Про затвердження Національного плану управління відходами до 2033 року та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 27 грудня 2024 р. N 1353-р

Київ

Про затвердження Національного плану управління відходами до 2033 року та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів

1. Затвердити Національний план управління відходами до 2033 року (далі - Національний план), що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність, деякі акти Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, відповідальним за виконання Національного плану, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям (військовим адміністраціям), забезпечити:

виконання Національного плану в межах видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної допомоги, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством;

подання щокварталу до 5 числа наступного місяця Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів інформації про стан виконання Національного плану для узагальнення.

4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям (військовим адміністраціям) під час складання проектів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на відповідний рік передбачати в межах реальних можливостей бюджетів кошти, необхідні для виконання Національного плану.

5. Рекомендувати органам місцевого самоврядування:

забезпечити виконання Національного плану в межах своїх повноважень;

під час формування проектів місцевих бюджетів передбачати кошти, необхідні для виконання Національного плану, регіональних планів управління відходами та місцевих планів управління відходами.

Прем'єр-міністр України

Д. ШМИГАЛЬ

Інд. 75

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 27 грудня 2024 р. N 1353-р

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН

управління відходами до 2033 року

Загальна частина

Розвиток вторинного використання ресурсів і становлення рециклінгу відходів є за сучасних умов імперативом розвитку будь-якої держави. В Україні склалася критична ситуація, пов'язана з утворенням, накопиченням, зберіганням, обробленням, відновленням та захороненням відходів, що характеризується подальшим розвитком екологічних загроз. Незважаючи на декларування пріоритетності проблеми відходів, розроблення відповідної нормативно-правової бази, а також впровадження різних цільових програм як на державному, так і на місцевому рівні, збільшення та накопичення відходів не зупинено.

Національний план управління відходами (далі - Національний план) є рамковим документом планування, яким визначаються головні напрями реалізації державної політики у сфері управління відходами, натомість, регіональними та місцевими планами управління відходами визначаються конкретні заходи, необхідні об'єкти інфраструктури, технології, які враховують місцеві умови, економічні розрахунки та спроможність реалізації.

Окремими напрямами реалізації державної політики у сфері управління відходами є зменшення захоронення біовідходів та запобігання утворенню відходів.

Національний план охоплює всю територію України, розробляється на період 10 років (2024 - 2033 роки) та підлягає перегляду кожні чотири роки з дати набрання чинності.

Зв'язок між ефективним управлінням відходами та сталим розвитком економіки є одним із головних пріоритетів багатьох країн у світі, зокрема України. У цьому контексті відповідно до глави 6 "Навколишнє природне середовище" розділу V "Економічне та галузеве співробітництво" додатка XXX Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. N 1678-VII (далі - Угода про асоціацію), Україна повинна імплементувати положення Директиви Європейського Парламенту та Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 р. про відходи та скасування деяких директив (далі - Директива 2008/98/ЄС), що

передбачає, зокрема, розроблення планів управління відходами згідно із п'ятиступеневою ієрархією відходів та програм щодо попередження утворення відходів, і положення Директиви Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 р. про захоронення відходів із змінами і доповненнями, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003 (далі - Директива Ради 1999/31/ЄС).

Крім того, планується імплементувати деякі положення Директиви Європейського Парламенту та Ради 94/62/ЄС від 20 грудня 1994 р. про паковання та відходи паковання (далі - Директива 94/62/ЄС), Директиви Європейського Парламенту та Ради 2006/66/ЄС від 6 вересня 2006 р. про батарейки і акумулятори та відходи батарей і акумуляторів та про скасування Директиви 91/157/ЄЕС, Директиви Європейського Парламенту та Ради 2012/19/ЄС від 4 липня 2012 р. про відходи електричного та електронного обладнання, Директиви Європейського Парламенту та Ради 2000/53/ЄС від 18 вересня 2000 р. про зняті з експлуатації транспортні засоби, Директиви Європейського Парламенту та Ради 2019/904 від 5 червня 2019 р. про зменшення впливу деяких пластикових виробів на навколишнє середовище, Директиви Ради 86/278/ЄЕС від 12 червня 1986 р. про охорону навколишнього середовища і, зокрема, ґрунту, коли осад стічних вод використовується у сільському господарстві.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління відходами" (далі - Закон) управління відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, зокрема сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об'єктами видалення відходів.

У рамках Національного плану відходи поділено на:

побутові відходи;

небезпечні відходи;

відходи промисловості та відходи видобувної промисловості;

відходи будівництва та знесення;

відходи сільського господарства;

медичні відходи;

відходи від продукції, на яку поширюється розширена відповідальність виробника (відходи упаковки, відходи електричного та електронного обладнання, відходи батарей та акумуляторів, відходи транспортних засобів, знятих з експлуатації, відходи мастил (олив), відходи шин, відходи текстилю тощо);

інші відходи (відходи окремих секторів економіки, управління якими є проблематичним).

Національний план є основним документом в ефективному та результативному управлінні відходами в Україні та спрямований на зменшення негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людей, досягнення максимально ефективного використання ресурсів, відкриття нових ринків і створення нових робочих місць, а також на створення умов для запобігання утворенню відходів та зменшення захоронення відходів, які біологічно розкладаються.

Основними принципами та цілями Національного плану, що відповідають державній політиці у сфері управління відходами, є:

дотримання ієрархії управління відходами (у порядку пріоритетності), що дасть можливість запобігти утворенню відходів, підготувати відходи до повторного використання, рециклінгу, відновити відходи і найменш бажаний варіант - видалити;

упровадження принципів "забруднювач платить", "розширена відповідальність виробника", "територіальної наближеності", "фінансової стійкості", "платоспроможності", "самодостатності", "сталого розвитку";

участь громадськості, що дасть можливість залучати громадськість до розроблення планів управління відходами;

формування конкурентного середовища у сфері управління відходами.

Основною метою Національного плану є забезпечення переходу до сучасного управління відходами для їх ефективного використання як ресурсів та сталого розвитку шляхом запобігання їх утворенню відповідно до державної політики у сфері управління відходами; здійснення заходів у сфері управління відходами без загрози здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу шляхом зменшення негативних наслідків від утворення відходів та їх управління; забезпечення і підвищення ефективності такого використання, що є вкрай важливим для переходу до циркулярної економіки та забезпечення довгострокової конкурентоздатності.

Результатами реалізації Національного плану стане:

покращення стану навколишнього

природного середовища та здоров'я людей, оскільки Національний план є ключовим інструментом у досягненні комплексного управління відходами, що передбачає зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище, захист здоров'я людей та збереження природних ресурсів;

сприяння реалізації державної політики у сфері управління відходами на національному рівні та виконанню Угоди про асоціацію;

створення передумов для фінансування та залучення інвестицій у сектор управління відходами;

ефективне використання природних ресурсів, зменшення обсягів відходів, підвищення рівня повторного використання та рециклінгу, що сприятиме переходу до циркулярної економіки та сталому використанню ресурсів;

створення нових робочих місць та сприяння економічному зростанню;

забезпечення основи для стратегічного планування управління відходами в Україні на регіональному та місцевому рівні, а також на рівні підприємств, установ та організацій;

покращення системи моніторингу та контролю за управлінням відходами.

Національний план розробляється на основі даних, отриманих у результаті статистичних спостережень, адміністративних даних центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також даних обліку та звітності, наданих підприємствами, установами та організаціями.

Стан сфери управління відходами

Економічна характеристика

Проблема падіння виробництва та росту безробіття є ключовим ризиком функціонування української економіки. Інвестиційний розвиток країни є ускладненим, зважаючи на воєнні ризики, логістичні проблеми тощо. З початку 2023 року в Україні почала проявлятися спіраль циклічного скорочення росту безробіття. Так, протягом 2023 року у країні зареєстровано 483,2 тис. безробітних, що на 45,6 відсотка менше ніж роком раніше. Підприємства планують скорочувати число зайнятих, оскільки не очікують зростання попиту, а попит не зростає через зменшення зарплат та скорочення робочих місць.

За підсумками 2022 року середня заробітна плата збільшилась на 6 відсотків, безробіття зросло втричі (до 28 відсотків робочої сили), а реальні споживчі витрати населення зменшились на 20 відсотків.

За даними Держстату, інфляція в Україні (без урахування тимчасово окупованих Російською Федерацією територій та частини територій, на яких ведуться (велися) бойові дії) у 2023 році (грудень до грудня попереднього року) становила 5,1 відсотка.

Експерти Світового банку і Європейської комісії оцінюють пошкодження від війни в Україні в період з 24 лютого 2022 р. до 24 лютого 2023 р. на суму 134,7 млрд. доларів США, а потреби у відновленні - 410,6 млрд. доларів США.

Ключовими викликами для економіки України є падіння виробництва, збільшення кількості безробітних, послаблення стійкості державних фінансів, загроза валютній стабільності.

Повномаштабна війна на території України спричинила значну кризу в промисловості. Внаслідок війни припинили роботу понад третина промислових підприємств, значна частина яких пошкоджена та зруйнована.

Вплив війни на сектор управління відходами

Широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України спричинила різке збільшення обсягів відходів, серед яких пошкоджені та покинуті транспортні засоби та обладнання, уламки снарядів, відходи від руйнувань та інші відходи. Деякі з відходів є небезпечними, особливо медичні відходи, відходи із вмістом важких металів та відходи від руйнувань, які містять небезпечні компоненти, зокрема азбест.

За даними Міндовкілля, станом на кінець 2023 року загальний обсяг відходів від руйнувань, що утворилися внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, становив понад 600 тис. тонн.

За інформацією Київської школи економіки, знищено або пошкоджено понад 40 млн. кв. метрів житлового фонду, також постраждали десятки медичних установ і навчально-виховних закладів, торгових центрів і нафтобаз, тисячі метрів автомобільних доріг і залізничного полотна.

За даними звіту "Україна - швидка оцінка завданої шкоди та потреба на відновлення: лютий 2022 - лютий 2023 (Ukrainian)", що спільно підготовлений Світовим банком, Урядом України, службами

ЄС та ООН у координації з гуманітарними партнерами, партнерами з розвитку, науковими установами, громадськими організаціями та приватним сектором, шкода, завдана сфері поводження з твердими побутовими відходами, була суттєвою і дорівнювала 99,9 млн. доларів США, що призвело до порушень в роботі всієї мережі послуг сфери управління відходами, яка і до початку війни функціонувала на межі потужності. Найбільшу шкоду завдано Луганській, Донецькій, Харківській, Херсонській та Запорізькій областям.

Галузеві збитки оцінюються в 2,9 млрд. доларів США та включають розбір і вивезення відходів руйнування, недоотримані надходження та збільшені видатки, понесені органами місцевого самоврядування та компаніями, що займаються збором відходів.

Водночас міжнародний і європейський досвід свідчать про можливість зменшення таких збитків шляхом отримання вигоди від повторного використання матеріалів та відновлення відходів від руйнувань.

Повоєнна відбудова України повинна бути спрямована на кардинальну зміну економіки, зокрема на розвиток переробної промисловості. Ресурсно-орієнтована модель, незважаючи на короткострокові економічні вигоди, не є сталою в довгостроковій перспективі, оскільки вона залежить від зовнішніх ринків та цінової кон'юнктури, а також сприяє деградації навколишнього природного середовища. У цьому контексті наукові дослідження, що сприяють розробленню та впровадженню ефективних методів повторного використання та технологій рециклінгу відходів, набувають особливого значення.

Підготовка та здійснення комплексних заходів із захисту навколишнього природного середовища, особливо заходів, пов'язаних із збиранням, безпечним видаленням та управлінням величезними обсягами відходів, зокрема відходів від руйнувань, дасть змогу зменшити безпосередні ризики для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Сучасна практика управління відходами в Україні вважається неефективною та призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовище.

За даними Держстату, за 2020 рік в Україні утворено понад 462,4 млн. тонн відходів, у тому числі 85 відсотків відходів видобувної промисловості, 11 відсотків переробної промисловості та 1,3 відсотка побутових відходів, решта - відходи інших джерел. Небезпечних відходів в країні утворено 532 тис. тонн. Обсяг імпорту відходів становив 2,7 тис. тонн, з них 1,5 тис. тонн небезпечних відходів. Обсяг експорту відходів становив 257,8 тис. тонн, з них 0,1 тис. тонн небезпечних відходів. Експортуються з України в основному відходи кольорових металів та відходи акумуляторних батарей.

Утворення відходів на одну особу в Україні у 2020 році оцінюється в 11,1 тонни, що більш як вдвічі перевищує показник країн ЄС - 4,8 тонни.

Динаміка загального обсягу утворення відходів демонструє коливання у період 2010 - 2022 років. З 2014 року почалося падіння валового внутрішнього продукту та загального обсягу утворених відходів, що пов'язано з тимчасовою окупацією економічно активних регіонів, що призвело до зниження економічної активності, а отже, і утворення відходів. Після зменшення обсягу утворення відходів до 295,8 тис. тонн у 2016 році спостерігалось їх зростання. З 2022 року загальна кількість відходів знову знизилася через закриття та пошкодження промислових підприємств та велику хвилю міграції. Водночас збільшилися обсяги відходів від руйнувань.

За період 2010 - 2020 років середній показник утилізації відходів становив 27 відсотків, середній показник спалювання відходів - 0,3 відсотка, решта відходів піддавалась операціям видалення або тимчасового зберігання.

Станом на 2020 рік загальний обсяг відходів, накопичених протягом експлуатації у спеціально відведених місцях та об'єктах, становив 15635,3 тис. тонн.

Високий рівень утворення відходів та низькі показники їх використання як вторинної сировини призвели до того, що в Україні в державному, соціальному та приватному секторах більшість відходів, які накопичуються щороку, вивозяться на місця видалення відходів.

Аналіз утворення та управління відходами за видами

Опис наявної системи збирання та оброблення відходів дає змогу отримати

повне уявлення про потоки відходів. Це є основою для визначення потенційних сфер для вдосконалення та планування створення процесів та об'єктів збирання і оброблення відходів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Побутові відходи

Утворювачами побутових відходів є домогосподарства, підприємства, установи та організації всіх форм власності, якщо утворювані ними відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств.

Згідно із статтею 1 Закону побутові відходи - змішані та/або роздільно зібрані відходи від домогосподарств, включаючи відходи паперу, картону, скла, пластику, деревини, текстилю, металу, упаковки, біовідходи, відходи електричного та електронного обладнання, відходи батарей та акумуляторів, небезпечні відходи у складі побутових, великогабаритні та ремонтні відходи, а також змішані та/або роздільно зібрані відходи з інших джерел, якщо ці відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств.

В Україні немає системних досліджень з офіційними даними щодо морфологічного складу побутових відходів, а точкові дослідження часто суперечливі за своєю природою. Проте на основі наявних даних досліджень з визначення морфологічного складу побутових відходів у населених пунктах України прийнято усереднений морфологічний склад відходів (відходи харчових продуктів становлять 20,3 відсотка, паперу та картону - 6,4 відсотка, полімерів - 11,5 відсотка, скла - 19,3 відсотка, чорних та кольорових металів - 1,9 відсотка, текстилю - 3,8 відсотка, дерева - 1,2 відсотка, небезпечні відходи - 0,7 відсотка, кістки, шкіра, гума - 3,6 відсотка, залишок після вилучення компонентів - 31,3 відсотка).

За даними Мінінфраструктури, в Україні за 2021 рік утворилось понад 51 млн. куб. метрів побутових відходів (понад 10 млн. тонн), перероблено та утилізовано близько 7,64 відсотка побутових відходів, з них 1,14 відсотка спалено, а 6,5 відсотка побутових відходів потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні лінії. Згідно з даними, наданими обласними військовими адміністраціями (без урахування відомостей щодо тимчасово окупованих територій), у населених пунктах України за 2022 рік утворилось майже 39 млн. куб. метрів побутових відходів (понад 7 млн. тонн), перероблено та утилізовано близько 9,9 відсотка побутових відходів, з них 1,66 відсотка спалено, а 8,24 відсотка побутових відходів потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні лінії.

Відповідно до Закону органи місцевого самоврядування забезпечують управління побутовими відходами згідно з правилами благоустрою населеного пункту, регіональними та місцевими планами управління відходами та забезпечують кожному утворювачу побутових відходів надання послуги з управління побутовими відходами.

Організація роздільного збирання побутових відходів здійснюється виконавчим органом сільських, селищних, міських рад згідно з Методикою роздільного збирання побутових відходів, затвердженою наказом Мінінфраструктури від 13 грудня 2023 р. N 1130.

Великогабаритні, ремонтні, небезпечні відходи, відходи зелених насаджень збираються окремо від інших побутових відходів.

Під час проектування житлових та нежитлових будинків передбачаються будівництво та облаштування контейнерних майданчиків для роздільного збирання побутових відходів, урн для збирання побутових відходів.

Житлові масиви і внутрішньодворові території, дороги загального користування, зупинки громадського транспорту та інші об'єкти благоустрою населених пунктів, а також місця проведення масових заходів обладнуються контейнерними майданчиками для роздільного збирання побутових відходів, урнами для збирання побутових відходів.

Територіальні громади на засадах співробітництва можуть спільно фінансувати будівництво, реконструкцію та/або утримання об'єктів оброблення побутових відходів, реалізовувати спільні проекти, спільно фінансувати (утримувати) підприємства, установи та організації комунальної форми власності, утворювати спільні комунальні підприємства, установи та організації, спільний орган управління.

Мережа приймальних пунктів наявної системи заготівельних організацій та

підприємств, виробничо-екологічне об'єднання "Укрвторма" із збирання вторинної сировини, а також локальні мережі включають 1500 підприємств, які формують організаційно-виробничу інфраструктуру ринку та мають потужності з рециклінгу відходів.

Станом на 2022 рік майже 80 відсотків населення України охоплено послугами з вивезення побутових відходів. В Україні у 1440 населених пунктах (без урахування відомостей щодо тимчасово окупованих територій, а також східних та південних регіонів України, які через військову агресію з боку Російської Федерації не мали можливості надати повну інформацію) впроваджується роздільне збирання побутових відходів, яким охоплено 72 відсотки мешканців цих регіонів. Загалом близько 30 відсотків населення країни охоплено роздільним збиранням відходів.

У населених пунктах, зокрема селах та селищах поширеною є практика використання одного контейнера для збирання пластику. У містах використовується двоконтейнерна схема із збиранням "сухої фракції" ресурсоцінних компонентів та змішаних відходів або триконтейнерна із різними варіаціями збирання відходів пластику, паперу, скла та металу.

На сьогодні управління побутовими відходами в Україні в основному базується на технологіях невисокого рівня, які спрямовані на їх переважне захоронення.

В Україні у 26 населених пунктах працює 31 лінія для сортування відходів. Єдиний сміттєспалювальний завод потужністю близько 250 тис. тонн працює в м. Києві.

Загалом діє 5,7 тис. звалищ і полігонів загальною площею майже 8 тис. гектарів, 40 відсотків з них потребують рекультивації. Лише близько 120 полігонів відповідають державним будівельним нормам. На 55 полігонах наявна система збирання фільтрату, у тому числі на 50 полігонах наявна система знезараження фільтрату, на інших - влаштовано резервуари-накопичувачі, звідки періодично фільтрат транспортується на очисні споруди. На 18 полігонах влаштовано систему вилучення біогазу та експлуатуються когенераційні установки.

Небезпечні відходи

Основними утворювачами небезпечних відходів в Україні є промислові, сільськогосподарські та транспортні підприємства, заклади охорони здоров'я, домогосподарства, а також інші підприємства, установи та організації всіх форм власності.

Проведений аналіз обсягів утворення та поводження з відходами I - III класів небезпеки в 2010 - 2022 роках показав їх суттєве зменшення як в абсолютних (з 1659,9 до 498 тис. тонн на рік), так і відносних величинах (з 36 до 12,2 кілограма на одну особу за рік), що в кінцевому підсумку дало екологічний ефект, оскільки знизилось накопичення відходів протягом експлуатації в місцях їх видалення (з 26,9 до 19,7 кілограма на кв. кілометр території). При цьому суттєво змінилась структура утворюваних відходів через зменшення обсягів утворення відходів II класу небезпеки з 30,52 відсотка до 6,51 відсотка та збільшення з 69,2 відсотка до 93,1 відсотка відходів III класу небезпеки.

У структурі утворюваних відходів спостерігається суттєве зростання обсягів відходів кислот, лугів та солей з 19,2 відсотка до 30,3 відсотка, осадів промислових стоків, інших мінеральних відходів. Водночас значно скоротились обсяги утворення відходів чорних металів, тваринних екскрементів, сечі та гною, відходів згоряння.

Частка утилізації небезпечних відходів становила в середньому 69 відсотків, спалювання - близько 3 відсотків, видалення - 28 відсотків.

Відходи, що містять стійкі органічні забруднювачі

Одними з найнебезпечніших ксенобіотиків для здоров'я людини і навколишнього природного середовища, які відносяться до стійких органічних забрудників є поліхлоровані дифеніли. Попередня інвентаризація стійких органічних забрудників в Україні показала, що майже все накопичення токсикантів припадає на електрообладнання. За кількістю накопичених стійких органічних забрудників лідерами є Донецька (724 тонни), Дніпропетровська (458,5 тонни), Волинська (280 тонн) та Київська (255 тонн) області. Стосовно галузей промисловості слід зазначити, що тут лідерами є металургія за кількістю трансформаторів з концентрованими поліхлорованими дифенілами та машинобудування за кількістю конденсаторів

з поліхлорованими дифенілами.

Інформаційна система "База даних поліхлорованих дифенілів в Україні" була створена як Національний реєстр поліхлорованих дифенілів в Україні (загальна маса стійких органічних забрудників за результатами первинної інвентаризації приблизно оцінюється в 5 тис. тонн). З 2017 року зазначений Національний реєстр поповнюється базами даних забрудненого обладнання, що містить поліхлоровані дифеніли.

Відходи, що містять азбест

Використання азбесту та інших шкідливих для навколишнього природного середовища речовин під час будівництва багатоквартирних будинків та приватних домівок в Україні досі є поширеною практикою. Щороку для азбестомістких виробів виробляється в середньому 110 тис. тонн хризотилових матеріалів. Ці речовини використовувалися в Україні в покрівельному шифері та інших елементах будинків.

За даними Держстату, у 2020 році поводження з відходами, що містять азбест, відбувалось таким чином: 28 тонн спалено, 20,1 тонни видалено у спеціально відведені місця та об'єкти (дані щодо утилізації відсутні). Дані Держстату не відображають повної картини утворення відходів, що містять азбест, адже щороку в Україну ввозиться 300 - 500 тис. тонн азбестовмісної сировини.

Відходи, що містять ртуть

Основними джерелами утворення відходів, що містить ртуть, є пристрої, предмети, інструменти, які використовуються в електроенергетиці, промисловості та домашніх господарствах, наприклад, термостати, барометри, манометри, ртутні вимикачі, люмінесцентні лампи. Значні обсяги відходів ртуті утворюються як побічний продукт у процесі виробництва або обробки.

До широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України ртутьвмісні відходи переробляв тільки Микитівський ртутний комбінат (м. Горлівка). На даний час поблизу Львова (с. Муроване) державним підприємством "Боднарівка" побудовано сучасний завод для оброблення ртутьвмісних відходів (ламп, термометрів). За годину на заводі переробляється 800 компактних або 500 трубчатих люмінесцентних ламп. Цього достатньо для утилізації люмінесцентних ламп з усієї західної частини України.

Операції з поводження з небезпечними відходами здійснювалися до 9 липня 2023 р. на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами. Після набрання чинності Законом суб'єктам господарювання для провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами необхідно отримувати ліцензії на провадження такої господарської діяльності. Відповідно до даних Реєстру виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами в Україні станом на 2023 рік функціонувало 188 суб'єктів господарювання, що мали відповідну ліцензію. За результатами перевірених Міндовкіллям суб'єктів господарювання, що мали ліцензії на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, встановлено, що понад 50 відсотків з них не мали матеріально-технічної бази, заявленої у документах. Третина ліцензіатів взагалі не знайдена за місцем провадження господарської діяльності, зазначеним у ліцензіях. Відповідно до Реєстру виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами ряд областей України (Волинська, Луганська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька та Чернігівська області) не мають жодного суб'єкта господарювання, який би мав діючі потужності та міг би переробити, знешкодити, утилізувати, видалити чи захоронити небезпечні відходи.

В Україні існує близько 300 накопичувачів небезпечних відходів, які побудовані без належного технічного захисту і стали джерелом екологічної небезпеки регіонального масштабу. Обладнані сховища для зберігання небезпечних відходів і установки для їх знешкодження та регенерації мають лише окремі суб'єкти господарювання.

На сьогодні в Україні відсутні промислові потужності для повного відновлення та видалення відходів, що містять стійкі органічні забрудники. Збирання та зберігання здійснюються компаніями, що мають ліцензії на провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами. Для оброблення відходів,

що містять стійкі органічні забрудники, вони передаються за кордон відповідно до умов транскордонного перевезення відходів. Ця діяльність зазвичай провадиться в рамках проектів міжнародної технічної допомоги. Створення власної системи управління такими відходами відображено в стратегічних документах України.

Збирання ртутьвмісних відходів, що утворюються в домогосподарствах, зокрема ламп та термометрів, здійснюється лише в деяких населених пунктах.

Оскільки значна частина з майже 300 діючих накопичувачів небезпечних відходів опинилась в зоні бойових дій або на тимчасово окупованих територіях, що унеможливлює забезпечення їх належний технічний захист та експлуатацію, вони стали джерелом екологічної небезпеки регіонального масштабу. Як результат - збільшення обсягів накопичення небезпечних відходів суб'єктами їх утворення на місцях тимчасового складування і зберігання.

Це підтверджується і даними про загальний обсяг відходів I - III класів небезпеки, накопичених протягом експлуатації, у місцях видалення відходів за регіонами. Так, на зону активних бойових дій та тимчасово окуповані території припадають максимальні обсяги накопичення: Запорізька область (7659 тис. тонн), Сумська область (2401,4 тис. тонн), Донецька область (815,7 тис. тонн), Луганська область (746,2 тис. тонн), Дніпропетровська область (185,8 тис. тонн), Харківська область (116,7 тис. тонн).

З метою встановлення вичерпного переліку документів, які додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами, та вичерпного переліку організаційних, кадрових, технологічних вимог, обов'язкових до виконання під час провадження такої діяльності, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2023 р. N 1278 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами" (Офіційний вісник України, 2024 р., N 5, ст. 226).

Відходи промисловості

Більшість відходів промисловості утворюються на підприємствах:

гірничої та гірничо-хімічної промисловості;

чорної та кольорової металургії;

машинобудівної та металообробної промисловості;

лісової та деревообробної промисловості;

енергетики;

хімічної, нафтохімічної та суміжних галузей промисловості;

харчової промисловості;

легкої промисловості.

У 2020 році відходів від переробної промисловості утворено 52311 тис. тонн - найбільшу частку становило утворення відходів від металургійного виробництва.

Слід зазначити, що дані щодо обсягів утворення цих відходів не відображають реальну ситуацію і потребують уточнення та покращення ведення обліку із застосуванням єдиних підходів ведення звітності у регіонах та на підприємствах усіх форм власності.

Велика кількість різних видів відходів утворюються під час оброблення сировинного концентрату в готову продукцію на кожній технологічній операції. На деяких підприємствах утворюється понад 200 видів відходів основного та допоміжного виробництв (доменні, феросплавні і сталеплавильні шлаки, зола, паливні шлаки, фуси, кисла смолка, кислі гудрони тощо).

Суб'єкти господарювання передають відходи, які утворюються у виробничих процесах, для відновлення або видалення на об'єкти оброблення відходів або здійснюють операції з оброблення самостійно за наявності відповідних потужностей. На сьогодні переважаючим методом управління відходами є їх видалення. Спостерігається високий рівень накопичення відходів суб'єктами господарювання в місцях провадження господарської діяльності без подальшого оброблення.

У багатьох випадках відходи промисловості містять у своєму складі чорні, кольорові, рідкісні, благородні метали, а також нерудну сировину, серед яких відходи гальванічних виробництв, чорної і кольорової металургії, хімічної промисловості тощо.

Відходи видобувної промисловості

Відходи видобувної промисловості утворюються в результаті виконання суб'єктами господарювання робіт із геологічного вивчення, видобування (включаючи розробку кар'єрів), переробки та зберігання корисних копалин.

З розвитком гірничодобувної, металургійної та інших галузей промисловості на території

багатьох населених пунктів України почали розміщувати відвали розкривних і шахтних порід, шлаків, шламосховища.

За даними Держстату, за 2020 рік в Україні утворено 391077,9 тис. тонн відходів видобувної промисловості. Найбільше утворювалось відходів від видобування металевих руд, що становило майже 94 відсотки загального утворення відходів видобувної промисловості у 2020 році, решта відходів утворювалась під час видобування кам'яного та бурого вугілля і видобування інших корисних копалин.

Основну масу відходів видобувної промисловості відносять до відвалів, териконів, шламо- і хвостосховищ та інших накопичувачів, яких вже нараховують декілька тисяч. Для цих накопичувачів відчужують значні площі земельних угідь, більшість з них не забезпечені надійною ізоляцією для запобігання забрудненню навколишнього природного середовища. Так, наприклад, у Донецькому регіоні є численні терикони відвальних порід вугільних шахт, у Маріуполі - відвали шлаків, шламосховища, у Харкові - відвали горілої формувальної землі, шламосховища.

Відходи будівництва та знесення

Відходи будівництва та знесення утворюються під час будівництва або знесення (демонтажу) будівель і споруд.

До основних утворювачів відходів будівництва та знесення можна віднести виконавців будівельних робіт, виконавців робіт (замовників) демонтажу, індивідуальних забудовників, фізичних та/або юридичних осіб, що виконують роботи з поточного та/або капітального ремонту.

До основних компонентів відходи будівництва та знесення можна віднести бетон, цеглу (цегляний бій), плитку та кераміку, метал, деревину, скло, пластмаси тощо.

Відходами від руйнувань є частини (уламки) пошкоджених (зруйнованих) об'єктів, а також матеріали, предмети, які були всередині або поряд з такими об'єктами у момент пошкодження (руйнування) та/або виконання робіт з демонтажу та які повністю або частково втратили свої споживчі властивості та не можуть у подальшому використовуватись за місцем їх утворення чи виявлення. Відходи від руйнувань є подібними до відходів будівництва та знесення, однак через неконтрольоване утворення їх склад є менш передбачуваним, що ускладнює управління ними.

Зазначені відходи потребують обов'язкового сортування та визначення можливості їх подальшого оброблення за кожним складником.

Відходи будівництва та знесення і відходи руйнувань - цінний вторинний ресурс, який широко використовується у світовій практиці. Однак відходи від руйнувань додатково містять побутові відходи, небезпечні відходи у складі побутових, залишки снарядів та вибухових речовин тощо, а це ускладнює їх комплексне використання.

Згідно з даними Держекоінспекції, обсяги утворення відходів будівництва та знесення зменшились з 1,4 млн. тонн (2015 рік) до 0,8 млн. тонн (2022 рік), що становить відповідно 33 кілограми та 19 кілограмів на одного мешканця на рік.

Офіційні дані щодо відходів будівництва та знесення в Україні не відображають всі види діяльності, які призводять до їх утворення. За підрахунками маса утворюваних відходів становитиме в середньому 175 кілограмів на одну особу в рік або близько 7,3 млн. тонн на рік по країні. Це приблизна оцінка обсягів відходів, що утворилися під час будівництва, ремонту та знесення будівель, доріг, мостів та інших споруд. Оцінка виконана на загальнодоступних даних про споживання матеріалів, наданих державними та промисловими організаціями.

На сьогодні спеціалізованих полігонів для видалення відходів будівництва та знесення в Україні немає. У м. Києві є лише полігон будівельних відходів N 6 ПРАТ "Київспецтранс". В інших населених пунктах ці відходи потрапляють на полігони та звалища побутових відходів або в гіршому випадку - на несанкціоновані звалища. В Україні немає компаній, здатних надати комплексну послугу з управління відходами будівництва та знесення. Основна проблема - мала кількість спеціалізованого обладнання з демонтажу будівель (екскаваторів із спеціальними насадками, дробарок для твердих будівельних матеріалів), яке здебільшого є власністю приватних компаній.

За розрахунками приблизний обсяг ринку послуг з вивезення відходів будівництва та знесення і

демонтажу будівель становить від 12 млрд. гривень на рік, при тому що 525 млн. гривень коштує захоронення 3,5 млн. тонн відходів. За правильного підходу щодо розділення відходів під час знесення такі витрати можуть стати доходом у 300 - 350 млн. гривень.

Природа утворення відходів будівництва та знесення під час застосування практики вибіркового знесення є контрольованою, що дає змогу організувати процес сортування відходів більш ефективно та, як наслідок, дасть можливість отримати більш якісний вихідний матеріал для повторного використання, рециклінгу та іншого відновлення.

Обсяги відходів будівництва та знесення зростуть під час відновлення зруйнованих та пошкоджених об'єктів, а також будівництва нових. Значна кількість відходів будівництва та знесення, що буде утворюватися, може слугувати джерелом додаткових матеріалів для повторного використання, рециклінгу та іншого відновлення.

Для забезпечення ефективного управління відходами будівництва та знесення виникає потреба в запровадженні сучасних механізмів із залученням кращих світових практик у цій сфері. На основі проведених аналітичних досліджень та напрацьованих економічних моделей потребуватиме розвитку відповідна інфраструктура з об'єктами зберігання, сортування, оброблення та виробництва продукції із вторинної сировини.

Відходи сільського господарства

Утворювачами відходів сільського господарства є виробники сільськогосподарської продукції: домашні господарства, фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, виробничі кооперативи тощо. Відходи сільського господарства в Україні за походженням поділяються на відходи рослинного походження, відходи тваринного походження, агрохімічні відходи (залишкові добрива, хімічні та органічні засоби захисту рослин, ветеринарні препарати) та аквакультуру.

Потенційними факторами негативного впливу на навколишнє природне середовище є такі типи відходів виробництва продукції сільського господарства: органічні відходи рослинного походження, органічні відходи тваринного походження, залишкова кількість добрив, хімічних та біологічних засобів для захисту рослин, ветеринарних препаратів.

За даними Держстату, частка відходів сільського господарства від загального обсягу утворених відходів становить не більше 4 відсотки. Основна маса відходів сільського господарства до набрання чинності Законом належала до IV класу небезпеки.

Актуальним залишається питання управління відходами хімічних засобів захисту рослин та агрохімікатів.

Окрему групу відходів хімічних засобів захисту рослин становлять непридатні та заборонені до використання пестициди, виготовлені та накопичені ще за часів Радянського Союзу.

Згідно з даними Держстату, статистичними спостереженнями охоплено лише юридичні особи, поза державним обліком домогосподарства - виробники сільськогосподарської продукції - утворювачі відходів, частка яких у виробництві продукції тваринництва становить 50,96 відсотка та 44,13 відсотка продукції рослинництва (третина зернових і зернобобових, соняшнику, дві третини поголів'я великої рогатої худоби, половина свиней та птиці).

Отже, інформація Держстату не забезпечує повноти даних про обсяги утворених відходів сільського господарства та потребує доповнень. Більш репрезентативними за таких обставин будуть розрахункові дані. За даними Держстату, загальний розрахунковий обсяг відходів рослинного походження в Україні становив 127,849 млн. тонн у 2020 році. На відходи кукурудзи припадає 42,1 відсотка усіх відходів рослинництва, соняшнику - 23,9 відсотка, пшениці - 22,2 відсотка. Меншу частку займають відходи ячменю - 5,6 відсотка, ріпаку - 5,1 відсотка, інших зернових - 1,3 відсотка. Найбільші обсяги відходів рослинного походження спостерігаються в областях степової та лісостепової зон України (Полтавська - 10,273 млн. тонн, Вінницька - 9,796 млн. тонн, Кіровоградська - 8,839 млн. тонн), менші - в областях Карпатського регіону (Закарпатська - 0,16 млн. тонн, Чернівецька - 0,69 млн. тонн, Івано-Франківська - 0,122 млн. тонн).

Узагальнення даних утворення відходів тваринного походження дає підстави

для визначення питомих показників відходів стосовно поголів'я великої рогатої худоби, свиней і птиці, на основі чого здійснено розрахунки основної маси відходів тваринного походження, які складаються з гною та посліду. Розрахунковий обсяг відходів тваринного походження становить 49,646 млн. тонн. На відходи великої рогатої худоби припадає 62,3 відсотка всіх відходів тваринного походження, свинарства - 34,6 відсотка, птахівництва - 3,1 відсотка. Найбільші обсяги утворення відходів тваринного походження є у Хмельницькій (3,207 млн. тонн), Вінницькій (3,206 млн. тонн) і Полтавській (2,957 млн. тонн) областях. За цією групою відходів немає такої великої розбіжності за обсягами між областями, як це має місце щодо відходів рослинного походження. Лише в Миколаївській, Луганській та Чернівецькій областях показник відходів тваринного походження був меншим від 1 млн. тонн.

До відходів тваринного походження належать також побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною, - туші та частини туш забитих, загиблих тварин, продукти тваринного походження, визнані непридатними для споживання людиною, тощо. Обсяги таких відходів є порівняно невеликі. Так, загибель птиці може становити 3,5 відсотка. Щорічний загальний обсяг відходів з тканин тваринного походження в Україні оцінюється в 0,9 млн. тонн, що становить менше ніж 2 відсотки розрахункового обсягу відходів з гною та посліду.

Однією з найважливіших проблем України на сьогодні (ще з часів Радянського Союзу) є невирішеність питання зберігання та оброблення непридатних пестицидів.

Хімічні засоби захисту рослин є токсичними речовинами, які вимагають особливої уваги та контролю під час здійснення всіх технологічних операцій з ними: зберігання, транспортування, видалення тощо.

За даними Держстату, на території областей зберігається близько 8,5 тис. тонн непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин, які потребують видалення. На території України є підприємства, що здійснюють комплекс операцій із збирання та оброблення небезпечних відходів, зокрема пестицидів, відповідно до ліцензії на провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами.

Проблемою для навколишнього природного середовища та/або життя і здоров'я людей є відсутність законодавчих вимог до порядку зберігання непридатних агрохімікатів.

Ключовою проблемою для держави є складність акумулювання інформації щодо кількості непридатних або заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин, тари та упаковки з-під них.

Слід зазначити, що використані статистичні дані щодо обсягів утворення та поводження з відходами є неповними внаслідок того, що значна кількість підприємств, установ та організацій, посилаючись на комерційну таємницю, не оприлюднюють фактичні обсяги утворення відходів сільського господарства.

Це призводить до викривлення існуючої ситуації на ринку та фактично унеможливлює планування і формування ефективної державної політики в цій сфері.

Реальні обсяги відходів сільського господарства в Україні, понад 90 відсотків яких можуть застосовуватися у процесах рециклінгу, багаторазово перевищують дані Держстату. Здійснені розрахунки показують, що річний обсяг утворення сільськогосподарських відходів сягає 177,5 млн. тонн, але лише близько 5 відсотків їх відображено в статистичній звітності. За таких обставин немає можливості формувати дієву державну систему управління відходами, яка, зокрема, забезпечувала б введення значних ресурсів рослинного та тваринного походження у виробництво через рециклінг відходів. Водночас важливо також ураховувати конкурентність форм і напрямів рециклінгу відходів сільського господарства з огляду на загальноекономічну та екологічну доцільність. Фермерські господарства більшу частину відходів використовують у власних господарських цілях.

За даними Держстату, у 2020 році 480 тис. тонн відходів рослинного походження спалено, 1502,5 тис. тонн утилізовано, 15,5 тис. тонн видалено. Так, тваринні екскременти, сеча та гній в обсязі 2324,6 тис. тонн було утилізовано, спалюванню та видаленню такі відходи, за

офіційною статистикою, не піддавались.

Із збільшенням обсягів використання кормів збільшилась кількість відходів аквакультур, 30 відсотків яких становлять тверді побутові відходи.

На сьогодні у процесі виробництва продукції сільського господарства будь-якого типу можна виокремити сталу схему нагромадження відходів.

За даними Держенергоефективності, станом на 2020 рік 21 установка працює на відходах сільського господарства та виробляє енергію з біогазу (потужність 59 МВт). Перелік видів сировини, що використовується в Україні для виробництва біогазу, обмежується п'ятьма основними видами: гній свиней, гній великої рогатої худоби, послід курячий, жом цукрових буряків та силос кукурудзи. При цьому, за оцінкою Біоенергетичної асоціації України (UABIO), загальний потенціал жому використовується орієнтовно на 20 відсотків, гною свиней - на 6 відсотків, гною великої рогатої худоби - на 4 відсотки, курячого посліду - на 1 відсоток. Використання потенціалу інших видів сировини для виробництва біогазу не перевищує 1 - 2 відсотки.

В Україні є ветсанзаводи, що мають потенціал оброблення відходів тваринного походження та побічних продуктів тваринного походження. Функціонують на даний час усього декілька (загальна кількість зареєстрованих таких заводів на території України - 22), крім того частина з них розташована на окупованій території, що породжує небезпечну ситуацію з управлінням цими відходами у місцях, де заводи не експлуатуються. Залишається поширена практика використання худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України відповідно до Правил облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України, затверджених наказом Держкомветмедицини від 27 жовтня 2008 р. N 232. Після ліквідації Держветслужби повні дані про розташування цих об'єктів на території України невідомі, що також спричиняє небезпеку навколишньому природному середовищу та здоров'ю людей.

Об'єкти оброблення непридатних засобів захисту рослин відсутні на території України, їх оброблення здійснюється шляхом відправлення на відповідні об'єкти оброблення відходів за кордоном, але така практика застосовується не повною мірою, часто непридатні засоби захисту рослин зберігаються у необладнаних місцях.

Медичні відходи

Медичні відходи - відходи, що утворюються внаслідок провадження діяльності з медичного обслуговування або ветеринарної практики, здійснення експертиз та досліджень у сфері охорони здоров'я, ветеринарної медицини, зокрема наукових або дослідницьких робіт.

Відповідно до Державних санітарно-протиепідемічних правил і норм щодо поводження з медичними відходами, затверджених наказом МОЗ від 8 червня 2015 р. N 325, медичні відходи поділяються на такі категорії:

категорія A - побутові відходи (безпечні відходи);

категорія B - епідемічно (інфекційно) небезпечні відходи;

категорія C - токсикологічно небезпечні відходи;

категорія D - радіологічно небезпечні відходи.

Станом на 2020 рік кількість лікарняних закладів становила 1302 одиниці із ліжковим фондом 250662. Мережа закладів системи МОЗ, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу (включаючи структурні та відокремлені структурні підрозділи, які надають первинну медичну допомогу), має 8730 закладів та підрозділів (лікарняні заклади згідно з КВЕД 2010: клас 86.10).

За даними Консультативної групи консорціуму з використання ресурсів та утилізації відходів (Consortium Resources and Waste Advisory Group Limited), станом на грудень 2016 р. передбачувана кількість утворених медичних відходів з розрахунку на одне лікарняне ліжко становила 1,04 кілограми на одного жителя України в рік, з яких інфекційні відходи - 0,26 кілограма, інші - 0,78 кілограма. Таким чином, розрахунковий обсяг медичних відходів становив 116273,96 тонни на рік, з яких інфекційні - 29068,49 тонни, інші - 87205,47 тонни.

Основна частина медичних відходів, як правило, виробляється лікарнями - близько 78 відсотків загального річного обсягу медичних відходів. Медичні кабінети, клініки та медичні лабораторії створюють

22 відсотки медичних відходів.

Під час роздільного збирання медичних відходів найбільша частка припадає на відходи категорії A (від 75 до 90 відсотків), які не мають контакту з біологічними рідинами пацієнтів, інфекційними хворими, наближені за складом до побутових відходів та видаляються на полігонах і звалищах.

Решта 10 - 25 відсотків медичних відходів належать до категорії небезпечних (B, C, D) і можуть бути факторами ризику для навколишнього природного середовища і здоров'я людини.

Значна частина медичних відходів вивозиться на полігони та несанкціоновані звалища.

Після прийняття Закону необхідне отримання суб'єктами господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами.

Відходи упаковки

Утворювачами побутових відходів є домогосподарства, підприємства, установи та організації всіх форм власності, якщо утворювані ними відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств.

Відходи упаковки утворюються на всіх рівнях ланцюга постачання продукції (комерційна, групова та транспортна упаковки).

В Україні на сьогодні облік утворення, відновлення та видалення упаковки та відходів упаковки на державному рівні не ведеться, зокрема управління відходами упаковки є складовою частиною системи управління побутовими відходами і здійснюється переважно шляхом видалення таких відходів на полігонах та звалищах.

Відповідно до експертних даних близько 30 відсотків побутових відходів в Україні становлять відходи упаковки, піддаються рециклінгу всього 12 - 14 відсотків відходів упаковки. Згідно із дослідженням на замовлення Американської торговельної палати із 2,4 млн. тонн упаковки, що вводиться в обіг щороку, втрачається близько 2 млн. тонн ресурсоцінної сировини, зокрема - 33 відсотки скла, 30 відсотків паперу, 21 відсоток полімерів, 10 відсотків деревини, 4 відсотки металів та 2 відсотки інших відходів.

В Україні щороку споживається близько 1,5 млн. тонн картонно-паперової продукції. Із загального обсягу споживаної внутрішнім ринком продукції галузі повертається як вторинна сировина близько 800 тис. тонн, а потреба під наявні виробничі потужності становить близько 1,2 млн. тонн. При цьому значну частину вторинної сировини підприємства закуповують за кордоном (Румунія, Молдова та інші), тобто за рахунок імпортної сировини задовольняється близько 27 відсотків виробничих потреб.

Відповідно до статті 1 Закону побутові відходи - змішані та/або роздільно зібрані відходи від домогосподарств, включаючи відходи упаковки.

Незважаючи на те, що протягом останніх 20 років чисельність населення України постійно скорочується, в тому числі з причини війни, обсяги утворення побутових відходів, зокрема відходів упаковки, збільшуються.

Показник утворення відходів упаковки в Україні в середньому становить близько 75 - 80 кілограмів на рік на людину і має тенденцію до зростання.

Слід зазначити, що державний облік та статистика відходів упаковки в Україні відсутні, оскільки відсутнє роздільне збирання відходів упаковки.

Ситуація, що склалася в Україні у сфері управління відходами упаковки, є незадовільною, зокрема у сфері забезпечення збирання відходів упаковки, оброблення та відновлення.

Відсутність ефективної системи збирання відходів упаковки щороку призводить до втрати вагомого ресурсного потенціалу для переробної промисловості у вигляді відходів паперу і картону, скла, полімерів тощо. Як наслідок - погіршення екологічної ситуації.

На сьогодні в Україні суб'єкти господарювання не несуть відповідальності за управління відходами упаковки.

Стаття 10 Закону містить вимогу до запровадження систем розширеної відповідальності виробника для виробників продукції, зокрема, в результаті споживання/використання якої утворюються відходи упаковки.

Впровадження схеми розширеної відповідальності виробника для відходів упаковки повинно покривати витрати на її роздільне збирання і управління за рахунок поєднання доходів від продажу ресурсоцінних компонентів та внесків виробників продукції до організацій розширеної відповідальності виробника.

Так, в європейському законодавстві встановлення систем

розширеної відповідальності виробника регулюється рядом директив для окремих потоків відходів, зокрема щодо відходів упаковки - Директива 94/62/ЄС та Директива 2018/852/ЄС про внесення змін до директиви щодо упаковки та відходів упаковки в рамках сприяння переходу ЄС до економіки замкненого циклу.

Отже, на сьогодні домінуючим способом управління відходами упаковки залишається їх вивезення та захоронення на полігонах та сміттєзвалищах.

В Україні налічується 19 склозаводів, які на сьогодні виробляють продукцію. Більшість склотари після використання у непошкодженому вигляді повторно використовується виробниками напоїв та консервації після її відповідної стерилізаційної обробки. Під час виготовлення скляних виробів у скловарні печі завантажують шихту, яка є сумішшю склобою та свіжих добавок піску, соди, вапняку тощо. Частка використання склобою в співвідношенні із свіжими добавками на вітчизняних заводах є нижчою за показники аналогічних європейських підприємств, тому є можливість і потреба збільшувати застосування вторинних ресурсів. Виробники заінтересовані в цьому, оскільки, по-перше, вторинна сировина дешевша, ніж шихта із свіжих матеріалів, по-друге, збільшення в шихті частки склобою дозволяє зменшити споживання природного газу під час скловаріння.

Сумарно заводи в Україні здатні переробити 800 тис. тонн склобою за рік. Незважаючи на те, що на звалищах після рециклінгу залишається лише 5 - 8 відсотків склобою, потреби скловарних підприємств задовольнити не вдається, тому що щороку переробляються лише 300 тис. тонн склобою.

Пляшки з поліетилентерефталату в Україні виробляють здебільшого самостійно виробники безалкогольних напоїв та пива, для яких є важливою максимальна локалізація тари. Сировина (гранулят) для видування пластикових пляшок в Україну імпортується.

На сьогодні потужність підприємств в Україні з рециклінгу всіх видів пластмас становить понад 300 тис. тонн на рік, коли водночас відправляється на рециклінг лише 180 тис. тонн таких відходів. Загалом в Україні працює близько 20 підприємств, які переробляють пляшки з поліетилентерефталату у вторинні матеріали. При цьому виробничі потужності, які призначені для рециклінгу таких пляшок, завантажені сировиною всього на 50 - 70 відсотків.

На обсяги переробки пляшок з поліетилентерефталату впливають три основні чинники: економічність системи збирання відходів, наявність виробничих потужностей рециклінгу та ринок переробленого продукту.

Відходи батарей та акумуляторів

Ключовими суб'єктами господарювання, що утворюють значні обсяги відходів батарей та акумуляторів, є:

виробники та імпортери батарей та акумуляторів; електронного обладнання та транспортних засобів, які інтегрують батареї та акумулятори у свою продукцію;

споживачі домогосподарств та підприємств, установ та організацій, які використовують електронні пристрої, транспортні засоби та інше обладнання, що функціонує на батарейках та акумуляторах;

підприємства, установи та організації з управління відходами, що спеціалізуються на зборі, сортуванні та обробленні відходів батарей та акумуляторів.

Відходи батарей та акумуляторів є швидкозростаючим видом відходів, які потребують спеціального управління, однак на сьогодні в національному законодавстві відсутні правові та організаційні засади для організації ефективної та стійкої системи управління такими відходами. Чинні нормативно-правові акти містять застарілі положення. Економічний механізм, що мав би забезпечувати відновлення відходів акумуляторів, визначений в Законі України "Про хімічні джерела струму" як законодавча норма прямої дії, дуже повільно впроваджується на практиці та не поширюється на сферу управління всіма видами батарей та акумуляторів. Як результат - відсутність в Україні реальних статистичних даних утворення відходів батарей та акумуляторів.

В середньому 3 тис. тонн портативних батарей, 12 тис. тонн промислових батарей та 260 тис. тонн автомобільних акумуляторів щороку поповнюють український ринок, значну частку яких становить вітчизняне виробництво акумуляторів електричних свинцевих (3,1 - 5,4 млн. штук масою більше 5 кілограмів з

рідким електролітом), акумуляторів електричних свинцевих інших (15 - 30 тис. штук), акумуляторів електричних лужних (30 - 71,8 тис. штук) на рік. За високої рентабельності рециклінгу свинцю багато суб'єктів господарювання мали ліцензії на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами і здійснювали збирання свинцево-кислотних акумуляторів, але лише декілька сучасних підприємств, які здійснювали їх оброблення.

Відходи свинцевих акумуляторів відзначаються високим ступенем відновлення, а перероблений свинець можна відновлювати будь-яку кількість разів майже без втрати якості. В Україні займаються обробленням свинцевих акумуляторних батарей спеціалізовані підприємства ТОВ "Укрсплав" (м. Дніпро), ТОВ "Метал" (м. Дніпро) та ТОВ "Лемберг Беттері" (Львівська область). Загальна потужність металургійних агрегатів заводу "Укрсплав" для видалення свинцю з відходів акумуляторів та виробництва свинцю і свинцевих сплавів становить 20 тис. тонн на рік.

Оброблення портативних батарей та акумуляторів в Україні на сьогодні не налагоджене, тому вони збираються і зберігаються до створення системи оброблення або відправлення їх на відновлення за кордон.

На сьогодні спостерігається швидкий розвиток сонячної енергетики, але обсяги відходів сонячних батарей зростають, гарантійний строк служби фотоелектричних модулів зазвичай становить понад 25 років. За даними наукових досліджень до 2029 року прогнозна кількість панелей, що буде виведена з експлуатації через погодні та інші чинники, може становити 3 млн. штук. Додавши панелі, які було виведено з експлуатації через військові дії (близько 3 млн. штук), можливо стверджувати, що до кінця 2030 року кількість сонячних панелей, що потребують оброблення в Україні, може перевищити 6 млн. одиниць. За умови відновлення сонячних батарей вилучаються тільки їх основні складові матеріали - скло, алюміній і мідь, а пластмаси спалюються або відправляються на полігони, тому більшість компаній, які виробляють сонячні батареї, працюють над створенням технології екологічно чистого відновлення продукції. З урахуванням передбачуваного значного збільшення обсягу відходів сонячних панелей Україна стоїть перед необхідністю розширення та модернізації своєї інфраструктури для ефективного управління цими відходами.

Відходи електричного та електронного обладнання

Основними утворювачами відходів електричного та електронного обладнання є споживачі домогосподарства, підприємства, установи та організації всіх форм власності, які використовують електричне та електронне обладнання.

Відходи електричного та електронного обладнання - один з найбільш зростаючих видів відходів, який становить до 5 відсотків загального обсягу відходів, або понад 6 кілограмів на одного жителя нашої планети та 14 кілограмів на кожного жителя ЄС. Тривалість життєвого циклу сучасної електронної техніки скорочується, що призводить до збільшення обсягів утворення відходів електричного та електронного обладнання. Очікується, що до 2050 року за найгіршим із сценаріїв їх обсяг зросте в 2,5 раза.

На сьогодні роздрібні продажі побутових електротоварів та освітлювального приладдя зростають, що дає можливість передбачити подальше збільшення утворення відходів електричного та електронного обладнання у прогнозованому періоді.

Кількість підприємств, які можуть обробляти відходи такого типу, є малою, зокрема вони не можуть обробляти той обсяг відходів, який уже накопичився та продовжує зростати.

На сьогодні Міндовкілля працює над розробленням відповідного законодавчого акта, який визначить правові, економічні і організаційні засади у сфері управління електричним та електронним обладнанням та відходами електричного та електронного обладнання для забезпечення екологічної безпеки, запобігання їх негативному впливу на здоров'я людей та навколишнє природне середовище шляхом запровадження системи розширеної відповідальності виробника, встановлення роздільного збирання та рециклінгу відходів електричного та електронного обладнання, контролю за їх утворенням і обробленням та повернення в економічний обіг вторинної сировини.

Станом на 2021

рік у 22 областях України функціонували підприємства із збирання відходів електричного та електронного обладнання, які мали відповідну ліцензію на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами такого виду. Лише Волинська та Чернігівська області не мали жодного підприємства, яке б могло долучитися до програми управління відходами електричного та електронного обладнання. Саме тому потрібно забезпечити, як мінімум, одним пунктом приймання відходів електричного та електронного обладнання кожен обласний центр України. Що стосується оброблення відходів електричного та електронного обладнання слід зазначити, що на 2021 рік лише ТОВ "Центр управління відходами" (м. Київ) мало необхідні потужності та ліцензію для такої діяльності.

Неврегульованість на законодавчому рівні управління системою відходів електричного та електронного обладнання призвела до відсутності дієвої інфраструктури збирання та технологічно правильного відновлення відходів електричного та електронного обладнання. Тому склалася ситуація, коли вилучаються лише корисні компоненти, чорні та кольорові метали, а рештки, незважаючи на наявність небезпечних складників, відправляють на полігони та звалища.

Відходи транспортних засобів, знятих з експлуатації

У сфері управління відходами транспортних засобів, що були зняті з експлуатації, основними утворювачами таких відходів є:

автовиробники та дистриб'ютори - компанії, що виробляють та реалізують транспортні засоби, відповідальні за життєвий цикл своєї продукції, включаючи етап зняття з експлуатації;

власники транспортних засобів - фізичні чи юридичні особи, які експлуатують транспортні засоби та приймають рішення про їх зняття з експлуатації;

страхові компанії - юридичні особи, що можуть ініціювати процес зняття з експлуатації транспортних засобів у випадку їх значного пошкодження.

На виготовлення автомобіля в середньому витрачається не менше 50 різних видів матеріалів і 10 тис. окремих деталей. Залежно від конструкції автомобіля і технології його виготовлення він складається на 60 - 80 відсотків із сплавів заліза, решта - кольорові метали, скло, пластмаси, які також потребують оброблення. Так, наприклад, середній автомобіль важить близько 1185 кілограмів і складається з таких компонентів: 540 кілограмів листової сталі, 130 кілограмів чавуну, 75 кілограмів стальних поковок, 80 кілограмів легких сплавів, 120 кілограмів пластиків, 90 кілограмів гуми, 50 кілограмів скла, 35 кілограм фарби і 65 кілограмів інших матеріалів.

У зв'язку із завершенням строку експлуатації у 2020 році в Україні знято з реєстрації 13193 транспортних засоби, зокрема із січня до вересня 2021 року - 12978, з них лише 52 відсотки належали фізичним особам, у решті випадків зняття з експлуатації автомобілей ініціювали юридичні особи. Легкові автомобілі при цьому становлять 56 відсотків загальної кількості, ще 29 відсотків - вантажні транспортні засоби.

Водночас, за даними Держстату, протягом 2020 року утилізовано лише 17 тонн транспортних засобів. Ураховуючи, що середня власна маса вибракуваних у 2020 році транспортних засобів становить 2,7 тонни, офіційно утилізованих автомобілів було шість одиниць.

У 2013 і 2014 роках в Україні діяв утилізаційний збір. Його розмір залежав від віку автомобіля та міг становити навіть кілька тисяч доларів за дійсним у той період курсом валют. Платити його потрібно було відразу, під час купівлі авто, а не в момент утилізації. У результаті імпорт та продаж автомобілів на ринку суттєво знизилися, після чого утилізаційний збір скасували, а жодне авто за зібрані кошти так і не було утилізоване.

Положення Закону України "Про утилізацію транспортних засобів" повністю не були реалізовані через відсутність економічних інструментів стимулювання утилізації транспортних засобів.

На сьогодні в Україні відсутні організаційно-економічні механізми забезпечення оброблення транспортних засобів, знятих з експлуатації.

Відходи мастил (олив)

До відходів мастил (олив) належать відпрацьовані мастила (оливи) - гідравлічні, моторні, трансмісійні та інші мастила (оливи), гальмівні та інші рідини для

ізоляції і теплопередачі, які стали непридатними до використання.

Основними утворювачами відходів мастил (олив) є фізичні особи - підприємці, а також підприємства, установи та організації всіх форм власності, які використовують мастила (оливи).

Дані Держстату не відображають реального стану управління відходами мастил в країні. За розрахунками сьогодні в Україні споживається майже 1 млн. тонн на рік свіжих олив, а офіційно збирається близько 450 тис. тонн на рік відходів олив та мастил.

Збиранням відходів мастил (олив) займаються у більшості приватні підприємства. В Україні є підприємства - оброблювачі відходів мастил (олив), які відповідають вимогам екологічної безпеки і мають ліцензії на провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами, але їх недостатньо для оброблення всього обсягу відходів та мастил (олив).

Відходи шин

Основними джерелами утворення відходів шин є:

автомобільна галузь;

авіаційна галузь;

сільське господарство;

мото- та велоіндустрія;

промислове використання (у виробничих процесах або як частина певного обладнання), роздрібні магазини та гаражі;

домогосподарства.

Середньорічний обсяг вітчизняного ринку гумових пневматичних шин в Україні становить 1190,3 млн. доларів США, у складі якого частка вітчизняного виробництва у вартісному вираженні дорівнює 348,18 млн. доларів США, а в кількісному - 5331 тис. гумових пневматичних шин на рік (дані розрахункові). Частка експорту в обсязі ринку становить 158,5 млн. доларів США, імпорту - 1000 млн. доларів США. В Україні щорічний обсяг автопокришок, що викидаються, становить більше 250 тис. тонн.

На спеціалізованих підприємствах обробляється до 14 тис. тонн, або не більше 8 відсотків, решта шин потрапляють на полігони та звалища побутових відходів. Обробленням покришок займається невелика кількість підприємств. При цьому завантаженість виробничих потужностей всіх підприємств - обробників шин не перевищує 50 відсотків. З економічної точки зору завод з переробки шин є невигідною інвестицією, тому що в промисловості України на цей час не впроваджуються сучасні технології, орієнтовані на маловідходне і безвідходне виробництво.

Збиранням зношених шин займаються у більшості приватні підприємства. Ці підприємства не забезпечують у повному обсязі потреби у збиранні ресурсоцінних відходів і вивезенні їх до обробних підприємств, тому що зношені шини здавали здебільшого лише підприємства, фізичні особи - підприємці, які отримували дозволи на розміщення відходів і ліміти на утворення та розміщення відходів, а також підприємства, у яких шини поставлені на бухгалтерський облік. Крім того, діють заготівельні пункти вторинної сировини, де встановлена невелика ціна за одну зношену автомобільну шину. Для фізичних осіб відсутні стимули чи матеріальне заохочення здавати на перероблення зношені шини, проблема низького рівня збирання та відновлення зношених шин залишається невирішеною.

Осади стічних вод

Осади стічних вод - суспензії, що виділяються в процесі механічної, біологічної, фізико-хімічної та реагентної очистки побутових (господарсько-фекальних), виробничих (промислових) і дощових (атмосферних) стічних вод.

Основними утворювачами осадів стічних вод є підприємства житлово-комунального господарства. Осади стічних вод утворюються на очисних спорудах систем водовідведення (комунальної чи приватної власності) в процесі очищення стічних вод.

В Україні ситуація з переробленням осадів стічних вод, порівняно з іншими країнами світу, є вкрай негативною. На сьогодні на мулових майданчиках накопичено більше 5 млрд. тонн осадів, з яких обробляється лише від 3 до 5 відсотків.

За даними Держстату, підприємства житлово-комунального господарства в середньому за рік скидають близько 3400 млн. куб. метрів стічних вод, з них утворюється 17 млн. куб. метрів (0,5 відсотка) осаду стічних вод (0,7 - млн. тонн за сухою речовиною). Низький відсоток оброблення осадів стічних вод в Україні переважно пов'язаний із недосконалим законодавством та застарілим обладнанням очисних споруд.

В Україні використовується здебільшого один спосіб захоронення мулового осаду -

складування (до 95 відсотків) (депонування) осадів стічних вод і надлишкового активного мулу на мулових картах та/або накопичувачах з подальшим використанням оброблених відходів як технічних ґрунтів. Складуванню (депонуванню) підлягають попередньо зневоднені осади стічних вод з вологістю не більше 80 відсотків. Це пов'язано з тим, що якість вітчизняних осадів мулу стічних вод не відповідає вимогам нормативів за вмістом важких металів.

Проблема накопичення мулових осадів є актуальною на національному рівні - їх площа на території України становить більше 1,5 тис. гектарів (15 кв. кілометрів), а обсяг накопиченого осаду станом на сьогодні перевищує 150 млн. тонн, до яких щороку додається ще 5 млн. тонн нових осадів. За відсутності механічного зневоднення осаду щорічна потреба в мулових майданчиках тільки для розміщення утвореного осаду стічних вод в м. Києві становить 14 гектарів на рік, а для всієї України - 120 гектарів на рік.

На сьогодні дев'ять установок в Україні виробляють біогаз у результаті анаеробного очищення промислових стічних вод, а на одній біогаз отримують з осаду господарсько-побутових стічних вод. У м. Львові планують реалізувати інноваційний проект у сфері водопостачання та водовідведення "Виробництво біогазу з осаду комунальних стічних вод".

Стратегічне планування управління відходами

Основою для складення прогнозів утворення відходів в Україні є чисельність населення та рівень розвитку виробничого потенціалу, транспортної та соціальної інфраструктури.

На основі даних Держстату, Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук, інформації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні з урахуванням тенденцій, факторів і прогнозів розроблено два варіанти - оптимістичний та песимістичний прогнози чисельності населення України в 2025 - 2035 роках. Часовий проміжок для прогнозування зазначено довший, ніж дія Національного плану для синхронізації із роками планування регіональних та місцевих планів управління відходами, які розробляються відповідно до законодавства після набрання чинності Національним планом.

В оптимістичному варіанті зберігаються існуючі в останній роки тенденції до зміни чисельності населення під впливом демографічних та міграційних процесів. Передбачається повернення в Україну в 2025 і 2026 роках 50 відсотків біженців, основну частину яких становлять жінки фертильного віку та діти. На початок 2035 року загальна чисельність населення України становитиме 30763,7 млн. осіб, або 74,7 відсотка довоєнного рівня 2022 року.

Песимістичний варіант передбачає зменшення природного приросту населення та зростання міграційних процесів у разі повернення 25 відсотків біженців в 2025 і 2026 роках, що змінить демографічну ситуацію в регіонах. На кінець прогнозованого періоду чисельність населення України становитиме 25173,9 млн. осіб.

Побутові відходи

Загалом середньостатистичний мешканець України утворює 1 кілограм побутових відходів за день.

Таким чином, за рік одна особа утворює в середньому 365 кілограмів побутових відходів, що порівняно із середньоєвропейськими показниками значно менше, та 38 кілограмів великогабаритних та ремонтних відходів. Ці обсяги приймаються за базові під час складання прогнозу обсягів утворення відходів з урахуванням того, що середньорічний темп приросту обсягів утворюваних відходів, за прогнозами Інституту економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук, становить 1,38 відсотка; за матеріалами державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" - 1,69 відсотка для великих міст та 0,9 відсотка для інших населених пунктів.

Прогнозується, що в 2025 році утворюватиметься 13,51 млн. тонн, у 2030 році - 13,65 млн. тонн, а у 2035 році обсяг досягне 13,79 млн. тонн побутових відходів від домогосподарств та інших джерел, які утворюють подібні за складом відходи.

У разі зменшення чисельності населення ці обсяги залишаються практично незмінними за рахунок зростання норм утворення відходів на одного мешканця. При цьому суттєво

зростають обсяги утворення побутових відходів в об'ємі, оскільки змінюється морфологічний склад відходів за рахунок збільшення полімерів, насамперед полімерної та комбінованої упаковки. Згідно з підрахунками міжнародних експертів внаслідок відсутності роздільного збирання та сортування побутових відходів понад 3,6 млн. тонн ресурсоцінних компонентів, які можна було б використати як вторинні сировинні ресурси, втрачаються щороку і ці обсяги мають тенденцію до зростання в перспективі.

Небезпечні відходи

Суттєвий вплив на обсяги утворення небезпечних відходів на прогнозований період до 2035 року мають цілий ряд факторів, обумовлених широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, оскільки значна частина промислового виробництва на окупованих територіях практично зруйнована, а решта територій піддається інтенсивним ракетним обстрілам, що особливо впливає на енергетичну сферу. Крім того, вимушена міграція в межах країни з окупованих територій в центральні та західні регіони та релокація виробничого потенціалу в ці райони суттєво впливають на обсяги та географію утворення небезпечних відходів.

Відповідно до змін законодавства небезпечність відходів визначається не за класами небезпеки, а за наявністю у відходів однієї чи більше властивостей, що роблять їх небезпечними, наведених у Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3 до Закону), тому прогноз не включає поділу на класи.

У 2025 році за прогнозами утвориться 636 тис. тонн небезпечних відходів, до 2035 року відбудеться зменшення утворення небезпечних відходів до 419,7 тис. тонн. У структурі утворюваних відходів за категоріями матеріалів і надалі прогнозується суттєве зростання обсягів хімічних відходів, відходів кислот, лугів та солей, осадів промислових стоків, змішаних та недиференційованих матеріалів, інших мінеральних відходів, особливо відходів будівництва та знесення та відходів металу.

Зменшення загальних обсягів утворення небезпечних відходів в прогнозованому періоді 2025 - 2035 роках відбудеться за рахунок впровадження новітніх технологій у всіх виробничих сферах, оскільки значна їх частина потребує повного та часткового оновлення в результаті руйнувань та зміни джерел постачання. У кінцевому підсумку обсяг утворюваних небезпечних відходів на одиницю продукції зменшиться, але в розрахунку на одну особу практично не зміниться, оскільки чисельність населення скорочуватиметься.

Відходи промисловості

У всіх секторах переробної промисловості та енергетики прогнозується збільшення утворення відходів. Також збільшиться потреба і в об'єктах з оброблення відходів від промисловості.

Відходи видобувної промисловості

Передбачається збільшення кількості відходів видобувної промисловості через зростання промисловості. Стимулювання щодо зменшення використання природних ресурсів та збільшення використання вторинної сировини сповільнять збільшення цього виду відходів.

Відходи будівництва та знесення

Прогнозується, що кількість відходів будівництва та знесення збільшиться у наступні роки, що пов'язано із старінням житлового фонду та зростанням нового будівництва. Сьогодні питання забезпечення достатніми потужностями для рециклінгу відходів будівництва та знесення є доволі актуальним, особливо враховуючи, що в Україні наявна велика кількість об'єктів житлового фонду, граничний строк експлуатації яких закінчився або збігає, потребуватимуть ремонту або демонтажу. Для досягнення високого рівня відновлення відходів будівництва та знесення під час демонтажу рекомендується проводити демонтаж у спосіб, що дозволятиме відокремити придатні до повторного використання частини будівлі або споруди та забезпечити високий рівень сортування демонтованих елементів за компонентами.

Відходи сільського господарства

Прогнозування обсягів утворення відходів сільського господарства передбачає розрахунок їх кількості за такими видами:

відходи тваринного походження;

відходи рослинного походження.

При цьому передбачається, що основна частка відходів сільського господарства може бути оброблена безпосередньо в місцях їх утворення, що суттєво знижує

економічне та екологічне навантаження в секторах сільського господарства та первинного оброблення.

Структура відходів рослинного походження має в основному експортний напрям, що дає змогу говорити про її збереження в перспективі з домінуванням відходів кукурудзи - 42,1 відсотка, соняшнику - 23,9 відсотка, пшениці - 22,2 відсотка, ячменю - 5,6 відсотка, ріпаку - 5,1 відсотка, інших зернових - 1,3 відсотка, а також збереження потенціалу областей степової та лісостепової зон України (Полтавська - 10,273 млн. тонн, Вінницька - 9,796 млн. тонн, Кіровоградська - 8,839 млн. тонн).

Відходи тваринного походження в планованому періоді надалі за обсягом поступатимуться відходам рослинного походження, їх розрахунковий обсяг становив у 2023 році 49,646 млн. тонн, з яких відходи великої рогатої худоби - 62,3 відсотка, свинарства - 34,6 відсотка, птахівництва - 3,1 відсотка. Ця група відходів і в перспективі не матиме такої великої розбіжності за обсягами між областями, як це має місце щодо відходів рослинного походження, однак кількість великої рогатої худоби, свиней та птиці за 2022 рік суттєво зменшилась та продовжила падіння у 2023 році.

Таким чином, сумарний розрахунковий обсяг відходів сільського господарства (без агрохімічних відходів) у 2035 році оцінено в 179,3 млн. тонн на рік. Без відповідної обробки 70 відсотків цих відходів можуть використовуватися як малоцінне органічне добриво, а інша частина просочується в поверхневі і підземні води, забруднює їх та робить непридатними для питного водопостачання. Оптимальним варіантом є використання відходів сільського господарства для заміщення викопного палива та виробництва альтернативної "зеленої" енергії.

На сьогодні відходів органічної сировини, які утворюються в українському агросекторі, достатньо для роботи 1,5 тис. біогазових електроустановок загальною потужністю понад 100 МВт, а біогазовий резерв становить 15 млрд. кубічних метрів на рік (20 відсотків річного споживання природного газу).

Медичні відходи

Передбачається поступовий ріст утворення медичних відходів у наступні роки (до 141 тис. тонн у 2035 році), з них епідемічно інфекційних відходів - до 35 тис. тонн, що пов'язано із старінням населення та збільшенням кількості людей, які постраждали під час війни з Російською Федерацією і будуть потребувати медичної допомоги.

Потужності об'єктів оброблення медичних відходів мають бути достатніми для безпечного оброблення утвореної кількості медичних відходів.

Відходи упаковки

Щодо утворення відходів упаковки спостерігатиметься тенденція до збільшення цих відходів, оскільки зростатиме рівень споживання товарів населенням, розширення асортименту їх на ринку, збільшення кількості транспортної упаковки, розвиток електронної комерції, відбуватиметься загальне економічне зростання тощо.

Відходи батарей та акумуляторів

Передбачається тенденція до зростання фактичних обсягів цього виду відходів, у зв'язку з чим необхідно введення системи розширеної відповідальності виробника для батарей та акумуляторів, створення системи управління відходами, забезпечення високого ступеня рециклінгу і повернення в економічний обіг вторинної сировини, зменшення видалення необроблених відходів батарей та акумуляторів.

З розвитком сонячної енергетики у майбутньому варто очікувати експоненціальне зростання кількості таких відходів і, відповідно, гостро постане проблема управління ними, оскільки до складу сонячних батарей входять отруйні сполуки - телурид кадмію, диселенід міді та індію.

Відходи електричного та електронного обладнання

В Україні відсутні окремі статистичні дані щодо утворення відходів електричного та електронного обладнання, але відповідно до даних Держстату роздрібні продажі електричного та електронного обладнання зростають, що дає можливість передбачити подальше зростання утворення відходів електричного та електронного обладнання у прогнозованому періоді. Крім того, тривалість життєвого циклу сучасної електронної техніки скорочується, що призводить до збільшення обсягів утворення відходів електричного та електронного обладнання.

Відходи транспортних засобів, знятих з

експлуатації

На період 2025 - 2035 років прогнозується збільшення кількості відходів, утворених внаслідок зняття з експлуатації транспортних засобів в Україні, що пов'язано із закінченням експлуатаційного строку та прогнозованим зростанням купівлі транспортних засобів.

Відходи мастил (олив)

Прогнозовані фактичні обсяги утворення відходів олив практично не змінюються, але відбувається їх зростання в розрахунку на одну особу в кілограмах на рік. Така тенденція свідчить про те, що виробнича, транспортна інфраструктура, сфера споживання розширюватимуться та продукуватимуть більше відходів олив, а відповідно виникатиме потреба в їх регенерації - створенні цілісної мережі підприємств із збирання та відновлення мастил (олив) за участю підприємств-виробників та експортерів.

Відходи шин

Розв'язання проблем щодо відновлення відходів шин вимагає розроблення та впровадження системи збирання шин на місцях, нарізування їх на частини з подальшим перевезенням на об'єкти з оброблення. Відходи шин стають все більш популярними у сфері оброблення відходів для отримання альтернативного палива, що використовується в промислових установок. Відновлення відходів шин та використання продуктів їх відновлення сприятиме суттєвому зменшенню енергетичних та фінансових витрат суб'єктів господарювання на виробництво шин, гумотехнічних виробів, тепло-, звуко- та гідроізоляційних, покрівельних, будівельних матеріалів тощо.

Осади стічних вод

Динаміка скорочення обсягів осадів стічних вод пояснюється зменшенням чисельності населення, оскільки рівень споживання води та утворення стічних вод прийнято на рівні 260 літрів на одну особу в день, а обсяг осадів стічних вод становить 0,5 відсотка обсягів стоків.

Основні цілі/завдання з розвитку системи управління відходами

З метою реалізації Національного плану до 2033 року визначено такі пріоритетні цілі:

ціль 1 - удосконалення та наближення національного законодавства до вимог законодавства ЄС на виконання положень Угоди про асоціацію у сфері управління відходами;

ціль 2 - впровадження економічних інструментів для удосконалення сфери управління відходами;

ціль 3 - удосконалення інституційної структури та зміцнення кадрового потенціалу у сфері управління відходами;

ціль 4 - реформування системи інформаційного забезпечення у сфері управління відходами;

ціль 5 - забезпечення розбудови та модернізації інфраструктури управління відходами;

ціль 6 - підвищення обізнаності населення щодо управління відходами.

Відповідно до визначених пріоритетних цілей Національний план передбачає виконання загальних завдань та заходів, які стосуються вдосконалення законодавчого регулювання, інституційної структури, інформаційного забезпечення сфери управління відходами загалом, створення інфраструктури.

Виконання завдань та заходів, викладених у Національному плані, відповідно до сформульованих цілей та принципів управління відходами має забезпечити впровадження цілісної та ефективної системи управління відходами.

Досягнення цілей запропоновано здійснити шляхом:

вдосконалення законодавчої бази, зокрема:

- розроблення нормативно-правових актів;

- удосконалення дозвільної та ліцензійної системи;

- розроблення, удосконалення та впровадження технічних вимог у сфері управління відходами (зокрема на продукцію, після використання якої утворюються відходи);

- розроблення планів управління відходами на регіональному та місцевому рівні, а також на рівні підприємств, установ та організацій;

- впровадження найкращих доступних методів і технологій управління відходами;

впровадження економічних та інших інструментів для досягнення цільових показників управління відходами, зокрема:

- встановлення механізму повного покриття витрат згідно з принципом "забруднювач платить" та принципом розширеної відповідальності виробника;

- стимулювання запобігання та зведення до мінімуму утворення відходів, повторне використання, відновлення, зокрема рециклінг відходів;

- будівництво інфраструктури управління відходами та впровадження інноваційних технологій, що передбачає для кожного потоку відходів розроблення заходів із управління

відходами згідно із п'ятирівневою ієрархією відходів та створення інфраструктури збирання, зберігання, відновлення та видалення побутових відходів на основі регіонального (кластерного) підходу;

підвищення обізнаності про управління відходами;

здійснення постійного моніторингу та оцінювання ефективності Національного плану.

З метою забезпечення реалізації Національного плану розроблено план заходів, визначено відповідальних виконавців, індикатори виконання, строки виконання та джерела фінансування.

У результаті реалізації Національного плану передбачається досягнути таких кількісних і якісних показників:

підвищення рівня підготовки до повторного використання та рециклінгу побутових відходів не менше 10 відсотків їх маси до 2025 року, 20 відсотків - до 2030 року;

збільшення до 85 відсотків охоплення послугою з управління побутовими відходами до 2033 року;

впровадження у населених пунктах системи роздільного збирання побутових відходів із щорічним збільшенням на 10 відсотків охоплення населення починаючи з другого року дії місцевих планів управління відходами;

організація компостування зелених відходів з громадських парків та садів до 2030 року для всіх населених пунктів з населенням понад 100 тис. мешканців (ціль не встановлює обмеження щодо впровадження компостування в інших менших населених пунктах);

створення загальнонаціональної мережі регіональних полігонів для видалення побутових відходів до 2033 року (необхідно 146 полігонів);

підвищення рівня підготовки до повторного використання, рециклінгу та іншого відновлення матеріалів, відходів будівництва та знесення, що не є небезпечними щонайменше до 70 відсотків за масою до 2033 року.

Цільові показники наведено для таких видів відходів, які вже передбачені в законодавстві України та визначені директивами ЄС.

Цільові показники з управління побутовими відходами

Статтею 37 Закону встановлено цільові показники щодо підготовки до повторного використання та рециклінгу побутових відходів:

до 2025 року - не менше 10 відсотків їх маси;

до 2030 року - не менше 20 відсотків їх маси;

до 2035 року - не менше 25 відсотків їх маси;

до 2040 року - не менше 35 відсотків їх маси.

Інші цільові показники, які відсутні у законодавстві України, ґрунтуються на досвіді інших європейських країн з урахуванням вимог директив ЄС.

Так, Директива Європейського Парламенту та Ради 2018/850/ЄС від 30 травня 2018 р. про внесення змін до Директиви Ради 1999/31/ЄС додає цільовий показник щодо зменшення видалення побутових відходів на полігонах до 10 відсотків до 2035 року (перенесення строків досягненні цілі на п'ять років).

Крім того, якщо строки перенесено, держава-член все одно повинна забезпечити, щоб загальна кількість видалених побутових відходів на полігони не перевищувала 25 відсотків у 2035 році.

Для досягнення показників ЄС щодо зменшення захоронення побутових відходів до 2033 року кількість захоронення побутових відходів необхідно зменшити на 30 відсотків їх загального обсягу побутових відходів.

Цільові показники з управління відходами упаковки

Цільові показники з управління відходами упаковки визначаються законодавством про упаковку та відходи упаковки і будуть впроваджені після прийняття Закону України "Про упаковку та відходи упаковки".

Цей законопроект передбачає, що на наступний рік після введення в дію цього закону загальна норма рециклінгу становитиме 30 відсотків із визначенням відсотка рециклінгу окремо для кожного виду відходів (папір, картон, скло, пластмаси, чорні метали, алюміній, дерево) із подальшим збільшенням щороку.

Цільові показники управління відходами батарей та акумуляторів

Цільові показники з управління відходами батарей та акумуляторів визначаються законодавством про батареї та акумулятори і будуть впроваджені після прийняття закону про батареї, акумулятори та відходи батарей та акумуляторів.

Цільові показники з управління відходами електричного та електронного обладнання

Цільові показники з управління (збирання, підготовка до повторного використання, рециклінг та відновлення) відходами електричного та електронного обладнання визначаються

законодавством про відходи електричного та електронного обладнання та будуть впроваджені після прийняття закону про електричне та електронне обладнання, відходи електричного та електронного обладнання, який встановлюватиме розширену відповідальність виробника для відходів електричного та електронного обладнання.

Цільові показники з управління відходами транспортних засобів, знятих з експлуатації

Цільові показники щодо повторного використання, рециклінгу та відновлення відходів транспортних засобів, знятих з експлуатації, визначаються відповідним законодавством та будуть впроваджені після прийняття закону про управління транспортними засобами, знятими з обліку, який встановлюватиме розширену відповідальність виробника для відходів транспортних засобів, знятих з експлуатації.

Цільові показники з управління відходами мастил (олив)

Цільові показники з управління (рециклінгу та відновлення) відходами мастил (олив) визначаються відповідним законодавством та будуть впроваджені після прийняття відповідного закону з управління відходами мастил (олив), який встановлюватиме розширену відповідальність виробника для відходів мастил (олив).

Цільові показники з управління відходами шин

Цільові показники з управління (рециклінгу та відновлення) відходами шин визначаються відповідним законодавством та будуть впроваджені після прийняття закону про управління транспортними засобами, знятими з обліку, який встановлюватиме розширену відповідальність виробника для відходів шин.

Цільові показники з управління відходами будівництва та знесення

Цільові показники з управління (рециклінгу та відновлення) відходами будівництва та знесення будуть впроваджені після прийняття відповідного акта Кабінету Міністрів України щодо управління відходами будівництва та знесення.

Підготовка до повторного використання, рециклінгу та інше відновлення матеріалів, включаючи операції із зворотного заповнення з використанням відходів на заміщення інших матеріалів, відходів будівництва та знесення, що не є небезпечними, за винятком природних матеріалів, визначених в Національному переліку відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2023 р. N 1102 (Офіційний вісник України, 2023 р., N 97, ст. 5820), за кодом 17 05 04 (вид відходів: ґрунт та каміння інші, ніж зазначені за кодом 17 05 03), повинні бути збільшені мінімум до 70 відсотків.

Поетапне досягнення цього показника має бути відображено у регіональних планах управління відходами з урахуванням спроможностей областей, наявної технічної бази та оцінки кількостей відходів будівництва та знесення.

Для досягнення цілей державної політики у сфері управління відходами мають бути здійснені заходи, наведені в додатку до Національного плану.

У здійсненні заходів будуть задіяні:

центральні органи виконавчої влади;

місцеві органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування;

підприємства, установи та організації, які провадять свою діяльність відповідно до норм Господарського кодексу України.

Підприємства, установи та організації, які будуть задіяні у здійсненні заходів, зобов'язані подавати відповідальним виконавцям заходу щоквартальні, річні та кінцеві звіти про здійснення заходів та про обсяг використаних бюджетних коштів.

На сьогодні в Україні існує велика потреба у закритті існуючих та створенні нових об'єктів оброблення відходів, оскільки наявні в населених пунктах звалища створюють загрозу здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу.

Оцінка потреби у закритті існуючих та створенні нових об'єктів оброблення відходів здійснена з урахуванням адміністративної реформи згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. N 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів" для існуючих адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, їх площі, розміщення населення (міське, сільське), його чисельності та обсягів утворюваних відходів (існуючих та прогнозованих на період до 2035 року).

Суттєвою проблемою для територіальних громад є наявність стихійних та несанкціонованих сміттєзвалищ фактично в кожному населеному пункті. Питання

фінансування ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів потребує впровадження фінансових механізмів.

У наступні роки ситуація ще більше зміниться через внутрішню і зовнішню міграцію населення, що вимагатиме додаткового фінансування сфери управління відходами, оскільки суттєво зростуть витрати на логістику та організацію роздільного збирання та оброблення відходів.

Внутрішня та зовнішня міграція населення призведе до суттєвих змін в обсягах утворюваних відходів з урахуванням планових показників охоплення послугами з управління відходами в районах та територіальних громадах, на основі яких формуються кластери у сфері управління відходами на території суміжних територіальних громад.

Впровадження механізму регіонального поділу на кластери та співробітництво територіальних громад, а також залучення міжнародної технічної та фінансової допомоги для досягнення цілей сталого розвитку територій є одним із способів розв'язання зазначених проблем у сфері управління відходами в територіальних громадах.

Такі тенденції доцільно враховувати під час складання регіональних та місцевих планів управління відходами і планування розміщення об'єктів управління відходами, насамперед полігонів та об'єктів термічного, механіко-біологічного оброблення та компостування і рециклінгу, розміщення станцій перевантажування відходів та сортувальних ліній тощо.

Заходи із запобігання засміченню та очищення засмічених територій

Одним із джерел засмічення навколишнього природного середовища є неналежне управління відходами, зокрема залишення та викидання відходів у непризначених для цього місцях.

За даними Мінінфраструктури, станом на 2023 рік 19,5 відсотка населення не охоплено послугами з управління побутовими відходами.

Щороку в Україні через неналежну систему управління побутовими відходами в населених пунктах, як правило у приватному секторі, утворюється близько 20 тис. несанкціонованих звалищ площею 0,4 - 0,6 тис. гектара.

Через неналежне управління відходами на суші відходи потрапляють у річки та переносяться у морське середовище. Український науковий центр екології моря спільно з проектом EMBLAS дослідили, що кількість відходів та пластику за останні 30 років у Чорному морі збільшилась та становить 90 одиниць на 1 кв. кілометр, що вдвічі більше, ніж у Середземному морі. Це негативно впливає на стан морської екосистеми, адже щогодини до Чорного моря з великими річками приноситься від 6 до 50 елементів сміття. У сміттєвих плямах Чорного моря 68 відсотків забруднення становить пластик.

У 2021 році прийнято Закон України "Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України", яким запроваджено в Україні окремі положення Директиви Європейського Парламенту та Ради 2015/720 від 29 квітня 2015 р., що вносить зміни до Директиви 94/62/ЄС щодо зменшення споживання легких пластикових пакетів. Даний Закон потребує вдосконалення в частині маркування пластикових пакетів із зазначенням здатності пакетів до компостування та посилення контролю за дотриманням його норм.

Неврегульованим в законодавстві залишається питання розповсюдження одноразових виробів із пластику.

За результатами аналізу інформації, наданої Асоціацією ритейлерів України, за рік дії постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2021 р. N 1387 "Про встановлення мінімальних роздрібних цін на пластикові пакети" (Офіційний вісник України, 2022 р., N 3, ст. 128) зменшилось використання пластикових пакетів на 40 - 90 відсотків та більше ніж удвічі збільшилось споживання біорозкладних пакетів.

Першочерговими заходами із розв'язання проблеми засмічення територій повинні бути заходи із запобігання утворенню відходів. Значною мірою це стосується і потоку побутових відходів, і дій, спрямованих на перехід до циркулярної економіки, шляхом налагодження системи управління відходами, зокрема відходами продукції, які підлягають рециклінгу та подовженню життєвого циклу. Крім того, важливо налагодити схеми збирання побутових відходів, сприяти будівництву об'єктів оброблення відходів та підвищувати екологічну свідомість населення.

Громадські місця мають бути

спроектовані таким чином, щоб запобігти засміченню, зокрема, з достатньою кількістю сміттєвих баків, попільничок для недопалків, фізичних бар'єрів, такі як паркани, живоплоти та низькі стіни, для запобігання рознесенню відходів з території. Колір та написи на сміттєвих баках мають привертати увагу людей до них і заохотити правильно поводитись із своїми відходами. Можуть бути здійснені інвестиції в інноваційні технології, такі як "розумні" сміттєві баки, які визначають, коли вони переповнені і потребують спорожнення.

З метою запобігання засміченню та очищення територій рекомендується вжиття таких заходів:

проведення просвітницьких кампаній, спрямованих на фізичних та юридичних осіб, з метою підвищення обізнаності про негативний вплив засмічення та важливість правильного управління відходами;

посилення правозастосування та контролю;

покращення інфраструктури збирання та оброблення відходів;

заходи просторового планування;

заходи щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів.

Для забезпечення створення комплексної інфраструктури управління відходами важливо підвищувати рівень обізнаності населення про негативні наслідки деяких методів захоронення відходів та переваги сталих практик управління відходами. Витрати на надання послуг з управління побутовими відходами повинні покриватися утворювачами відходів за рахунок тарифів на послуги з управління побутовими відходами. Крім того, необхідно забезпечити проведення інформаційних кампаній, спрямованих на поширення інформації про справжню вартість впровадження сталих практик управління відходами, що відповідають нормам природоохоронного законодавства, та забезпечувати доступ до цієї інформації.

У громадянському суспільстві поширена помилкова думка, що відновлення матеріалів і рециклінг приносять дохід, який перевищує понесені витрати. Проте аналіз показує, що це фактично чиста собівартість діяльності. Подібні хибні уявлення можуть перешкоджати прийняттю ефективних рішень щодо управління відходами.

Щороку органи місцевого самоврядування згідно із статтею 26 Закону здійснюють заходи з ліквідації несанкціонованих звалищ і проведення роз'яснювальної та просвітницької роботи серед населення щодо управління відходами. У 2022 році понад 2,66 млн. осіб взяли участь у таких заходах.

Здійснення таких заходів, як будівництво та рекультивація існуючих полігонів і звалищ, будівництво об'єктів термічного та механіко-біологічного оброблення з майданчиками для компостування та оброблення відходів будівництва та знесення, будівництво об'єктів з відновлення матеріалів, сортувальних комплексів, перевантажувальних станцій для побутових відходів, центрів для роздільного збирання побутових та великогабаритних відходів, зокрема небезпечних, що містяться у складі побутових відходів, придбання контейнерів і транспортних засобів, дасть можливість розв'язати проблеми з оброблення відходів.

Так, збільшення обсягів роздільного збирання ресурсоцінних компонентів шляхом забезпечення спеціально виділених контейнерів для окремого збирання трьох сухих фракцій (паперу, пластику з металами та скла) потребуватиме додатково 100 тис. контейнерів місткістю 1,1 куб. метра, а також для роздільного збирання за допомогою спеціальних транспортних засобів, зокрема для мобільного збирання небезпечних відходів у складі побутових відходів, 100 тис. контейнерів місткістю 1,1 куб. метра.

У процесі скорочення кількості полігонів та впровадження роздільного збирання по всій території України мають бути створені комплекси для сортування та перевантаження відходів.

Роздільно зібрані відходи після сортування відправлятимуться на підприємства з рециклінгу, а змішані відходи проходитимуть процес сепарування (відокремлення органічної фракції та металів) і передаватимуться для подальшого відновлення на об'єкти механіко-біологічного оброблення або для видалення.

Перевантажувальні станції доцільно будувати тільки там, де вони допоможуть знизити загальні транспортні витрати на перевезення від місця утворення відходів до об'єктів з відновлення або видалення відходів в невеликих територіальних громадах.

На сьогодні

зібрані сміттєвозами відходи перевантажуються у спеціальні транспортні засоби з об'ємом кузова до 100 куб. метрів для подальшого перевезення на об'єкти відновлення або видалення в радіусі 40 - 60 кілометрів. Для більш коротких відстаней або меншого району охоплення населених пунктів економічно вигідніше перевозити відходи безпосередньо транспортними засобами, у які їх було зібрано. На території цих об'єктів можливе розміщення майданчиків для роздільного збирання окремих компонентів побутових відходів: шин, мастил (олив) та небезпечних відходів у складі побутових відходів, а також майданчиків оброблення будівельних відходів та майданчиків компостування.

Визначення потреб у перевантажувальних станціях проводилося на основі техніко-економічного обґрунтування в кожному конкретному випадку в кожному районі (території охоплення послугами). Орієнтовно кількість таких об'єктів сортування та перевантаження становитиме близько 200 одиниць потужністю до 25 тис. тонн на рік, загальна вартість яких дорівнюватиме 10626 млн. гривень.

На сьогодні в Україні діє 94 підприємства, що займаються рециклінгом відходів: 17 підприємств - з переробки макулатури, 39 - з переробки полімерів, 19 - з переробки пластикових пляшок, 19 - з переробки склобою. Однак їх потужності задіяні на 50 - 70 відсотків через дефіцит вторинної сировини на внутрішньому ринку, яка покривається за рахунок імпорту. Отримувана вторинна сировина досить низької якості через безвідповідальне управління відходами, насамперед упаковки. Законодавство має встановити механізми фінансування сфери рециклінгу, що сприятиме створенню сортувальних установок та об'єктів з відновлення, які забезпечуватимуть ринок достатньою кількістю якісної сировини, що сприятиме покращенню стану навколишнього природного середовища.

Об'єкти з відновлення матеріалів здійснюють приймання, сортування, оброблення та зберігання окремо зібраних або змішаних ресурсоцінних матеріалів, таких як папір, пластик, метал, скло тощо, з метою їх відправлення та продажу кінцевим споживачам.

Основна функція об'єктів з відновлення матеріалів полягає в тому, щоб максимізувати кількість вторинної сировини, що піддається рециклінгу, одночасно виробляючи матеріали, які принесуть максимально можливий дохід на ринку.

Об'єкти з відновлення матеріалів можуть функціонувати для перероблення відходів у сировину для біологічного перетворення або в джерело палива для виробництва енергії.

Об'єкти з відновлення матеріалів є проміжним етапом відновлення відходів між збиранням ресурсоцінних компонентів відходів від утворювачів і продажем для використання як вторинної сировини у виробництві нових продуктів (можуть бути у державній, комунальній чи приватній власності або в управлінні).

Оптимальним варіантом є створення в територіальних громадах невеликих об'єктів з відновлення матеріалів, які оброблятимуть щодня до 10 тонн вторинної сировини і займають площу до 1000 кв. метрів.

Великі об'єкти з відновлення матеріалів мають потужності, що дають змогу обробляти понад 100 тонн у день; їх доцільно розмістити у великих містах. Вони оснащуються високоавтоматизованим обладнанням.

Національним планом пропонується будівництво об'єктів для компостування відходів в територіальних громадах (зокрема з використанням інструменту співробітництва територіальних громад) з чисельністю населення від 100 тис. мешканців із середньою оптимальною потужністю 5 тис. тонн готового компосту на рік. Створення об'єктів для компостування у складі комплексів об'єктів механіко-біологічного або регіональних пунктів роздільного збирання відходів суттєво скоротить процес їх проектування та будівництва, оскільки зникне потреба в процедурах відведення земельних ділянок та розроблення і погодження проектної документації, а також суттєво скоротяться логістичні та експлуатаційні витрати. Позитивний досвід такого проекту є у м. Львові. Здійснення компостування та вибір технології визначається регіональними та місцевими планами управління відходами. У територіальних громадах чисельністю до 100 тис. осіб доцільно здійснювати компостування на спеціалізованих компостних

майданчиках, а в невеликих територіальних громадах - компостування в місцях видалення відходів у буртах або "рукавах".

Компостування біовідходів може здійснюватися у сільській місцевості та приміських районах міст їх утворювачами на присадибних, дачних та садових ділянках.

Операції з компостування можуть застосовуватися центрами приймання/збирання відходів для оброблення окремо зібраних відходів від зелених насаджень (відходи з домогосподарств, парків, садів, інших об'єктів благоустрою у сфері зеленого господарства). Компостування таких відходів може здійснюватися на відкритому повітрі.

Також пропонується будівництво близько 126 об'єктів механіко-біологічного оброблення відходів (у деяких районах України через малу чисельність населення пропонується створення міжрайонних комплексів).

З метою оптимізації процесів відведення земельних ділянок та проектування і будівництва, зниження логістичних витрат та зменшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище на території об'єктів механіко-біологічного оброблення відходів можуть бути розміщені пункти роздільного збирання побутових відходів, великогабаритних відходів, відходів електричного та електронного обладнання, текстилю та небезпечних відходів у складі побутових відходів та інших видів відходів, визначених у місцевих планах управління відходами, а також майданчики для оброблення відходів будівництва та знесення та компостування.

Аналіз динаміки та прогноз чисельності населення і обсягів утворення відходів мають стійку тенденцію на зменшення.

Показник з повторного використання та рециклінгу відходів для європейських країн становить 55 відсотків до 2025 року. Обмежена можливість залучення інвестицій для будівництва сміттєспалювальних заводів потребують перегляду доцільності їх будівництва у кожному конкретному випадку. Оптимальний варіант потужності сучасного сміттєспалювального заводу - від 300 тис. тонн на рік, тобто райони їх розміщення мають охоплювати мінімум 2 млн. мешканців та генерувати загальний обсяг побутових відходів 600 тис. тонн на рік і більше.

В Україні, за даними Мінінфраструктури, із загальної кількості полігонів та звалищ кількість перевантажених становить 163 одиниці (2,8 відсотка); 693 одиниці (12 відсотків) не відповідають нормам екологічної безпеки, 1939 одиниць потребують рекультивації.

Потреба у будівництві нових регіональних полігонів, які відповідають вимогам Директиви 1999/31/ЄС, становить 146 одиниць загальною площею 1200 гектарів. Оптимальна зона обслуговування кожного полігона матиме радіус 50 - 60 кілометрів.

Для виконання цільових показників щодо зменшення захоронення на полігонах біовідходів пропонується на полігонах, які приймають в день до 100 тонн відходів встановити до 2030 року сортувальні лінії для відокремлення відходів, що біологічно розкладаються, та досягнення зменшення захоронення біовідходів.

Відокремлені на сортувальних лініях відходи, що біологічно розкладаються, мають піддаватися операціям іншим, крім захоронення, наприклад, стабілізація, компостування, анаеробне зброджування тощо.

Закриття і рекультивація старих полігонів і таких, що не відповідають вимогам, здійснюватимуться паралельно з будівництвом нових регіональних полігонів. Законом з 2030 року забороняється експлуатація полігонів та звалищ, що не оснащені системами вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату, системами моніторингу викидів в атмосферне повітря та моніторингу забруднення ґрунтів і підземних вод, тому до цього часу мають бути передбачені та здійснені заходи, передбачені у регіональних та місцевих планах, щодо закриття, рекультивації та будівництва полігонів. У разі неможливості здійснити ці заходи до 2030 року заборона не застосовується, якщо виконується план приведення місця розміщення відходів у відповідність з вимогами законодавства.

На сьогодні територіальними громадами постійно проводиться агітаційно-роз'яснювальна, екологічно-просвітницька та виховна робота з населенням із залученням активістів громадських організацій щодо необхідності дотримання правил належного утримання територій населених пунктів, недопущення

утворення несанкціонованих звалищ, впровадження роздільного збирання окремих відходів тощо.

Історичні місця розміщення відходів та заходи з їх очищення

Історичні місця розміщення відходів - території, де в минулому розміщували відходи, що призвело до забруднення ґрунту, ґрунтових або поверхневих вод. Це можуть бути звалища, покинуті промислові об'єкти та колишні місця розміщення/накопичення відходів. Історичні місця розміщення відходів потребують спеціального очищення, закриття, рекультивації, догляду після закриття.

Більшість видів відходів містять речовини, які становлять небезпеку для здоров'я людей та навколишнього природного середовища, а покинуті промислові підприємства, місця видалення відходів, покинуті об'єкти оброблення відходів є потенційними джерелами викидів небезпечних речовин. Через прогалини у законодавстві такі об'єкти часто стають джерелом забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, оскільки місця зберігання та видалення відходів без належної герметизації перетворюються на історично забруднені території. Національний план передбачає здійснення невідкладних заходів для підготовки інвентаризації та оцінки ризиків таких об'єктів, визначення рівня ризику від їх впливу для здоров'я людей та навколишнього природного середовища, а також заходів, необхідних для зменшення та усунення цього ризику.

Оцінка ризиків історичних місць розміщення відходів здійснюється шляхом аналізу історичних місць розміщення відходів, для визначення рівня екологічної загрози, впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище, а також заходи для зниження цих ризиків. Процес повинен включати визначення джерел забруднення, аналіз розповсюдження забруднювачів, оцінку впливу на екосистему та здоров'я людей, розроблення заходів для зниження ризиків.

Зазвичай правила щодо забруднених ділянок застосовуються не лише до місць розміщення відходів, але і до промислових об'єктів, які забруднили прилеглу територію. Статтею 22 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено створення державної системи моніторингу довкілля та проведення спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення. Таке спостереження здійснюється Міндовкіллям, іншими уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища.

Сучасний стан навколишнього природного середовища в Україні є наслідком тривалої господарської діяльності, яка провадилася без урахування екологічних вимог. В Україні розвивалися переважно сировинно-видобувні галузі промисловості, які негативно впливають на екосистеми.

Реальні обсяги накопичених відходів та локації їх зберігання в Україні не відображені в статистичних звітах. Це відбувається тому, що під час проведення державної статистичної звітності не враховуються відходи від збанкрутілих або нефункціонуючих підприємств, які раніше сформували значні обсяги відходів. Таким чином, проблема очищення історичних місць розміщення відходів стає дуже актуальною.

Більшість історичних місць розміщення відходів концентрується навколо таких об'єктів:

тепло-, електростанцій, що спалюють органічне паливо;

підприємств чорної та кольорової металургії, машинобудування, хімічної, харчової та інших галузей промисловості;

об'єктів видобутку і переробки мінеральної сировини;

відкритих джерел (видобуток корисних копалин, сільськогосподарська рілля, будівництво);

місць розміщення побутових відходів та відходів промисловості.

За обсягами накопичення відходів серед галузей промисловості найбільш вагоме місце займають гірничодобувний комплекс, металургія, хімічна промисловість та теплоенергетика. У разі порушення умов зберігання відходів на історичних місцях розміщення відходів вони стають потужним джерелом забруднення всіх компонентів навколишнього природного середовища (ґрунт, ґрунтові та поверхневі води, атмосферне повітря), небезпечними речовинами та негативно впливають на умови проживання людей в найближчих населених пунктах.

Заходи з очищення історичних місць

розміщення відходів

Технічні обмеження та надзвичайно високі затрати на очищення історичних місць розміщення відходів вказують на те, що на сьогодні неможливо розглядати питання комплексного очищення об'єктів, де розміщені небезпечні відходи промисловості. Тому необхідно провести інвентаризацію із визначенням ступеня ризику (від низького до високого ризику) та встановленням пріоритетності для ділянок, а також графіка остаточної рекультивації. Передусім очищенню підлягають об'єкти, які становлять найбільший ризик. Розподіл обмежених ресурсів на рекультивацію об'єктів має бути таким, щоб це принесло максимальну користь суспільству.

На основі вивчення наявних літературних джерел та національних і міжнародних практичних рекомендацій, досвіду реалізації аналогічних проектів з урахуванням проведених досліджень, аналізу отриманих матеріалів і звітів обґрунтовуються основні варіанти локалізації та ліквідації/рекультивації забруднених ділянок:

переміщення відходів. Вилучення (звільнення території від відходів) та подальше їх перевезення і перезахоронення є одним із найбільш часто застосовуваних методів. При цьому мобілізаційні та експлуатаційні витрати становлять більшу частину загальної вартості методу;

локалізація забруднення. Системи локалізації забруднення є традиційним методом інженерної рекультивації ґрунтів. Сутність його полягає в організації захисного "покриття" або в облаштуванні бар'єра між земельною ділянкою, яка в майбутньому використовуватиметься, та забрудненим ґрунтовим шаром;

консервація із застосуванням розчину бішофіту. Цей метод можна віднести до методів санітарної консервації, суть якого полягає в попередньому ущільненні мас відходів, що залишаються "на місці" без переміщення, далі проводиться відсипка ущільнених мас інертними відходами (наприклад, подрібненими будівельними відходами) або суглинистим ґрунтом, при цьому формується рельєф площадки (технічна рекультивація) і далі підготовлена площадка заливається розчином бішофіту;

ліквідація звалища з облаштуванням котловану "на місці";

ліквідація звалища із розділенням маси відходів;

ліквідація звалища із розділенням маси відходів та отриманням ґрунту-рекультиванту; стабілізація.

Індикатори оцінки виконання Національного плану

Джерелом даних для проведення моніторингу та оцінки виконання завдань, визначених Національним планом, буде інформація з інформаційної системи управління відходами, зібрана в існуючих базах даних, та статистичних обстежень, звітів про виконання регіональних та місцевих планів управління відходами та інших джерел.

Розроблений комплекс індикаторів слугуватиме для:

оцінки ефективності виконання запланованих заходів;

своєчасного коригування Національного плану в процесі його реалізації;

здійснення узагальненої оцінки результативності плану після завершення строку його реалізації;

оцінки ступеня досягнення встановлених цільових показників.

Індикаторами оцінки виконання Національного плану є:

кількість затверджених регіональних планів управління відходами;

кількість затверджених місцевих планів управління відходами;

кількість та площа рекультивованих історичних місць розміщення відходів;

кількість, площа та потужність полігонів за класами, які відповідають вимогам Закону;

кількість і площа місць розміщення відходів (полігонів, звалищ), які не відповідають вимогам Закону;

кількість та потужність об'єктів оброблення відходів за окремими технологіями оброблення;

обсяг відходів, на які поширюється розширена відповідальність виробника, введених в обіг.

Індикаторами, які застосовуються до кожного потоку відходів, зазначених у Національному плані, є: