Окрема думка від 17 листопада 2026 р. у справі №742/1943/22 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Суд: Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

Дата: 17 листопада 2026 р.

Справа: №742/1943/22

Суддя: Дударець Д. В.

"18" листопада 2026 р.

Окрема думка судді ОСОБА_1

щодо розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу

у виді тримання під вартою

Вступна частина

На розгляді суду перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12022270330000367 від 19.05.2022, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 307 КК України.

Відповідно до матеріалів справи ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2026 ОСОБА_2 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29.08.2026, з визначенням застави у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн, та покладенням відповідних обов`язків у разі внесення застави. Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 07.07.2026 скасував ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2026 та продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 до 29 серпня 2026 року включно, визначивши заставу у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000,00 грн, з покладенням відповідних обов`язків у разі внесення застави. Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 27.08.2026 продовжено дію запобіжного заходу вигляді тримання під вартою до 25 жовтня 2026 року включно, визначивши заставу у розмірі 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, з покладенням відповідних обов`язків у разі внесення застави. Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 08.10.2026 продовжено дію запобіжного заходу вигляді тримання під вартою до 06 грудня 2026 року включно, визначивши заставу у розмірі 170 (сто сімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 565 760 (п`ятсот шістдест п`ять тисяч сімсот шістдесят) гривень 00 копійок, з покладенням відповідних обов`язків у разі внесення застави.

Правове обґрунтування окремої думки судді

Відповідно до ст. 375 КПК України судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду.

Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді.

Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Згідно з нормами ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 45 Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, рішення у справі, а також ухвали про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути вмотивовані. Якщо рішення у справі повністю або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.

Статтею 2 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22.02.2013 передбачено, що суддя має уникати конфлікту інтересів, проявляти стійкість до будь-якого тиску або втручання у діяльність, пов`язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним у процесі прийняття рішень. Суддя не може використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб. Зрештою кожен суддя несе особисту, а не колегіальну відповідальність за прийняте ним рішення.

Мотивувальна частина окремої думки судді

Не погоджуюся з рішенням більшості суддів колегії щодо обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту, голосував проти такого рішення зважаючи на такі обставини та правові підстави, аналізуючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 176 цього Кодексу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочинів, один з яких відноситься до категорії особливо тяжких, і на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 2, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України, які були підставою для застосування та подальшого продовження запобіжного заходу обвинуваченому, а саме: зміст та обсяг обвинувачення, конкретні обставини злочинів, які інкриміновані обвинуваченому та які мають значний ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а і для суспільства в цілому; те, що обвинувачений, перебуваючи на волі зможе вчинити спроби переховуватися від суду, про наявність такого ризику свідчить те, що ОСОБА_2 усвідомлює міру покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Дані про особу обвинуваченого та наявність встановлених ризиків, у сукупності свідчать про неможливість запобігання шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 іншого запобіжного заходу, менш обтяжливого, ніж тримання під вартою, а також про те, що запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 2, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України.

У випадку застосування відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою останній би кореспондувався з характером суспільного інтересу, підставами і метою його обрання, відповідав характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, не надавав можливості останньому перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухилення від суду. Натомість обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту є нерелевантним ні обставинам справи, ні існуючим ризикам, ні особі обвинуваченого.

Наведені у клопотанні ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на теперішній час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Крім того, як стверджує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У справах «Ілійков проти Болгарії» та «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини, зазначив, що суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

У рішенні в справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у пункті 35 рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Летельє проти Франції», є виправданим, на цей час, тримання обвинуваченого під вартою.

Окрім того, враховуючи воєнний стан, а також те, що ОСОБА_2 має закордонний паспорт та житло на окупованій території України в місті Енергодар Запорізької області, зможе використовувати його для проживання у випадку перетину кордону та знаходитися поза юрисдикцією правоохоронних органів України.

Як суддя вважаю, що ризик переховуватися ОСОБА_2 є настільки високим, що превалює над іншими ризиками, які містяться в клопотанні. Натомість обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту може з високою вірогідністю призвести до недосягнення цілей кримінального процесу щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини відповідно до ст. 2 КПК України.

Вважаю, що продовжуючи/обираючи запобіжний захід щодо ОСОБА_2 необхідно було врахувати, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину – розповсюдженні наркотичних речовин за вчинення якого в Кримінальному кодексі України передбачена відповідальність до 12 років позбавлення волі (максимальна межа санкції частини статті) з конфіскацією майна.

Природа запобіжних заходів полягає не в покаранні особи, а в створенні умов для виконання нею процесуальних обов`язків. А сама градація запобіжних заходів враховує існуючі ризики, які в свою чергу є ймовірними моделями протиправної поведінки. Застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді домашнього арешту буде порушувати принцип швидкого розгляду кримінального провадження, оскільки у випадку вчинення різного характеру дій спрямованих на уникнення від кримінальної відповідальності не буде досягнуто основної мети кримінального провадження і цілей правосуддя.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт чи будь-який інший, оскільки жоден із більш м`яких запобіжних заходів, на цей час, не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Суддя ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua