Суд: Лебединський районний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Крадіжка
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №950/1721/26
Суддя: Бакланов Р. В.
Справа № 950/1721/26
Номер провадження 1-кп/950/211/26
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 листопада 2026 року Лебединський районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді - ОСОБА_1
з участю секретаря - ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026200590000135 від 15 травня 2026 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лебедина Сумської області, громадянина України, працюючого різноробочим ТОВ «Пролісок», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України,
встановив:
ОСОБА_4 5 березня 2026 року близько 10 години 00 хвилин вирішив поїхати до лісового масиву, розташованого неподалік с. Переліски Сумського району Сумської області, з метою збирання порубочних решток у вигляді гілок на місці проведення планової рубки.
Цього ж дня ОСОБА_4 попросив своїх знайомих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 допомогти завантажити порубочні рештки до автомобіля УАЗ 3303, державний номерний знак НОМЕР_1 .
05 березня 2026 року близько 10 години 30 хвилин ОСОБА_6 , керуючи автомобілем УАЗ 3303, державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_8 , разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_7 прибули до лісового масиву кварталу 2, виділу 2, підвиділу 1, що знаходиться на території Бишкінського лісництва філії «Північний лісовий офіс» Сумського надлісництва ДП «Ліси України», де з дозволу майстра лісу почали збирати порубочні рештки та завантажувати їх до автомобіля.
Цього ж дня близько 12 години 00 хвилин під час завантаження автомобіля УАЗ 3303 порубочними рештками ОСОБА_4 виявив на землі заготовлені працівниками лісового господарства дрова породи дуб, після чого у нього виник злочинний корисливий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, бажаючи незаконно заволодіти чужим майном, переконавшись у відсутності відповідальних осіб Бишкінського лісництва філії «Північний лісовий офіс» Сумського надлісництва ДП «Ліси України» та сторонніх осіб, які могли б перешкодити вчиненню кримінального правопорушення, не повідомляючи про свої злочинні наміри ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 здійснив таємне викрадення деревини дров`яної промислового використання породи дуб об`ємом 1,96 м?, яку було завантажено до автомобіля УАЗ 3303, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-26/7892-ТВ від 27 травня 2026 року вартість зазначеної деревини становить 3950 грн 95 коп.
Після завантаження деревини ОСОБА_4 наказав ОСОБА_6 вивезти її з лісового масиву, внаслідок чого незаконно заволодів майном ДП «Ліси України» в особі філії «Північний лісовий офіс» та отримав можливість розпоряджатися ним на власний розсуд.
Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 заподіяв ДП «Ліси України» в особі філії «Північний лісовий офіс» матеріальної шкоди на загальну суму 3950 грн 95 коп.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємному викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану.
06 липня 2026 року між прокурором Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю захисника, адвоката ОСОБА_5 , укладено угоду про визнання винуватості відповідно до вимог статей 468, 469, 472 КПК України.
Відповідно до умов зазначеної угоди ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, погодився з фактичними обставинами кримінального правопорушення та його правовою кваліфікацією.
За умовами угоди обвинувачений під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість, співпрацював з органом досудового розслідування, добровільно відшкодував завдану кримінальним правопорушенням матеріальну шкоду, а також сплатив 5000 грн на потреби Збройних Сил України.
Сторони угоди визнали обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.
Враховуючи наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, сторони погодили призначення ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.
Прокурор ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні підтримав укладену угоду про визнання винуватості, просив суд її затвердити та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні беззастережно визнав свою винуватість у повному обсязі пред`явленого обвинувачення, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості, погодився з правовою кваліфікацією своїх дій та узгодженим покаранням.
ОСОБА_4 пояснив, що угоду уклав добровільно, після консультацій із захисником, зміст угоди та її правові наслідки йому зрозумілі. Будь-якого насильства, примусу, погроз, неправомірних обіцянок або інших обставин, які б впливали на добровільність його волевиявлення, під час укладення угоди до нього не застосовувалося. Просив угоду затвердити.
Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 , підтримав укладену угоду, підтвердив добровільність волевиявлення обвинуваченого, зазначив, що умови угоди відповідають вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства, просив суд її затвердити та призначити узгоджене сторонами покарання.
Вирішуючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Частиною четвертою статті 469 КПК України передбачено можливість укладення угоди про визнання винуватості, зокрема, у кримінальному провадженні щодо нетяжких та тяжких злочинів, крім випадків, прямо визначених законом.
Відповідно до статті 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, належить до категорії тяжких злочинів.
Отже, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 належить до категорії проваджень, у яких законом допускається укладення угоди про визнання винуватості за умови дотримання передбачених КПК України вимог.
Згідно зі статтею 472 КПК України угода про визнання винуватості повинна містити формулювання обвинувачення та його правову кваліфікацію, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості, узгоджене покарання та згоду обвинуваченого на його призначення, наслідки укладення і затвердження угоди, а також наслідки її невиконання.
Перевіривши зміст угоди, суд встановив, що вона містить необхідні відомості про обвинувачення, його правову кваліфікацію, істотні обставини кримінального провадження, беззастережне визнання винуватості, узгоджений вид і розмір покарання, згоду обвинуваченого на його призначення, а також передбачені законом наслідки її затвердження та невиконання.
Угода підписана прокурором, обвинуваченим та захисником.
Відповідно до частини четвертої статті 474 КПК України перед ухваленням рішення про затвердження угоди суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений повністю розуміє характер кожного обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, свої права, визначені кримінальним процесуальним законом, наслідки укладення та затвердження угоди, а також вид і розмір покарання, яке буде до нього застосовано в разі її затвердження.
На виконання зазначених вимог судом з`ясовано, що ОСОБА_4 повністю розуміє зміст пред`явленого обвинувачення, його правову кваліфікацію, узгоджені сторонами вид і розмір покарання та наслідки затвердження угоди.
Обвинуваченому роз`яснено право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину обвинувачення, право мовчати, мати захисника, допитувати свідків обвинувачення, заявляти клопотання про виклик свідків та подавати докази на свій захист.
ОСОБА_4 підтвердив, що зазначені процесуальні права йому зрозумілі, він усвідомлює наслідки їх обмеження внаслідок затвердження угоди та добровільно погоджується з такими наслідками.
Судом також роз`яснено обвинуваченому передбачені статтею 473 КПК України наслідки укладення та затвердження угоди, зокрема обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження вироку, а також наслідки невиконання угоди, передбачені статтею 476 КПК України.
Під час судового засідання суд переконався, що укладення угоди є добровільним та не є наслідком застосування до обвинуваченого насильства, примусу, погроз, неправомірних обіцянок або будь-яких інших обставин, які могли б вплинути на свободу його волевиявлення.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, погодився з фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості, а також із правовою кваліфікацією своїх дій.
Перевіривши зміст угоди та заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, суд приходить до висновку про наявність фактичних підстав для визнання винуватості обвинуваченого.
При цьому суд враховує, що під час розгляду питання про затвердження угоди про визнання винуватості суд перевіряє відповідність угоди вимогам закону, добровільність її укладення, усвідомлення обвинуваченим правових наслідків затвердження угоди та наявність фактичних підстав для визнання винуватості.
Суд не здійснює дослідження доказів у повному обсязі за правилами загального судового розгляду, оскільки обвинувачений добровільно та беззастережно визнає пред`явлене йому обвинувачення, а судом перевірено дотримання передбачених законом процесуальних гарантій.
Вирішуючи питання про відповідність узгодженого сторонами покарання вимогам кримінального закону, суд виходить із положень статей 50, 53, 65, 66, 67 та 69 КК України.
Відповідно до статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
За змістом статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого, особи винного та обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Відповідно до статті 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання, визнаються, зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Суд враховує, що ОСОБА_4 раніше не судимий, працевлаштований, має постійне місце проживання, під час досудового розслідування визнав свою винуватість, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодував завдану матеріальну шкоду.
Крім того, суд бере до уваги зазначену в угоді добровільну сплату обвинуваченим 5000 грн на потреби Збройних Сил України, що характеризує його поведінку після вчинення кримінального правопорушення.
Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
Частиною першою статті 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної статті Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції цієї статті.
Санкцією частини четвертої статті 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.
Водночас з урахуванням положень статті 69 КК України, за наявності передбачених цією нормою підстав, суд має право перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної статті Особливої частини КК України.
Оцінюючи можливість застосування до обвинуваченого положень статті 69 КК України, суд враховує сукупність установлених обставин, які пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого та поведінку після вчинення кримінального правопорушення.
Суд приходить до висновку, що щире каяття ОСОБА_4 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, повне та беззастережне визнання винуватості, відсутність попередніх судимостей, працевлаштування, добровільна матеріальна допомога Збройним Силам України у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Зазначені обставини свідчать про можливість досягнення мети покарання без призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_4 положень частини першої статті 69 КК України та переходу до більш м`якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією частини четвертої статті 185 КК України, у виді штрафу.
Суд вважає, що узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим статтею 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При цьому погоджений сторонами вид та розмір покарання відповідає положенням статей 53 та 69 КК України.
Суд також враховує правовий підхід Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні у справі «Нацвлішвілі та Тогонідзе проти Грузії», відповідно до якого відмова особи від повного судового розгляду внаслідок укладення угоди повинна бути добровільною та усвідомленою, супроводжуватися достатніми процесуальними гарантіями і підлягати належному судовому контролю.
Зазначені гарантії під час розгляду питання про затвердження угоди судом дотримано.
Перевіривши умови угоди про визнання винуватості, суд встановив, що вони відповідають вимогам КК України та КПК України, не суперечать інтересам суспільства, не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, а також не створюють очевидної неможливості виконання обвинуваченим узятих на себе зобов`язань.
Підстав для відмови в затвердженні угоди, передбачених частиною сьомою статті 474 КПК України, судом не встановлено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що угода про визнання винуватості, укладена між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю захисника ОСОБА_5 , відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства, укладена добровільно, має фактичні підстави, а узгоджене сторонами покарання відповідає загальним засадам його призначення.
Відповідно до статті 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджене сторонами покарання.
Вирішуючи питання про процесуальні витрати, суд виходить із положень статей 118, 122 та 124 КПК України.
Відповідно до статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються, зокрема, з витрат, пов`язаних із залученням експертів.
Частиною другою статті 124 КПК України передбачено, що в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Під час досудового розслідування проведено судову товарознавчу експертизу № СЕ-19/119-26/7892-ТВ від 27 травня 2026 року, вартість якої становить 2406 грн 80 коп.
Вказана експертиза проводилася з метою встановлення вартості майна, що було предметом кримінального правопорушення, а тому витрати на її проведення є процесуальними витратами у цьому кримінальному провадженні.
Оскільки суд ухвалює обвинувальний вирок, процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 2406 грн 80 коп. підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь держави.
Вирішуючи питання про долю речових доказів, суд керується положеннями статті 100 КПК України.
Відповідно до частини дев`ятої статті 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Речовим доказом у кримінальному провадженні є деревина дров`яна промислового використання породи дуб об`ємом 1,96 м?, яка належить ДП «Ліси України» в особі філії «Північний лісовий офіс».
Оскільки зазначене майно має законного власника, суд вважає за необхідне повернути його власнику в порядку, встановленому статтею 100 КПК України.
При цьому суд враховує, що ухвалою слідчого судді Лебединського районного суду Сумської області від 09 березня 2026 року в межах кримінального провадження № 12026200590000057 накладено арешт на вилучену деревину породи дуб, яка знаходилася в автомобілях ГАЗ 33021 та УАЗ 330301.
Зазначеною ухвалою відмовлено в накладенні арешту на транспортні засоби ГАЗ 33021 та УАЗ 330301, які постановлено негайно повернути законним володільцям.
Оскільки арешт деревини накладено в межах іншого кримінального провадження, суд враховує необхідність вирішення питання про скасування такого арешту у встановленому законом порядку.
Транспортні засоби, що належать третім особам і щодо яких слідчим суддею вже вирішено питання про повернення законним володільцям, конфіскації за цим вироком не підлягають.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого до набрання вироком законної сили суд вважає за можливе не обирати.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 50, 53, 65, 66, 67, 69, частиною четвертою статті 185 КК України, статтями 100, 118, 124, 314, 368, 370, 373, 374, 468–476 КПК України, суд
ухвалив:
Угоду про визнання винуватості, укладену 06 липня 2026 року між прокурором Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю захисника, адвоката ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні № 12026200590000135 від 15 травня 2026 року затвердити.
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, та із застосуванням частини першої статті 69 КК України призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.
Роз`яснити ОСОБА_4 , що відповідно до статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України він зобов`язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили та повідомити про його сплату уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату штрафу.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта та проведенням судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-26/7892-ТВ від 27 травня 2026 року, в сумі 2406 (дві тисячі чотириста шість) гривень 80 копійок.
Речовий доказ у кримінальному провадженні, деревину дров`яну промислового використання породи дуб об`ємом 1,96 м?, повернути законному власнику, Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» в особі філії «Північний лісовий офіс».
Автомобіль УАЗ 330301, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , та автомобіль ГАЗ 33021, державний номерний знак НОМЕР_2 , щодо яких ухвалою слідчого судді від 09 березня 2026 року постановлено повернення законним володільцям, залишити у володінні відповідних осіб.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення виключно з підстав, передбачених частиною четвертою статті 394 КПК України.
Обвинувачений, його захисник або законний представник можуть оскаржити вирок у зв`язку з призначенням судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди, ухваленням вироку без згоди обвинуваченого на призначення покарання, а також невиконанням судом вимог, установлених частинами четвертою, шостою та сьомою статті 474 КПК України, у тому числі нероз`ясненням наслідків укладення угоди.
Прокурор може оскаржити вирок у зв`язку з призначенням судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, а також затвердженням угоди у провадженні, в якому відповідно до частини четвертої статті 469 КПК України угода не могла бути укладена.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Захиснику копію вироку надати в порядку, передбаченому КПК України.
Суддя: ОСОБА_9
Оригінал: reyestr.court.gov.ua