Цивільний процесуальний кодекс України

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Кодекс введено в дію з 1 січня 1964 року

Законом Української РСР

від 18 липня 1963 року

Із змінами і доповненнями, внесеними

Указами Президії Верховної Ради Української РСР

від 15 жовтня 1966 року, ВВР 1966, N 41, ст. 258,

від 29 січня 1968 року N 598-VII, ВВР 1968, N 6, ст. 25,

від 24 липня 1970 року N 2913-VII, ВВР 1970 р., N 32, ст. 237,

від 5 червня 1973 року N 1736-VIII, ВВР 1973 р., N 25, ст. 213,

від 15 жовтня 1973 року N 2135-VIII, ВВР 1973 р., N 44, ст. 387,

від 25 квітня 1975 року N 3764-VIII, ВВР 1975, N 19, ст. 249,

від 18 липня 1975 року N 52-IX, ВВР 1975 р., N 30, ст. 371,

від 19 серпня 1977 року N 2422-IX, ВВР 1977 р., N 35, ст. 422,

від 23 січня 1981 року N 1461-X, ВВР 1981 р., N 5, ст. 69,

від 11 січня 1982 року N 2994-X, ВВР 1982 р. N 4, ст. 47,

від 22 червня 1984 року N 7194-X, ВВР 1984 р., N 27, ст. 512,

від 1 березня 1985 року N 8520-X, ВВР 1985 р., N 11, ст. 206,

від 20 березня 1985 року N 8627-X, ВВР 1985 р., N 14, ст. 321,

від 11 березня 1986 року N 1897-XI, ВВР 1986 р., N 12, ст. 255,

від 10 лютого 1987 року N 3546-XI, ВВР 1987 р., N 8, ст. 149,

від 21 серпня 1987 року N 4452-XI, ВВР 1987 р., N 35, ст. 674,

від 24 грудня 1987 року N 5095-XI, ВВР 1988 р., N 1, ст. 5,

від 11 січня 1988 року N 5207-XI, ВВР 1988 р., N 4, ст. 114,

від 25 квітня 1988 року N 5803-XI, ВВР 1988 р., N 19, ст. 480,

від 10 січня 1990 року N 8658-XI, ВВР 1990 р., N 4, ст. 45,

від 19 січня 1990 року N 8710-XI, ВВР 1990 р., N 5, ст. 59,

від 4 травня 1990 року N 9166-XI, ВВР 1990 р., N 20, ст. 313,

від 28 січня 1991 року N 659-XII, ВВР 1991 р., N 8, ст. 54,

Законами України

від 23 квітня 1992 року N 2295-XII, ВВР 1992 р., N 30, ст. 418,

від 17 червня 1992 року N 2464-XII, ВВР 1992 р., N 35, ст. 508,

від 15 грудня 1992 року N 2857-XII, ВВР 1993 р., N 6, ст. 35,

від 3 березня 1993 року N 3039-XII, ВВР 1993 р., N 18, ст. 189,

від 22 квітня 1993 року N 3129-XII, ВВР 1993 р., N 22, ст. 228,

від 5 травня 1993 року N 3179-XII, ВВР 1993 р., N 26, ст. 276,

від 6 травня 1993 року N 3188-XII, ВВР 1993 р., N 24, ст. 259,

від 2 лютого 1994 року N 3906-XII, ВВР 1994 р., N 21, ст. 132,

від 24 лютого 1994 року N 4018-XII, ВВР 1994 р., N 26, ст. 206,

від 1 липня 1994 року N 76/94-ВР, ВВР 1994 р., N 30, ст. 285,

від 27 липня 1994 року N 145/94-ВР, ВВР 1994 р., N 34, ст. 318,

від 14 грудня 1994 року N 287/94-ВР, ВВР 1995 р., N 1, ст. 3,

від 15 лютого 1995 року N 68/95-ВР, ВВР 1995 р., N 11, ст. 66,

від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР, ВВР 1995 р., N 13, ст. 85,

від 2 березня 1995 року N 82/95-ВР, ВВР 1995 р., N 14, ст. 90

(У назві Кодексу та його тексті найменування "Українська РСР", "Українська Радянська Соціалістична Республіка" і "УРСР" замінено найменуванням "Україна" згідно із Законом України від 15 грудня 1992 року N 2857-XII)

(Із статей Кодексу виключено слова "народний" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 24 лютого 1994 року N 4018-XII)

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1

Основні положення

Стаття 1. Законодавство про цивільне судочинство

Порядок провадження в цивільних справах у судах України визначається цим Кодексом.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження. Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами судочинства, крім окремих винятків, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 2. Завдання цивільного судочинства

Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української

РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 3. Порядок провадження в цивільних справах

Провадження в цивільних справах у судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України, що діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 4. Право на звернення до суду за судовим захистом

Усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відмова від права на звернення до суду недійсна.

Стаття 5. Порушення цивільної справи в суді

Суд приступає до розгляду цивільної справи:

1) за заявою особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу;

2) за заявою прокурора;

3) за заявою органів державного управління, профспілок, державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій або окремих громадян у випадках, коли за законом вони можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб;

4) за заявою органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

У справах позовного провадження подаються позовні заяви, у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження - скарги і заяви.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

Законом України від 02.03.95 р. N 82/95-ВР)

Стаття 6. Здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом

Правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

(У редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 61. Виключена.

(Доповнено статтею 61 згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N 52-ІX;

виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради

Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 7. Колегіальний і одноособовий розгляд справ

Цивільні справи у всіх судах розглядаються колегіально або одноособово суддями, обраними у встановленому порядку.

Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду.

При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і постановленні рішення.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,

від 22.04.93 р. N 3129-XII)

Стаття 8. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові

При здійсненні правосуддя в цивільних справах судді незалежні і підкоряються тільки законові. Судді вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.

(Із змінами, внесеними згідно із

законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,

від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 9. Мова, якою ведеться судочинство

Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення і показання, виступати на суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судові документи, відповідно до встановленого законом порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або на іншу мову, якою вони володіють.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N

1461-X)

Стаття 10. Гласність судового розгляду

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення.

В закритому судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, представники громадських організацій і трудових колективів, які беруть участь в судовому розгляді відповідно до статті 161 цього Кодексу, а в необхідних випадках також свідки, експерти і перекладачі.

До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення судів у всіх випадках проголошуються прилюдно.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 11. Вирішення справ на підставі діючого законодавства

Суд вирішує справи на підставі Конституції, інших актів законодавства України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права інших держав.

В разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 12. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю

Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України.

Верховний Суд Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди здійснюють нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів відповідно Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

Військові суди регіонів, Військово-Морських Сил здійснюють нагляд за судовою діяльністю військових судів гарнізонів.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 24.02.94 р. N 4018-XII)

Стаття 13. Участь прокурора в розгляді цивільних справ

Прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі.

Обсяг і межі повноважень прокурора під час розгляду справ визначаються цим Кодексом.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 131. Виключена.

(Доповнено статтею 131 згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N 52-ІX;

виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради

Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 14. Обов'язковість рішення, ухвали і постанови суду

Рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Обов'язковість рішення, ухвали і постанови не позбавляє заінтересованих осіб можливості звернутися до суду за захистом прав і охоронюваних законом інтересів, спір про які судом не був розглянутий і вирішений.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 15. З'ясування судом дійсних обставин справи, прав та обов'язків

сторін

Суд зобов'язаний, не обмежуючись поданими матеріалами та поясненнями, вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Суд повинен роз'ясняти особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти особам, які беруть участь у справі, у здійсненні їх прав.

Глава 2

Склад суду, відводи

Стаття 16. Склад суду

Розгляд цивільних справ у всіх судах першої інстанції провадиться в складі трьох суддів або суддею одноособово.

Розгляд справ у касаційному порядку здійснюється у складі трьох суддів, а в порядку судового нагляду - у складі не менше трьох суддів; у президії обласного, Київського міського судів - у складі більшості членів президії; у Пленумі Верховного Суду України - при наявності не менше двох третин складу Пленуму.

Питання, пов'язані з рухом справи у суді, діями судді по підготовці справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособово, крім випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X,

від 17.06.92 р. N 2464-XII)

Стаття 17. Порядок вирішення питань судом

Всі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суддями за більшістю голосів, а при одноособовому розгляді справи - суддею.

У Пленумі Верховного Суду України та у президіях Верховного Суду Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів за однакової кількості голосів, поданих за протест і проти протесту, він вважається відхиленим.

При вирішенні кожного питання жоден із суддів не має права утримуватись від голосування. Головуючий голосує останнім.

Суддя, не згодний з рішенням більшості, може письмово викласти свою окрему думку. Окрема думка приєднується до справи, але в судовому засіданні не оголошується.

Справа з окремою думкою одного із суддів, викладеною під час розгляду справи в районному (міському), міжрайонному (окружному) суді, військовому суді гарнізону або в Верховному Суді Республіки Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міському, міжобласному суді, військовому суді регіону, Військово-Морських Сил по першій інстанції, надсилається голові суду вищої інстанції після закінчення десятиденного строку, якщо рішення в справі не було оскаржено або на нього не було внесено касаційного подання.

Про справу з окремою думкою члена судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів або Верховного Суду України доповідають в той самий строк відповідно голові Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів чи Верховного Суду України.

Справа з окремою думкою голови або члена президії Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, судді військового суду регіону, Військово-Морських Сил в той самий строк надсилається Голові Верховного Суду України.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,

від 24.02.94 р. N 4018-XII)

Стаття 18. Підстави для відводу суддів

Судді не можуть брати участі в розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу):

1) якщо вони при попередньому розгляді даної справи брали участь у процесі як свідки, експерти, перекладачі, представники, прокурор, секретар судового засідання;

2) якщо вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані в результаті справи;

3) якщо вони є родичами сторін або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) якщо вони перебувають в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі;

5) якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у їх безсторонності.

До складу суду не можуть входити особи, які є родичами між собою.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 17.06.92 р. N

2464-XII)

Стаття 19. Відвід прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання

Прокурор, експерт, перекладач, секретар судового засідання не можуть брати участі в розгляді справи та підлягають відводу з підстав, зазначених у пунктах 2, 3, 4 і 5 статті 18 цього Кодексу.

Експерт, крім того, не може брати участі у розгляді справи, якщо він:

1) знаходиться або знаходився у службовій або іншій залежності від сторін, інших осіб, які беруть участь у справі;

2) провадив ревізію, матеріали якої послужили підставою до порушення даної цивільної справи;

3) виявився некомпетентним.

Участь прокурора, експерта, перекладача і секретаря судового засідання у попередньому розгляді даної справи відповідно як прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання не є підставою для їх відводу.

Стаття 20. Заяви про відводи

При наявності підстав, зазначених у статтях 18 і 19 цього Кодексу, судді, прокурор, секретар судового засідання, експерт і перекладач повинні заявити про це судові (самовідвід).

З тих же підстав відвід вказаним особам можуть заявити особи, які беруть участь у справі.

Відвід повинен бути мотивований і заявлений до початку розгляду справи по суті (стаття 178 цього Кодексу). Заявляти відвід після цього можна лише у випадках, коли про підставу відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку розгляду справи по суті.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)

Стаття 21. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи

Суддя, який брав участь у розгляді цивільної справи по першій інстанції, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в касаційному порядку або в порядку нагляду, а так само в новому розгляді справи по першій інстанції в разі скасування рішення, постановленого з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі у розгляді тієї ж справи по першій інстанції або в порядку нагляду.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в порядку нагляду, не може брати участі в розгляді тієї ж справи по першій інстанції і в касаційному порядку.

Суддя, який брав участь у розгляді справи по першій інстанції, в касаційному порядку або в порядку нагляду в судовій колегії в цивільних справах Верховного Суду України, не може брати участі в розгляді цієї справи на Пленумі Верховного Суду України. Участь у розгляді справи на Пленумі не є перешкодою для участі судді в розгляді справи у складі судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради

Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 22. Порядок вирішення заявленого відводу

Якщо заявлено відвід, суд повинен заслухати особу, якій заявлено відвід, коли вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

Питання про відвід судді вирішують інші судді у відсутності того, кому заявлено відвід. При рівній кількості голосів, поданих за відвід і проти нього, суддя вважається відведеним.

Питання про відвід, заявлений кільком суддям або всьому складові суду, вирішується цим же судом у повному складі простою більшістю голосів.

При одноособовому розгляді справи заява про відвід судді подається не менш як за три дні до початку розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується відповідно головою районного (міського) суду, військового суду гарнізону. Якщо відвід заявлено у судовому засіданні з підстав, про які особа, яка заявляє відвід, дізналась в процесі розгляду справи, суддя відкладає розгляд справи до вирішення заяви про його відвід у встановленому порядку. Якщо до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або відвід заявлено голові районного (міського) суду, який одноособово розглядає справу, питання про їх відвід вирішує голова міжрайонного (окружного) суду. Питання про відвід, заявлений голові військового суду, який одноособово розглядає справу, вирішується головою військового суду вищої інстанції.

На заяву про відвід судді, подану після закінчення встановленого цією статтею строку,

поширюються правила статті 85 цього Кодексу.

Питання про відвід прокурора, секретаря судового засідання, експерта, перекладача вирішує суд, що розглядає справу.

Для вирішення питання про відвід суд іде до нарадчої кімнати і постановляє ухвалу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,

від 22.04.93 р. N 3129-XII,

від 24.02.94 р. N 4018-XII)

Стаття 23. Наслідки задоволення заяви про відвід

В разі відводу судді або всього складу суду районного (міського) суду, військового суду гарнізону справу розглядає той самий районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, але в іншому складі суддів, а за наявності обставин, зазначених у частині третій статті 133 цього Кодексу, справа надсилається до відповідного суду вищої інстанції для передачі її на розгляд іншого районного (міського) суду, військового суду гарнізону.

У разі відводу судді або всього складу суду під час розгляду справи у Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласному, Київському і Севастопольському міських судах, міжобласному суді, військовому суді регіону, Військово-Морських Сил справу розглядає той самий суд, але в іншому складі суддів.

Справа передається до Верховного Суду України, якщо у Верховному Суді Республіки Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міському, міжобласному, військовому суді регіону, Військово-Морських Сил після задоволення відводів або з причин, зазначених у статті 21 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду даної справи.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII;

у редакції Закону України від 24.02.94 р. N 4018-XII)

Глава 3

Підвідомчість цивільних справ судам

(Назва глави із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 24. Цивільні справи, що розглядаються судами

Судам підвідомчі:

1) справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів;

2) справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, перелічені у статті 236 цього Кодексу;

3) справи окремого провадження, перелічені у статті 254 цього Кодексу.

Судам підвідомчі й інші справи, віднесені законом до їх компетенції.

Суди також розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами

Президії Верховної Ради Української РСР від 15.10.66 р.,

від 05.06.78 р. N 1736-VIII,

від 25.04.75 р. N 3764-VIII,

від 19.08.77 р. N 2422-IX,

від 23.01.81 р. N 1461-X;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 25. Підвідомчість цивільних справ товариським і третейським судам

У випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатись товариськими і третейськими судами в порядку, передбаченому Положенням про товариські суди і Положенням про третейські суди України.

У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X,

від 11.01.88 р. N 5207-XI;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 15.02.95 р. N 68/95-ВР)

Стаття 26. Підвідомчість кількох зв'язаних між собою вимог

При об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові у суді.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Глава 4

Докази

Стаття 27. Докази

Доказами в

цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Стаття 28. Належність доказів

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи.

Стаття 29. Допустимість засобів доказування

Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.

Стаття 30. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо подані докази недостатні, суд пропонує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази або збирає їх за своєю ініціативою.

Стаття 31. Обов'язковість вироку для суду, який розглядає цивільну справу

Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок суду, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою.

Стаття 32. Підстави звільнення від доказування

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили по одній цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи.

Факти, які згідно з законом припускаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростоване в загальному порядку.

Ухвала суду про визнання певної обставини такою, що не потребує доказів, повинна бути мотивована.

Стаття 33. Судові доручення по збиранню доказів

Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів у іншому місті або районі, доручає відповідному судові провести певні процесуальні дії.

В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована, і має бути виконана в строк до десяти днів.

Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, проте їх неявка не є перешкодою для виконання доручення.

Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.

Якщо особи, які беруть участь у справі, або свідки, які дали пояснення або показання судові, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають пояснення і показання у загальному порядку.

Стаття 34. Строк подачі доказів

Сторони зобов'язані подати свої докази або повідомити про них суд до початку судового засідання в справі. Питання про прийняття доказів після цього строку вирішується судом залежно від обставин справи.

Стаття 35. Підстави забезпечення доказів

Особи, які мають підстави побоюватись, що подача потрібних для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і після подачі заяви забезпечити ці докази.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 36. Способи забезпечення доказів

Суддя забезпечує докази, зокрема: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і речових доказів.

Про забезпечення доказів суд або суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає порядок і спосіб її виконання.

Протоколи і всі зібрані в порядку забезпечення доказів матеріали надсилаються до суду, який розглядає справу.

Стаття 37. Заява

про забезпечення доказів

Заява про забезпечення доказів повинна містити:

1) суть і форму потрібних доказів;

2) зазначення обставин, які підтверджуються цими доказами;

3) підставу, на якій просять забезпечити докази;

4) справу, для якої потрібні забезпечувані докази.

Стаття 38. Порядок розгляду заяв про забезпечення доказів

Заяву про забезпечення доказів розглядає протягом десяти днів відповідно суд або суддя того суду, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви.

У невідкладних випадках, а також у випадках, коли не можна встановити, до кого позивач може згодом пред'явити позов, заява про забезпечення доказів розглядається тільки з участю заявника.

Стаття 39. Оскарження ухвали про забезпечення доказів

Оскарження ухвали про забезпечення доказів не допускається, на неї не може бути внесено окреме подання прокурора.

На ухвалу про відмову забезпечити докази може бути подано скаргу або внесено окреме подання.

(У редакції Закону України

від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 40. Пояснення сторін і третіх осіб

Пояснення сторін і третіх осіб про відомі їм обставини, що мають значення для справи, підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими зібраними в справі доказами.

Визнання стороною на суді фактів, якими друга сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим.

Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини.

На доказування визнаного в суді факту не поширюються правила, встановлені статтею 29 цього Кодексу, крім випадків, коли факт повинен бути стверджений нотаріально посвідченим документом.

Стаття 41. Показання свідка

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи.

Свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

Стаття 42. Особи, які не можуть бути свідками

Не можуть бути свідками особи, нездатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання.

Не можуть бути свідками також представники по цивільній справі або захисники в кримінальній справі по обставинах, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням обов'язків представника або захисника.

Стаття 43. Зміст заяви про виклик свідка

Особа, що просить про виклик свідка, повинна зазначити його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може ствердити.

Стаття 44. Відповідальність свідка

Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до тридцяти карбованців і примусовому приводу через органи внутрішніх справ.

За злісне ухилення від явки до суду свідок несе відповідальність за частиною першою статті 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань - відповідно за статтями 178 чи 179 Кримінального кодексу України.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X,

від 20.03.85 р. N 8627-X,

від 04.05.90 р. N 9166-XI)

Стаття 45. Допит свідків у місці їх проживання або перебування

Свідків, які постійно живуть поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитись в судове засідання, може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу.

Свідок може бути допитаний судом у місці його перебування, якщо він внаслідок хвороби, старості, інвалідності або інших поважних причин не може з'явитись на виклик суду.

Якщо зазначені вище свідки з'являться у засідання суду, що розглядає справу, їх слід допитати.

Допит свідків у місці їх проживання або перебування провадиться з ініціативи суду, на прохання

сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

Стаття 46. Письмові докази

Письмовими доказами є: всякого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Стаття 47. Витребування письмових доказів

Особа, яка порушує клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна докладно зазначити: який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ.

Письмові докази, що їх вимагає суд або суддя від державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду.

Суд або суддя може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для представлення його суду.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 48. Відповідальність за невиконання вимоги суду подати письмові докази

Державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, а також громадяни, які не можуть подати письмових доказів, що їх вимагає суд або суддя, зобов'язані повідомити про це суд, зазначивши причину. В разі неповідомлення у встановлений для подачі строк, а також в разі неповажності причин відмовлення від подачі письмового доказу суд або суддя можуть накласти на винних службових осіб державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також на громадян штраф у розмірі до тридцяти карбованців.

Накладення штрафу не звільняє відповідних службових осіб і громадян від обов'язку подати письмовий доказ, що вимагається судом.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X,

від 20.03.85 р. N 8627-X)

Стаття 49. Подання витягів з письмових доказів та огляд цих доказів на місці

Якщо подання письмових доказів до суду утруднено, наприклад, через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці.

Стаття 50. Подання письмових доказів у оригіналі

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи вправі, в разі необхідності, вимагати подання оригіналу.

Стаття 51. Повернення оригіналів письмових доказів

Оригінали письмових доказів, що є в справі, на прохання осіб, які подали їх, можна повернути після того, як рішення суду набере законної сили. Проте в справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Стаття 52. Речові докази

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для справи.

Стаття 53. Витребування речових доказів та відповідальність за їх неподання

Витребування речових доказів та вирішення питань про відповідальність за їх неподання провадиться в порядку, встановленому статтями 47 і 48 цього Кодексу.

Стаття 54. Зберігання речових доказів

Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються в справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду.

Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються в місці їх знаходження; вони повинні бути докладно описані і опечатані, а в разі потреби - сфотографовані.

Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані.

Стаття 55. Огляд речових доказів, що швидко псуються

Продукти та інші речі, що швидко псуються, негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі.

Після огляду ці речі повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються підприємствам, установам чи організаціям, що можуть

їх використати за призначенням. Ці підприємства, установи або організації згодом повертають володільцеві предмети того ж роду і якості або їх вартість за державними цінами на час повернення.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 56. Повернення речових доказів

Речові докази після набрання рішенням суду законної сили повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі.

Предмети, що за законом не можуть бути у володінні громадян, передаються відповідним державним підприємствам, установам або організаціям.

В окремих випадках речові докази після огляду та дослідження їх судом можуть бути до закінчення справи повернуті особам, від яких вони були одержані, якщо останні про те просять і якщо задоволення такого клопотання можливе без шкоди для розгляду справи.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X)

Стаття 57. Призначення експертизи

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя порядком забезпечення доказів та під час підготовки справи або суд під час розгляду справи може призначити експертизу.

Експертизу провадять на суді або поза судом, коли це потрібно за характером дослідження або коли об'єкт дослідження неможливо доставити до суду.

Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у справі, суд зобов'язаний мотивувати.

В ухвалі про призначення експертизи належить зазначити, з яких питань потрібні висновки експертів і кому доручається провести експертизу.

Експертиза провадиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами, призначеними судом. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку.

Стаття 58. Обов'язки і відповідальність експертів

Особа, яку призначено експертом, повинна з'явитись на виклик суду і дати правдивий висновок щодо поставлених їй питань.

За злісне ухилення від явки до суду експерт несе відповідальність за частиною другою статті 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за статтями 178 чи 179 Кримінального кодексу України.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 04.05.90 р. N 9166-XI)

Стаття 59. Процесуальні права експерта

Експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у розгляді справи судом, просити суд про надання йому додаткових матеріалів.

Експерт має право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку.

Стаття 60. Висновок експерта

Висновок експерта повинен містити в собі докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним.

Коли призначено кількох експертів, вони мають право радитись між собою. Якщо експерти прийдуть до одного висновку, вони всі підписують його. Експерт, не згодний з іншими експертами, складає окремий висновок.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами,

встановленими статтею 62 цього Кодексу.

Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

Стаття 61. Додаткова експертиза. Повторна експертиза

В разі необхідності провести додаткові дослідження, а також в разі суперечливості висновків кількох експертів, суд може зажадати додаткового висновку або призначити інших експертів.

Стаття 62. Оцінка доказів

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Глава 5

Судові витрати

Стаття 63. Види судових витрат

Судові витрати складаються з державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) суми, що підлягають виплаті свідкам, експертам;

2) витрати, пов'язані з проведенням огляду на місці;

3) витрати на розшук відповідача;

4) витрати, пов'язані з виконанням рішення відповідно до статті 372 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 64. Розмір державного мита

Кожна позовна заява, первісна і зустрічна, заява по переддоговірних спорах, заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в уже розпочатому процесі, заява (скарга) в справах окремого провадження оплачується державним митом в таких розмірах:

1) при ціні позову до 100 карбованців - 5 карбованців;

2) при ціні позову понад 100 карбованців до 500 карбованців - 6 процентів ціни позову;

3) при ціні позову понад 500 карбованців до 1000 карбованців - 8 процентів ціни позову;

4) при ціні позову понад 1000 карбованців - 10 процентів ціни позову;

5) по спорах колгоспів і міжколгоспних організацій з державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, організаціями і установами, а також між собою - розмір мита визначається за ціною позову відповідно до пунктів 1 - 4 цієї статті;

6) по позовах про розірвання шлюбу - 30 карбованців;

7) по позовах про розірвання повторного шлюбу - 50 карбованців;

8) у разі поділу майна при розірванні шлюбу - розмір мита визначається за ціною позову відповідно до пунктів 1 - 4 цієї статті;

9) по позовах про розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, чи з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менш як три роки, - 5 карбованців;

10) по позовах про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про звільнення майна від арешту і по інших позовах немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці), а також заяви (скарги) у справах окремого провадження і скарги на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, - 10 карбованців;

11) по переддоговірних спорах колгоспів і міжколгоспних організацій з державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, а також між собою - 25 карбованців;

12) по позовах про розгляд питань захисту честі і гідності - 1000 карбованців.

Касаційні скарги на рішення судів і скарги на рішення, що набрали законної сили, оплачуються державним митом у розмірі 50 процентів ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви (заяви у справі окремого провадження), а по майнових спорах - ставки, обчислюваної зі спірної суми.

За повторну видачу копії судового рішення, ухвали та іншої постанови суду державне мито оплачується в розмірі 3 карбованців і, крім того, 60 копійок за кожну виготовлену сторінку.

Звільняються від сплати державного мита громадяни, підприємства, установи та організації за видачу їм документів у зв'язку з справами про стягнення аліментів.

Скарги на ухвали суду державним митом не оплачуються.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.10.66 р.,

від 05.06.73 р. N 1736-VIII,

від 23.01.81 р. N 1461-X,

від 10.01.90 р. N

8658-XI,

від 28.01.91 р. N 659-XII;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 65. Ціна позову

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна - вартістю відшукуваного майна;

3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше як за один рік;

4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як за один рік;

8) у позовах про дострокове розірвання договору майнового найму - сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше як за три роки;

9) у позовах про право власності на будинки, що належать громадянам на праві особистої власності, - вартістю будинку, але не нижче його оцінки по обов'язковому окладному страхуванню, а для будинків, що належать державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, - не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог, за винятком вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

Законом України від 06.05.93 р. N 3188-XII)

Стаття 66. Порядок встановлення ціни позову

Ціну позову вказує позивач. Коли зазначена ціна явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову встановлює суддя, постановляючи про це ухвалу.

Якщо в момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір мита попередньо визначає суддя з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого мита відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 67. Обчислення державного мита при зміні ціни позову

В разі зменшення позовних вимог, відмови від позову, закриття справи за мировою угодою або залишення заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктами 3 - 5 статті 229 цього Кодексу, сплачене мито не повертається. В разі збільшення позову, недоплачену суму мита належить внести одночасно з заявою про збільшення вимог. В цьому разі суд може відстрочити сплату мита.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 68. Відстрочення та розстрочення сплати судових витрат

Суд або суддя, враховуючи майновий стан громадян, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на строк не більше як до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції, проте в усякому разі не більше як на три місяці з дня пред'явлення позову.

Коли у встановлений строк судові витрати не будуть оплачені, стягнення їх провадиться за виконавчим листом.

Суд або суддя може також зменшити розмір судових витрат, що стягуються в доход держави.

Стаття 69. Повернення державного мита

Сплачене державне мито повертається за ухвалою суду або судді у випадках:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж потрібно за чинним законодавством;

2) відмови в прийнятті заяви;

3) повернення позивачу позовної заяви з підстав, передбачених статтею 139 цього Кодексу;

4) закриття провадження в справі з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 227 цього Кодексу;

5) залишення заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 229 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому пунктом 1 цієї статті, державне мито повертається в розмірі зайво внесеної суми; у випадках, передбачених іншими пунктами цієї статті, - повністю.

Державне мито підлягає поверненню і в інших випадках, передбачених

законодавством України.

Державне мито повертається при умові, якщо заяву про повернення було подано суду до закінчення річного строку з дня зарахування суми в бюджет.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 70. Звільнення від сплати судових витрат

Від сплати судових витрат у доход держави звільняються:

1) позивачі - робітники і службовці - за позовами про стягнення заробітної плати та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; колгоспники - за позовами до колгоспів про оплату праці та за іншими вимогами, зв'язаними з трудовою діяльністю;

2) позивачі - автори об'єктів права інтелектуальної власності, які не є власниками охоронних документів на ці об'єкти, - за позовами, що випливають з авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію;

3) позивачі - за позовами про стягнення аліментів;

4) позивачі - за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника;

5) органи соціального страхування та органи соціального забезпечення - за регресними позовами про стягнення з особи, що заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому, а органи соціального забезпечення - також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги і пенсій;

6) позивачі - за позовами про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином;

6-1) сторони - по спорах, зв'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням взяття під варту як запобіжного заходу або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

7) громадяни - з касаційних скарг та скарг на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;

8) органи прокуратури, а також органи державного управління, профспілки, державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації та окремі громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, з заявами до суду на захист прав та інтересів інших осіб;

9) фінансові органи - за подачу в суд заяви у справах окремого провадження;

10) громадяни, адміністративні органи і службові особи - по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, крім випадків, зазначених у статтях 248-10 і 248-19 цього Кодексу;

11) позивачі та відповідачі в інших випадках, передбачених законодавством України.

Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати судових витрат у доход держави.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.01.81 р. N 1461-X,

від 11.01.82 р. N 2994-X,

від 25.04.88 р. N 5803-XI;