Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №140/9147/25
Суддя: Курилець Андрій Романович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/9147/25 пров. № А/857/51832/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року в справі № 140/9147/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції – Костюкевича С.Ф.,
час ухвалення рішення – 12 листопада 2025 року,
місце ухвалення рішення – м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення – не зазначено,
в с т а н о в и в:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 01.05.2025 №233050011176 та зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 09.01.1979 по 19.04.1979, з 01.07.2000 по 31.01.2002, період навчання з 05.09.1977 по 26.12.1977, призначивши пенсію за віком з моменту звернення до пенсійного органу.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №233050011176 від 01.05.2025 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.04.1982 з 19.01.1979 по 19.04.1979, з 01.07.2000 по 31.01.2002 та періоду навчання з 05.09.1977 по 26.12.1977.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.04.1982 з 19.01.1979 по 19.04.1979, з 01.07.2000 по 31.01.2002, період навчання з 05.09.1977 по 26.12.1977 та повторно розглянути його заяву від 24.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно до наданих до заяви документів про стаж та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж склав 13 років 01 місяць 19 днів. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01 січня 2004 року зараховуються до страхового стажу в порядку і на 3 умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, на підставі документів, визначених Порядком № 637, зокрема, трудової книжки.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано періоди роботи - згідно з свідоцтвом НОМЕР_2 , виданим 05 січня 1978 року, 05.09.1977-26.12.1977 оскільки наявне виправлення по-батькові; - згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , виданою 13.04.1982: з 19.01.1979-19.04.1979, оскільки відсутня підстава внесення запису про звільнення; з 01.07.2000-31.01.2002, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 від 24.04.2025. Враховуючи вищезазначене, на переконання скаржника, Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення від 01 травня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості згідно поданих заявником документів.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 24.04.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та його заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ у Волинській області.
01.05.2025 рішенням ГУ ПФУ у Волинській області №233050011176 відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу ГУ ПФУ у Волинській області йому протиправно не зараховано: період роботи з 19.01.1979 по 19.04.1979, оскільки відсутня підстава внесення запису про звільнення, період роботи з 01.07.2000 по 31.01.2002, так як відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, період навчання з 05.09.1977 по 26.12.1977, тому що в свідоцтві НОМЕР_2 від 05.01.1978 наявне виправлення по батькові.
Вважаючи оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Волинській області протиправним та таким, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
У частині першій Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до змісту частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що було чинним раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За правилами статті 26 Закону України №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
Колегія суддів наголошує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом, 24.04.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, проте рішенням ГУПФУ у Волинській області від 01.05.2025 №233050011176 відмовлено ОСОБА_1 . Приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідач посилається на те, що особа не має необхідного страхового стажу, визначеного абз. 8 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, для призначення йому пенсії.
Позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 19.01.1979 по 19.04.1979, оскільки відсутня підстава внесення запису про звільнення, період роботи з 01.07.2000 по 31.01.2002, адже відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, період навчання з 05.09.1977 по 26.12.1977, тому що в свідоцтві НОМЕР_2 від 05.01.1978 наявне виправлення по батькові.
Аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі відповідача.
Колегія суддів зауважує, що статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлює Кабінет Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (далі – Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведені на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Як слідує із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.04.1982 позивач:
- 19.01.1979 згідно наказу № 30к від 23.01.1979 прийнятий на роботу в штампово-гальванічний цех штампувальником 1-го розряду на Ризький електромеханічний завод (запис 1);
- 19.04.1979 звільнений із займаної посади у зв`язку із закінченням контракту (запис 2);
- 01.06.1996 відповідно до протоколу № 5 від 12.06.1996 прийнятий на роботу кормовозом в КСП «Шарин» (запис 15);
- 04.04.1998 згідно протоколу №6 від 04.04.1998 переведений на роботу сторожа складу в КСП «Шарин» (запис 16);
- 25.03.1999 протоколом № 2 від 25.03.1999 прийнятий в члени КСП та переведений на роботу слюсаря холодильних пристроїв в КСП «Шарин» (запис 17);
- 01.06.2000 відповідно до наказу № 6 від 09.05.2000 переведений в ремісничу бригаду іздовим складу в ТзОВ «Шарин» (запис 20);
- 19.03.2003 згідно наказу № 11-к від 19.03.2003 ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КзПП (запис 21).
Колегія суддів зауважує, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця..
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах: від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19 та ін.
Також у питанні про наявність в органу Пенсійного фонду України правових підстав для не врахування до трудового стажу для призначення пенсії за віком періодів трудової діяльності з мотиву недоліків в оформленні трудової книжки, суд касаційної інстанції у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, від 10.10.2019 у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а, від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 висловив висновки про те, що:
- " формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.";
- "неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.";
- " недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи…";
- "не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці".
Суд зауважує, що відмова пенсійного органу в зарахуванні до страхового стажу період роботи з 19.01.1979 по 19.04.1979, обумовлена відсутністю внесення запису про підставу звільнення (дата і номер наказу). В цьому контексті варто наголосити, що запис 2 трудової книжки вказує, що 19.04.1979 позивача звільнений із займаної посади у зв`язку із закінченням контракту. В графі про підстави вненсення запису зазначено «- . - » Водночас запис №2 узгоджується із записом №1 відповідно до якого 19.01.1979 згідно наказу № 30к від 23.01.1979 прийнятий на роботу в штампово-гальванічний цех штампувальником 1-го розряду на Ризький електромеханічний завод.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку висновується характер трудових відносин (праці) за строковим трудовим договором, які завершилися у зв`язку із закінченням контракту, що і є підставою для звільнення та внесення відповідного запису в трудову книжку працівника.
Більш того Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у подібних спорах у своїх постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а і від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, сформулював такі висновки:
«…Відповідальність за можливі помилки або виправлення у трудовій книжці, у тому числі якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Недотримання правил ведення трудової книжки, якщо є такі факти, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.»;
«…на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.»;
«…певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.».
Щодо підстав для не врахування пенсійним органом записів у трудовій книжці позивача щодо періоду роботи з 01.07.2000 по 31.01.2002, з мотивів відсутності інформації про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5, то колегія суддів зауважує, що як уже було встановлено судом, трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 13.04.1982 підтверджується факт роботи в період з 01.07.2000 по 31.01.2002 в ТзОВ «Шарин» (записи № 20, 21).
Водночас обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
У подібних правовідносинах Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Також Верховний Суд сформував висновок про те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
За таких обставин, твердження апелянта про, що за відсутності доказів сплати страхових внесків відповідач правомірно відмовив у зарахуванні таких періодів до страхового стажу позивача не можна визнати обґрунтованим.
Ба більше, спірний період становить 01.07.2000 по 31.01.2002, а страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, тобто до 01.01.2004 року, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Також щодо періоду навчання з 05.09.1977 по 26.12.1977, колегія суддів зауважує, що як правильно встановив суд першої інстанції, свідоцтво №254172 підписано керівником організації, містить печатку установи, дату видачі 05.01.1978, а в рядку «Голова екзаменаційної комісії» наявний відповідний підпис. На другій сторінці цього ж свідоцтва по батькові позивача записано правильно – « ОСОБА_2 » і саме на другій сторінці свідоцтва наявні підписи посадових осіб та печатка установи, яка видала свідоцтво.
Відтак доводи неврахування до страхового стажу періоду згідно з свідоцтвом НОМЕР_2 , виданим 05 січня 1978 року, 05.09.1977-26.12.1977, оскільки наявне виправлення по-батькові, не можуть вважатися істотними.
Зрештою апелянт не ставить під сумнів належність свідоцтва №254172 саме позивачу.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Колегія суддів зазначає, що перекладення тягаря доказування на позивача не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті органи Пенсійного фонду, свою позицію побудували виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року в справі № 140/9147/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяА. Р. Курилець
суддіС. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 18 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua