Кодекс про шлюб та сім'ю України

Кодекс про шлюб та сім'ю України

Кодекс введено в дію з 1 січня 1970 року

Законом Української РСР

від 20 червня 1969 року N 2006-VII

Із змінами і доповненнями, внесеними Указами

Президії Верховної Ради Української РСР

від 14 травня 1971 року N 3625-VII, ВВР, 1971 р., N 20, ст. 141,

від 11 травня 1973 року N 1677-VIII, ВВР, 1973 р., N 21, ст. 181,

від 1 вересня 1980 року N 783-X, ВВР, 1980 р., N 38, ст.754,

від 30 січня 1984 року N 6486-X, ВВР, 1984 р., N 7, ст. 146,

від 27 лютого 1985 року N 8474-X, ВВР, 1985 р., N 11, ст. 205,

від 1 березня 1985 року N 8520-X, ВВР, 1985 р., N 11, ст. 206,

від 10 лютого 1987 року N 3546-XI, ВВР, 1987 р., N 8, ст. 149,

від 21 серпня 1987 року N 4452-XI, ВВР, 1987 р., N 35, ст. 674,

від 28 січня 1991 року N 660-XII, ВВР, 1991 р., N 9, ст. 89,

Указом Президії Верховної Ради України

від 14 листопада 1991 року N 1813-XII, ВВР, 1992 р., N 4, ст. 25,

Законами України

від 23 червня 1992 року N 2488-XII, ВВР, 1992 р., N 36, ст. 528

(У назві і тексті Кодексу посилання "Української РСР", "Української Радянської Соціалістичної Республіки", "в Українській РСР", "УРСР" замінено відповідно на посилання "України", "в Україні" згідно із Законом України від 23 червня 1992 року N 2488-XII)

Преамбула виключена

(згідно із Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кодексу про шлюб та сім'ю України

Завданнями Кодексу про шлюб та сім'ю України є:

дальше зміцнення сім'ї;

побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поважання всіх членів сім'ї;

виховання дітей сім'єю з обов'язковим піклуванням батьків про їх здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці;

всемірна охорона інтересів матері і дітей;

виховання почуття відповідальності перед сім'єю.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 2. Відносини, які регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю України

Цей Кодекс встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті і майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.

Стаття 3. Рівноправність жінки і чоловіка в сімейних відносинах

Відповідно до закріпленої Конституцією України рівності прав жінки і чоловіка в Україні вони мають у сімейних відносинах рівні особисті і майнові права.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 4. Рівноправність громадян у сімейних відносинах

Усі громадяни мають рівні права у сімейних відносинах.

Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і в сімейних відносинах залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради

Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)

Стаття 5. Захист сім'ї державою. Охорона і заохочення материнства

Відповідно до Конституції України сім'я перебуває під захистом держави.

Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі родильних будинків, дитячих ясел і садків, шкіл-інтернатів та інших дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг одиноким матерям і багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.

Материнство в Україні оточене всенародною пошаною і повагою, охороняється і заохочується державою. Охорона інтересів матері і дитини забезпечується спеціальними заходами по охороні

праці і здоров'я жінок, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання жінкам відпусток по вагітності і родах із збереженням утримання та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 6. Правове регулювання шлюбних і сімейних відносин державою

Правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою.

Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу, так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян.

Це правило не стосується вчинених до утворення або відновлення державних органів запису актів громадянського стану релігійних обрядів і одержаних на їх посвідчення документів про народження, укладення шлюбу, розірвання шлюбу і смерть.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 61. Здійснення прав і виконання обов'язків, що виникають із шлюбних та сімейних відносин

Права, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, охороняються законом, за винятком тих випадків, коли ці права здійснюються в суперечності з їх призначенням.

Використання членами сім'ї своїх прав не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян.

При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни повинні додержувати законів, поважати загальнолюдські принципи, всемірно сприяти зміцненню сім'ї.

(Доповнено статтею 61 згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 62. Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин

Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами запису актів громадянського стану.

Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється також товариськими судами, трудовими колективами, профспілковими та іншими громадськими організаціями у випадках і в порядку, встановлюваних законодавством.

(Доповнено статтею 62 згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Глава 2

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ШЛЮБ ТА СІМ'Ю І ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 7. Законодавство про шлюб та сім'ю

Законодавство про шлюб та сім'ю складається з цього Кодексу та інших законодавчих актів України, що приймаються відповідно до нього.

(У редакції Закону України

від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 8. Виключена.

(згідно із Законом України

від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Глава 3

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Стаття 9. Позовна давність на вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин

На вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли строк для захисту порушеного права встановлено законодавством України.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 10. Застосування позовної давності

У випадках, передбачених статтею 9 цього Кодексу, позовна давність застосовується судом відповідно до цивільного законодавства, якщо інше не встановлено законом.

(У редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)

Стаття 11. Початок перебігу строку позовної давності

У тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

(У редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)

Розділ II

ШЛЮБ

Глава 4

ПОРЯДОК І УМОВИ УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ

Стаття 12. Укладення шлюбу

Шлюб укладається в державних органах запису актів громадянського стану.

Укладення шлюбу провадиться урочисто. Органи запису актів громадянського стану

забезпечують урочисту обстановку реєстрації шлюбу при згоді на це осіб, які одружуються.

Стаття 13. Значення реєстрації шлюбу

Реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей.

Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану.

Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах запису актів громадянського стану.

Стаття 14. Порядок укладення шлюбу

Укладення шлюбу відбувається по закінченні місячного строку після подачі бажаючими одружитися заяви в державний орган запису актів громадянського стану.

В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності до того причин, що заслуговують на увагу, може бути скорочений органом запису актів громадянського стану.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 15. Умови укладення шлюбу

Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.

Стаття 16. Шлюбний вік

Шлюбний вік встановлюється у 18 років для чоловіків і в 17 років для жінок.

Державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X,

від 14.11.91 р. N 1813-XII;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 17. Перешкоди до укладення шлюбу

Не допускається укладення шлюбу:

між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами й сестрами, а також між усиновителями і усиновленими;

між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Стаття 18. Взаємна обізнаність осіб, які одружуються, про стан здоров'я

Особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного.

Глава 5

ОСОБИСТІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Стаття 19. Право вибору подружжям прізвища

При укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя.

З'єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного з подружжя є подвійним.

Стаття 20. Право подружжя спільно вирішувати питання життя сім'ї

Кожен з подружжя користується в сім'ї рівними правами і несе рівні обов'язки.

Питання виховання дітей та інші питання життя сім'ї вирішуються подружжям спільно.

Стаття 21. Право кожного з подружжя на вибір занять, професії і місця проживання

Кожен з подружжя вільний у виборі занять, професії і місця проживання.

Глава 6

МАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Стаття 22. Спільна сумісна власність подружжя

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Стаття 23. Укладення подружжям угод щодо спільного майна

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Стаття 24. Роздільне майно подружжя

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Стаття 25. Виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Стаття 26. Речі професійних занять подружжя

Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

У разі поділу спільного сумісного майна суд може присудити ці речі одному з подружжя, в користуванні якого вони були, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Стаття 27. Право подружжя укладати між собою дозволені законом угоди

Подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов'язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб.

Стаття 271. Право подружжя на укладення шлюбного контракту

Особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України.

Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України.

(Доповнено статтею 271 згідно із

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 28. Розмір часток кожного з подружжя при поділі спільного майна

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 29. Поділ спільного майна подружжя

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)

Стаття 30. Виключена.

(згідно із Законом України

від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 31. Звернення стягнення на майно подружжя

За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернено лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка належала б йому при поділі цього майна.

Стягнення може бути звернено на все майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли рішенням суду встановлено, що зобов'язання одного з подружжя було видано в інтересах усієї сім'ї і одержане за зобов'язанням використано на її потреби.

При відшкодуванні шкоди,

заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути звернено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли вироком суду в кримінальній справі встановлено, що це майно було придбано на кошти, здобуті злочинним шляхом.

Правила статей 22, 24, 25, 26 застосовуються у тому разі, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положення.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 32. Обов'язки подружжя по взаємному утриманню

Подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного. В разі відмови в такій підтримці той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною, - на весь час перебування у такій відпустці, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) мають право по суду одержувати утримання (аліменти) від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Один з розведеного подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. Якщо подружжя перебувало довгий час у шлюбних відносинах, суд вправі стягнути аліменти на користь одного з розведеного подружжя і в тому разі, коли він досяг пенсійного віку не пізніше п'яти років з моменту розірвання шлюбу.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 30.01.84 р. N 6486-X,

від 28.01.91 р. N 660-XII;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 33. Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя

Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного становища обох сторін у твердій грошовій сумі, яка виплачується щомісяця.

В разі зміни матеріального чи сімейного становища одного з них кожний з подружжя вправі звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів.

Стаття 34. Час, з якого присуджуються аліменти одному з подружжя

Аліменти одному з подружжя присуджуються з моменту пред'явлення позову.

Стаття 35. Звільнення від обов'язку по утриманню другого з подружжя або обмеження цього обов'язку строком

Суд може звільнити одного з подружжя від обов'язку утримувати другого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, або обмежити цей обов'язок строком у випадках:

нетривалого перебування подружжя в шлюбних відносинах;

негідної поведінки у шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги;

якщо непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи вчинення ним злочину.

Правила цієї статті застосовуються також при розгляді справ про взаємне утримання подружжя після розірвання шлюбу.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 21.08.87 р. N 4452-XI)

Стаття 36. Припинення права одного з подружжя на утримання

Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі поновлення його працездатності або якщо він уже не потребує матеріальної допомоги, а також у випадку укладення ним нового шлюбу.

Глава 7

ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ

Стаття 37. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя

Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя.

Стаття 38. Припинення шлюбу шляхом розлучення

За життя подружжя шлюб може бути розірваний шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох.

Чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Стаття 39. Порядок розірвання шлюбу

Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами запису актів громадянського стану.

Стаття 40. Розірвання шлюбу в судовому

порядку

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен установити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення.

Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.

При постановленні рішення про розірвання шлюбу суд вживає в необхідних випадках заходів до захисту інтересів неповнолітніх дітей і одного з подружжя, який є непрацездатним.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 41. Розірвання шлюбу в органах запису актів громадянського стану при взаємній згоді подружжя

При взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах запису актів громадянського стану.

Якщо між подружжям, що розлучається, виник спір про майно, яке є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, розірвання шлюбу може бути здійснене в суді за заявою подружжя або одного з них.

Стаття 42. Розірвання шлюбу з особами безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства або засудженими до позбавлення волі

В органах запису актів громадянського стану провадиться також розірвання шлюбу з особами:

визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми;

визнаними у встановленому законом порядку недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства;

засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

Якщо той з подружжя, що знаходиться в ув'язненні, або опікун того з подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Стаття 43. Право кожного з подружжя на прізвище після розірвання шлюбу

Один з подружжя, що змінив своє прізвище при одруженні на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися цим прізвищем, або на його вимогу при реєстрації розірвання шлюбу органами запису актів громадянського стану йому присвоюється дошлюбне прізвище.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)

Стаття 44. Час припинення шлюбу в разі розлучення

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.

Стаття 441. Поновлення шлюбу в разі з'явлення одного з подружжя, оголошеного померлим або визнаного безвісно відсутнім

У разі з'явлення одного з подружжя, оголошеного у встановленому законом порядку померлим, і скасування відповідного рішення суду шлюб вважається поновленим, якщо другий з подружжя не вступив у новий шлюб.

Якщо один з подружжя був визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім і з цієї підстави шлюб з ним був розірваний, то в разі його з'явлення і скасування рішення суду про визнання його безвісно відсутнім шлюб може бути поновлений органом запису актів громадянського стану за спільною заявою подружжя. Шлюб не може бути поновлений, якщо другий з подружжя особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив у новий шлюб.

(Доповнено статтею 441 згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)

Глава 8

НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ

Стаття 45. Підстави і порядок визнання шлюбу недійсним

Шлюб може бути визнаний недійсним в разі порушення умов, встановлених статтями 15 - 17 цього Кодексу, а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб).

Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.

Стаття 46. Випадки, коли шлюб не може бути визнаний недійсним

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на час розгляду судом справи відпали ті обставини, які в силу закону були перешкодою до його укладення. Шлюб вважається дійсним з моменту, коли відпали ці обставини.

Шлюб, укладений до досягнення хоча б одним з подружжя шлюбного віку, також не може бути визнаний недійсним з цієї причини у разі вагітності

дружини або народження дитини.

Стаття 47. Особи, які мають право пред'являти позов про визнання шлюбу недійсним

Позов про визнання шлюбу недійсним може бути пред'явлений одним з подружжя, прокурором і особами, права яких порушені.

Пред'являти позов про визнання шлюбу недійсним внаслідок недосягнення подружжям шлюбного віку вправі самі неповнолітні, їх батьки, органи опіки і піклування та прокурор.

Позов про визнання недійсним шлюбу, який укладено особою, визнаною недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства, може бути пред'явлений особами, зазначеними в частині першій цієї статті, а також опікуном недієздатного та органами опіки і піклування.

Стаття 48. Час, з якого шлюб вважається недійсним

Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з часу його укладення.

Стаття 49. Наслідки визнання шлюбу недійсним

Визнання шлюбу недійсним тягне за собою припинення всіх прав і обов'язків, що виникли раніше і передбачені законом для осіб, які перебувають у шлюбі. До відносин щодо майна, нажитого за час недійсного шлюбу, застосовуються правила Цивільного кодексу України.

За особою, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу, суд може визнати право на майно, нажите за час недійсного шлюбу, відповідно до правил, встановлених статтями 22 - 28 цього Кодексу.

Особа, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу, в разі, якщо вона потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання, але при умові, що непрацездатність її виникла за час шлюбу, визнаного недійсним.

На прохання особи, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу, суд може залишити їй прізвище, одержане при вступі у шлюб, що його визнано недійсним.

Стаття 50. Права дітей, які народились в недійсному шлюбі

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають ті ж права і обов'язки, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Розділ III

СІМ'Я

Глава 9

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 51. Підстави виникнення прав та обов'язків батьків і дітей

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей грунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку.

Стаття 52. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі

Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.

Стаття 53. Встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі

Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану.

В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X)

Стаття 54. Запис батьків, які перебувають у шлюбі між собою

Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.

Стаття 55. Запис батьків, які не перебувають у шлюбі між собою

Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис про батька дитини

провадиться за заявою батька.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 56. Оспорювання батьківства (материнства)

Особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років.

Особа записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.

Чоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора, записується батьком народженої нею дитини і не має права оспорювати проведений запис.

Дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловіку на запліднення та народження дитини іншою жінкою (донором), записується матір'ю цієї дитини і не має права оспорювати проведений запис.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами

Президії Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X,

від 28.01.91 р. N 660-XII;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 57. Права і обов'язки дітей, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду

Діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов'язки щодо батьків та їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, які перебувають у шлюбі.

Стаття 58. Взаємність обов'язків батьків і дітей

Батьки і діти зобов'язані подавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.

Стаття 59. Рівність прав і обов'язків батьків

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.

Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано.

Стаття 60. Обов'язки батьків по захисту прав та інтересів неповнолітніх дітей

Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. В разі одруження неповнолітніх (стаття 16 цього Кодексу) вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно.

Стаття 61. Права і обов'язки батьків по вихованню дітей

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

Батьківські права не можуть здійснюватися в суперечності з інтересами дітей.

При неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню або при зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки і піклування.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X,

від 28.01.91 р. N 660-XII;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Глава 10

ОСОБИСТІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ

Стаття 62. Прізвище дітей

Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди - за рішенням

органів опіки і піклування.

Припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним не тягне за собою зміни прізвища дітей. Якщо той з батьків, у якого дитина залишилася жити після припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки і піклування, виходячи з інтересів дитини, вправі дозволити зміну прізвища неповнолітнього.

У такому ж порядку вирішується питання про зміну прізвища неповнолітнього, в запис акту про народження якого відомості про батька було внесено відповідно до статті 55 цього Кодексу.

Той з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини і його думка, поряд з іншими обставинами, враховується органами опіки і піклування при вирішенні питання про зміну прізвища неповнолітнього, виходячи з інтересів дитини.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами

Президії Верховної Ради Української РСР від 11.05.73 р. N 1677-VIII,

від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 63. Ім'я та по батькові дитини

Ім'я дитини визначається за згодою батьків, по батькові присвоюється за іменем батька, а у випадках, передбачених частиною другою статті 55 цього Кодексу, за іменем особи, яка записана як батько.

При відсутності згоди батьків щодо імені дитини спір вирішується органами опіки і піклування.

Стаття 64. Здійснення батьками прав і виконання ними обов'язків по вихованню і навчанню дітей

Здійснення батьками прав і виконання ними обов'язків по вихованню і навчанню дітей провадиться відповідно до Закону України про освіту. Батьки вправі віддавати дітей для одержання освіти в навчально-виховні заклади, засновані на різних формах власності, що не звільняє їх від виконання обов'язків по вихованню дітей (стаття 61 цього Кодексу).

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X,

від 28.01.91 р. N 660-XII;

у редакції Закону України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 65. Порядок вирішення спорів між батьками з питань виховання дітей

Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно.

Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той з батьків, при якому проживають діти, не вправі перешкоджати другому з батьків спілкуватися з дітьми і брати участь у їх вихованні.

Якщо батьки не можуть дійти згоди про участь у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, то цей порядок визначається органами опіки і піклування з участю батьків, виходячи з інтересів дитини.

У тих випадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки і піклування, останній, а також кожен з батьків вправі звернутися за вирішенням спору до суду.

При невиконанні рішення суду щодо того з батьків, який є винним, застосовуються заходи, передбачені статтею 417 Цивільного процесуального кодексу України.

При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, вправі звернутися з позовом до суду про передачу йому дитини.

(У редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 651. Право діда і баби на спілкування з онуками

Дід і баба мають право спілкуватися з своїми неповнолітніми онуками. В разі відмови батьків від надання діду чи бабі можливості спілкуватися з онуками органи опіки і піклування можуть зобов'язати батьків надавати діду і бабі побачення з онуками в порядку, встановленому цими органами, якщо такі побачення не перешкоджають нормальному вихованні дитини.

У тих випадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки і піклування, дід і баба вправі звернутися за вирішенням спору до суду.

(Доповнено статтею 651 згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 66. Допомога органів опіки і піклування батькам у вихованні дітей

Органи опіки і піклування подають допомогу батькам у вихованні дітей і перевіряють виконання покладених на батьків обов'язків по вихованню дітей. У необхідних випадках органи опіки і піклування вживають всіх заходів, що вимагаються

обставинами, для подання допомоги дітям та для захисту їх від небезпеки, що загрожує їх фізичному чи духовному розвитку.

Стаття 67. Порядок вирішення спорів між батьками про місце проживання дітей

Якщо батьки не проживають разом, то від їх згоди залежить, при кому повинні проживати неповнолітні діти. При відсутності згоди між батьками спір вирішується судом, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їх бажання.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 68. Право батьків на відібрання дітей

Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка удержує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.

Стаття 69. Забезпечення інтересів дітей при розгляді спорів про них

При розгляді спорів про дітей у випадках, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим для суду, якщо суд визнає, що залишення дитини при тому з батьків, на якого вона вказує, не відповідає її інтересам.

При розгляді позову батьків про відібрання дітей від осіб, які удержують дітей у себе без законних на те підстав, суд не зв'язаний правом батьків, коли визнає, що передача їм дитини суперечить інтересам останньої.

Якщо суд визнає, що ні батьки, ні треті особи не можуть забезпечити належного виховання дитини, він постановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування.

При розгляді спорів про дітей у суді наявність письмового висновку органів опіки і піклування про те, з ким із сторін повинна бути дитина, а також участь представника органів опіки і піклування та прокурора в судовому засіданні є обов'язковими.

Стаття 70. Позбавлення батьківських прав

Батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, у тому числі при відмові без поважних причин взяти дитину з родильного будинку (відділення) та інших дитячих лікувально-профілактичних і навчально-виховних закладів, або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Позбавлення батьківських прав провадиться тільки в судовому порядку.

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він повідомляє про це прокурора або порушує кримінальну справу.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 71. Порядок порушення справ про позбавлення батьківських прав

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою державних або громадських організацій, одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, а також за позовом прокурора.

При розгляді справ про позбавлення батьківських прав необхідним є подання письмового висновку органів опіки і піклування, а також участь у судовому засіданні представника цього органу і прокурора.

Стаття 72. Передача дитини на опікування органів опіки і піклування при позбавленні батьківських прав

При позбавленні батьківських прав обох з батьків дитина передається на опікування органів опіки і піклування.

Стаття 73. Побачення з дитиною батьків, позбавлених батьківських прав

Органи опіки і піклування можуть дозволити батькам, позбавленим батьківських прав, побачення з дитиною, якщо такі побачення не відбиваються шкідливо на дитині.

Рішення органів опіки і піклування може бути оскаржене батьками до суду.

Стаття 74. Наслідки позбавлення батьківських прав

Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, що грунтуються на факті спорідненості з дитиною, відносно якої вони позбавлені прав, у тому числі права вимагати від неї в майбутньому надання їм утримання.

Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дітей.

Стаття 75. Поновлення в батьківських правах

Поновлення в батьківських правах допускається, якщо цього вимагають інтереси дітей і якщо діти не усиновлені. Поновлення в батьківських правах провадиться тільки в судовому порядку за заявою особи, позбавленої батьківських прав.

Суд постановляє рішення про поновлення в батьківських правах при наявності письмового висновку органів опіки і піклування та після того, як оцінить поведінку особи, позбавленої батьківських прав, і перевірить, наскільки змінились обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав.

В усіх випадках суд зобов'язаний з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав) щодо можливості поновити позивача в батьківських правах.

Справи про поновлення в батьківських правах розглядаються з участю представників органів опіки і піклування та прокурора.

Стаття 76. Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав

Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і передачу її на опікування органів опіки і піклування незалежно від позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини в осіб, у яких вона перебуває, небезпечне для неї.

У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини, орган опіки і піклування вправі прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває. У цих випадках орган опіки і піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора і в семиденний строк після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання дитини.

Коли відпадуть причини, що перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

При розгляді в суді цих справ необхідним є подання письмового висновку органів опіки і піклування, а також участь у судовому засіданні представника цього органу і прокурора.

При задоволенні позову про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав суд обов'язково вирішує питання про стягнення з батьків коштів на утримання дітей.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Глава 11

ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО

Стаття 77. Роздільність майна батьків і дітей

За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей.

Права батьків і дітей на майно колгоспного двору регулюються Цивільним кодексом України.

Стаття 78. Управління майном дітей

Якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Стаття 79. Спільна власність батьків і дітей

У разі виникнення спільної власності батьків і дітей правовідносини щодо цієї власності регулюються на загальних підставах Цивільним кодексом України.

Глава 12

АЛІМЕНТНІ ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ

Стаття 80. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку.

Стаття 81. Обов'язки дітей щодо батьків

Діти зобов'язані піклуватися про батьків і подавати їм допомогу.

Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей.

Повнолітні діти, які сплачують аліменти на батьків, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, та ін.).

Діти можуть бути звільнені від обов'язків щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом

Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.09.80 р. N 783-X;

у редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 82. Розмір аліментів, що стягуються з батьків на неповнолітніх дітей

Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менш 25 % мінімальної заробітної плати на місяць на кожну дитину.

Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому цією статтею розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках, коли той з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом першої чи другої групи, або коли діти працюють і мають достатній заробіток, або з інших поважних причин.

Суд вправі зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти перебувають на повному утриманні держави або громадської організації.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 10.02.87 р. N 3546-XI;

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 83. Визначення розміру аліментів у випадках присудження їх за кількома рішеннями суду або постановами народного судді

Якщо з одного з батьків присуджені аліменти за кількома рішеннями суду або постановами народного судді на дітей від різних матерів, що перевищують в цілому розмір аліментів, передбачений статтею 82 цього Кодексу, платник аліментів може пред'явити позов до кожної особи, на користь якої винесено рішення суду або постанову народного судді про стягнення аліментів, про відповідне зниження аліментів за даним рішенням суду або постановою народного судді.

При розгляді такого позову суд, виходячи з встановленого в статті 82 цього Кодексу розміру аліментів, що підлягають виплаті за всіма рішеннями суду або постановами народного судді, визначає новий розмір аліментів за даним позовом у відповідній частці, що припадає на кожного з дітей, відносно яких є рішення суду або постанова народного судді.

(У редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 01.03.85 р. N 8520-X)

Стаття 84. Види заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів

Види заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, визначаються в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

(У редакції Закону України

від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 85. Стягнення аліментів на неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі

У тих випадках, коли один з батьків, який зобов'язаний сплачувати аліменти, має нерегулярний, мінливий заробіток (доход) або коли частину заробітку (доходу) він одержує в натурі, а також в інших випадках, коли стягнення аліментів у частковому відношенні до заробітку (доходу) неможливе або утруднене, аліменти на прохання особи, яка їх вимагає, можуть бути визначені в твердій грошовій сумі, що має сплачуватися щомісяця.

В усіх випадках стягнення аліментів у твердій грошовій сумі розмір цієї суми визначається, виходячи з гаданого заробітку (доходу) одного з батьків стосовно до положень, викладених у статті 82 цього Кодексу.

Стаття 86. Участь батьків у додаткових витратах на утримання дітей

Батьки, які сплачують аліменти на неповнолітніх дітей, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво дитини та ін.).

Стаття 87. Кошти дітей, влаштованих у дитячі заклади

Кошти на утримання дітей, влаштованих у дитячі заклади, можуть бути стягнені з їх батьків у розмірах, встановлених у статті 82 цього Кодексу.

Кошти, зазначені у частині першій цієї статті, для дітей, влаштованих у дитячі заклади, і призначені їм державні пенсії та допомога перераховуються на особисті рахунки цих дітей в ощадні банки.

(У редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 660-XII)

Стаття 88. Час, з якого присуджуються аліменти на

користь неповнолітніх дітей

Аліменти на користь неповнолітніх дітей присуджуються з дня подачі заяви до суду.

Аліменти за минулий час можуть бути стягнуті, коли позивач подасть суду докази, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення останнього від їх сплати. В цьому разі з урахуванням обставин справи суд може присудити аліменти не більш як за три роки.

(У редакції Указу Президії Верховної

Ради Української РСР від 01.03.85 р. N 8520-X)

Стаття 89. Розмір аліментів на повнолітніх дітей

При стягненні аліментів з батьків на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається в твердій грошовій сумі, виходячи з матеріального і сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, і особи, що одержує їх.

Розмір аліментів не може перевищувати на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 10.02.87 р. N 3546-XI)

Стаття 90. Розмір аліментів на користь батьків

Аліменти на користь батьків стягуються з повнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, виходячи з матеріального і сімейного становища кожного з дітей і батьків, та з урахуванням можливості батьків одержувати аліменти один від одного.

В разі, коли батьки мають кілька дітей, а позов пред'явлено до одного або кількох з них, суд при визначенні розміру аліментів повинен враховувати обов'язок й інших дітей утримувати батьків.

Стаття 91. Зміна розміру аліментів, стягуваних на користь повнолітніх дітей та батьків

У тих випадках, коли після визначення судом розміру аліментів, стягуваних на утримання повнолітніх дітей або батьків, змінилося матеріальне або сімейне становище особи, зобов'язаної надавати утримання, або особи, яка одержує аліменти, суд вправі за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів.

Стаття 92. Порядок сплати або стягнення аліментів

Аліменти сплачуються у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана платити аліменти, або через власника або уповноважений ним орган за місцем її роботи чи одержання нею пенсії, стипендії.

Добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача аліментів у будь-який час звернутися з заявою про стягнення аліментів до суду.

Власник або уповноважений ним орган щомісяця відраховує аліменти з заробітної плати (пенсії, допомоги, стипендії та ін.) платника аліментів на підставі його письмової заяви і виплачує або переказує їх особі, вказаній у заяві, не пізніше триденного строку з дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії та інших сум. У той же строк виплачуються або переказуються аліменти, стягувані на підставі рішення суду або постанови народного судді.

При переході громадянина, з якого відраховуються аліменти за заявою, на іншу роботу або зміні ним місця проживання відрахування аліментів провадиться на підставі знову поданої ним заяви. Заборгованість за час несплати аліментів у цих випадках може бути відрахована з боржника за його заявою або стягнута в судовому порядку.

Відрахування аліментів на підставі заяви особи, яка виявила бажання добровільно платити аліменти, може провадитись і у випадках, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви і виконавчих документів, перевищує 50 процентів належних боржникові заробітної плати і прирівняних до неї платежів та видач, в також коли з боржника стягуються за рішенням суду або постановою народного судді аліменти на дітей від іншої матері.

При виїзді громадянина, який зобов'язаний сплачувати аліменти, за кордон на постійне місце проживання в держави, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами

Президії Верховної Ради Української РСР від 01.03.85 р. N 8520-X,

від 10.02.87 р. N 3546-XI;

Законом України від 23.06.93 р. N 2488-XII)

Стаття 93. Визначення

заборгованості по аліментах

Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не більш як за трирічний строк, що передував пред'явленню виконавчого листа до стягнення.

У тих випадках, коли за виконавчим листом, пред'явленим до стягнення, відрахування аліментів не провадилось у зв'язку з розшуком відповідача, стягнення аліментів повинно провадитися за весь минулий період.

Заборгованість по аліментах визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного відповідачем за час, протягом якого не провадилося стягнення. Якщо відповідач у цей період не працював або якщо не будуть пред'явлені документи, які підтверджували б його заробіток (доход), заборгованість визначається, виходячи із заробітку (доходу), одержуваного на час стягнення заборгованості.

Розмір заборгованості по аліментах обчислюється судовим виконавцем, а при наявності спору питання про розмір заборгованості вирішується судом.

Стягнення заборгованості повинно провадитися незалежно від досягнення повноліття особою, на утримання якої були присуджені аліменти.

Стаття 94. Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментах

Суд вправі за позовом особи, яка сплачує аліменти, звільнити її повністю або частково від сплати заборгованості по аліментах, що утворилася, коли встановить, що несплата аліментів мала місце внаслідок хвороби цієї особи або з інших поважних причин і що її матеріальне та сімейне становище не дає можливості сплатити цю заборгованість.

Суд вправі також звільнити від сплати заборгованості, коли встановить, що вона утворилась внаслідок непред'явлення виконавчого листа до виконання з вини особи, на користь якої присуджені аліменти.

Глава 13

АЛІМЕНТНІ ОБОВ'ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ

Стаття 95. Інші особи, які зобов'язані утримувати неповнолітніх дітей

Обов'язок по утриманню неповнолітніх дітей, якщо вони не мають батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати, може бути покладений на інших родичів - діда, бабу, брата, сестру, а також на вітчима і мачуху дитини й на осіб, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім'ї, подаючи їй систематичну матеріальну допомогу.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 23.06.92 р. N 2488-XII)

Стаття 96. Особи, які зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх членів сім'ї

Обов'язок по утриманню непрацездатних повнолітніх членів сім'ї, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка або жінки, батьків або повнолітніх дітей, може бути покладений на онуків, пасинків і падчерок, а також на осіб, яких вони виховували і подавали їм систематичну матеріальну допомогу протягом не менш як п'яти років.

Стаття 97. Розмір аліментів, стягуваних з інших членів сім'ї та родичів. Порядок сплати аліментів

Розмір аліментів, стягуваних з інших членів сім'ї та родичів на утримання неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається в твердій грошовій сумі, виходячи з матеріального і сімейного становища осіб, з яких стягуються аліменти, і особи, яка їх одержує.

В разі, коли пред'являється позов не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів, що належить стягувати, визначається стосовно до вимог, передбачених частиною другою статті 90 цього Кодексу, і не може перевищувати на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) осіб, які зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх членів їх сім'ї.

Порядок сплати аліментів визначається за правилами, передбаченими в статті 92 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 10.02.87 р. N 3546-XI)

Стаття 98. Зміна розміру аліментів

У тих випадках, коли матеріальне або сімейне становище особи, зобов'язаної надавати утримання, або особи, що одержує аліменти, змінилося, суд вправі за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів.

Стаття 99. Звільнення від сплати аліментів

Якщо матеріальне становище особи, зобов'язаної

сплачувати аліменти, істотно погіршало, суд вправі звільнити її від сплати аліментів.