Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №201/13488/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Суд: Соборний районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №201/13488/26

Суддя: Федоріщев С. С.

Справа № 201/13488/26

Провадження № 2/201/7265/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.

В обґрунтування доводів позову позивачка посилається на те, що вона та відповідач є батьками неповнолітніх дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом із позивачкою та перебувають на її утриманні та забезпеченні. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2020 року у справі № 201/8799/20 з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500,00 грн. щомісячно на кожну дитину окремо, починаючи з 14 вересня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття. Позивачка зазначає, що на даний час існують обставини, які обумовлюють необхідність зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від доходу відповідача, оскільки встановлений рішенням суду розмір аліментів у твердій грошовій сумі не відповідає фактичним потребам дітей та не забезпечує належного рівня їх утримання з огляду на збільшення витрат на харчування, одяг, лікування, навчання, розвиток та інші потреби дітей. Враховуючи наведене, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.

Позивачка надав до суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено що позивачка та відповідач є батьками неповнолітніх дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2020 року у справі № 201/8799/20 з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі по 2 500 грн. на кожну дитину окремо, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 14 вересня 2020 року.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей державних чи приватних органів, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними і законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із частинами першою, другою статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України), мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі статтею 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно зі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1)стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2)стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Частиною першою статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей державних чи приватних органів, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними і законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Позивачка звернулася до суду з цим позовом, у якому просить замість присуджених судовим рішенням аліментів у розмірі 2 500,00 грн. на кожну дитину щомісячно стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 прожиткових мінімумів на дітей відповідного віку щомісячно з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

На обґрунтування вимог позову позивач зазначила, що на даний час існують обставини, які обумовлюють необхідність зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від доходу відповідача, оскільки встановлений рішенням суду розмір аліментів у твердій грошовій сумі не відповідає фактичним потребам дітей та не забезпечує належного рівня їх утримання з огляду на збільшення витрат на харчування, одяг, лікування, навчання, розвиток та інші потреби дітей.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд цієї справи судом, не скористався правом подати відзив на позовну заяву, не спростував факти, що наведені у позові, подав заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог.

Водночас позивачка подала до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Вирішуючи спір між сторонами, суд бере до уваги наступне.

У цій справі судом встановлено, що відповідач є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а, отже, має конституційний обов`язок утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Цей його обов`язок також підтверджений рішенням суду.

Аналіз статей 181, 192 СК України свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України).

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених у статтях 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, на підставі статті 192 СК України зміна розміру аліментів може відбуватись також шляхом зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 Сімейного кодексу України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512,00 гривень.

Суд встановив, що на підставі рішення суду відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 2 500,00 грн. щомісячно на кожну дитину.

Очевидно, що такий присуджений розмір аліментів не відповідає законодавчо визначеному мінімальному рекомендованому розміру.

Також суд встановив, що рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини ухвалене судом у 2020 році, наразі з дати його ухвалення минуло шість років.

Суд вважає слушними до обґрунтованими доводи позивачки про те, що діти наразі потребують більших витрат на своє матеріальне забезпечення, розвиток, освіту.

Суд враховує, що збільшення витрат на потреби дітей та відсутність додаткової, крім аліментів, матеріальної допомоги з боку відповідача тягне за собою зміну матеріального становища позивачки та ставить її таке матеріальне становище, яке створює для неї додатковий фінансовий тягар, що є непропорційним з фінансовим утриманням дітей, яке здійснює відповідач.

Крім того, суд враховує, що інфляційні процеси, які відбулися в державі за цей відтинок часу не дозволяють позивачці забезпечити належне матеріальне утримання дітей та їх нормальний фізіологічний розвиток на тому ж рівні, який брався до уваги судом під час ухвалення рішення про стягнення аліментів у 2020 році.

Суд бере до уваги, що аліменти – це платіж, спрямований на утримання дітей, і повинен бути достатнім для цього та співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дітей в коштах у розмірі, необхідному для їх життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, їх гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом рекомендованого розміру прожиткового мінімуму для дитини.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що зміна присудженого способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі на стягнення аліментів у частці від доходу забезпечить справедливий, достатній розмір аліментів на утримання дітей, а також забезпечить більшу відповідність розміру аліментів з урахуванням зміни економічної ситуації в країні без додаткових звернень позивачки до суду, що відповідатиме та сприятиме найкращим інтересам дитини.

Зміна розміру та способу стягнення не порушить прав платника аліментів та відповідатиме інтересам як стягувача, якій законом надано право вирішувати питання щодо способу стягнення аліментів, так і інтересам їхньої спільних дітей.

Зважаючи на рівність обов`язку батьків по утриманню дітей, виходячи із принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини, на користь якої стягуються аліменти, беручи до уваги передбачені ст. 182 СК України обставини, виходячи з принципу розумності та достатності забезпечення належного матеріального утримання дитини, враховуючи відсутність між сторонами домовленості щодо розміру участі обох батьків в утриманні дитини, суд вважає, що раніше визначений судом розмір аліментів наразі не забезпечує права дитини на належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку і на збереження достойного рівня життя до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Учасники справи на власний розсуд розпоряджаються своїми правами, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій.

За наслідками розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивачка довела обґрунтованість позовних вимог, відповідач не виконав свій обов`язок та не спростував заявлені позові вимоги.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зміни присудженого способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі на стягнення аліментів у частці від доходу відповідача (боржника).

Відповідно до п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За звернення до суду з цим позовом позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Суд враховує, що системний аналіз ст. 191 СК України та ст. 18, 273 ЦПК України свідчить, що стягнення аліментів після зміни способу їх стягнення можливе лише від дня набрання законної сили рішенням суду про зміну стягнення аліментів.

З огляду на це суд зазначає, що стягнення аліментів після зміни способу їх стягнення у цій справі повинно розпочатися з дня набрання законної сили рішенням у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 192 СК України, ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів – задовольнити.

Змінити розмір стягнення аліментів, визначений рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2020 року у справі № 201/8799/20, шляхом зміни способу їх стягнення із стягнення у твердій грошовій сумі на стягнення аліментів у частці від доходу відповідача (боржника).

Відкликати виконавчий лист, виданий Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська по справі № 201/8799/20, про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Дніпропетровська, Україна, аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері цих дітей, позивача ОСОБА_1 в твердій грошовій сумі по 2 500 грн. на кожну дитину окремо, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 і дочку ОСОБА_4 повноліття, починаючи стягнення з 14 вересня 2020 року.

Стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дітьми повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев

Оригінал: reyestr.court.gov.ua