Рішення Конституційного Суду України Другий сенат у справі за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ДРУГИЙ СЕНАТ

у справі за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України

Київ

10 квітня 2024 року

N 5-р(II)/2024

Справа N 3-37/2022(75/22)

Другий сенат Конституційного Суду України у складі:

Головатий Сергій Петрович (голова засідання),

Городовенко Віктор Валентинович,

Лемак Василь Васильович,

Мойсик Володимир Романович,

Первомайський Олег Олексійович (доповідач),

Юровська Галина Валентинівна,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Первомайського О. О. та дослідивши матеріали справи, зокрема позиції, що їх висловили: Президент України, Голова Верховної Ради України; науковці: Київського національного університету імені Тараса Шевченка - завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Навчально-наукового інституту права, кандидат юридичних наук, доцент Костюченко О. Ю., Національної академії внутрішніх справ - провідний науковий співробітник наукової лабораторії з проблем протидії злочинності, доктор юридичних наук, професор Таран О. В., провідний науковий співробітник відділу аналітичної роботи та організації управління, доктор юридичних наук, професор Берестова І. Е., Національного університету "Одеська юридична академія" - завідувач кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності, доктор юридичних наук, професор Аркуша Л. І., доктор юридичних наук, доцент Торбас О. О., кандидат юридичних наук, доцент Волошина В. К., кандидат юридичних наук, доцент Стоянов М. М., кандидат юридичних наук Завтур В. В., Національної академії правових наук України - науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса, кандидат юридичних наук, доцент Пашковський М. І., а також члени Науково-консультативної ради Конституційного Суду України: доктор юридичних наук, професор Дроздов О. М., кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Сірий М. І., Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційну скаргу - Плескач Г. Г. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) частину першу статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс).

За частиною першою статті 459 Кодексу "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами".

1.1. Зі змісту конституційної скарги Плескач Г. Г. та долучених до неї матеріалів убачається таке.

Плескач Г. Г. 1 червня 2021 року подала до Октябрського районного суду м. Полтави скаргу на бездіяльність прокурора в кримінальному провадженні N 12017170020003167, у якій просила суд зобов'язати прокурора Полтавської окружної прокуратури повторно розглянути скаргу на бездіяльність прокурора в зазначеному кримінальному провадженні в порядку статті 308 Кодексу, ухвалити й надіслати їй мотивовану постанову.

Слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави ухвалою від 29 липня 2021 року відмовив Плескач Г. Г. у задоволенні її скарги з огляду на те, що дізнавач постановою від 25 червня 2021 року закрив кримінальне провадження в її справі.

У подальшому Плескач Г. Г. стало відомо, що прокурор Полтавської окружної прокуратури скасував постанову від 25 червня 2021 року про закриття кримінального провадження в її справі.

З огляду на це Плескач Г. Г. звернулася до Октябрського районного суду м. Полтави із заявою про перегляд ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2021 року в справі N 554/5236/2021 за нововиявленими обставинами.

Слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави ухвалою від 23 листопада

2021 року залишив без задоволення заяву Плескач Г. Г. про перегляд ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 29 липня 2021 року в справі N 554/5236/2021 за нововиявленими обставинами.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 26 січня 2022 року залишив апеляційну скаргу Плескач Г. Г. без задоволення, а ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2021 року - без зміни.

Суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував, зокрема, тим, що "відповідно до постанови Верховного Суду від 03.03.2021 по справі N 757/18911/17-к, ухвала, постановлена на стадії досудового розслідування, не належить до судових рішень, які можуть бути предметом перегляду за нововиявленими обставинами у порядку, передбаченому главою 34 КПК України

<...

> у постанові Верховного Суду від 03.02.2020 у справі N 522/1417070/17 зазначено, що перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал кримінальним процесуальним законодавством не передбачено". Отже, ухвала Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2022 року не підлягає касаційному оскарженню, а тому є остаточним судовим рішенням у справі Плескач Г. Г.

1.2. Суб'єкт права на конституційну скаргу вважає, що частина перша статті 459 Кодексу містить законодавчу заборону "на перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів - яка в частині першій статті 459 КПК України виражена шляхом визначення вичерпного кола актів, які підлягають такому перегляду".

Плескач Г. Г. твердить, що частина перша статті 459 Кодексу не відповідає частині першій статті 8, частині першій статті 24, частині другій статті 55, пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, оскільки, зокрема, "неможливість перегляду за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді від 29.07.2021 року

<...

> призвела до того, що скарга на недотримання прокурором розумних строків досудового розслідування взагалі не була розглянута по суті. Адже відмова заснована виключно на тій обставині, що кримінальне провадження було закрито на час постановлення ухвали - хоча надалі ця обставина відпала (що становило собою "нововиявлену обставину")".

Отже, предметом конституційного контролю у цій справі є не частина перша статті 459 Кодексу в цілому, а лише її окремий припис, що внормовує перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а саме: "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами" (далі - оспорюваний припис статті 459 Кодексу).

2. Голова Верховної Ради України надав пояснення, у якому наведено обґрунтування конституційності оспорюваного припису статті 459 Кодексу та, зокрема, зазначено таке:

- "перегляду за нововиявленими обставинами підлягають не всі судові рішення, а лише ті, якими завершується розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції";

- "перегляд за нововиявленими обставинами є надзвичайною (екстраординарною) процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінального провадження в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій виявлено обставини, що могли суттєво вплинути на прийняте судове рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним".

На думку Голови Верховної Ради України, "відсутність можливості перегляду за нововиявленими обставинами рішення слідчого судді, ухваленого під час досудового розслідування, повною мірою компенсується іншими процесуальними механізмами, зокрема переглядом обґрунтованості подальшого застосування запобіжного заходу, можливістю подати слідчому судді клопотання про скасування чи зміну такого заходу, апеляційного оскарження окремих, визначених КПК України ухвал слідчого судді".

3. Розв'язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) оспорюваного припису статті 459 Кодексу, Конституційний Суд України виходить із такого.

3.1. За Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (перше, третє речення частини другої статті 3); в Україні визнано і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); права і свободи людини і громадянина захищає суд (частина перша статті 55); кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55); виключно закони України визначають, зокрема, судочинство (пункт 14 частини першої статті 92).

3.2. Конституційний Суд України у Рішенні від 6 квітня 2022 року N 2-р(II)/2022 наголосив на тому, що "приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов'язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист" (перше, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України послідовно обстоює юридичну позицію, що "забезпечення права на судовий захист є однією з гарантій реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту, зокрема в спосіб відновлення в разі їх порушення. Тому є потреба в законодавчому внормуванні, яке повною мірою забезпечувало б дієву та ефективну реалізацію права на судовий захист" [абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 лютого 2024 року N 1-р(II)/2024].

У Рішенні від 22 листопада 2023 року N 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України зазначив, що "додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) є надважливим для забезпечення поваги до суду, його рішень та дієвості всієї системи правосуддя в державі, керованій правовладдям.

<...

>

Додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) полягає, зокрема, у тому, що жоден із учасників справи або інших юридично заінтересованих у розгляді справи осіб не має права вимагати касаційного перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення лише для повторного слухання справи та ухвалення нового судового рішення" (абзаци перший, третій підпункту 7.7 пункту 7 мотивувальної частини).

3.3. Приписи Конституції України та юридичні позиції Конституційного Суду України співвідносні з приписами актів міжнародного права, зокрема статтею 8 Усесвітньої декларації людських прав 1948 року, що її ухвалила Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, за якою "кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основоположних прав, наданих їй конституцією або законом".

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом, який розв'яже спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення (перше речення пункту 1).

3.4. Право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним. Обмеження такого права не буде сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо таке обмеження не має правомірної мети та якщо немає розумної домірності між ужитими засобами та метою, що її прагнуть досягти [рішення Європейського суду з прав людини у справі Ashingdane v. the United Kingdom від 28 травня 1985 року (заява N 8225/78), § 57].

Європейський суд із прав людини виснував, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує правовладдя як складову частину спільної спадщини Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів правовладдя є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного розв'язання спору

судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не можна ставити під сумнів (див. рішення у справі Brumarescu v. Romania [GC], заява N 28342/95, § 61, ECHR 1999-VII)" [рішення у справі Христов проти України / Khristov v. Ukraine від 19 лютого 2009 року (заява N 24465/04), § 33].

Європейський суд із прав людини у своїх рішеннях послідовно обстоює позицію, згідно з якою "юридична визначеність полягає в додержанні принципу res judicata

<...

> тобто принципу остаточності судових рішень. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто для проведення повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Повноваження вищих судів на перегляд повинні використовуватися для виправлення судових помилок, неправомірних судових рішень, а не замінити перегляд

<...

>. Відступи від цього принципу виправдані, тільки якщо вони потрібні за обставин істотного та переконливого характеру" [рішення у справі Пономарьов проти України / Ponomaryov v. Ukraine від 3 квітня 2008 року (заява N 3236/03), § 40; рішення у справі Христов проти України / Khristov v. Ukraine від 19 лютого 2009 року (заява N 24465/04), § 33, § 34; рішення у справі Мітсопулос проти України / Mitsopoulos v. Ukraine від 9 грудня 2021 року (заява N 62006/09), § 21, § 22].

3.5. Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Спеціальному дослідженні "Мірило правовладдя", що, зокрема, стосується різних складників правовладдя, зазначила, що "res judicata означає: коли

<...

> ухвалено остаточне рішення, то подальші звернення

<...

> неможливі. Слід визнавати остаточні рішення і дотримуватись їх, за винятком того, що є незаперечні підстави для їх перегляду" [CDL-AD(2016)007, пункт II. В.8.63].

3.6. Конституційний Суд України бере до уваги практику інших конституційних судів Європи.

Федеральний Конституційний Суд Німеччини зазначив, що "правовладдя включає не лише справедливе судочинство, а й юридичну визначеність

<...

> додержання принципу юридичної визначеності означає, що перегляд судових рішень пов'язаний із вузько обмеженою кількістю особливих виняткових обставин" [рішення від 13 лютого 2019 року, N BVerfG 2 BvR 2136/17, 1 "a" "aa" (20)].

У рішенні Конституційного Суду Латвійської Республіки від 29 квітня 2016 року у справі N 2015-19-01, зокрема, зазначено, що "конституційне право на доступ до суду охоплює й процедуру перегляду кримінального провадження за нововиявленими обставинами"; "завданням перегляду акта за нововиявленими обставинами є "виправлення несправдливості", що слідує з факту неврахування в момент ухвалення відповідного судового рішення обставин, які не були відомі учасникам провадження"; "принцип res judicata створює зміст права на справедливий суд, визначеного статтею 92 Конституції. Відповідно до цього принципу ніхто не має права на перегляд остаточного та законного судового рішення з метою домогтися повторного розгляду справи" (підпункти 12.1 - 12.4 пункту 12 мотивувальної частини).

"Поновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами та перегляд ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з порушенням матеріальних чи процесуальних норм є юридичним інститутом, створеним як додаткова гарантія права на справедливий суд, установлений приписами права. Конституційний Суд уже визнав, що мета поновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами полягає у розв'язанні суперечності між принципами правосуддя та юридичної визначеності, що обидва випливають із ідеї держави, заснованої на правовладді. Забезпечити баланс між принципом res judicata та справедливим судовим рішенням у разі поновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами можливо лише у випадках, коли для цього є юридичне підґрунтя, тобто за нововиявленими обставинами можуть бути скасовані не всі судові рішення, а лише ті, що набрали законної сили і не відповідають критеріям справедливого судового рішення. Гарантія справедливого результату юридичного провадження вимагає, щоб особу не було засуджено за кримінальне правопорушення, якого

вона не вчиняла, і щоб особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, отримала відповідне покарання" (пункт 8 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду Латвійської Республіки від 5 березня 2002 року у справі N 2001-10-01).

3.7. Конституція України є основним джерелом галузевого законодавства, зокрема кримінального процесуального, яке має розвивати, конкретизувати й деталізувати конституційні приписи.

Частиною першою статті 7 Кодексу визначено загальні засади кримінального провадження - це, зокрема, верховенство права, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, розумність строків.

Порядок здійснення перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами у кримінальному провадженні регулює глава 34 розділу V Кодексу.

3.8. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII (далі - Закон N 2147) приписи Кодексу, що ними внормовано відносини з перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами у кримінальному провадженні, були істотно змінені.

Метою вказаних законодавчих змін було, зокрема, удосконалення системи перегляду справ за нововиявленими обставинами, також задля розгляду справи в розумні строки та забезпечення юридичної визначеності було запроваджено "розумні процесуальні фільтри для

<...

> направлення справи на новий розгляд", установлено присічні строки для заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами [пункти 2, 3 Пояснювальної записки до проєкту Закону України про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (реєстр. N 6232)].

3.9. За оспорюваним приписом статті 459 Кодексу "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами".

Згідно з частиною другою статті 459 Кодексу нововиявленими обставинами є: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві покази свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких уґрунтовано вирок (пункт 1); скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути (пункт 3); інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду під час ухвалення судового рішення і які самі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути (пункт 4).

Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подають, її розглядає суд тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин (частина четверта статті 33, частина перша статті 463 Кодексу).

За приписами Кодексу перегляд за нововиявленими обставинами має процесуальні особливості, зокрема, щодо: кола осіб, які мають право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (частина перша статті 460); строку подання відповідної заяви (частина перша статті 461); повноважень суду під час здійснення такого перегляду (частини третя, четверта статті 466).

4. Оцінюючи на конституційність оспорюваний припис статті 459 Кодексу, Конституційний Суд України виходить передусім із того, що доконечною метою здійснення правосуддя є захист прав та свобод [абзац другий підпункту 4.4 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 лютого 2024 року N 1-р(II)/2024].

Конституційний Суд України послідовно обстоює юридичну позицію, що "хоча обсяг розсуду законодавця при встановленні системи судоустрою, процедури оскарження, підстав для скасування або зміни судових рішень

<...

> є широким, законодавець повинен, здійснюючи відповідне регулювання, виходити з конституційних принципів і цінностей та

відповідних міжнародних зобов'язань України, зокрема щодо ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина" [друге речення абзацу п'ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 червня 2020 року N 4-р(II)/2020].

4.1. Європейський суд із прав людини в рішенні у справі Guincho v. Portugal від 10 липня 1984 року (заява N 8990/80) наголосив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою юридичну систему в такий спосіб, щоб забезпечити додержання вимог пункту 1 статті 6 Конвенції, зокрема щодо вимоги судового розгляду впродовж слушного строку (§ 38).

У рішенні у справі Popov v. Moldova (N 2) від 6 грудня 2005 року (заява N 19960/04) Європейський суд із прав людини зазначив, що "відкриття провадження за нововиявленими обставинами як таке не є несумісним з Конвенцією. До того ж стаття 4 Протоколу N 7 до Конвенції прямо дозволяє державі виправляти судові помилки у кримінальному провадженні. Однак рішення про перегляд справ має відповідати встановленим законом критеріям, а зловживання такою процедурою цілком може суперечити Конвенції, оскільки його результат - "зникнення" судового рішення - такий самий, як і щодо подання заяви про його скасування. Принципи юридичної визначеності та правовладдя вимагають від суду бути пильним у цій ділянці" (§ 46).

4.2. Нововиявленими обставинами (newly discovered circumstances) є докази та інші обставини, що не були відомі на час ухвалення судового рішення, а їх урахування під час перегляду судового рішення може призвести до його зміни.

З огляду на основні засади судочинства та потребу додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) Конституційний Суд України вважає, що, на відміну від апеляційного перегляду справи і касаційного оскарження судового рішення, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є екстраординарним видом перегляду судових рішень.

Конституційний Суд України виснував, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

Тому правомірною метою визначення в Кодексі інституту перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили, є забезпечення в ділянці кримінального права справедливого балансу між остаточністю судового рішення (res judicata) як складником принципу юридичної визначеності та справедливістю, що її має бути досягнуто внаслідок здійснення судочинства.

Конституційний Суд України вважає, що додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) не має наслідком існування категоричної заборони на перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, ухвалених унаслідок неврахування судом доказів, що мають істотне значення, оскільки завданням кримінального провадження є не лише те, щоби кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення, було притягнуто до відповідальності, а також те, щоби жодного невинуватого не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу, звинувачено або засуджено.

Отже, інститут перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили, як екстраординарний вид перегляду судових рішень не суперечить приписам Конституції України.

4.3. Згідно з оспорюваним приписом статті 459 Кодексу "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами".

За статтею 369 Кодексу видами судових рішень є вирок, у якому суд розв'язує звинувачення по суті (частина перша), та ухвала, у якій слідчий суддя, суд розв'язує інші питання (частина друга).

Відповідно до статті 532 Кодексу вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не визначено Кодексом, набирають законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, установленого Кодексом, якщо таку скаргу не було подано (частина перша); ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення (частина п'ята).

З огляду на наведене оспорюваний

припис статті 459 Кодексу не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвал слідчих суддів.

4.4. Досліджуючи на відповідність Конституції України (конституційність) оспорюваний припис статті 459 Кодексу, Конституційний Суд України зважає також на те, що згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 Кодексу слідчий суддя - це суддя, "до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні".

Згідно з Кодексом на стадії досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді можуть бути застосовані, зокрема, такі заходи забезпечення кримінального провадження, як накладення грошового стягнення (глава 12), відсторонення від посади (глава 14), арешт майна (глава 17), та запобіжні заходи, одним з яких є тримання під вартою (глава 18).

Зважаючи на роль слідчого судді у здійсненні судового контролю за реалізацією органами досудового розслідування завдань кримінального провадження та значення ухвали слідчого судді для додержання конституційних прав та свобод людини, Конституційний Суд України вказує, що перегляд ухвали слідчого судді за нововиявленими обставинами не суперечить принципу остаточності судового рішення (res judicata).

4.5. Конституційний Суд України вважає, що додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) стосовно ухвал слідчих суддів у разі надання права на їх перегляд за нововиявленими обставинами можливе лише за наявності істотних та переконливих передумов для такого перегляду й з урахуванням потреби додержання вимог щодо розумних строків досудового розслідування.

Конституційний Суд України в цьому аспекті вважає слушною юридичну позицію, сформульовану Конституційним Судом Латвійської Республіки, стосовно того, що "захист своїх прав і законних інтересів впродовж слушного (розумного) строку за змістом

<...

> Конституції не означає право на нескінченне юридичне провадження, а, навпаки, право на провадження, яке мають завершити рішенням, що має законну силу, впродовж слушного строку" (пункт 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду Латвійської Республіки від 5 березня 2002 року у справі N 2001-10-01).

Перегляд ухвали слідчого судді за нововиявленими обставинами потрібен, коли така ухвала не відповідає вимозі справедливості та безпідставно обмежує конституційні права та свободи людини, а її подальша чинність суперечитиме меті здійснення кримінального судочинства. Перегляд ухвали слідчого судді за нововиявленими обставинами у таких випадках буде спрямований на усунення судових помилок та забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження на стадії досудового розслідування.

Якщо особа намагається реалізувати право на перегляд ухвали слідчого судді за нововиявленими обставинами для перешкоджання своєчасному завершенню досудового розслідування або з іншою метою, що не є узгідненою з сутністю перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами як екстраординарного виду перегляду судових рішень, є підстави для висновку, що право на такий перегляд не має бути забезпечене конституційними гарантіями.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України висновує, що оспорюваний припис статті 459 Кодексу не суперечить приписам частини першої статті 8, частин першої, другої статті 55, частини другої статті 129 Конституції України.

5. Суб'єкт права на конституційну скаргу твердить, що "наділення законодавцем учасників кримінального провадження правом на перегляд "ухвали суду" за нововиявленими обставинами і позбавлення такого ж права на перегляд "ухвали слідчого судді" є формою дискримінації".

5.1. За Конституцією України всі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та

соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24).

За частиною другою статті 129 Основного Закону України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1).

5.2. У Рішенні від 12 квітня 2012 року N 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що "рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина" (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виснував, що "доконечною гарантією реалізації права особи на судовий захист є забезпечення засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом у спосіб нормативного визначення рівних процесуальних можливостей (обсягу прав) учасників судового процесу, що відповідають їхньому процесуальному становищу" [абзац сьомий підпункту 4.3.3 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 1 березня 2023 року N 2-р(II)/2023].

5.3. За статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в ній, має бути забезпечене без дискримінації на будь-якій із таких підстав, як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, належність до національних меншин, власність, станове походження, або за іншим статусом.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає неоднакове ставлення, без об'єктивного та обґрунтованого виправдання, до осіб, які перебувають в однакових ситуаціях. "Брак об'єктивного та слушного виправдання" означає, що така відмінність у ставленні не має "правомірної мети" або їй бракує "слушної домірності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти". У цьому аспекті Європейський суд із прав людини наголосив, що за статтею 14 Конвенції державам належить простір обдумування (margin of appreciation), утім "обсяг, що його має Держава-учасниця, є різним залежно від обставин, предмета та суті питання" [рішення у справі Sejdi and Finci v. Bosnia and Herzegovina від 22 грудня 2009 року (заяви N 27996/06 та N 34836/06), § 42].

5.4. У Доповіді про правовладдя Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська Комісія), схваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25 - 26 березня 2011 року [CDL-AD(2011)003rev], визначено, що складниками правовладдя є, зокрема, заборона дискримінації та рівність перед приписами права, а також указано, що "будь-яке невиправдане неоднакове ставлення за приписами права заборонено, і всі особи мають гарантований однаковий і дієвий захист від дискримінації за будь-якою ознакою - на ґрунті раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, власності, за становим походженням, або за іншим статусом"; "рівність перед приписами права означає, що кожна людина підпорядковується тим самим нормативним актам і одна особа або група осіб не можуть мати особливих юридичних привілеїв" (§§ 41, 64, 65).

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Спеціальному дослідженні "Мірило правовладдя" зазначила, що "законодавство повинне охороняти принцип рівності: воно має трактувати однорідні ситуації однаково, а відмінні ситуації - по-різному, та гарантувати рівність щодо будь-якої підстави стосовно потенційної дискримінації" [CDL-AD(2016)007, пункт II. D.3.70].

5.5. Конституційний Суд України, оцінюючи оспорюваний припис статті 459 Кодексу на відповідність Конституції України (конституційність), виходить із того, що приписами статті 21, частин першої, другої статті 24, пункту 1 частини другої статті 129 Основного Закону України гарантовано рівність прав учасників будь-яких процесуальних відносин.

Згідно з рішеннями Конституційного Суду України "рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом як конституційна засада

судочинства має бути втілена у процесуальному законодавстві, зокрема, шляхом запровадження такого нормативного регулювання, за якого учасники судочинства повинні мати рівний обсяг прав та обов'язків, що відповідають їхньому процесуальному становищу" (абзац п'ятий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2020 року N 5-р/2020); водночас "не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують прав та свобод інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг за певними ознаками особам, стосовно яких застосовуються позитивні дії" (абзац п'ятий підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 червня 2019 року N 2-р/2019).

5.6. За частиною першою статті 10 Кодексу "не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками".

Конституційний Суд України у цьому Рішенні констатував, що оспорюваний припис статті 459 Кодексу не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили.

Унаслідок цього оспорюваний припис статті 459 Кодексу не містить ознак дискримінації учасників кримінальних проваджень, оскільки він безпосередньо не встановлює різного внормування процесуальних відносин із перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвали слідчого судді. Тому за оспорюваним приписом статті 459 Кодексу учасники кримінальних проваджень мають однакові процесуальні права на перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвали слідчого судді на стадії досудового розслідування та ухвали суду під час судового розгляду чи реалізації інших стадій кримінального провадження.

Отже, оспорюваний припис статті 459 Кодексу сформульовано з додержанням принципу юридичної рівності як однієї із засад кримінального судочинства.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис статті 459 Кодексу не суперечить приписам статті 21, частин першої, другої статті 24, пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 1511, 1512, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 36, 65, 67, 74, 84, 88, 89, 92, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України ухвалив:

1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), окремий припис частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України, за яким "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами".

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України".

ДРУГИЙ СЕНАТ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА (ЗБІЖНА)

судді Конституційного Суду України Олега Первомайського у справі за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України

Другий сенат Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 10 квітня 2024 року ухвалив Рішення у справі N 3-37/2022(75/22) за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України N 5-p(II)/2024 (далі - Рішення), яким визнав зазначений припис таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", § 74 Регламенту Конституційного Суду вважаю за потрібне викласти окрему думку (збіжну) щодо Рішення та низки значущих для цього провадження понять та явищ.

Щодо предмета

конституційного контролю та його оцінки в Рішенні

1. У своїх конституційних провадженнях Конституційний Суд, за загальним правилом, має керуватись принципом додержання меж вимог суб'єкта звернення (лат. - non ultra petita).

Частина перша статті 459 та інші норми глави 34 "Провадження за нововиявленими або виключними обставинами" Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс) унормовують відносини щодо двох екстраординарних видів перегляду судових рішень у кримінальному судочинстві, по-перше, за нововиявленими обставинами, по-друге, за виключними обставинами.

Оскільки у нормах глави 34 Кодексу йдеться про два різні кримінальні процесуальні субінститути, то передусім слід зазначити, що у справі Плескач Ганни Григорівни (далі - Заявниця) було застосовано лише один із них - перегляд судових рішень у кримінальному судочинстві за нововиявленими обставинами.

Тому предметом конституційного контролю в цьому провадженні були не всі норми глави 34 Кодексу загалом або його частина перша статті 459 у цілому, а лише її окремий припис: "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами" (далі - оспорюваний припис статті 459 Кодексу).

Для окреслення обсягу та предмета конституційного контролю в цьому конституційному провадженні важливим також є те, що Заявниця з огляду на обставини справи, остаточне судове рішення в її справі подала клопотання на перевірку відповідності Конституції України (конституційності) оспорюваного припису статті 459 Кодексу з твердженням про те, що цей припис, на її думку, забороняє переглядати за нововиявленими обставинами не будь-які судові рішення, а лише ухвали слідчих суддів.

2. Із Рішення випливає, що Конституційний Суд, аналізуючи доводи конституційної скарги та оцінюючи оспорюваний припис статті 459 Кодексу, дійшов проміжних висновків стосовно того, що предмет конституційного контролю, по-перше, не є нормою, яка містить припис-заборону, по-друге, не визначає види судових рішень, що можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами (підпункт 4.3 пункту 4 мотивувальної частини).

Тобто безпосередньо оспорюваний припис статті 459 Кодексу не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді.

3. З огляду на висновок Конституційного Суду про відсутність в оспорюваному приписі статті 459 Кодексу заборони на перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді в Рішенні сформульовано й такий проміжний висновок про те, що "

<...

> учасники кримінальних проваджень мають однакові процесуальні права на перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвали слідчого судді на стадії досудового розслідування та ухвали суду під час судового розгляду чи реалізації інших стадій кримінального провадження" (друге речення абзацу третього підпункту 5.6 пункту 5 мотивувальної частини).

4. Ураховуючи наведені проміжні висновки щодо оспорюваного припису статті 459 Кодексу, Конституційний Суд у Рішенні, на моє переконання, дійшов виваженого та правильного остаточного висновку про те, що оспорюваний припис статті 459 Кодексу, за яким "судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами", відповідає Конституції України (є конституційним).

Принцип остаточності судового рішення та справедливість

5. Осердям проблеми, що мав розв'язати Конституційний Суд у цьому конституційному провадженні, було віднайти рівновагу між принципом остаточності судового рішення (res judicata) як складника вимоги юридичної визначеності та справедливістю або іншим словом правосуддям, яке згідно з розділом VIII "Правосуддя" Основного Закону України є не лише однією з функцій держави, а й доконечною метою здійснення судочинства.

У цьому контексті доречною є відома думка Аврелія Августина: "За відсутності справедливості, держава - це натовп злочинців. Що є держава без правосуддя? Зграя розбійників, та й годі."

6. Конституційний Суд підтвердив свою юридичну позицію стосовно того, що "додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) є надважливим

для забезпечення поваги до суду, його рішень та дієвості всієї системи правосуддя в державі, керованій правовладдям" [абзац перший підпункту 7.7 пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 22 листопада 2023 року N 10-p(II)/2023].

Однак за Конституцією України сенсом здійснення судочинства є не авторитет та підтримання поваги до судової влади, судів, суддів та рішень, що ними ухвалені, а правосуддя, тобто досягнення справедливості в результаті виконання судами своєї конституційної функції. При цьому авторитет судової влади, повага до суду, його рішень та дієвість усієї системи правосуддя є не складниками мети, а радше засобами, що, по-перше, забезпечують, по-друге, характеризують ефективну реалізацію судової влади.

7. Ураховуючи наведене, не є метою здійснення судочинства й продукування судами та слідчими суддями судових рішень без урахування їх посутнього зв'язку зі справедливістю. Несправедливі (неправосудні) судові рішення, звісно, можуть бути ухвалені, зокрема внаслідок судових помилок, але жодний конституційний припис не захищає остаточність таких рішень, як самодостатню та беззаперечну цінність.

Саме тому в пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України прямо визначено можливість апеляційного перегляду справи та касаційного оскарження судового рішення (ординарні види перегляду). Не суперечить Основному Закону України й застосування екстраординарних видів перегляду судових рішень, зокрема за нововиявленими обставинами.

Отже, додержання принципу остаточності судового рішення, зокрема для "забезпечення поваги до суду, його рішень та дієвості всієї системи правосуддя в державі, керованій правовладдям", не заперечує актуальності суспільного та індивідуального запиту на справедливість, одним зі способів задоволення якого може бути перегляд потенційно несправедливих (неправосудних) судових рішень за нововиявленими обставинами.

Безперечно, реалізація права на перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами не має блокувати здійснення кримінального провадження, зокрема на стадії досудового розслідування. Зловживання будь-яким процесуальним правом не гарантовано приписами Конституції України. Тому слушною є вказівка в Рішенні на те, що перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді можливий "

<...

> лише за наявності істотних та переконливих передумов для такого перегляду й з урахуванням потреби додержання вимог щодо розумних строків досудового розслідування" (абзац перший підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).

Роль слідчого судді на стадії досудового розслідування

8. Унормування Кодексом кримінальних процесуальних відносин на стадії досудового розслідування за участю слідчого судді у свій час було обґрунтовано визнано одним із способів удосконалення механізму додержання прав і свобод учасників кримінальних проваджень.

За пунктом 18 частини першої статті 3 Кодексу слідчий суддя - це суддя, "до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні".

Роль слідчого судді за додержанням прав і свобод учасників кримінальних проваджень в останні роки збільшилась із огляду й на те, що внаслідок кількох етапів реформування органів прокуратури було не лише істотно оновлено особовий склад цих органів, а й значно знижено спроможність прокуратури у виконанні її конституційної функції, визначеної пунктом 2 частини першої статті 1311 Основного Закону України, а саме: "організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням".

Підтвердженням чого є те, що за даними офісу Генерального прокурора за період 2021 - 2023 років з 172499 постанов, ухвалених прокурорами 171049 постанов (тобто 99,16 відсотків), були актами про скасування постанов слідчих та дізнавачів про закриття кримінального провадження. Кількість інших актів прокурорського реагування на стадії досудового розслідування становить менше 1 відсотка.

Зрозуміло, що такі результати діяльності органів прокуратури на стадії досудового розслідування мають мінімальну схожість із поняттями "організація" і "процесуальне

керівництво", а тому сучасне самообмеження органів прокуратури в реалізації власних повноважень не повного мірою відповідає наведеній конституційній функції - з організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням (пункт 2 частини першої статті 1311 Конституції України).

Отже, контроль за додержанням прав і свобод учасників кримінальних проваджень на стадії досудового розслідування у випадках та порядку, визначених Кодексом, de facto здійснюють саме слідчі судді.

Заключні висновки та міркування

9. У художньому, публіцистичному та деяких інших видах творів для досягнення максимального емоційного ефекту допустимим є беззмістовне чи навіть суперечливе об'єднання умовно непоєднуваних слів. Можливо, саме для досягнення емоційного ефекту в психотерапевтичній та мотиваційній літературі й використовують сполуку слів "право на помилку".

Однак для правника твердження про існування "права на помилку" в юридичному розумінні суб'єктивного права як такого є занадто сумнівним та певною мірою ірраціональним.

Хоча, безперечно, людина може помилятись.

Тому поки функції слідчого судді виконує людина, можливим є ухвалення слідчим суддею "помилкової ухвали".

У разі коли така помилка є істотною, а ухвала слідчого судді суттєво обмежує права та свободи учасників кримінального провадження, наприклад, до особи безпідставно застосовано такий запобіжний захід, як тримання під вартою (глава 18 Кодексу), є достатні та переконливі підстави для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді.

10. Конституційному Судові, звісно, відома юридична позиція Верховного Суду щодо питання реалізації, а точніше, неможливості реалізації права на перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів.

Незважаючи на це, вважаю, що Конституційний Суд дійшов правильного висновку про те, що предмет конституційного контролю в цьому конституційному провадженні відповідає Конституції України (є конституційним).

11. Додатково, мотивуючи цей остаточний висновок Конституційного Суду, зазначу таке.

По-перше, урегульований приписами статей 55, 1511 Основного Закону України інститут нормативної конституційної скарги не надає Конституційному Судові повноважень переглядати чи визнавати неконституційним судове рішення навіть у разі, коли таке рішення ухвалене всупереч конституційним приписам.

По-друге, юридична позиція щодо неможливості перегляду за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів сформульована Верховним Судом на підставі приписів Кодексу, що не були предметом конституційного контролю в цьому конституційному провадженні.

По-третє, за статтею 1512 Конституції України рішення Конституційного Суду, передусім, є обов'язковими. Тому на виконання вимог Конституції України та Рішення Верховна Рада України має повноваження внести зміни до глави 34 Кодексу, а Верховний Суд може удосконалити або змінити свою юридичну позицію.

По-четверте, Конституція України має найвищу юридичну силу (перше речення частини другої статті 8).

За частиною другою статті 1 Кодексу кримінальне процесуальне законодавство України містить відповідні приписи Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу та інших законів України.

Ураховуючи наведене, вважаю, що додержання вимог Основного Закону України та юридичних позицій, що сформульовані в Рішенні, не є питанням вибору моделі поведінки для слідчого судді або іншого суб'єкта правозастосування, це є питанням розуміння обов'язкових приписів, які слід неодмінно виконувати для чинення правосуддя задля захисту людських прав та Конституції України, що ці права гарантує.

Суддя

Конституційного Суду України

Олег ПЕРВОМАЙСЬКИЙ