції аеродромного покриття;

2) аеродромне покриття вважається придатним для експлуатації, якщо воно відповідає нормативним вимогам щодо несучої здатності, рівності, технічного стану та фрикційних властивостей поверхні;

3) для кожного елемента штучного покриття аеродрому визначається та вноситься до формуляра аеродрому, інструкції з виконання польотів показник несучої характеристики їх здатності;

4) несуча спроможність покриттів ШЗПС, РД і МС визначається за методикою ACN - PCN, визначеною в документах Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO);

5) показники класифікаційних чисел PCN покриття конкретного аеродрому державної авіації України визначають установи, які мають ліцензію на виконання зазначених робіт. Ці значення необхідно уточнювати після виконання реконструкції або капітального ремонту штучних покриттів, значного погіршення їх технічного стану з будь-яких причин, що може призвести до зниження несучої здатності штучних покриттів і потребує обмежень навантаження на штучні покриття та зменшення інтенсивності польотів;

6) класифікаційні числа ACN є характеристиками ПС, розраховуються та публікуються виробниками ПС;

7) класифікаційне число покриттів повинно бути не нижче класифікаційного числа ПС, що експлуатується (PCN і ACN);

8) покриття експлуатуються без обмежень, якщо виконується умова:

ACN Ј PCN;

9) у разі невиконання вищезазначених умов експлуатація штучних покриттів можлива лише після введення обмежень за масою ПС, тиском у шинах авіашасі або зменшення інтенсивності злітно-посадкових операцій;

10) несуча спроможність ґрунтових елементів, призначених для експлуатації ПС, визначається відповідно до експлуатаційних вимог утримання ґрунтового льотного поля;

11) показники несучої спроможності ґрунтових елементів повинні відповідати міцності ґрунту для експлуатації ПС.

3.6. Вимоги до приаеродромної території аеродромів, вертодромів та ЗПМ:

1) приаеродромна територія аеродрому, вертодрому та ЗПМ повинна забезпечувати безпеку набору висоти під час зльоту ПС, що необхідна для першого розвороту і маневру (зниження) при заході на посадку;

2) приаеродромна територія аеродрому, вертодрому та ЗПМ повинна мати розміри, наведені в таблиці 6.

Таблиця 6

Показники

Аеродром, клас

Вертодром та ЗПМ

ПК

III

Довжина

(км)

Ширина (км)

;

3) вимоги до розмірів смуг повітряних підходів (далі - СПП) та обмеження висоти природних перешкод і штучних споруд у їх межах наведені в таблиці 7.

Таблиця 7

з/п

Показник

Аеродроми, клас

ПК

III, IV, вертодроми та ЗПМ

Довжина смуги повітряних підходів (включно із кінцевою смугою безпеки) (м), у тому числі:

11100

10500

10000

Ділянка N 1 (приєднується до торця ЗПС):

довжина (м)

400

200

ухил поверхні, що обмежує висоту перешкод

1/200

Ділянка N 2 (приєднується до ділянки N 1):

довжина (м)

1700

1100

800

ухил поверхні, що обмежує висоту перешкод

1/95

1/60

1/40

Ділянка N 3 (приєднується до ділянки N 2):

довжина (м)

9000

ухил поверхні, що обмежує висоту перешкод

1/50

ширина СПП (м)

2000

;

4) розміри СПП та допустима висота природних височин і штучних споруд, розташованих у їх межах, визначаються з урахуванням безпеки набору висоти ПС під час зльоту (у тому числі при продовженому зльоті з відмовою критичного двигуна), а також безпеки зниження ПС під час посадки;

5) у межах кінцевої смуги безпеки ширина СПП приймається рівною ширині ЛС, у подальшому розширення СПП в плані до 2000 м здійснюється під кутом 15 градусів в кожну сторону;

6) висота природних височин і штучних споруд на ділянках приаеродромної території, які прилягають до бокових меж ЛС та СПП, повинна обмежуватися умовними площинами. Планове і висотне положення умовних площин, які обмежують висоту перешкод, наведено в додатку 2 до цих Правил. На решті ділянок приаеродромної території висота природних висот і штучних споруд не повинна перевищувати 200 м, рахуючи від торця СПП з меншою відміткою;

7) обмеження висоти перешкод на ділянках місцевості, які прилягають до кінців групових МС та РД, що використовуються для зльоту/посадки ПС, повинні бути такі самі, як і для СПП ЛС;

8) у межах СПП забороняється розміщення і будівництво будівель та споруд, які пов'язані з масовим перебуванням людей (житлових, промислових, культурних та інших об'єктів), а також складів нафтопродуктів та вибухонебезпечних об'єктів;

9) повітряні високовольтні лінії електропередач, розташовані в межах СПП, повинні бути віддалені від торців ЛС не менше ніж на 4 км. Цю відстань може бути зменшено в тих випадках, коли високовольтні лінії не створюють небезпеки для польотів та закриті природними висотами або штучними спорудами (будівлями, лісовими масивами, місцевим рельєфом);

10) поза межами СПП високовольтні лінії електропередач повинні бути віддалені від меж ЛС не менше ніж на 1 км. У всіх випадках розташування високовольтних ліній електропередач повинно узгоджуватися з умовами забезпечення робіт без перешкод для засобів зв'язку та РТЗ польотів;

11) за наявності на приаеродромній території та в СПП природних височин і штучних споруд, висота яких перевищує допустиму та які не можуть бути знесені, повітряні перешкоди зазначаються в інструкції з виконання польотів (використання повітряного простору) у районі аеродрому. При цьому перешкоди повинні бути марковані відповідно до діючих правил денного маркування і світлового загородження перешкод;

12) установи, підприємства та організації, заінтересовані в розміщенні об'єктів у районах аеродромів державної авіації, повинні обов'язково узгоджувати їх розміщення з органом, у підпорядкуванні якого перебуває аеродром;

13) під час будівництва аеродромів мінімальна відстань між межами льотного поля аеродрому і житловою забудовою міст і селищ міського типу з урахуванням їх перспективного розвитку приймається відповідно до таблиці 8.

Таблиця 8

з/п

Положення ЗПС аеродрому відносно житлових споруд

Положення трас польотів ПС відносно житлових споруд

Відстань залежно від класу аеродрому (км)

ПК, I

III

ЗПМ та вертодроми

Перетинають

Не перетинають

;

14) для забезпечення охорони і оборони аеродромів, вертодромів та

ЗПМ їх необхідно облаштовувати:

огородженням із колючого дроту (сітки-рабиці з прокладенням колючого дроту у верхній частині огорожі) у два ряди по всьому периметру аеродрому, вертодрому та ЗПМ;

огородженням із колючого дроту (сітки-рабиці, металевої або бетонної огорожі з прокладенням колючого дроту у верхній частині огорожі) по периметру складів пально-мастильних матеріалів, авіаційно-технічного майна, авіаційних засобів ураження, боєприпасів, зон розосередження, об'єктів засобів зв'язку та РТЗ. Висота огорожі повинна бути не менше двох метрів.

IV. Службово-технічна забудова аеродромів державної авіації України

4.1. Будівлі та споруди службово-технічної забудови (далі - СТЗ) за функціональним призначенням розподіляються на такі групи:

будівлі та споруди, які використовуються для керування польотами, передпольотної підготовки льотного складу, засобів зв'язку та РТЗ;

будівлі та споруди технічного обслуговування і ремонту авіаційної техніки;

споруди в зонах розосередження ПС;

споруди аеродромно-експлуатаційного обслуговування;

склади.

4.2. Розташування груп та окремих споруд СТЗ має забезпечувати:

безпечний зліт, посадку та руління ПС;

зручне керування польотами ПС;

раціональну організацію наземного обслуговування та ремонту авіаційної техніки;

зручний функціональний зв'язок між групами і окремими спорудами всередині груп, а також із зонами розосередження, казарменими і житловими містечками, найближчою залізничною станцією (портом);

мінімальну протяжність доріг та інженерних мереж, а також мінімальні затрати з освоєння земельних ділянок;

можливість розширення льотного поля і СТЗ.

Споруди СТЗ розміщуються поза СПП (крім засобів зв'язку та РТЗ), при цьому враховується необхідність розосередження груп й окремих споруд та їх маскування для підвищення живучості.

Не допускається будівництво будь-яких споруд між ЗПС і МРД (крім споруд системи посадки).

Для забезпечення руління ПС різних типів по МРД споруди СТЗ на аеродромах, що будуються, повинні розміщуватися на відстані не менше 40 м від її кромки.

4.3. Групи споруд СТЗ повинні бути зв'язані під'їзними автомобільними дорогами з найближчими магістральною і місцевою автомобільними дорогами, а також з казарменими і житловими містечками. Усередині груп СТЗ будівлі і споруди залежно від їх функціонального призначення з'єднуються між собою автомобільними дорогами і пішохідними доріжками, забезпечуються мережами електрозабезпечення, зв'язку і сигналізації, а також системами водопостачання, каналізації і теплопостачання.

До СТЗ повинен проводитися під'їзний залізничний шлях для доставки на аеродром матеріально-технічних засобів.

У разі якщо підведення залізничної гілки до аеродрому неможливе, на найближчій залізничній станції облаштовується прирейковий склад для приймання авіаційного пального і вантажу, який з'єднують з аеродромними складами стаціонарними або збірно-розбірними трубопроводами.

4.4. Перелік основних будівель і споруд СТЗ та вимоги до їх розміщення наведено в додатку 3 до цих Правил.

4.5. Аеродромні військові містечка можуть бути трьох типів:

казармені;

житлові;

казармено-житлові (комплексні).

Казармені містечка розташовуються на відстані 2 - 3 км від центру ЛС і поза СПП. Розміщення їх на меншій відстані допускається при реконструкції існуючих аеродромів, а також коли вони проектуються в комплексі із забудовою міст, селищ та інших населених пунктів.

У казармених містечках розміщуються: штаби, службові і навчальні будівлі (у тому числі будівлі-тренажери), казарми, їдальні, клуб, майстерня побутового обслуговування, медичний пункт, профілакторій льотного складу (допускається розміщувати поза казарменою зоною), вартове приміщення, контрольно-пропускний пункт, спортивний зал із комплексом спортивних майданчиків, плац та інші забудови. У технічній зоні казарменого містечка розміщується парк транспортних і спеціальних машин (якщо він не розміщується на території СТЗ аеродрому).

Житлові містечка розміщуються в найближчих містах і селищах міського типу, які віддалені від льотного поля не більше ніж на 15 км. За відсутності таких населених