Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №582/1501/24
Суддя: Щербаченко М. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2026 рокум.Суми
Справа №582/1501/24
Номер провадження 22-ц/816/3020/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),
суддів - Сидоренко А. П. , Воронкова Д. В.
за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,
учасників справи:
представника позивача Склярова С.Л.,
представник відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЛОПІЛЬСЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ» на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 31 липня 2026 року, ухваленого у складі судді Жмурченка В.Д. у смт. Недригайлів Сумської області,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЛОПІЛЬСЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визнання права оренди відсутнім,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який подав його представник адвокат Скляров С.Л., в якому просить:
визнати відсутнім право оренди в Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопільська аграрна компанія", яке зареєстроване 18.03.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Договором оренди земельної ділянки від 05.01.2016, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ "Білопільська аграрна компанія" та Додатковою угодою до Договору оренди земельної ділянки серія та номер: б/н, від 01.01.2017 щодо земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 5923586700:03:004:0132 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Недригайлівської селищної громади Роменського району Сумської області;
усунути перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_3 шляхом повернення йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Білопільська аграрна компанія" у користування указаної земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5923586700:03:004:0132 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Недригайлівської селищної громади Роменського району Сумської області площею 2,00 га., яку передав відповідачу за Договором оренди землі від 05 січня 2016 року у строкове платне користування до 2025 року.
Не маючи бажання продовжувати строк дії договору оренди з відповідачем, позивач за 30 днів до закінчення строку дії договору надіслав відповідачу заперечення щодо поновлення договору на той самий строк, однак виявив, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строк дії договору оренди належної йому земельної ділянки було продовжено на 7 років до 04.01.2033 на підставі Додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки від 01.01.2017, який ОСОБА_3 не укладав. Невідома особа всупереч волі позивача підписала указану Додаткову угоду, на підставі якої були внесені зміни щодо строку дії основного Договору, продовжено право оренди відповідача до 04 січня 2033 року. Обтяження нерухомого майна реєстрацією речового права оренди за відповідачем без законних підстав порушує права позивача як землевласника та створює перешкоди, у реалізації цих прав, які відповідач добровільно відмовляється усувати.
Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 31 липня 2026 року позов задоволений.
визнано відсутнім право оренди в Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопільська аграрна компанія", яке зареєстроване 18.03.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Договором оренди земельної ділянки від 05.01.2016, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ "Білопільська аграрна компанія" та Додатковою угодою до Договору оренди земельної ділянки серія та номер: б/н, від 01.01.2017 щодо земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 5923586700:03:004:0132;
усунено перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_3 шляхом повернення йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Білопільська аграрна компанія" у користування указаної земельної ділянки.
стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопільська аграрна компанія» на користь ОСОБА_3 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 937 грн 92 коп., та витрати з проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 8 595 грн 72 коп.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що висновками за результатами проведення судових почеркознавчих експертиз доведено, що ОСОБА_3 не підписував Додаткової угоди від 01.01.2017 до договору оренди земельної ділянки, що вказує на те, що позивач не погоджував всіх істотних умов договору оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі». Оскільки ці умови є обов`язковими для укладення договорів оренди землі, то без їх узгодженості між сторонами, додаткова угода від 01.01.2017 до договору оренди земельної ділянки, не була укладеною.
Суд вважає необґрунтованими посилання сторони відповідача щодо вчинення власником земельної ділянки конклюдентних дій, які свідчать про вчинення правочину, зокрема, отримання ОСОБА_3 орендної плати від ТОВ Білопільська аграрна компанія» за 2017-2024 роки, оскільки конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Проте статтею 18 Закону України «Про оренду землі» установлено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такий договір не може бути зареєстрований. Суд не установив підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі. Обраний позивачем спосіб захисту суд вважав ефективним.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «Білопільська аграрна компанія» у вересні 2026 року через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» подало до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу в електронній формі, в якій, просить рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 31 липня 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Апелянт зазначає, що протягом 2017–2024 років позивач систематично отримував від відповідача орендну плату в підвищеному розмірі 10 %, передбаченому додатковою угодою від 01 січня 2017 року, не висловлюючи жодних заперечень щодо її укладення чи виконання. На думку апелянта, така тривала взаємна поведінка сторін свідчить про прийняття ними умов додаткової угоди, а подальше заперечення позивачем її укладення суперечить принципам добросовісності та заборони суперечливої поведінки. При цьому суд першої інстанції не врахував відповідних висновків Верховного Суду, зокрема викладених у постанові від 08 червня 2026 року у справі № 680/520/24.
Також апелянт вважає, що звернення позивача з вимогами про визнання відсутнім права оренди та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є проявом зловживання правом, оскільки позивач протягом восьми років користувався перевагами додаткової угоди, а тому його подальша поведінка суперечить попереднім діям і порушує вимоги статей 3, 13, 16 ЦК України.
Крім того, апелянт посилається на пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявляв у суді першої інстанції. Зазначає, що позивач як власник земельної ділянки мав знати про стан своїх майнових прав та обставини виконання договору, а тому перебіг позовної давності розпочався задовго до звернення з позовом. Оскільки вимога про усунення перешкод у користуванні майном є похідною від основної вимоги про визнання відсутнім права оренди, апелянт вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню строки позовної давності.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник позивача адвокат Скляров С.Л. 21 жовтня 2026 року подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення та стягнути витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що позивач протягом дії основного договору оренди від 05 січня 2016 року не знав про існування додаткової угоди від 01 січня 2017 року, вважав, що земельна ділянка використовується відповідачем на підставі первісного договору, а про продовження строку оренди дізнався лише у 2024 році після звернення до відповідача з вимогою повернути земельну ділянку.
Позивач заперечує, що отримання ним орендної плати протягом 2017–2024 років свідчить про прийняття умов додаткової угоди. Розмір орендної плати за основним договором міг змінюватися внаслідок індексації та інших передбачених договором обставин, а тому саме по собі збільшення виплат не доводить погодження ставки 10 % та, зокрема, продовження строку оренди до 04 січня 2033 року. На думку позивача, відповідач не довів, що він був обізнаний про підстави збільшення орендної плати та свідомо прийняв нові умови договору.
Посилання відповідача на доктрину заборони суперечливої поведінки є необґрунтованим, оскільки поведінка позивача була послідовною: він визнає укладення та виконання основного договору, але заперечує погодження додаткової угоди, якої не підписував і про існування якої не знав. При цьому після виявлення у 2024 році відомостей про продовження строку оренди позивач направив відповідачу заперечення проти такого продовження та звернувся до суду.
Позивач також заперечує застосовність наведених в апеляційній скарзі висновків Верховного Суду, оскільки відповідні справи стосувалися інших фактичних обставин, зокрема випадків передання орендодавцем документів для оформлення оренди, обізнаності про умови правочину або іншої попередньої поведінки сторін. Натомість у цій справі існував підписаний основний договір, виконання якого не може ототожнюватися з прийняттям умов непідписаної додаткової угоди.
Про порушення свого права позивач дізнався лише у 2024 році, після виявлення відповідного запису в Державному реєстрі речових прав, а тому позов подано в межах позовної давності. Крім того, заявлені вимоги спрямовані на усунення триваючих перешкод у здійсненні права власності.
Окремо позивач просить стягнути з відповідача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 2,00 га з кадастровим номером 5923586700:03:004:0132 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Недригайлівської селищної громади Роменського району Сумської області (а.с. 21, 22, том 1).
05 січня 2016 року позивач уклав Договір оренди землі, на підставі якого передав ТОВ "Білопільська аграрна компанія" у строкове платне користування указану земельну ділянку з кадастровим номером 5923586700:03:004:0132 (а.с. 23-26, том 1).
Пунктом 3.1 указаного Договору оренди землі передбачено, що договір укладено на 10 років з 2015 до 2025 року з урахуванням періоду ротації основної сівозміни.
Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі готівкою через касу Орендаря з письмовим підтвердженням Орендодавцем факту одержання готівки в день її одержання. Розмір орендної плати у рік становить 3433 грн 11 коп., що складає 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у пункті 2.4 цього Договору (пункт 4.1 Договору), і яка станом на 22.10.2015 року становить 49044,44 грн.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації (пункт 4.2 Договору).
За приписами пункту 15.1 Договору цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами.
23 березня 2016 року на підставі Заяви представника відповідача ОСОБА_4 від 18.03.2016 та Договору оренди землі від 05.01.2016 року державним реєстратором Недригайлівського районного управління юстиції Сумської області Дирдіною Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за відповідачем іншого речового права – права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5923586700:03:004:0132 (а.с.32, 33, 99 том 1).
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Дирдіною Н.В. зазначено номер запису про інше речове право – 13821403, дату державної реєстрації - 18.03.2016 року, вказану характеристику та зміст речового права: Строк дії: 10 років, додаткові відомості: Розмір орендної плати у рік становить 3433,11 грн, що складає 7% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.100,101, том 1).
Додатковою угодою від 01.01.2017 року передбачено внесення змін до Договору оренди землі від 05.01.2016 року. Зокрема, підпункт 2.4 пункту 2, підпункт 4.1 пункту 4 Договору викладено у новій редакції. Так, строк дії договору продовжено на 7 років до 04.01.2033 року, а розмір орендної плати на рік визначено в сумі 5885,33 грн, що складає 10% від нормативної грошової оцінки землі, яка станом на 01.01.2017 становить 58853,32 грн (а.с.31, том 1).
На підставі указаної Додаткової угоди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни щодо строку дії речового права оренди відповідача щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5923586700:03:004:0132 до 04.01.2033 року (а.с.32, том 1).
Висновками судової почеркознавчої експертизи Сумського НДЕКЦ від 05.06.2025 №СЕ-19/119-25/4763-ПЧ та судової почеркознавчої експертизи Сумського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім.Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 1931 від 23.01.2026 року підтверджується, що підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Орендодавець: (підпис)» у Додатковій угоді до Договору оренди земельної ділянки від 01.01.2017 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою (а.с.167-171, том 1, а.с.71-73, том 2).
Позивачу ОСОБА_3 на його рахунок фактично зараховувались такі суми орендної плати, які сплачував відповідач:
2016 рік - 12.08.2016 переказ в сумі 3249,57 грн, призначення платежу «Виплата орендної плати за земельній паї за 2016 рік» (а.с.106, том 2)
2017 рік – 23.08.2017 переказ в сумі 3249,57 грн, коментар «Переказ коштів» (а.с.106, том 2);
2018 рік – 19.02.2018 переказ на суму 1392,67 грн коментар «Переказ коштів», 07.09.2018 року - 4642,23 грн, коментар «Переказ коштів» (а.с.106, том 2);
2019 рік – 18.10.2019 року переказ в сумі 4824,13 (а.с.224, том 1);
2020 рік - 15.12.2020 року переказ в сумі 5788,95 грн (а.с.224, том 1);
2021 рік - 17.11.2021 переказ на суму 964,83 грн, (а.с.245, том 1), Відомість № 49 від 02.06.2021, надана відповідачем не містить даних про виплату орендної плати ОСОБА_3 (а.с.249-251, том 1);
2022 рік – 14.09.2022 переказ в сумі 6753,79 грн (а.с.238-243, том 1);
2023 рік – 22.08.2023 переказ в сумі 6753,79 грн (а.с.232-237, том 1);
2024 рік – 08.10.2024 переказ в сумі 6753,79 грн (а.с.226-231, том 1).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Позивач у справі, яка переглядається, заперечує факт підписання та наявність волевиявлення на укладення Додаткової угоди від 01.01.2017 до Договору оренди землі від 05.01.2016, якою продовжено строк його дії, і як наслідок, вважає відсутнім з 2025 року у відповідача права оренди належної йому земельної ділянки.
Місцевий суд, установивши на підставі висновків судової почеркознавчої експертизи факт не підписання ОСОБА_3 додаткової угоди від 01.01.2017 до договору оренди земельної ділянки, дійшов висновку про те, що така угода не була укладеною.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, але з інших мотивів, ніж наведено в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХІV).
В силу статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема, зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.
Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.
За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).
За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Судом першої інстанції на підставі належних доказів установлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Орендодавець: (підпис)» у Додатковій угоді до Договору оренди земельної ділянки від 01.01.2017 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Водночас висновок про неукладеність Додаткової угоди від 01.01.2017 року та про задоволення позову ОСОБА_3 місцевий суд мотивував відсутність підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, на яку посилається відповідач у цій справі.
Апеляційний суд не погоджується з указаним висновком про те, що до спірних правовідносин, не застосовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, який здійснений місцевим судом внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, тому апеляційний суд не обмежується доводами апеляційної скарги.
Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Проте статтею 18 Закону України «Про оренду землі» установлено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такий договір не може бути зареєстрований. Місцевий суд не надав оцінку питанню про те чи є факт отримання ОСОБА_3 орендної плати від ТОВ Білопільська аграрна компанія» за 2017-2024 роки свідченням прийняття позивачем умов Додаткової угоди від 01.01.2017 року, укладення якої він оспорює.
1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» № 1878-VI. Згідно з цим законом із тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключили положення про державну реєстрацію правочинів, а із Закону № 161-XIV - статті 18 і 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Тому з 1 січня 2013 року договори оренди земельної ділянки не підлягають державній реєстрації. Після указаної дати державній реєстрації підлягає речове право оренди на підставі відповідного Договору.
У справі, яка переглядається, на момент укладення ОСОБА_3 та відповідачем 05.01.2016 року Договору оренди землі та спірної Додаткової угоди від 01.01.2017 стаття 18, на яку посилається місцевий суд, вже була виключена із Закону України «Про оренду землі», а тому указаний Договір та Додаткова угода до нього не підлягали державній реєстрації.
Тому висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 7.37, 7.38 постанови від 16.06.2020 справі № 145/2047/16-ц, що стосувалась Договорів оренди землі, укладених до 01.01.2013 року, на яку посилається суд першої інстанції, не може бути застосований до спірних правовідносин у цій справі.
Водночас у пунктах 6.36-6.38 постанови від 26 жовтня 2022 року (справа №227/3760/19-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 дійшли висновку про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини першої статті 3, частини друга та третя статті 13 ЦК України).
Верховний Суд неодноразову звертав увагу, що собою представляє доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та вказував, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 532/1550/23).
Якщо наймодавець (орендодавець) не підписував договір оренди земельної ділянки, але підписав акт прийому-передачі земельної ділянки та отримує плату за користування земельною ділянкою (орендну плату) від наймача (орендаря), то за такого випадку визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки не може бути застосованим. Це зумовлено тим, що поведінка орендодавця суперечить його попередній поведінці (підписання акта прийому-передачі земельної ділянки та отримання плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісною (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2025 року в справі № 676/8831/23).
Зважаючи на те, що Додаткова угода від 01.01.2017 року має ознаки неукладеного правочину у зв`язку з тим, що не була підписана позивачем, місцевому суду належало перевірити чи сплачував відповідач як орендар позивачу орендну плату на умовах Додаткової угоди від 01.01.2017 року, волевиявлення на укладення якої заперечує ОСОБА_3 , чи приймав останній такі платежі та чи визнавав продовження строку дії договору оренди землі на умовах зазначеної Додаткової угоди.
При вирішенні зазначених питань та оцінці дій позивача на предмет наявності суперечливої поведінки, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що отримання позивачем упродовж 2017–2024 років орендної плати в більшому розмірі порівняно з 2016 роком свідчить про прийняття ним умов Додаткової угоди від 01 січня 2017 року та його недобросовісну поведінку у зв`язку з подальшим запереченням її укладення.
Так, основним договором оренди від 05 січня 2016 року було передбачено орендну плату в розмірі 7 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також її індексацію. Отже, збільшення розміру орендних платежів протягом строку дії договору саме по собі не свідчить про зміну погодженої сторонами ставки орендної плати та не виключає можливості здійснення таких виплат на умовах первісного договору.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що у 2016 та 2017 роках позивачу було перераховано однакові суми орендної плати — по 3 249,57 грн (а.с.106, том 2), що не узгоджується з доводами відповідача про отримання позивачем починаючи з 2017 року орендної плати у збільшеному розмірі, передбаченому Додатковою угодою.
Крім того, розміри фактично перерахованих позивачу коштів у наступні роки не були незмінними, а відрізнялися за відповідними періодами: 2019 рік - 4824,13 грн, 2020 рік – 5788,95 грн, 2021 рік - 964,83 грн (відомість № 49 від 02.06.2021 не містить даних про виплату позивачу орендної плати, 2022 -2024 роки - 6753,79 грн). Отже, сам факт отримання позивачем платежів у різних розмірах не дає підстав однозначно пов`язувати їх саме із застосуванням установленої Додатковою угодою ставки орендної плати в розмірі 10 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що фактично виплачені позивачу суми були розраховані саме на підставі Додаткової угоди від 01.01.2017 року.
Важливим у цьому контексті є також те, що позивач не приймав орендних платежів після закінчення строку дії договору оренди в первісній редакції. Отже, його поведінка після завершення строку оренди, визначеного первісним договором, не свідчить про визнання продовження орендних правовідносин на підставі додаткової угоди чи про прийняття ним права оренди відповідача на період до 04 січня 2033 року.
За таких обставин, отримання позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою, яке мало самостійну правову підставу у вигляді первісної редакції договору оренди від 05.01.2016, укладення якого ОСОБА_3 не оспорює, не може розцінюватися як поведінка, що суперечить його подальшій вимозі про повернення земельної ділянки після закінчення погодженого сторонами строку оренди.
Таким чином, сукупність установлених обставин, не дає підстав для висновку, що поведінка позивача об`єктивно засвідчувала його обізнаність про додаткову угоду від 01 січня 2017 року та свідоме прийняття її умов, а тому підстав для застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) немає.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що є підстави для визнання Додаткової угоди від 01.01.2017 року неукладеною, а прав позивача - порушеними, тому вони підлягають захисту в обраний позивачем спосіб.
Задоволення вимоги про визнання відсутнім у відповідача права оренди належної позивачу земельної ділянки, яке за Даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі неукладеної Додаткової угоди від 01.01.2017 року належить йому до 04.01.2033 року, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19).
Крім того, ураховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві , а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка з 2025 року знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.
Доводи в апеляційній скарзі відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності не можуть бути прийняті до уваги, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).
Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності щодо вимоги про визнання відсутнім права оренди необхідно обчислювати з моменту укладення додаткової угоди, оскільки позивач отримував плату за користування землею в більшому розмірі, ніж в основному договорі, суперечить нормам статті 261 ЦК України.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірної угоди про внесення змін до договору оренди землі, у 2024 році при повідомленні відповідача про небажання після закінчення строку дії договору оренди продовжувати договірні відносини, що в розумінні частини 1 статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.
Крім того, як установлено апеляційним судом у більшому розмірі позивач отримав орендну плату 07 вересня 2018 року, а не у 2017 році як зазначає відповідач. З 02.04.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, були продовжені на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Отже, перевіривши відповідно до приписів частини першої статті 367 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого суду у межах доводів викладених в апеляційній скарзі відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наведені апелянтом доводи не є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України через неправильне застосування норм матеріального права необхідно змінити в частині мотивів задоволення позову.
Висновки суду щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)
Оскільки апеляційний суд не змінює судового рішення по суті та не ухвалює нове рішення, підстави для розподілу понесених відповідачем судових витрат відсутні.
Водночас підлягає вирішенню питання про відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_5 просить стягнути з ТОВ «Білопільська аграрна компанія» на користь позивача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Адвокат Скляров С.Л. в суді апеляційної інстанції представляв позивача, що підтверджується ордером на надання правничої допомоги серії ВІ № 1439041 від 21 жовтня 2026 року (а.с. 228, том 2 на звороті)
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано копії: Договору про надання правової допомоги від 15 жовтня 2026 року, укалденого ОСОБА_3 , та адвокатом Скляровим С.Л. (а.с. 225, том 2); Додаткової угоди від 15 жовтня 2026 року до указаного договору, за змістом розмір гонорару адвоката становить 8000 грн (а.с. 227, том 2); Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2026 року та згідно з яким узгоджена вартість наданої правничої допомоги згідно даного акту виконаних робіт складає 8000 грн: зустріч клієнта, узгодження позиції – 500 грн., аналіз законодавства та актуальної судової практики – 1500 грн., Складання і подання відзиву на апеляційну скаргу – 3000 грн., участь у судових засіданнях апеляційного суду 3000 грн (а.с. 227, том 2 – на звороті); квитанції від 15 жовтня 2026 року про отримання адвокатом 8000 грн (а.с. 228, том 2).
Заявник апеляційної скарги відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат відповідачів на професійну правничу допомогу не подав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.»
Апеляційний суд звертає увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру, обґрунтованості з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на апеляційну скаргу та участь в одному засіданні, а тому заявлений останнім розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, який повинен компенсувати заявник апеляційної скарги підлягає зменшенню до 3000 грн 00 коп.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЛОПІЛЬСЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ» задовольнити частково.
Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 31 липня 2026 року змінити, в частині мотивів задоволення позову, виклавши їх в редакції цієї постанови.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЛОПІЛЬСЬКА АГРАРНА КОМПАНІЯ» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 гривень
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складений 19 листопада 2026 року.
Головуючий М. В. Щербаченко
Судді А. П. Сидоренко
Д. В. Воронков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua