Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

КОНВЕНЦІЯ

про захист прав і основних свобод людини

(РИМ, 4.XI.1950)1

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 04.11.50 р.

ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 17.07.97 р. (текст ратифіковано із заявами та застереженнями)

ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 11.09.97 р.

____________

1 Текст англійською мовою див. видання "European Treaty Series" (ETS), N 5. Текст Конвенції включає поправки, внесені згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21.09.1970. Протоколу N 5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20.12.1971, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 01.01.1990, а також містить текст Протоколу N 2 (ETS, N 44), який відповідно до пункту 3 статті 5 цього Протоколу є складовою частиною Конвенції з 21 вересня 1970 року, дати набрання ним чинності. (Переклад Конвенції та протоколів до неї з англійської мови Є.М. Вишневського).

Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи,

беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року,

враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне і ефективне визнання і дотримання прав, які в ній проголошені,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із методів, за допомогою якого ця мета має бути досягнута, є дотримання і подальше здійснення прав і основних свобод людини,

знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і які найкращим чином здійснюються, з одного боку, завдяки дійовій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать,

сповнені рішучості як уряди європейських країн, що дотримуються єдиних думок і мають спільну спадщину в політичних традиціях, ідеалах, свободі і верховенстві права, зробити перші кроки для забезпечення колективного здійснення деяких із прав, проголошених в Загальній декларації,

погодились про таке:

Стаття 1

Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розділ I

Стаття 2

1. Право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути умисне позбавлена життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання її винною у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

а) при захисті будь-якої людини від незаконного насильства;

b) при здійсненні законного арешту або при запобіганні втечі людини, що законно перебуває під вартою;

c) у діях, законно вчинених з метою придушення бунту або заколоту.

Стаття 3

Жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання.

Стаття 4

1. Жодна людина не може перебувати в рабстві або в підневільному стані.

2. Жодна людина не може бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці.

3. Для цілей цієї статті термін "примусова чи обов'язкова праця" не охоплює:

a) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції, або під час умовного звільнення від такого ув'язнення;

b) будь-яку службу військового характеру або, у випадку відмови від неї з релігійних чи політичних мотивів у країнах, де така відмова визнається, службу, визначену замість обов'язкової військової служби;

c) будь-яку службу, яка повинна виконуватися у випадку надзвичайного стану або стихійного лиха, що загрожує життю чи добробуту суспільства;

d) будь-яку роботу чи службу, яка становить собою звичайні громадянські обов'язки.

Стаття 5

1. Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як:

a) законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом;

b) законний арешт або затримання людини за невиконання

законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;

c) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обгрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним правоохоронним органом;

e) законне затримання людей для запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання людини, здійсненні з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, або людини, відносно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

2. Кожна заарештована людина повинна негайно бути поінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту і про будь-яке обвинувачення проти неї.

3. Кожна людина, заарештована або затримана згідно з положенням пункту 1 (c) цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд.

4. Кожна людина, позбавлена волі внаслідок арешту або затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожна людина, яка стала жертвою арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування збитків.

Стаття 6

1. Кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Судове рішення оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинною доти, поки її вину не буде доведено згідно з законом.

3. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має якнайменш такі права:

a) бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї;

b) мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків, що свідчать проти неї, або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти неї;

e) отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляє мовою, яка використовується у суді.

Стаття 7

1. Жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання більш тяжке від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального злочину.

2. Ця стаття не виключає судового розгляду і покарання будь-якої людини за будь-які дії або бездіяльність, які на час їх вчинення становили кримінальний злочин згідно із загальними принципами

права, визнаними цивілізованими націями.

Стаття 8

1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування.

2. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 9

1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособове, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів.

2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я і моралі або для захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 10

1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 11

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.

Стаття 12

Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.

Стаття 13

Кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Стаття 14

Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 15

1. Під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вжити заходів, які не відповідають її зобов'язанням за цією Конвенцією, виключно в тих межах, які зумовлені гостротою становища, якщо такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням за міжнародним правом.

2. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, за винятком випадків смерті внаслідок законного застосування сили, або від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.

3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка використовує це право відступу від своїх зобов'язань, повною мірою інформує Генерального секретаря Ради Європи про всі вжиті нею заходи і про

причини їхнього вжиття. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такі заходи були припинені і з якого часу положення Конвенції знову повністю виконуються.

Стаття 16

Ніщо в статтях 10, 11 і 14 не розглядається як перешкода запровадженню Високими Договірними Сторонами обмежень на політичну діяльність іноземців.

Стаття 17

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких із тих прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції.

Стаття 18

Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо згаданих прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Розділ II

Стаття 19

Для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за цією Конвенцією створюються:

a) Європейська комісія з прав людини, далі "Комісія";

b) Європейський суд з прав людини, далі "Суд".

Розділ III

Стаття 202

____________

2 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

1. Комісія складається із такого числа членів, яке відповідає кількості Високих Договірних Сторін. Серед членів Комісії не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави.

2. Комісія здійснює свою діяльність на пленарних засіданнях. Однак вона може створювати палати у складі не менше семи членів кожна. Палати можуть розглядати подані згідно зі статтею 25 цієї Конвенції заяви, які можуть розбиратися на основі встановленого прецедентного права або які не порушують серйозних питань щодо тлумачення або застосування Конвенції. За винятком цього обмеження та положень пункту 5 цієї статті, створені палати виконують усі функції, якими Конвенція наділяє Комісію.

Член Комісії, обраний за поданням Високої Договірної Сторони, проти якої подана заява, має право брати участь у засіданнях палати, на розгляд якої ця заява надіслана.

3. Комісія може створювати комітети, кожний з яких складається принаймні з трьох членів і які мають повноваження, дійсні при одностайному голосуванні, вирішувати про неприйнятність або виключення із реєстру справ заяви, поданої згідно зі статтею 25, якщо таке рішення може бути прийняте без подальшого розгляду.

4. Палата або комітет може у будь-який час відмовитися від своїх повноважень на користь пленарного засідання Комісії, яка також має право віддати розпорядження про передачу на її розгляд будь-якої заяви, надісланої на розгляд палати або комітету.

5. Виключною компетенцією пленарного засідання Комісії є:

a) розгляд заяв, поданих згідно зі статтею 24;

b) передача справи до Суду відповідно до статті 48 (а);

c) встановлення правил процедури відповідно до статті 36.

Стаття 213

____________

3 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

1. Члени Комісії обираються Комітетом міністрів абсолютною більшістю голосів із списку осіб, що складає Президія Консультативної асамблеї; кожна група представників Високих Договірних Сторін у Консультативній асамблеї висуває трьох кандидатів, з яких принаймні два мають бути її громадянами.

2. По можливості така сама процедура застосовується при довиборах до Комісії у випадку подальшого приєднання до Конвенції інших держав, а також при заповненні вакансій, що виникли.

3. Кандидати повинні мати високі моральні якості, кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або визнаний авторитет у галузі внутрішньодержавного чи міжнародного права.

Стаття 224

____________

4 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року.

1. Члени Комісії обираються строком на шість років. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень семи із тих членів, які були обрані на перших виборах, спливає по закінченні трирічного періоду.

2. Члени, повноваження яких мають закінчитися в кінці першого

трирічного періоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після перших виборів.

3. З метою забезпечення поновлення кожні три роки, по можливості, половини членів Комісії, Комітет міністрів може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного чи більше членів, які мають бути обрані, становитиме період, інший ніж шість років, але не більше дев'яти і не менше трьох років.

4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один строк повноважень і коли Комітет міністрів застосовує вищевикладений пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж після виборів.

5. Член Комісії, обраний для заміщення члена, строк повноважень якого не минув, обіймає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.

6. Члени Комісії обіймають свої посади до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують займатися тими справами, які вони вже прийняли на розгляд.

Стаття 235

____________

5 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Члени Комісії беруть участь у засіданнях Комісії у своїй особистій якості. Упродовж строку своїх повноважень вони не можуть обіймати посади, які є несумісними з їх незалежністю і неупередженістю як членів Комісії або не відповідають вимогам цієї посади.

Стаття 24

Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Комісії через Генерального секретаря Ради Європи питання про будь-яке порушення положень цієї Конвенції іншою Високою Договірною Стороною.

Стаття 25

1. Комісія може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у цій Конвенції, за умови, якщо Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу, заявила про те, що визнає компетенцію Комісії приймати такі заяви. Ті з Високих Договірних Сторін, які заявили про це, зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

2. Високі Договірні Сторони можуть робити такі заяви на конкретно визначений період.

3. Ці заяви здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає їх копії Високим Договірним Сторонам і публікує їх.

4. Комісія виконує функції, передбачені в цій статті, лише в тому випадку, якщо не менше шести Високих Договірних Сторін зробили заяви згідно з попередніми пунктами.

Стаття 26

Комісія може прийняти питання до розгляду тільки після того, як були вичерпані всі національні засоби, згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

Стаття 27

1. Комісія не розглядає заяви, подані відповідно до статті 25, якщо вони:

a) анонімні, або

b) за своєю суттю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Комісією або вже розглядалось шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вони не містять відповідної нової інформації.

2. Комісія вважає неприйнятною будь-яку заяву, подану згідно зі статтею 25, якщо ця заява, на її думку, несумісна з положеннями цієї Конвенції, явно необгрунтована або є зловживанням права на оскарження.

3. Комісія відхиляє будь-яку подану їй заяву, якщо вона вважає цю заяву неприйнятною на підставі статті 26.

Стаття 286

____________

6 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

1. Якщо Комісія приймає подану їй заяву:

a) вона з метою встановлення фактів проводить разом з представниками сторін розгляд заяви і, якщо необхідно, розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють всі необхідні умови після обміну думками з Комісією;

b) в той же час вона надає свої послуги заінтересованим сторонам з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поважання прав людини, визначених у цій Конвенції.

2. Якщо Комісії вдається досягти дружнього врегулювання, вона складає доповідь, яка надсилається

заінтересованим державам, Комітету міністрів і Генеральному секретарю Ради Європи для опублікування. Ця доповідь містить стислий виклад фактів і досягнутого рішення.

Стаття 297

____________

7 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року.

Після того як Комісія прийняла заяву, подану відповідно до статті 25, вона, однак, може більшістю у дві третини голосів своїх членів відхилити цю заяву, якщо у ході її розгляду вона виявила наявність однієї з підстав відхилення заяви, передбачених у статті 27.

У цьому випадку ухвалене рішення доводиться до відома сторін.

Стаття 308

____________

8 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

1. Комісія може на будь-якій стадії розгляду виключити заяву із реєстру справ, якщо обставини дозволяють зробити висновок, що:

a) заявник не має наміру продовжувати підтримувати свою заяву, або

b) спір уже вирішено, або

c) на будь-якій іншій підставі, встановленій Комісією, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Однак Комісія продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає поважання прав людини, визначених у цій Конвенції.

2. Якщо Комісія вирішує виключити заяву із свого реєстру після її прийняття, вона складає доповідь, яка містить виклад фактів і рішення про виключення заяви із реєстру, а також виклад причин такого рішення. Доповідь надсилається сторонам і Комітету міністрів для інформації. Комісія може її опублікувати.

3. Комісія може вирішити знову внести заяву до свого реєстру справ, якщо вона вважає, що обставини це виправдовують.

Стаття 319

____________

9 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

1. Якщо розгляд заяви не був доведений до кінця відповідно до статей 28 (пункт 2), 29 або 30, Комісія складає доповідь про факти і робить свій висновок стосовно того, чи свідчать встановлені факти про порушення відповідною державою своїх зобов'язань за Конвенцією. Ця доповідь може містити особисті точки зору членів Комісії з цього питання.

2. Доповідь надсилається Комітету міністрів. Вона також надсилається заінтересованим державам, які, однак, не мають права публікувати її.

3. Коли доповідь надсилається Комітету міністрів, Комісія може робити такі пропозиції, які вона вважає за необхідне.

Стаття 32

1. Якщо питання не передається до Суду відповідно до статті 48 цієї Конвенції протягом тримісячного періоду від дати передачі доповіді Комітету міністрів, Комітет міністрів вирішує більшістю у дві третини голосів членів, які мають право брати участь в засіданнях Комітету, чи мало місце порушення Конвенції.

2, У випадку визнання факту порушення Конвенції Комітет міністрів визначає строк, впродовж якого відповідна Висока Договірна Сторона повинна вжити заходів, які вимагаються рішенням Комітету міністрів.

3. Якщо відповідна Висока Договірна Сторона не вжила задовільних заходів впродовж встановленого строку, Комітет міністрів вирішує більшістю голосів, передбаченою у пункті 1 вище, які дії повинні бути вжиті на виконання його першого рішення, і публікує відповідну доповідь.

4. Високі Договірні Сторони зобов'язуються вважати обов'язковим для себе будь-яке рішення, яке Комітет міністрів може прийняти на виконання попередніх пунктів.

Стаття 33

Комісія проводить свої засідання за закритими дверима.

Стаття 3410

____________

10 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

За винятком положень статей 20 (пункт 3) і 29, Комісія приймає свої рішення більшістю голосів членів, що є присутніми та голосують.

Стаття 35

Комісія проводить свої засідання за необхідністю. Засідання скликаються Генеральним секретарем Ради Європи.

Стаття 36

Комісія встановлює свої власні правила процедури.

Стаття 37

Діяльність секретаріату Комісії забезпечує Генеральний секретар Ради Європи.

Розділ IV

Стаття 38

Європейський суд з прав людини складається з такого числа суддів, яке відповідає кількості членів Ради Європи. Серед членів Суду не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави.

Стаття 39

1. Члени Суду обираються Консультативною асамблеєю більшістю поданих голосів із списку осіб, висунутих членами Ради Європи; кожний член Ради висуває трьох кандидатів, з яких принаймні два повинні бути його громадянами.

2. По можливості, така ж процедура застосовується при довиборах до Суду у випадку прийому нових членів до Ради Європи, а також при заповненні вакансій, що виникли.

3. Кандидати повинні мати високі моральні якості, кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.

Стаття 4011

____________

11 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

1. Члени Суду обираються строком на дев'ять років. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень чотирьох з тих членів, які були обрані на перших виборах, спливає по закінченні трирічного періоду, а строк повноважень решти чотирьох членів - по закінченні шестирічного періоду.

2. Члени Суду, повноваження яких мають спливти по закінченні першого трирічного і шестирічного періоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після перших виборів.

3. З метою забезпечення поновлення кожні три роки, по можливості, однієї третини членів Суду, Консультативна асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного чи більше членів Суду, які мають бути обрані, становитиме період, інший ніж дев'ять років, але не більше дванадцяти і не менше шести років.

4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один строк повноважень і коли Консультативна асамблея застосовує викладений вище пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж після виборів.

5. Член Суду, обраний для заміщення члена, строк повноважень якого не сплив, обіймає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.

6. Члени Суду обіймають свою посаду до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують займатися тими справами, які вони вже прийняли на розгляд.

7. Члени Суду засідають у ньому в своїй особистій якості. Упродовж строку своїх повноважень вони не можуть обіймати посади, які є несумісними з їх незалежністю і неупередженістю як членів Суду або не відповідають вимогам цієї посади.

Стаття 4112

____________

12 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Суд обирає свого Голову і одного або двох заступників Голови строком на три роки. Вони можуть бути переобрані.

Стаття 42

Члени Суду за кожний день виконання своїх обов'язків одержують винагороду, розмір якої визначається Комітетом міністрів.

Стаття 4313

____________

13 Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.

Для розгляду кожної справи, переданої до Суду, Суд створює палату із дев'яти суддів. Членом палати ex-officio засідає суддя - громадянин будь-якої держави, яка є стороною в спорі, або, за його відсутності, особа, яка визначається на вибір такої держави і засідає як суддя; прізвища решти суддів визначаються Головою Суду за жеребом перед початком розгляду справи.

Стаття 44

Право передавати справу в Суд мають тільки Високі Договірні Сторони і Комісія.

Стаття 45

Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції і які Високі Договірні Сторони або Комісія передають йому на розгляд відповідно до статті 48.

Стаття 46

1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може в будь-який час заявити, що вона визнає обов'язковою ipso facto і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, які стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції.

2. Згадані вище заяви можуть

робитися безумовно, або на засадах взаємодомовленості між декількома чи деякими Високими Договірними Сторонами, або на визначений період.

3. Ці заяви здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає їх копії Високим Договірним Сторонам.

Стаття 47

Суд може прийняти справу до провадження тільки після того, як Комісія визнає марність зусиль по дружньому врегулюванню справи, і протягом тримісячного строку, передбаченого статтею 32.

Стаття 48

За умови, якщо заінтересована Висока Договірна Сторона, коли вона одна, або заінтересовані Високі Договірні Сторони, коли їх більше однієї, визнають обов'язковою юрисдикцію Суду, або, за відсутності визнання юрисдикції Суду, за згодою заінтересованої Високої Договірної Сторони, коли вона одна, або заінтересованих Високих Договірних Сторін, коли їх більше однієї, справу на розгляд Суду можуть передати:

a) Комісія;

b) Висока Договірна Сторона, громадянин якої здогадно є жертвою порушення прав;

c) Висока Договірна Сторона, яка передала справу до Комісії;

d) Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу.

Стаття 49

У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішується рішенням Суду.

Стаття 50

Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід юридичного або будь-якого іншого органу Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов'язанням за цією Конвенцією, а також якщо внутрішнє законодавство цієї Сторони передбачає лише часткове відшкодування наслідків такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, ухвалює рішення про справедливе відшкодування потерпілій стороні.

Стаття 51

1. Рішення Суду повинні бути умотивовані.

2. Якщо рішення повністю або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти свою думку окремо.

Стаття 52

Рішення Суду є остаточним.

Стаття 53

Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

Стаття 54

Рішення Суду надсилається Комітету міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Стаття 55

Суд встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру.

Стаття 56

1. Перші вибори членів Суду проводяться після того, як кількість заяв Високих Договірних Сторін, згаданих у статті 46, досягне восьми.

2. Жодна справа не може бути передана до Суду до цих виборів.

Розділ V

Стаття 57

На прохання Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договірна Сторона дає роз'яснення щодо того, яким чином її внутрішнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цієї Конвенції.

Стаття 58

Витрати Комісії та Суду сплачуються Радою Європи.

Стаття 59

Члени Комісії і Суду під час виконання своїх обов'язків користуються привілеями та імунітетами, передбаченими в статті 40 Статуту Ради Європи і в угодах, укладених згідно з цією статтею.

Стаття 60

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права і основні свободи людини, які можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, в якій вона бере участь.

Стаття 61

Ніщо в цій Конвенції не зашкоджує повноваженням Комітету міністрів, наданим йому Статутом Ради Європи.

Стаття 62

Високі Договірні Сторони домовляються, що вони без спеціальної згоди не користуватимуться підписаними між ними чинними договорами, угодами або деклараціями для вирішення, шляхом оскарження, спору, який виник внаслідок тлумачення або застосування цієї Конвенції, засобами врегулювання спорів, не передбаченими цією Конвенцією.

Стаття 63

1. Будь-яка держава може під час ратифікації або в будь-який інший час після цього заявити у повідомленні на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дія цієї Конвенції поширюється на всі або деякі з територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

2. Дія Конвенції поширюється на територію (території), визначену в повідомленні, на тридцятий день після одержання цього повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

3. Положення цієї Конвенції застосовуються до таких територій з належним

урахуванням, однак, місцевих вимог.

4. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може в будь-який час після цього заявити від імені однієї або декількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Комісії приймати скарги від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 25 цієї Конвенції.

Стаття 64

1. Будь-яка держава під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може заявити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний у цей час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються.

2. Будь-яке застереження, заявлене згідно з цією статтею, повинно містити короткий виклад відповідного закону.

Стаття 65

1. Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки після закінчення п'яти років від дня приєднання до неї і через шість місяців після передачі відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони.

2. Така денонсація не звільняє відповідну Високу Договірну Сторону від її зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути здійсненим нею до дати, з якої денонсація набрала чинності.

3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути і учасницею цієї Конвенції на тих же умовах.

4. Відповідно до положень попередніх пунктів Конвенція може бути денонсована стосовно будь-якої території, на яку було поширено її дію згідно з заявою, зробленою на підставі статті 63.

Стаття 66

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Конвенція набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.*

____________

* Документи про ратифікацію Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини були передані на зберігання до Ради Європи 11 вересня 1997 р.

3. Для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради Європи про набрання Конвенцією чинності, про Високі Договірні Сторони, які ратифікували її, і про здачу на зберігання в подальшому всіх ратифікаційних грамот.

Вчинено в Римі четвертого дня листопада місяця 1950 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі, яка її підписала.

ПРОТОКОЛ N 2

про надання Європейському суду з прав людини повноважень робити консультативні висновки

Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

беручи до уваги положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі - "Конвенція"), і зокрема статтю 19, яка передбачає створення, в числі інших органів, Європейського суду з прав людини (далі - "Суд"),

вважаючи за доцільне надати Суду повноваження робити консультативні висновки за певних умов,

погодились про таке:

Стаття 1

1. Суд може на запит Комітету міністрів робити консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції і протоколів до неї.

2. Такі висновки не поширюються на питання, які стосуються змісту та обсягу прав і свобод, визначених у розділі I Конвенції та протоколах до неї, або на будь-яке інше питання, яке Комісія, Суд або Комітет міністрів можуть розглядати внаслідок будь-якого провадження, яке може бути порушене відповідно до Конвенції.

3. Рішення Комітету міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку Суду приймається більшістю у дві третини голосів представників, які мають право брати участь у засіданнях Комітету.

Стаття 2

Суд вирішує, чи відповідає його консультативній компетенції, визначеній в статті 1 цього Протоколу, запит Комітету міністрів щодо консультативного висновку.

Стаття 3

1. Для розгляду запитів щодо консультативного висновку Суд збирається на пленарне засідання.

2. Консультативні висновки Суду мають бути умотивовані.

3. Якщо консультативний висновок цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право окремо викласти свою думку.

4. Консультативні висновки Суду надсилаються Комітету міністрів.

Стаття 4

Повноваження Суду згідно зі статтею 55 Конвенції поширюються на встановлення таких правил і визначення такої процедури, які Суд може вважати необхідними для цілей цього Протоколу.

Стаття 5

1. Цей Протокол відкрито для підписання державами - членами Ради Європи, які підписали Конвенцію і які можуть стати його учасниками шляхом:

a) підписання без застереження щодо ратифікації або прийняття;

b) підписання із застереженням щодо ратифікації або прийняття з подальшою ратифікацією або прийняттям.

Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Цей Протокол набирає чинності, як тільки всі держави - учасниці Конвенції стануть учасницями Протоколу відповідно до положень пункту 1 цієї статті.

3. З дня набрання цим Протоколом чинності статті 1 - 4 становлять складову частину Конвенції.

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени Ради про:

a) будь-яке підписання без застереження щодо ратифікації або прийняття;

b) будь-яке підписання із застереженням щодо ратифікації або прийняття;

c) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття;

d) дату набрання чинності цим Протоколом згідно з пунктом 2 цієї статті.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шостого дня травня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

ПЕРШИЙ ПРОТОКОЛ

(Париж, 20.III.1952)14

____________

14 Текст англійською мовою див. видання "European Treaty Series", N 9.

Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи,

сповнені рішучості зробити кроки для забезпечення колективного здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі I Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі - "Конвенція"),

погодились про таке:

Стаття 1

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Стаття 2

Жодна людина не може бути позбавлена права на освіту. Держава під час виконання будь-яких функцій, які вона взяла на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків відповідно до їхніх власних релігійних і філософських переконань забезпечувати освіту і навчання дітей.

Стаття 3

Високі Договірні Сторони зобов'язуються Проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади.

Стаття 4

Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації або в будь-який інший час після цього надіслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які визначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

Будь-яка Висока Договірна Сторона,

яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

Стаття 5

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

Стаття 6

Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності від дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації.

Вчинено в Парижі двадцятого березня місяця 1952 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному уряду, який його підписав.

ПРОТОКОЛ N 4,

який гарантує деякі права і свободи, не передбачені Конвенцією і Першим Протоколом до неї

(Страсбург, 16.IX.1963)15

____________

15 Текст англійською мовою див. видання "European Treaty Series", N 46.

Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи,

сповнені рішучості зробити кроки для забезпечення колективного здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі I Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі - "Конвенція"), і в статтях 1 - 3 Першого Протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року,

погодились про таке:

Стаття 1

Жодна людина не може бути позбавлена волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання.

Стаття 2

1. Кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.

2. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

3. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

4. Права, викладені в пункті 1, у певних районах можуть також підлягати обмеженням, які запроваджуються згідно з законом і виправдовуються в демократичному суспільстві суспільними інтересами.

Стаття 3

1. Жодна людина не може бути вислана, шляхом здійснення індивідуальних або колективних заходів з території держави, громадянином якої вона є.

2. Жодна людина не може бути позбавлена права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

Стаття 4

Колективне вислання іноземців забороняється.

Стаття 5

1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації цього Протоколу або в будь-який інший час після цього надіслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які визначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

3. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на

підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей посилань у статтях 2 і 3 на територію держави.

Стаття 6

1. Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1 - 5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

2. Проте право на індивідуальне звернення, яке визнане заявою, зробленою на підставі статті 25 Конвенції, або визнання обов'язковою юрисдикції Суду в заяві, зробленій на підставі статті 46 Конвенції, не матиме чинності щодо цього Протоколу до тих пір, поки відповідна Висока Договірна Сторона зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикції щодо всіх або деяких із статей 1 - 4 цього Протоколу.

Стаття 7

1. Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання п'яти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності від дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

2. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шістнадцятого дня вересня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

ПРОТОКОЛ N 7

(Страсбург, 22.XI.1984)16

____________

16 Текст англійською мовою див. видання "European Treaty Series", N 117.

Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості зробити нові кроки для забезпечення колективного здійснення деяких прав і свобод за допомогою Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі - "Конвенція"),

погодились про таке:

Стаття 1

1. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і йому повинна бути надана можливість:

a) наводити доводи проти свого вислання;

b) вимагати перегляду своєї справи;

c) бути представленим з цією метою перед компетентним органом або особою чи особами, призначеними цим органом.

2. Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав, передбачених в пунктах 1.a, b та c цієї статті, коли таке вислання необхідне в інтересах громадського порядку або мотивується міркуванням національної безпеки.

Стаття 2

1. Кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначеної міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути здійсненим, регулюється законом.

2. Це право може бути предметом винятків, передбачених законом щодо малозначних злочинів, або у справах, у яких судом першої інстанції, що притяг до відповідальності відповідну особу, був найвищий суд або в яких відповідна особа була засуджена після апеляції на виправдувальний вирок.

Стаття 3

Якщо особа була остаточним рішенням визнана винною у вчиненні кримінального злочину і якщо винесений їй вирок був потім скасований або вона була помилувана на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно з законом або практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена повністю або частково з вини цієї особи.

Стаття 4

1. Жодна людина не

може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і кримінально-процесуального права цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають перегляду судового рішення згідно з законом і кримінально-процесуальним правом відповідної держави за новими або нововиявленими обставинами чи внаслідок грубої помилки в попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати процесу.

3. Жодні відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не дозволяються.

Стаття 5

Чоловік і жінка, що перебувають у шлюбі, мають рівні громадянські права і обов'язки у стосунках між собою і у відносинах з їхніми дітьми, щодо одруження, перебування в шлюбі і його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, які необхідні в інтересах дітей.

Стаття 6

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи затвердження може визначити територію (території), на яку поширюватиметься дія цього Протоколу, і визначити межі застосування нею його положень до такої території або таких територій.

2. Будь-яка держава може в подальшому в будь-який час надіслати на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, визначеної в цій заяві, або змінена шляхом передачі повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання або зміна заяви набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

4. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

5. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації, прийняття чи затвердження цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, можуть розглядатися як окремі території для цілей посилання у статті 1 на територію держави.

Стаття 7

1. Держави-учасниці розглядають положення статей 1 - 6 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

2. Проте право на індивідуальне звернення, яке визнане заявою, зробленою на підставі статті 25 Конвенції, або визнання обов'язковою юрисдикції Суду у заяві, зробленій на підставі статті 46 Конвенції, не матиме чинності щодо цього Протоколу до тих пір, поки відповідна держава не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикції щодо статей 1 - 5 цього Протоколу.

Стаття 8

Цей Протокол відкрито для підписання державами - членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю чи затвердженню. Держава - член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти чи затвердити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала Конвенцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 9

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати, на яку сім держав - членів Ради Європи висловили свою згоду про обов'язковість для них цього Протоколу згідно з положеннями статті 8.

2. Для будь-якої держави - члена, яка висловить свою згоду про обов'язковість для неї цього Протоколу після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 10

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всі держави-члени Ради Європи про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи затвердження;

c) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 6 і 9;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або будь-яку заяву, які стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять другого дня листопада місяця 1984 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі - члену Ради Європи.

ПРОТОКОЛ N 11,

який передбачає перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією про захист прав і основних свобод людини

Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі - "Конвенція"),

враховуючи нагальну необхідність перебудови контрольного механізму, створеного Конвенцією для забезпечення та підвищення ефективності захисту прав і основних свобод людини, головним чином у зв'язку із збільшенням кількості заяв та членів Ради Європи,

вважаючи за доцільне з цією метою внести поправки у деякі положення Конвенції для того, щоб, зокрема, замінити існуючі Європейську комісію та Європейський суд з прав людини новим постійним Судом,

враховуючи резолюцію N 1, ухвалену Європейською конференцією з прав людини на рівні міністрів, що відбулася у Відні 19 та 20 березня 1985 року,

враховуючи рекомендацію 1194 (1992), прийняту Парламентською асамблеєю Ради Європи 6 жовтня 1992 року,

враховуючи рішення про перебудову контрольного механізму Конвенції, ухвалене главами держав та урядів держав - членів Ради Європи у Віденській декларації 9 жовтня 1993 року,

погодились про таке:

Стаття 1

Існуючий текст розділів II - IV Конвенції (статті 19 - 56) і Протокол N 2, який надає Європейському суду з прав людини повноваження робити консультативні висновки, замінюються нижченаведеним розділом II Конвенції (статті 19 - 51):

"Розділ II

Європейський суд з прав людини

Стаття 19

Створення Суду

Для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі - "Суд"), який функціонує на постійній основі.

Стаття 20

Склад суддів

Суд складається з такого числа суддів, яке відповідає кількості Високих Договірних Сторін.

Стаття 21

Критерії добору суддів

1. Судді повинні мати високі моральні якості та кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.

2. Судді засідають в Суді у своїй особистій якості.

3. Впродовж строку їхніх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, несумісною з їх незалежністю, неупередженістю або вимогами, що пред'являються до штатних посадових осіб; усі питання, які виникають у зв'язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

Стаття 22

Вибори суддів

1. Судді обираються Парламентською асамблеєю від кожної Високої Договірної Сторони більшістю поданих голосів із трьох кандидатів, висунутих Високою Договірною Стороною.

2. Така ж процедура застосовується під час довиборів до Суду у випадку приєднання нових Високих Договірних Сторін, а також при заповненні вакансій, що виникли.

Стаття 23

Строк повноважень

1. Судді обираються строком на шість років. Вони можуть бути переобраними. Однак строк повноважень половини суддів, обраних на перших виборах, закінчується через три роки.

2. Судді, повноваження яких мають закінчитися в кінці першого трирічного періоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після їх обрання.

3. З метою забезпечення, по можливості, поновлення кожні три роки повноважень половини суддів, Парламентська асамблея може до

початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного або декількох суддів, які мають бути обраними, становитиме період, інший ніж шість років, але не більше дев'яти і не менше трьох років.

4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один строк повноважень і коли Парламентська асамблея застосовує попередній пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після виборів.

5. Суддя, обраний для заміщення судді, строк повноважень якого не минув, займає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.

6. Строк повноважень суддів закінчується, якщо вони досягають 70-річного віку.

7. Судді займають свою посаду до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують, однак, займатися тими справами, які вже знаходяться у них на розгляді.

Стаття 24

Звільнення

Жоден суддя не може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам не буде ухвалене іншими суддями більшістю у дві третини голосів.

Стаття 25

Канцелярія та судові секретарі

Суд має канцелярію, функції і організація якої визначаються у правилах процедури Суду. Суду у його діяльності надають допомогу судові секретарі.

Стаття 26

Пленарні засідання Суду

На пленарних засіданнях Суду:

a) обирається його Голова та один або два заступники Голови строком на три роки; вони можуть бути переобраними;

b) створюються палати на визначений строк;

c) обираються голови палат Суду; вони можуть бути переобраними;

d) приймаються правила процедури Суду; та

e) обираються Секретар Суду та один або декілька заступників Секретаря.

Стаття 27

Комітети, палати та Велика палата

1. Суд розглядає подані йому справи в комітетах із трьох суддів, палатах із семи суддів та Великій палаті із сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на визначений строк.

2. Як член палати та Великої палати ex officio засідає суддя, обраний від зацікавленої держави-учасниці або, у його відсутність чи у разі його неспроможності взяти участь у засіданні, особа, яка визначається за вибором такої держави і засідає як суддя.

3. До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інші судді, які визначаються відповідно до правил процедури Суду. Якщо справа передається на розгляд Великої палати згідно зі статтею 43, у Великій палаті не може засідати жоден суддя з палати, яка ухвалила судове рішення, за винятком голови палати та судді, який засідав від зацікавленої держави-учасниці.

Стаття 28

Заяви комітетів про неприйнятність

Комітет може, одностайним голосуванням, визнати неприйнятною або вилучити із свого реєстру справ індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо таке рішення може бути ухвалене без подальшого розгляду. Рішення Комітету є остаточним.

Стаття 29

Рішення палат про прийнятність та суть заяв

1. Якщо згідно зі статтею 28 ніякого рішення не ухвалюється, палата вирішує про прийнятність та суть індивідуальних заяв, поданих згідно зі статтею 34.

2. Палата приймає рішення про прийнятність та суть державних заяв, поданих згідно зі статтею 33.

3. Рішення про прийнятність ухвалюється окремо, якщо Суд, у виняткових випадках, не прийме іншого рішення.

Стаття 30

Передача юрисдикції Великій палаті

Якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї або якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, ухваленим Судом раніше, палата може у будь-який час до прийняття свого рішення передати свою юрисдикцію Великій палаті, якщо жодна із сторін у справі не заперечує проти цього.

Стаття 31

Повноваження Великої палати

Велика палата:

a) приймає рішення щодо заяв, поданих згідно зі статтею 33 або статтею 34, якщо палата передала свою юрисдикцію згідно зі статтею 30 або якщо справа була передана їй на розгляд згідно зі статтею 43; та

b) розглядає запити про надання консультативних висновків, подані згідно зі статтею 47.

Стаття 32

Юрисдикція Суду

1. Юрисдикція Суду