Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №766/8205/26
Суддя: Лівінський І. В.
12.11.26
22-ц/812/2257/26
Провадження № 22-ц/812/2257/26
Провадження № 22-ц/812/2353/26
П О С Т А Н О В А
іменем України
12 листопада 2026 року м. Миколаїв
справа № 766/8205/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за
апеляційними скаргами
ОСОБА_3 , подані його представником ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 08 вересня 2026 року під головуванням судді Скоринчук К.М. в приміщенні цього ж суду, дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена, та додаткове рішення того ж суду від 25 вересня 2026 року,
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та моральної шкоди,
у с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
В травні 2026 року ОСОБА_3 , через свого представника звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та моральної шкоди.
Позивач зазначав, що 11 липня 2021 року о 16 год. 45 хв., на 28 м +400 м автодороги Гола Пристань- Залізний Порт, відповідач ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом автомобілем «Renault Samsung SM5» номерний знак НОМЕР_1 , під час об`їзду перешкоди для руху на своїй смузі у вигляді осипу скла, не впевнившись, що виконаний ним маневр буде безпечним, внаслідок чого змусив водія автомобіля «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_2 , який розпочав маневр обгону виїхати на узбіччя, внаслідок чого водій автомобіля «Toyota Camry» НОМЕР_2 не впоравшись з керуванням скоїв наїзд (зіткнення) з автомобілем «Volkswagen Golf» номерний знак НОМЕР_3 під керуванням позивача ОСОБА_3 , що рухався попереду в попутному напрямку, пошкодивши його.
Автомобіль «Volkswagen Golf» номерний знак НОМЕР_3 , який належить позивачу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі- ДТП) перекинувся, отримав механічні пошкодження, що спричинило збитки у вигляді матеріальної шкоди в розмірі 90 265,10 грн., а водій ОСОБА_4 зник з місця пригоди.
На дату ДТП ОСОБА_4 був звільнений від обов`язку обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України на підставі статті 13 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі – Закон № 1961-IV).
Позивач зазначав, що 27 липня 2021 року він звернувся до Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі- МТСБУ) з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду.
03 серпня 2021 року МТСБУ повідомило про призупинення розгляду справи до отримання додаткових документів, які б встановлювали настання цивільно-правової відповідальності відповідача.
Рішенням від 29 січня 2026 року Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/5014/24 за наслідками ДТП було стягнуто з МТСБУ на його користь регламентну виплату в сумі 90 265,10 грн, та 30 березня 2026 року МТСБУ перерахувало вищевказану суму на його користь.
Дніпровський районний суд м. Києва прийшов до висновку що дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 11 липня 2021 року та призвела до зіткнення автомобілів «Toyota Camry» та «Volkswagen Golf» сталася через порушення водієм автомобіля «Renault Samsung SM5» ОСОБА_4 правил дорожнього руху, а тому в його діях є склад цивільного правопорушення, що є підставою для цивільно правової відповідальності.
Враховуючи, що ДТП сталося 11 липня 2021 року і за наслідками якої позивачу завдано матеріальних збитків пошкодженням КТЗ в розмірі 90 265,10 грн, тому початком строку прострочення деліктного зобов`язання є наступний день 12 липня 2021 року. Кінцевим терміном виконання деліктного зобов`язання є 12 липня 2021 року, дата зарахування регламентної виплати від МТСБУ на користь позивача.
Зазначав, що 01 квітня 2026 року відповідачу було направлено претензію (вимогу) про оплату на рахунок позивача, не пізніше 15 квітня 2026 року, компенсаторні втрати (3% річних та інфляційні втрати) від суми простроченого деліктного зобов`язання 90 265,10 грн за весь період нарахування, яку відповідач не визнав.
Таким чином, у позивача наявні всі правові підстави для стягнення з відповідача компенсаторних втрат.
В обґрунтування відшкодування моральної шкоди позивач зазначав, що під час ДТП в автомобілі разом з ним знаходилися члени його родини, зокрема малолітня дитина. Протиправні дії відповідача призвели до того, що під час дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль перекинувся. Жах, який він відчував під час ДТП, перекидання на дах транспортного засобу, не можна повністю описати та передати суду. Позивач зазначав, що відчував стрес, реальний страх за власне життя та тривогу за пасажирів і малолітню дитину в салоні авто, які всі чудом залишилися живі. Така ситуація негативно закарбувалася у його пам`яті та постійно впливає на його ментальне та фізичне здоров`я, на спокійний сон і сприйняття реалій, які вимагали додаткових зусиль для відновлення порушеного права. Дії відповідача, який зник з місця пригоди, не визнав своєї відповідальності за насідки ДТП, заперечував під час судових процесів вину, негативно вплинули на позивача. Неправомірні дії відповідача завдали немайнових втрат (моральної шкоди), які проявляються у душевних стражданнях, моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків із оточуючими людьми. Це вплинуло на його психологічний стан, який супроводжувався порушенням сну, неприємними сновидіннями, відчуттям образи, обурення, приниженої честі та гідності. Станом на дату подання позову відповідач не визнав себе винним та не вибачився і не компенсував завдану моральну шкоду. Позивач вважає, що компенсація моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, є обґрунтованою та відповідатиме визначенню - справедливої сатисфакції статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 , з урахуванням періоду прострочення грошового зобов`язання - 1723 дня, суму компенсаторних втрат в розмірі 77 845,56 грн, яка складається з: інфляційні втрати за період з 12 липня 2021 по 30 березня 2026 року - 65 069,96 грн, 3% річних – 12 775,60 грн, та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, а також здійснити розподіл судових витрат, правничої допомоги в розмірі 25000,00 грн.
Узагальнені доводи інших учасників
Під час розгляду справи представник відповідача Дубкова А.І. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. Стягнути з позивача на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Зазначає, що вимога позивача ґрунтується на рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року по справі № 755/5014/24, яке набрало законної сили 03 березня 2026 року. Покладення судом обов`язку з відшкодування шкоди у межах ліміту на страховика (МТСБУ) виключає можливість притягнення винуватця ДТП до відповідальності за статтею 625 ЦК України. За будь яку затримку або прострочення виконання цього прямого грошового зобов`язання, відповідальність за цією статтею несе виключно МТСБУ, як суб`єкт, що прострочив власне зобов`язання. Таким чином, за цією позовною вимогою ОСОБА_4 є неналежним відповідачем, що є самостійною та достатньою підставою для повної відмови у задоволенні даної позовної вимоги.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, таких як медичні довідки, виписки чи висновки судово-психологічної експертизи, тощо, які б підтверджували факт завдання шкоди його ментальному чи фізичному здоров`ю, порушення сну або наявність глибоких моральних страждань внаслідок ДТП, яке сталося 11 липня 2021 року. Твердження позивача про те, що дії відповідача під час ДТП розцінюються ним як «замах на життя та здоров`я», є безпідставним, позбавленим правового підґрунтя та має відверто маніпулятивний характер.
Відповідно до закону про кримінальну відповідальність України поняття «замах» вимагає наявності прямого умислу. Натомість рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/5014/24 від 29 січня 2026 року встановлено виключно факт порушення Правил дорожнього руху. Жодних доказів умислу в діях відповідача немає, а суб`єктивні припущення позивача спрямовані лише на штучне емоційне нагнітання ситуації для виправдання завищеної суми моральної шкоди. У позовній заяві ОСОБА_3 вимагає відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано відповідних доказів наявності такої шкоди, відсутнє належне обґрунтування саме такої суми. Позивачем лише зазначено надумані та безпідставні припущення стосовно мотивів відповідача. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн є завищеною, не співмірною зі складністю справи, обсягом поданих доказів, ціною позову.
30 липня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, де останній зазначав, що відповідно до імперативних вимог абзацу 3 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, якщо ДТП розглядається в судовому порядку, перебіг строку для прийняття рішення про регламентну виплату Бюро припиняється до дати, коли МТСБУ стало відомо про набрання рішенням законної сили. Судове рішення у справі № 755/5014/24 набрало законної сили лише 03 березня 2026 року. До цієї дати МТСБУ правомірно та на підставі закону зупинило розгляд виплати, що повністю виключає факт матеріального прострочення з його вини (п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV).
Приписи статті 625 ЦК України про відповідальність за порушення грошового зобов`язання поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, зокрема й на зобов`язання, що виникають з факту завдання шкоди особі у ДТП. Зазначений висновок є сталим і закріплений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц та від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, а також прямо підтверджується постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 522/8741/13-ц (провадження № 61 21459св19), де суд констатував, що положення частини другої статті 625 ЦК України поширюються на прострочення грошового зобов`язання, навіть якщо це зобов`язання є позадоговірним (деліктним).
Оскільки МТСБУ за законом не перебувало у стані прострочення за період з 12 липня 2021 року до 30 березня 2026 року, обов`язок компенсувати знецінення грошових коштів (інфляційні втрати в сумі 65 069,96 грн) та 3% річних (в сумі 12 775,60 грн) за весь цей тривалий період тримання боргу покладається безпосередньо на винуватця — заподіювача шкоди, відповідача ОСОБА_4 , як на первісного боржника у делікті.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.
Як зафіксовано у матеріалах позову та протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 156697 від 19 листопада 2021 року, ОСОБА_4 після скоєння ДТП, внаслідок якого автомобіль Volkswagen Golf із позивачем та його малолітньою дитиною всередині перекинувся на дах, ганебно зник з місця пригоди (втік), залишивши людей у безпорадному стані. Джерелом моральної шкоди у цьому випадку є перенесений позивачем та його родиною глибокий психологічний шок і страх від усвідомлення реальної можливості їхньої загибелі під час перекидання авто. Умисна втеча відповідача з метою уникнення відповідальності завдала позивачу додаткових тривалих моральних переживань, примусивши його витратити роки на судові процеси для підтвердження вини відповідача. Згідно з практикою ЄСПЛ (справа «Науменко проти України»), сам факт грубого порушення цивільних прав особи суб`єктом делікту є достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди. Заявлена сума 100 000,00 грн, є справедливою сатисфакцією (ст. 41 Конвенції).
02 серпня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 подала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначала, що посилання позивача на статтю 625 ЦК України з перенесенням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання з МТСБУ на відповідача, передбачає наявність у відповідача того “грошового зобов`язання” перед позивачем, яке в даному випадку відсутнє згідно із рішенням Дніпровського районного суду м. Києва. Саме рішенням суду від 29 січня 2026 року, яке набрало законної сили 03 березня 2026 року, встановлено цивільно-правову відповідальність відповідача за ДТП 11липня 2021 року. До розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних позивач включив період часу з 11 липня 2021 року по 02 березня 2026 року, коли цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 , ще не було встановлено. Позивач безпідставно звинувачує відповідача у нібито “втечі з місця ДТП”. З цього приводу у рішенні суду чітко зазначено “в адміністративному порядку вину особи не встановлено”. Відповідно до статті 62 Конституції України та правової природи адміністративної відповідальності, особа вважається невинуватою, поки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Жодної постанови суду про визнання ОСОБА_4 винним у залишенні місця ДТП немає. Рішення суду від 29 січня 2026 року доводить факт ДТП, яке сталося 11 липня 2021 року. Однак, позивачем не надано жодного доказу того, які саме наслідки ДТП в розумінні моральної шкоди у нього виникли, в чому вони полягають та чим підтверджуються.
Короткий зміст основного рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2026 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та моральної шкоди.
Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5000,00 грн моральної шкоди.
У решті позовних вимог відмовлено. Крім того, суд розподілив судові витрати.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що договір про відшкодування шкоди між сторонами не укладався, рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди не ухвалювалося, інші докази на підтвердження існування грошового зобов`язання відповідача ОСОБА_4 перед позивачем ОСОБА_3 у матеріалах справи відсутні.
Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди, суд врахував, що позивач ОСОБА_3 зазнав ушкоджень та психологічного стресу. Відповідно, сама подія мала негативний вплив на моральний стан позивача загалом.
З огляду на викладене суд вважав, що є підстави для відшкодування відповідачем позивачеві моральної шкоди. Водночас, керуючись принципами розумності та справедливості, суд вважає достатнім стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди
09 вересня 2026 року представник позивача – адвокат Шилін В.А. та 11 вересня 2026 року представник відповідача – адвокат Дубкова А.І. подали заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи.
Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 25000,00 грн, а представник відповідача просила стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
11 вересня 2026 року представник позивача – адвокат Шилін В.А. надав заперечення на заяву представника відповідача Дубкової А.І., в яких зазначав, що заявлена стороною відповідача сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, є завищеною, неспівмірною зі складністю справи та просив у задоволенні вимог протилежної сторони про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі відмовити, або зменшити розмір таких витрат до 1000,00 грн.
У відзиві на заяву представник відповідача, адвокат Дубкова А.І. зазначала, що заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн, є завищеною, не співмірною зі складністю справи, обсягом поданих доказів, ціною позову. В заяві від 11 вересня 2026 року представник відповідача просила зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу до 6000, 00 грн.
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2026 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 300,00 грн, у відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто 5820,00 грн, судових витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем та його представником не було надано суду ні укладеного між ними Договору про правову допомогу б/н від 22 вересня 2023 року, ні детального розрахунку.
При визначені витрат позивача на правову допомогу суд врахував, що представник позивача підготував та подав позовну заяву, інші процесуальні документи, брав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції та сторонами підписано акт виконаних робіт з узгодженою сумою за їх виконання, а в матеріалах справи наявний ордер на підтвердження повноважень представника. За вказаного в суду немає сумнівів, що позивач та адвокат Шилін В. дійшли згоди щодо дій представника, обсягу його повноважень, виконання робіт та їх загальної вартості.
Однак, ураховуючи характер спірних правовідносин, суть спору, практику з розгляду справ відповідної категорії, яка є усталеною, об`єм опрацьованих та поданих представником суду документів, доцільність та необхідність їх долучення за обставин даної справи, суд дійшов до висновку, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності та пропорційності, визначеними положеннями статті 141 ЦПК України, а тому заявлений розмір підлягає зменшенню до 10 000,00 грн.
З урахуванням пропорційного розміру задоволених позовних вимог, суд стягнув витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 300,00 грн.
Вирішуючи питання відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи в розмірі 6000,00 грн, суд врахував надані представником відповідача: додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 01 червня 2026, детальний опис робіт від 11 вересня 2026, квитанції до прибуткового касового ордеру № 3 від 01 червня 2026 та № 4 від 03 серпня 2026, які підтверджують оплату гонорару у розмірі 6000 грн, за представництво інтересів відповідача Проценка О.І під час розгляду справи, Договір про надання правничої допомоги.
Надавши оцінку запереченням представник позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідача з 6000,00 грн, до 1 000,00 грн, суд зазначив, що понесені витрати у справі в заявленому розмірі є фактичними, неминучими (у зв`язку із виконанням умов договору про правову допомогу), відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору.
За вказаного, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважав, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5820,00 грн.
Короткий зміст вимог та узагальненні доводи апеляційної скарги на основне рішення
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Шиліна В.А., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне дослідження всіх доказів по справі, незаконність, необґрунтованість вказаного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні компенсаторних виплат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 12775,60 грн, - 3% річних від простроченої суми деліктного зобов`язання та 65069,96 грн,- інфляційних втрат за період з 12 липня 2021 року до 30 березня 2026 року.
Змінити рішення в частині стягнення моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 000,00 грн, моральної шкоди (достягнути додатково 95 000,00 грн до вже присуджених судом 5 000,00 грн).
Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 659,31 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 15 000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову в стягненні 3% річних та інфляційного збільшення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскільки рішенням суду обов`язок з регламентної виплати майнової шкоди було покладено на МТСБУ, то у відповідача (винуватця ДТП) грошового зобов`язання перед позивачем не існувало, тож прострочення не настало. Даний висновок суду повністю суперечить діючому законодавству та сталій практиці Верховного Суду.
Апелянт зазначав, що відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Таким чином, обов`язок винуватця ДТП - відповідача ОСОБА_4 відшкодувати завдану шкоду виникає безпосередньо в день вчинення правопорушення 11 липня 2021 року, а початком строку прострочення деліктного зобов`язання є наступний день 12 липня 2021 року.
Оскільки відповідач ОСОБА_4 є учасником бойових дій та в силу статті 13 Закону № 1961-IV звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, регламентну виплату за нього проводить МТСБУ. Проте МТСБУ листом від 03 серпня 2021 року правомірно та на підставі абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV призупинило розгляд справи до моменту набрання судовим рішенням у справі № 755/5014/24 законної сили. В діях МТСБУ відсутня вина у простроченні виплати, що повністю виключає можливість застосування до МТСБУ штрафних санкцій та відповідальності за частиною другою статті 625 ЦК України за цей період. При цьому апелянт посилався на правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30 квітня 2025 року у справі №496/3445/22.
Щодо незаконності надмірного зменшення моральної шкоди
Апелянт зауважує, що суд першої інстанції визнав факт завдання моральної шкоди позивачу внаслідок ДТП, але безпідставно зменшив її розмір зі 100 000,00 грн, до 5 000,00 грн, посилаючись на відсутність медичних довідок. Вважає, що вказаний висновок суду суперечить засадам розумності, справедливості та рекомендаціям Європейського Суду з прав людини в частині забезпечення відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення прав особи.
Зазначає, що вина відповідача у скоєнні ДТП повністю доведена та встановлена судом. Суд повністю проігнорував обтяжуючі обставини, а саме те, що ОСОБА_4 після скоєння ДТП, внаслідок якого автомобіль позивача з малолітньою дитиною всередині перекинувся на дах, ганебно втік з місця пригоди до приїзду поліції, залишивши людей у безпорадному стані.
Перенесений позивачем глибокий психологічний шок і реальний страх за життя дитини під час перекидання авто є очевидними. Згідно з практикою ЄСПЛ, сам факт грубого порушення цивільних прав особи та тривалі судові митарства через заперечення відповідачем вини є самостійною та достатньою підставою для присудження повної компенсації моральної шкоди за статтею 1167 ЦК України, як справедливої сатисфакції за статтею 41 Конвенції. Сума у 100 000,00 грн, є повністю обґрунтованою.
Також не погодившись з додатковим рішенням суду ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Шиліна В.А., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність вказаного судового рішення, ухваленого з грубим порушенням процесуального закону (статті 137,141 ЦПК України) та принципу справедливого суду ( частина 1 статті 6 Конвенції), просив додаткове рішення скасувати повністю. Ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір судових витрат відповідача ОСОБА_4 до 1 000,00 грн, та зробити їх пропорційний перерозподіл. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в повному обсязі, виходячи з реального та фіксованого договірного гонорару у розмірі 25 000,00 грн, пропорційно до розміру задоволених вимог.
Короткий зміст вимог та узагальненні доводи апеляційної скарги на додаткове рішення
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивача зазначав, що в описовій та мотивувальній частинах оскаржуваного додаткового рішення повністю відсутній будь-який чіткий, прозорий та послідовний математичний розрахунок розподілу судових витрат. Суд першої інстанції обмежився лише загальними фразами про «часткове задоволення позову» та «пропорційність часток боргу», після чого довільно назвав фінальні цифри стягнення.
Відсутність арифметичного обґрунтування та детального розрахунку часток у тексті судового акту свідчить про повну необґрунтованість судових висновків. Це є прямим проявом процесуального свавілля судової влади, що прямо порушує право на справедливий суд.
Процедурна помилка представника не є підставою для радикального зменшення судових витрат позивача. Зменшуючи витрати позивача на професійну правничу допомогу з 25 000,00 грн до 10 000,00 грн, суд першої інстанції послався на те, що представником до матеріалів заяви помилково долучено Договір від 12 червня 2020 року, укладений з ПАТ «СК «ВУСО». Долучення цього договору є виключно технічною та процедурною помилкою представника позивача під час формування пакетів документів в «Електронному суді». Технічна помилка не може виступати законним приводом для радикального двократного зниження розміру реального гонорару адвоката.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції вказав, що суттєво зменшує витрати позивача, оскільки його представник долучив до позову Звіт № 210803-227059 про оцінку вартості збитків від 03 вересня 2021 року, який, на думку суду, «не мав правового значення при вирішенні спору». Зазначений висновок суду є верховенством формалізму.
Даний Звіт є фундаментальним доказом, на підставі якого спочатку розраховувався реальний матеріальний збиток, і на підставі якого в подальшому здійснювалося нарахування компенсаторних втрат (інфляційних збитків та 3% річних за статтею 625 ЦК України) після фактичного отримання регламентної виплати від МТСБУ.
Крім того, суд не надав правильної оцінки запереченням представника позивача про зменшення очевидно завищених витрат відповідача (адвоката Дубкової А.І.) у розмірі 6 000,00 грн. Суд не захистив порушене право позивача, яке вже встановлено судовим рішенням а навпаки покарав потерпілого, присудив йому мізерні 300,00 грн, натомість стягнув на користь винуватця 5 820,00 грн.
Узагальненні доводи інших учасників справи
На вказані апеляційні скарги представник відповідача - Дубкова А.І., подала відзиви, в яких заперечує проти задоволення апеляційних скарг та зазначає, що доводи та вимоги, які викладені в апеляційних скаргах апелянта є необґрунтованими та безпідставними. Оскаржувані судові рішення просить залишити без змін, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 500 грн, покласти на позивача ОСОБА_3 та стягнути їх на користь ОСОБА_4 .
Зазначає, що в апеляційній скарзі позивач вибудовує свої доводи, згідно з якими обов`язок відповідача щодо грошового відшкодування завданої матеріальної шкоди виник безпосередньо в день ДТП, а з наступного дня нібито почалося матеріальне прострочення деліктного зобов`язання. Ці доводи є необґрунтованими, оскільки за приписами статті 1192 ЦК України деліктне зобов`язання за своєю природою не є грошовим, а набуває ознак такого з моменту конкретизації суми збитків у рішенні суду, яке набрало законної сили.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року у справі № 755/5014/24 було встановлено та конкретизовано самостійний грошовий обов`язок перед потерпілим ОСОБА_3 саме з боку МТСБУ, а не відповідача ОСОБА_4 . З огляду на це, здійснення регламентної виплати – це виключний обов`язок МТСБУ. Відповідач перебуває поза межами правовідносин між позивачем та МТСБУ, а тому не несе і не може нести відповідальності за строки проведення цих розрахунків.
Деліктне зобов`язання стає грошовим з моменту набрання законної сили рішенням суду, яким визначено розмір цієї шкоди. Оскільки у спірний період судове рішення про стягнення майнової шкоди безпосередньо з відповідача судами не ухвалювалося, а договір між сторонами не укладався, у відповідача взагалі не існувало грошового зобов`язання перед позивачем. Не можна прострочити борг, який юридично ще не був сформований судом щодо конкретної особи.
Також зауважує що, позивач робить помилковий висновок стосовно правової позиції Верховного Суду у справі № 496/3445/22, безпідставно стверджуючи, нібито відсутність вини МТСБУ у простроченні виплати через тривання судового процесу автоматично перекладає обов`язок сплати інфляційних втрат та 3% річних на відповідача. Насправді вказана судова практика підтверджує, що в силу імперативних вимог пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV перебіг строку для виплати законно зупиняється до дня набрання рішенням чинності. Це означає, що у спірний період у стані матеріального прострочення не перебувало ні МТСБУ, ні відповідач, оскільки строк виконання грошового зобов`язання за законом ще не настав. Не можна нарахувати санкції за статтею 625 ЦК України за період, коли Закон офіційно зупинив перебіг строків розрахунку.
Відповідно до положень статті 1194 ЦК України, винуватець ДТП несе цивільно-правову відповідальність перед потерпілим виключно у разі недостатності страхової чи регламентної виплати для повного покриття завданої шкоди. Оскільки виплата МТСБУ на 100% покрила весь розмір матеріальної шкоди, будь-який матеріальний обов`язок відповідача перед позивачем безповоротно припинився належним виконанням.
За таких обставин, спроба позивача стягнути з відповідача компенсаторні виплати за тривалість судових процесів між позивачем та МТСБУ прямо суперечить суті правового висновку Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі №201/1763/22 та є безпідставною.
Рішення суду від 08 вересня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим, законним та таким, що відповідає судовій практиці Верховного Суду у спірних правовідносинах, які склалися у даній справі.
Що стосується розміру моральної шкоди
Суд першої інстанції, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, об`єктивно зменшив суму моральної шкоди. Позивачем не надано суду жодного належного доказу (медичних довідок, амбулаторних карток, виписок про лікування чи висновку судово-психологічної експертизи), які б підтверджували факт ушкодження його здоров`я чи настання інших невідворотних негативних наслідків. Сам по собі факт ДТП не звільняє позивача від обов`язку довести розмір заявлених вимог.
Твердження представника позивача про нібито “умисний” характер дій відповідача та “ганебну втечу” є безпідставним, не доведене жодним судовим рішенням та суперечить встановленим у справі обставинам. Жодної постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за залишення місця ДТП (ст. 122-4 КУпАП) немає.
Суд першої інстанції дав належну правову оцінку сукупності обставин справи та об`єктивно констатував безпідставність заявленої позивачем суми, у зв`язку з чим жодних законних підстав для зміни рішення суду за доводами апеляційної скарги позивача немає.
Щодо витрат на правову допомогу позивача у розмірі 15 000,00 грн
Апеляційна скарга фактично дублює правову позицію позивача у суді першої інстанції. Публічний інтерес до предмету цієї справи відсутній, справа належить до категорії незначної складності, підготовка апеляційної скарги не потребувала значних витрат часу чи дослідження великого масиву законодавства. Тому заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, не відповідає критерію розумності, є завищеною, непропорційною, неспівмірною зі складністю справи, та ціною позову. Відповідач заперечує проти стягнення вказаної суми та просить суд повністю відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу або суттєво зменшити її розмір до розумного мінімуму.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду від 25 вересня 2026 року
Відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України суд не має обов`язку зазначати в судовому рішенні про розподіл судових витрат на правничу допомогу докладний математичний розрахунок. У даній справі суд першої інстанції обґрунтував своє рішення з урахуванням всіх вимог, які передбачені вказаними статтями ЦПК України.
Судом враховано неповне подання документів представником позивача, що є неналежним виконанням своїх обов`язків перед клієнтом відповідно до вимог статті 137 ЦПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Що стосується Звіту № 2108003-227059
Даний документ в першу чергу, мав доказове значення у цивільній справі № 755/5014/24, у якій рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року встановлені обставини ДТП 11 липня 2021 року. Цей звіт ніяким чином не підтверджує наявність грошового зобов`язання між позивачем та відповідачем, а тим більш наявності моральної шкоди у ОСОБА_3 .
Висловлення позивача щодо карального характеру додаткового рішення від 25 вересня 2026 року, ігнорування заперечень позивача є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Позивач не надав належного обґрунтування таким висновкам.
Позивачем також не зазначено у скарзі, в чому полягає «очевидне завищення витрат відповідача» на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла такого.
2. Мотивувальна частина
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в частині стягнення моральної шкоди в повній мірі не відповідає.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року у справі № 755/5014/24 було встановлено, що 11 липня 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до зіткнення автомобілів «Toyota Camry» та «Volkswagen Golf». ДТП сталася через порушення водієм автомобіля «Renault Samsung SM5» ОСОБА_4 правил дорожнього руху, а тому в його діях є склад цивільного правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності (т.1а.с.154-158).
Крім того, суд встановив, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 на момент ДТП не була застрахована. Однак, ОСОБА_4 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій № НОМЕР_4 від 10 жовтня 2016 року. А тому, зважаючи на норми законодавства, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом № 1961-IV.
Розмір регламентної виплати становить 90 265,10 грн, згідно розрахунку вартості КТЗ марки «Volkswagen Golf» з номерним знаком НОМЕР_3 після ДТП.
За наслідками ДТП було складено протоколи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_4 , однак в адміністративному порядку вину особи не встановлено, оскільки з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну, було змінено територіальну підсудність Білозерського районного суду Херсонської області, на розгляді в якому перебувала дана справа про адміністративне правопорушення, а в Херсонському міському суді Херсонської області відсутні паперові матеріали справи про адміністративне правопорушення, що унеможливлює поновити розгляд справи.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року, яке набрало законної сили 16 березня 2026 року, ухвалено стягнути з МТСБУ на користь ОСОБА_3 регламентну виплату в сумі 90 265,10 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 25 000 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн.
30 березня 2026 року Моторне (транспортне) страхове бюро України перерахувало на користь ОСОБА_3 регламентну виплату в сумі 90 265,10 грн (т.1 а.с.91)
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Засадними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, і відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних.
Пред`являючи вимоги до відповідача про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, позивач посилався на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, період прострочення 1723 дня, з 12 липня 2021 року (наступний день після скоєння ДТП) по 30 березня 2026 року (день сплати МТСБУ регламентної виплати ).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення».
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.
Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання.
У справі, що переглядається, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір про відшкодування шкоди не укладався. Рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди, яке ОСОБА_4 не виконав, не ухвалювалося.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних суд першої інстанції виходив з того, що докази на підтвердження виникнення грошового зобов`язання відповідача перед позивачем відсутні, позивачем існування такого зобов`язання не доведено, відповідно, прострочення виконання грошового зобов`язання у відповідача не настало.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц.
Посилання апеляційної скарги на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що оскільки рішенням суду обов`язок з регламентної виплати майнової шкоди було покладено на МТСБУ, то у відповідача (винуватця ДТП) грошового зобов`язання перед позивачем не існувало, тож прострочення не настало, колегія суддів відхиляє з наведених вище підстав.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням суду, що ґрунтується на власному трактуванні апелянтом встановлених судом обставин справи, а також на власному тлумаченні положень статті 625 ЦК України та практики Верховного Суду.
Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, а також Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 496/3445/22, від 20 травня 2020 року у справі № 522/8741/13, на які представник позивача посилається у апеляційній скарзі, не є релевантними до зазначених правовідносин, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини. Зокрема, в зазначених постановах Верховний Суд не надавав висновок щодо вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних з винуватця ДТП, відповідальність якого, як учасника бойових дій, не була застрахована відповідно до вимог статті Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» .
Отже, ухвалюючи рішення в частині вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди
Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).
Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20).
Звертаючись із цим позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. В обґрунтування зазначав, що неправомірними діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, яка проявилась у душевних стражданнях, моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків із оточуючими людьми. Це вплинуло на його психологічний стан, який супроводжувався порушенням сну, неприємними сновидіннями, відчуттям образи, обурення, приниженої честі та гідності.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок ДТП, винуватцем якої визнано ОСОБА_4 , автомобіль позивача ОСОБА_3 зазнав ушкоджень, а сам ОСОБА_3 зазнав психологічного стресу, а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача.
Водночас, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу у цій справі, суд не навів достатніх мотивів, що свідчили би про достатність визначення розміру шкоди у сумі 5 000 грн. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Апеляційний суд бере до уваги характер правопорушення, зокрема те, що позивач із сім`єю зазнав моральних переживань, оскільки малолітня дитина позивача та його дружина знаходились в автомобілі, який перекинувся на кришу, тривалість та глибину моральних страждань, які зазнав позивач, враховуючи те, що події ДТП сталися в 2021 році, а судове рішення на відновлення прав позивача ухвалене лише в 2026 році. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що розумним, виваженим і справедливим буде стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 грн.
Тому рішення в частині відшкодування моральної шкоди слід змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 5000 грн до 20000 грн.
Щодо судового збору
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, змінив оскаржуване рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, задовольнив вказані позовні вимоги позивача частково на 20 %, а також залишив без зміни рішення в частині відмови стягнення інфляційних витрат та 3% річних, то наявні підстави для нового розподілу судових витрат.
При подачі позову в електронній формі з позивача ОСОБА_3 підлягало сплаті за дві вимоги 2129,92 грн. судового збору, тобто по 1064,96 грн за кожну вимогу.
Позивачем сплачено 3727,36 грн судового збору.
Тобто позивач сплатив зайвих 1597,44 грн судового збору.
При подачі апеляційної скарги в електронній формі з позивача ОСОБА_3 , який оскаржив судове рішення в частині двох позовних вимог, підлягало сплаті за дві вимоги 3194,88 грн. судового збору, тобто по 1597,44 грн за кожну вимогу.
Позивачем сплачено 5591,04 грн судового збору.
Тобто позивач сплатив зайвих 2396,16 грн судового збору.
Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_3 в частині вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних залишена без задоволення, то судові витрати за розгляд справи в частині цих вимог в суді першої та апеляційної інстанції покладаються на позивача.
Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди (20 %) та задоволених в цій частині вимог апеляційної скарги (15,8 %), відповідач за розгляд справи в суді першої інстанції має відшкодувати позивачу 213 грн судового збору та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 252,39 грн судового збору.
Водночас, враховуючи, що позивачем при подачі позову та апеляційної скарги сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, переплачені суми судового збору за подачу позову – 1597,44 грн, та за подачу апеляційної скарги – 2396,16 грн, підлягають поверненню позивачу на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Щодо додаткового рішення
Звернувшись з заявою про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 25 000,00 грн, представник позивача зазначив наступне.
Між адвокатом Шиліним В.А. та клієнтом ОСОБА_3 було укладено Договір про надання правової допомоги б/н від 22 вересня 2023 року. Відповідно до пункту 1 Додатка № 1 від 17 травня 2026 року до вказаного Договору, сторони погодили, що витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 є фіксованими і становлять 25 000,00 грн. Згідно з пунктом 2 Додатка № 1 від 17.05.2026 р. сторони встановили строк та порядок розрахунків, а саме: «Оплату гонорару за надання правничої допомоги здійснити не пізніше 30 днів після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції» (т.1 а.с.178)
09 вересня 2026 року між адвокатом Шиліним В.А. та ОСОБА_3 було підписано Акт приймання наданих послуг. Цим актом сторони підтвердили, що виконавець у повному обсязі та належної якості надав, а замовник прийняв послуги професійної правничої допомоги у справі № 766/8205/26, вартість яких становить 25 000,00 грн. (а.с.178 звор.)
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
На підтвердження витрат в розмірі 25000 грн, представник позивача надав суду:
- ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 2206980 від 18 травня 2026 виданий на підставі договору б/н від 22 вересня 2023;
- свідоцтво від 13 березня 2020 року, серії КС №8802/10 про право на заняття адвокатською діяльністю;
- Додаток № 1 від 17 травня 2026 до Договору б/н від 22 вересня 2023 про надання правової допомоги з підписами сторін;
- Акт приймання наданих послуг за договором б/н від 22 вересня 2023 в якому зазначено, що виконавець надав замовнику послуги з правничої допомоги, а саме: ознайомлення з документами, подання позовної заяви, вивчення актуальної судової практики, визначення правової позиції, збір письмових доказів, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру в інтересах клієнта, супровідні заходи розгляду справи в суді першої інстанції.
Між тим, Договір б/н від 22 вересня 2023 про правову допомогу, укладений між позивачем ОСОБА_3 та адвокатом Шиліним В.А. суду не надано.
Задовольняючи частково заяву щодо відшкодування судових витрат, понесених на правничу допомогу у даній цивільній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що представник позивача підготував та подав позовну заяву, інші процесуальні документи, брав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції та сторонами підписано акт виконаних робіт з узгодженою сумою за їх виконання, а в матеріалах справи наявний ордер на підтвердження повноважень представника. За вказаного в суду немає сумнівів, що позивач та адвокат Шилін В.А. дійшли згоди щодо дій представника, обсягу його повноважень, виконання робіт та їх загальної вартості.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір правничої допомоги, який відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, у сумі 10 000 грн.
Апеляційний суд з таким висновком суду погоджується, оскільки це відповідає складності справи, ціні позову та обсягу виконаних адвокатом робіт.
Доводи апеляційної скарги про те, що зменшуючи розмір витрат суд поклав в основу відсутність договору про надання правової допомоги та неправильну оцінку звіту про вартість збитків, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд визначив розмір таких витрат з урахуванням інших критеріїв, які зазначені вище.
Водночас, колегія суддів не в повній мірі погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу відповідача під час розгляду даної справи в сумі 6000,00 грн.
Представник позивача просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката відповідача з 6000,00 грн до 1 000,00 грн, посилаючись на не співмірність із предметом спору та ціною позову.
Взявши до уваги доводи (заперечення) представника позивача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що сума правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 6000 грн. є не співмірною із складністю справи та наданими адвокатом послугами, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка відзивів не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності їх розміру, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, до 4000 грн. від попередньо заявленої суми.
Отже, враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди (20 %) та задоволених в цій частині вимог апеляційної скарги (15,8 %), відповідач за розгляд справи в суді першої інстанції має відшкодувати позивачу 2000 грн витрат на правничу допомогу, а позивач має відшкодувати відповідачу 3200 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.
За такого, додаткове рішення належить змінити відповідно до положень частини 3, 4 статті 376 ЦПК України.
Згідно з вимогою частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи вимоги цієї статті, колегія суддів остаточно визначає розрахунок судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції та з урахуванням судового збору за подачу апеляційної скарги, у сумі 734,61 грн (3200 - 2465,39), який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 , подані його представником ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2026 року в частині стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат, а також додаткове рішення цього ж суду від 25 вересня 2026 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНКПО НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (РНКПО НОМЕР_6 ) 20000 (двадцять тисяч) грн, моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 734,61 грн судових витрат.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2026 року в частині вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних залишити без зміни.
Повернути ОСОБА_3 з державного бюджету надмірно сплачений на розрахунковий рахунок: UA808999980313121206000014480, отримувач: Миколаїв. ГУК/ Заводськ.р-н/22030101, ЄДРПОУ: 37992030, Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), згідно з квитанцією ID:2396-3743-4955-6844 від 14 липня 2026 року, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1597 ( тисяча п`ятсот дев`яносто сім гривень) 44 копійки.
Повернути ОСОБА_3 з державного бюджету, надмірно сплачений на розрахунковий рахунок: UA318999980313111206080014478, отримувач: Миколаїв. ГУК/тг м. Миколаїв/22030101, ЄДРПОУ: 37992030, згідно з квитанцією ID: 0884-7967-2584-7856 від 21 вересня 2026 року, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2396 (дві тисячі триста дев`яносто шість гривень) 16 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
Судді: Т.Б. Кушнірова Н.О. Тищук
Повний текст постанови складено 17 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua