Тип: Указ
№ 1417-IX
Дата: 01 листопада 1976 р.
Статус: Втратив чинність
УКАЗ
ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
Про затвердження Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР
Указ затверджено
Законом Української РСР
від 19 листопада 1976 року N 1488-IX
Із змінами і доповненнями, внесеними
Указами Президії Верховної Ради Української РСР
від 9 вересня 1981 року N 2464-X,
від 26 вересня 1990 року N 320-XII
Указ втратив чинність
(згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР
від 23 квітня 1991 року N 988-XII)
Президія Верховної Ради Української РСР постановляє:
1. Затвердити Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР.
2. Визнати такими, що втратили чинність:
Розділ X Адміністративною кодексу УСРР "Правила про культи" (ЗУ УСРР, 1927 р., N 63 - 65, ст. 240);
Інструкцію Секретаріату Президії ВУЦВК від 23 червня 1932 року "Про порядок організації, діяльності, звітності і ліквідації релігійних громад і про систему обліку адмінорганами складу релгромад та служителів культу" (ЗЗ УСРР 1932 р., N 22 - 23, ст. 139);
Постанову ЦВК і РНК УСРР від 4 листопада 1935 року "Про зміну ст. ст. 372 і 373 Адміністративного кодексу УСРР" (ЗЗ УСРР, 1935 р., N 41, ст. 188);
Пункт 1 Постанови ЦВК і РНК УСРР від 4 грудня 1935 року "Про зміну Адміністративного кодексу УСРР щодо порядку проведення добровільних зборів" (ЗЗ УСРР, 1935 р., N 43, ст. 209);
Пункт 31 Постанови 3 сесії ЦВК УСРР XIII скликання від 12 лютого 1936 року "Про затвердження постанов, ухвалених Президією ЦВК УСРР у період між 6 сесією ЦВК XII скликання і 3 сесією ЦВК XIII скликання" (ЗЗ УСРР, 1936 р., N 8, ст. 33).
Голова Президії
Верховної Ради Української РСР
О. ВАТЧЕНКО
Секретар Президії
Верховної Ради Української РСР
Я. КОЛОТУХА
м. Київ
1 листопада 1976 року
N 1417-IX
ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президії Верховної Ради Української РСР
від 1 листопада 1976 р.
ПОЛОЖЕННЯ
ПРО РЕЛІГІЙНІ ОБ'ЄДНАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР
(В тексті Положення слова "депутатів трудящих" замінено словами "народних депутатів" згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 9 вересня 1981 року N 2464-X)
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Відповідно до Конституції Української РСР громадянам Української РСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійну культи, вести релігійну або атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями забороняється.
(частина перша статті 1 у редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
Сповідування або несповідування релігії не тягне за собою будь-яких правообмежень і не дає ніяких переваг.
(частина перша статті 1 у редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 09.09.81 р. N 2464-X,
у зв'язку з цим частини другу і третю
вважати відповідно частинами третьою і четвертою)
Прийняття будь-яких постанов, розпоряджень або рішень, які обмежували б свободу совісті, забороняється. В офіційних документах вказівка на приналежність або неприналежність громадян до релігії не допускається.
Ніхто не може, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх конституційних обов'язків.
(частина четверта статті 1 із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
2. З метою забезпечення за громадянами свободи совісті церква в Українській РСР відокремлена від держави і школа від церкви.
Частина друга статті 2 втратила чинність
(згідно з Указом Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
3. Для задоволення своїх релігійних потреб віруючі громадяни, які досягли 18-річного віку, можуть добровільно об'єднуватися в релігійні об'єднання, що реєструються відповідно до цього Положення.
Усі зареєстровані релігійні об'єднання і організації за своїм становищем, правами і обов'язками рівні перед законом.
4. Контроль за додержанням законодавства про релігійні культи здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, Рада в справах релігій при Раді Міністрів УРСР і її уповноважені.
(стаття 4 із змінами,
внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
5. Дія цього Положення поширюється на всі культи, віросповідання, напрями, течії або толки.
II. ОРГАНІЗАЦІЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ
6. Релігійні об'єднання реєструються у вигляді релігійних громад або груп віруючих.
Релігійна громада є місцевим об'єднанням віруючих громадян одного і того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку в кількості не менше 20 чоловік.
Віруючим громадянам, які в силу своєї нечисленності не можуть утворити релігійної громади, надається право утворювати групу віруючих.
Кожний громадянин може входити до складу лише одного релігійного об'єднання.
7. Релігійна громада або група віруючих можуть приступити до своєї діяльності лише після прийняття рішення про їх реєстрацію в установленому порядку.
(стаття 7 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
8. Для реєстрації релігійної громади її засновники у кількості не менше 20 чоловік мають подати підписане ними клопотання про реєстрацію релігійної громади до виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів.
(частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
Для реєстрації групи віруючих подається відповідне клопотання, підписане усіма членами цієї групи.
Виконавчий комітет районної, міської Ради народних депутатів розглядає клопотання віруючих у місячний строк і з своїм висновком надсилає його до виконавчого комітету обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів.
9. Виконавчий комітет обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів у місячний строк розглядає матеріали щодо реєстрації релігійного об'єднання і про прийняте рішення повідомляє в письмовій формі віруючих, які звернулися з клопотанням.
(стаття 9 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
10. Віруючі, що утворили релігійне об'єднання, мають право:
а) справляти релігійні обряди і церемонії, проводити молитовні збори та збори для вирішення організаційних питань;
б) одержувати в безплатне користування молитовну споруду і культове майно за рішенням виконавчого Комітету обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів;
(пункт "б" статті 10 у редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
в) користуватися для молитовних зборів спорудою (приміщенням), наданою їм окремими громадянами або виконавчим комітетом районної, міської Ради народних депутатів за договором оренди;
г) наймати або обирати служителів культу;
д) збирати в молитовній споруді добровільні пожертвування і проводити добровільні збори серед членів даного релігійного об'єднання на утримання молитовної споруди, культового майна, найом служителів культу та інші цілі;
(пункт "д" статті 10 із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
е) укладати угоди, зв'язані з управлінням і користуванням культовим майном: договори про поставку палива, ремонт молитовної споруди та майна культу, придбання продуктів і майна для справляння релігійних обрядів, церемоній культу та інших дій, безпосередньо зв'язаних з вченням та обрядністю даного релігійного культу, а також договори про найом обслуговуючого персоналу;
(пункт "е" статті 10 із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
є) придбавати і виготовляти церковне начиння, предмети релігійного культу, придбавати транспортні засоби, орендувати, споруджувати та купувати для своїх потреб будівлі у встановленому порядку;
(пункт "є" статті 10 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
ж) скликати релігійні з'їзди і наради;
(пункт "ж" статті 10 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
з) користуватися печатками, штампами і бланками з позначенням свого найменування у справах, зв'язаних з
діяльністю релігійного об'єднання. Ці печатки, штампи і бланки не можуть містити емблем і текстів, встановлених для державних і громадських установ та організацій;
и) відкривати в місцевих банківських установах поточні рахунки.
(пункт "и" статті 10 із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
11. Релігійні об'єднання не вправі проводити примусове оподаткування віруючих на користь релігійного об'єднання, застосовувати до них заходи примусу або покарання.
(стаття 11 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
12. Загальні збори віруючих, які утворили релігійне об'єднання, для обговорення питань, зв'язаних з управлінням справами об'єднання, користуванням культовим майном, виборами виконавчого і ревізійного органів, та для вирішення інших організаційних питань проводяться з повідомленням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів.
(стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
13. Для управління справами релігійного об'єднання і виконання функцій, зв'язаних з користуванням майном і коштами об'єднання, в тому числі укладення угод, передбачених пунктами "е" і "є" статті 10 цього Положення, а також для зовнішнього представництва релігійне об'єднання обирає із свого складу на загальних зборах віруючих відкритим голосуванням виконавчий орган. Релігійна громада обирає виконавчий орган у кількості трьох осіб, а група віруючих - однієї особи (уповноваженого).
(стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
14. Стаття 14 втратила чинність
(згідно з Указом Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
15. Стаття 15 втратила чинність
(згідно з Указом Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
16. Збори (засідання) виконавчих і ревізійних органів релігійних об'єднань проводяться без дозволу чи повідомлення виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів.
17. Служителі культу можуть приступити до своєї діяльності після їх реєстрації в порядку, встановленому Радою в справах релігій при Раді Міністрів УРСР.
(стаття 17 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
18. Релігійні центри і управління діють на підставі статутів (положень), які реєструються в Раді в справах релігій при Раді Міністрів УРСР.
(частина перша статті 18 у редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
Релігійні центри і єпархіальні управління вправі у встановленому законом порядку виготовляти церковне начиння, предмети релігійного культу і продавати їх релігійним об'єднанням, придбавати транспортні засоби, орендувати, споруджувати і купувати будівлі для своїх потреб.
19. Релігійні центри, єпархіальні управління й інші релігійні організації можуть користуватися печатками, штампами і бланками з додержанням правил, передбачених пунктом "з" статті 10 цього Положення.
20. Релігійне об'єднання може бути зняте з реєстрації в разі порушення ним законодавства про релігійні культи або в разі його самоліквідації за рішенням загальних зборів віруючих.
Рішення про зняття з реєстрації релігійного об'єднання приймається органом, що його зареєстрував.
(стаття 20 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
21. Облік релігійних об'єднань на місцях провадиться виконавчими комітетами районних, міських Рад народних депутатів, а на території республіки - Радою в справах релігій при Раді Міністрів УРСР.
III. РЕЛІГІЙНІ ОБРЯДИ І ЦЕРЕМОНІЇ КУЛЬТУ
22. Забезпечується вільне справляння релігійних обрядів, оскільки вони не порушують громадського порядку і не супроводжуються посяганнями на права громадян.
23. У молитовних спорудах або в спеціально пристосованих приміщеннях, які передано у користування релігійним об'єднанням, молитовні збори цих об'єднань проводяться без дозволу чи повідомлення виконавчого комітету місцевої Ради
народних депутатів. В спеціально не пристосованих приміщеннях молитовні збори проводяться після повідомлення виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів.
(стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
24. У будинках і на території державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій справляння релігійних обрядів і церемоній проводиться лише з дозволу підприємств, установ і організацій.
На кладовищах і в крематоріях, а також на прохання помираючих або тяжкохворих, які перебувають у лікарнях і місцях ув'язнення, забезпечується вільне справляння (відправа) релігійних обрядів і церемоній.
(стаття 24 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
25. Релігійні процесії і церемонії просто неба проводяться з дозволу в кожному конкретному випадку виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів.
Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш ніж за 10 днів до призначеного строку проведення процесії або церемонії.
Справляння релігійних обрядів у квартирах і будинках віруючих, а також на кладовищах, на місцях окремих поховань і в крематоріях проводиться без дозволу чи повідомлення виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів.
(стаття 25 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
26. Для релігійних процесій, які проводяться навколо молитовної споруди і є невід'ємною частиною богослужіння, дозволу чи повідомлення виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів не потрібно, якщо ці процесії не порушують правила дорожнього руху.
(стаття 26 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
27. Релігійні процесії, а також справляння релігійних обрядів і церемоній поза місцем знаходження релігійного об'єднання можуть бути допущені з дозволу в кожному окремому випадку виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, на території якої знаходиться це релігійне об'єднання, після попереднього погодження з виконавчим комітетом тієї місцевої Ради народних депутатів, на території якої передбачається проведення процесії, справляння обряду або церемонії.
IV. МОЛИТОВНІ СПОРУДИ І МАЙНО КУЛЬТУ
28. Молитовні споруди, а також необхідне для відправлення культу майно, що перебувають на обліку виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, передаються релігійним громадам в безплатне користування за договором.
Релігійні громади мають право власності на майно, придбане чи створене ними за рахунок власних засобів і коштів або пожертвуване їм.
Облік молитовних споруд, що знаходяться на території республіки, веде Рада в справах релігій при Раді Міністрів УРСР.
(стаття 28 із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 09.09.81 р. N 2464-X,
у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
29. Разом з молитовною спорудою в безплатне користування передається приміщення, спеціально призначене для житла сторожа (церковна сторожка), що знаходиться в огорожі молитовної споруди або біля неї.
(стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
30. У договорі про передачу в безплатне користування релігійній громаді молитовної споруди і культового майна передбачається, що особи, які приймають споруду і майно в користування, зобов'язуються:
а) охороняти і берегти передане їм державне майно;
б) провадити ремонт молитовної споруди, а також нести витрати на її опалення, охорону, страхування, сплату податків, зборів тощо;
в) користуватися культовим майном тільки для задоволення релігійних потреб;
г) відшкодувати державі шкоду в разі псування або недостачі майна;
д) вносити до інвентарного опису все культове майно згідно з правилами, передбаченими статтею 36 цього Положення;
е) безперешкодно допускати в будь-який час, за винятком часу, протягом якого провадиться відправлення
культу, представників виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів для періодичної перевірки й огляду майна.
31. Договір про передачу молитовної споруди і культового майна в безплатне користування віруючим підписується представником виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів і не менш як двадцятьма членами релігійної громади.
Місцеві жителі - віруючі того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які не брали участі в підписанні договору, мають право підписати його і після передачі молитовної споруди і культового майна, набуваючи з цього часу право участі в управлінні вказаним майном і випливаючі з договору обов'язки нарівні з особами, які з самого початку підписали договір.
Кожний, хто підписав договір, може зняти свій підпис, подавши про це заяву до виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів. У цьому разі він несе відповідальність за цілість і схоронність майна тільки за час, що передував поданню заяви.
32. Молитовна споруда і наявне в ній майно приймаються від представника виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів особами, які підписали договір, для надання в користування всім віруючим.
33. Молитовні споруди і культове майно, які становлять історичну, художню чи іншу культурну цінність, передаються в користування віруючим на умовах і в порядку, передбачених договором, з додержанням встановлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.
(стаття 33 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 09.09.81 р. N 2464-X)
34. Договір про надання на правах оренди споруди чи приміщення окремими громадянами або виконавчим комітетом районної, міської Ради народних депутатів віруючим, які складають релігійне об'єднання (пункт "в" статті 10), укладається з окремими віруючими, які і несуть відповідальність за цим договором. На вказані споруди (приміщення) поширюються усі правила, встановлені цим Положенням для молитовних споруд. Вони повинні відповідати вимогам будівельних норм і санітарних правил.
35. Стаття 35 втратила чинність
(згідно з Указом Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
36. Культове майно, передане по договору віруючим, які утворили релігійну громаду, придбане ними або пожертвуване їм, а також предмети, пожертвувані для прикрашання приміщення або предметів культу, підлягають обов'язковому занесенню до інвентарного опису культового майна. Добровільні пожертвування натурою, не призначені для культових потреб, занесенню до інвентарного опису не підлягають. Не заносяться до інвентарного опису також предмети релігійного культу, які належать окремим громадянам на праві особистої власності.
37. Виключення з інвентарного опису предметів, які стали непридатними, провадиться релігійною громадою за погодженням з виконавчим комітетом районної, міської Ради народних депутатів.
Виключення з інвентарного опису культового майна, яке становить історичну, художню чи іншу культурну цінність, провадиться з додержанням встановлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.
(статтю 37 доповнено частиною другою згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 09.09.81 р. N 2464-X)
38. Усі грошові надходження (від пожертвувань, продажу свічок, предметів культу, виробів, що вживаються при відправленні культу, тощо) і видатки (на утримання і ремонт культового майна, виплату заробітку служителям культу та іншим особам тощо) заносяться релігійним об'єднанням до прибутково-видаткової книги.
Витрачання коштів на цілі, пов'язані з управлінням молитовними спорудами і культовим майном, провадиться виконавчими органами релігійних об'єднань.
39. Молитовна споруда, передана в безплатне користування віруючим, що утворили релігійну громаду, підлягає в обов'язковому порядку страхуванню за рахунок осіб, що підписали договір, на користь виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, на території якої знаходиться споруда.
Страхове відшкодування за згорілу молитовну споруду, зазначену в частині першій цієї статті, використовується за рішенням
виконавчого комітету обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів, погодженим з Радою в справах релігій при Раді Міністрів УРСР, на відбудову згорілої споруди або на культурні потреби району, міста, в якому знаходилась молитовна споруда.
(частина друга статті 39 із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
40. Контроль за виконанням релігійними громадами договорів про передачу в їх безплатне користування молитовних споруд і договорів про надання релігійним об'єднанням в оренду споруд або приміщень здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.
41. У разі недотримання релігійною громадою договору про передачу в безплатне користування молитовної споруди і культового майна (стаття 29) або охоронного зобов'язання (в тому випадку, коли молитовна споруда є пам'яткою історії та культури) цей договір розривається. Рішення про розірвання договору приймається виконавчим комітетом обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів.
(стаття 41 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
42. Договори про оренду споруд і приміщень, наданих для потреб релігійних об'єднань окремими особами або виконавчими комітетами районних, міських Рад народних депутатів (стаття 34), можуть бути розірвані до закінчення строку договору в судовому порядку з підстав, передбачених цивільним законодавством.
43. Якщо відносно молитовної споруди і культового майна, що не використовуються, від віруючих не надійде клопотання про надання їх в користування для задоволення релігійних потреб на умовах, передбачених статтями 29 - 33, 39 цього Положення, виконавчий комітет обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів вирішує питання про подальше використання молитовної споруди і майна відповідно до статей 51 і 52 цього Положення.
44. Будівництво нових молитовних споруд силами і коштом віруючих здійснюється за клопотанням релігійних громад з дозволу виконавчого комітету обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів за поданням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів.
Будівництво молитовних споруд в зонах історичної забудови (зонах охорони пам'яток історії та культури) може здійснюватися лише за проектами, які погоджено з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури.
(стаття 44 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
45. Якщо молитовній споруді загрожує обвал, виконавчий комітет сільської, селищної, районної, міської Ради народних депутатів вправі запропонувати виконавчому органу релігійного об'єднання тимчасово до огляду споруди спеціальною технічною комісією припинити в ньому збори віруючих.
Технічна комісія створюється виконавчим комітетом районної, міської Ради народних депутатів.
46. Огляд молитовної споруди технічною комісією провадиться в присутності представника релігійного об'єднання.
Якщо молитовна споруда перебуває на державному обліку як пам'ятка історії та культури, про її огляд заздалегідь повідомляється Державний комітет УРСР у справах будівництва.
(частина друга статті 46 у редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 09.09.81 р. N 2464-X)
47. Визнавши, що молитовній споруді загрожує обвал, технічна комісія складає про це акт, в якому викладає, в залежності від результатів огляду, свій висновок про необхідність знесення молитовної споруди чи про можливість відремонтувати її. В останньому випадку в акті вказується, які ремонтні роботи слід виконати, і встановлюється строк їх виконання. До закінчення ремонту молитовної споруди проведення в ній зборів віруючих не допускається.
48. У разі визнання технічною комісією молитовної споруди такою, що підлягає знесенню, а також у разі невиконання релігійною громадою пропозиції про проведення ремонту укладений з нею договір про надання в безплатне користування молитовної споруди і культового майна розривається. Рішення про розірвання договору приймається виконавчим
комітетом обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів.
(стаття 48 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
49. Передача молитовних споруд, що знаходяться в користуванні релігійних об'єднань, для державних або громадських потреб, а також закриття їх в усіх інших випадках (зняття релігійного об'єднання з реєстрації тощо) проводяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів за поданням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів.
(стаття 49 у редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
50. Закриття молитовної споруди провадиться представником виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів у присутності представників фінансового відділу виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів та інших заінтересованих організацій, а також представника даного релігійного об'єднання.
(стаття 50 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
51. При закритті молитовної споруди майно, одержане релігійною громадою в користування за договором, розподіляється таким чином:
(абзац перший статті 51 у редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
а) предмети з платини, золота, срібла і парчі, а також коштовне і напівкоштовне каміння передаються місцевим фінансовим органам або установам Міністерства культури УРСР, якщо ці предмети перебували на обліку останніх;
б) предмети, які становлять історичну, художню чи іншу культурну цінність, передаються відповідним установам Міністерства культури УРСР;
(пункт "б" статті 51 у редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 09.09.81 р. N 2464-X)
в) предмети, які мають спеціальне призначення при відправленні культу (ікони, облачення, корогви, покриви і т. п.), передаються віруючим для перенесення в інші молитовні споруди того ж культу. Ці предмети заносяться в інвентарний опис культового майна на загальних підставах;
г) побутові предмети (меблі, килими, люстри і т. п.) передаються місцевим фінансовим органам або установам Міністерства культури УРСР, якщо ці предмети перебували на обліку останніх;
д) так зване перехідне майно, гроші, а також ладан, свічки, олія, віск, паливо, які мають цільове призначення для виконання умов договору або для здійснення релігійних обрядів, у разі продовження існування релігійної громади після закриття молитовної споруди вилученню не підлягають.
52. Закрита або невикористовувана молитовна споруда може бути використана і переобладнана для інших цілей або знесена тільки за рішенням Ради в справах релігій при Раді Міністрів УРСР за поданням виконавчого комітету обласної, міської (міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів.
Питання про використання, переобладнання або знесення молитовної споруди, яка є пам'яткою історії та культури, вирішуються відповідно до чинного законодавства.
(стаття 52 у редакції Указів Президії Верховної
Ради Української РСР від 09.09.81 р. N 2464-X,
від 26.09.90 р. N 320-XII)
53. Рішення державних органів з питань, зазначених в статтях 9, 20, 41, 48 і 49 цього Положення, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
(Положення доповнено статтею 53 згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 26.09.90 р. N 320-XII)
Секретар Президії
Верховної Ради Української РСР
Я. КОЛОТУХА