Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про поновлення на роботі, з них
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №723/2197/26
Суддя: Лисак І. Н.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 723/2197/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Ливтинюк І.М., Одинака О.О.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Сторожинецький лісовий фаховий коледж,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Дедик Н.П.,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду є позовом до відповідача, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Сторожинецького лісового фахового коледжу від 29.04.2026 року № 48 про звільнення її з посади викладача та поновити її на вказаній посаді;
стягнути з Сторожинецького лісового фахового коледжу на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення по день поновлення на роботі;
стягнути з Сторожинецького лісового фахового коледжу на її користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн;
вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона працювала на посаді викладача в Сторожинецькому лісовому фаховому коледжі (на момент прийняття на роботу - Сторожинецький лісний технікум) з 01 вересня 1995 року на підставі наказу №133 від 30.08.1995 року.
Зазначала, що згідно з наказом №48 від 29.04.2026 року її було звільнено з посади викладача у зв`язку з вчиненням працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, відповідно до ч.3 ст.41 КЗпП України. В змісті наведеного наказу зазначено, що його прийнято «у зв`язку з набранням законної сили вироком Сторожинецького Провадження №22-ц/822/2335/26
районного суду Чернівецької області від 20.03.2026 року у справі №723/365/26, яким ОСОБА_1 визнано винуватою в скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме одержання неправомірної вигоди від студента 3 курсу за спеціальністю «Геодезія та землеустрій» Сторожинецького лісового фахового коледжу ОСОБА_3 грошових коштів для себе за здійснення впливу на викладачів коледжу».
Вважала таке звільнення незаконним, тобто таким, що здійснено з порушеннями норм чинного законодавства України, що, в свою чергу, призвело до порушення її прав як працівника, також вважає, що наказ про її звільнення виданий з порушенням вимог чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню, посилаючись на наступне.
Вказувала, що сформульоване в наказі визначення обвинувачення не відповідає тому, яке міститься у вироку суду від 20.03.2026 року, оскільки кримінальне провадження та вирок суду в даній справі стосуються її неправомірних дій як посадової особи, виконуючої обов`язки директора Сторожинецького лісового фахового коледжу, за які вона понесла відповідальність, а саме, сплатила штраф в розмірі 2600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, відповідно до наказу Департаменту освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації №7-к від 27.01.2026 року з неї за її заявою було знято з 02.02.2026 року виконання обов`язків директора Сторожинецького лісового фахового коледжу.
Наголошувала, що в наказі від 29.04.2026 року №48 зазначено, що звільнення відбулось «з підстав вчинення аморального проступку викладачем ОСОБА_1 , яка виконує виховні функції, несумісного з продовженням даної роботи». Однак зазначає, що працюючи в коледжі на посаді викладача та маючи стаж педагогічної роботи більше 30 років її було відзначено та нагороджено почесними грамотами за особистий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців для лісогосподарського виробництва, за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, досягнуті успіхи у справі навчання та виховання підростаючого покоління, активну участь у профспілковому та громадському житті колективу, вагомий внесок у розвиток освітянської галузі краю та значні досягнення в педагогічній, виховній і патріотичній діяльності. Жодних скарг чи зауважень за період її педагогічної діяльності не надходило, нею, як викладачем, ніколи не було вчинено аморального проступку.
Наводила практику Верховного Суду та вказувала, що якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагог, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Також вказувала, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з довідкою про доходи, виданою Сторожинецьким лісовим фаховим коледжем, її заробітна плата як викладача, становила: за березень 2026 року - 33 427,84 грн, кількість фактично відпрацьованих днів - 22; за квітень 2026 - 28 990,79 грн., кількість фактично відпрацьованих днів - 20. Таким чином, розмір її середньоденної заробітної плати, як викладача, складає 1 486,2 грн (33 427,84 + 28 990,79).
Крім того наголошувала, що незаконними діями відповідача - звільнення її за вчинення аморального проступку, їй завдано моральної шкоди, так як порушення її законних трудових прав призвело до душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від неї додаткових зусиль для того, щоб довести те, що її звільнення є незаконним. Її, як викладача, яка більшу частину свого життя пропрацювала в даній установі, завжди добросовісно відносилася до виконання своїх обов`язків і неодноразово отримувала подяки за досягнення в роботі, дуже засмутив та образив запис в трудовій книжці про те, що вона звільнена з роботи у зв`язку із вчиненням аморального проступку.
З посиланням на норми права, що регулюють спірні правовідносини, просила позов задовольнити.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона позивача оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Наводить обставини, викладені в позовній заяві, та наголошує, що позивач не вчиняла аморальних поступків, однак суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.
Вважає, що саме відповідач мав доводити, що її звільнення відбулося без порушення норм законодавства про працю.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що факт вчинення позивачкою кримінального правопорушення, а саме отримання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, підтверджується вироком суду, який набрав законної сили. За обставинами кримінального правопорушення позивачка отримала від студента коледжу грошові кошти за здійснення нею впливу на викладачів навчальних дисциплін, керівника групи та завідувача відділенням Сторожинецького лісового фахового коледжу за успішне складання заліково-екзаменаційної сесії даним студентом.
Суд виснував, що такими діями позивачка скомпрометувала себе як викладач, порушила обов`язки педагогічного працівника щодо дотримання академічної доброчесності та забезпечення її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі, формування у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, утвердження поваги до суспільної моралі та суспільних цінностей настановленням і особистим прикладом. Адже позивач продемонструвала студентам, яких навчає, можливість успішного складання заліково-екзаменаційної сесії не за результатами здобутих у ході навчання знань та навиків, тим самим нівелювавши сам освітній процес.
Таким чином вважав, що відповідачем правильно оцінені дії ОСОБА_1 як аморальний проступок, який несумісний з продовженням роботи викладача.
Відповідно, відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства України при звільненні позивача з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів, виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлюється, що 01.04.1992 року ОСОБА_4 прийнята на роботу в Сторожинецький лісний технікум 01.09.1995 року на посаду викладача суспільних дисциплін. 01.03.2022 року на неї покладено виконання обов`язків директора Сторожинецького лісового коледжу тимчасово (наказ ДОН авд 01.03.2022 року №17-к), 02.02.2026 року знято виконання обов`язків директора Сторожинецького лісового фахового коледжу (наказ ДОН ОДА (ОВА) від 27.01.2026 року №7-к). Наведене підтверджується копіями трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1992 року та зазначених наказів (а.с.12-18).
29.04.2026 року Сторожинецьким лісовим фаховим коледжем видано наказ №48 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача» у зв`язку з набранням законної сили обвинувального вироку №1-кп/723/1524/26 від 20.03.2026 року у справі №723/365/26, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, а саме, одержання неправомірної вигоди від студента 3 курсу за спеціальністю «Геодезія та землеустрій» Сторожинецького лісового фахового коледжу ОСОБА_3 грошових коштів для себе за здійснення впливу на викладачів коледжу.
Вказано, що викладач, виконуючи виховну функцію, зобов`язана була бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки.
Як наслідок, на підставі наказу ОСОБА_1 було звільнено з 29.04.2026 року у зв`язку з вчиненням працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, відповідно до частини 3 ст. 41 Кодексу законів про працю України (а.с.8).
Відповідно до копії вироку Сторожинецького районного суду від 20.03.2026 року (справа №723/365/26) ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, а саме, одержання неправомірної вигоди від студента 3 курсу за спеціальністю «Геодезія та землеустрій» Сторожинецького лісового фахового коледжу ОСОБА_3 грошових коштів для себе за здійснення впливу на викладачів коледжу. З вироку вбачається, що в травні 2025 року ОСОБА_3 , студент 3 курсу спеціальності «Геодезія та землеустрій» Сторожинецького лісового фахового коледжу, у зв`язку із завершенням навчального року зустрівся з в.о. директора коледжу ОСОБА_1 в її службовому кабінеті. В ході розмови ОСОБА_1 , знаючи, що ОСОБА_3 для виконання індивідуального навчального плану повинен пройти семестровий контроль, який проводиться у формах семестрового екзамену, контрольних робіт, індивідуальних завдань (письмових робіт (у тому числі рефератів, перекладів тощо), курсових робіт тощо), семестрового заліку, захисту звіту з практики тощо, дізналась про його заборгованість по певних навчальних дисциплінах під час складання заліково-екзаменаційної сесії та неможливість самостійно пройти відповідний семестровий контроль. В ході розмови ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 про можливість позитивного вирішення питання щодо успішного складання заліково-екзаменаційної сесії за надання їй особисто неправомірної вигоди в сумі 8000 грн за здійснення нею впливу на викладачів навчальних дисциплін, керівника групи та завідувача відділенням «Сторожинецького лісового фахового коледжу», під час складання заліково-екзаменаційної сесії, які наділені спеціальними повноваженнями відповідно до своїх посадових інструкцій, та згідно з чинним законодавством є особами уповноваженими на виконання функцій держави, з якими в неї наявні ділові та дружні відносини. У подальшому ОСОБА_1 , діючи умисно, із корисливих спонукань, 17.06.2025 року одержала від ОСОБА_3 попередньо визначені нею грошові кошти в якості неправомірної вигоди в сумі 8000 гривень за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави (а.с.19-20/зворот).
З копій записів у журналі навчальних занять 3 курсу групи ГІЗ-31 за березень-квітень 2025 року, навчального плану, розподілу педагогічного навантаження на вказаний навчальний період вбачається, що ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки керівника закладу, одночасно була викладачем та викладала у ОСОБА_3 предмети суспільних дисциплін (а.с.66-70).
Згідно копії довідки про доходи, виданої Сторожинецьким лісовим фаховим коледжем, вбачається, що за період з січня по квітень 2026 року їй нараховано заробітну плату в розмірі 146430,91 грн (а.с.75).
Відповідно до Статуту Сторрожинецького лісового фахового коледжу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України 08.02.2023 року №127 до основних завдань коледжу відноситься, зокрема, виховання у здобувачів фахової передвищої освіти патріотизму, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, академічної доброчесності, формування правової та екологічної культури, моральних цінностей, здорового способу життя, здатності критично мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах (а.с.47-52).
У правилах внутрішнього розпорядку Сторожинецького лісового коледжу, що затверджені директором коледжу 03.09.2012 року, обумовлено, що працівники коледжу зобов`язані, зокрема, працювати чесно і добросовісно, не порушувати трудову дисципліну, вести себе достойно, не допускати аморальних вчинків та вживання на роботі спиртних напоїв. Крім того, викладачі коледжу зобов`язані, серед іншого, дотримуватись принципів педагогічної етики і моралі (а.с.53-60).
З посадової інструкції викладача, затвердженої директором Сторожинецького лісового коледжу 12.12.2017 року, з якою під підпис була ознайомлена ОСОБА_1 , вбачається, що основним обов`язком викладача є формування фахових, освітніх завдань студентів, умінь та навичок з дисциплін (предметів) та виховання гідного громадянина України. В п.2.15 також обумовлено дотримання норм педагогічної етики, моралі, поваги гідності студентів, прищеплення їм любові до України, виховання в них патріотизму і поваги до Конституції України (а.с.61-64).
Матеріали справи також містять копії почесних грамот, згідно яких ОСОБА_1 неодноразово нагороджувалась за сумлінну працю, високий професіоналізм, вагомий внесок у розвиток освітянської галузі краю, значні досягнення в педагогічній, виховній діяльності (а.с.22-29).
Так, спірні правовідносини у справі виникли з приводу звільнення позивача із займаної посади педагогічного працівника у зв`язку із вчиненням аморального проступку.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України, серед гарантій забезпечення права громадян на працю є, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
До переліку суб`єктів, які можуть бути звільнені із вказаної підстави, належать учасники навчально-виховного процесу, а саме керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.
Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними, зокрема, вчинення проступку аморального характеру в громадських місцях або в побуті поза межами трудових відносин.
Чинне трудове законодавство чітко не визначає саме поняття аморального проступку, відтак визначення проступку аморальним є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.
Засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є, зокрема, формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками (стаття 6 Закону України «Про освіту»).
Морально-духовне становлення дітей, учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності є найважливішими складовими розвитку суспільства та держави.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України «Про освіту» педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров`я якої дозволяє виконувати професійні обов`язки в закладах системи загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України
Відповідно до змісту частини 2 статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані, зокрема, захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам.
За змістом статті 56 закону «Про освіту», педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.
Обов`язками науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників визначені статтею 58 вказаного Закону «Про освіту» згідно із якою вказані працівники зобов`язані: 1) забезпечувати викладання на високому науково-теоретичному і методичному рівні навчальних дисциплін відповідної освітньої програми за спеціальністю, проводити наукову діяльність (для науково-педагогічних працівників); 2) підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників); 3) дотримуватись норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, прищеплювати їм любов до України та державних символів України; 3-1)дотримуватися в освітньому процесі та науковій (творчій) діяльності академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами вищої освіти; 4)розвивати в осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, самостійність, ініціативу, творчі здібності; 5)дотримуватися статуту закладу вищої освіти, законів, інших нормативно-правових актів.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію вчитель, педагог, вихователь, зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки.
Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагог, він може бути звільнений з роботи за пункту 3 статті 41 КЗпП України.
Крім того, з роз`яснень, які містяться в п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, вбачається, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги ст.148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 27 березня 2019 року у справі №560/893/17 , від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16, від 31 жовтня 2022 року у справі №219/9052/20, від 25 квітня 2024 року у справі №462/2096/23 законодавцем не визначено критеріїв межі між сумісними і не сумісними з продовженням роботи проступками, а відтак саме на суд, з метою виконання завдання цивільного судочинства, покладено обов`язок самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.
Так, у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №495/47/18 вказано, що особи, трудовим обов`язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань. Особистий приклад викладача, його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу на молодь, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити підручниками. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно дивитися за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під контролем тих, кого він виховує, а також суспільства в цілому.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі №458/394/22 викладено висновок про те, що: «працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь, зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини 1 статті 41 КЗпП України».
Тобто, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагога, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Водночас, колегія суддів зауважує, що підставою для звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, може слугувати не будь-який аморальний проступок, а безпосередньо такий, що несумісний із продовженням такої роботи.
Законодавцем не визначено критеріїв межі між сумісними і не сумісними з продовженням роботи проступками, а відтак саме на суд, з метою виконання завдання цивільного судочинства, покладено обов`язок самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.
Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах: від 27 березня 2019 року у справі №560/893/17, від 11 квітня 2019 року у справі №351/2141/16, від 31 липня 2019 року у справі №243/5802/16-ц, від 05 вересня 2019 року у справі №697/2520/18, від 02 жовтня 2019 року у справі №495/47/18, від 31 жовтня 2022 року у справі №219/9052/20, від 25 квітня 2024 року у справі №462/2096/23.
Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для звільнення позивачки із займаної посади «викладача» стало скоєння нею аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, а саме встановлено факт вчинення позивачкою кримінального правопорушення - отримання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, що підтверджено вироком суду, який набрав законної сили. За обставинами кримінального правпорушення позивачка отримала від студента коледжу грошові кошти за здійснення нею впливу на викладачів навчальних дисциплін, керівника групи та завідувача відділенням Сторожинецького лісового фахового коледжу за успішне складання заліково-екзаменаційної сесії даним студентом.
Наведене підтвердилося під час апеляційного перегляду справи і не було спростовано позивачем.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що педагоги відіграють важливу роль у формуванні моральних цінностей та громадянської культури, і їх особистий приклад і авторитет мають значення для впливу на молоде покоління. Така відповідальність педагогів вимагає від них не пише високої кваліфікації, але й поведінки, яка утверджує повагу до принципів загальнолюдської моралі.
Також педагоги мають виховувати патріотизм, повагу до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, формувати усвідомлену потребу в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимість до їх порушення, формувати повагу до прав і свобод людини, нетерпимість до приниження її честі та гідності, фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками, формувати громадянської культури та культури демократії.
Враховуючи наведене, встановивши, що позивачка виконуючи свої обов`язки викладача, порушила норми педагогічної етики та моралі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення нею аморального проступку, який суперечить вимогам педагогічної етики, моралі, а також суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні цінності, які склалися в суспільстві, що вказує на наявність підстав для його звільнення за пунктом 3 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що такими діями позивачка скомпрометувала себе як викладач, порушила обов`язки педагогічного працівника щодо дотримання академічної доброчесності та забезпечення її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі, формування у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, утвердження поваги до суспільної моралі та суспільних цінностей настановленням і особистим прикладом. Адже позивач продемонструвала студентам, яких навчає, можливість успішного складання заліково-екзаменаційної сесії не за результатами здобутих у ході навчання знань та навиків, тим самим нівелювавши сам освітній процес.
При цьому, колегія суддів підставно виходить із належного виконання відповідачем свого обов`язку із доведення тих обставин, за яких звільнення позивача відбулося без порушення законодавства про працю, що спростовує аргументи апеляційної скарги із зазначеного приводу, а тому колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду про те, що позивач звільнена з посади з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи апеляційної скарги з приводу відсутності проведення службового розслідування та наявність відзнак за успіхи в роботі за попередній період до вчинення аморального проступку для задоволення позову й поновлення на роботі є неспроможними, оскільки, згідно з вимогами закону, проведення службового розслідування є обов`язковим, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях відповідної особи. У цій справі наявний вирок суду, який набрав законної сили та ним було доведено вину позивача у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.2 ст.369-2 КК України, що, крім іншого, було визнано самою ОСОБА_1 , а наявність заохочень не спростовують вчинення несумісного зі статусом викладача проступку.
Крім того, аргумент скарги щодо помилковості посилання судом першої інстанції на дисциплінарну відповідальність позивача як викладача, - має місце і дійсно суперечить мотивувальній частині рішення, проте, це не вплинуло на правильність вирішення справи по суті, та через імперативні приписи процесуального закону, за якими не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з одних лише формальних підстав, відсутні підстави для скасування/зміни рішення суду першої інстанції.
Відтак, висновки суду першої інстанції з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене колегія суддів відхиляє арґумент скарги про те, що фактичні обставини у справі були встановлені судами не повністю, оскільки спростовується матеріалами справи та змістом оскарженого судового рішення, яке, в свою чергу, ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
О.О. Одинак
Оригінал: reyestr.court.gov.ua