Постанова від 17 листопада 2026 р. у справі №914/2337/25 — Західний апеляційний господарський суд

Суд: Західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 17 листопада 2026 р.

Справа: №914/2337/25

Суддя: Міліціанов Роман Валерійович

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа №914/2337/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Іванчук С.В., Ржепецький В.О., при секретарі Залуцькому Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції Товариства з обмеженою відповідальністю «Целвікс» на Рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2026 та Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсохєм», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Целвікс», м. Львів

про стягнення 2 064 140,68 грн,

за участю представників:

позивача: не прибув,

відповідача/апелянта: А. Смірнов.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.08.2026 у справі №914/2337/25 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Целвікс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерсохєм" 2 019 673,94 грн основного боргу, 23 650,00 грн штрафу, 18 979,98 грн пені, 1836,76 грн - 3% річних та 24 769,69 грн витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/2337/25 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Целвікс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерсохєм" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн

14.09.2026, не погодившись з Рішенням Господарського суду Львівської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Целвікс" звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: апеляційну скаргу прийняти до розгляду та відстрочити сплату судового збору до завершення апеляційного розгляду справи; Рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2026 та Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі № 914/2337/25 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2026, сформовано колегію суддів у складі: Міліціанов Р.В. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Ржепецький В.О.

Ухвалою західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 залишено скаргу без руху для усунення недоліків. Встановлено апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги - протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Встановлено апелянту спосіб усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду: доказів сплати судового збору в сумі 37 154,53 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

28.09.2026 від апелянта надійшла заява вх.№01-04/8171/26 про усунення недоліків скарги.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Целвікс» на Рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2026 та Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/2337/25, розгляд справи призначено на 04.11.2026.

Розгляд справи відкладено до 18.11.2026.

У судове засідання 18.11.2026 прибув представник відповідача, підтримав правову позицію, висловлену в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судове засідання 18.11.2026 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений з дотриманням норм ГПК України шляхом доставляння ухвали суду від 04.11.2026 до електронного кабінету у системі ЄСІТС.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача про час, дату та місце судового засідання, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, наявні в матеріалах справи документи дозволяють визначитися щодо законності оскаржуваного судового рішення, правові позиції сторін викладені учасниками справи в процесуальних документах по суті спору, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справу за відсутністю представника позивача у справі, за наявними у справі документами.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повної оплати вартості отриманого товару на суму 2019673,94 грн. Крім того, позивач нарахував відповідачу 23650,00 грн штрафу, 18979,98 грн пені та 1836,76 грн – 3% річних.

2. Короткий зміст оскаржуваного процесуального рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.08.2026 у справі №914/2337/25 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Целвікс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерсохєм" 2 019 673,94 грн основного боргу, 23 650,00 грн штрафу, 18 979,98 грн пені, 1836,76 грн - 3% річних та 24 769,69 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що основна заборгованість відповідача за поставлений йому позивачем товар становить 2019673,94 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Перевіривши розрахунок штрафу, пені та 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 23650,00 грн штрафу, 18979,98 грн пені та 1836,76 грн 3% річних є обґрунтовані. Наведені відповідачем у відзиві заперечення щодо факту поставки товару позивачем спростовуються матеріалами справи.

При цьому суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із зауваженнями щодо кількості та/або якості товару, або для вжиття заходів щодо складання акту про невідповідність товару, як це передбачено пунктом 5.7. договору.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/2337/25 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Целвікс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерсохєм" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, враховуючи обсяг наданих послуг, категорію та складність справи і виконаних адвокатом робіт, час, необхідний адвокату для виконання відповідних робіт (надання послуг), ціну та предмет позову у даній справі, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, а також беручи до уваги поведінку відповідача під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, безпідставне заперечення обставин, які мають значення для справи (заперечення факту поставки товару, заперечення факту існування трудових відносин, тощо), місцевий суд дійшов висновку, що в даному випадку 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Суд вважав, що саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є достатньо обґрунтованим, фактичним і неминучим в даній справі.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Целвікс" звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: апеляційну скаргу прийняти до розгляду та відстрочити сплату судового збору до завершення апеляційного розгляду справи; Рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2026 та Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі № 914/2337/25 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги:

- неповно з`ясовано обставини

- не правильно застосовано норми матеріального права;

- порушено норми процесуального права;

- суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які не є доведеними, а саме: обставину виконання постачальником зобов`язання щодо поставки товарів.

- судом першої інстанції не було враховано, що не надання позивачем відповідачу супровідних документів до товару свідчить про невиконання ним свого зобов`язання щодо поставки товару, а також про те, що зобов`язання щодо оплати поставленого товару у Відповідача не виникло;

- згідно з пунктом 3.4. Договору: зобов`язання Постачальника щодо поставки Товару є не виконаним, оскільки Позивачем не передавалась Відповідачу супроводжувальна документація: бухгалтерські документи (рахунок, ТТН відсутність вказаних документів визнає сам Позивач), висновок санітарно гігієнічної експертизи, паспорт безпеки, інструкція по використанню, сертифікат/паспорт якості на кожну партію і кожну поставку товару. Невиконання продавцем обов`язку щодо передачі товару зупиняє виникнення обов`язку покупця з його оплати, спираючись на концепцію зустрічного виконання зобов`язань згідно зі статті 538 Цивільного кодексу України. На думку апелянта, обов`язок оплати на користь Позивача вартості товару, який не було поставлено разом із документами, що стосуються даного товару, у Відповідача не виник.

- у зауваженнях представника Позивача до акту приймання-передачі документів ТОВ «Ерсохєм» від 18.02.2025 року, які були надані як додаток до відповіді на відзив: представник жодним чином не зауважив про відсутність супроводжувальної документації та актів її приймання передачі від Позивача до Відповідача, яка не була передана колишнім директором ТОВ «Ерсохєм». Судом не було надано належної оцінки тієї обставини, що надані Позивачем видаткові накладні уповноваженими представником Відповідача не підписувались. Відповідач звертав увагу суду на те, що згідно зауважень представника Позивача до акту приймання передачі ТОВ «ЕРСОХЄМ» від 18.02.2025 року: директором ТОВ «Целвікс», якого було звільнено, не були передані видаткові накладні з ТОВ «Целвікс».

- судом першої інстанції було необґрунтовано відмовлено у призначенні судової почеркознавчої експертизи у справі щодо підроблення підпису директора Відповідача на наданих специфікаціях № 1, № 2, № 3, № 4.

- щодо неналежності доказів, наданих позивачем: актів звіряння, оборотно-сальдової відомості, то сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Оскільки Акт звірки взаємних розрахунків між ТОВ «ЕРСОХЄМ» та ТОВ «ЦЕЛВІКС» за договором № 155 від 17.12.2024 станом на 22 липня 2025 не було підписано ТОВ «ЦЕЛВІКС», вказаний документ не має юридичної сили документа, яким Відповідач визнає заборгованість.

- щодо відсутності у Позивача документів, які підтверджують якість товару, товаро-транспортних накладних, Позивач безпідставно вказує на те, що документи, які підтверджують якість товару, товаро-транспортні накладні, як доказ поставки товару, не стосуються предмета спору, тоді як належними доказами поставки товару є видаткові та податкові накладні. Разом із тим, вказана позиція суперечить пункту 3.4 договору та вимогам статей 662 та 664 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов`язання Постачальника щодо поставки Товару вважається виконаним та дає право Позивачу вимагати оплати поставленого товару виключно у випадку передачі Відповідачу всієї супроводжувальної документації, яка вимагається чинним законодавством України та Договором, до якої належить документація, що підтверджує якість товару. Отже, обставини наявності позовних вимог до Відповідача можуть бути доведені лише первинними бухгалтерськими документами, які є належними доказами для встановлення обставин, що підтверджують кредиторські вимоги.

- щодо неналежності як доказів податкових накладних, сам факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій. Для податкового обліку має значення саме факт постачання товарів постачальником, вказаним у первинних документах. Як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки. З приводу посилань у рішенні суду на те, що «в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із зауваженнями щодо кількості та/або якості товару, або для вжиття заходів щодо складання акту про невідповідність товару, як це передбачено пунктом 5.7. договору», слід зазначити, що Відповідач, не отримавши відповідний товар та супровідну документацію до нього, був позбавлений можливості висувати будь-які претензії щодо відсутності супроводжувальної документації, враховуючи відсутність події поставки товару як такої.

- суд першої інстанції проігнорував посилання Відповідача на підроблення підписів на специфікаціях №1 від 18.12.2024, № 2 від 25.12.2024, №3 від 20.01.2025, №4 від 22.01.2025 до Договору поставки від 17 грудня 2024 № 155 і не обґрунтовано відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи.

- порушення норм процесуального права: Суд вийшов за межі заявлених позовних вимог (в оскаржуваному рішенні суд вийшов межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності, самостійно визначив відповідну матеріально-правову вимогу і стягнув з Відповідача 23650,00 грн штрафу, 18979,98 грн пені, 1836,76 грн - 3% річних").

- Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 також є не обґрунтованим та незаконним, враховуючи не співмірність суми стягнутих витрат на правничу допомогу із складністю справи, що розглядається та обсягом наданих послуг.

- позивачем не було надано разом із заявою про прийняття додаткового рішення – детальний опис наданих послуг, виконаних робіт – які б були прийняті Позивачем. Такий опис міг міститись, зокрема, в акті наданих послуг, складеного згідно договору про надання правничої допомоги № 31/01/25 від 31 січня 2025,

- розмір витрат на професійну правничу допомогу є надмірно завищеним, а, отже, не вбачалась розумною необхідність понесення позивачем судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 40 000 грн.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

17.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ерсохєм" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Целвікс" (Покупець) укладено договір поставки №155, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця Товар вчасно, у відповідній кількості та належної якості, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити його вартість відповідно до умов Договору. Найменування (номенклатура, асортимент) Товару та його ціна зазначається у Специфікації/Прайс-Листі, затвердженої Сторонами, і яка є невід`ємною частиною даного Договору (Додаток №1 Специфікація/Прайс-лист). Кількість, асортимент конкретної партії Товару діючої Специфікації/Прайс-листа вказується у Замовленні, яке складається на підставі діючої Специфікації/Прайс-листа. Нова Специфікація/Прайс-лист набуває чинності за умови підписання його обома Сторонами і замінює Додаток №1 до цього Договору «Специфікація/Прайс-лист». До моменту підписання обома сторонами нової Специфікації Постачальник зобов`язаний здійснювати поставки за погодженою Специфікацією.

Згідно з пунктами 2.1. та 2.2. договору загальна вартість даного Договору визначається шляхом підсумку вартості поставленого Товару за цим Договором відповідно до підписаних Сторонами накладних (товарно-транспортної та/або видаткової). Покупець зобов`язується здійснити оплату вартості Товару, шляхом перерахування грошової суми на поточний банківський рахунок Постачальника протягом 180 (ста вісімдесяти) календарних днів після отримання Товару.

Відповідно до пункту 3.3. договору, товар приймається Покупцем за якістю та кількістю, а ваговий товар приймається шляхом повного зважування з тарою (брутто) на підставі товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів, які підтверджують якість та комплектність Товару.

Згідно пункту 3.4. договору, зобов`язання Постачальника щодо поставки Товару буде вважатися виконаним, якщо Постачальник: поставив Товари в повному обсязі за адресою доставки, яка була зазначена у Замовленні, з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавство м України та цим Договором, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що Товари повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством, Замовленню Покупця та цьому Договору та надав Покупцю товарну накладну і зареєстрував податкову накладну, в яких ціни повністю співпадають з цінами у затвердженій.

Пунктом 5.7. договору передбачено, що при наявності зауважень щодо кількості та/або якості Товару Покупець інформує (за допомогою електронної пошти, електронного зв`язку, факсу) про них Постачальника для вжиття заходів щодо складання Акту про невідповідність. Неякісним визнається Товар – повноцінне використання якого згідно з функціональним призначенням неможливе.

Відповідно до пункту 6.2. договору у випадку несвоєчасної оплати Товару, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення У разі прострочення платежу понад двадцять днів, крім нарахованої пені, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі п`яти відсотків від суми заборгованості, що складається з ціни Товару.

Позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних: №3094 від 03.01.2025 на суму 677472,78 грн, №26 від 20.01.2025 на суму 133980,30 грн, №27 від 20.01.2025 на суму 228730,50 грн, №28 від 20.01.2025 на суму 334970,22 грн, №29 від 20.01.2025 на суму 322500,00 грн, №33 від 22.01.2025 на суму 315123,60 грн, №34 від 23.01.2025 на суму 30609,90 грн, №39 від 24.01.2025 на суму 67035,42 грн, №31 від 27.01.2025 на суму 59880,96 грн, №41 від 27.01.2025 на суму 53843,04 грн (тобто разом на суму: 2224146,72 грн).

Позивач зазначив, що видаткова накладна №3094 від 03.01.2025 на суму 677472,78 грн частково оплачена відповідачем, у зв`язку з чим заборгованість по цій накладній становить 473000 грн. Решта накладних відповідачем не оплачені, з огляду на що загальний розмір заборгованості становить 2019673,94 грн.

На підтвердження відомостей про часткове здійснення оплат за поставлений товар долучено платіжні інструкції за період з 16.01.2025 по 10.07.2025 рр.

Позивач на підставі пункту 6.2. договору та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 23 650,00 грн штрафу, 18 979,98 грн пені та 1 836,76 грн – 3% річних.

7. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом апеляційного провадження є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм процесуального права, якими врегульовано питання стягнення заборгованості за договором поставки.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

7.1. На підставі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 525 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України), тоді як припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України) або в інших випадках передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно з частиною першою статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина перша статті 693 ЦК України).

Між сторонами спору виникли правовідносини на підставі укладеного договору поставки товару (миючих засобів).

Відповідач заперечує факт виконання постачальником зобов`язання щодо поставки товарів і факт надання позивачем відповідачу супровідних документів до товару, що, на думку апелянта, свідчить про невиконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки товару, а також про те, що зобов`язання щодо оплати поставленого товару у Відповідача.

Місцевий господарський суд встановив, що факт поставки відповідачу товару на загальну суму 2224146,72 грн підтверджується такими видатковими накладними: №3094 від 03.01.2025 на суму 677472,78 грн, №26 від 20.01.2025 на суму 133980,30 грн, №27 від 20.01.2025 на суму 228730,50 грн, №28 від 20.01.2025 на суму 334970,22 грн, №29 від 20.01.2025 на суму 322500,00 грн, №33 від 22.01.2025 на суму 315123,60 грн, №34 від 23.01.2025 на суму 30609,90 грн, №39 від 24.01.2025 на суму 67035,42 грн, №31 від 27.01.2025 на суму 59880,96 грн, №41 від 27.01.2025 на суму 53843,04 грн (тобто разом на суму: 2224146,72 грн) (а.с.61-69, т.1).

Заперечення апелянта зводяться до того, що відповідач не підписував видаткові накладні на товар, не проставляв печатку та не отримував супровідної документації від позивача.

На виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 17.02.2026 у справі №914/2337/25 Головним управлінням ДПС у Львівській області надано відповідь від 10.03.2026 (вх.№7449/26 від 16.03.2026, а.с. 81-82, т.2), в якій зазначено, що відповідно до декларації ТзОВ "ЦЕЛВІКС" код ЄДРПОУ 45698251 поданої за січень 2025 року обсяг придбання зазначеного в Додатку №1 (№9037648449 від 19.02.2025) по контрагенту ТзОВ "ЕРСОХЄМ" код ЄДРПОУ 42898294 становить: 2798605,65 грн, сума ПДВ включена до податкового кредиту - 559721,13 грн, обсяги коригування постачань на зменшення - 296607,8 грн, суми ПДВ по розрахунках коригування на зменшення - 59321,56 гривень.

Головним управлінням ДПС у Львівській області надано копії податкових накладних виписаних у січні 2025 року ТзОВ "ЕРСОХЄМ" код ЄДРПОУ 42898294 та зареєстрованих у ЄРПН на покупця ТОВ "ЦЕЛВІКС" код ЄДРПОУ 45698251 та копію реєстру податкових накладних за січень 2025 року.

Також Головним управлінням ДПС у Львівській області надано копію «Повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту», поданого ТзОВ «ЦЕЛВІКС» (ідентифікаційний КОД: 45698251) щодо ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та копію податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦЕЛВІКС» (Ідентифікаційний код: 45698251), поданих за період січень – лютий 2025 року.

Отже, наведені апелянтом аргументи щодо відсутності факту поставки товару позивачем, спростовуються матеріалами справи.

7.1.1. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про не виникнення у відповідача обов`язку здійснювати оплату за поставлений товар, колегія суддів виходить з наступного.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 662, статтею 663, частиною першою статті 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (частина перша статті 664 ЦК України).

Дійсно п. 3.4. Договору передбачено, що зобов`язання Постачальника щодо поставки Товару буде вважатися виконаним, якщо Постачальник: поставив Товари в повному обсязі за адресою доставки, яка була зазначена у Замовленні, з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавство м України та цим Договором, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що Товари повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством, Замовленню Покупця та цьому Договору та надав Покупцю товарну накладну і зареєстрував податкову накладну, в яких ціни повністю співпадають з цінами у затвердженій.

Однак, правові наслідки невиконання продавцем обов`язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару визначені ст. 666 ЦК України.

Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 ЦК України).

Також, Пунктом 5.7. договору передбачено, що при наявності зауважень щодо кількості та/або якості Товару Покупець інформує (за допомогою електронної пошти, електронного зв`язку, факсу) про них Постачальника для вжиття заходів щодо складання Акту про невідповідність. Неякісним визнається Товар – повноцінне використання якого згідно з функціональним призначенням неможливе.

Однак, відомостей про надання зауважень при прийнятті товару, відмову від договору купівлі-продажу та повернення товару продавцеві матеріали справи не містять.

Покликання апелянта на пред`явлення таких вимог через тривали проміжок часу (у вересні 2025 року щодо поставки січня 2024) оцінюються апеляційним судом критично, оскільки застосування положень ст. 666 ЦК України та ч. 3 ст. 538 ЦК України (щодо зупинення оплати) допускається у розумний строк, про що зазначено у ч. 1 ст. 666 ЦК України.

Прийнявши товар та вчинивши дій щодо відмови від його прийняття без товаросупровідних документів, не пред`явивши вимоги, передбачені ст. 666 ЦК України у розумний строк, одночасно заперечуючи проти оплати товару, відповідач діяв недобросовісно.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження своїх вимог чи заперечень. Якщо позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, то відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Таким чином відсутність у сторін цього судового спору інших доказів, таких як товаро-транспортні накладні, які би підтверджували факт поставки товарів відповідачу, не усуває обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу (Постанова КГС ВС від 14 січня 2026 року у cправі № 922/4558/24).

Водночас у ст. 79 ГПК України встановлений стандарт доказування "вірогідності доказів", який, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто відповідно до наведеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У силу вказаної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.

Допустимість доказів означає, що в окремих випадках, передбачених нормами права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом (Постанова КГС ВС від 03 липня 2024 року у cправі №916/5130/23).

Отже, аналіз усіх доводів та заперечень сторін передбачає надання судом сукупної оцінки поданим доказами за принципом вірогідності.

Доводів щодо невірного розрахунку штрафу, пені, 3% річних апеляційна скарга не містить.

Встановивши обставини поставки товару згідно видаткових накладних, реєстрацію відповідачем податкових накладних за цими поставками, проведення часткової оплати за однією з неоплочених накладних, судом першої інстанції надано вірну сукупну оцінку доказам по справі та здійснено обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову, незважаючи на відсутність доказів передачі відповідачу товаросупровідних документів.

7.2. Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірну відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи.

За частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунуто. Зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи є правом господарського суду, що зумовлене неможливістю вирішення спору по суті за відсутності висновків про встановлення фактів, які можуть бути встановлені лише експертом.

Верховний Суд виснував, що призначення судової експертизи з одночасним зупиненням у зв`язку з цим провадження у справі є нерозривною процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти окремо щодо призначення судової експертизи і щодо зупинення провадження у справі. В свою чергу, зупинення провадження у справі до отримання висновку експерта не звужує та не зменшує права доступу до суду особи, яка звернулася за захистом свого порушеного права (Постанова КГС ВС від 16.01.2025 у справі №910/68/24).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із засобів встановлення обставин справи є висновок судового експерта (п.2 ч.2 ст. 73 ГПК України). Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Верховний Суд також поділяє позицію, що експертиза призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (Постанова КЦС ВС від 18.12.2019 у справі №761/29966/16-ц).

За приписами ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Тобто, експертиза призначається, за сукупності декількох умов, а саме для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно зі ст. 100 Господарського процесуального кодексу України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Приписами ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формуються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. При цьому господарський суд самостійно визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, слід зауважити, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.04.2026 відмовлено відповідачу у призначенні почеркознавчої експертизи з таких підстав. Відповідач не навів обґрунтованих обставин, за яких без специфікацій, їх змісту та умов, встановити обставини, які мають значення для справи неможливо, враховуючи інші засоби доказування, а саме укладений між сторонами договір, документи первинного бухгалтерського обліку (видаткові накладні) та витребувані у ДПІ згідно з ухвалою суду від 17.02.2026 докази та інформація.

За встановленими у справі обставинами відповідач не заперечував прийняття товару, а також не спростував обставин реєстрації податкових накладних за результатом отримання товару від позивача. Крім того, клопочучи про призначення експертизи підпису уповноваженої особи, не ставив під сумнів нанесення печатки товариства на оспорювані видаткові накладні.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання (вх.№3988/25 від 23.09.2025) про призначення судової почеркознавчої експертизи.

7.3. Щодо оцінки доводів апеляційної скарги відносно інших процесуальних порушень.

На думку апелянта, в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд вийшов межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності, самостійно визначив відповідну матеріально-правову вимогу і стягнув з Відповідача 23 650,00 грн штрафу, 18979,98 грн пені, 1 836,76 грн - 3% річних.

З даного приводу колегія суддів звертає увагу апелянта на те, дійсно в резолютивній частині позовної заяви ТОВ «Ерсохєм» просило стягнути з ТОВ «Целвікс» заборгованість за договором поставки №155 від 17.12.2024 у розмірі 2064140,68 грн однією сумою.

Однак, в тексті позовної заяви наведено розрахунок основного боргу, окремо суми штрафу, пені та 3% річних. Крім того, додатком до позовної заяви (п. 26) долучено розрахунок позовних вимог (а.с.55-57, т.1), де деталізовано по кожній окремій накладній нарахування штрафних санкцій.

Отже, аргументи відповідача про вихід місцевого суду за межі позовних вимог не підтверджуються матеріалами справи, оскільки судом першої інстанції належно виконано процесуальний обов`язок щодо зазначення у резолютивній частині судового рішення висновків про задоволення позову щодо кожної із заявлених вимог (п. ч. 1 ст. 238 ГПК України).

7.4. Оцінка доводів апеляційної скарги на Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Позивач у позовній заяві від 29.07.2025, яка для нього є першою заявою у суді першої інстанції по суті справи відповідно до вимог ст. 161 ГПК України, зазначив, що планує понести судові витрати у вигляді правової допомоги у розмірі 40 000 грн та подав докази понесення судових витрат.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав: Договір про надання правничої допомоги № 31/01/25 від 31.01.2025, Додаток 1 до Договору про надання правничої допомоги від 25/07.2025 з детальним описом завдання (необхідних правничих робіт), платіжна інструкція від 29.07.2025 №414 на суму 40000,00 грн.

З наведених матеріалів вбачається, що ТОВ «Ерсохєм» надано правничої допомоги на суму 40 000,00 грн.

Отже, стороною позивача була виконана вимога законодавства щодо подання відповідної заяви про намір понести судові витрати, докази на підтвердження понесених витрат відбулося в межах строків встановлених частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, тому у суду першої інстанції були відсутні достатні підстави для зменшення суми професійної правничої допомоги.

Відсутність такого клопотання підтверджується матеріалами справи, в тому числі електронного примірника.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що заявлена позивачем до стягнення сума не є надмірною, порівняно з ціною позову становить менше 5%, обсяг правничої допомоги підтверджено належними доказами (процесуальними заявами по суті спору, участю адвоката у судових засіданнях). Доводи апелянта про ненадання детального опису наданих адвокатом послуг, не позбавляли суд першої інстанції самостійно визначити відповідний обсяг на основі матеріалів справи та фактично вчинених процесуальних дій адвокатом.

На переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення заяви позивача покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн, оскільки стягнення таких витрат відповідає критеріям розумності, необхідності, співмірності та справедливості.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції не встановлено визначених ст. ст. 277, 280 ГПК України обставин, тому апеляційну скаргу Львівської міської ради слід залишити без задоволення; Рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у справі №914/92/26 - залишити без змін.

9. Розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 240, 242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Целвікс» на Рішення Господарського суду Львівської області від 06.08.2026 у справі №914/2337/25 та на Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/2337/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/2337/25 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.08.2026 у справі №914/2337/25 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги – залишити за апелянтом.

5. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

6. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення – 18.11.2026.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 19.11.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Іванчук С.В.

Суддя Ржепецький В.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua