Суд: Господарський суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №904/5182/26
Суддя: Рудь Ірина Анатоліївна
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.11.2026м. ДніпроСправа № 904/5182/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., розглянувши спір
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Крамар ЛТД", м. Чернівці
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ Компані", м. Дніпро
про стягнення заборгованості у сумі 802 135 грн 78 коп.
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Крамар ЛТД" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ Компані" заборгованість в сумі 802 135 грн 78 коп., з яких: 695 956 грн 10 коп. - основного боргу, 87 838 грн 33 коп. - пені, 10 783 грн 83 коп. - 3% річних та 7 557 грн 52 коп. - інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за про закупівлю (постачання) продуктів харчування від 01.03.2025 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду від 31.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
02.09.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, мотивоване тим, що даний спір потребує детального дослідження обставин справи, зокрема: правильності здійснення зарахування платежів, здійснених Відповідачем, дотримання сторонами умов договору щодо строків оплати та поставки, правомірності визначення позивачем розміру заборгованості та правомірності нарахування пені в розмірі 10 783,83 грн. , 3% річних та 7 557,52 грн. – інфляційних втрат.
За приписами ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) ціну позову;
2) значення справи для сторін;
3) обраний позивачем спосіб захисту;
4) категорію та складність справи;
5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;
6) кількість сторін та інших учасників справи;
7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Аналізуючи приписи ст. 247 ГПК України, слід зауважити, що на момент відкриття провадження у справі, судом було враховано всі обов`язкові умови п. 1-8 ч.3 ст. 247 ГПК України, з урахуванням наданих матеріалів справи.
Відповідно до п. 8 ч.4 ст. 247 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У даній справі ціна позову не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, обсяг доказів, що підлягають дослідженню, є не значним.
Крім того, Відповідач не надав належних доказів на обґрунтування свого клопотання.
Під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, всім документально підтвердженим доводам, твердженням та запереченням сторін суд надає оцінку при розгляді справи по суті.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання відповідача. Відтак, справа підлягає подальшому розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.09.2026 через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є передчасними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при зверненні до суду Позивачем не враховано фактичні обставини справи, неправильно визначено момент виникнення у Відповідача обов`язку щодо здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, а також залишено поза увагою правову природу спірних правовідносин. Також вказав, що вказаний договір був укладений з метою забезпечення виконання ТОВ "ЮТ КОМПАНІ" своїх зобов`язань за Державним контрактом №133/01-25-ХП від 27.01.2025 Замовником виступає – Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", правонаступником якого стало Державне підприємство Міністерства оборони України "АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ" Постачальник – Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ КОМПАНІ". Спірна заборгованість виникла внаслідок постійних затримок щодо проведення розрахунків за поставлений товар кінцевим покупцем, у зв`язку з чим просить зменшити розмір неустойки на 90% враховуючи специфіку правовідносин між сторонами.
15.09.2026 через систему "Електронний суд" позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що посилання Відповідача у відзиві на Державний контракт № 133/01-25-ХП від 27.01.2025 як на підставу затримки розрахунків є повністю необґрунтованими та підлягають відхиленню, оскільки не є предметом розгляду даної справи. Крім того зазначені обставини не свідчать про звільнення відповідача від обов`язку сплати заборгованості за договором укладеним із позивачем і не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Матеріалами справи повністю підтверджується, а Відповідачем жодним чином не заперечується факт невиконання зобов`язань за Договором поставки. При цьому заявлені до стягнення штрафні санкції не є надмірно великими та повністю відповідають умовам укладеного Договору і принципам розумності.
Відповідач не скористався правом на надання до суду заперечень на відповідь на відзив в порядку ст. 167 ГПК України.
30.09.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить стягнути з відповідача 30 000,00 грн. на професійну правничу допомогу.
05.10.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Предметом доказування у даній справі є факт поставки товару, строк оплати, наявність часткової оплати, наявність прострочення оплати вартості поставленого товару.
01.03.2025 товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Крамар ЛТД" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ют Компані" (замовник, відповідач) було укладено договір про закупівлю (постачання) продуктів харчування б/н.
Відповідно до умов договору про закупівлю (постачання) продуктів харчування б/н від 01.03.2025:
1.1. Постачальник зобов`язується у визначені строки поставляти замовнику продукти харчування (далі - "Товар"), а замовник зобов`язується приймати та оплачувати Товар на умовах цього Договору.
3.1. Постачальник здійснює поставку товару партіями у погоджені сторонами дату/час та місце поставки (у тому числі шляхом листування/електронних повідомлень). Поставка вважається здійсненою з моменту підписання Сторонами видаткової накладної. У разі якщо для товару встановлено температурний режим, поставка здійснюється з дотриманням такого режиму.
4.3. Оплату за товар замовник здійснює шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому Договорі, у наступному порядку: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної (або акту приймання-передачі товару, якщо сторони оформлюють акт). Інший порядок/строк оплати допускається виключно за умови його письмового погодження сторонами.
5.3. Товар вважається зданим постачальником і прийнятим замовником з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної (або акту приймання-передачі, якщо Сторони оформлюють акт). Підписання видаткової накладної не позбавляє замовника права заявити вимоги щодо прихованих недоліків/невідповідності, які не могли бути виявлені під час звичайного приймання, у межах строку придатності Товару.
6.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2025 року, а в частині розрахунків - до повного його виконання. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі Сторін письмово не повідомить іншу Сторону про намір припинити дію Договору, він автоматично пролонгується на наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість пролонгацій необмежена.
13.1. Поставка Товару за цим Договором оформлюється видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками обох Сторін.
13.2. Видаткова накладна підтверджує узгодження та факт поставки відповідної партії Товару, а також містить дані щодо найменування (асортименту), кількості, ціни, загальної вартості, та інших погоджених Сторонами параметрів поставки.
13.3. У разі якщо Сторони для окремих поставок додатково оформлюють акт(и) приймання-передачі, такі акти мають доказове значення разом із видатковою накладною.
На виконання вказаного договору позивач поставив відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними:
- № 6056 від 03.04.2026 р. на суму 670 000,00 грн, товарно-транспортною накладною № 56403 від 03.04.2026 р.;
- № 6081 від 03.04.2026 р. на суму 265 133,52 грн, товарно-транспортною накладною № 56407 від 03.04.2026 р.;
- № 6080 від 03.04.2026 р. на суму 23 560,00 грн, товарно-транспортною накладною № 56406 від 03.04.2026 р.;
- № 6900 від 08.04.2026 р. на суму 69 700,00 грн, товарно-транспортною накладною № 56764 від 08.04.2026 р.;
- № 7267 від 17.04.2026 р. на суму 133 000,00 грн, товарно-транспортною накладною № 57221 від 17.04.2026 р.;
Зазначені накладні підписані та скріплені печаткою сторін.
За твердженнями позивача, відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару у строк, визначений у договорі, не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 695 956 грн 10 коп.
28.07.2026 сторони підписали Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.07.2026 по 27.07.2026, відповідно до якого борг Відповідача перед Позивачем становить 695 956,10 грн.
Станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача у вказаній сумі залишилась не оплаченою, що і є предметом даного спору.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 10 783 грн 83 коп., 7 557 грн. 52 коп. – інфляційних втрат, 87 838 грн. 33 коп. пені нараховану на підставі п. 7.6. Договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.
За змістом ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
З огляду на умови договору, строк оплати поставленого товару за накладними є таким, що настав.
Як підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар становить 695 956 грн. 10 коп.
Доказів оплати спірної заборгованості відповідачем до матеріалів справи не надано.
Щодо посилань відповідача на неможливість здійснення своєчасних розрахунків внаслідок прострочення оплат його контрагентів суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст. 525, 526 цього Кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Більше того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.
Частина 2 ст. 617 ЦК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 у справі № 910/15430/16, від 27.04.2018 у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 у справі № 910/3816/16.
Отже, враховуючи, що відповідачем своєчасно не сплачено вартість поставленого товару, суд вважає позовну вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 695 956 грн. 10 коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивачем заявлені до стягнення 3% річних у сумі 10 783 грн 83 коп. за загальний період з 04.05.2026 року по 27.08.2026 року та 7 557 грн. 52 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Обчислення 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі 925/1641/17).
Заявлені позивачем до стягнення 3% річних у сумі 10 783 грн 33 коп. за загальний період з 04.05.2026 по 27.08.2026 та інфляційні втрати в сумі 7 557 грн 52 коп. за загальний період з травня 2026 року по серпень 2026 року розраховані з урахуванням часткових оплат.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично неточним.
За перерахунком суду належить до стягнення 3% річних у сумі 8 737 грн 47 коп. та інфляційні втрати в сумі 6 599 грн 83 коп.
За таких обставин, є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8 737 грн 47 коп. та інфляційні втрати в сумі 6 599 грн 83 коп.
Також, позивачем, на підставі п. 7.6. Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 87 838 грн 33 коп. пеню за загальний період з 04.05.2026 по 27.08.2026.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.6. договору сторони визначили, що у разі прострочення оплати Товару понад 30 (тридцять) календарних днів з дати, визначеної пунктом 4.3, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день прострочення.
Згідно зі ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, за перерахунком суду, з урахуванням положень ст. 254 ЦК України, до стягнення належить 87 808 грн. 68 коп. Всі нарахування проводилися окремо за кожний період.
Разом, з цим відповідач заявив клопотання про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.
В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у випадку порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Метою застосування неустойки в першу чергу є захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків, як суб`єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ст. 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить з того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав та інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Відтак, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 звернула увагу на те, що господарські санкції, які встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, неустойка має застосовуватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наведені обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги, що Позивач не заявляв і не надав доказів настання негативних наслідків у результаті прострочення Відповідача, що Позивач не надав доказів наявності в діях Відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, а також те, що пеня не є основним боргом і, відповідно, при зменшенні її розміру Позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі. Крім того до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 3% річних та інфляційні втрати у значному розмірі, а отже, негативні для позивача наслідки у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.
Отже, з урахуванням захисту майнових прав та інтересів позивача, що також відповідає загальним засадам цивільного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені), які підлягають стягненню з Відповідача на 50%.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, до стягнення належать 695 956,10 грн - основного боргу, 43 904,34 грн – пені, 6 599,83 грн – інфляційних втрат, 8 737,47 грн – 3% річних, решта вимог не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім КРАМАР ЛТД" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ КОМПАНІ" на свою користь витрати на професійну правову допомогу в сумі 30 000 грн 00 коп.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги від 10.08.2026, додаткова угода № 1 від 28.09.2026, Акт №1 виконання робіт (наданих послуг) від 28.09.2026, рахунок-фактура № 1 від 28.09.2026, платіжна інструкція № 2722 від 29.09.2026.
10.08.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Крамар ЛТД" (Клієнт) та Адвокатським бюро "Анни Крамар" (Виконавець) був укладений договір про надання правової допомоги від 10.08.2026.
Відповідно до пункту 1.1. договору Адвокатське Бюро "Анни Крамар", в особі Адвоката Крамар А.О. (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №1996 від 08.09.2012 року, виданого на підставі рішення Львівської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 08.09.2012 р. №п) зобов`язується надати правову допомогу Клієнту, що полягає у представництві інтересів ТОВ "ТД КРАМАР ЛТД" у Господарському суді Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім КРАМАР ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ КОМПАНІ" про стягнення заборгованості..
Відповідно до пункту 3.1. договору за роботу, виконану АБ "Анни Крамар", Клієнт сплачує гонорар згідно домовленості.
Розмір гонорару буде визначено після ознайомлення з документами клієнта та оцінки Виконавцем обсягу робіт, враховуючи, підготовку процесуальних документів та участь Адвоката у розгляді справи у Господарському суді Дніпропетровської області.
Остаточна сума гонорару буде вказана у Додатковій угоді до цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 5.1. Договору якщо протягом 10-ти днів після відправлення звіту про виконання доручення, в адресу Клієнта або іншу адресу(и), яку(і) вказано(і) Клієнтом, не одержані мотивовані заперечення у прийнятті виконаного доручення, (бажаного результату Клієнта згідно доручення), доручення вважається виконаним та підлягає оплаті згідно умов цього Договору та Додаткової угоди до нього.
Адвокатське Бюро "Анни Крамар" в особі адвоката Крамар А.О. може доручати виконання правової допомоги за цим Договором помічникам Адвоката, крім доручень, які виконуються Адвокатом в зв`язку з його професійними повноваженнями. Помічники адвоката зобов`язані зберігати конфіденційність інформації, отриманої за цим Договором або у зв`язку з ним (п. 5.2. Договору).
Відповідно до п. 6.1. цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Початок виконання робіт визначається з моменту набрання цим Договором чинності. Закінчення робіт за цим договором визначається моментом набрання чинності рішень державних, слідчих чи судових органів; з питання представництва в судах України - моментом набрання чинності рішенням відповідного органу судової влади або самостійним задоволенням відповідачем (суб`єктом оскарження) вимог Клієнта, або добровільним задоволенням Клієнтом вимог третіх осіб.
28.09.2026 Виконавець та позивач підписали додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги, відповідно до якої:
1. вартість послуг з представництва Клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім КРАМАР ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ КОМПАНІ" про стягнення заборгованості у справі № 904/5182/26 згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 10.08.2026 р. є фіксованою та включає в себе:
- вивчення документів клієнта, проведення аналізу норм та положень законодавства та надання консультації Клієнту, підготовка та подання позовної;
- ознайомлення зі відзивом, проведення аналізу норм та положень законодавства, підготовка та подання відповіді на відзив;
Загальна вартість послуг складає 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп.
2. Оплата послуг АБ "АННИ КРАМАР", в особі адвоката Крамар А.О., у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. підлягає сплаті після виставлення Адвокатом рахунку за надані послуги.
28.09.2026 адвокатським бюро "Анни Крамар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Крамар ЛТД" (Клієнт) був підписаний Акт № 1 виконаних робіт (наданих послуг) від 28.09.2026, відповідно до якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги:
- вивчення документів клієнта, проведення аналізу норм та положень законодавства та надання консультації Клієнту, підготовка та подання позовної заяви - 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.;
- ознайомлення зі відзивом, проведення аналізу норм та положень законодавства, підготовка та подання відповіді на відзив -10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.;
2. Загальна вартість Послуг Виконавця за цим Актом складає 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп.
3. Підписанням цього Акту Клієнт підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору № б/н від 10.08.2026 року з представництва Клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім КРАМАР ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ КОМПАНІ" про стягнення заборгованості у справі № 904/5182/26, а також не має претензій до АБ "Анни Крамар" стосовно отриманих від нього послуг, вказаних у цьому Акті.
Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини відповідача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг позивачем.
Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Відповідач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.
Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг відповідачем не має беззаперечного статусу.
Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки відповідача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата відповідачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення відповідачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок позивача.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.
У справі, що розглядається, суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.
Крім того, врахувавши, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі (спір виник щодо 1 договору) під час розгляду справи, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, господарський суд дійшов до висновку не розподіляти всю суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №904/5182/26 в розмірі 30 000,00 грн. та вважає, що прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є 10 000,00 грн.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача у справі).
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу; інша частина витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп. покладається на позивача.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 9 589 грн 26 коп.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, ст. ст. 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ КОМПАНІ" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр.Яворницького Дмитра, будинок 76А, приміщення 213, код ЄДРПОУ 45351684) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ КРАМАР ЛТД" (58018, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, місто Чернівці, провулок Маланчука Олександра лейтенанта, будинок 14В, ЄДРПОУ 44676394) 695 956 грн 10 коп - основного боргу, 43 904 грн 34 коп – пені, 6 599 грн 83 коп – інфляційних втрат, 8 737 грн 47 коп – 3% річних, 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу, 9 589 грн 26 коп. витрат зі сплати судового збору.
У решті задоволення позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 18.11.2026
Суддя І.А. Рудь
Оригінал: reyestr.court.gov.ua