Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму

Верховна Рада України постановляє:

1. Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму, підписану від імені України 14 вересня 2005 року у м. Нью-Йорк, ратифікувати (додається).

2. Закон України "Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму" набирає чинності одночасно з набранням чинності змінами до Кримінального кодексу України та іншими законодавчими актами стосовно боротьби з ядерним тероризмом (крім пункту 3 цього Закону, який набирає чинності з дня опублікування Закону).

3. Кабінету Міністрів України в тримісячний термін внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів стосовно боротьби з ядерним тероризмом у зв'язку з ратифікацією Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, а також внести відповідні зміни до своїх нормативно-правових актів.

Президент України

В. ЮЩЕНКО

м. Київ

15 березня 2006 року

N 3533-IV

МІЖНАРОДНА КОНВЕНЦІЯ

про боротьбу з актами ядерного тероризму

Держави - учасниці цієї Конвенції,

беручи до уваги цілі та принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй, що стосуються підтримки міжнародного миру й безпеки та розвитку добросусідства, дружніх відносин та співробітництва між державами;

посилаючися на Декларацію з нагоди п'ятдесятої річниці Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1995 року;

визнаючи право всіх держав на розвиток та використання атомної енергії для мирних цілей та їхню законну заінтересованість в отриманні можливої користі у результаті використання атомної енергії для мирних цілей;

беручи до уваги Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року;

будучи глибоко стурбованими ескалацією у всьому світі актів тероризму в усіх його формах та проявах;

посилаючися також на Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму, що міститься в додатку до Резолюції 49/60 Генеральної Асамблеї від 9 грудня 1994 року, в якій, зокрема, держави - члени Організації Об'єднаних Націй урочисто підтверджують, що вони беззастережно засуджують як злочинні й такі, що не мають виправдання, усі акти, методи та практику тероризму, де б та ким би вони не здійснювалися, у тому числі ті, що ставлять під загрозу дружні відносини між державами й народами та загрожують територіальній цілісності й безпеці держав;

відзначаючи, що в Декларації державам також пропонується терміново провести огляд сфери застосування існуючих міжнародно-правових приписів про попередження, припинення та ліквідацію тероризму в усіх його формах і проявах з метою забезпечити наявність усеосяжних правових рамок, що включають всі аспекти цього питання;

посилаючися на Резолюцію 51/210 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 1996 року та наведену в додатку до неї Декларацію, що доповнює Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму 1994 року;

нагадуючи, що на виконання резолюції 51/210 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 1996 року було засновано спеціальний комітет для розробки, зокрема, міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму з метою доповнення відповідних існуючих міжнародних документів;

відзначаючи, що акти ядерного тероризму можуть призводити до самих серйозних наслідків і можуть створювати загрозу міжнародному миру та безпеці, відзначаючи також, що в існуючих багатосторонніх положеннях міжнародного права ці напади не розглядаються належним чином;

будучи переконаними в нагальній необхідності зміцнення міжнародного співробітництва між державами в розробці та вжитті ефективних, практичних заходів для відвернення таких актів тероризму та для кримінального переслідування й покарання винних;

відзначаючи, що дії збройних сил держав регулюються нормами міжнародного права поза рамками цієї Конвенції та що виключення деяких діянь зі сфери застосування цієї Конвенції не звільняє від відповідальності за незаконні з інших поглядів акти, не робить їх законними та не перешкоджає притягненню до відповідальності на

підставі інших законів;

домовилися про таке:

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції:

"Радіоактивний матеріал" означає ядерний матеріал та інші радіоактивні речовини, які містять нукліди, що самостійно розпадаються (процес, який супроводжується виділенням іонізуючого випромінювання одного або декількох видів, наприклад, альфа-випромінювання, бета-випромінювання, нейтронне випромінювання та гама-випромінювання), та які можуть в силу своїх радіологічних властивостей або властивостей свого розподілу спричинити смерть, серйозне каліцтво або суттєву шкоду власності чи навколишньому середовищу;

"Ядерний матеріал" означає плутоній, за винятком плутонію з концентрацією ізотопів, яка перевищує 80 відсотків по плутонію-238; уран-233; уран, збагачений ізотопами уран-235 або уран-233; уран, що містить суміш ізотопів, які зустрічаються в природі у формі, що відрізняється від руди або рудних залишків; та будь-який матеріал, що містить один або більше з названих вище елементів;

де "уран, збагачений ізотопами уран-235 або уран-233" означає уран, що містить ізотопи уран-235 або уран-233, чи ізотопи в такій кількості, що залишковий відсоток суми цих ізотопів у порівнянні з ізотопом уран-238 вище, ніж відсоток ізотопу уран-235 у порівнянні з ізотопом, який зустрічається у природі;

"Ядерний об'єкт" означає:

a) будь-який ядерний реактор, включаючи реактори, встановлені на морських суднах, транспортних засобах, літальних апаратах або космічних об'єктах для використання у якості джерела енергії, щоб приводити у рух такі судна, транспортні засоби, літальні апарати або космічні об'єкти, чи для іншої будь-якої цілі;

b) будь-яку споруду або засіб пересування, що використовуються для виробництва, зберігання, переробки або транспортування радіоактивного матеріалу;

"Пристрій" означає:

a) будь-який ядерний вибуховий пристрій; або

b) будь-який пристрій, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію, та який може в силу своїх радіологічних властивостей спричинити смерть, серйозне каліцтво або суттєву шкоду власності чи навколишньому середовищу;

"Державний або урядовий об'єкт" означає будь-який постійний або тимчасовий об'єкт чи транспортний засіб, які використовуються або займаються представниками держави, членами уряду, представниками законодавчого або судового органу, або посадовими особами чи службовцями органу державної влади або іншого державного органу, чи установи, або службовцями чи посадовими особами міжурядової організації у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків;

"збройні сили держави" означає збройні сили держави, які організовані, навчені та оснащені у відповідності з її внутрішнім законодавством, та, в першу чергу, для виконання завдань національної оборони й безпеки, та осіб, які діють у підтримку цих збройних сил, що знаходяться під їх офіційним командуванням, контролем і відповідальністю.

Стаття 2

Будь-яка особа вчиняє злочин за змістом цієї Конвенції, якщо вона незаконно чи навмисно:

a) володіє радіоактивним матеріалом чи виготовляє пристрій, або володіє ним:

i) із наміром спричинити смерть чи серйозне каліцтво; або

ii) з наміром нанести істотну шкоду власності чи навколишньому середовищу.

b) використовує радіоактивний матеріал чи пристрій будь-яким чином або використовує чи ушкоджує ядерний об'єкт таким чином, що відбувається вивільнення або створюється загроза вивільнення радіоактивного матеріалу:

i) із наміром спричинити смерть чи серйозне каліцтво; або

ii) із наміром нанести істотну шкоду власності чи навколишньому середовищу; або

iii) із наміром змусити фізичну чи юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію чи утриматися від неї.

Будь-яка особа також вчиняє злочин, якщо вона:

a) загрожує вчинити злочин, вказаний в підпункті 1(b) цієї статті, причому є ознаки, які вказують на реальність цієї загрози:

b) незаконно та умисно вимагає радіоактивний матеріал, пристрій чи ядерний об'єкт, застосовуючи при цьому погрози за обставин, які вказують на реальність цієї погрози, чи застосовуючи силу.

3. Будь-яка особа також вчиняє злочин, якщо

вона намагається вчинити будь-який зі злочинів, вказаних у пункті 1 цієї статті.

4. Будь-яка особа також вчиняє злочин, якщо вона:

a) приймає участь у якості співучасника у вчиненні будь-якого зі злочинів, вказаних в пунктах 1, 2 або 3 цієї статті; або

b) організовує інших осіб або керує ними з метою здійснення будь-якого зі злочинів, вказаних в пунктах 1. 2 або 3 цієї статті; або

c) будь-яким чином сприяє вчиненню одного чи більше злочинів, вказаних в пунктах 1, 2 або 3 цієї статті, групою осіб, діючих зі спільною метою; таке сприяння має здійснюватися умисно та (або) з метою підтримки загального характеру злочинної діяльності або мети групи; чи з усвідомленням умислу групи вчинити відповідний злочин або злочини.

Стаття 3

Конвенція не застосовується у випадках, коли злочин вчинено в одній державі, ймовірний злочинець та потерпілі є громадянами цієї держави, ймовірний злочинець був знайдений на території цієї держави, та ніяка інша держава не має підстав для здійснення своєї юрисдикції у відповідності до пункту 1 або пункту 2 статті 9, що не виключає застосування до цих випадків при відповідних обставинах положень статей 7, 12, 14, 15, 16 та 17.

Стаття 4

1. Ніщо у цій Конвенції не зачіпає інших прав, зобов'язань та обов'язків держави і осіб у відповідності з міжнародним правом, зокрема у відповідності з цілями та принципами Уставу Організації Об'єднаних Націй і міжнародним гуманітарним правом.

2. Дії збройних сил під час збройного конфлікту, як ці терміни розуміються у міжнародному гуманітарному праві, які регулюються цим правом, не регулюються цією Конвенцією, як і не регулюються нею дії, що вчиняються збройними силами держави у цілях здійснення їх офіційних функцій, оскільки вони регулюються іншими нормами міжнародного права.

3. Положення пункту 2 цієї статті не повинні тлумачитися як такі, що схвалюються або такі, що роблять законними, незаконні в інших відношеннях акти, або як такі, що перешкоджають притягненню до відповідальності на підставі інших законів.

4. Конвенція не зачіпає та жодним чином не може тлумачитися як така, що зачіпає питання законності застосування або погрози застосування державами ядерної зброї.

Стаття 5

Кожна держава-учасниця вживає необхідних заходів:

a) для визнання кримінальними злочинами відповідно до її національного законодавства діянь, які вказані в статті 2 цієї Конвенції;

b) для встановлення за ці злочини відповідних покарань з урахуванням тяжкості цих злочинів.

Стаття 6

Кожна держава-учасниця вживає необхідних заходів, у тому числі у відповідних випадках у сфері внутрішнього законодавства, для забезпечення того, щоб злочинні діяння, які підпадають під дію цієї Конвенції, зокрема спрямовані або розраховані на створення обстановки терору серед населення, групи осіб чи конкретних осіб, за жодних обставин не підлягали виправданню з будь-яких поглядів політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного або іншого аналогічного характеру та тягли покарання відповідно до ступеня їх тяжкості.

Стаття 7

1. Держави-учасниці співробітничають шляхом:

a) вжиття усіх можливих заходів, включаючи, при необхідності, адаптацію національного законодавства з метою попередження підготовки у межах їх відповідних територій до вчинення злочинів, які вказані у статті 2, у межах чи за межами їх територій, та протидії такій підготовці, у тому числі заходів з заборони на їх територіях незаконної діяльності осіб, груп та організацій, які заохочують, підбурюють, організують, умисно фінансують або умисно надають технічну допомогу, чи надають інформацію або беруть участь у вчиненні цих злочинів;

b) обміну точною та перевіреною інформацією у відповідності зі своїм внутрішнім законодавством і в порядку та на умовах, які передбачені в цій статті, та координації адміністративних й інших заходів, які вживаються, коли це необхідно, з метою виявлення, попередження, припинення та розслідування злочинів, які вказані у статті 2, а також з метою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, звинувачених у вчиненні таких злочинів. Зокрема, держава-учасниця

вживає заходів, необхідних для негайного інформування інших держав, які вказані у статті 9, стосовно вчинення злочинів, вказаних у статті 2, а також про готування до вчинення таких злочинів; так само інформувати, коли це доцільно, міжнародні організації.

2. Держави-учасниці вживають відповідні заходи, які сумісні зі своїм національним законодавством, для охорони конфіденційності будь-якої інформації, яку вони отримають від іншої держави-учасниці конфіденційно відповідно до положень цієї Конвенції або в результаті участі в діяльності, яка проводиться з метою виконання цієї Конвенції. Якщо держави-учасниці надають інформацію міжнародним організаціям конфіденційно, то вживаються заходи для забезпечення охорони конфіденційності такої інформації.

3. У відповідності до цієї Конвенції від держав-учасниць не вимагається надавати будь-яку інформацію, яку вони не мають права розповсюджувати відповідно до національного законодавства, чи яка може поставити під загрозу безпеку зацікавленої держави або фізичний захист ядерного матеріалу.

4. Держави-учасниці інформують Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про свої компетентні органи та контактні пункти, які відповідальні за направлення й отримання інформації, вказаної в цій статті. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє таку інформацію про компетентні органи та контактні пункти державам-учасницям і Міжнародному агентству з атомної енергії. До таких органів та контактних пунктів має бути постійний доступ.

Стаття 8

Для цілей попередження злочинів за змістом цієї Конвенції держави-учасниці докладають усіх зусиль до вжиття відповідних заходів із забезпечення захисту радіоактивного матеріалу з урахуванням рекомендацій й функцій Міжнародного агентства з атомної енергії.

Стаття 9

1. Кожна держава-учасниця вживає заходів, необхідних для встановлення її юрисдикції до злочинів, які вказані у статті 2, коли:

a) злочин вчинено на території цієї держави; або

b) злочин вчинено на борту судна, яке ходить під прапором цієї держави, або повітряного судна, зареєстрованого відповідно до законодавства цієї держави на момент вчинення злочину; або

c) злочин вчинено громадянином цієї держави.

2. Держава-учасниця може також встановити свою юрисдикцію стосовно будь-якого такого злочину, коли:

a) злочин вчинено проти громадянина цієї держави; або

b) злочин вчинено проти державного чи урядового об'єкту цієї держави за кордоном, включаючи посольство або приміщення іншого дипломатичного чи консульського представництва цієї держави; або

c) злочин вчинено особою без громадянства, яка звичайно проживає на території цієї держави; або

d) злочин вчинено при спробі примусити цю державу вчинити будь-яку дію чи утриматися від неї; або

e) злочин вчинено на борту повітряного судна, що експлуатується урядом цієї держави.

3. При ратифікації, прийнятті, схваленні цієї Конвенції чи приєднанні до неї кожна держава-учасниця повідомляє Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про встановлення нею юрисдикції відповідно до пункту 2 цієї статті згідно зі своїм національним законодавством. У разі будь-яких змін відповідна держава-учасниця негайно повідомляє про це Генерального секретаря.

4. Кожна держава-учасниця також вживає заходів необхідних для встановлення її юрисдикції стосовно злочинів, зазначених у статті 2, у випадках, коли передбачуваний злочинець знаходиться на її території і вона не видає його жодній з держав-учасниць, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пунктів 1 чи 2 цієї статті.

5. Ця Конвенція не виключає здійснення кримінальної юрисдикції, встановленої державою-учасницею відповідно до її національного законодавства.

Стаття 10

1. Держава-учасниця, отримавши інформацію про те, що злочин, зазначений у статті 2, було вчинено чи вчиняється на її території або особа, яка вчинила чи можливо вчинила такий злочин, може знаходитись на її території, вживає заходи необхідні відповідно до її національного законодавства для розслідування фактів, вказаних в цій інформації.

2. Упевнившись, що обставини того вимагають,

держава-учасниця, на території якої знаходиться злочинець чи передбачуваний злочинець, вживає відповідно до свого національного законодавства належні заходи із забезпечення її присутності з метою кримінального переслідування чи видачі.

3. Будь-яка особа, стосовно якої вживаються заходи, згадані у пункті 2 цієї статті, має право:

a) негайно зв'язатися з найближчим відповідним представником держави, громадянином якої вона є, чи який іншим чином правомочний захищати права цієї особи, або, якщо вона є особою без громадянства, з представником держави, на території якої вона постійно проживає;

b) на відвідування її представником цієї держави;

c) бути поінформованою про свої права згідно з підпунктами (a) і (b).

4. Права, згадані у пункті 3 цієї статті, здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якої знаходиться злочинець чи передбачуваний злочинець, при чому згадане законодавство повинно забезпечувати можливість повністю досягти цілей, для яких призначені права, які надаються згідно з пунктом 3.

5. Положення пунктів 3 та 4 цієї статті не завдають шкоди праву будь-якої держави-учасниці, яка претендує на юрисдикцію, згідно з підпунктом (e) пункту 1 чи підпунктом (e) пункту 2 статті 9, просити Міжнародний комітет Червоного Хреста зв'язатися з передбачуваним злочинцем чи відвідати його.

6. Після того, як держава-учасниця відповідно до цієї статті взяла особу під варту, вона повинна безпосередньо чи через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй негайно повідомити державам-учасницям, які встановили юрисдикцію згідно з пунктами 1, 2 статті 9 та, якщо вона вважатиме за доцільне, будь-яким іншим зацікавленим державам-учасницям про факт знаходження такої особи під вартою та про обставини, що вимагають її утримання. Держава, яка провадить розслідування, передбачене пунктом 1 цієї статті, оперативно інформує згадані держави-учасниці про свої висновки та повідомляє, чи має вона намір здійснити юрисдикцію.

Стаття 11

1. Держава-учасниця, на території якої знаходиться передбачуваний злочинець, у випадках, до яких застосовується стаття 9, якщо вона не видає цю особу, зобов'язана без жодних виключень та незалежно від того, чи вчинено злочин на її території, та невиправданих зволікань передати справу своїм компетентним органам з метою кримінального переслідування шляхом проведення розгляду відповідно до свого законодавства. Ці органи приймають рішення у такий же спосіб, як і у разі вчинення будь-якого іншого тяжкого злочину згідно з законодавством цієї держави.

2. У всіх випадках, коли національне законодавство держави-учасниці дозволяє їй видати чи в іншій спосіб передати одного зі своїх громадян лише за умови, що така особа буде повернута до цієї держави для відбування покарання за вироком, винесеним в результаті судового розгляду чи розгляду справи в суді, для якого запитувалася видача чи передача цієї особи, і ця держава і держава, яка клопотала про видачу цієї особи, згодні з цим поверненням та іншими умовами, які вони можуть визнати доречними, такої обумовленої видачі чи передачі буде достатньо для виконання обов'язку, про який йдеться у пункті 1 цієї статті.

Стаття 12

Будь-якій особі, яку взято під варту або щодо якої застосовані будь-які інші заходи чи здійснюється розгляд відповідно до цієї Конвенції, гарантується справедливе поводження, у тому числі користування всіма правами і гарантіями відповідно до законодавства держави, на території якої ця особа знаходиться, та такими положеннями міжнародного права, які можуть бути застосовані, включаючи положення про права людини.

Стаття 13

1. Злочини, вказані у статті 2, вважаються такими, що підлягають включенню як злочини, що тягнуть видачу, у будь-який договір про видачу, укладений між будь-якими державами-учасницями до набуття чинності цією Конвенцією. Держави-учасниці зобов'язуються включити такі злочини як злочини, що тягнуть видачу, в усі договори про видачу, що будуть згодом укладатися між ними.

2. Коли держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю договору, одержує прохання про видачу від іншої держави-учасниці, з якою

вона не має договору про видачу, запитувана держава може за своїм розсудом розглядати цю Конвенцію як правову підставу для видачі у зв'язку зі злочинами, зазначеними в статті 2. Видача здійснюється з дотриманням інших умов, передбачених законодавством запитуваної держави.

3. Держави-учасниці, які обумовлюють видачу наявністю договору, розглядають у відносинах між собою злочини, зазначені в статті 2, як злочини, що тягнуть видачу, із дотриманням умов, передбачених законодавством запитуваної держави.

4. У разі необхідності злочини, вказані у статті 2, розглядаються державами-учасницями для цілей видачі, як би вони були вчинені не тільки в місці їхнього вчинення, але й на території держав, які встановили свою юрисдикцію відповідно до пунктів 1 і 2 статті 9.

5. Положення всіх договорів і домовленостей про видачу між державами-учасницями у зв'язку зі злочинами, зазначеними в статті 2, вважаються зміненими у відносинах між державами-учасницями у тій мірі, у якій вони несумісні з цією Конвенцією.

Стаття 14

1. Держави-учасниці надають одна одній максимальну допомогу у зв'язку з розслідуваннями, кримінальними переслідуваннями чи процедурами видачі, початими стосовно злочинів, зазначених у статті 2, включаючи сприяння в отриманні наявних у них доказів, необхідних для розгляду.

2. Держави-учасниці виконують свої зобов'язання з пункту 1 цієї статті відповідно до будь-яких договорів чи іншими домовленостями про взаємну правову допомогу, що можуть існувати між ними. У разі відсутності таких договорів чи домовленостей держави-учасниці надають одна одній допомогу відповідно до їх національного законодавства.

Стаття 15

Жоден із злочинів, вказаних у статті 2, не розглядається для цілей видачі чи взаємної правової допомоги як політичний злочин, чи злочин, зв'язаний з політичним злочином, чи злочин, викликаний політичними мотивами. Тому зв'язані з таким злочином прохання про видачу чи взаємну правову допомогу не може бути відхилена лише на тій підставі, що вони стосуються політичного злочину чи злочину, зв'язаного з політичним злочином, чи злочину, викликаного політичними мотивами.

Стаття 16

Ніщо в цій Конвенції не повинне тлумачитися як таке, що накладає зобов'язання видавати будь-яку особу чи надавати взаємну допомогу, якщо запитувана держава має вагомі підстави вважати, що прохання про видачу у зв'язку зі злочинами, згаданими в статті 2, чи про взаємну правову допомогу стосовно таких злочинів має на меті судове переслідування чи покарання цієї особи через її расу, віросповідання, громадянство, етнічне походження чи політичних переконань, або, що задоволення цього прохання нанесло б збиток положенню цієї особи по кожній з цих причин.

Стаття 17

1. Особа, що перебуває під вартою чи відбуває строк тюремного ув'язнення в одній державі-учасниці і присутність якої в іншій державі-учасниці необхідна для цілей дачі показань, встановлення особи чи надання іншої допомоги в одержанні доказів для розслідування чи кримінального переслідування у зв'язку зі злочинами відповідно до цієї Конвенції, може бути передане з дотриманням наступних умов:

a) ця особа вільно дає на те свою згоду на основі повної інформації; та

b) компетентні влади обох держав дійшли згоди на таких умовах, які ці держави можуть визначити прийнятними.

2. Для цілей цієї статті:

a) держава, якій передається особа, правомочна й зобов'язана тримати передану особу під вартою, якщо тільки держава, яка передала цю особу, не просила про інше чи не санкціонувала інше;

b) держава, якій передана особа, без затримок виконує своє зобов'язання по поверненню цієї особи в розпорядження держави, яка раніше передало цю особу, як це було погоджено заздалегідь чи як це було іншим чином погоджено компетентними владами обох держав;

c) держава, якій передана особа, не повинна вимагати від держави, яка передала цю особу, порушення процедури видачі для її повернення;

d) переданій особі в строк покарання, яке вона відбувала в державі, з якої вона передана, зараховується в строк утримання під вартою в державі, із якої вона передана.

3. Без згоди держави-учасниці, у

зв'язку з яким відповідно до цієї статті повинна бути передана та чи інша особа, незалежно від її громадянства, не підлягає переслідуванню чи утриманню під вартою і не може бути піддана будь-якому іншому обмеженню щодо її особистої свободи на території держави, якій передана ця особа, а у зв'язку з діями або винесеними щодо неї вироками до її вибуття з території держави, з якої вона передана.

Стаття 18

1. Захопивши або іншим чином установивши свій контроль над радіоактивним матеріалами, пристроями або ядерними об'єктами після того, як було вчинено злочин, передбачений статтею 2, держава-учасниця, що володіє ними:

a) приймає заходів з метою знешкодити радіоактивний матеріал, пристрій або ядерний об'єкт;

b) забезпечує, щоб будь-який ядерний матеріал зберігався у відповідності із застосовуваними гарантіями Міжнародного агентства з атомної енергії;

c) враховує рекомендації з фізичного захисту і стандарти у сфері охорони здоров'я і безпеки, опубліковані Міжнародним агентством з атомної енергії.

2. Після завершення будь-яких проваджень, пов'язаних із злочином, передбаченим статтею 2, або раніше, якщо цього вимагає міжнародне право, після консультацій (зокрема про умови повернення та зберігання) з зацікавленими державами-учасницями будь-який радіоактивний матеріал, пристрій або ядерний об'єкт повертається державі-учасниці, котрій вони належать, державі-учасниці, громадянином або мешканцем котрої є фізична або юридична особа, яка є власником такого радіоактивного матеріалу, пристрою або об'єкту, або державі-учасниці, з території якої вони були викрадені чи іншим чином незаконно отримані.

3 (1). Якщо національне або міжнародне право забороняє державі-учасниці повертати або приймати такий радіоактивний матеріал, пристрій чи ядерний об'єкт або якщо про це домовляються заінтересовані держави-учасниці, то за умови дотримання пункту 3 (2) цієї статті держава-учасниця, що володіє радіоактивним матеріалом, пристроями чи ядерними об'єктами, продовжує здійснювати заходи, передбачені пунктом 1 цієї статті; такі радіоактивні матеріали, пристрої або ядерні об'єкти використовуються виключно у мирних цілях.

3 (2). Якщо для держави-учасниці, що володіє радіоактивним матеріалом, пристроями або ядерними об'єктами, володіння ними є незаконним, то ця держава забезпечує, щоб вони якнайшвидше були передані у розпорядження держави, для якої таке володіння є законним, і яка, коли це необхідно, дала згоду, відповідну до вимог пункту 1 цієї статті, під час консультації з цією державою, з метою їх знешкодження: такі радіоактивні матеріали, пристрої або ядерні об'єкти використовуються виключно у мирних цілях.

4. Якщо радіоактивні матеріали, пристрої або ядерні об'єкти, передбачені в пунктах 1 та 2 цієї статті, не належать жодній державі-учасниці або громадянину чи мешканцю держави-учасниці та не були викрадені або іншим чином незаконно отримані з території держави-учасниці або, якщо жодна з держав не бажає отримувати такий предмет у відповідності з пунктом 3 цієї статті, то за умови додержання пункту 3 (2) цієї статті після консультації між зацікавленими державами та будь-якими відповідними міжнародними організаціями приймається окреме рішення про те, як з ними розпорядитись.

5. Для цілей пунктів 1, 2, 3 та 4 цієї статті держава-учасниця, що володіє радіоактивним матеріалом, пристроєм або ядерним об'єктом, може прохати про допомогу і співробітництво інші держави-учасниці, зокрема зацікавлені держави, і будь-які відповідні міжнародні організації, зокрема Міжнародне агентство з атомної енергії. Державам-учасницям і відповідним міжнародним організаціям рекомендується надавати допомогу у відповідності із цим пунктом у максимально можливому ступені.

6. Державам-учасницям, що займаються розпорядженням радіоактивним матеріалом, пристроєм або ядерним об'єктом чи збереженням у відповідності із цією статтею, інформують Генерального директора Міжнародного агентства з атомної енергії про те, яким чином вони розпорядились таким предметом або зберегли його. Генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії направляє цю інформацію

іншим державам-учасницям.

7. Якщо у зв'язку із злочином, передбаченим статтею 2, відбулося розповсюдження, то ніщо в цій статті жодним чином не торкається норм міжнародного права, що передбачають відповідальність за ядерну шкоду, або інші норми міжнародного права.

Стаття 19

Держава-учасниця, в якій можливий злочинець піддається кримінальному переслідуванню, повідомляє у відповідності із своїм національним законодавством або тимчасовими процедурами про кінцеві результати розгляду Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, який направляє цю інформацію іншим державам-учасницям.

Стаття 20

Держави-учасниці проводять консультації між собою безпосередньо або через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй та за допомогою міжнародних організацій, де це необхідно, консультації для забезпечення ефективної реалізації цієї Конвенції.

Стаття 21

Держави-учасниці виконують зобов'язання за цією Конвенцією таким чином, щоб це відповідало принципам суверенної рівності та територіальної цілісності держав і принципу невтручання у внутрішні справи інших держав.

Стаття 22

Ніщо в цій Конвенції не надає державам-учасницям право здійснювати на території іншої держави-учасниці юрисдикцію та функцію, які належать виключно до компетенції органів влади цієї іншої держави-учасниці відповідно до її національного законодавства.

Стаття 23

1. Будь-який спір між двома чи більше державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не може бути врегульований шляхом переговорів протягом розумного строку, передається на прохання однієї з них до арбітражу. Якщо за шість місяців від дня звернення з проханням до арбітражу сторони не можуть домовитися про його організацію, будь-яка сторона може передати спір до Міжнародного Суду, звернувшись із заявою у відповідності із Статутом Суду.

2. Кожна держава може під час підписання, ратифікації, прийняття, схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї заявити про те, що вона не вважає себе зв'язаною положеннями пункту 1 цієї статті. Інші держави-учасниці не будуть зв'язані положеннями пункту 1 стосовно будь-якої іншої держави-учасниці, яка заявила про таке застереження.

3. Будь-яка держава, яка заявила про застереження відповідно до пункту 2 цієї статті, може у будь-який час зняти це застереження шляхом повідомлення Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 24

1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами від 14 вересня 2005 року до 31 грудня 2006 року в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку.

2. Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

3. Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 25

1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після передачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцять другої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує, приймає або схвалює цю Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання двадцять другої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання, Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання цією державою своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання.

Стаття 26

1. Держава-учасниця може пропонувати до цієї Конвенції поправки. Пропоновані поправки подаються Депозитарію, який негайно направляє їх до всіх держав-учасниць.

2. При отриманні прохання більшості держав-учасниць про скликання конференції для розгляду пропонованих поправок Депозитарій запрошує всі держави-учасниці взяти участь в такій конференції, яка проводиться не раніше, ніж через три місяці після направлення запрошень.

3. Учасники конференції здійснюють все можливе для прийняття поправок консенсусом. Якщо це

видається неможливим, поправки приймаються більшістю в дві третини голосів всіх держав-учасниць. Депозитарій негайно направляє будь-які прийняті на конференції поправки всім державам-членам.

4. Поправка, прийнята у відповідності до пункту 3 цієї статті, набирає чинності для кожної держави-учасниці, яка здає на зберігання свій документ на ратифікацію, прийняття, приєднання або схвалення поправки, на тридцятий день після дати здачі двома третинами держав-учасниць своїх відповідних документів на зберігання. Після цього поправка набирає чинності для будь-якої держави-учасниці на тридцятий день від дати здачі на зберігання відповідного документа цієї держави.

Стаття 27

1. Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

2. Денонсація набирає чинності після спливу одного року з дати отримання повідомлення Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 28

Оригінал цієї Конвенції, тексти якої англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами є рівно автентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, котрий направляє завірені копії цієї Конвенції всім державам.

НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЧОГО особи, належним чином на те уповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію, відкриту для підписання в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку 14 вересня 2005 року.

____________