Постанова від 16 листопада 2026 р. у справі №751/5061/26 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №751/5061/26

Суддя: Луговець О. А.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 листопада 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/5061/26

Головуючий у першій інстанції – Топіха Р. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2366/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

секретар судового засідання Хілик М.О.

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2026 року (суддя – Топіха Р.М., місце ухвалення – м. Чернігів) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на їх користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 16.10.2024 у розмірі 187061,25 грн станом на 19.04.2026, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 , звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 30.11.2021 підписав власноручно на планшеті Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У подальшому, за допомогою OTP пароля відповідачем було підписано кредитний договір №б/н від 16.10.2024 про надання кредиту у розмірі 200000,00 грн шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на строк 36 місяців із встановленням річної відсоткової ставки у розмірі 31%. Однак відповідач свої кредитні зобов`язання за даним договором належним чином та своєчасно не виконав, у зв`язку з чим допустив прострочену заборгованість, яка станом на 19.04.2026 складає 187061,25 грн, з яких: 158166,88 грн – борг за тілом кредиту, 28894,37 грн – борг за простроченими відсотками. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2026 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 16.10.2024 у розмірі 28894,37 грн та судовий збір у сумі 411,25 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить дане рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, котрим позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача судові витрати.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що місцевий суд не звернув увагу на умову п. 4.9 кредитного договору, яка надає право позивачу вимагати у суді виконання боржником обов`язку без направлення йому повідомлення про дострокове повернення кредиту, яке стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів.

За доводами позивача, в п. 4.9 кредитного договору сторони домовилися про те, що цей договір в частині настання прав та обов`язків сторін щодо надання банком та повернення позичальником кредиту зі сплатою процентів на користь банку, укладається під відкладальну обставину. Відкладальною обставиною за цим договором є порушення позичальником зобов`язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 180-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов`язання. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов`язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього договору. Тому неспроможним є посилання суду на відсутність письмової вимоги банку, оскільки сторонами узгоджена відкладальна обставина, що настала.

Банк зазначає, що згідно наданої ним виписки, сформованої станом на 20.04.2026, відповідачем 16.09.2025 здійснено поповнення картки на суму 3703,51 грн, надалі поповнення відсутні. Тому, починаючи з 17.09.2025, триває порушення відповідачем зобов`язання з повернення кредиту (його частини згідно з графіком погашення), тобто більше 180-ти днів, а з 16.03.2026 у позичальника виникло зобов`язання повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами.

Позивач наголошує, що підставою для його звернення до суду стало невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення всієї суми кредиту після спливу 180 днів прострочення, а не дострокове стягнення внаслідок порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, у зв`язку з чим відсутня і необхідність попереднього направлення відповідачу вимоги про дострокове стягнення кредиту, як то помилково вважав суд першої інстанції.

Відповідач у встановлений строк подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а провадження у справі закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач вказує, що повністю погасив заборгованість за кредитним договором від 16.10.2024 на загальну суму 102500,00 грн, на теперішній час борг за цим кредитом становить 0,00 грн, а отже предмет спору між сторонами відсутній.

Посилаючись на п. 18, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦПК України, зазначає, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення, у разі прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором, позичальник звільняється від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця штраф, пеню та інші штрафні платежі.

Відповідач наголошує, що банк ігнорує реальний стан розрахунків та попередні списання коштів з його рахунків, що створило штучну заборгованість.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

30 листопада 2011 року ОСОБА_1 підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, у якій окрім персональних даних, зазначив, що приєднується до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://рrivatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка, приймає всі права та обов`язки, встановлені в цьому договорі та зобов`язується їх належним чином виконувати (а.с. 10-21).

16.10.2024 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, у відповідності до якого банк надає позичальнику кредит в сумі 200000,00 грн на строк 36 місяців з фіксованою процентною ставкою 31% річних (а.с. 22-27).

Аналогічна за змістом інформація щодо умов кредитування наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 16.10.2024 (а.с. 31-36).

Відповідно до п. 2.2 договору кредит надається безготівковим шляхом (перерахування коштів на поточний рахунок позичальника) НОМЕР_1 .

Позичальник зобов`язується кожного місяця, починаючи з наступного місяця після укладання цього договору, здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти за користування кредитом, рівними платежами в розмірі та строки, визначені графіком, шляхом зарахування коштів на реквізити, зазначені в додатку №2 «Реквізити для погашення заборгованості», який є невід`ємною частиною цього договору та направлений позичальнику у системі дистанційного обслуговування «Приват24». Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється банком щодня, не пізніше дня сплати платежу, зазначеного в графіку. Проценти розраховуються на залишок заборгованості за кредитом та зазначені в розділі 1 «Істотні умови кредитування» цього договору (п. 4.1).

Додатком №1 до кредитного договору є підписаний сторонами Графік платежів (а.с. 27 зворот-30).

У довідці АТ КБ «ПриватБанк» від 20.04.2026 про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_2 , оформленої на ОСОБА_1 , зазначено відомості про розмір встановленого 16.10.2024 кредитного ліміту по картковому рахунку – 200000,00 грн (а.с. 9).

Банком надано виписку за договором б/н за період 16.10.2024 -20.04.2026 стосовно клієнта ОСОБА_1 , за якою усього здійснено витрат на суму 277229,66 грн, надходжень на суму 90168,41грн, баланс на кінець періоду становить –187061,25 грн (а.с. 8).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 16.10.2024, станом на 19.04.2026 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за наданим кредитом складає 187061,25 грн, з яких: 158166,88 грн – борг за простроченим тілом кредиту, 28894,37 грн – борг за простроченими відсотками (а.с. 6-7).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів надсилання банком відповідачу згідно з п. 3.3.2 договору повідомлення (вимоги) про дострокове погашення кредитної заборгованості, також не надано доказів отримання такої вимоги відповідачем, тому підстави для дострокового погашення заборгованості за кредитним договором у частині, строк виплати якої не настав, відсутні.

Оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами ті обставини, що строк виконання кредитного зобов`язання змінено у встановленому законом порядку і що у відповідача виник обов`язок достроково повернути кредитні кошти, то суд дійшов висновку про те, що права позивача в частині повернення тіла кредиту, строк сплати якого станом на дату подання позову не настав, не порушені, а позовні вимоги щодо стягнення всієї суми заборгованості достроково є передчасними й у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту задоволенню не підлягають.

Одночасно суд виснував, що заборгованість відповідача за відсотками в сумі 28894,37 грн нарахована банком в межах строку дії кредитного договору відповідно до його умов, що підтверджується випискою та розрахунком заборгованості, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Зважаючи, що за змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16.10.2024 за відсотками у розмірі 28894,37 грн не оскаржується, то воно у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі №186/1743/15-ц, де вказано, що у разі коли апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині доводів апеляційної скарги щодо відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту в сумі 158166,88 грн.

Однак, апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами правочинів.

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Як вбачається зі змісту укладеного 16.10.2024 між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 кредитного договору, сторони в ньому погодили строк кредитування в 36 місяців, а згідно п. 3.3.2 – право банку в разі порушення позичальником будь якого із зобов`язань, передбачених умовами видачі та погашення кредиту, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов`язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення; при цьому, згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не настали, терміни вважаються такими, що настали в зазначену у повідомленні дату.

Таке право банку на дострокове повернення кредиту кореспондується з приписами ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», якими передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Тобто, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним надіслання позичальнику у встановленому порядку вимоги про усунення порушень умов договору протягом 30 календарних днів та дострокового виконання основного зобов`язання.

Однак, застосовуючи вказану норму Закону та положення п. 3.3.2 кредитного договору до позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, місцевий суд не врахував, що вони стосуються саме дострокового стягнення боргу.

Натомість в обгрунтування своїх позовних вимог, як і доводів апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» посилається на умову п. 4.9 договору, згідно якої та встановлених обставин справи вся заборгованість відповідача за кредитним договором, у тому числі й за тілом кредиту, на час звернення установи банку з даним позовом до суду вже була простроченою.

Так, у п. 4.9 кредитного договору сторони, керуючись ст. 212 ЦК України, домовилися про те, що цей договір, в частині настання прав та обов`язків сторін щодо надання банком та повернення позичальником кредиту зі сплатою процентів на користь банку, укладається під відкладальну обставину. Сторони встановили, що відкладальною обставиною за цим договором є порушення позичальником зобов`язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 180-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов`язання. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов`язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення,

а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі,

з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта цієї статті).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (ч. 6 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З аналізу зазначеної норми права можна зробити висновок, що відкладальна обставина, це така обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Тобто сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини.

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина.

Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Водночас згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з наданих АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості та виписок за договором, відповідачем 16.09.2025 було здійснено поповнення картки на суму 3703,51 грн, хоча згідно графіка платежів повинно бути сплачено 8646,49 грн (4333,15 грн – тіла кредиту, 4313,34 грн – процентів за користування кредитом), після чого погашення кредиту до 25.08.2026 припинилось.

Тому, починаючи з 17.09.2025 у відповідача почалось порушення виконання зобов`язання з повернення кредиту (його частини згідно з графіком платежів), яке тривало понад 180 днів і вся заборгованість позичальника за кредитним договором стала простроченою.

У зв`язку з цим, із 16.03.2026 в силу п. 4.9 кредитного договору та ст. 212 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту з нарахованими проценти за користування кредитними коштами.

За таких обставин слушними є твердження апелянта, що підставою для його звернення до суду стало невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення всієї суми кредиту після спливу 180 днів прострочення, а не дострокове стягнення внаслідок порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, у зв`язку з чим відсутня і необхідність попереднього направлення відповідачу вимоги про дострокове стягнення кредиту, як то помилково виснував суд першої інстанції.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що банк ігнорує реальний стан розрахунків та попередні списання коштів з його рахунків, що створило штучну заборгованість, тоді як він повністю погасив борг за кредитним договором від 16.10.2024, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю між сторонами предмету спору.

Так, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 сформульовано такий правовий висновок: «суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань».

Як вбачається зі змісту письмових пояснень АТ КБ «ПриватБанк» та доданих до них виписок за договором, ОСОБА_1 з банком було укладено два кредитні договори: 16.10.2024, який є предметом розгляду у цій справі, та 29.10.2024, що є предметом розгляду Новозаводського районного суду м. Чернігова у справі №751/4516/26.

Згідно виписки за договором №б/н від 29.10.2024, заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 25.09.2026 дійсно повністю погашена.

Водночас за випискою за договором №б/н від 16.10.2024, заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 25.09.2026 не погашена і складає 160751,82 грн, а на дату пред`явлення позову становила 187061,25 грн.

Жодних належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на спростування вказаних аргументів установи банку, відповідач усупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України суду не надав.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідач, заперечуючи у відзиві існування заборгованості за кредитним договором від 16.10.2024, не повідомив про наявність зобов`язань за іншим кредитним договором від 29.10.2024, чим проявив недобросовісність та не виконав свого обов`язку сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).

Відтак, відсутні підстави вважати, що у цій справі між сторонами не залишилось неврегульованих питань, у зв`язку з чим клопотання відповідача у відзиві про закриття провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є необгрунтованим і не підлягає задоволенню.

Неприйнятними є й посилання відповідача на п. 18, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦПК України, оскільки у даній справі згідно наданого банком розрахунку заборгованості штрафні санкції кредитодавцем позичальнику не нараховувались і не пред`являлись до стягнення.

За таких обставин, апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2026 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.10.2024 за тілом кредиту та ухвалення нового рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви в електронній формі АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн (а.с. 5), при подачі апеляційної скарги в електронній формі – 3993,60 грн (а.с. 85).

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги та позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» повністю, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат слід змінити, збільшивши визначену до стягнення з відповідача на користь позивача суму судового збору з 411,25 грн до 2662,40 грн. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3993,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» – задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2026 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.10.2024 за тілом кредиту – скасувати, задовольнивши ці вимоги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 16.10.2024 за тілом кредиту в сумі 158166,88 грн.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2026 року в частині розподілу судових витрат – змінити, збільшивши визначену до стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» суму судового збору з 411,25 грн до 2662,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 3993,60 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 листопада 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua