Рішення Конституційного Суду України Другий сенат у справі за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» (щодо доступу до суду касаційної інстанції у цивільному судочинстві)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ДРУГИЙ СЕНАТ

у справі за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір"

(щодо доступу до суду касаційної інстанції у цивільному судочинстві)

Київ

20 січня 2025 року

N 2-р(II)/2025

Справа N 3-131/2023(242/23)

Другий сенат Конституційного Суду України у складі:

Мойсик Володимир Романович (голова засідання),

Городовенко Віктор Валентинович,

Лемак Василь Васильович,

Первомайський Олег Олексійович (доповідач),

Різник Сергій Васильович,

Юровська Галина Валентинівна,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., N 14, ст. 87) зі змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Первомайського О. О. та дослідивши матеріали справи, зокрема позиції, що їх висловили: Голова Верховної Ради України Стефанчук Р. О., Голова Верховного Суду Кравченко С. І., Міністр юстиції України Малюська Д. Л.; науковці: Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України - доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Тимченко Г. П.; Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого - доктор юридичних наук, професор Гусаров К. В.; Донецького національного університету імені Василя Стуса - кандидат юридичних наук, доцент Атаманчук І. В., Конституційний Суд України установив:

1. Конторський П. Ф. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 8; частинам першій, другій статті 24 у взаємозв'язку зі статтею 48; частинам першій, другій статті 55 у взаємозв'язку з частиною третьою статті 22; пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України (конституційність) підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4, частину першу статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI зі змінами (далі - Закон).

1.1. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду встановлюється в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Частиною першою статті 8 Закону визначено таке: "Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю".

1.2. Конторський П. Ф. вважає неконституційним підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, яким визначено розмір ставки судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду.

Автор клопотання твердить, що внаслідок застосування в остаточному судовому рішенні в його справі - ухвалі Верховного Суду від 21 лютого 2023 року - частини першої статті 8 Закону порушено його право на судовий захист, гарантоване частинами першою, другою статті 55

Конституції України (складовою якого є право на оскарження судового рішення), через незадовільний майновий стан - фінансову неспроможність сплатити судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі, визначеному судом на підставі підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону.

На думку Конторського П. Ф., "конструкція частини 1 статті 8 Закону N 3674-VI від 8 липня 2011 року, за якою "суд, враховуючи майновий стан сторони, може...", визначає, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення".

Обґрунтовуючи свою позицію, Конторський П. Ф. посилається на окремі приписи Конституції України, рішення Конституційного Суду України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), рішення Європейського суду з прав людини, закони України, Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17 жовтня 2014 року N 10 зі змінами, а також на судові рішення у своїй справі.

1.3. Голова Верховної Ради України надав інформацію стосовно питань, порушених у конституційній скарзі, вказавши, що:

- "оскільки вимога щодо сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на рішення суду не може розглядатись як така, що порушує конституційне право на судовий захист, встановлення розміру судового збору, яке здійснюється державою самостійно, не може свідчити про порушення зазначеного конституційного права";

- "встановлення ставок судового збору повинно відбуватися з дотриманням принципу пропорційності (домірності) для досягнення справедливого балансу між захистом публічних інтересів і конституційних прав людини на судовий захист, у даному випадку - необхідності забезпечення належного балансу між фінансуванням здійснення правосуддя, стримувального фактора від подання необґрунтованих позовів та спроможності заявників сплатити відповідний розмір судового збору".

1.4. Голова Верховного Суду висловив позицію, згідно з якою "касаційний перегляд судових рішень вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції. Судовий збір є одним з інструментів забезпечення ефективності касаційного перегляду судових рішень. Мета судового збору, окрім іншого, полягає у попередженні безпідставних звернень до суду, необґрунтованого перевантаження суду та забезпеченні процесуальної економії".

1.5. Міністр юстиції України зазначив, що статтею 8 Закону встановлено право суду відстрочити та розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від його сплати з урахуванням майнового стану та водночас визначено умови, за яких суд може скористатися таким правом, що відповідає принципу правової визначеності, закріпленому статтею 8 Основного Закону України.

2. За статтею 1511 Основного Закону України Конституційний Суд України розв'язує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України (перше речення частини першої).

Згідно з частиною другою статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційна скарга має містити, зокрема, "конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України" (пункт 5).

2.1. Конторський П. Ф. порушив перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону.

Дослідивши зміст конституційної скарги та матеріали справи, Конституційний Суд України встановив, що Конторський П. Ф. подав касаційну скаргу з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги і не

подавав заяви про приєднання до касаційної скарги іншої особи. Відмовляючи в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги, Верховний Суд в ухвалі від 21 лютого 2023 року застосував окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, а саме: за подання до суду "касаційної скарги на рішення суду", та статтю 8 Закону загалом.

Ураховуючи зміст конституційної скарги Конторського П. Ф. та остаточного судового рішення в його справі, Конституційний Суд України зазначає, що предметом конституційного контролю в цьому конституційному провадженні є окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, а саме: за подання до суду "касаційної скарги на рішення суду", та частина перша статті 8 Закону.

3. Розв'язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходить із такого.

3.1. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).

За статтею 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша); Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга).

Конституція України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищає суд (частина перша статті 55); забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129).

3.2. Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформулював низку юридичних позицій, що є застосовними й у цій справі, вказавши, зокрема, що:

- "до загальних засад українського конституційного ладу

<...

> належать: утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головний обов'язок держави (третє речення частини другої статті 3 Конституції України); принцип правовладдя, що його виражено через формулу: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права" (частина перша статті 8 Конституції України)" [абзац перший підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 1 березня 2023 року N 2-р(II)/2023];

- "право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, та всі складники цього права, зокрема ті, що забезпечують доступ до суду та визначають обсяг і зміст процесуальних прав учасників процесуальних відносин, мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними й ілюзорними" [абзац другий підпункту 5.5 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 листопада 2023 року N 10-р(II)/2023].

У Рішенні від 21 липня 2021 року N 5-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив на тому, що "сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв'язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, визначеного у статті 6 Конвенції та витлумаченого Європейським судом із прав людини" (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

3.3. За пунктом 1 статті 6 Конвенції "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що його установлено законом" (перше речення).

Пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії здійснення справедливого судочинства, одним з аспектів яких є забезпечення доступу до суду. Водночас право, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним.

Європейський суд із прав людини в рішенні у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року (заява N 23805/94) наголосив, що "рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення особи "правом на суд" з огляду на принцип правовладдя в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа

повинна мати чітку практичну можливість оскаржити чин [акт], що становить втручання в її права" (§ 36).

У рішенні у справі Kreuz v. Poland від 19 червня 2001 року (заява N 28249/95) Європейський суд із прав людини зазначив, що різні обмеження, зокрема й фінансові, можуть бути встановлені на доступ особи до "суду" або "трибуналу" (§ 54).

3.4. Розділ "D. Судові витрати" Додатка до Рекомендації N R (81) 7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, яку ухвалено на 68-му засіданні заступників міністрів 14 травня 1981 року, містить, зокрема, принципи, які слід ураховувати:

- "жодна грошова сума не має вимагатися від сторони від імені держави як умова для початку провадження, яка була б необґрунтованою з огляду на питання, що їх розглядають" (пункт 11);

- "тією мірою, якою судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати; систему судових витрат слід переглянути на предмет її спрощення" (пункт 12).

3.5. Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - Кодекс) "кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів" (частина перша).

За статтею 133 Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи (частина перша); розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга).

Згідно зі статтею 1 Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом (перше речення частини першої).

3.6. Конституційний Суд України також звертає увагу на те, що конституційні суди європейських країн сформулювали юридичні позиції щодо можливості та мети встановлення судового збору.

Федеральний Конституційний Суд Німеччини зазначив, що "судові витрати, як і збори, є причинно-наслідковими зборами, що стягуються у зв'язку з наданням певної державної послуги. Мета, яку має досягти регулювання збору, не повинна бути недомірною збору, що стягується з громадянина" (рішення від 27 серпня 1999 року 1 BvL, 11).

Конституційний Суд Латвійської Республіки виснував, що:

- "будь-який судовий збір за подання заяви чи скарги призначений бути не лише певного роду перешкодою для подання необґрунтованих заяв чи скарг, а й дає змогу частково забезпечити фінансування витрат на утримання судів" (підпункт 8.2 пункту 8 мотивувальної частини рішення від 4 січня 2005 року N 2004-16-01);

- "право на справедливий суд, визначене в Конституції, має бути забезпечене не лише теоретично, а й практично та дієво. Узалежнити реалізацію права на справедливий суд від фінансових можливостей особи було б неприпустимо в демократичній правовій державі" (пункт 17 мотивувальної частини рішення від 23 лютого 2022 року N 2021-22-01).

4. Розв'язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, Конституційний Суд України виходить із такого.

4.1. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України лише законами України визначаються судоустрій і судочинство.

За Основним Законом України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України (частина третя статті 125).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (перше речення частини першої статті 130 Конституції України).

4.2. Конституційний Суд України в Рішенні від 21 липня 2021 року N 5-р(II)/2021 зазначив таке: "За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України

<...

> право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець" (абзац сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

У Рішенні від 22

листопада 2023 року N 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України виснував, що "Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів" (абзац п'ятий підпункту 7.7 пункту 7 мотивувальної частини).

4.3. У цьому конституційному провадженні Конституційний Суд України зважає й на практику Європейського суду з прав людини, котрий послідовно зазначає, що право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним; обмеження права, гарантованого статтею 6 Конвенції, не буде сумісним із пунктом 1 цієї статті, якщо воно не має правомірної мети та якщо немає розумної домірності між застосовними засобами та метою, що її прагнуть досягти [рішення у справі Ashingdane v. the United Kingdom від 28 травня 1985 року (заява N 8225/78), § 57].

Застосування статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів має залежати від характерних рис відповідного провадження, а також має бути врахована цілісність проваджень, що їх здійснюють у національному праволаді (legal order), й роль касаційного суду в них [рішення у справі Мельник проти України / Melnyk v. Ukraine від 28 березня 2006 року (заява N 23436/03), § 24].

Для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги з питання права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги [рішення у справі Zubac v. Croatia від 5 квітня 2018 року (заява N 40160/12), § 82].

4.4. Конституційний Суд України виходить із того, що згідно з приписами Основного Закону України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, що є співвідносними з приписами Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини, право на судовий захист, зокрема в аспекті доступу до суду касаційної інстанції, не є абсолютним.

Сплата судового збору як одна з умов доступу до суду не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Основного Закону України. Приписами закону може бути встановлений обов'язок зі сплати судового збору. Водночас ці приписи закону мають бути чіткими та зрозумілими за змістом, мати правомірну мету та відповідати вимозі домірності.

4.5. Аналізуючи окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в аспекті його чіткості та зрозумілості, Конституційний Суд України передусім констатує, що Закон унормовує розміри ставок судового збору (стаття 4) та встановлює перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях (частина перша статті 5).

Відповідно до абзацу третього підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону за подання до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У статті 4 Закону за низкою критеріїв, зокрема видом провадження, визначено й інші ставки судового збору.

Згідно з Законом судовий збір за апеляційний перегляд справи становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4), а за касаційне оскарження судового рішення - 200 відсотків ставки (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4).

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України висновує, що окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону є чітким і зрозумілим та відповідає вимозі юридичної визначеності.

4.6. Оцінюючи правомірність мети внормування окремим приписом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставки судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду,

Конституційний Суд України насамперед виходить із того, що за Основним Законом України "правосуддя в Україні здійснюють виключно суди" (частина перша статті 124); "держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів" (перше речення частини першої статті 130).

Отже, правосуддя є однією з основних функцій держави, керованої правовладдям, яка згідно з конституційними вимогами має забезпечити фінансування функціонування судів і діяльності суддів.

4.7. За частиною третьою статті 9 Закону "кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення".

Пояснювальна записка до проєкту Закону України про судовий збір (реєстр. N 7530), ухваленого як Закон, містила обґрунтування потреби в запровадженні судового збору у 2011 році: "Завданням проекту Закону є забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису, шляхом запровадження судового збору з диференціацією його розмірів залежно від категорії справ, та виключення з вказаних вище кодексів положень щодо сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу тощо".

У 2017 році у Пояснювальній записці до проєкту Закону України про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (реєстр. N 6232), ухваленого як Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII, обґрунтуванням потреби у внесенні змін до Закону було визначено, зокрема, "посилення ролі судового збору як основного джерела фінансування судової системи та як економічного стимулу для сторін використовувати нові процедури розгляду справи (ставка судового збору при зверненні в порядку наказного провадження, подання позову в електронній формі є меншою), досягати примирення без судового рішення (законопроект передбачає повернення 50 % судового збору в такому випадку); утримуватися від зловживання процесуальними правами та порушення процесуальних обов'язків тощо".

Законом України "Про внесення зміни до статті 9 Закону України "Про судовий збір" щодо створення умов для забезпечення доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до приміщень судів" від 4 грудня 2018 року N 2633-VIII (далі - Закон N 2633) частину третю статті 9 Закону доповнено словами "а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення".

Метою ухвалення Закону N 2633 було визначено "забезпечення архітектурної та інформаційної доступності приміщень судів для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення шляхом використання коштів від сплати судового збору на переобладнання приміщень, прилеглої території та інформаційне забезпечення вказаної категорії осіб" [Пояснювальна записка до проєкту Закону України про внесення змін до статті 9 Закону України "Про судовий збір" щодо створення умов для забезпечення доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до приміщень судів (реєстр. N 6211)].

Отже, низкою законів було запроваджено вимогу сплати судового збору як одну з умов доступу до суду. Основною метою встановлення судового збору було визначено забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

4.8. Конституційний Суд України

зазначає, що конституційні приписи не містять заборони на встановлення законом судового збору як умови доступу до суду.

Верховна Рада України, ухваливши Закон та зміни до нього, визначила кошти судового збору, зокрема, як джерело фінансування, потрібного для належного функціонування судів і діяльності суддів.

За матеріалами справи кошти судового збору становили 15 - 30 відсотків видатків Державного бюджету України у 2023 - 2025 роках на фінансування функціонування судів першої, другої інстанцій та Верховного Суду.

Отже, зміст публічного інтересу, на задоволення якого спрямований інститут судового збору, є цілком зрозумілим - визначення додаткового джерела фінансування здійснення правосуддя.

Європейський суд із прав людини у своєму рішенні у справі Mutu and Pechstein v. Switzerland від 2 жовтня 2018 року (заяви N 40575/10 та N 67474/10) зазначив, що право на доступ до суду може підлягати обмеженням; вони непрямо дозволені, оскільки право на доступ до суду за своєю природою вимагає регулювання з боку держави; Договірна Держава, яка встановлює таке регулювання, має певний простір обдумування (§ 93).

З огляду на наявний у держави широкий простір обдумування в ділянці визначення підстав та випадків справляння судового збору у процесі реалізації особою права, гарантованого частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, Верховна Рада України мала повноваження встановити судовий збір за подання касаційної скарги.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України висновує, що мета внормування окремим приписом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставки судового збору за подання касаційної скарги є правомірною.

4.9. Перевіряючи на відповідність Конституції України (конституційність) окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в аспекті дотримання вимоги домірності, Конституційний Суд України виходить із того, що "гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду

<...

> сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України" (перше речення абзацу третього, абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року N 12-рп/2013); "законодавець, визначаючи справляння судового збору, має чинити за принципом справедливості" [абзац третій підпункту 4.4 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року N 6-р(II)/2024].

У Рішенні від 17 червня 2020 року N 4-р(II)/2020 Конституційний Суд України виснував, що "хоча обсяг розсуду законодавця при встановленні системи судоустрою, процедури оскарження

<...

> повноважень судів вищих інстанцій є широким, законодавець повинен, здійснюючи відповідне регулювання, виходити з конституційних принципів і цінностей та відповідних міжнародних зобов'язань України, зокрема щодо ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина" (друге речення абзацу п'ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

4.10. У контексті цієї справи доречною є юридична позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні у справі Balk nas v. Lithuania від 7 липня 2020 року (заява N 75435/17): "Суд не може визнати, що обмеження доступу заявника до Верховного Суду було потрібним і домірним. Отже, попри те, що вимоги заявника були розглянуті судами двох інстанцій, Суд визнає, що відмова Верховного Суду прийняти до розгляду його скаргу з питань права через винятково фінансові міркування порушила саму суть права заявника на доступ до суду" (§ 49).

Європейський суд із прав людини в інших рішеннях зазначав таке:

- "Суд визнав надмірними, а отже, такими, що порушують саму суть права на доступ до суду, високі судові збори, які не були обґрунтованими щодо фінансового становища заявника, а розраховані на основі встановленого законом відсотка

ціни позову у справі" [рішення у справі Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania від 26 липня 2011 року (заява N 9718/03), § 70];

- "вимога сплати судового збору в цивільних судах у зв'язку з позовами, які вони просять розглядати, не може вважатися як обмеження права на доступ до суду як таке, що є несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції"; "Суд особливо звертає увагу на важливість того, щоб обмеження доступу до суду, які мають суто фінансовий характер і не пов'язані із суттю позову чи його перспективами на успіх, підлягали особливо ретельному розгляду з огляду на інтереси правосуддя

<...

> Суд визнав надмірними, а отже, такими, що порушують саму суть права на доступ до суду, високі судові збори, які не були обґрунтовані з огляду на фінансове становище заявника, а розраховані на основі встановленого законом відсотка суми, про яку йдеться у провадженні" [рішення у справі La i v. Albania від 19 жовтня 2021 року (заява N 28142/17), § 51, § 52].

4.11. За Конституцією України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8).

Важливим складником принципу верховенства права (правовладдя) є принцип домірності, додержання якого вимагає, зокрема, встановлення справедливого балансу між публічним та приватним інтересами.

У державі, керованій правовладдям, реалізація права на доступ до суду має залежати насамперед від суті спору та інших значущих обставин, що пов'язані з питаннями права у справі, й не має залежати першочергово або винятково від фінансових можливостей сторони юридичного спору.

За змістом пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України повноваження з унормування судочинства має Верховна Рада України, тому саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом в отриманні судового збору для фінансування здійснення правосуддя та приватним - у сплаті домірного розміру судового збору.

4.12. Конституційний Суд України керується й тим, що Основним Законом України забезпечено право на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (пункт 8 частини другої статті 129).

Отже, підстави та порядок звернення до Верховного Суду як суду касаційної інстанції у цивільних справах задля реалізації права на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, мають бути визначені законом.

Водночас для розвитку, конкретизації та деталізації припису пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України визначене законом право на доступ до суду касаційної інстанції має бути реальним та дійовим.

Зважаючи на роль, місце та повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції в цивільних справах, законодавець має встановити законом порядок визначення ставки судового збору, на підставі якого встановлюється домірний розмір судового збору за подання касаційної скарги стороною цивільної справи.

Якщо на підставі закону буде встановлено нерозумно високий розмір судового збору за подання стороною цивільної справи касаційної скарги, можливість реалізації права на касаційне оскарження рішення суду, гарантованого приписами частини першої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, буде теоретичною та ілюзорною.

4.13. Конституційний Суд України констатує, що згідно з матеріалами справи до Конторського П. Ф. у цивільній справі були заявлені майнові вимоги про стягнення боргу в розмірі 60000 гривень. Судовий збір за подання позовної заяви у цій цивільній справі за приписами Закону становив 6430,98 гривень, за подання апеляційної скарги - 9646,47 гривень, касаційної скарги - 12861,96 гривень, що загалом становило 28939,41 гривень.

Отже, на підставі окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону Конторський П. Ф. за подання касаційної скарги мав сплатити 12861,96 гривень, що становило 14,2 відсотка його річного доходу за попередній рік або 45 відсотків сукупного розміру прожиткового мінімуму за весь 2022 рік.

4.14. Конституційний Суд України вважає, що визначення

розміру ставки судового збору за подання касаційної скарги окремим приписом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону не є гнучким та пов'язує можливість доступу до Верховного Суду як суду касаційної інстанції не з питанням суті цивільного спору, іншими питаннями права, зокрема потребою усунення порушень норм матеріального та (або) процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків у рішеннях судів першої та (або) другої інстанцій, а винятково з фінансовим питанням.

На підставі окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону суб'єкт права на конституційну скаргу за подання до суду касаційної скарги мав сплатити судовий збір, що становив велику частину його річного доходу та значну частку розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом, що унеможливило для Конторського П. Ф. реалізацію в його цивільній справі права, гарантованого частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону не відповідає принципу домірності, оскільки обмежує доступ особи до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в цивільних справах винятково через фінансове питання.

Конституційний Суд України висновує, що окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.

5. Перевіряючи на відповідність Конституції України (конституційність) частину першу статті 8 Закону, Конституційний Суд України керується тим, що за Основним Законом України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається й діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); права і свободи людини і громадянина захищає суд (частина перша статті 55).

5.1. Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року N 5-рп/2016).

Конституційний Суд України зазначав, що "приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов'язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист" [перше, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року N 2-р(II)/2022].

5.2. За частиною першою статті 8 Закону, ураховуючи майновий стан сторони, за її клопотанням суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за наявності умов та щодо кола осіб, визначених у частині першій цієї статті. Таке повноваження суду є дискреційним.

Конституційний Суд України зважає на те, що суд може не лише відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, а також згідно з частиною другою статті 8 Закону зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

У такий самий спосіб, як це визначено у статті 8 Закону, унормовано відносини з відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат, зокрема судового збору, приписами частин першої, третьої статті 136 Кодексу.

Отже, на підставі низки приписів Закону, Кодексу та за наявності умов,

визначених Законом, суд може ухвалити процесуальне рішення про відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.

5.3. Досліджуючи на відповідність Конституції України (конституційність) частину першу статті 8 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом - отримання судового збору для фінансування здійснення правосуддя - та приватним - сплата домірного розміру судового збору (пункт 14 частини першої статті 92 Основного Закону України).

Водночас надання суду на підставі частини першої статті 8 Закону дискреційного повноваження щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк стороною з огляду на її майновий стан має правомірну мету - забезпечення доступу до суду - та є додатковим засобом підтримувальної дії (affirmative action) держави в ділянці реалізації права на судовий захист для осіб, які перебувають у складному майновому становищі.

Тому на підставі частини першої статті 8 Закону суд має власне та незалежне від законодавця дискреційне повноваження щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк стороною з огляду на її майновий стан. Це повноваження може бути реалізоване лише з урахуванням конкретних обставин цивільної справи, передусім майнового становища сторони.

5.4. Конституційний Суд України вважає, що відповідно до статей 3, 8, 55 Конституції України у їх посутньому зв'язку на державу покладено позитивний обов'язок забезпечити особам, які перебувають у складному майновому становищі, можливість реалізації їхнього права на судовий захист, оскільки "право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя" (друге речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2018 року N 10-р/2018).

Застосування судом повноваження, визначеного частиною першою статті 8 Закону, у спосіб відстрочення або розстрочення для сторони юридичного спору сплати судового збору за подання касаційної скарги забезпечує реалізацію норм-принципів, сформульованих у частині другій статті 3 та частині першій статті 8 Конституції України, які зобов'язують державу гарантувати та забезпечувати права і свободи людини у спосіб та в межах, визначених Конституцією і законами України, та можливість здійснення конституційного права, гарантованого частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України висновує, що частина перша статті 8 Закону не суперечить частині першій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.

6. За частиною другою статті 152 Конституції України та статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі приписи, що визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, Конституційний Суд України для забезпечення юридичної визначеності в унормуванні відповідної ділянки цивільних процесуальних відносин та надання Верховній Раді України строку для внесення змін до Закону вважає за потрібне відтермінувати втрату чинності цим приписом Закону.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 1511, 1512, 152, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 36, 65, 67, 74, 84, 88, 89, 91, 92, 94, 97 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України ухвалив:

1. Визнати такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), частину першу статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI

зі змінами.

2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI зі змінами, а саме: "касаційної скарги на рішення суду".

3. Окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України".

ДРУГИЙ СЕНАТ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

* * *

ОКРЕМА ДУМКА

(ЗБІЖНА)

судді Конституційного Суду України Олега Первомайського у справі за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір"

(щодо доступу до суду касаційної інстанції у цивільному судочинстві)

Другий сенат Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 20 січня 2025 року ухвалив Рішення N 2-р(II)/2025 у справі N 3-131/2023(242/23) за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" (далі - Рішення).

На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", § 74 Регламенту Конституційного Суду вважаю за потрібне викласти окрему думку (збіжну) щодо Рішення та низки значущих, на мою думку, понять і явищ.

Що ухвалив Конституційний Суд

1. За результатами здійснення конституційного контролю в цій справі Конституційний Суд:

- визнав такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), частину першу статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI (далі - Закон) (пункт 1 резолютивної частини);

- визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, а саме: "касаційної скарги на рішення суду" (пункт 2 резолютивної частини).

2. Конституційний Суд, установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, для забезпечення юридичної визначеності в унормуванні відповідної ділянки цивільних процесуальних відносин та надання Верховній Раді України строку для внесення змін до Закону відтермінував утрату чинності припису, що визнаний неконституційним, на шість місяців із дня ухвалення Рішення (пункт 3 резолютивної частини).

Доступ до суду, розмір судового збору за подання касаційної скарги та повноваження Верховної Ради України

3. У Рішенні від 23 листопада 2018 року N 10-р/2018 Конституційний Суд виснував, що "право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя" (друге речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Статтею 55 Конституції України гарантоване не лише право на судовий захист, а й на всі його складники, зокрема право на доступ до суду.

Для того щоби право на доступ до суду було практичним та ефективним, особа повинна мати реальну можливість його реалізувати.

4. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду встановлюється в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті під час подання позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Важливо, що, ураховуючи, зокрема, окреслений Конституційним Судом предмет конституційного контролю у цій справі, неконституційним визнано не підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в цілому, а лише його окремий припис: "касаційної скарги на рішення

суду".

5. Застосувавши у цій справі трискладовий тест, Конституційний Суд у Рішенні дійшов висновку про те, що:

- "окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону є чітким і зрозумілим та відповідає вимозі юридичної визначеності" (абзац п'ятий підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини);

- "мета внормування окремим приписом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставки судового збору за подання касаційної скарги є правомірною" (абзац восьмий підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).

6. Досліджуючи окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в аспекті його домірності, Конституційний Суд з'ясував, що Конторський П. Ф. та його представник кілька разів звертались до Верховного Суду у цивільній справі N 473/3635/21 з клопотаннями про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги з посиланням на те, що майнове становище Конторського П. Ф. не надає йому можливості сплатити таку велику суму судового збору. Однак Верховний Суд ухвалами від 8 листопада 2022 року, 19 січня 2023 року та 21 лютого 2023 року1 відмовив у задоволенні цих клопотань.

____________

1 Остаточне судове рішення у цивільній справі Конторського П. Ф.

Отже, лише на сплату судового збору за подання касаційної скарги Конторський П. Ф. згідно з ухвалами Верховного Суду мав витратити 12860 грн. Водночас відповідно до поданих документів його дохід у 2021 році становив 90558,10 грн, а в період із січня до вересня 2022 року - 54418,37 грн.

7. Мотивуючи Рішення в частині оцінки домірності окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що "визначення розміру ставки судового збору за подання касаційної скарги окремим приписом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону не є гнучким та пов'язує можливість доступу до Верховного Суду як суду касаційної інстанції не з питанням суті цивільного спору, іншими питаннями права, зокрема потребою усунення порушень норм матеріального та (або) процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків у рішеннях судів першої та (або) другої інстанцій, а лише з фінансовим питанням.

<...

> суб'єкт права на конституційну скаргу за подання до суду касаційної скарги мав сплатити судовий збір, що становив велику частину його річного доходу та значну частку розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом, що унеможливило для Конторського П. Ф. реалізацію в його цивільній справі права, гарантованого частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України" (абзаци перший, другий підпункту 4.14 пункту 4 мотивувальної частини).

Отже, встановлена в Рішенні конституційна вада підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону в цілому та його окремого припису, що був визнаний неконституційним, полягала не у згаданих у цій нормі "200 відсотків ставки" судового збору2, а в тому, що цей припис не встановив такого порядку визначення ставки судового збору за подання касаційної скарги, розмір якого забезпечив би досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом в отриманні судового збору для фінансування здійснення правосуддя та приватним - у сплаті домірного розміру судового збору.

____________

2 Конституційний контроль здійснюється щодо норм (приписів права), а не чисел, що містять ці норми.

Ураховуючи наведене, визначена в підпункті 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону формула про "200 відсотків ставки" судового збору може забезпечити домірність розміру судового збору, але лише в певній частині випадків обрахування такого розміру. Унаслідок чого забезпечення конституційності цього припису права узалежнено від правила випадковості, а не обставин справи.

Дискреція суду та судовий збір

8. За частиною першою статті 8 Закону, ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених у цій статті.

Презумпція конституційності цього припису Закону

не була спростована, а тому Конституційний Суд у Рішенні дійшов висновку про його відповідність Основному Закону України.

9. Ухвалюючи Рішення про конституційність частини першої статті 8 Закону, Конституційний Суд виходив з того, що суд є найбільш досвідченим суб'єктом правозастосування, а тому більшість спроб обмеження чи позбавлення суду дискреційного повноваження, зокрема у спосіб установлення приписом закону обов'язку3 суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги, є доволі дискусійними.

____________

3 За частиною першою статті 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може, а не зобов'язаний, своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору.

Тим більше судом, який має повноваження постановляти ухвали щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, є Верховний Суд - найвищий суд у системі судоустрою України.

10. Конституційний Суд у Рішенні наголосив, що "саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом - отримання судового збору для фінансування здійснення правосуддя - та приватним - сплата домірного розміру судового збору

<...

>; надання

<...

> суду дискреційного повноваження щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк стороною з огляду на її майновий стан

<...

> є додатковим засобом підтримувальної дії (affirmative action) держави в ділянці реалізації права на судовий захист для осіб, які перебувають у складному майновому становищі" (абзаци перший, другий підпункту 5.3 пункту 5 мотивувальної частини).

Тобто закон має містити такий порядок визначення ставки судового збору за подання касаційної скарги, щоби розмір судового збору, який має сплатити сторона цивільної справи, був домірним для будь-якого касатора, а не лише для тих касаторів, у яких є майнові труднощі з його оплатою, або для тих осіб, які з огляду на гідний рівень свого майнового забезпечення взагалі не мають проблем з оплатою судового збору навіть у тих випадках, коли він є значним.

Водночас ухвала суду за клопотанням сторони про відстрочення або розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги є додатковим засобом підтримувальної дії держави для осіб, які перебувають у складному майновому становищі, й тому визначений на підставі закону розмір судового збору для них може бути надмірним.

Отже, застосування судом повноваження, визначеного частиною першою статті 8 Закону, спрямоване на забезпечення реалізації конституційного права, гарантованого частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд у цьому конституційному провадженні не мав переконливих аргументів, аби підтримати твердження суб'єкта права на касаційну скаргу про те, що Верховний Суд має бути позбавлений дискреції в питанні відстрочення або розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. Унаслідок чого Конституційний Суд дійшов умотивованого висновку, що частина перша статті 8 відповідає Конституції України (є конституційною).

Висновки та заключні міркування

11. Ухвалюючи рішення та висновки, Конституційний Суд не змагається з парламентом, Верховним Судом та іншими органами державної влади в мірі виявленої доброти, людяності чи рівні IQ.

Органи державної влади мають виконувати конституційні функції, визначені Конституцією України та законами України. Тому, ухваливши Рішення, Конституційний Суд, по-перше, не виконував функцій Верховної Ради України та не внормовував розмір ставки судового збору за подання касаційної скарги, по-друге, не позбавив Верховний Суд дискреційних повноважень ухвалювати рішення щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.

12. Людина здатна мріяти. Мріяти про що завгодно. Мріяти як про щось цілком реальне, так і про те, що є чимось фантастичним та нездійсненним.

Ознакою дорослішання людини є вміння впорядковувати мрії за

ступенем їх бажаності, значущості чи здійсненності, наполегливість у досягненні своїх мрій та життєва навичка - не мріяти про нездійсненне. Зрештою, з віком притаманна людині мрійливість зменшується або зовсім зникає геть, і людина з огляду на свої можливості та зовнішні обставини починає не так мріяти, як прагматично планувати своє подальше життя.

Чи можна визнати право на доступ до суду чиєюсь мрією або частиною життєвого плану? Радше ні, оскільки право на доступ до суду є людським правом, яке мають усі та кожен.

Чи має держава можливість установити судовий збір за подання позовної заяви, касаційної скарги тощо? Звісно так.

Однак намагання надати судовому збору якості основного джерела, яке "забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів" (перше речення частини першої статті 130 Конституції України) є занадто спірною ідеєю.

Правосуддя є однією з функцій держави, а тому спроби запровадити "госпрозрахункову модель" фінансування судів, створених державою, та/або трансформувати їх у "комерційні арбітражі" є наслідком конституційної неосвіченості.

Розмір судового збору, що має сплатити особа для реалізації права на доступ до суду, не має перетворити це право на щось ілюзорне та недосяжне на зразок надії на отримання Україною "Зірки Смерті" (англ. Death Star) задля перемоги над ворогом за 2 - 3 тижні.

Суддя

Конституційного Суду України

Олег ПЕРВОМАЙСЬКИЙ

* * *

ОКРЕМА ДУМКА

(частково розбіжна)

судді Конституційного Суду України Лемака В. В. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір"

(щодо доступу до суду касаційної інстанції у цивільному судочинстві)

На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за потрібне викласти окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI від 20 січня 2025 року N 2-р(II)/2025 (далі - Рішення).

I. Фабула справи і резолютивна частина Рішення

1. Конституційний Суд України (далі - Суд) має розуміти свою місію - запобігати порушенням Конституції України у, ймовірно, найважчі для існування держави прийдешні роки. Пам'ятаєте?

"Тільки-но розгорілась вранішня зоря на березі, збудив я своїх товаришів. Спустили ми корабель на море, гребці дружньо налягли на весла, і швидко понісся корабель у відкрите море. Попутний вітер напнув паруси корабля, спокійно пливли ми морем. Вже недалеко і був острів Сирен. Тоді я звернувся до своїх супутників і сказав їм:

- Друзі! зараз ми маємо проплисти повз острів Сирен. Своїм співом заманюють вони моряків, що пливуть біля острова, і завдають їм лютої смерті. Увесь острів їх усіяний кістками розтерзаних ними людей. Я позаліплюю вам вуха м'яким воском, щоб не чули ви їх співу й не загинули, а мене ви прив'яжіть до щогли, мені дозволила чарівниця Кірка почути спів сирен. Якщо я, зачарований їх співом, проситиму вас відв'язати мене, то ви ще дужче мене зв'яжіть" (поема Гомера "Одіссея").

Творець Конституції України - народ - мусить ментально міцно "прив'язати" себе до щогли, як би солодко не було слухати співочі голоси у найближчі роки, а цією щоглою є ніщо інше, як наша Конституція. Це стосується і суддів. Веду до того, що протистояти брутальному тиску з боку зовнішнього ворога чи людей, нелояльних до нашого демократичного конституційного ладу, суддям інколи легше, ніж не піддатися "чарам" співу з сучасного острова Сирен - уявленням, які інколи примушують Суд рефлексувати в сподіваннях сподобатися суспільній чи навіть емоційній більшості (річ про судовий збір, податки, мито чи державну допомогу - неважливо).

Спробую говорити справді простою юридичною мовою (дякую Олені Кібенко за її міркування

"Проста мова юридичних документів - що це і навіщо?" від 2 вересня 2020 року та іншим колегам із Верховного Суду, які ініціювали в Україні цей важливий феномен).

2. Якщо коротко, фабула цієї справи передбачає оскарження суб'єктом права на конституційну скаргу приписів Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI зі змінами (далі - Закон), якими установлено ставки судового збору за подання до суду касаційної скарги "в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми" (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону), а також, що:

"Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю" (припис частини першої статті 8 Закону).

Отже, заявник оспорює два приписи Закону - про розмір ставки судового збору щодо касаційної скарги (який ніби завеликий) і про право судді відстрочити чи розстрочити сплату судового збору з підстав, які явно пов'язані якраз із соціально-майновим становищем суб'єкта чи, так би мовити, соціальним характером предмета позову.

3. Що зробив Суд у Рішенні? Суд визнав конституційним частину першу статті 8 Закону, однак визнав неконституційним підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону. Іншими словами, Суд визнав сумісними з Конституцією України такі приписи, які покликані якраз забезпечити доступ до касаційної інстанції осіб, які належать до тих верств суспільства, що неспроможні сплатити відповідний судовий збір виходячи із свого соціального та матеріального становища.

У цьому аспекті вже викликає сумнів визнання неконституційним власне ставки судового збору "в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви", оскільки, на мою думку, ці два елементи - ставка судового збору за подання касаційної скарги та механізм відстрочки та розстрочки сплати судового збору - в сукупності й свідчать (або не свідчать) про доступ до касаційного оскарження. Отже, навряд чи є виправданим розглядати ці дві складові як окремі.

II. Касаційне оскарження і право на судовий захист

4. Найбільшою помилкою в аргументації Рішення є розуміння Судом касаційного оскарження, по суті, як складника обсягу права на судовий захист, гарантованого у статті 55 Конституції України. Однак, на мою думку, таке бачення Суду не є правильним виходячи з таких аргументів.

4.1. Конституційний текст. Якщо прочитати Конституцію України, то в ній чітко надано відповідь на це питання.

Згідно з Конституцією України "права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб" (частини перша, друга статті 55). Водночас приписи статті 55 Конституції України, якими встановлено право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, якими визначено обсяг судового захисту - "забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення" (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України) (виділення автора). Тобто конституцієдавець чітко виокремив касаційне оскарження, акцентувавши, що його забезпечують лише "у

визначених законом випадках".

Зверніть увагу на еволюцію конституційного тексту з цього питання. У першій редакції, тієї, яка була ухвалена 28 червня 1996 року, пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначався у такий спосіб: "забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом".

Зараз має місце принципово інша конституційна формула щодо касаційного оскарження: "у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення". Зміни до Конституції України, унесені Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року N 1401-VIII (набрав чинності 30 вересня 2016 року), посилюють конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд справи та, відповідно, звужують розсуд законодавця в цьому питанні, що було втілено в новій редакції статті 129 Конституції України, а щодо інституту касаційного оскарження навпаки - розширюють розсуд законодавця щодо можливостей установлювати випадки, коли таке оскарження взагалі є складником судочинства.

Зрозуміло, не можна припустити, що конституцієдавець зробив зазначене, не розуміючи наслідків. Він виокремив касаційне оскарження поза межі обсягу права на судовий захист з чіткою метою, яка полягає у посиленні конституційних гарантій апеляційного перегляду.

Тож законодавець у цьому випадку отримав широкий розсуд на реалізацію бланкетної конституційної норми. Однак цей розсуд не є абсолютним і, відповідно, законодавче регулювання й цього питання має втілювати конституційні цінності. Тому це питання може стати предметом конституційного контролю Суду як органу конституційного судочинства не у зв'язку з правом на судовий захист (стаття 55 Основного Закону України), а, наприклад, у зв'язку з невтіленням заборони дискримінації, вимог верховенства права чи інших основоположних принципів об'єктивного конституційного правопорядку.

4.2. Юридичні позиції Суду. Жодна з юридичних позицій Суду, що він висловив після 30 вересня 2016 року, не визначала конституційних гарантій для касаційного оскарження судового рішення у зв'язку з тим, що воно є складником права на судовий захист. У Рішенні, якого стосується ця окрема думка, не наведено жодної юридичної позиції Суду, із якої випливало б, що касаційне оскарження ґрунтується на конституційних гарантіях.

Однак у Рішенні Суд навів власні юридичні позиції, із яких випливає дещо інше. Зокрема, йдеться про Рішення Суду від 21 липня 2021 року N 5-р(II)/2021, у якому зазначено таке: "За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України

<...

> право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець" (абзац сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). У Рішенні від 22 листопада 2023 року N 10-р(II)/2023 Суд акцентував, що "Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів" (виділення автора) (абзац п'ятий підпункту 7.7 пункту 7 мотивувальної частини). Тобто Суд акцентував на повазі до розгляду справ у перших двох судових інстанціях, виокремивши роль касаційного суду, діяльність якого не є "новим розглядом справи".

III. Природа інституту касації

5. У це важко повірити, однак у науковців немає сумнівів щодо суті касаційного перегляду та, відповідно, касаційного оскарження. У спеціальному дослідженні питання касаційного оскарження у цивільному процесі зазначено таке: "Схвально розцінюємо законодавчий підхід щодо всеохоплюючого характеру апеляційного оскарження, при винятковості та екстраординарності касаційного перегляду судових актів, які набрали законної сили та закріплені

механізми для реалізації вказаного положення (широке коло суб'єктів апеляційного оскарження, обмеження касаційного оскарження за певними категоріями справ, обов'язкове попереднє апеляційне оскарження судового рішення, тощо)" (виділення автора) (Гудима М. Принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення як конституційна засада українського судочинства. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 2024. Серія ПРАВО. Випуск 84: Частина 1. С. 258).

6. В одному з останніх підручників Михайла Савчина "Порівняльне конституційне право" зазначено щодо цього таке: "Касаційні суди здійснюють перегляд судових рішень, що набрали законної сили. Межі судового перегляду обмежені виключно питаннями права, тобто правильності кваліфікації судом нижчого рівня юридичного складу і правильності застосування положень закону" (Савчин М. Порівняльне конституційне право. Видання третє. Київ: Видавництво: Юрінком Інтер, 2025. С. 520).

7. Так само сприймають природу касації й у інших державах. Так, наприклад, у постанові Верховного Суду Республіки Польща від 24 січня 2023 року (Sygn. akt II PSK 26/22) зазначено: "Не кожне рішення суду другої інстанції, яке не задовольняє скаржника, підлягає касаційному оскарженню. Вона [касаційна скарга] подається до Верховного суду проти остаточного рішення "поза межами інстанції". У зв'язку з тим, що касаційна скарга є надзвичайним засобом оскарження, її прийняття до розгляду по суті має бути виправдане значним суспільним інтересом, зокрема необхідністю тлумачення положень, які ще не розтлумачені судом або викликають сумніви щодо до їх тлумачення, вирішення важливих правових питань, особливо ще не розглянутих Верховним Судом, та усунення очевидних та грубих недоліків судових рішень. На подання касаційної скарги встановлюються суттєві обмеження, які дозволяють Верховному Суду попередньо обирати справи, які розглядатимуться по суті" (виділення автора).

8. Нарешті, наш Верховний Суд у постанові Великої Палати від 18 травня 2021 року (справа N 914/1570/20) зауважив: "Тому встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення" (виділення автора) (підпункт 5.10 пункту 5 мотивувальної частини).

Із наведеного не можу зробити іншого висновку ніж такий: і в правничій доктрині, і в юридичній практиці касаційне оскарження є винятковим та надзвичайним засобом правового захисту, обсяг якого визначено державою.

IV. Природа людських прав, гарантованих Конституцією України

9. Розуміння самої природи людських прав, гарантованих Конституцією України, може передбачати, що порядок їх здійснення (і особливо їх обмеження) мають бути визначені у спосіб законодавчого регулювання. Однак ніколи сутність конституційних людських прав, їх наявність чи відсутність, не може залежати від законодавця.

Не зайвим буде нагадати, що за Конституцією України людські права, гарантовані нею, є "невідчужуваними та непорушними" (друге речення частини першої статті 21), "гарантуються і не можуть бути скасовані" (частина друга статті 22), а відтак, зрозуміло, що вони не пов'язані з "випадками", які законодавець може запровадити, а може й скасувати.

Не можна навіть припускати, що законодавець, отримавши повноваження за результатами останніх виборів, може скасовувати саму суть людських прав, гарантованих Конституцією України. Сама ідея конституції та гарантованих нею людських прав полягає в тому, щоби піднести їх на вершину юридичного порядку, таку вершину, яка є "недосяжною" для поточного політичного процесу.

10. Людські права, гарантовані Конституцією України, і відрізняються від установлених законом суб'єктивних прав тим, що вони пов'язані з людиною і фактом її народження, а не є "дарунками" держави. Незважаючи на їх схожість (нормативна конструкція обох - право суб'єкта на певну власну чи чужу поведінку), маркером, який відрізняє установлені

законом суб'єктивні права від конституційних людських прав є те, що установлені законом суб'єктивні права можуть бути "надані", а отже, можуть бути й "скасовані" державним рішенням.

Саме така ситуація й у цьому випадку, коли сама наявність касаційного оскарження є наслідком законодавчого регулювання ("визначених законом випадків"), а це означає, що касаційне оскарження є можливістю людини, установленою законом, і не має конституційних гарантій за своєю сутністю, а відтак, - не є конституційним людським правом, зокрема, складником права на судовий захист, гарантованого у статті 55 Конституції України.

Отже, цей судовий випадок, крім іншого, показав потребу у доктринальному та практичному виокремленні "людських прав, гарантованих Конституцією України" (конституційних прав) від значного нормативного матеріалу, який сукупно охоплює так звані "установлені суб'єктивні права" - привілеї, повноваження, імунітети, "адміністративні дозволи" (Г. Кельзен) тощо, які передбачають надані державою юридичні можливості для особи.

11. Важливе ще одне. У випадку з касаційним оскарженням ідеться про надзвичайний засіб перевірки правильності застосування права, а не звернення про повноцінний судовий розгляд справи, оскільки на момент подання касаційної скарги особа вже має остаточне судове рішення, яке завершило судовий розгляд її справи. Це називається res judicata, і саме верховенство права (правовладдя), зокрема юридична визначеність як його складник, вимагає поваги до кінцевого рішення у справі. Оскарження остаточного судового рішення, безумовно, є надзвичайним засобом, який не може бути масово застосовуваним.

12. Такою ж є і позиція Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року (Заява N 3236/03) акцентував із цього приводу:

"Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру" (§ 40).

V. Доступ до касаційного суду і розмір судового збору: суд права чи суд факту

13. Як я зазначав вище, Суд міг перевірити припис Закону щодо ставки судового збору із питання, чи не є він таким, що перешкоджає доступу до касаційного суду для людей не за предметом справи, а лише за критерієм фінансових міркувань. У цьому випадку ідеться про перевірку законодавчого регулювання з огляду на заборону дискримінації за "майновим станом", згаданим у частині другій статті 24 Конституції України.

Я погоджуюся, що Суд управі поставити питання у такий спосіб. Однак тоді постає питання, чому Суд визнав такою, що відповідає Конституції України, частину першу статті 8 Закону, яка якраз і передбачає гнучкий механізм, який би убезпечував від ситуації, коли незаможні особи не мають можливості сплатити судовий збір. Такий підхід не є логічним.

14. Тепер про розмір судового збору (нагадаю, 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті під час подання позовної заяви). Щоб переконати себе і стороннього спостерігача у тому, що цей розмір судового збору за подання касаційної скарги є "надмірним", Суд застосував незвичний спосіб, наводячи такі фактичні дані:

"Конституційний Суд України констатує, що згідно з матеріалами справи до Конторського П. Ф. у цивільній справі були заявлені майнові вимоги про стягнення боргу в розмірі 60000 гривень. Судовий збір за подання позовної заяви у цій цивільній справі за приписами Закону становив 6430,98 гривень,

за подання апеляційної скарги - 9646,47 гривень, касаційної скарги - 12861,96 гривень, що загалом становило 28939,41 гривень.

Отже, на підставі окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону Конторський П. Ф. за подання касаційної скарги мав сплатити 12861,96 гривень, що становило 14,2 відсотка його річного доходу за попередній рік або 45 відсотків сукупного розміру прожиткового мінімуму за весь 2022 рік" (підпункт 4.13 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

15. Зверніть увагу, Суд, по-перше, акуратно додав розміри судового збору в різних судових інстанціях у конкретній цивільній справі (правда, не врахувавши, що суб'єкт права на конституційну скаргу не сплачував судового збору за подання позовної заяви, оскільки не був позивачем). По-друге, Суд зауважив, що розмір у 12861 гривень за подання касаційної скарги становив 14,2 відсотка річного доходу особи. Нібито резонно, якби сам Суд у пункті 1 резолютивної частини Рішення не визнав конституційним припис Закону щодо механізму, який якраз покликаний усе це враховувати, оскільки постає питання: якщо з цим механізмом усе в порядку, то він мав бути просто застосованим, що знімає всі питання перешкод у доступі до касаційного суду. По-третє, Суд порівняв ставку судового збору за касаційну скаргу із сукупним розміром прожиткового мінімуму за 2022 рік, установивши їх співвідношення у 45 відсотків, що, очевидно, мало за мету ще більше драматизувати ситуацію, яка нібито свідчить про "надмірність" ставки судового збору. Незрозуміло, яке відношення має сукупний розмір прожиткового мінімуму до предмета справи, до того ж усвідомлюю, що Суд у залі засідань через засоби здійснення конституційного судочинства не може ні встановити, ні перевірити жодного із наведених фактів. Я вже не кажу про сумнівність самого характеру та походження таких фактів (наприклад, річний дохід, а не "майновий стан" особи, який згадано у частині другій статті 24 Конституції України).

16. Інколи гучно заявляють, що Суд як орган конституційного судочинства нібито не є "судом факту". Я проти такого розуміння. По-перше, Суд багато разів використовував фактичні дані для мотивування рішень та висновків, які інколи схожі навіть на покази свідків (наприклад, свідчення народних депутатів України про голосування у парламенті). По-друге, майже у кожній справі постає питання встановлення чинності або дії нормативних актів, охоплених предметом конституційного контролю. Це, безумовно, є питанням факту. По-третє, навіть з огляду на конституційні повноваження Суду та окреслення підстав визнання актів неконституційними, серед яких - "якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності" (стаття 152 Основного Закону України), - слід розуміти, що Суд, установлюючи дотримання зазначеної процедури, повинен визначити серію фактів, які, власне, і є поняттям "порушення конституційної процедури" чи відсутності такого порушення.

17. Однак у цій справі Суд так "занурився" у конкретні обставини цивільної справи, розглянутої в судах системи судоустрою України, що справляє враження "четвертої судової інстанції", інколи відволікаючись від основного завдання - не "удосконалювати" законодавство, а захищати Конституцію України. Змагатися з парламентом у мудрості - не справа будь-якого суду.

18. Повертаючись до суті справи, нагадаю, що суб'єкт права на конституційну скаргу звертався до Верховного Суду з клопотаннями про звільнення його від сплати судового збору, і ухвалами від 8 листопада 2022 року, 19 січня 2023 року та 21 лютого 2023 року той відмовив у задоволенні цих клопотань. Нагадую ще раз це тому, що Верховний Суд застосував у цих "відмовах" саме той припис Закону, який повинен був забезпечити гнучкість у доступі до касаційного суду - припис частини першої статті 8 Закону.

19. Говорячи про "перешкоди" у доступі до касаційної інстанції, не можна не зазначити, що в 2023 році Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглядав 25987 справ і матеріалів (середня кількість справ і матеріалів, які перебували на розгляді в одного судді, становила 764

справ і матеріалів), з них розглянуто - 18704. У тому ж 2023 році кількість справ і матеріалів, що перебували на розгляді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, становила 12553 (у середньому на розгляді одного судді - 355). Натомість для порівняння: Касаційний Суд Французької Республіки у 2023 році ухвалив рішення у 14470 цивільних справах і 7540 - у кримінальних справах. Якщо взяти кількість вирішених у касації лише цивільних справ (18704 в Україні і 14470 - у Франції), то ця кількість явно не підтверджує висновку Суду про перешкоди у доступі до касації в Україні, а якщо врахувати співвідношення населення двох держав (у 2023 році у Франції проживало 68,17 мільйона, тобто мінімум у два з половиною разу більше, ніж в Україні, з урахуванням обставин повномасштабної агресії рф проти України). Тому виходить, що касація у цивільних справах в Україні є доступнішою, ніж у Франції, у декілька разів. У таких умовах, окрім іншого, судді Верховного Суду, зрозуміло, навряд чи можуть зосередитися на правових питаннях, які мають значення для правової системи України.

VI. Висновки

20. Якими б добрими мріями, відчуттями й навіть ідеальними політичними уявленнями не володіли судді, вони не повинні своїми міркуваннями підмінювати конституційний текст чи уявляти себе над іншими конституційними інститутами. Якщо вже так хочеться сконструювати нове конституційне право - "на захист касаційного оскарження" чи чогось подібного, це слід аргументувати, звертаючись до того самого тексту Конституції України, юридичних позицій Суду, позицій інших судів чи правничої доктрини, а не грати роль "доброго дядечка" у кожному випадку, оскільки захист індивідуальних конституційних прав залежить від ефективності та збалансованості конституційного порядку України, а не від гарних вигадок. Хіба не зрозуміло, що якщо в українському Верховному Суді щороку розглядають у касаційному порядку десятки тисяч справ, то навряд чи це свідчить про повагу держави до кінцевого судового рішення у справі (res judicata). Судове рішення не лише має бути ухвалене у розумні строки, а й виконане у цих параметрах.

Пам'ятаєте ідеї Гомера? Щоглу і сам Корабель слід уберегти...

Суддя

Конституційного Суду України

Василь ЛЕМАК