Постанова від 16 листопада 2026 р. у справі №460/19396/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №460/19396/25

Суддя: Сало Павло Ігорович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/19396/25 пров. № А/857/19988/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П.І.,

суддів: Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року (суддя Максимчук О.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про оскарження відмови відповідача зарахувати йомц окремі періоди трудової діяльності до стажу роботи, що дає право на призначення пільгової пенсії, та призначити відповідну пенсію.

На обгрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність рішення відповідача № 172750008017 від 29.08.2025, яким надано відмову у призначенні пільгової пенсії на підставі п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного пільгового стажу.

Позивач наголошує, що пенсійний орган безпідставно не зарахував до його пільгового стажу, передбаченого п. "в" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ та п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, періоди роботи трактористом-машиністом у сільськогосподарських підприємствах протягом 1987-2004 років, які підтверджені трудовою книжкою та архівними довідками.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.08.2025 № 172750008017 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на посаді тракториста, механізатора (яку охоплює професія тракторист-машиніст), безпосередньо зайнятого у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства з 20.07.1987 по 10.05.1990, з 14.05.1990 по 07.08.1993, з 01.09.1993 по 15.02.1999, з 26.04.1999 по 02.08.2004, з 26.04.1999 по 02.08.2004.

В решті позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Посилається на те, що відмова у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є правомірною, оскільки за результатами перевірки поданих документів не підтверджено необхідний 20-річний пільговий стаж (фактичний пільговий стаж становить 18 років 00 місяців 25 днів). Водночас окремі періоди роботи не зараховано через відсутність рішення Комісії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка і повинна прийняти рішення про підтвердження чи не підтвердження стажу. Крім того, вважає, що рішення суду про повторний розгляд заяви позивача є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.08.2025 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням цього Управління від 29.08.2025 № 172750008017 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу не менше 20 років.

В рішення зазначено, що за результатами розгляду поданих заявником документів страховий стаж становить 38 років 02 місяці 23 дні, пільговий стаж - 18 років 25 днів. При цьому до пільгового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 20.07.1987 по 31.12.1987 та з 01.01.1994 по 31.12.1999 у колгоспі на посаді тракториста-машиніста згідно з архівною довідкою від 18.03.2025 № 110, оскільки до заяви не було надано рішення Комісії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 25.06.1987 позивач у спірні періоди працював на посадах тракториста, механізатора та тракториста-машиніста у сільськогосподарських підприємствах.

У матеріалах справи також наявні архівні довідки КУ "Трудовий архів Гощанської селищної ради" від 18.03.2025 № 122 та № 110, зі змісту яких слідує, що позивач у 1987 році, а також у період з 1993 по 1999 роки працював у КСП ім. Мічуріна Гощанського району Рівненської області.

Належність позивачу архівних довідок КУ "Трудовий архів Гощанської селищної ради" від 18.03.2025 №122 та № 110 підтверджується рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 10.07.2025 у справі № 557/1106/25 про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, а також ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 18.08.2025 у цій же справі.

Крім того, робота позивача у ТОВ "Зоря" Гощанського району Рівненської області у період з 2004 по 2005 роки та у ТОВ СГП ім. Воловікова у період з 2006 по 2015 роки підтверджується архівними довідками КУ "Трудовий архів Гощанської селищної ради" від 27.06.2025 № 366 та № 365.

Водночас, як слідує з розрахунку стажу позивача (форма РС-право), відповідачем до пільгового стажу не зараховано періоди роботи позивача на посаді тракториста-машиніста у Колгоспі ім. Мічуріна з 20.07.1987 по 10.05.1990, з 14.05.1990 по 07.08.1993 у Гощанській райсільгоспхімії та з 26.04.1999 по 02.08.2004 у ВАТ "Гощанський райагрохім".

Відтак, не погоджуючись з рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пільгової пенсії внаслідок незарахування стажу роботи, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції задовольняв позовні вимоги виходячи з того, що пенсійний орган протиправно відмовив у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу на підставі записів трудової книжки та додатково поданих архівних довідок. Оскільки матеріали справи підтверджують безпосередню зайнятість позивача на посаді тракториста-машиніста у сільськогосподарських підприємствах, а також наявність права на зарахування часу строкової військової служби, оскаржуване рішення підлягає скасуванню як таке, що порушує законне право особи на пенсійне забезпечення. Належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, зарахувавши до пільгового стажу спірні періоди роботи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками з огляду на таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах мають чоловіки, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

За змістом вимог частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 унормовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Додатково в довідці наводяться такі відомості стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Зокрема, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 № 252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 № 412; далі - Інструкція № 162).

Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція № 162 не застосовується.

Положення Інструкції № 162 та Інструкції № 58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Водночас порядок призначення пенсій на пільгових умовах трактористам-машиністам, які безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах і на інших підприємствах сільського господарства роз`яснено у листі Міністерства соціального забезпечення № 7 від 20.01.1992.

Так, відповідно до роз`яснення, до трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції, відносяться працівники, які оформлені на роботу трактористами-машиністами, мають відповідне посвідчення, постійно зайняті на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах на протязі повного сезону сільськогосподарських робіт в рослинництві та тваринництві. Трактористам-машиністам, які відробили повний польовий період на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах, весь рік роботи зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення і в тому випадку, якщо в міжпольовий або міжсезонний період вони виконували інші роботи (на стаціонарних і причіпних установках та агрегатах, по ремонту сільськогосподарської техніки, на тваринницьких фермах тощо). Віднесення господарства до підприємств сільського господарства, трактористи-машиністи яких мають право на пільгову пенсію, провадиться відповідно до класифікатора галузей народного господарства.

До сільськогосподарських належать підприємства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва. Єдина назва професії "тракторист-машиніст", запроваджена в 1961 році, охоплює такі професії: бульдозерист, бульдозерист-скреперист, грейдерист; комбайнер; машиніст дощувальної установки, змонтованої на базі трактора; машиніст скрепера, скреперист; машиніст чаєзбиральної машини; машиніст екскаватора; машиніст-водій льонозбиральної машини, самохідної широкозахватної сінокосарки; механік-комбайнер, тракторист, тракторист-бульдозерист. До числа трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільгосппродукції, віднесено працівників, прийнятих на роботу трактористами-машиністами, які мають про це відповідні посвідчення.

Таким чином, головними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є виконання робіт на посаді тракториста-машиніста, безпосередня зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, досягнення відповідного віку, а також наявність відповідного стажу.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 683/977/17 та від 08.05.2018 у справі № 672/455/17.

З матеріалів справи видно, що відповідно до запису № 1 від 20.07.1987 у Трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.06.1987, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу трактористом у колгосп імені Мічуріна (підстава внесення запису - рішення правління № 8 від 18.07.1987).

Згідно із записом № 2 від 10.05.1990 позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі рішення правління № 11 від 03.11.1990.

Надалі, відповідно до запису № 3 від 14.05.1990, позивача прийнято на роботу трактористом у Гощанську райсільгоспхімію на підставі наказу № 35 від 14.05.1990.

Записом № 4 від 07.08.1993 підтверджується звільнення позивача з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України на підставі наказу № 18а від 07.08.1993.

Відповідно до запису № 5 від 01.09.1993 позивача прийнято в члени КСП та на роботу трактористом у колгосп ім. Мічуріна Гощанського району Рівненської області на підставі наказу № 7 від 25.09.1993.

Водночас запис № 6 трудової книжки, який не містить дати, передбачає звільнення позивача з роботи та виведення з членів господарства згідно з поданою заявою за власним бажанням.

Надалі, згідно із записом № 7 від 26.04.1999, позивача прийнято на роботу трактористом у ВАТ Гощанський "Райагрохім" на підставі наказу № 3а від 26.04.1999.

Записом № 8 від 02.08.2004 підтверджується звільнення позивача з роботи у зв`язку з переведенням до ТОВ СПП "Зоря" на підставі наказу № 17 від 02.08.2004, а відповідно до запису № 9 від 03.08.2004 позивача прийнято на посаду тракториста з "Райагрохім" у ТОВ СГП "Зоря" на підставі наказу № 2ак від 03.08.2004.

Згідно із записом № 10 від 13.05.2005 позивача звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі наказу № 109 від 13.05.2005.

Надалі, відповідно до запису № 13 від 18.08.2005, позивача прийнято на посаду тракториста у ТОВ СГП "Зоря" на підставі наказу № 207к від 18.08.2005.

Записом № 14 від 31.10.2005 підтверджується звільнення позивача у зв`язку з переведенням трактористом до ТОВ СГП ім. Воловікова, а згідно із записом № 15 від 01.11.2005 його прийнято на посаду тракториста за переведенням з ТОВ СГП "Зоря" до ТОВ СГП ім. Воловікова на підставі наказу № 225/б-к від 01.11.2005.

Відповідно до запису № 16 від 30.11.2005 позивача звільнено з роботи за угодою сторін згідно зі статтею 36 КЗпП України на підставі наказу №250 г-к від 30.11.2005.

Згідно із записом № 19 від 18.04.2006 позивача прийнято на роботу на посаду механізатора у ТОВ СГП ім. Воловікова на підставі наказу №170/ак від 18.04.2006.

Записом № 20 від 25.12.2007 підтверджується звільнення позивача з роботи за угодою сторін відповідно до статті 36 КЗпП України на підставі наказу № 331-к від 25.12.2007.

Надалі, відповідно до запису № 23 від 13.02.2008, позивача знову прийнято на роботу на посаду механізатора у ТОВ СГП ім. Воловікова на підставі наказу № 29-к від 13.02.2008.

Записом № 24 від 02.03.2009 посаду механізатора перейменовано на посаду тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва з метою приведення її у відповідність до Класифікатора професій ДК 003:2005 на підставі наказу № 23 від 02.03.2009.

Водночас у матеріалах справи наявні архівні довідки КУ "Трудовий архів Гощанської селищної ради" від 18.03.2025 № 110 та № 122, видані на підставі первинних облікових і бухгалтерських документів, які підтверджують факт та періоди роботи позивача в колгоспі (КСП) ім. Мічуріна Гощанського району Рівненської області у 1987 році та протягом 1993-1999 років, зокрема відомості про кількість відпрацьованих днів на посаді тракториста у порівнянні зі встановленим мінімумом та щомісячне нарахування заробітної плати.

Крім того, відповідно до архівних довідок КУ "Трудовий архів Гощанської селищної ради" від 27.06.2025 № 365 та № 366, складених на основі первинних архівних фондів, позивачем додатково підтверджено факт роботи та нарахування заробітної плати протягом роботи у ТОВ СГП "Зоря" Гощанського району за 2004-2005 роки та у ТОВ СГП ім. Воловікова Гощанського району Рівненської області за 2006-2015 роки.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 10.07.2025 та ухвала від 18.08.2025 у справі № 557/1106/25 підтверджено належність позивачу архівних довідок № 110 та № 122 від 18.03.2025 року.

Крім того, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 12.11.1987 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 16.11.1987 по 13.10.1989.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ, час перебування громадян на військовій службі зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Зокрема, період строкової військової служби включається до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за умови, що на момент призову особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, яка передбачала право на пільгову пенсію (до введення в дію Закону № 1788-ХІІ або до набрання чинності Законом № 1058-IV). При цьому тривалість військової служби, що зараховується до пільгового стажу, не повинна перевищувати наявного у особи стажу роботи за відповідною пільговою професією.

Таким чином, оскільки на момент призову на строкову військову службу ОСОБА_1 безпосередньо працював трактористом у колгоспі, а його загальний пільговий стаж роботи значно перевищує тривалість самої служби, виключення відповідачем періоду з 16.11.1987 по 13.10.1989 з пільгового стажу позивача є протиправним і суперечить вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанцуії про те, що періоди роботи позивача у колгоспі ім. Мічуріна з 20.07.1987 по 10.05.1990 та з 01.09.1993 по 15.02.1999, у Гощанській райсільгоспхімії з 14.05.1990 по 07.08.1993, а також у ВАТ "Гощанський райагрохім" з 26.04.1999 по 02.08.2004 на посаді тракториста, який був безпосередньо зайнятий у виробництві сільськогосподарської продукції, підтверджуються як записами в трудовій книжці колгоспника та військовим квитком, так і архівними довідками.

Колегія суддів звертає увагу, що порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310.

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відтак, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.

Крім того, у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Також необхідно застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17, який полягає у тому, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність незарахування відповідачем періоди роботи позивача на посаді тракториста у Колгоспі ім. Мічуріна з 20.07.1987 по 10.05.1990 та з 01.09.1993 по 15.02.1999, у Гощанській райсільгоспхімії з 14.05.1990 по 07.08.1993, а також у ВАТ "Гощанський райагрохім" з 26.04.1999 по 02.08.2004 до його пільгового стажу, як такі, що підтверджують трудової книжкою та сукупністю інших документів (архівних довідок).

Посилання відповідача на неподання позивачем рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи при Головному управлінні ПФУ, як на підставу для відмови у призначенні позивачу пенсії, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 уточнюючі довідки підприємств вимагаються виключно у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або якщо в ній містяться виправлення чи неточні записи. Водночас наявність у трудовій книжці належним чином оформлених записів про роботу трактористом-машиністом у сільськогосподарських підприємствах, які додатково підтверджуються архівними довідками, є достатнім доказом пільгового стажу і не потребує обов`язкового звернення до Комісії.

Крім того, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях ЄСПЛ дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Також, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

З огляду на викладене суд не бере до уваги твердження скаржника про те, що оскаржуване рішення суду про повторний розгляд заяви позивача є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Такий спосіб судового захисту відповідає нормам процесуального права та завданню адміністративного судочинства, покликаний забезпечити дієвий захист порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн правомірно стягнуто судом першої інстанції на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно, розподіл/перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 460/19396/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідачП. І. Сало

суддіТ. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua