Виправно-трудовий кодекс України

Виправно-трудовий кодекс України

Кодекс введено в дію з 1 червня 1971 року

Законом Української РСР

від 23 грудня 1970 року N 3325-VII

Із змінами і доповненнями, внесеними

Указами Президії Верховної Ради Української РСР

від 5 червня 1973 року N 1735-VIII, ВВР, 1973 р., N 25, ст. 212,

від 23 березня 1977 року N 1850-IX, ВВР, 1977 р., N 14, ст. 130,

від 21 липня 1978 року N 3645-IX, ВВР, 1978 р., N 31, ст. 449,

від 15 квітня 1983 року N 5082-X, ВВР, 1983 р., N 17, ст. 346,

від 31 жовтня 1983 року N 6030-X, ВВР, 1983 р., N 46, ст. 923,

від 30 вересня 1985 року N 1010-XI, ВВР, 1985 р., N 42, ст. 986,

від 27 травня 1986 року N 2278-XI, ВВР, 1986 р., N 23, ст. 458,

від 10 лютого 1987 року N 3546-XI, ВВР, 1987 р., N 8, ст. 149,

від 1 грудня 1987 року N 4995-XI, ВВР, 1987 р., N 50, ст. 1016,

від 3 серпня 1988 року N 6346-XI, ВВР, 1988 р., N 33, ст. 807,

від 19 травня 1989 року N 7544-XI, ВВР, 1989 р., N 22, ст. 237,

від 14 травня 1990 року N 9280-XI, ВВР, 1990 р., N 22, ст. 367,

від 28 січня 1991 року N 662-XII, ВВР, 1991 р., N 8, ст. 55,

від 3 червня 1991 року N 1125-XII, ВВР, 1991 р., N 27, ст. 328,

Законами України

від 6 березня 1992 року N 2175-XII, ВВР, 1992 р., N 23, ст. 337,

від 15 грудня 1992 року N 2857-XII, ВВР, 1993 р., N 6, ст. 35,

від 27 липня 1994 року N 137/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 37, ст. 342,

від 1 грудня 1994 року N 265/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 52, ст. 456

від 11 грудня 1998 року N 312-XIV, ОВУ, 1999 р., N 2, ст. 46,

від 13 січня 2000 року N 1381-XIV, ОВУ, 2000 р., N 6, ст. 199,

від 22 лютого 2000 року N 1483-III, ОВУ, 2000 р., N 12, ст. 443

(У тексті Кодексу слова "депутатів трудящих" замінено словами "народних депутатів" згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 липня 1978 року N 3645-ІХ)

(У назві Кодексу та його тексті найменування "Українська РСР" замінено найменуванням "Україна" згідно із Законом України від 15 грудня 1992 року N 2857-XII)

Розділ I

ВИПРАВНО-ТРУДОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

(Назва розділу із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Глава 1

Виправно-трудове законодавство України

(Назва глави із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 1. Завдання виправно-трудового законодавства України

Виправно-трудове законодавство України має своїм завданням забезпечення виконання кримінального покарання з тим, щоб воно не тільки було карою за вчинений злочин, але виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло викорененню злочинності.

Виконання покарання не має на меті заподіянням фізичних страждань або приниження людської гідності.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 2. Виправно-трудове законодавство України

Виправно-трудове законодавство України складається з цього Кодексу та інших законів України.

Виправно-трудове законодавство України встановлює порядок і умови відбування покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, порядок відбування покарання особами, засудженими до направлення в дисциплінарний батальйон, виконання та відбування інших видів кримінального покарання, а також порядок діяльності установ і органів, які виконують вироки до цих видів покарання, і участі громадськості у виправленні і перевихованні засуджених.

(У редакції Закону України

від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 3. Виключена.

(згідно із Законом України

від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 4. Підстава відбування покарання

Підставою відбування кримінального покарання і застосування до засуджених заходів виправно-трудового впливу є тільки вирок суду, який набрав законної сили.

РОЗДІЛ II

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИГЛЯДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ І ВИПРАВНИХ РОБІТ БЕЗ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

(Назва розділу із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 06.03.92 р. N

2175-XII)

Глава 2

Загальні положення виконання покарань у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі

(Назва глави із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 06.03.92 р. N 2175-XII)

Стаття 5. Установи та органи, які виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі

Вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі виконуються виправно-трудовими установами і органами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Виправно-трудові установи організуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань.

(У редакції Закону України

від 15.12.92 р. N 2857-XII,

із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 11.12.98 р. N 312-XIV)

Стаття 6. Виключена.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X,

від 01.12.87 р. N 4995-XI;

виключена згідно із Законом

України від 06.03.92 р. N 2175-XII)

Стаття 7. Основні засоби виправлення і перевиховання засуджених

Основними засобами виправлення і перевиховання засуджених є: режим відбування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання.

Засоби виправлення і перевиховання повинні застосовуватися з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також поведінки засудженого і його ставлення до праці.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 8. Правове становище осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі

Особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого цим Кодексом для відбування покарання даного виду.

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування на території України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду та режиму, встановленого цим Кодексом для відбування покарання даного виду.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X;

у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 9. Участь громадськості у виправленні та перевихованні засуджених

У виправленні та перевихованні засуджених, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, які виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, бере участь громадськість.

Форми і порядок участі громадськості у виправленні та перевихованні засуджених встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 06.03.92 р. N 2175-XII)

Стаття 10. Додержання законів при виконанні покарання

Вся діяльність виправно-трудових установ та інших органів, які виконують покарання, повинна основуватись на суворому додержанні законів. Відповідальність за забезпечення законності в їх діяльності несуть службові особи цих установ і органів.

Особи, які відбувають покарання, зобов'язані неухильно додержувати вимог законів.

Стаття 11. Прокурорський нагляд за виконанням покарання

Нагляд за додержанням законів при виконанні вироків до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Здійснюючи вищий нагляд за додержанням законів, прокурор зобов'язаний вживати заходів до усунення їх порушень, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Постанови і

вказівки прокурора щодо додержання правил відбування покарання, встановлених виправно-трудовим законодавством України, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню адміністрацією виправно-трудових установ і органів, які виконують вироки судів до виправних робіт без позбавлення волі.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X;

у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Розділ III

ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Глава 3

Виправно-трудові установи

Стаття 12. Види виправно-трудових установ

Виправно-трудовими установами, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, є: виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії.

Повнолітні особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання у виправно-трудовій колонії або в тюрмі, а неповнолітні віком до вісімнадцяти років - у виховно-трудовій колонії.

Виправно-трудові колонії є основним видом виправно-трудових установ для тримання засуджених до позбавлення волі, які досягли повноліття.

Стаття 13. Види виправно-трудових колоній

Виправно-трудові колонії поділяються на колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності, колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини, колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, колонії загального режиму, посиленого режиму, суворого режиму, особливого режиму.

(У редакції указів Президії Верховної Ради

Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI)

Стаття 14. Виправно-трудові колонії, в яких відбувають покарання засуджені чоловіки

Засуджені до позбавлення волі чоловіки відбувають покарання у виправно-трудових колоніях:

загального режиму - вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими, крім засуджених за злочини, перелічені в абзаці третьому частини четвертої статті 25 Кримінального кодексу України;

посиленого режиму - вперше засуджені за тяжкі злочини;

суворого режиму - засуджені за особливо небезпечні державні злочини або ті, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі;

особливого режиму - визнані особливо небезпечними рецидивістами і засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

У виправно-трудових колоніях загального або посиленого, або суворого режиму можуть відбувати покарання, крім відповідних категорій засуджених, перелічених у частині першій цієї статті, і інші засуджені до позбавлення волі чоловіки, яким даний вид колонії визначено відповідно до частини сьомої статті 25 Кримінального кодексу України.

У виправно-трудових колоніях загального і посиленого режиму можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховно-трудових колоній в порядку, встановленому статтею 26 цього Кодексу, а у виправно-трудових колоніях суворого режиму - засуджені, переведені з колоній особливого режиму в порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

У виправно-трудових колоніях загального режиму можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в порядку, встановленому статтею 47 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 05.06.73 р. N 1735-VIII,

від 21.07.78 р. N 3645-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI;

Законом України від 22.02.2000 р. N 1483-III)

Стаття 15. Виправно-трудові колонії, в яких відбувають покарання засуджені жінки

Засуджені до позбавлення волі жінки відбувають покарання у виправно-трудових колоніях загального і суворого режиму. В колоніях суворого режиму відбувають покарання жінки, засуджені за особливо небезпечні державні злочини або визнані особливо небезпечними рецидивістками, і жінки, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або

амністії.

У виправно-трудових колоніях загального або суворого режиму можуть відбувати покарання, крім відповідних категорій засуджених, перелічених у частині першій цієї статті, і інші засуджені до позбавлення волі жінки, яким даний вид колонії визначено відповідно до частини сьомої статті 25 Кримінального кодексу України.

У виправно-трудових колоніях загального режиму можуть відбувати покарання засуджені особи жіночої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму в порядку, встановленому статтею 26 цього Кодексу, а також засуджені жінки, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в порядку, встановленому статтею 47 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 21.07.78 р. N 3645-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI;

Законом України від 22.02.2000 р. N 1483-III)

Стаття 16. Виправно-трудові колонії-поселення

У виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необережності, відбувають покарання засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.

У виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини, відбувають покарання засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, перелічені в абзаці третьому частини четвертої статті 25 Кримінального кодексу України.

У виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, відбувають покарання особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з колоній загального, посиленого і суворого режимів.

(У редакції указів Президії Верховної Ради

Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI)

Стаття 17. Тюрми

У тюрмах відбувають покарання:

засуджені до довічного позбавлення волі;

засуджені до позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі особливо небезпечні рецидивісти, особи, які по досягненні вісімнадцятирічного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини, особи, які по досягненні вісімнадцятирічного віку вчинили інші тяжкі злочини і засуджені за них до позбавлення волі на строк більше п'яти років;

особи, переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими статтею 47 цього Кодексу.

У тюрмах також відбувають покарання особи, залишені в тюрмі в порядку, встановленому статтею 24 цього Кодексу, для роботи по господарському обслуговуванню.

Допускається тимчасове тримання в тюрмі осіб, засуджених до позбавлення волі у виправно-трудовій чи виховно-трудовій колонії, але залишених в тюрмі або переведених до неї відповідно до статей 23 і 25 цього Кодексу.

Крім того, в тюрмах допускається тимчасове (не більше десяти діб) тримання осіб, які переводяться з одного місця позбавлення волі в інше, а також засуджених до заслання, які направляються до місця відбування покарання під конвоєм.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 05.06.73 р. N 1735-VIII;

Законом України від 22.02.2000 р. N 1483-III)

Стаття 18. Виховно-трудові колонії

Виховно-трудові колонії поділяються на колонії загального режиму і посиленого режиму.

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі засуджені неповнолітні жіночої статі.

У виховно-трудових колоніях загального режиму можуть відбувати покарання також і інші неповнолітні чоловічої статі, засуджені до позбавлення волі, яким цей вид колонії визначено відповідно до частини сьомої статті 25 Кримінального кодексу України.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму (стаття 47 цього Кодексу).

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної

Ради Української РСР від 05.06.73 р. N 1735-VIII,

від 30.09.85 р. N 1010-XI)

Глава 4

Направлення і розміщення засуджених до позбавлення волі

Стаття 19. Визначення засудженому виду виправно-трудової установи

Вид виправно-трудової установи з відповідним режимом, в якій засуджені відбувають покарання, визначається судом на підставі статті 25 Кримінального кодексу України.

Стаття 20. Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання

Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються до виправно-трудових установ для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня звернення його до виконання.

Порядок направлення засуджених до виправно-трудових установ визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Адміністрація місця попереднього ув'язнення одночасно з направленням засудженого до виправно-трудової установи зобов'язана повідомити сім'ю засудженого про місце, куди він направлений для відбування покарання.

На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особиста справа.

(Із змінами, внесеними згідно із

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 11.12.98 р. N 312-XIV)

Стаття 21. Роздільне тримання засуджених у виправно-трудових установах

У виправно-трудових установах встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок; неповнолітніх і дорослих.

Вперше засуджених до позбавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, хто раніше відбував позбавлення волі, вперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, - від уперше засуджених за тяжкі злочини; засуджених до позбавлення волі жінок і неповнолітніх тримають роздільно відповідно до правил, передбачених статтями 15 і 18 цього Кодексу. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримають: засуджених за особливо небезпечні державні злочини; особливо небезпечних рецидивістів, засуджених за злочини, перелічені в частині шостій статті 52, пунктах 2 і 3 статті 521 Кримінального кодексу України, а також особливо небезпечних рецидивістів, засуджених за злочини, вчинені в період відбування покарання у вигляді позбавлення волі; особливо небезпечних рецидивістів, засуджених за інші злочини; засуджених, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії. Засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства тримають, як правило, окремо від засуджених громадян України. У різних колоніях-поселеннях тримають: засуджених, яких направлено відповідно до вироку суду в колонії-поселення для осіб, що вчинили злочини з необережності; засуджених, яких направлено відповідно до вироку суду в колонії поселення для осіб, що вчинили умисні злочини; засуджених, яких переведено в колонії-поселення для осіб, що твердо стали на шлях виправлення, в порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Вперше засуджених до позбавлення волі жінок тримають окремо від тих, хто раніше відбував позбавлення волі.

Неповнолітніх, які досягли сімнадцятирічного віку і твердо стали на шлях виправлення, можуть тримати окремо від інших засуджених неповнолітніх. Крім того, неповнолітніх, засуджених за вчинення в період відбування покарання умисних злочинів, а також неповнолітніх, які систематично або злісно порушують режим відбування покарання, можуть тримати окремо від інших засуджених неповнолітніх.

Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і виправно-трудові колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Осіб, яких направляють в названі колонії, тримають на умовах режиму колонії того виду, який призначено їм судом. Порядок тримання засуджених у них, а також у лікувальних закладах визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 05.06.73 р. N 1735-VIII,

від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 21.07.78

р. N 3645-IX,

від 15.04.83 р. N 5082-X,

від 30.09.85 р. N 1010-XI,

від 01.12.87 р. N 4995-XI;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 11.12.98 р. N 312-XIV,

від 22.02.2000 р. N 1483-III)

Стаття 22. Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправно-трудовій установі

Засуджений до позбавлення волі повинен відбувати весь строк покарання, як правило, в одній виправно-трудовій колонії, тюрмі або виховно-трудовій колонії.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї колонії в іншу того самого виду режиму або з однієї тюрми в іншу допускається в разі його хвороби або при істотній зміні обсягу чи характеру виконуваної засудженими роботи, а також при наявності інших виняткових обставин, які перешкоджають дальшому триманню засудженого в даній колонії або тюрмі. Порядок переведення засуджених визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

Переведення засудженого з однієї колонії в іншу колонію іншого виду режиму, з колонії в тюрму, а також з тюрми в колонію може провадитися судом за підставами, передбаченими статтями 26, 46, і 47 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 11.12.98 р. N 312-XIV)

Стаття 23. Тимчасове залишення в слідчих ізоляторах і тюрмах засуджених до позбавлення волі при необхідності провадження слідчих дій

При необхідності провадження слідчих дій в справі про злочин, вчинений іншою особою, засуджений до позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій, виховно-трудовій колонії або дисциплінарному батальйоні може бути залишений в слідчому ізоляторі або тюрмі з санкції прокурора Республіки Крим, області, міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України - до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України - до шести місяців.

Засуджений може бути також тимчасово залишений в слідчому ізоляторі або в тюрмі за ухвалою суду на час розгляду справи в суді.

В разі, коли засуджений притягається до кримінальної відповідальності в іншій справі і щодо нього обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, строки тримання його у слідчому ізоляторі визначаються відповідно до статті 156 Кримінально-процесуального кодексу України.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 24. Залишення в слідчому ізоляторі чи в тюрмі засуджених до позбавлення волі для роботи по господарському обслуговуванню

У виняткових випадках осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими, яким відбування покарання призначено у виправно-трудових колоніях загального режиму, а також осіб, вперше засуджених на строк не більше п'яти років за тяжкі злочини, може бути за їх згодою залишено в тюрмі або в слідчому ізоляторі для роботи по господарському обслуговуванню.

Залишення засуджених для виконання роботи по господарському обслуговуванню провадиться наказом начальника слідчого ізолятора чи тюрми при наявності письмової згоди засуджених.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X,

від 01.12.87 р. N 4995-XI;

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 25. Переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор або в тюрму

Переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор або в тюрму допускається:

- у зв'язку з розглядом справи в суді - за ухвалою суду на час розгляду справи;

- у зв'язку з провадженням слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою, - з санкції прокурора Республіки Крим, області, міста Києва та прирівняних до них прокурорів на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України - до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України - до шести місяців.

(Із

змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 26. Переведення засуджених з виховно-трудових колоній у виправно-трудові колонії

Засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться з виховно-трудової колонії для дальшого відбування покарання у виправно-трудову колонію загального або посиленого режиму залежно від ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, числа судимостей, особи і поведінки засудженого.

Засуджені жіночої статі, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться з виховно-трудової колонії загального режиму для дальшого відбування покарання у виправно-трудову колонію загального режиму.

Питання про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, з виховно-трудової колонії у виправно-трудову колонію вирішується судом за поданням начальника виховно-трудової колонії, погодженим з комісією в справах неповнолітніх.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 30.09.85 р. N 1010-XI,

від 01.12.87 р. N 4995-XI)

Стаття 27. Залишення у виховно-трудових колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку

З метою закріплення результатів виправлення і перевиховання, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання, але не більш як до досягнення ними двадцятирічного віку. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховно-трудовій колонії провадиться за мотивованою постановою начальника колонії, погодженою з комісією в справах неповнолітніх.

На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховно-трудових колоніях, поширюються режим, умови праці, норми харчування та матеріально-побутового забезпечення, встановлені для засуджених неповнолітніх.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 30.09.85 р. N 1010-XI,

від 01.12.87 р. N 4995-XI)

Глава 5

Режим у місцях позбавлення волі

Стаття 28. Основні вимоги режиму в місцях позбавлення волі

Основними вимогами режиму в місцях позбавлення волі є: обов'язкова ізоляція засуджених і постійний нагляд за ними з тим, щоб виключалася можливість учинення ними нових злочинів чи інших антигромадських вчинків; точне і неухильне виконання ними своїх обов'язків; різні умови тримання залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого.

Засуджені носять одяг єдиного зразка, їх піддають обшукові; особистий обшук провадиться особами однієї статі з обшукуваним. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі, а посилки, бандеролі і передачі - переглядові.

У виправно-трудових установах встановлюється суворо-регламентований внутрішній розпорядок.

Зберігання засудженими при собі грошей та цінних речей, а також предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, не допускається. Виявлені у засуджених гроші та цінні речі вилучаються і, як правило, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника виправно-трудової установи, санкціонованою прокурором.

Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, а також порядок вилучення предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

У порядку, встановлюваному цим Кодексом, засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби, мати побачення, одержувати посилки, передачі, бандеролі, грошові перекази, листуватися, відправляти грошові перекази родичам.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX;

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 29. Особливості режиму в тюрмах

У тюрмах встановлюється два види режиму: загальний і суворий.

На загальному режимі тримаються особи,

засуджені вперше до тюремного ув'язнення, і особи, переведені з суворого режиму.

На суворому режимі тримаються: особи, засуджені до довічного позбавлення волі; особи, які раніше відбували тюремне ув'язнення; особи, засуджені до тюремного ув'язнення за злочини, вчинені у місцях позбавлення волі; особи, переведені з колоній для відбування покарання в тюрму; особи, переведені у встановленому порядку на суворий режим як захід стягнення.

Особи, які раніше відбували тюремне ув'язнення; особи, засуджені до тюремного ув'язнення за злочини, вчинені у місцях позбавлення волі; особи, переведені з колоній для відбування покарання в тюрму, - перші два місяці тримаються на суворому режимі.

Засудженим, які переводяться на суворий режим як захід стягнення, строк тримання на суворому режимі встановляється за мотивованою постановою начальника тюрми в межах від двох до шести місяців.

В разі злісного порушення дисципліни засудженим, якого тримають на суворому режимі, йому може бути призначений за мотивованою постановою начальника тюрми новий строк тримання на цьому режимі, проте і в цьому разі загальний строк тримання на суворому режимі не може перевищувати шести місяців.

На суворому режимі не можуть триматися вагітні жінки, а також жінки, які мають при собі грудних дітей.

Засуджених тримають в тюрмах у загальних камерах. У необхідних випадках за мотивованою постановою начальника тюрми і за згодою прокурора засуджені можуть триматися в одиночних камерах.

Засуджені, яких тримають у тюрмі на загальному режимі, користуються щоденною прогулянкою тривалістю одна година, а ті, яких тримають на суворому режимі, - тривалістю тридцять хвилин.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 22.02.2000 р. N 1483-III)

Стаття 30. Особливості режиму для осіб, засуджених до позбавлення волі, яких залишили в слідчому ізоляторі або в тюрмі в зв'язку з провадженням слідчих дій

Засуджені до позбавлення волі, які тимчасово залишені в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведені до них у зв'язку з провадженням слідчих дій в справах про злочини, вчинені іншими особами, користуються грішми, одержують побачення, посилки, бандеролі і передачі, відправляють листи за нормами, встановленими для засуджених того виду виправно-трудової установи, в якому вони за вироком суду повинні відбувати покарання. Побачення їм надаються тільки короткострокові. Вони користуються щоденною прогулянкою тривалістю дві години.

Стаття 31. Особливості режиму для осіб, засуджених до позбавлення волі, яких залишили в слідчому ізоляторі або в тюрмі для роботи по господарському обслуговуванню

Засуджені, яких залишено відповідно до статті 24 цього Кодексу для роботи по господарському обслуговуванню слідчих ізоляторів або тюрем, користуються грішми, дістають побачення, одержують посилки, передачі та бандеролі за нормами, встановленими для засуджених, що їх тримають у виправно-трудових колоніях загального або посиленого режиму, відправляють листи без обмеження їх кількості. Два тривалих побачення замінюються шістьма короткостроковими. Таких засуджених тримають в окремому приміщенні слідчого ізолятора або тюрми. Якщо ці засуджені працюють у закритих приміщеннях, їм щоденно надається прогулянка тривалістю дві години.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 01.12.87 р. N 4995-XI)

Стаття 32. Особливості режиму у виправно-трудових колоніях особливого режиму

Засуджені, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях особливого режиму, тримаються в приміщеннях камерного типу або в звичайних жилих приміщеннях і носять одяг спеціального зразка. В приміщеннях камерного типу тримають осіб, визнаних особливо небезпечними рецидивістами, засуджених за злочини, перелічені в частині шостій статті 52, пунктах 2 і 3 статті 521 Кримінального кодексу України, і за злочини, вчинені в період відбування покарання у вигляді позбавлення волі, а також засуджених, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в

порядку помилування або амністії.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради

Української РСР від 01.12.87 р. N 4995-XI;

із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 22.02.2000 р. N 1483-III)

Стаття 33. Особливості режиму у виправно-трудових колоніях-поселеннях

У виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів засуджені:

- тримаються під наглядом, а на території житлової зони - під охороною;

- у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території колонії;

- з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;

- можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

- мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;

- після відбуття шести місяців покарання у колонії-поселенні у разі відсутності порушень Правил внутрішнього розпорядку, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території колонії.

При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки засудженим, які відбули покарання в колоніях-поселеннях усіх видів, суд за спільним клопотанням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів може включити час їх роботи в колоніях-поселеннях до загального трудового стажу.

В одній колонії-поселенні можуть триматися засуджені чоловіки і жінки незалежно від того, в колоніях якого виду режиму їх раніше тримали.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI;

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 34. Заходи до збереження майна засуджених при переведенні їх з колонії-поселення в іншу колонію

В разі переведення засуджених в порядку, передбаченому статтею 47 цього Кодексу, для відбування покарання з колонії-поселення у виправно-трудову колонію того виду режиму, який їм раніше був визначений судом, або з колонії-поселення для осіб, що вчинили злочини з необережності, чи колонії-поселення для осіб, що вчинили умисні злочини, у виправно-трудову колонію загального режиму адміністрація колонії-поселення вживає заходів до збереження придбаного засудженими майна, що знаходиться на території колонії-поселення, якщо засуджені не розпорядилися ним.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 27.05.86 р. N 2278-XI)

Стаття 35. Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, поза колонією

Засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, постановою начальника виправно-трудової установи за погодженням із спостережною комісією може бути дозволено проживання поза колонією на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та родами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.

Засуджені жінки, яким дозволено проживання поза колонією:

- оселяються поблизу колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії;

- можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, і мати при собі гроші та цінні речі;

- можуть без обмеження: листуватися, одержувати грошові перекази, посилки, бандеролі і передачі, витрачати гроші, мати побачення з родичами й іншими особами;

- користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником колонії;

- в разі родів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщуватися в місцеві лікувальні заклади органів охорони здоров'я;

- після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та родами виконують роботу за вказівкою адміністрації колонії, їм

нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудовій установі даного виду.

Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами вони забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудовій колонії.

В разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання поза колонією скасовується за постановою начальника виправно-трудової установи, погодженою з спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для дальшого відбування покарання.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 36. Внутрішній розпорядок у виправно-трудових установах

Внутрішній розпорядок у виправно-трудовій установі передбачає: розпорядок дня засуджених і роботи служб виправно-трудової установи; порядок виконання обов'язків і здійснення прав засудженими; порядок взаємовідносин засуджених та адміністрації виправно-трудової установи, а також виконання адміністрацією своїх функцій по організації і здійсненню режиму.

Розпорядок дня засуджених має передбачати час для прийняття їжі, для роботи, навчання, безперервного восьмигодинного сну засуджених, проведення з ними політико-виховних та інших заходів, а також від однієї до двох годин вільного часу, який використовується засудженими за своїм розсудом.

Розпорядок дня засуджених і роботи служб виправно-трудової установи встановлюється начальником цієї установи відповідно до цього Кодексу і Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

Стаття 37. Придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої потреби

Засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, неповнолітнім, а також засудженим, які перебувають у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарнях при виправно-трудових установах для тримання інфекційних хворих засуджених, - також на кошти, одержані за переказами.

Перелік продуктів харчування і предметів першої потреби, які дозволяється купувати засудженим, а також порядок їх придбання визначаються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 38. Сума грошей, яку дозволяється витрачати засудженим до позбавлення волі

Засудженим дозволяється витрачати на місяць для купівлі продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі:

- у виправно-трудових колоніях загального режиму - до ста процентів мінімального розміру заробітної плати; виправно-трудових колоніях посиленого режиму - до дев'яноста процентів мінімального розміру заробітної плати, суворого режиму - до вісімдесяти процентів, особливого режиму - до сімдесяти процентів;

- у виховно-трудових колоніях - до ста процентів мінімального розміру заробітної плати;

- у тюрмах на загальному режимі - до п'ятдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати, на суворому режимі - до тридцяти процентів.

У разі відсутності злісного порушення режиму відбування покарання і сумлінного ставлення до праці після відбуття не менш як половини строку покарання засудженим може бути додатково дозволено витрачати на місяць: у виправно-трудових колоніях загального режиму гроші в сумі п'ятдесят п'ять процентів мінімального розміру заробітної плати, посиленого режиму - п'ятдесят процентів, суворого режиму - сорок процентів, особливого режиму - тридцять процентів; у тюрмах на загальному режимі після відбуття половини строку тюремного ув'язнення - двадцять процентів мінімального розміру заробітної плати; у виховно-трудових колоніях загального режиму після відбуття засудженими чверті строку покарання, а у колоніях посиленого режиму після відбуття засудженими третини строку покарання -

шістдесят процентів мінімального розміру заробітної плати.

Засудженим, які перевиконують норми виробітку, а тим, що працюють на почасових роботах і по господарському обслуговуванню, які зразково виконують встановлені завдання, може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцять процентів мінімального розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми виробітку на важких роботах і на роботах з шкідливими умовами праці, - п'ятдесят процентів незалежно від відбутого строку покарання.

Суми грошей, зазначені в частинах першій, другій і третій цієї статті, можуть збільшуватися відповідно до індексації цін і доходів Міністерством внутрішніх справ України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

Газети, журнали, книги, письмове приладдя купуються засудженими на гроші, які є на їх особових рахунках, понад суми, встановлені цією статтею.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 30.09.85 р. N 1010-XI,

від 28.01.91 р. N 662-XII,

від 03.06.91 р. N 1125-XII;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 39. Побачення і телефонні розмови засуджених до позбавлення волі з родичами та іншими особами

Засудженим надаються побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або з іншими особами у присутності представника виправно-трудової установи. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (матір'ю, батьком, чоловіком, дружиною, дітьми, рідними братами і сестрами, онуками, дідом і бабою, усиновителями, усиновленими).

Побачення надаються: у виправно-трудових колоніях загального, посиленого, суворого, особливого режиму та у виховно-трудових колоніях загального і посиленого режиму - тривалі - один раз на три місяці, короткострокові - один раз на місяць; у тюрмах на загальному режимі - короткострокові - один раз на шість місяців; у виправно-трудових колоніях-поселеннях - без обмежень.

Засудженим один раз на три місяці за наявності технічних можливостей надається право на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин під контролем адміністрації.

Засудженим за їх бажанням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі та короткострокові - телефонними розмовами. Порядок надання і проведення побачень та телефонних розмов визначається Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 662-XII;

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 391. Короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі

Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях усіх видів і виховно-трудових колоніях, може бути дозволено короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі на строк не більше семи діб, не включаючи час, необхідний для проїзду в обидва кінці (не більше п'яти діб), у зв'язку з винятковими особистими обставинами: смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї.

Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, може бути дозволений короткостроковий виїзд за межі колонії для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебування в дорозі.

Дозвіл на короткостроковий виїзд дається начальником виправно-трудової установи за погодженням з прокурором, з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами виховно-трудової установи зараховується до строку відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами. За час перебування засудженого за межами виправно-трудової установи заробіток йому не нараховується.

Порядок надання засудженим короткострокових виїздів за межі місць позбавлення

волі у зв'язку з винятковими особистими обставинами визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

(Доповнено статтею 391 згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX;

із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X,

від 30.09.85 р. N 1010-XI;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 27.07.94 р. N 137/94-ВР,

від 11.12.98 р. N 312-XIV)

Стаття 40. Побачення засуджених з адвокатом

Для одержання юридичної допомоги засуджені, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, за їх письмовою заявою або за заявою їх близьких родичів чи представників громадськості можуть мати побачення з адвокатом. За бажанням засудженого або адвоката їх побачення у виправно-трудових установах провадяться віч-на-віч.

Побачення засуджених з адвокатами до числа побачень, встановленого статтею 39 цього Кодексу, не зараховуються, їх кількість і тривалість не обмежуються.

Побачення надається після пред'явлення адвокатом ордера юридичної консультації і документа, що посвідчує його особу.

Стаття 41. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок, бандеролей і передач

Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - сім посилок (передач), посиленого режиму - шість посилок (передач), суворого і особливого режиму - п'ять посилок (передач). Засудженим, яких тримають у виховно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - десять посилок (передач), посиленого режиму - дев'ять посилок (передач).

Засудженим, які відбувають позбавлення волі в тюрмах, одержання посилок і передач не дозволяється.

Засудженим, незалежно від призначеного їм виду режиму, дозволяється одержання не більш як двох бандеролей на рік, а також придбання без обмеження літератури через книготорговельну мережу.

У виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів кількість посилок, передач і бандеролей, одержуваних засудженими, не обмежується.

Перелік продуктів харчування і предметів першої потреби, які дозволяється одержувати засудженим у посилках, бандеролях і передачах, а також порядок приймання та вручення засудженим посилок, бандеролей і передач встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 27.05.86 р. N 2278-XI,

від 28.01.91 р. N 662-XII;

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 42. Одержання і відправлення засудженими до позбавлення волі грошових переказів

Засудженим дозволяється одержувати без обмеження грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації виправно-трудової установи і іншим особам. Одержані по переказах гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого. Якщо в посилках, бандеролях і листах, що надійшли на ім'я засудженого, будуть виявлені гроші, вони також зараховуються на його особовий рахунок.

У виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів гроші, одержані на ім'я засудженого, видаються йому на руки.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 27.05.86 р. N 2278-XI,

від 01.12.87 р. N 4995-XI)

Стаття 43. Листування осіб, засуджених до позбавлення волі

Засудженим, які відбувають покарання у виправно-трудових і виховно-трудових колоніях усіх видів режиму, дозволяється одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості.

В тюрмах засуджені можуть одержувати листи без обмеження їх кількості, а відправляти листи за такими нормами: на загальному режимі - один лист на місяць, на суворому режимі - один лист на два місяці.

Листування між перебуваючими у місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, забороняється.

Вручення листів, що надійшли на ім'я засуджених, а також відправлення листів засуджених адресатам провадяться адміністрацією

виправно-трудової установи в триденний строк з дня надходження листа чи здачі його засудженим.

Якщо засуджений вибув з даної виправно-трудової установи, листи, які надійшли на його ім'я, в триденний строк надсилаються за місцем його перебування.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 27.05.86 р. N 2278-XI,

від 28.01.91 р. N 662-XII)

Стаття 44. Пропозиції, заяви і скарги осіб, засуджених до позбавлення волі

Засуджені мають право звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку.

Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, переглядові не підлягають і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю. пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю.

Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розписку.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради

Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X)

Стаття 45. Зміна умов тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, під час відбування покарання

Залежно від поведінки і ставлення до праці умови тримання засуджених можуть змінюватися як у межах однієї виправно-трудової установи, так і шляхом переведення в інші виправно-трудові установи.

Зміна умов тримання засуджених у межах однієї виправно-трудової установи провадиться за постановою начальника виправно-трудової установи і полягає в наданні засудженим права на витрачання додаткової суми грошей для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби відповідно до статті 38 або в скасуванні цих поліпшених умов тримання відповідно до статті 67 цього Кодексу.

Зміна умов тримання засуджених шляхом переведення їх з однієї виправно-трудової колонії в іншу колонію іншого виду режиму, з колонії в тюрму або з тюрми в колонію, з виховно-трудової колонії загального режиму у виховно-трудову колонію посиленого режиму провадиться судом за підставами, встановленими статтями 46 і 47 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 662-XII)

Стаття 46. Переведення засуджених, які твердо стали на шлях виправлення, в інші виправно-трудові установи

У порядку, встановленому статтею 410 Кримінально-процесуального кодексу України, засуджені, які твердо стали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для дальшого відбування покарання:

- з тюрми у виправно-трудову колонію - після відбуття не менше половини строку тюремного ув'язнення, призначеного за вироком суду;

- з виправно-трудової колонії особливого режиму в колонію суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання в колонії особливого режиму;

- з виправно-трудової колонії загального і посиленого режиму в колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, - після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудової колонії суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання; засуджені, перелічені у частині шостій статті 52 Кримінального кодексу України, - після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання.

Не підлягають переведенню у колонію-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення:

1) особи, щодо яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, передбачене статтею 521 Кримінального кодексу України;

2) особи, які не пройшли призначеного судом примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також ті, що не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу;

3) особи, які раніше відбували покарання у колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за злісні порушення вимог режиму були переведені у виправно-трудові колонії того виду режиму, який їм раніше був визначено судом.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI;

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 47. Переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, в інші виправно-трудові установи

В порядку, встановленому статтею 410 Кримінально-процесуального кодексу України, засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, можуть бути представлені до переведення для відбування покарання з колонії-поселення у виправно-трудову колонію того виду режиму, який їм раніше було визначено судом, а особи, засуджені за злочини, вчинені з необережності, з направленням у колонії-поселення для осіб, що вчинили злочини з необережності, і особи, засуджені за умисні злочини з направленням у колонії-поселення для осіб, що вчинили умисні злочини, - у колонії загального режиму; засуджені, яких було переведено з колонії особливого режиму в колонію суворого режиму, - у колонію особливого режиму; з виправно-трудової колонії - у тюрму на строк не більше трьох років з відбуванням решти строку покарання в колонії; з виховно-трудової колонії загального режиму - у виховно-трудову колонію посиленого режиму.

Під злісним порушенням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адміністрації; необгрунтовану відмову від праці (не менш як три рази протягом року); вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин; виготовлення, зберігання, купівлю, розповсюдження заборонених предметів; участь в азартних іграх; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинення засудженим протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника або уповноважених на те осіб були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 48. Спільна робота вільнонайманого персоналу з засудженими до позбавлення волі

У місцях позбавлення волі, а також на виробничих об'єктах, розташованих поза виправно-трудовими установами, де використовується праця засуджених, дозволяється робота вільнонайманого персоналу в межах, необхідних для забезпечення нормальної діяльності виправно-трудової установи.

Особам з числа вільнонайманого персоналу не дозволяється передавати засудженим гроші, продукти харчування і предмети, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, а також чинити інші дії, спрямовані на порушення режиму, встановленого для засуджених. За порушення цих вимог винні притягаються до відповідальності у встановленому порядку.

У необхідних випадках адміністрація виправно-трудової установи вправі провадити огляд речей і одягу осіб, які входять у виправно-трудову установу або на виробничі об'єкти, де працюють засуджені, і які виходять з них, а також огляд зазначених виробничих об'єктів. Порядок такого огляду встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 01.12.87 р. N 4995-XI)

Глава 6

Праця осіб, позбавлених волі

Стаття 49. Залучення осіб, позбавлених волі, до суспільно корисної праці

Кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності. Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві цих установ, а в окремих випадках - на контрагентній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належної їх охорони та ізоляції.

Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої

груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових установах, дозволяється працювати за їх бажанням та з урахуванням висновку лікарської комісії виправно-трудової установи.

Засуджені до тюремного ув'язнення працюють тільки на території тюрми.

Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

Виробничо-господарська діяльність виправно-трудових установ повинна бути підпорядкована їх основному завданню - виправленню та перевихованню засуджених.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 50. Умови праці осіб, позбавлених волі

Для осіб, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і тюрмах, встановлюється восьмигодинний робочий день. Час початку і закінчення роботи (зміни) встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. Засудженим надається щотижня один день відпочинку.

На деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержано встановленої для засуджених щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, відповідно до законодавства про працю допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб середня тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала восьми годин на день.

Тривалість робочого дня засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, а також надання їм щотижневих днів відпочинку встановлюються на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.

В порядку, передбаченому законодавством про працю, засуджені звільняються від роботи в святкові дні.

Особи, позбавлені волі, права на відпустку в період відбування покарання не мають.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.

Праця засуджених організується з додержанням правил охорони праці та техніки безпеки, встановлених законодавством про працю.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI,

від 01.12.87 р. N 4995-XI)

Стаття 51. Пенсійне забезпечення осіб, які втратили працездатність під час відбування покарання

Особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством України.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 52. Оплата праці осіб, позбавлених волі

Праця осіб, позбавлених волі, оплачується відповідно до її кількості та якості за нормами і розцінками, що діють у народному господарстві.

У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок засуджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як десять процентів, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, що не допускають злісних порушень режиму, - не менш як двадцять п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як сорок п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку.

Особам, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання поза колонією відповідно до статті 35 цього Кодексу, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як п'ятдесят процентів загальної суми заробітку.

Умови і порядок оплати праці осіб, позбавлених волі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Місячний заробіток засуджених, які виконують норми

виробітку або встановлені завдання, не може бути менше мінімального розміру заробітної плати.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 21.07.78 р. N 3645-IX,

від 30.09.85 р. N 1010-XI,

від 10.02.87 р. N 3546-XI,

від 19.05.89 р. N 7544-XI;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 53. Відрахування із заробітку або іншого доходу осіб, позбавлених волі

Особи, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і тюрмах, з нарахованого їм заробітку або іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Після відшкодування цих витрат з нарахованого заробітку або іншого доходу провадяться відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами в порядку, встановленому статтею 374 Цивільного процесуального кодексу України. На виняток з цього правила аліменти на неповнолітніх дітей обчислюються з усієї суми, заробленої засудженим, і відраховуються до відшкодування цих витрат.

Відрахування із заробітку або іншого доходу, нарахованого засудженим, провадяться з дотриманням такої черговості:

- прибутковий податок;

- вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг;

- за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей;

- відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг стягується з коштів, які є на їх особових рахунках.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої і другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безплатно.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,

від 21.07.78 р. N 3645-IX,

від 15.04.83 р. N 5082-X;

законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,

від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Стаття 54. Залучення осіб, позбавлених волі, до роботи без оплати їх праці

Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт по благоустрою місць позбавлення волі і прилеглих до них територій, а також по поліпшенню культурно-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт по забезпеченню установ продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, у неробочий час і не більш як на дві години на день.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)

Глава 7

Виховна робота з особами, позбавленими волі

(Назва глави із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 55. Завдання виховної роботи з особами, позбавленими волі

З особами, позбавленими волі, проводиться виховна робота, спрямована на виховання їх у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, бережливого ставлення до державної власності, на підвищення свідомості і культурного рівня, на розвиток корисної ініціативи засуджених.

Участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання.

Виховна робота з особами, позбавленими волі, проводиться диференційовано, з врахуванням виду виправно-трудової установи, встановленого в ній режиму і особливостей різних категорій засуджених.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 56. Основні форми виховної роботи з особами, позбавленими волі

Основними формами виховної роботи з особами, позбавленими волі, є:

- індивідуальна робота,