Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші справи
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №205/6726/26
Суддя: Никифоряк Л. П.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10808/26 Справа № 205/6726/26 Суддя у 1-й інстанції - Дорошенко Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 серпня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Дорошенко Г.В.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2026року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 травня 2026року позов ОСОБА_1 залишено без руху з таких підстав: ненадання до позовної заяви доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення або до Електронного кабінету відповідача; долучення до позовної заяви копії документа, складеного іноземною мовою, без його перекладу українською мовою відповідно до вимог чинного законодавства України; позовна заява не містить зазначення доказів, що підтверджують обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, зокрема, відсутні актуальні відомості, які підтверджують місце проживання позивачки та місце проживання дитини разом з позивачкою, що у розумінні частини другої статті 84 СК України дає право на звернення позивачки до суду з вимогою про стягнення аліментів на свою користь.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 червня 2026року продовжено позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви з тих підстав, що до письмових доказів, які подаються до суду іноземною мовою, має бути доданий їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою, а також з огляду на те, що позивачкою не наведено переконливих пояснень та не надано доказів, що нею вживались заходи для виконання вимог ухвали суду від 27 травня 2026року в частині надсилання позивачем на адресу відповідача копії позовної заяви та копій всіх доданих до неї документів за зареєстрованим місцем проживання відповідача у м. Маріуполь Донецької області, а загальне посилання на факт окупації міста без надання конкретних доказів не може бути розцінене судом як достатній та належний доказ дійсної наявності об`єктивних перешкод щодо виконання частини першої статті 177 ЦПК України в ситуації, коли позивачка та відповідач проживають в одному населеному пункті — у місті Маріуполі.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 серпня 2026року позовну заяву ОСОБА_1 постановлено вважати неподаною та повернуто. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у встановлений строк не усунула визначені в ухвалі суду недоліки щодо направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу та щодо належного оформлення поданого письмового доказу, складеного іноземною мовою.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
25 серпня 2025року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 серпня 2026року.
В апеляційній скарзі заявниця не погодилась з висновками суду та висловила вимогу про скасування ухвали і просила про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції безпідставно поставив в залежність відкриття провадження у справі від вимоги, яку на теперішній час неможливо виконати, а саме від вимоги про необхідність надання доказів направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, чиє місце проживання зареєстроване на тимчасово окупованій території. Крім того, стверджувала, що відсутність нотаріально засвідченого перекладу на українську мову виданого рф свідоцтва про народження дитини, не має жодного значення для цієї справи, оскільки наявність дитини, батьками якої є позивач та відповідач, вже була встановлена рішенням суду в іншій справі №205/2146/26, яке набрало законної сили, про стягнення аліментів на утримання дитини.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
27 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 25 вересня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
15 жовтня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.
Про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Учасники справи у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вирішального значення надав тому, що позивачка через свого представника отримала ухвали суду, проте у встановлений ухвалою суду від 11 червня 2026року строку не усунула недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 27 травня 2026року, у зв`язку з чим відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України позовна заява вважається неподаною та повертається позивачеві.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити так як судом першої інстанції при ухваленні рішення порушені норми процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).
ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 185 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що після отримання позовної заяви та доданих до неї документів обов`язковою є їх перевірка суддею на предмет відповідності вимогам статей 175 та 177 ЦПК України і вирішення питання щодо наявності підстав для залишення позову без руху та в подальшому для визнання позовної неподаною та її повернення позивачеві.
Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у встановлений строк не усунула визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки щодо направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу та щодо належного оформлення поданого письмового доказу, складеного іноземною мовою.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.
Так, у статті 177 ЦПК України визначені документи, що додаються до позовної заяви. Та у частині першій цієї статті закріплено, що у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Згідно з частиною сьомою статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що при зверненні до суду з позовом в електронній формі позивач має додати до позовної заяви докази надіслання цієї позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, в тому числі у паперовій формі листом з описом вкладення у разі відсутності у іншого учасника справи електронного кабінету.
ОСОБА_1 при зверненні до Новокодацького районного суду міста Дніпра з позовною заявою не додала до неї докази надсилання позову та доданих до нього документів відповідачу ОСОБА_2 та зазначала, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача є місто Маріуполь Донецької області, яке входить до переліку тимчасово окупованих територій України, у зв`язку з чим направлення поштової кореспонденції до вказаного населеного пункту є неможливим, а також ОСОБА_2 не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд.
Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 25 травня 2026року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 з 06 листопада 2007року є: АДРЕСА_1 .
При цьому, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025року за № 380/43786, місто Маріуполь входить до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України.
Отже, надіслання кореспонденції засобами поштового зв`язку у місто Маріуполь на теперішній час є неможливим у зв`язку з його тимчасовою окупацією.
Однак, суд першої інстанції зазначене проігнорував.
У справах, де вручення кореспонденції є неможливим через об`єктивні обмеження (наприклад, тимчасова окупація певної території), покладання на позивача завідомо невиконуваних обов`язків щодо сповіщення чи доказів є неприпустимим.
Та безпідставними є вимоги суду до позивачки, яка як і відповідач зареєстрована в м.Маріуполі, надати докази надсилання відповідачу копії позовної заяви засобами зв`язку, які не функціонують на підконтрольній Україні території, проте здійснюють відповідні відправлення на тимчасово окупованій території. Такі вимоги не ґрунтуються на законі, є неспроможними та є надмірним формалізмом.
Загальна процесуальна вимога про надання доказів надсилання копії позову відповідачу (поштова квитанція та опис вкладення) не може застосовуватися як перешкода для доступу до правосуддя, якщо поштового сполучення з тимчасово окупованою територією немає.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на положення частин 1, 3 статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», в якій визначено, що якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Передбачений цією статтею порядок виклику в суд та повідомлення про судове рішення може застосовуватися стосовно інших учасників судового процесу, адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи яких знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо від цього залежить реалізація ними своїх процесуальних прав і обов`язків.
Аналіз вказаної норми процесуального права дає підстави для висновку, що законодавцем визначено порядок дій суду щодо виклику особи до суду та повідомлення про судове рішення у разі, якщо особа не має електронного кабінету та остання відома адреса її місця проживання (перебування) знаходиться на тимчасово окупованій території, а саме шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Але, суд першої інстанції цього не врахував.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
За таких обставин, повернення ОСОБА_1 позовної заяви з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху в частині направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу у даному випадку є проявом надмірного формалізму.
Щодо висновків місцевого суду про повернення позовної заяви з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху в частині надання нотаріально посвідченого перекладу українською мовою документу, який складений іноземною мовою та був долучений до позовної заяви, апеляційний суд виснував таке.
У контексті вимог частини п`ятої статті 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, ОСОБА_1 долучила до позовної заяви, серед іншого копію документу, викладеного іноземною мовою (російською), без відповідного його перекладу українською мовою.
Відповідно до статті 10 Конституції України та частини першої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Для здійснення оцінки письмових доказів суд повинен розуміти зміст таких документів. Тобто документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, повинні бути викладені українською (державною), зрозумілою суду мовою.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру має бути нотаріально засвідчена в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Заразом, слід зазначити, що за змістом статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України, та суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
У справі, яка переглядається, позовна заява ОСОБА_1 викладена українською мовою, тобто відповідає вимогам ЦПК України та Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка зазначила обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, а також вказала, що до матеріалів справи надала докази, якими, на її думку, ці обставини підтверджуються.
Та на переконання колегії суддів, ненадання позивачем перекладу українською мовою документу, який долучений до позовної заяви та складений іноземною мовою, не може бути підставою для повернення позовної заяви.
Більш того, за положеннями Цивільного процесуального кодексу України дослідження та аналіз наданих сторонами доказів з оцінкою їх відповідності законодавчо встановленим вимогам здійснюється судом під час вирішення спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі або залишення позовної заяви без руху.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував вказаного та передчасно дійшов висновку про визнання позовної заяви неподаною та повернув особі, яка її подала. Місцевий суд формально підійшов до вирішення питання прийняття позовної заяви ОСОБА_1 .
За наведених умов, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкової ухвали.
Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 з порушенням норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 серпня 2026року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 серпня 2026року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 17 листопада 2026року.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua