Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 березня 2021 р. N 179

Київ

Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" з метою забезпечення проведення державної економічної політики Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Національну економічну стратегію на період до 2030 року (далі - Стратегія), що додається.

2. Установити, що:

Стратегія є основою під час розроблення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади планів заходів, проектів програмних і стратегічних документів, проектів законів та інших актів законодавства;

заходи щодо реалізації визначених Стратегією шляхів досягнення стратегічних цілей і відповідних завдань державної економічної політики включаються до планів діяльності Кабінету Міністрів України;

програмні та стратегічні документи Кабінету Міністрів України, плани діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади приводяться у відповідність із Стратегією (у разі потреби) і виконуються з урахуванням пріоритетності досягнення визначених Стратегією стратегічних цілей;

моніторинг стану виконання Стратегії проводиться на єдиному веб-порталі електронного урядування шляхом узагальнення інформації про хід її імплементації і аналізу ступеня досягнення визначених цільових індикаторів у звітному періоді. Результати моніторингу враховуються під час розроблення заходів щодо реалізації визначених Стратегією шляхів досягнення стратегічних цілей і відповідних завдань державної економічної політики на плановий період;

результати моніторингу стану виконання Стратегії розглядаються щокварталу на засіданні Кабінету Міністрів України;

перегляд Стратегії здійснюється у 2024 та 2027 роках з урахуванням результатів її виконання.

3. Секретаріату Кабінету Міністрів України забезпечити:

організаційно-методичне супроводження та загальну координацію виконання, моніторингу стану виконання і перегляду Стратегії;

організацію роботи (інформаційну кампанію) з висвітлення діяльності Кабінету Міністрів України щодо виконання Стратегії та доведення до всіх міністерств, інших центральних органів виконавчої влади відповідно до компетенції інформації про пріоритетність виконання Стратегії в процесі діяльності;

висвітлення результатів моніторингу стану виконання Стратегії на єдиному веб-порталі органів виконавчої влади;

включення інформації про результати виконання Стратегії до щорічних звітів про хід і результати виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

4. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади відповідно до компетенції:

подати до 15 червня 2021 р. в установленому порядку пропозиції щодо приведення актів Кабінету Міністрів України у відповідність із Стратегією (у разі потреби);

скоригувати до 15 липня 2021 р. плани діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з метою приведення їх у відповідність із положеннями Стратегії (у разі потреби);

забезпечити на постійній основі внесення інформації про стан виконання Стратегії та динаміку досягнення визначених цільових індикаторів до електронної системи моніторингу і контролю виконання Стратегії на єдиному веб-порталі електронного урядування.

5. Рекомендувати Національному банку, державним колегіальним органам керуватися цією Стратегією під час реалізації державної політики у законодавчо визначених сферах.

Прем'єр-міністр України

Д. ШМИГАЛЬ

Інд. 80

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 03 березня 2021 р. N 179

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ

на період до 2030 року

Розділ I. Загальні положення

Вступ

Україна має суттєві стратегічні переваги завдяки природним ресурсам, географічному положенню та якості людського капіталу, що загалом може стати основою для стрімкого економічного зростання держави. Натомість ряд перепон стоять на заваді реалізації власного потенціалу. Україна повинна посилити свої позиції на світовій та регіональній арені, що сприятиме підвищенню рівня добробуту населення - головній меті державної

політики.

Світ швидко змінюється і це потребує відповідного реагування з боку України. Зростання кількості населення, глобальні зміни клімату, стрімкий розвиток цифрової економіки, а також регіоналізація міжнародного виробництва створюють як виклики, так і нові можливості для України.

Саме тому важливо мати узгоджене бачення щодо стратегічного курсу економічної політики України, що враховуватиме глобальні тренди та внутрішні можливості держави. Для виконання зазначеної мети за ініціативою Президента України та Прем'єр-міністра України розроблено цю Стратегію.

Відправною точкою під час прийняття рішень щодо довгострокового розвитку держави та першим кроком у розробленні Стратегії стало проведення комплексного аудиту національної економіки. Результати аудиту дали змогу визначити рівень соціально-економічного розвитку України на сьогодні та можливості для зростання в майбутньому.

Україна є однією з найбільших за територією та кількістю населення держав Європи, але також однією з найбідніших. Попри те, що Україна посідає 56 місце у світі за розміром валового внутрішнього продукту (далі - ВВП) в абсолютному вимірі, за показником ВВП на душу населення Україна займає лише 119 позицію. За результатами аудиту Україні не вдалося реалізувати потенціал у природніх ресурсах, географічному положенні та якості людського капіталу.

Україна отримала значні стартові можливості та ресурси після розпаду СРСР і здобуття незалежності - розвинений промисловий сектор, енергетичну та транспортну інфраструктуру, що відповідали потребам національної економіки. Проте сьогодні через відсутність стимулів до модернізації та далекоглядної політики значна частина транспортної інфраструктури, енергетики, електричних та газових мереж перебувають у критичному стані, а експорт країни на 54 відсотки складається з товарів з низькою доданою вартістю.

В Україні не було створено привабливе для іноземних інвестицій та конкурентоспроможне на міжнародному ринку середовище. У 2019 році іноземні інвестиції були втричі менші, ніж в сусідній Польщі та у п'ять разів нижчі за приватні грошові перекази в Україну. Попри те, що Україна в цілому є привабливою для іноземних інвесторів, за останні майже 30 років держава накопичила значно менше інвестицій, ніж інші країни, особливо зважаючи на обсяг економіки держави.

Результати аудиту дали змогу побачити глибокі трансформації секторів економіки. Україна відставала у 90-ті роки і продовжує відставати в розвитку з точки зору продуктивності праці, енергоефективності, доданої вартості в промисловості та в сільському господарстві. Причинами такої стагнації є відсутність інвестицій, поступова зношеність та відсутність модернізації обладнання, повільні темпи запозичення та розвитку передових технологій та інновацій у виробництві.

Недостатній економічний та соціальний розвиток України ведуть до підвищення рівня трудової міграції та втрати людського потенціалу. Переважна частина тих, хто залишає Україну, - це високоосвічені люди молодого віку. В результаті діяльності трудових мігрантів за кордоном країни отримують щонайменше 27 млрд. доларів США валової доданої вартості на рік. Основними причинами трудової міграції українців є низький рівень заробітної плати, невідповідність кваліфікації вимогам ринку праці, незадоволеність системою охорони здоров'я, а також станом безпеки. Демографічна криза в перспективі матиме негативний вплив на економічну сферу через зменшення обсягу внутрішнього ринку та чисельності робочої сили.

Причиною недостатньої реалізації зазначеного потенціалу є проведення непослідовної політики протягом багатьох років. Незавершення реформ не дало змоги Україні на відміну від інших постсоціалістичних країн перейти в ефективно функціонуючу ринкову економіку. В результаті в Україні середній темп приросту ВВП у період з 1996 до 2019 року становив лише 3,6 відсотка, тоді як в країнах Центральної Європи - 6,4 відсотка. Крім того, Україна зіштовхнулась із збройною агресією Російської Федерації, внаслідок якої тимчасово окуповано 7 відсотків території нашої держави, на якій станом на 2013 рік проживало 13 відсотків

населення України та формувалося 13,7 відсотка ВВП.

Якщо зростання ВВП в Україні залишиться на нинішньому рівні, досягнення поточного показника ВВП на душу населення в Польщі займе 50 років, а в Німеччині - майже 100. Для того, щоб досягти європейського рівня добробуту, необхідно закласти такі засади розвитку економіки, які забезпечать принаймні півтора-два десятиліття прискореного зростання і дадуть змогу надолужити втрачене.

Проведення послідовної державної політики, спрямованої на європейський та євроатлантичний курс, побудова відносин з новими азійськими та близькосхідними центрами тяжіння, створення сприятливого бізнес-клімату, розвиток підприємництва та підтримка експорту, залучення інвестицій та розвиток ринків капіталу, розвиток внутрішнього споживання та інші механізми дадуть змогу посилити позицію країни як регіонального суб'єкта та стануть чинниками зростання економіки. Забезпечення інноваційного випереджального економічного зростання сприятиме людському розвитку через відповідну якість освіти, науки, медицини, культури та навколишнього природного середовища.

Ця Стратегія визначає довгострокову економічну візію, принципи і цінності, "червоні лінії" (неприпустимі напрями руху), ключові напрями (вектори) економічного розвитку та за кожним з 20 напрямів - стратегічні цілі, шляхи їх досягнення з урахуванням наявних і потенційних викликів і бар'єрів, а також основні завдання державної економічної політики та цільові індикатори на період до 2030 року.

Стратегія передбачає поетапне досягнення мети щодо підвищення рівня добробуту населення. Першочерговим етапом є формування конкурентоспроможних умов для бізнесу та інвестицій, а також відновлення довіри до державних інститутів. Це дасть змогу перемогти у конкуренції за капітал на світовому ринку та як результат залучити інвестиції для модернізації секторів економіки.

Трансформовані та високопродуктивні сектори економіки зможуть ефективно конкурувати на міжнародному ринку товарів і послуг з іноземними державами, що сприятиме зростанню податкових надходжень до бюджету та доходів населення.

Великий внутрішній споживчий ринок та зростання податкових надходжень сприятимуть розвитку сфери послуг та підвищенню якості життя громадян у розрізі освіти, охорони здоров'я, стану навколишнього природного середовища, національної безпеки, культури та соціального забезпечення. Це сприятиме розвитку людського потенціалу - головного і найважливішого потенціалу у XXI столітті, який Україна повинна системно розвивати.

Економічна візія

Україна - вільна країни, в якій проживають громадяни з високим рівнем добробуту, та ефективна сервісна цифрова держава, що є надійним економічним партнером у світі та прикладом розвитку для всіх країн Східного партнерства.

Україна - найпривабливіша країна економічних можливостей для інвестицій, інновацій, ведення бізнесу; найкраще місце для реалізації творчого потенціалу, втілення ідей і власного розвитку.

Місія та мета Стратегії

В контексті досягнення економічної візії місією цієї Стратегії є створення можливості для реалізації наявного географічного, ресурсного та людського потенціалу країни для забезпечення належного рівня добробуту, самореалізації, безпеки, прав та свобод кожного громадянина України через інноваційне випереджальне економічне зростання з урахуванням Цілей сталого розвитку та необхідності досягнення кліматичної нейтральності не пізніше 2060 року.

Метою Стратегії є створення можливостей для українців як громадян, українців як підприємців та інвесторів.

Орієнтири, принципи і цінності

Стратегія визначає такі орієнтири, принципи та цінності в економічній політиці:

напрям руху ("ключові орієнтири");

європейська та євроатлантична інтеграція (реалізація стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС та в Організації Північноатлантичного договору);

декарбонізація економіки (підвищення енергоефективності, розвиток відновлюваних джерел енергії, розвиток циркулярної економіки та синхронізація із ініціативою "Європейський зелений курс");

ефективна цифрова сервісна держава та компактні державні інститути

(розвиток цифрової економіки як одного із драйверів економічного зростання України);

реінтеграція тимчасово окупованих територій (пріоритетність розвитку територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі);

гендерна рівність (гарантування дотримання принципів гендерної рівності під час здійснення державної політики);

правова держава ("недоторканна приватна власність");

верховенство права (дотримання верховенства права під час реалізації державної політики);

захищеність прав усіх суб'єктів права власності;

нетерпимість корупції (запобігання та протидія будь-яким проявам корупції);

економічна свобода ("підприємець основа економіки");

вільна і чесна конкуренція, рівний доступ для бізнесу;

розвиток підприємництва, інновацій і талантів;

безбар'єрний рух капіталу на території України;

інституційна спроможність ("держава, що здатна забезпечити розвиток");

прагматичність, суб'єктність у визначенні напрямів економічного розвитку;

інтегральний економічний підхід, спроможність ефективного єднання ліберальних та інституційних підходів;

національна безпека за рахунок партнерства та інвестицій.

Стратегія також визначає ряд тих неприпустимих кроків, заборонених напрямів руху, що є критичними перепонами для розвитку економіки ("червоні лінії"), а саме:

припинення структурних реформ;

збільшення зарегульованості бізнесу;

зростання податкового навантаження;

невиконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію між Україною та ЄС);

втрата незалежності Національного банку, Антимонопольного комітету, Рахункової палати, Національного антикорупційного бюро;

монополізація конкурентних ринків;

недобросовісне використання економічних стимулів;

відступ від реформування недорозвинутих ринків;

неправомірне використання бюджетних коштів;

втрата кредитоспроможності та зниження кредитних рейтингів держави;

критичний рівень боргового навантаження (відношення обсягу державного боргу та гарантованого державою боргу до ВВП становить більше ніж 80 відсотків);

зменшення прозорості управління державною власністю;

погіршення стану навколишнього середовища.

Очікувані результати

Очікуваним результатом виконання Стратегії є визначення та суспільна підтримка стратегічного курсу держави в економічній сфері, послідовна реалізація якого дасть змогу:

сформувати конкурентоспроможні умови для бізнесу та інвестицій і відновити довіру до держави;

стати конкуретоспроможною на міжнародному ринку;

стимулювати розвиток інновацій і модернізацію секторів економіки для забезпечення їх конкурентоспроможності на міжнародному ринку;

забезпечити розвиток людського потенціалу і виграти конкуренцію за таланти;

забезпечити рівні права та можливості жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства.

Цільові індикатори - 2030:

зростання реального ВВП не менше ніж у два рази;

зростання ВВП на душу населення не менше ніж до 10 тис. доларів США;

зростання продуктивності праці не менше ніж в 1,7 раза;

збільшення чистого притоку прямих іноземних інвестицій не менше ніж до 15 млрд. доларів США на рік починаючи з 2025 року;

зростання обсягів експорту до 150 млрд. доларів США;

зниження рівня безробіття (за методологією МОП) до 6 відсотків;

зменшення показника гендерного розриву в оплаті праці до 10 відсотків.

Підхід до побудови розділів

Кожен тематичний розділ Стратегії побудований відповідно до уніфікованої структури, яка включає в себе:

візію та стратегічні цілі напряму;

аналіз поточного стану напряму - висновки та ключові аспекти;

виклики і бар'єри на шляху досягнення стратегічних цілей;

стратегічний курс політики - шляхи досягнення стратегічних цілей та відповідні завдання;

цільові індикатори, досягнення яких планується до 2030 року;

очікувані результати за напрямом.

Використання такої структури дає змогу окреслити чіткі цілі напряму, зрозуміти поточну ситуацію та існуючі проблеми, визначити завдання, які необхідно

виконати, та встановити цільові індикатори, прогрес у досягненні яких доцільно відстежувати для проведення загального моніторингу стану виконання Стратегії.

Три напрями Стратегії ("Креативні індустрії та індустрія гостинності", "Сфера послуг" та "Якість життя") містять додаткову деталізацію шляхів досягнення цілей, відповідно опис викликів і бар'єрів та стратегічний курс політики структуровані з урахуванням додаткової деталізації.

Розрахунок економічного ефекту

Оцінка ефекту від запропонованих Стратегією ініціатив була здійснена з використанням макроекономічної моделі загальної рівноваги (computable general equilibrium).

Під час розрахунку ініціатив Стратегії були враховані такі критерії: генерування результатів на макроекономічному рівні, можливість швидкої побудови сценаріїв та вибору найкращого варіанта, врахування ініціатив щонайменше семи виробничих секторів, горизонт планування - 10 років, використання таких інструментів, як приватні та державні інвестиції, ставки прямих і непрямих податків, підвищення продуктивності, зміни у технології виробництва тощо.

Імплементація та моніторинг

Імплементація Стратегії здійснюватиметься такими шляхами:

положення Стратегії необхідно брати за основу під час підготовки проектів програмних і стратегічних документів, проектів законів та інших актів законодавства, проектів планів заходів в економічній сфері;

заходи щодо реалізації визначених Стратегією шляхів досягнення стратегічних цілей і відповідних завдань державної економічної політики необхідно включати до планів діяльності Кабінету Міністрів України та відповідних планів міністерств;

чинні стратегічні документи Кабінету Міністрів України, плани діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади необхідно привести у відповідність із цією Стратегією (у разі наявності розбіжностей) і реалізувати з урахуванням пріоритетності досягнення визначених Стратегією стратегічних цілей.

Моніторинг стану виконання Стратегії проводитиметься на постійній основі на єдиному веб-порталі електронного урядування шляхом узагальнення інформації про хід її імплементації і аналізу ступеня досягнення визначених цільових індикаторів у звітному періоді.

Результати моніторингу враховуватимуться під час розроблення заходів щодо реалізації визначених Стратегією шляхів досягнення стратегічних цілей і відповідних завдань державної економічної політики на плановий період.

Розділ II. Стратегічний курс економічної політики до 2030 року

Напрям 1. Макроекономічна політика

Загальні положення: візія та стратегічні цілі

Візія напряму: Україна - держава з ефективними публічними фінансами та розвинутим фінансовим сектором, що сприяють економічному зростанню в країні.

Стратегічні цілі за напрямом:

забезпечення стійкості публічних фінансів та покращення суверенних рейтингів;

збереження макроекономічної стабільності;

створення ефективного фінансового сектору.

Аналіз макроекономічної політики: висновки та ключові аспекти

Висновок 1. Податкова система України є надто дискреційною і зумовлює тінізацію та офшоризацію економіки.

Стосовно розмірів ставок податків в Україні в цілому вони перебувають в одному діапазоні з європейськими країнами. Разом з тим важливою проблемою залишається адміністрування податків.

За даними Світового банку, за наповненням бюджету та позабюджетних фондів найбільшу частку в Україні займають податки на товари та послуги (зокрема податок на додану вартість), тоді як податки на доходи (податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб) займають відносно меншу частку. Важливу роль відіграє також єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок в Україні займає близько 20 відсотків доходів публічного сектору).

У контексті корпоративного податку в Україні діє податок на прибуток, що становить 18 відсотків та стягується з прибутку підприємства. Попри те, що ставка податку в цілому відповідає світовим практикам, сам податок має доволі дискреційний характер, що, по-перше, створює передумови для тиску податкових органів на бізнес під час визначення бази оподаткування і, по-друге,

створює можливості для виведення коштів в юрисдикції з меншим оподаткуванням, спричиняючи недоотримання коштів у державний бюджет.

З точки зору податку на працю, незважаючи на те, що ставку податку на доходи фізичних осіб в Україні також можна порівняти із ставками податку в інших країнах, на навантаження на оплату праці також суттєво впливає єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування (22 відсотки) та військовий збір (1,5 відсотка). У результаті загальне податкове навантаження становить більше ніж 40 відсотків, що призводить до тінізації економіки, зловживання спрощеною системою оподаткування та підвищення рівня безробіття.

Висновок 2. Частка інвестицій у державних витратах відповідає світовим практикам.

З точки зору економічного сенсу основна частина видатків бюджету України спрямовується на поточні видатки: оплату праці бюджетним працівникам, придбання державою товарів та послуг, соціальне забезпечення населення тощо.

Ефективність поточних видатків бюджету може бути суттєво покращена. Так, зокрема, незважаючи на функціонування в Україні солідарної пенсійної системи, близько 20 відсотків витрат на пенсії фінансуються з бюджету. Впровадження багаторівневої пенсійної системи, в напрямі якої рухається країна, дасть змогу поступово знизити бюджетні витрати на соціальне забезпечення. Також, наприклад, цифровізація та оптимізація державного сектору може знизити витрати бюджету на підтримку державних інституцій.

Капітальні видатки, тобто державні інвестиції, які мають високий мультиплікативний ефект та сприяють розвитку економіки (наприклад інвестиції в інфраструктуру), натомість займають 10 - 15 відсотків загальних витрат бюджету України.

Порівняно з міжнародними практиками такий рівень капітальних видатків характерний для більшості порівнюваних з Україною держав, зокрема для країн Центрально-Східної Європи. Для більш розвинутих держав (Франція, Німеччина) характерним є нижчий рівень державних інвестицій.

Попри те, що рівень державних інвестицій в Україні в цілому відповідає світовим практикам, враховуючи потребу крапни в стимулюванні економічного зростання, для України може бути доцільно збільшити частку таких витрат.

Висновок 3. За останні роки покращилася ситуація з дефіцитом державного бюджету та державним боргом.

Державний бюджет України за останні 15 років завжди був дефіцитним. Проте з 2015 до 2019 року бюджет був відносно збалансований і розмір дефіциту не перевищував 3 відсотки ВВП, що відповідає Маастрихтським критеріям. Зростання доходів та видатків у гривневому еквіваленті за останні роки пов'язане насамперед із зростанням інфляції.

Криза, пов'язана з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), призвела до суттєвого збільшення дефіциту державного бюджету 2020 року: з 2,1 відсотка до 5,3 відсотка ВВП, що є рекордом за останні роки. Державний бюджет на 2021 рік також має суттєвий дефіцит у розмірі 5,5 відсотка ВВП. Незважаючи на ризик боргового навантаження для державних фінансів країни, у більшості країн світу це є дієвим механізмом подолання післякризової рецесії та відновлення економічного зростання.

Відношення загального обсягу державного боргу та гарантованого державою боргу до ВВП у 2016 і 2017 роках становило близько 80 відсотків. Завдяки впровадженню бюджетних правил з 2018 року та здійсненню ефективної політики управління державним боргом цей показник скоротився до 50,3 відсотка на кінець 2019 року.

Як наслідок розширення дефіциту бюджету для подолання кризи, викликаної COVID-19, очікується, що рівень боргового навантаження на економіку України збільшиться. При цьому в середньостроковій перспективі важливо проводити ефективну політику управління державним боргом та знижувати боргове навантаження, що матиме позитивний вплив на кредитні рейтинги країни та дасть змогу, з одного боку, робити державні запозичення на вигідніших умовах, а з іншого, сприятиме збільшенню доступу бізнесу до фінансових ресурсів.

Висновок 4. Ефективна монетарна політика за останні роки дала можливість стабілізувати інфляцію та

валютний курс.

Протягом декількох років після кризи 2014 року інфляція в Україні стабілізувалась та сьогодні є близькою до 5 відсотків. Однією з основних причин зниження інфляції є той факт, що з 2015 року Національний банк впроваджує монетарну політику інфляційного таргетування. Основною метою Національного банку за цією політикою є досягнення цінової стабільності та встановлених середньострокових інфляційних цілей. На сьогодні ціль з інфляції становить 5 відсотків (+/- 1 відсотковий пункт).

Протягом декількох років після кризи 2014 року інфляція в Україні знизилася та за підсумком 2020 року становить 5 відсотків, що повністю відповідає інфляційній цілі Національного банку. Однією з основних причин зниження інфляції є той факт, що з 2015 року Національний банк впроваджує гнучку монетарну політику, коли, з одного боку, головною метою є забезпечення цільового орієнтиру в режимі інфляційного таргетування, з іншого, за можливості максимальна підтримка економічного зростання. За умов, коли інфляція за рік не перевищує інфляційної цілі, облікова ставка, яка є головним інструментом монетарної політики за інфляційного таргетування, знизилася до найнижчого рівня за роки незалежності та становить 6 відсотків, що має стимулювати економічний розвиток.

Міжнародні резерви України поступово поповнюються за рахунок операцій Національного банку на міжбанківському валютному ринку та кредитів міжнародних фінансових інституцій і на кінець 2020 року становлять понад 29 млрд. доларів США. Суттєве зниження міжнародних резервів у період з 2010 до 2014 року пов'язано з витратами на підтримку фіксованого курсу гривні. Через накопичені за цей час ринкові дисбаланси та військові конфлікти відбулась девальвація гривні у 3,2 раза з 2013 по 2016 рік. В результаті запровадженого Національним банком режиму інфляційного таргетування і переходу до плаваючого курсу вдалось стабілізувати курс у довгостроковій перспективі з коливаннями відповідно до дії ринкових сил.

Висновок 5. Економіка України недокредитована через слабкий захист прав кредиторів та високий рівень непрацюючих боргів.

Очищення банківського сектору, яке почалося у 2014 і 2015 роках, призвело до зменшення кількості банків більше ніж удвічі (із 180 до 75 у 2019 році). Обсяг активів українських банків продовжує зростати, однак з урахуванням інфляції зростання за останні п'ять років є незначним.

Після завершення очищення робота банківського сектору стабілізувалась.

Хоча кредитування поступово відновлюється, його відношення до ВВП є нижчим, ніж у країн регіону Центральної та Східної Європи. Основними причинами недостатнього розвитку кредитування є високий рівень непрацюючих кредитів (NPL), особливо у державних банках, низький рівень захисту прав кредиторів.

Конкуренція на ринку банківських послуг обмежується великою часткою державного сектору. Після переходу АТ КБ "ПриватБанк" в державну власність частка банків з державним капіталом становила 54 відсотки у чистих активах сектору та 63 відсотки у депозитах фізичних осіб.

Рівень користування фінансовими послугами в Україні нижчий ніж у країнах Центральної та Східної Європи - майже 40 відсотків населення за останні два роки не користувались жодними фінансовими послугами або продуктами та лише близько 63 відсотки українців мають рахунок у банку. Частка безготівкових операцій з платіжними картками постійно зростає та на цей час становить 55 відсотків, але багато українців продовжують використовувати картки лише для зняття грошей, що свідчить про низький рівень фінансової грамотності населення. Часто бізнес сам не бажає проводити розрахунки з використанням банківських карток (з метою ухиляння від податків, небажання платити комісію за еквайринг).

Висновок 6. В Україні майже не розвинутий небанківський фінансовий сектор та ринок капіталу.

Ринок страхування в Україні є недостатньо розвинутим як за рівнем споживання страхових послуг, так і за обсягом активів страхових компаній. Показник проникнення страхових послуг в Україні, що обчислюється як співвідношення обсягу залучених страхових премій до ВВП, становить 1,4 відсотка, при тому, що

показник у більшості інших країн регіону є вищим, а середній показник у державах - членах ЄС дорівнює 5 відсотків.

Солідарна пенсійна система з кожним роком стає все більшою проблемою для сталого розвитку України. Дефіцит Пенсійного фонду України становить 11,3 відсотка. В Україні відсутній другий рівень пенсійної системи - обов'язковий накопичувальний, а відношення активів пенсійних фондів до ВВП значно нижче, ніж у країнах Східної та Центральної Європи.

Український фондовий ринок та ринок капіталу перебувають на початковому етапі розвитку. Рівень капіталізації компаній України на біржі становить близько 3 відсотків. У 2015 - 2019 роках відбулось очищення фондового ринку, що дало змогу сформувати більш об'єктивну оцінку його стану та розмірів.

На сьогодні ключовими перешкодами, що стримують розвиток фондового ринку в Україні, є загальний низький рівень захисту прав власності та відсутність верховенства права, нерозвинута ринкова інфраструктура, брак вільної ліквідності. Розвиток страхування та накопичувального пенсійного забезпечення (без додаткових витрат роботодавців) може дати поштовх для розвитку ринку капіталу, як це відбулося в інших країнах (зокрема в Польщі).

Виклики і бар'єри на шляху досягнення стратегічних цілей

За стратегічною ціллю 1 "Забезпечення стійкості публічних фінансів та покращення суверенних рейтингів":

недосконала податкова система (дискреційність податків, високе податкове навантаження на оплату праці, можливості для оптимізації оподаткування);

демографічні проблеми (зростання частки осіб старшого віку в загальній структурі населення);

загроза зростання дефіциту державного бюджету (необхідність збільшення державних видатків, введення податкових стимулів, поєднана з потребою зниження дефіциту бюджету);

низькі кредитні рейтинги (суверенні кредитні рейтинги України нижчі, ніж рейтинги держав - членів ЄС);

складності фінансування дефіциту бюджету (необхідність поступового переходу від пільгового до ринкового фінансування).

За стратегічною ціллю 2 "Збереження макроекономічної стабільності" - волатильність валютного курсу (валютний курс є дуже чутливим до поточного рахунку платіжного балансу, а також до зовнішніх запозичень Кабінету Міністрів України).

За стратегічною ціллю 3 "Створення ефективного фінансового сектору":

низький рівень кредитування (недокредитованість приватного сектору через високий рівень NPL, недостатній захист прав кредиторів, а також як наслідок - інфляційне таргетування);

слабка конкуренція на ринку банків (висока частка державного сектору на ринку банківських послуг);

низька фінансова грамотність населення (недостатній рівень забезпечення населення фінансовими послугами, велика частка готівкових транзакцій);

низький розвиток небанківського фінансового сектору (недостатнє проникнення страхування та накопичувального пенсійного забезпечення);

нерозвинутий ринок капіталу (недостатній обсяг ліквідних коштів через нерозвиненість небанківських фінансових установ, недосконалість законодавства, нерозвинута ринкова інфраструктура).

Стратегічний курс макроекономічної політики

За стратегічною ціллю 1 "Забезпечення стійкості публічних фінансів та покращення суверенних рейтингів":

Шляхи досягнення стратегічної цілі

Завдання

1. Зменшення податкового навантаження на бізнес

проведення додаткового аналізу доцільності та потенційна заміна податку на прибуток підприємств на податок на виведений капітал;

проведення додаткового аналізу та визначення можливості скорочення податкового навантаження на фонд оплати праці за оптимальною моделлю із встановленням компенсаторів для бюджету;

проведення амністії капіталів;

зниження рівня дискреційності податку на нерухоме майно та землю, підвищення рівня бюджетних надходжень від цих податків

2. Забезпечення помірної частки перерозподілу ВВП через бюджет та ефективне використання бюджетних видатків для виконання функцій держави та надання публічних сервісів

підвищення ефективності управління державними видатками;

повноцінний перехід на середньострокове бюджетне планування на загальнодержавному та місцевому рівнях;

розроблення

механізму, що забезпечує включення ґендерного компоненту до процесу ухвалення державного бюджету, фінансового та економічного обґрунтування законопроектів

3. Збереження помірного дефіциту бюджету та ефективне управління державним боргом

зменшення ризиків державного боргу;

впровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення;

впровадження другого рівня пенсійного забезпечення (загальнообов'язкове державне пенсійне страхування) за обраною концепцією;

переведення всього населення, що не досягло пенсійного віку, на ефективну накопичувальну пенсійну систему

За стратегічною ціллю 2 "Збереження макроекономічної стабільності":

Шляхи досягнення стратегічної цілі

Завдання

1. Збереження інституційної незалежності Національного банку для проведення ефективної монетарної політики

продовження ефективної політики інфляційного таргетування з урахуванням потреби забезпечення економічного розвитку країни;

підвищення ефективності співпраці між Національним банком та Кабінетом Міністрів України щодо забезпечення макроекономічної стабільності та економічного розвитку;

дотримання режиму плаваючого обмінного курсу

За стратегічною ціллю 3 "Створення ефективного фінансового сектору":

Шляхи досягнення стратегічної цілі

Завдання

1. Забезпечення стабільності фінансової системи

забезпечення інституційної спроможності та координації зусиль регуляторів ринку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

очищення усіх сегментів фінансового ринку від проблемних установ, відновлення довіри до фінансового сектору

підвищення прозорості фінансового сектору та публічного доступу до інформації

запровадження системи державних гарантій на портфельній основі

2. Забезпечення розвитку усіх елементів фінансового сектору країни

забезпечення розвитку ринку страхових послуг

створення віртуального фінансового центру

створення сучасної інфраструктури ринку капіталів

внесення змін до законодавства та здійснення заходів щодо підвищення якості регулювання фінансового сектору та удосконалення наглядових підходів

забезпечення прозорості фінансового сектору через впровадження Плану протидії розмиванню бази оподатковування та виведенню прибутку з-під оподаткування (BEPS), приєднання до міжнародного стандарту з автоматичного обміну інформацією

удосконалення інструментів для забезпечення стійкості фінансового сектору до викликів

підвищення якості корпоративного управління та управління ризиками у фінансовому секторі

розроблення та запровадження стратегії для державних банків

здійснення ряду заходів, спрямованих на підтримку банківського кредитування економіки

підвищення рівня захисту прав кредиторів та інвесторів

стимулювання розвитку платіжної інфраструктури для здійснення безготівкових операцій (у тому числі небанківських цифрових платіжних систем), створення умов для розвитку віддалених каналів продажу фінансових послуг (у тому числі забезпечення доступу фінансових установ до державних реєстрів, нові моделі віддаленої ідентифікації та верифікації клієнта тощо)

посилення регулювання в напрямі захисту прав споживачів фінансових послуг

запровадження проведення інформаційно-освітніх заходів для різних цільових аудиторій з метою підвищення рівня фінансової грамотності населення

створення в м. Києві міжнародного фінансового центру

запровадження регулювання ринку криптовалют

законодавче врегулювання питання щодо впровадження нових та розвитку наявних фінансових інструментів

внесення змін до законодавства та забезпечення розвитку інституту кваліфікованого інвестора

внесення змін до законодавства щодо розвитку відкритої архітектури фінансового ринку та оверсайта

забезпечення відкритого доступу регуляторів та учасників фінансового ринку до публічних баз даних

створення умов для залучення довгострокових фінансових ресурсів через інвестиційні фонди, венчурні фонди, страхові компанії та недержавні пенсійні фонди

внесення змін до законодавства та запровадження стимулів для розвитку ринків небанківських фінансових послуг

створення ліквідних ринків фінансових інструментів, а також механізмів та інструментів зниження ризиків здійснення

фінансових операцій

інтегрування фінансового ринку України у світовий фінансовий простір, зокрема через продовження валютної лібералізації та міжнародне співробітництво

створення та впровадження в промислову експлуатацію інформаційної платформи для споживачів фінансових послуг

розроблення та впровадження уніфікованих баз даних, правил захисту інформації, порядку обміну інформацією між базами даних інформації, зокрема через прикладний програмний інтерфейс (API)

створення платформи для аналізу ризиків на базі операцій, які здійснюються через банківські системи Національного банку, та аналіз інформації в інформаційному просторі

визначення можливостей та підготовка концепції випуску цифрової валюти Національного банку "е-гривня"

впровадження використання новітніх інформаційних технологій (далі - ІТ) регуляторами фінансового сектору

Цільові індикатори - 2030

За стратегічною ціллю 1 "Забезпечення стійкості публічних фінансів та покращення суверенних рейтингів":

циклічно скорегований дефіцит державного бюджету на рівні 2 - 3 відсотків ВВП;

відношення державного боргу до ВВП на рівні 30 - 40 відсотків;

оптимальна структура державного боргу з точки зору відсоткових ставок, строків погашення та валют погашення;

кредитний рейтинг України BBB (S

&P, Fitch, Moody's).

За стратегічною ціллю 2 "Збереження макроекономічної стабільності":

забезпечення рівня інфляції в межах, визначених Національним банком в рамках політики інфляційного таргетування;

дотримання режиму плаваючого обмінного курсу.

За стратегічною ціллю 3 "Створення ефективного фінансового сектору":

прозорі структури власності для всіх суб'єктів фінансового сектору на рівні 100 відсотків;

зменшення частки державних банків в активах банківської системи до 25 відсотків;

обсяг небанківського кредитування економіки на рівні не менше ніж 5 відсотків ВВП;

відношення кредитування банківського сектору до ВВП на рівні 50 відсотків;

обсяг накопичень на одну особу збільшено до рівня 1800 - 2800 доларів США;

частка безготівкових операцій у загальній кількості транзакцій збільшена до 85 відсотків;

валові страхові премії на рівні 300 доларів США на одну особу;

активи накопичувального пенсійного забезпечення на рівні 5000 доларів США на одного учасника накопичувальної системи;

капіталізація фондового ринку України на рівні 40 - 50 відсотків ВВП.

Очікувані результати за напрямом

Досягнення стратегічних цілей дасть змогу створити необхідні передумови та забезпечити довгострокове економічне зростання завдяки:

залученню та стимулюванню інвестицій, підвищенню ефективності державних капіталовкладень;

збільшенню ефективності використання публічних фінансів;

стимулюванню експорту товарів та послуг;

покращенню купівельної спроможності населення через стимулювання економічного розвитку та покращення добробуту.

Напрям 2. Верховенство права

Загальні положення: візія та стратегічні цілі

Візія напряму: Україна - правова держава, яка забезпечує права і свободи людини, право власності, відстоює справедливість та інтереси суспільства.

Стратегічні цілі за напрямом:

удосконалення правової системи для забезпечення функціонування ефективної системи стримувань і противаг, захисту демократичного ладу, реалізації верховенства права та прав і свобод людини;

забезпечення справедливого правосуддя в Україні, що базується на верховенстві права, захисті прав і свобод людини, фізичних та юридичних осіб;

розбудова правоохоронних органів сучасного зразка, які захищають права і свободи людини, правопорядок і законність, інтереси суспільства і держави;

забезпечення ефективної роботи антикорупційної системи для запобігання, виявлення та покарання за корупцію.

Аналіз сфери забезпечення верховенства права: висновки та ключові аспекти

Висновок 1. Продовження реформування системи правосуддя є необхідним кроком для досягнення верховенства права.

Для реалізації верховенства права нагальними завданнями для України залишається досягнення незалежності системи правосуддя, доброчесності суддів та ефективне розв'язання спорів, захист права власності, дієва превенція і подолання корупції в

державних органах, органах місцевого самоврядування та забезпечення невідворотності покарання за прояви корупції.

Завдяки реалізації орієнтованої на європейські стандарти реформи правосуддя та імплементації Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 р. N 276, загальний показник України в Індексі верховенства права (Rule of Law Index) з 2011 до 2020 року збільшився на 16 відсотків. Однак Україна займає лише 72 місце із 128 країн, випереджаючи Туреччину (107 місце), але відстаючи від Болгарії (55 місце), Польщі (28 місце), Чехії (18 місце) та Естонії (10 місце).

Протягом останніх років у більшості країн світу спостерігалося зменшення Індексу верховенства права, що свідчить про стійку негативну тенденцію щодо ослаблення реалізації верховенства права у світі. Згідно з Індексом слабкими місцями України залишаються високий рівень політичного втручання, незабезпечення невідворотності покарання за правопорушення та корупцію. Регулюючі органи є неефективними та непрозорими (100 місце із 128), високий рівень корупції (110 місце із 128). Сильними сторонами країни є захист основних свобод та низький рівень насильницької злочинності (52 місце із 128). Ключовими проблемами забезпечення верховенства права, за даними Індексу, в Україні є наявність системної корупції, несправедливе судочинство та слабке правозастосування.

Станом на 2018 рік Україна має достатньо низький показник кількості суддів на 100 тис. осіб - близько 13 осіб, що майже у два рази менше, ніж у Польщі (26 осіб) та Німеччині (25 осіб). Судова система перевантажена справами через те, що понад 2 тис. посад суддів є незайнятими (станом на жовтень 2020 р.) по всій країні. В Україні близько 25 прокурорів на 100 тис. осіб, що більше на 40 відсотків, ніж у Польщі, та на 72 відсотки більше, ніж у Туреччині та Німеччині. При цьому кількість адвокатського складу менша відповідно на 22, 24 та 46 відсотків.

Україна також входить до ТОП-3 країн за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини за 2019 рік та в ТОП-5 країн за кількістю винесених рішень Європейським судом з прав людини з виявленим порушенням Україною хоча б однієї статті Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за увесь час існування. Системною є проблема невиконання судових рішень. За даними щорічного опитування іноземних інвесторів, організованого Європейською Бізнес Асоціацією (ЄБА), протягом 2016 - 2019 років недовіра до судової системи залишалася у ТОП-2 серед ключових перешкод іноземним інвестиціям в Україну, а в 2020 році - стала перешкодою номер один.

Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки завершила свою дію у 2020 році, у зв'язку з чим існує необхідність розроблення подальшого бачення реформи. На сьогодні заблокована робота єдиного органу із добору і кваліфікаційного оцінювання суддів - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Довіра суспільства до судової системи згідно з національними соціологічними опитуваннями становить менше ніж 15 відсотків.

Висновок 2. З метою досягнення безпечного середовища необхідне реформування правоохоронної системи.

Україна має негативну динаміку показника "Безпека" в рейтингу Індекс процвітання (Legatum Prosperity Index) за останні 10 років, що є насамперед наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасової окупації частини територій Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та появи понад 1,4 млн. внутрішньо переміщених осіб із ускладненим соціально-економічним становищем. За показником "Війна та конфлікти" Legatum Prosperity Index Україна знизилася на 57 позицій порівняно з 2009 роком, за показником "Тероризм" - на 104 позиції, за показником "Політичний терор та насилля" - на 26 позицій, за показником "Цивільні злочини" - на 11 позицій. Однак показник "Насильницькі злочини" покращився на 25 позицій порівняно із 2009 роком.

Стратегію розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період

до 2020 року схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 р. N 1023, а план заходів з її реалізації затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. N 693. На цей час строк дії Стратегії закінчився, а подальша довгострокова всеохоплююча стратегія реформування правоохоронних органів відсутня. Функція розслідування злочинів у сфері публічних фінансів розпорошена серед різних органів (ДФС, СБУ та Національна поліція), що знижує загальну ефективність державної політики щодо запобігання таким злочинам та збільшує ймовірність зловживань і корупційних ризиків, зокрема через нечітке розмежування підслідності різних правоохоронних органів. За даними п'ятого щорічного опитування іноземних інвесторів, організованого ЄБА, репресивні дії правоохоронних органів увійшли до ТОП-5 переліку суттєвих перешкод іноземним інвестиціям в Україну.

Малоефективна HR-система та застаріла організаційна культура правоохоронних органів призводять до низької клієнтоорієнтованості, низького рівня довіри населення та слабкої репутації в суспільстві, малоефективної горизонтальної взаємодії як між підрозділами правоохоронних органів, так і з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадянами. Більшість правоохоронних органів все ще потребує реформування відповідно до кращих європейських і світових практик та чіткого розмежування функцій і підслідності.

Висновок 3. Протидія корупції є шляхом до становлення верховенства права.

Завдяки послідовній законодавчій роботі, підтримці громадянського суспільства та міжнародних партнерів за останні сім років було сформовано антикорупційну архітектуру - Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Національне агентство з питань запобігання корупції, АРМА, утворено Вищий антикорупційний суд та ухвалено відповідну антикорупційну політику, збільшився рівень прозорості діяльності державних органів, збільшилася кількість адміністративних послуг, які можна отримувати в режимі реального часу.

Через незавершення реформи правосуддя і прокуратури, повноцінний запуск роботи Вищого антикорупційного суду лише з вересня 2019 р., закриття численних справ щодо незаконного збагачення та щодо недостовірного декларування внаслідок рішень Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 р. N 1-р/2019 та від 27 жовтня 2020 р. N 13-р/2020 довіра суспільства до антикорупційних органів знизилася до менше ніж 20 відсотків. Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 р. N 13-р/2020 було скасовано значну частину антикорупційної реформи. Верховна Рада України відновила кримінальну відповідальність за недостовірне декларування та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та посилила механізми захисту суддів та суддів Конституційного Суду України від незаконного впливу, тиску або втручання у їх діяльність з боку Національного агентства з питань запобігання корупції, ухваливши Закон України від 4 грудня 2020 р. N 1074-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування" та Закон України від 15 грудня 2020 р. N 1079-IX "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції".

За показниками Індексу сприйняття корупції Transparency Internetional в Україні спостерігається незначне покращення показників протягом 2012 - 2018 років (зростання з 26 до 32 балів відповідно) та незначне падіння до 30 балів у 2019 році (126 місце із 198 країн). Це на 32 відсотки менше за Румунію (70 місце), на 47 відсотків менше за Чехію (44 місце), на 49 відсотків менше за Польщу (41 місце) та на 62,5 відсотка менше за Німеччину (9 місце). Сусідні країни за рейтингом - Киргизстан, Азербайджан та Джибуті (аналогічний показник), Болівія, Габон і Малаві (показник на 1 пункт вище). За

даними Індексу 2020 року, Україна дещо покращила позицію у рейтингу, зайнявши 117 місце та набравши 33 бали. Водночас за результатами щорічного опитування іноземних інвесторів, організованого Європейською Бізнес Асоціацією, протягом 2016 - 2019 років поширення корупції було на першому місці серед ключових перешкод іноземним інвестиціям в Україну, а у 2020 році - на другому місці, поступившись недовірі до судової системи.

Виклики і бар'єри на шляху досягнення стратегічних цілей

За стратегічною ціллю 1 "Удосконалення правового устрою для забезпечення ефективної системи стримувань і противаг, захисту демократичного ладу, реалізації верховенства права та прав і свобод людини":

недосконалість окремих норм Конституції та законів України щодо забезпечення функціонування ефективної системи стримувань і противаг між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади;

недоукомплектованість складу Конституційного Суду України;

недосконалість норм щодо конкурсного відбору на посаду судді Конституційного Суду України;

відсутність принципу повного циклу публічної політики у законодавчому процесі, що погіршує якість законодавства, довіру до законотворчого процесу та сприйняття ухвалених законодавчих змін суспільством і стейкхолдерами політики.

За стратегічною ціллю 2 "Забезпечення справедливого правосуддя в Україні, що базується на верховенстві права, захисті прав і свобод людини, фізичних та юридичних осіб":

низький рівень довіри суспільства до судової системи;

відсутність сформованої Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що унеможливлює процес проведення конкурсів на зайняття вакантних посад суддів та кваліфікаційного оцінювання суддів;

недостатня кількість суддів у складі суддівського корпусу окремих судів та незаповнення відповідних вакантних посад, що спричиняє надмірне навантаження на суддів і затягування строків розгляду справ;

недосконалість електронних сервісів у діяльності судів та лише часткове запровадження електронного судочинства;

слаборозвинута система альтернативного розв'язання спорів;

відсутність гарантій дотримання судами встановлених строків розгляду справ;

відсутність ефективної системи відповідальності суддів за порушення вимог законодавства;

невиконання або виконання протягом тривалого строку судових рішень та рішень інших органів, рішень міжнародних арбітражів, Європейського суду з прав людини;

низький рівень професійної підготовки правників;

відсутність усталеної судової практики;

відсутність єдиних підходів до ключових етапів здійснення правосуддя;

незадовільна матеріально-технічна база судів.

За стратегічною ціллю 3 "Розбудова правоохоронних органів сучасного зразка, які захищають права і свободи людини, правопорядок і законність, інтереси суспільства і держави":

низький рівень довіри суспільства до правоохоронних органів;

наявність декількох органів, які здійснюють досудове розслідування економічних злочинів;

зловживання слідчими діями з питань вилучення матеріалів, що не є предметами злочину;

відсутність всеохоплюючої стратегії реформування та відсутність системності у проведенні реформи Національної поліції, інших правоохоронних органів;

відсутність клієнтоорієнтованості поліцейських послуг у щоденній діяльності та у прийнятті рішень;

системні труднощі із залученням, утриманням, мотивацією персоналу як наслідок недієвої HR-політики і вразливої репутації, низької довіри до правоохоронних органів;

недостатня горизонтальна взаємодія між різними підрозділами правоохоронних органів, між правоохоронними органами та іншими органами державної влади і органами місцевого самоврядування, громадами, інститутами громадянського суспільства;

відсутність реальної оцінки професійної підготовки поліцейських через формальний підхід до проведення переатестації;

відсутність стратегії реформи освіти для працівників органів правопорядку (правоохоронних органів), спрямованої на професіоналізм, дотримання прав людини та законність, інтеграцію ґендерних підходів у систему підготовки фахівців сектору безпеки та оборони;

відсутність чіткого розмежування повноважень і відповідальності органів

прокуратури та слідчих органів під час слідства, наявність конфлікту інтересів під час виконання посадових обов'язків;

необґрунтований тиск на підприємців з боку правоохоронних органів;

відсутність ефективної системи громадського контролю щодо рішень і дій правоохоронних органів.

За стратегічною ціллю 4 "Забезпечення ефективної роботи антикорупційної системи для запобігання, виявлення та покарання за прояви корупції":

низький рівень довіри суспільства до антикорупційних органів;

конституційні провадження, які перебувають на розгляді Конституційного Суду України, стосовно відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень антикорупційного законодавства, що визначають правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції та спеціально уповноважених антикорупційних органів;

неналежне відслідковування чинників корупційних ризиків у нормативно-правових актах органів державної влади і органів місцевого самоврядування, державних підприємств;

зовнішній тиск на викривачів потенційних корупційних правопорушень та злочинів, відсутність дієвої системи захисту викривачів;

невизначеність бенефіціарних власників підприємств, що ускладнює розслідування та проведення процесуальних дій щодо потенційних корупційних злочинів;

недосконалість механізмів щодо запобігання політичній корупції;

низька культура доброчесності та високий рівень тіньової економіки, що стимулює корупційні загрози і терпимість до корупції.

Стратегічний курс напряму "Верховенство права"

За стратегічною ціллю 1 "Удосконалення правової системи для забезпечення ефективної системи стримувань і противаг, захисту демократичного ладу, реалізації верховенства права та прав і свобод людини":

Шляхи досягнення стратегічної цілі

Завдання

1. Удосконалення законодавства щодо нормативно-правових актів

розроблення законопроекту про нормативно-правові акти

розроблення законопроекту щодо запровадження принципу повного циклу публічної політики у законодавчому процесі та уніфікування процедури створення нормативно-правових актів з урахуванням повного циклу публічної політики

2. Створення ефективної системи гарантій та захисту права власності, інших прав і свобод

розроблення комплексу законодавчих змін, механізмів і заходів щодо забезпечення та посилення захисту права власності, інших прав і свобод, у тому числі ґендерної рівності

розроблення, ухвалення та імплементація плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2023 року

3. Удосконалення системи стримувань і противаг між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади

розроблення законопроектів щодо внесення змін до Конституції України та законів України стосовно вдосконалення системи стримувань і противаг між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, удосконалення балансу гілок влади

За стратегічною ціллю 2 "Забезпечення справедливого правосуддя в Україні, що базується на верховенстві права, захисті прав і свобод людини, фізичних та юридичних осіб":

Шляхи досягнення стратегічної цілі

Завдання

1. Усунення корупційних ризиків у судовій системі

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- надання суддям доступу до державних реєстрів

- встановлення чітких вимог щодо доброчесності до суддів

- покращення ефективності механізму моніторингу способу життя суддів та реалізації обов'язку судді підтвердити законність джерела походження майна

- запровадження змішаного суду для бізнесу в системі господарських судів із залученням делегованих підприємцями присяжних для розгляду господарських справ

- впровадження випадкового розподілу справ між судами без урахування територіальної підсудності для розгляду справ засобами електронного судочинства

- надання Громадській раді доброчесності повноважень перевіряти кандидатів до судів першої інстанції на доброчесність та професійну етику, можливість ініціювати дисциплінарні провадження щодо суддів

- покращення матеріально-технічної бази судів

2. Запровадження електронних сервісів та електронного суду

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- переведення в

електронну форму процесів документообігу в судах

- запровадження можливості розгляду окремих категорій справ он-лайн незалежно від місцеперебування сторін і суду

- спрощення судових процедур у тій мірі, яка не погіршує гарантій судового захисту, прав і свобод людини

- забезпечення повного функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи

- оновлення Єдиного державного реєстру судових рішень на основі доопрацьованої архітектури

- запровадження системи штучного інтелекту для сприяння самостійному врегулюванню правового спору сторонами, а також для підготовки проектів судових рішень

- забезпечення значної кількості сервісів судів та судових послуг в електронному режимі

3. Удосконалення системи альтернативного розв'язання спорів

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- реформування системи третейських судів

- вдосконалення законодавства про міжнародний арбітраж та процесуальних кодексів з метою ширшої підтримки міжнародних судів, арбітражів і третейських судів з боку державних судів

- медіації

- установи бізнес-омбудсмена в Україні

4. Оптимізація строків розгляду судових справ

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- встановлення наслідків за недотримання строків розгляду судових справ суддями

- визначення максимального навантаження на одного суддю

5. Покращення якості судових рішень

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- удосконалення стандартів судових рішень шляхом внесення змін до процесуальних кодексів

- запровадження курсів юридичного письма для закладів вищої освіти та окремих короткострокових курсів для суддів

- запровадження інституту преюдиційного запиту

6. Запровадження довгострокової стратегії реформування системи правосуддя

розроблення в установленому порядку проекту Стратегії сталого розвитку судової системи на 2021 - 2025 роки та проектів відповідних планів дій щодо реалізації Стратегії

розроблення в установленому порядку проекту Стратегії сталого розвитку судової системи на 2026 - 2030 роки та проектів відповідних планів дій щодо реалізації Стратегії

7. Внесення змін до нормативно-правових актів щодо функціонування у м. Києві міжнародного фінансового центру

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо внесення змін до Конституції України та відповідних законодавчих актів щодо ефективної діяльності у м. Києві міжнародного фінансового центру з власним міжнародним арбітражем та окремим судом, який розглядатиме всі види справ, стороною яких будуть учасники міжнародного фінансового центру

8. Покращення системи виконання судових рішень

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- забезпечення розбудови ефективної системи виконання судових рішень та рішень інших органів

- удосконалення законодавства щодо виконання рішень міжнародних арбітражів в Україні, рішень Європейського суду з прав людини

9. Забезпечення участі громадськості у судочинстві

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- внесення змін до законодавства для ефективного функціонування суду присяжних

- запровадження інституту мирових суддів

10. Реформування прокуратури

розроблення в установленому порядку проекту всеохоплюючої стратегії реформування прокуратури

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- приведення норм законодавства щодо діяльності прокуратури у відповідність з положеннями Конституції України, кращими європейськими стандартами і практиками

- посилення гарантій незалежності конференції та Ради прокурорів, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів

- створення умов для підвищення кваліфікації прокурорів та покращення якості представлення обвинувачення в суді

За стратегічною ціллю 3 "Розбудова правоохоронних органів сучасного зразка, які захищають права і свободи людини, правопорядок і законність, інтереси суспільства і держави":

Шляхи досягнення стратегічної цілі

Завдання

1. Реформування системи розслідування економічних злочинів

здійснення в установленому законом порядку заходів щодо створення Бюро економічної безпеки - правоохоронного органу для

запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття економічних злочинів, призначення на посади відповідних працівників Бюро економічної безпеки із застосуванням процедури відкритого конкурсу за участю представників Ради громадського контролю у складі конкурсних комісій

розроблення законопроекту щодо позбавлення інших правоохоронних органів непритаманних функцій і повноважень, зокрема щодо економічних злочинів (підслідність новоствореного Бюро економічної безпеки)

ліквідація податкової міліції

2. Реформування правоохоронних органів

розроблення законопроектів щодо:

- детективних підрозділів в органах досудового розслідування

- удосконалення підходів до оцінки та встановлення на рівні закону чітких вимог до процедури та складу атестаційних комісій за участю зовнішніх учасників

- визначення та впровадження нової організаційної культури (щодо клієнтоорієнтованості, горизонтальної взаємодії) і трансформування системи управління персоналом, гендерно-орієнтованих підходів (у тому числі недопущення проявів сексизму та сексуальних домагань на робочому місці)

- впровадження підходу community policing (зокрема для роботи Національної поліції)

- удосконалення механізмів системної роботи із скаргами як працівників, так і громадян з метою виявлення і усунення першопричин

- запровадження у роботу підходів стратегічного менеджменту та системи управління ризиками і реагування на загрози відповідно до кращих міжнародних стандартів і практик

розроблення в інклюзивний спосіб із залученням міжнародних партнерів та організацій громадянського суспільства, ухвалення та імплементація всеохоплюючої стратегії реформування правоохоронних органів

розроблення і впровадження стратегії діяльності правоохоронних органів, заснованої на аналітиці та великих даних (big data), залученні ІТ, запровадження сучасних систем та технологій в превенцію та розслідування злочинів

3. Забезпечення розмежування повноважень

розроблення законопроектів щодо:

- приведення положень Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідність з Конституцією України в частині забезпечення права на особисту свободу та розмежування повноважень слідчих (детективів) і прокурорів

- удосконалення положень законодавства щодо персональної відповідальності за бездіяльність та неефективне розслідування працівниками - правоохоронних органів

- мінімізації повноважень правоохоронних органів у господарських справах

4. Посилення громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів

розроблення законопроекту щодо удосконалення механізмів громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів

5. Удосконалення регулювання інституту негласної діяльності та оперативно-розшукової діяльності

розроблення законопроектів щодо:

- приведення інституту негласної діяльності правоохоронних органів у відповідність з кращими європейськими стандартами

- нової редакції Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"

6. Удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України

розроблення законопроекту щодо наближення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України до законодавства ЄС

За стратегічною ціллю 4 "Забезпечення ефективної роботи антикорупційної системи для запобігання, виявлення та покарання за прояви корупції":

Шляхи досягнення стратегічної цілі

Завдання

1. Удосконалення функціонування Національного антикорупційного бюро

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- посилення незалежності та інституційної спроможності Національного антикорупційного бюро

- забезпечення належного фінансування діяльності Національного антикорупційного бюро

- посилення гарантій незалежності та невтручання у діяльність Національного антикорупційного бюро інших державних органів

- створення законодавчої та регуляторної бази для проведення зовнішнього незалежного аудиту діяльності Національного антикорупційного бюро і проведення аудиту

- приведення законодавства про Національне антикорупційне бюро у відповідність з рішенням Конституційного Суду України

від 16 вересня 2020 р. N 11-р/2020

2. Удосконалення функціонування Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

розроблення в установленому порядку законопроектів щодо:

- удосконалення законодавства для деполітизації добору керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та забезпечення прозорого, незалежного, політично неупередженого відбору кандидатур на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

- визначення чіткого і прозорого механізму формування кадрових і дисциплінарних комісій у межах Офісу Генерального прокурора

- удосконалення порядку формування органу, що здійснює дисциплінарні провадження щодо прокурорів, прозорості його діяльності, дотримання принципів об'єктивності та неупередженості під час здійснення дисциплінарних проваджень щодо прокурорів

- законодавчого закріплення мінімальної кількості прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

- створення законодавчої та регуляторної бази для проведення зовнішнього незалежного аудиту діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і проведення аудиту

3. Удосконалення функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції

розроблення в установленому порядку законопроекту щодо затвердження Антикорупційної стратегії на 2021 - 2025 роки

розроблення в установленому порядку проекту Державної антикорупційної програми щодо реалізації Антикорупційної стратегії на 2021 - 2025 роки

створення (у разі потреби) при Національному агентстві з питань запобігання корупції Координаційної робочої групи з питань антикорупційної політики

забезпечення координації реалізації зазначеної Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми, а також систематичного моніторингу та оцінки ефективності державної антикорупційної політики

удосконалення антикорупційного законодавства з урахуванням пріоритетів, визначених в Антикорупційній стратегії на 2021 - 2025 роки

розроблення законопроекту щодо визначення у Законі України "Про запобігання корупції" основних засад притягнення до дисциплінарної відповідальності суб'єктів, на яких поширюється його дія, відповідно до положень Антикорупційної стратегії на 2021 - 2025 роки

розроблення законопроекту щодо удосконалення Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині встановлення відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, а також процедури притягнення винних осіб до такої відповідальності у спосіб, визначений Антикорупційною стратегією на 2021 - 2025 роки

забезпечення ефективного контролю за дотриманням антикорупційного законодавства з боку Національного агентства з питань запобігання корупції, а також належної якості збору доказів та складення протоколів про вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією, та правопорушень у сфері фінансування політичних партій та подання ними фінансової звітності

забезпечення зручного повідомлення про корупцію та результативного розгляду таких повідомлень шляхом запровадження роботи Єдиного порталу повідомлень викривачів

забезпечення функціонування електронної системи подання та оприлюднення звітності політичних партій

запровадження автоматичного режиму проведення перевірок звітів політичних партій шляхом інтеграції з іншими інформаційно-телекомунікаційними і довідковими системами, реєстрами, базами даних

запровадження ризик-орієнтованого підходу до здійснення контролю за діяльністю політичних партій

розроблення законопроекту про затвердження Антикорупційної стратегії на 2026 - 2030 роки

4. Удосконалення функціонування АРМА

проведення відкритого, прозорого і справедливого конкурсу на посаду Голови АРМА з утворенням комісії з відбору Голови АРМА на засадах професійності, доброчесності та відкритості

здійснення оцінки корупційних ризиків в АРМА для створення дієвої антикорупційної програми цього органу із залученням громадськості, ухвалення і належне виконання такої програми

реалізація принципу відкритості та прозорості під час управління та реалізації активів, одержаних від корупційних та інших злочинів

розроблення законопроектів щодо:

- внесення змін до законодавства для

усунення можливості безпідставного звільнення Голови АРМА

- визначення статусу АРМА в кримінальному процесі як учасника кримінального та судового провадження.

5. Мінімізація у нормативно-правових актах положень, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних правопорушень

удосконалення механізмів проведення антикорупційної експертизи проектів та чинних нормативно-правових актів

6. Удосконалення законодавства щодо правового захисту викривачів

поширення поняття "викривач" на інші сфери, крім запобігання корупції: порушення прав людини, екологію, безпеку харчових продуктів та предметів побуту, суспільних інтересів, узгодивши з Директивою ЄС щодо правового захисту викривачів

посилення державного захисту викривачів

запровадження грошового стимулу для викривачів

7. Удосконалення законодавства щодо підвищення ефективності верифікації бенефіціарних власників, а також інших механізмів протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

розроблення законопроектів щодо:

- затвердження та реалізації ефективного механізму верифікації бенефіціарних власників

- створення єдиного реєстру рахунків фізичних і юридичних осіб та індивідуальних банківських сейфів та надання доступу до нього окремим державним органам згідно з вимогами Директиви (ЄС) 2015/849 Європейського Парламенту та Ради від 20 травня 2015 р. (зі змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/843 Європейського Парламенту та Ради від 30 травня 2018 р.)

8. Удосконалення законодавства щодо фінансування політичних партій

розроблення законопроектів щодо:

- внесення змін до законодавства з питань регулювання політичної реклами та обмеження її обсягів

- посилення відповідальності політичних партій за порушення виборчого законодавства та законодавства про звітування політичних партій

Цільові індикатори - 2030

За стратегічною ціллю 1 "Удосконалення правової системи для забезпечення ефективної системи стримувань і противаг, захисту демократичного ладу, реалізації верховенства права та прав і свобод людини":

підвищення показника "Захист прав власності" в Індексі економічної свободи (Index of Economic Freedom) до 72,7;