Рішення від 17 листопада 2026 р. у справі №465/2261/24 — Франківський районний суд м. Львова

Суд: Франківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 17 листопада 2026 р.

Справа: №465/2261/24

Суддя: Ванівський Ю. М.

Справа № 465/2261/24

Провадження 2/465/1143/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18.11.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю. М.,

з участю секретаря Лозинському Т.-Р.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особистої приватної власності,-

встановив:

представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя, в якому просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 85,7 кв.м; паркомісце АДРЕСА_2 ; автомобіль FIAT MAREA 1600, (1998 р. випуску); мотоцикл KTM 200 duke 200 (2020 р. випуску); визнати 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 85,7 кв.м на праві власності за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , половину вартості автомобіля FIAT MAREA 1600, (1998 р. випуску); стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , половину вартості мотоцикл KTM 200 duke 200 (2020 р. випуску); стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , половину вартості паркомісця АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 13.10.2009 р. між сторонами було укладено шлюб, який було розірвано 08.09.2023 р. рішенням Франківського районного суду м. Львова №465/6936/23, рішення набрало законної сили 09.10.2023 р. 10.06.2020 р., перебуваючи у шлюбі один з одним, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 85,7 кв.м. Право власності на дану квартиру було оформлено на відповідача. Крім того, 15.07.2020 р. було придбано паркомісце АДРЕСА_2 . Право власності на парко місце також було оформлено на відповідача. Всі правовстановлюючі документи на квартиру та паркомісце знаходяться у відповідача, а тому вказати їхню вартість позивачка не має можливості. Листом приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тертичної Е.В., яка посвідчувала договори купівлі-продажу, було відмовлено у наданні інформації про вартість даних об`єктів нерухомості. Також у шлюбі відповідачем було придбано транспортні засоби:– 08.11.2016 р. - автомобіль FIAT MAREA 1600, (1998 р. випуску),– 14.04.2021 р. - мотоцикл KTM 200 duke 200 (2020 р. випуску). Але інформація про вартість даного рухомого майна Головним сервісним центром МВС надана не була, оскільки є конфіденційною. Але колишнє подружжя не може досягти домовленості про поділ зазначеного майна, а тому позивачка вимушена звернутись до суду.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 02.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Представником відповідача подано 29.04.2026 року відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що 3 2013p., після народження спільного сина сторони не ведуть спільного господарства, не проживають разом як сім`я,не несуть спільних витрат та фактично припинили будь – які шлюбні відносини, незважаючи, що шлюб був розірваний за рішенням Франківського районного суду м.Львова від 08.09.2023 року за позовом колишньої дружини. Вказує, що позивачка намагається отримати часку у його особистому майні, до якого вона не дотична, та яке придбавалось відповідачем. Позивачка покинула територію України 05.03.2022 року із їхнім спільним сином без наміру повертатись.

Крім цього представником відповідача подано 29.04.2024 року зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати право особистої приватної власності на майно, за ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), без сплати грошової компенсації - ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 85,7 кв.м. , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2070140246101; на паркомісце №17 розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер: 2114239546101; рухоме майно: автомобіль FIAT MAREA 1600, 1998 року випуску № кузова НОМЕР_3 , та мотоцикл КТМ 200 DUKE 200, 2020 року випуску, № шасі НОМЕР_4 . Вказує, що відповідно до Акту ЛКП “Вулецьке” від 24.04.2023р. про непроживання осіб за місцем реєстрації, ОСОБА_4 , не зареєстрований та не проживає за адресою проживання первісної позивачки, а саме: АДРЕСА_4 , не веде спільного господарства з 2013-2014 р. Так, 10 червня 2020р. ним придбана квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на його ім`я, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.06.2020р. 15 липня 2020р. за даною ж адресою ним придбано паркомісце №17, право власності яке зареєстроване на ім`я відповідача за первінсим позовом, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.07.2020р. Також, у 2016р. придбаний ним автомобіль 1998 року FIAT MAREA 1600 та у 2021 році мотоцикл КТМ 200, 2020 року випуску, про що згадується у первісній позовній заяві. Відповідач вважає, що майно, яке набуте хоча за час існування зареєстрованого шлюбу, однак під час припинення ведення ними спільного господарства, спільного проживання, спільного бюджету та припинення фактичних шлюбних відносин з 2013р. є його особистою власністю.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 14.05.2024 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

26.05.2024 року представником позивача за первісним позовом подано відповідь на відзив, в якій вказує, що рішенням Франківського районного суду м. Львова у справі №465/6936/22 було встановлено тільки, що сторони зареєстрували шлюб; сторони втратили взаємні подружні почуття, сторони проти розірвання шлюбу не заперечили. Судом у вищезазначеній справі не було встановлено, що позивачка і відповідач припинили фактичні шлюбні відносини з 2013 р. і припинили спільне проживання. Більше того, цього і не було зазначено в самій позовній заяві про розірвання шлюбу, фотокопія якого додається до цієї відповіді на відзив. Розгляд справи про розірвання шлюбу проводився без участі сторін, а отже і жодні додаткові пояснення про дату фактичного припинення шлюбних відносин і ведення спільного господарства не надавались, суд при ухваленні рішення виходив виключно із доданих до позову доказів. Таким чином, враховуючи, що спірне майно, беззаперечно, було набуте в шлюбі; не на підставі договору дарування чи у порядку спадкування; докази того, що відповідач придбав його за особисті кошти, у відзиві не наводяться; спірне житло набуте не в порядку приватизації, - підстав для відмови у задоволенні позову, як цього просить відповідач, немає.

Крім цього, представником відповідача за зустрічним позовом 27.05.2024 року було подано відзив на зустрічну позовну заяву. Вказує, що на момент придбання спірного майна сторони не просто перебували у зареєстрованому шлюбі, а й мали фактичні шлюбні відносини, проживали разом за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 . Це підтверджується наступними документами: довідкою Львівського комунального підприємства "Вулецьке" №667 від 22.05.2024 р., згідно із якою ОСОБА_4 проживав без реєстрації разом із ОСОБА_3 і ОСОБА_5 з 2008 р. по 15.03.2022 р., а з 16.03.2022 р. по 22.04.2024 р. проживав за цією адресою один. актом №78 від 22.05.2024 р., в якому викладено аналогічне. Даний акт підписано майстром дільниці, економістом, юристом, двома сусідами та власницею квартири. картками імунізації ТОВ "Клініка імені ОСОБА_6 " від 31.10.2019 р., складеними на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , в яких зазначена одна і та сама адреса АДРЕСА_5 . Стосовно посилання позивача за зустрічним позовом на рішення суду у справі про розірвання шлюбу між сторонами, зазначає, що даним рішенням не встановлено факт окремого проживання подружжя з 2013 року. В рішенні тільки процитовано позовну заяву ОСОБА_3 , у якій, до речі, не було вказано, з якого року чи дати подружжя припинило спільне проживання. Те, що "З 2013 року у сімейних стосунках почались розлади, стали різні інтереси та погляди на життя..." не означає, що сторони припинили спільне проживання, ведення господарства та сімейного бюджету. У самій позовній заяві також не було зазначено про припинення шлюбних відносин з 2013 р. У заяві ОСОБА_4 у справі №465/6936/22 останній тільки не мав заперечень щодо розірвання шлюбу, якихось пояснень стосовно того, коли подружжя припинило спільне проживання та ведення господарства, він у цій заяві не надав (копія заяви додається). Сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Однак колегія суддів Касаційного цивільного суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) не погодилась із таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Окремої уваги заслуговує і той факт, що у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 10.06.2020 р., копія якого долучена ОСОБА_4 до зустрічного позову, відсутнє посилання на те, що вона придбавається за особисті кошти ОСОБА_4 , хоча дану обставину можна було вказати у договорі (якщо це було дійсно так). Згідно із пунктом 14 даного договору його укладення і підписання проводиться за згодою дружини ОСОБА_3 . Все це стосується і договору купівлі-продажу паркомісця, копія якого долучена ОСОБА_4 до зустрічного позову. Просить відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 03.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила такі задоволити, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги за зустрічним позовом та просила такі задоволити, водночас просила залишити первісну позовні вимоги без задоволення.

Суд заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статей 12, 13ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі – продажу квартири від 10.06.2020 року, укладеного між ТзОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційна група Прометей» (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), ОСОБА_4 придбав у ТзОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційна група Прометей» квартиру АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2070140246101.

Балансова вартість квартири у відповідності до Довідки про балансову вартість, виданої ТОВ «КУА «Інвестиційна група Прометей» від 15.04.2020 становить 722 250 гривень 50 копійок. Ринкова вартість квартири у відповідності до Висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності – ТОВ «Міжгалузевий кліринговий центр «Євроконсалтинг», станом на 15.04.2020 року становить 1 111 600,00 гривень 00 копійок, без ПДВ (п.3 договору).

Пунктом 14 договору визначено, що укладення та підписання даного договору ОСОБА_4 проводиться за згодою його дружини ОСОБА_3 , що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. 20.09.2017 року за реєстровим №4222.

Згідно договору купівлі – продажу паркомісця від 15.07.2020 року, Приватне підприємство «Львівська Америка» продає, а ОСОБА_4 купляє паркомісце №17 (сімнадцять), загальною площею 16,1 кв.м., що розташоване в будинку АДРЕСА_3 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2114239546101.

Пунктом 2 договору визначено, що продаж вчинено за ціною 89 631, 98 гривень, в т.ч. ПДВ.

Згідно п. 15 укладення цього договору ОСОБА_4 проводиться за згодою його дружини ОСОБА_3 , що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. 10.09.2018 року за реєстровим №3462.

Так, у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності. А наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, в свою чергу свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

Відтак, суд приходить до висновку, що вказані договори укладалися в інтересах сім`ї, за спільні кошти та є об`єктом спільної сумісної власності.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №354601833 від 16.11.2023 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на паркомісце АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_4 .

Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.02.2025 року відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 01.03.2022 по 10.02.2025 а Базі не виявлено.

Згідно Акту ЛКП «Вулецьке» від 22.04.2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 разом з спільним сином, однак фактично не проживають починаючи з березня 2022 року та по теперішній час. Громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не зареєстрований та не проживає за вказаною адресою, не веде спільного господарства та разом не проживають з ОСОБА_3 з 2013 – 2014 років.

Актом ЛКП «Вулецьке» №78 від 22.05.2024 року встановлено, що ОСОБА_4 проживав без реєстрації з дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_6 з 2008 по 15.03.2020 року. З 16.03.2020 року до 22.04.2024 року ОСОБА_4 проживав один. Даний факт також підтверджується довідкою ЛКП «Вулецьке» №667 від 22.05.2024 року.

Крім цього, актом ОСББ «Миколайчука» від 19.04.2024 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_7 зареєстровані та дійсно проживають і ведуть спільне господарство з 2013 – 2014 років ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та його матір ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з відомостями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 06.08.2025 року ОСОБА_3 12.05.2023 року перетинала державний кордон у пункту пропуску «Грушів» для виїзду з України.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 08.09.2023 року у справі №465/6936/22 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який було зареєстровано 13.10.2009 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №2811.

Суд звертає увагу, що даним рішенням не встановлено факт окремого проживання подружжя з 2013 року.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомила, що ОСОБА_3 познайомилась з відповідачем приблизно у жовтні 2008 року, він переїхав до неї жити за адресою АДРЕСА_5 і проживав там до розлучення. Її дочка товаришувала з позивачкою. Бувала в гостях у позивача та відповідача приблизно один раз у місяць. Їй відомо, що вони разом робили ремонт, вели спільне господарство. У період з 2008 року по 2022 рік спілкувалась з позивачем та відповідачем як подружжям. Приблизно з 2015 року позивачка їй розповідала, що стосунки з відповідачем у неї погіршились. Вказала, що в період 2018 – 2020 року позивачка їй повідомила, що вони підписали договір про придбання квартири.

Свідок ОСОБА_10 повідомила в судовому засіданні, що відповідач у справі є її братом. З 2015 року вона взагалі не бачила позивачку, на усіх святкуваннях відповідач був з сином, без позивачки. ОСОБА_4 розповідав, що у нього з`явилась квартира, коли вона була придбана їй не відомо.

Свідок ОСОБА_11 повідомила, що з 2015 року відносини між позивачем та відповідачем були жахливі. З ОСОБА_3 познайомилась пізніше, однак коли точно повідомити не може. Їй відомо, що відповідач проживав з своїм братом та мамою. Відповідач забирав сина з гуртків, садочку. Свідок в судовому засіданні повідомила, що у 2020 році позивач та відповідач уже припинили відносини як подружжя. Позивачка відносилась до ОСОБА_4 дуже негативно. Спільного бюджету у них не було, спільне господарство не вели спільно. Лише ОСОБА_4 займався сином.

Проаналізувавши покази свідків, суд приходить до висновку, що такі не доводять поза розумним сумнівом факт спільного не проживання позивачки та відповідача в період шлюбу, а також відсутність у них спільного господарства та бюджету.

Суд вважає письмові свідчення ОСОБА_3 недопустимим доказом, оскільки відповідно до статей 90, 91, 230 ЦПК України свідок дає показання в залі судового засідання, під розписку попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводиться до присяги, яка долучається до матеріалів справи. Вимогам закону письмові свідчення ОСОБА_3 не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкції правил ст. 60 СК України свідчать про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 335/10739/17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як зазначено, зокрема, у постанові від 19.10.2021 у справі № 521/1695/18 (провадження № 61-17105св20) критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що:

«згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».

Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).

Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 2-7539/08, провадження № 61-12934 св 22).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч. 3 ст. 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Суд враховує, що відповідно до ч 1 ст. 70 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім цього, як стверджується позивачкою та не заперечується відповідачем, у 2016р. ним був придбаний автомобіль 1998 року FIAT MAREA 1600 та у 2021 році мотоцикл КТМ 200, 2020 року випуску.

На підтвердження вартості транспортних засобів судом витребовувалась інформація з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано – Франківській та Закарпатській області. Однак суду не вдається встановити вартість автомобіля 1998 року FIAT MAREA 1600 та мотоцикла КТМ 200, 2020 року випуску, так як надана відповідь є нечитабельною.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.10.2018 у справі №127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Заяв про призначення експертизи для визначення дійсної вартості спільного майна подружжя від сторін не надходило.

Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини п`ятої статті 71, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій.

Верховний Суд в постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 (провадження № 61-4680св23) звернув увагу, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов.

Суд звертає увагу, що залишення майна у спільній власності не є вирішенням спору про поділ спільного майна подружжя. Тим більше, між сторонами відсутній спір щодо обсягу спільного майна подружжя та рівності часток сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з установлених фактів, і застосувати до таких правовідносин належні норми права. Такий підхід відображає принцип «суд знає закон».

Дискреційні повноваження суду у цивільному процесі не означають можливості свавільно змінювати предмет або підстави позову, виходити за межі заявлених вимог чи вирішувати питання щодо майна, яке не було предметом спору.

У даній категорії справ завданням суду є проведення реального поділу майна між подружжям у спосіб виділення кожному в натурі окремих видів (об`єктів) майна.

При цьому поділ майна в інший спосіб ніж просить позивач не є виходом за межі позовних вимог.

Разом із тим, для присудження одному із подружжя грошової компенсації необхідним є його згода. У випадку відсутності згоди іншого із подружжя може бути позбавлена частки в порядку, визначеному ч.2 ст.365 ЦК України та ч.5 ст.71 СК України.

Суд констатує, що згідно наведених вище правових норм, частки співвласників у праві спільної сумісної власності на майно є рівними, судом не встановлено обставин щодо необхідності відступу від засад рівності часток подружжя у праві власності на спільне майно, такі вимоги не були заявленими та в силу приписів статті 13 ЦПК України не розглядались.

Оскільки дійсна вартість спірних транспортних засобів та паркомісця АДРЕСА_2 судом не встановлена, а відтак суд позбавлений можливості визначити розмір грошової компенсації частини вартості майна другому з подружжя , а тому суд дійшов висновку про визнання права власності на 1/ 2 частку вказаних транспортних засобів за кожним із подружжя.

Натомість зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 , про визнання квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 85,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2070140246101; паркомісця №17 розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер: 2114239546101; рухомого майна: автомобіль FIAT MAREA 1600, 1998 року випуску № кузова НОМЕР_3 , та мотоцикл КТМ 200 DUKE 200, 2020 року випуску, № шасі НОМЕР_4 його особистою приватною власністю є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідач не довів, що спірне майно було придбане за кошти, які належали йому особисто у розумінні статті 57 СК України, не надав доказів існування домовленості про відмову позивачки від права на спірне майно та не спростував обставин, які свідчать про набуття майна в інтересах сім`ї. За таких обставин суд приходить до переконання про необхідність часткового задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Крім того, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 969 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 2, 141, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя – задоволити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 85,7 кв.м; паркомісце АДРЕСА_2 ; автомобіль FIAT MAREA 1600, (1998 р. випуску); мотоцикл KTM 200 duke 200 (2020 р. випуску).

У порядку поділу визнати право власності на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_8 за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

У порядку поділу визнати право власності на (одну другу) частину автомобіля FIAT MAREA 1600, (1998 р. випуску) за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

У порядку поділу визнати право власності на (одну другу) частину мотоцикла KTM 200 duke 200 (2020 р. випуску).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 969 (дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особистої приватної власності – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 листопада 2026 року.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7

Суддя Ванівський Ю.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua