Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №541/2683/26
Суддя: Семененко М.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2026 р.Справа № 541/2683/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Вірченко О.М., м. Миргород, Полтавська область, повний текст складено 09.09.26 року по справі № 541/2683/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі відповідач, ГУНП в Полтавський Харківській області), в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №7420731 від 22 червня 2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а справу про адміністративне порушення закрити за відсутністю події і складу правопорушення.
Позов мотивований тим, що спірна постанова про накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є протизаконною та необґрунтованою. Позивач зауважив, що вказані в постанові обставини щодо часу та місця правопорушення (вул. Гоголя, 199 о 12:47:25 та вул. Миргородських Дивізій, 1 о 12:47) є взаємовиключними та суперечать матеріалам відеофіксації, згідно з якими автомобіль у цей час рухався по вул. А. Карбана (Миргородських Дивізій) та здійснив поворот ліворуч, а не праворуч. Крім того, позивач вказує на перейменування вул. Миргородських Дивізій, яка з вересня 2023 року переіменована на «Анатолія Карбана». Оскаржуваний акт містить посилання на неіснуючі підпункти Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР) (п.п.9.2, 9.2 «б»), винесений без урахування дорожньої обстановки, опису подій та з порушенням вимог ст. 283 КУпАП і принципу правової визначеності, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Також зазначив про відсутність факту повороту праворуч, на що чітко показує відеодоказ. Просив оскаржувану постанову визнати протиправною та скасувати.
Представник ГУНП у Полтавській області надав відзив, в якому заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи наступним. 22 червня 2026 року о 12.47 год в м. Миргороді по вул. Миргородських Дивізій, 1 ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , при цьому не увімкнув відповідний покажчик повороту при зміні напрямку руху, а саме - правий покажчик повороту, чим порушив п.9.2 «б» ПДР. Пунктом 9.2 «б» ПДР визначено, що, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку поворотом або розворотом. Вищезазначене адміністративне правопорушення зафіксовано відеозаписом з відеореєстратора поліцейського автомобіля, а саме з початку відеозапису VID-20260626 - WA0007. На 00.10 хв. відеозапису export-iopag зафіксовано процедуру розгляду справи. На 00.10.30 хв. відеозапису export-iopag зафіксовано роз`яснення позивачу його прав та обов`язків відповідно до Конституції України та КУпАП. Постанова серії ЕНА №7420731 від 22 червня 2026 року складена відповідно до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395 (далі - Інструкція №1395). На переконання відповідача факт вчинення правопорушень є доведеним, а тому немає жодних підстав для скасування постанови. Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.2 ст.122 КУпАП. Позивачем не надано жодного доказу на спростування обставин, які викладені в оскаржуваній постанові (а.с. 29-32).
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04.09.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що суд першої інстанції проігнорував надані ним докази та не дослідив матеріали справи. Суд в порушення ст.ст.9, 42 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не дослідив надані відповідачем докази: відео з авто та відео з нагрудної камери інспектора, чим виявив поверхневість та упередженість. Суд самовільно змінив місце правопорушення, вийшовши за межі звинувачення. Так, у спірній постанові місцем вчинення правопорушення у графі 5 "Час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення, чітко вказано: 22.06.2026 12.47 м. Миргород по вул. Миргородських дивізій, 1 водій керуючи ТЗ: 1) місце порушення Гоголя 199, 2) скоєне при русі по вул. Миргородських дивізій 1. Натомість суд стверджує "при виконанні повороту праворуч на вул. Миргородських дивізій, 1. Відео з авто поліції (VID-20260626) зафіксувало поворот авто праворуч на вул. Миргородських дивізій 1Д (при виїзді з АЗС, яка знаходиться за адресою вул. Миргородських дивізій 1Д). Водночас, в постанові про жодне АЗС не сказано, як і не сказано про виїзд з прилеглої території.
Скаржник вважає, що суд заплутався в об`єктивній стороні маневру. Також зазначив про притягнення до відповідальності за неіснуючою нормою права - п.9.2 "б" ПДР. Зауважив, що інспектор, зачитуючи постанову, звинуватив його в порушенні ч.2 ст.122 не назвавши закону. Крім того, капітан спочатку оголосив постанову про порушення ч.2 ст.122 невідомого закону, а потім формально зачитав право на правову допомогу.
Також скаржник вказав на те, що оскаржуване рішення містить взаємовиключні та абсурдні висновки. Так, на сторінці 3 абзацу 3 суд стверджує, що позивач не увімкнув повороту при виконанні маневру повороту праворуч по вул. Миргородських дивізій, 1, чим порушив п.9.2 "б" ПДР. На сторінці 4 абзацу 5: а при повороті ліворуч на вул. Гоголя показчик повороту був ввімкнений. Судове рішення не може містити два протилежних висновки щодо однієї і тієї самої дії водії.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зауважив, що зазначена у постанові адреса: м. Миргород, вул. Гоголя, 199 - це адреса за якою вже відбувався розгляд справи (про що також зазначено в пункті 2 цієї постанови). Обов`язок вказування як місця вчинення правопорушення, так і місця розгляду справи передбачено вимогою додатку №5 Інструкції №1395.
Відповідач звернув увагу, що на відеозаписі з відеореєстратора поліцейського автомобіля, а саме з початку відеозапису VID-20260626 - WA0007, чітко видно, як виїжджаючи з АЗС на вулицю Миргородських дивізій (коли позивач здійснював поворот праворуч), водій не увімкнув покажчик повороту. Потім відбувся поворот ліворуч на вул. Гоголя, і при цьому повороті вже чітко видно на відео як блимає лівий покажчик повороту. Про це детально зазначив і суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення. Тобто порушення ПДР відбулося саме при повороті праворуч на вулиці Миргородських дивізій, а не при повороті ліворуч на вулицю Гоголя.
Щодо правової кваліфікації правопорушення, відповідач зауважив, що п.9.2 «б» ПДР визначено, що: «Водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку поворотом або розворотом». Такий пункт існує, є чинним і обов`язковим до виконання усіма водіями.
Стаття 122 КУпАП стосується, зокрема, порушення інших правил дорожнього руху . Згідно з ч.2 ст.122 КУпАП порушення користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пп.а п.9.1. ПДР попереджувальними сигналами є сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою. А п.9.2 «б» ПДР прямо передбачає обов`язок водіїв їх вмикати при здійсненні відповідного повороту. Вищенаведене свідчить доказом того, що за порушення п.9.2 «б» ПДР передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП.
Щодо тверджень позивача про нероз`яснення йому положень ст.ст. 268, 289 КУпАП, відповідач зауважив, що такі не відповідають дійсності оскільки під час розгляду справи (з 00.10.30 хв. відеозапису export-iopag) зафіксовано роз`яснення позивачу його прав та обов`язків відповідно до Конституції України та КУпАП. І це роз`яснення відбулося до видачі позивачу копії постанови. Також в постанові від 22.06.2026 міститься підпис позивача про ознайомлення зі змістом вищевказаних статей. Крім того, позивач постійно задавав уточнюючі питання, на які поліцейські надавали відповідь і отримав для ознайомлення службове посвідчення поліцейського на свою вимогу. Відеоматеріали з місця події містяться в матеріалах справи і були належним чином досліджені судом першої інстанції.
Вищенаведене, на переконання відповідача, свідчить про законність винесеної постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 22.06.2026 серії ЕНА №7420731.
Отже, відповідач вважає, що рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04.09.2026 у справі №541/2683/26 є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.
Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просив провести розгляд справи без участі представника ГУНП в Полтавській області.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не прибув.
Відповідно до частини 3 статті 268, частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою від 22 червня 2026 року серії ЕНА №7420731 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн за порушення п.9.2.б ПДР за те, що 22.06.2026 о 12:47 в місті Миргород по вулиці Миргородських Дивізій, 1 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч, чим порушив п.9.2 «б» ПДР (порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом) та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.
У графі 7 постанови "До постанови додаються зазначено: "Відео запис з нагрудної бодікамери 907323 та відеореєстратор авто 1961 (а.с. 6).
Непогоджуючись з постановою серії ЕНА №7420731, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідачем суду було надано відеозапис з фіксацією керування позивачем транспортним засобом, який при повороті праворуч по вул. Миргородських дивізій, 1 (А. Карбана, 1) не увімкнув відповідний покажчик повороту, а саме - правий покажчик повороту. Відеозапис оглянуто в судовому засіданні, на ньому зафіксовано факт виконання привороту праворуч без увімкнення правого покажчика повороту. При цьому, інспектором поліції роз`яснені позивачу його права, повідомлено, яке порушення ним допущено, запропоновано переглянути відеозапис правопорушення. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, а саме – порушення вимог п.п.9.2.б ПДР, інспектор Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Решітько Р.М. 22 червня 2026 року розглянув адміністративну справу за адресою: вул. Гоголя, 199, м. Миргород, Полтавська область (місце зупинки транспортного засобу). Ним було прийнято рішення про винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП. Адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн накладено на позивача в межах санкції статті, встановленої ч.2 ст.122 КУпАП.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 22 червня 2026 року серії ЕНА № 7420731 є законною, обґрунтованою, винесеною інспектором Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області у межах своїх повноважень, з дотриманням вимог ст.ст.280, 283 КУпАП, а тому постанову необхідно залишити без змін, а позовну заяву без задоволення.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII, визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" №3353-XII від 30.06.1993 (далі - Закон №3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Згідно з пунктом 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Положеннями пункту 9.2. ПДР водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку:
а) перед початком руху і зупинкою;
б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Відповідно до пункту 9.4 ПДР подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. Подавання попереджувального сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів.
Частина 2 статті 122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, у виді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Згідно з приписами статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1(за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов`язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
За приписами пункту 5 Розділу IV Інструкції №1395, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Отже, частиною 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24.01.2019 у справі №428/2769/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, від 19.02.2020 у справі №607/3394/17.
Зі змісту оскаржуваної постанови від 22 червня 2026 року серії ЕНА №7420731 убачається, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн за порушення п.9.2.б ПДР за те, що 22.06.2026 о 12:47 в місті Миргород по вулиці Миргородських Дивізій, 1 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч, чим порушив п.9.2 «б» ПДР (порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом) та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.
У графі 7 постанови "До постанови додаються зазначено: "Відео запис з нагрудної бодікамери 907323 та відеореєстратор авто 1961 (а.с. 6).
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Зміст пункту 1 статті 247 КУпАП свідчить про те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 40 Закону №580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За визначенням статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення відповідачем до відзиву на позовну заяву додано CD диск, який містить 2 відеофайли: export-oipag.mp4 (відео з ID реєстратора 907323 та відео з ID реєстратора 905492); VID-20260625-WA0007.mp.4 (відеореєстратор авто).
Надані відповідачем відеозаписи підпадають під визначення електронного доказу, встановленого статтею 99 КАС України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV (далі - Закон №851-IV) оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом автора або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого - ознак цифрового підпису автора.
Як встановлено колегією суддів за результатами огляду наданих відповідачем відеофайлів із використанням сервісу Центрального засвідчувального органу (https://czo.gov.ua), зазначені відеоматеріали містять кваліфікований електронний підпис їх автора.
Колегія суддів не приймає до уваги відео з ID реєстратора 905492, оскільки такий доказ не є належним доказом у справі, з огляду на відсутність в оскаржуваній постанові посилань на цей технічний засіб.
Дослідивши наявні у матеріалах справи відеозаписи: відео з ID реєстратора 907323 та відео з відеореєстратора авто, судом встановлено, що позивач, виїжджаючи з території АЗС, здійснив поворот праворуч, не подавши відповідного попереджувального сигналу світловим покажчиком повороту. Надалі, продовживши рух, позивач здійснив поворот ліворуч, вже увімкнувши покажчик повороту, після чого був зупинений працівниками поліції.
Після зупинки транспортного засобу поліцейський повідомив позивачу підставу зупинки, роз`яснивши, що порушення полягає у неввімкненні покажчика повороту під час виїзду з території АЗС на вул. Миргородських Дивізій, тобто під час виїзду з другорядної (з прилеглої території) на головну вулицю. На запитання позивача поліцейський додатково уточнив обставини порушення та надав можливість ознайомитися з відеозаписом, яким зафіксовано відповідний маневр.
Крім того, до винесення постанови позивачу було роз`яснено його права, передбачені статтями 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, зокрема право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою. Позивачу також було повідомлено про правову кваліфікацію його дій за частиною другою статті 122 КУпАП. Поліцейський роз`яснив позивачу строки оскарження постанови та сплати штрафу. При цьому у спірній постанові міститься підпис позивача про ознайомлення зі змістом статей 268 та 289 КУпАП.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи поліцейський, зазначивши лише частину другу статті 122, не вказав нормативно-правового акта, положення якого передбачають адміністративну відповідальність за відповідне правопорушення, з огляду на наступне.
Як убачається з дослідженого відеозапису, поліцейський дійсно, повідомляючи позивачу правову кваліфікацію його дій, послався на частину другу статті 122, не зазначивши при цьому, що йдеться про КУпАП. Водночас така обставина сама по собі не свідчить про порушення встановленого порядку розгляду справи, оскільки правова кваліфікація правопорушення чітко визначена у винесеній постанові, зі змісту якої вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП у зв`язку з порушенням пункту 9.2 «б» ПДР.
При цьому визначальним у контексті оцінки дотримання процедури розгляду справи є не лише формулювання, використане поліцейським під час усного повідомлення правової кваліфікації, а й те, чи був позивач обізнаний із суттю інкримінованого йому правопорушення, його фактичними обставинами та мав реальну можливість скористатися наданими законом процесуальними правами.
У цій справі встановлено, що поліцейський повідомив позивачу обставини вчиненого правопорушення, роз`яснив його процесуальні права, надав можливість ознайомитися з відеозаписом, а у постанові зазначив як конкретну норму КУпАП, за якою особу притягнуто до відповідальності, так і пункт ПДР, вимоги якого порушено.
За таких обставин колегія суддів вважає, що незазначення поліцейським під час усного спілкування повної назви нормативно-правового акта не призвело до невизначеності правової підстави притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не свідчить про необізнаність останнього із суттю пред`явленого йому правопорушення та не зумовило обмеження його права на захист. Відтак наведений довід апеляційної скарги не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про притягнення до відповідальності за неіснуючою нормою права - пункт 9.2 "б" ПДР, оскільки такий пункт передбачений ПДР та встановлює обов`язок водія подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед початком руху, перестроюванням, поворотом або розворотом. При цьому відповідно до підпункту "а" пункту 9.1 ПДР України попереджувальними сигналами є сигнали, що сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою. Саме порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку утворює склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 122 КУпАП. Отже, правова кваліфікація дій позивача у спірній постанові відповідає вимогам законодавства.
Щодо доводів скаржника про самовільну зміну судом місця вчинення правопорушення та виходу за межі обвинувачення, суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржник помилково ототожнює місце вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи. Водночас зі змісту спірної постанови чітко вбачається, що АДРЕСА_1 , зазначена у графі "Час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення" є місцем розгляду справи про що окремо зазначено в пункті 2 постанови «Місце розгляду справи». Водночас, місцем скоєння адміністративного правопорушення у графі "Час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення" зазначено: "в АДРЕСА_2 (з огляду на те, що адреса АЗС, з якої виїжджав позивач: вул. Миргородських Дивізій, 1Д (нині вул. Анатолія Карбана).
Разом з тим, до адміністративної відповідальності позивача притягнуто не за невикористання покажчика повороту під час повороту ліворуч на вул. Гоголя, а саме за невиконання вимоги щодо подання відповідного сигналу перед поворотом праворуч на вул. Миргородських Дивізій (яка наразі має назву - ОСОБА_2 ).
Зазначення у спірній постанові попередньої назви вулиці - Миргородських Дивізій, замість актуальної - вул. Анатолія Карбана - саме по собі не спростовує встановлених обставин справи та не свідчить про невизначеність місця вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд першої інстанції не змінював місце чи обставини вчинення правопорушення, а встановив фактичний зміст події на підставі досліджених доказів. Саме по собі зазначення у постанові адреси вул. Гоголя, 199 як місця розгляду справи не свідчить про невизначеність місця вчинення правопорушення або вихід суду за межі пред`явленого позивачу обвинувачення.
Не заслуговують на увагу й доводи скаржника про те, що у постанові не зазначено про АЗС та виїзд із прилеглої території, оскільки підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало не використання покажчика повороту відповідного напрямку перед здійсненням повороту праворуч, що зафіксовано на відеозаписах. При цьому виїзд із території АЗС характеризує фактичні обставини, за яких позивач здійснював відповідний маневр, однак не є самостійною ознакою інкримінованого йому правопорушення. Позивача притягнуто до відповідальності не за порушення правил виїзду з прилеглої території, а саме за недотримання вимог щодо користування попереджувальними сигналами перед поворотом праворуч.
Отже, відсутність у постанові окремої вказівки на АЗС та виїзд із прилеглої території не спростовує суті зафіксованого порушення та не ставить під сумнів правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Щодо наявності розбіжностей у часі вчинення адміністративного правопорушення, зазначеному у спірній постанові, колегія суддів зазначає, що у спірній постанові часом вчинення правопорушення зазначено "12:47", що узгоджується із зафіксованими на відеозаписах обставинами події. Відтак доводи скаржника в цій частині не знаходять свого підтвердження.
Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції проігнорував надані відповідачем докази та не дослідив відеозаписи, спростовуються матеріалами справи.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а отже постанова серії ЕНА №7420731 від 22 червня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП прийнята відповідачем правомірно, відповідно до закону в межах повноважень та у спосіб встановлений законодавством, а тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.
З огляду на викладене, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.
З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні статті 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04.09.2026 у справі № 541/2683/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 18.11.2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua