Суд: Конотопський міськрайонний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про приватну власність, з них:
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №577/5035/26
Суддя: Рідзевська І. О.
Справа № 577/5035/26
Провадження № 2/577/2614/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
у складі:
головуючого судді Рідзевської І.О.,
за участю секретаря судового засідання Подейко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Конотопі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 87,2 кв.м., житловою площею 49,6 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути понесені судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23.07.1977 року вона з відповідачем уклади шлюб . У подальшому шлюб було розірвано 1.12.2020 року.
10.12.1979 року мати відповідача – ОСОБА_3 подарувала йому житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням сесії Конотопської міської ради від 9 грудня 2025 року було
прийнято перейменувати
АДРЕСА_1 на те, що будинок був об`єктом завершеного будівництва та зданий в експлуатацію, він потребував подальшого косметичного ремонту. Вони спільно власними коштами виконували поточний ремонт, щоб мати змогу почати проживати у цьому будинку.
З 14.04.1980 року вона була зареєстрована та проживала у вказаному будинку. З 2016 року відповідач почав зловживати спиртними напоями та з 2018 року систематично почав вчиняти вдома домашнє насильство, за що його неодноразово було притягнуто до адміністративної відповідальності. Також неодноразово виносилися тимчасові заборонні приписи. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.05.2020 року у справі №577/660/20 зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком АДРЕСА_1 .
Незважаючи на діюче рішення суду, ОСОБА_2 , приховуючи вказану інформацію, звернувся до Управління адміністративних послуг Конотопської міської ради Сумської області та в односторонньому порядку зняв з реєстрації ОСОБА_1 з місця проживання: АДРЕСА_1 . Тим самим створивши умови, за яких ОСОБА_1 протягом майже року не мала місця реєстрації взагалі, не знала про прийняте рішення та довідалася про нього випадково, звернувшись до Конотопської міської ради для оформлення трамвайної картки. Після цього прописку було поновлено за попередньою адресою.
ОСОБА_1 є пенсіонеркою, має проблеми зі здоров`ям, не має додаткових джерел доходу, заощаджень, оскільки проживала з відповідачам та свої кошти вкладала у спільне господарство, в будинок та на спільні потреби родини. Іншого житла вона не має.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, прохали їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином
З огляду на положення частин сьомої, восьмої статті 128, частини четвертої статті 130 ЦПК України, вважається, що про день, час та місце розгляду справи особа повідомлена належним чином. За таких обставин неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи і винесенню судового рішення.
Вислухавши позивача, представника позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судом встановлено, що 23 липня 1977 року сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.22).
На підставі договору дарування, 10.12.1979 року мати відповідача - ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею будинку на дату оформлення – 49,6 кв.м. (а.с.25-27)
Відповідно до довідки, наданої КП «Конотопське МБТІ» 25.08.2026 року № 1005, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за: ОСОБА_2 – 1 / 1 частина на підставі договору дарування, посвідченого Конотопською держнотконторою 10.12.1979 року № 6920 та записано в книгу під №52р. №9524 (а.с.28)
Відповідно до Технічного паспорту на будинок, оформлений 13 червня 1979 року, загальна площа будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 87,2 кв.м., житлова площа – 49,6 кв.м.(а.с.30-34)
Відповідно до висновку про вартість об`єкту оцінки, виготовленого суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 від 2 червня 2026 року, ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 становить 426 000 грн. (а.с.29)
Згідно Робочого проекту від 14 травня 2002 року, проведено роботи із газифікації житлового
будинку АДРЕСА_1 . У подальшому, а саме 23 лютого 2017 року підписано Акт №1200358690/1200358593/1200358068/147 про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін між оператором ГРМ, власником газової мереж та споживачами, що підтверджує газифікацію будинку по АДРЕСА_1 .(а.с.37-49)
Додатково у 2008 році проектним бюро ВАТ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 4» виготовлено проект проведення робіт із облаштування зовнішнього водопроводу за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного проекту у вказаному будинку було проведено роботи із монтування водопроводу. (а.с.50-52)
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2020 року у справі №577/660/20 зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком АДРЕСА_1 . 1 грудня 2020 року шлюб між подружжям було розірвано, але ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжили проживати у одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.54-56)
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно зі статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. (правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №214/6174/15-ц).
Так, у позовній заяві представник позивача просила визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок, загальною площею 87.2 кв.м з господарськими будівлями та спорудами з адресою : АДРЕСА_1 , так як проводилось спільне облаштування будинку для проживання, капітальні та поточні ремонти, проводилась газифікація, встановлювались металопластикові вікна. Так, факт істотного збільшення вартості нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 є очевидним, з огляду на порівняння його вартості до та після реконструкції, однак вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
В розумінні статті 62 СК України, втручання у право власності ОСОБА_2 може бути обґрунтованим у разі наявності у сукупності саме двох факторів - істотності збільшення вартості майна, що є очевидним, та найголовнішим - що таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником.
Таким чином, в даному випадку тягар доказування вищезазначеної обставини, покладений саме на позивача ОСОБА_1 , оскільки вона не є власником даного нерухомого майна та підстави для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя в ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається, в матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_1 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна.
Таким чином, вищезазначені обставини ОСОБА_1 не доведені, а тому суд не вбачає, передбачених статтею 62 СК України, підстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.
Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення поточного ремонту та покращення умов проживання спірного об`єкту нерухомого майна не є підставою для визначення зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Керуючись Конституцією України, статтями 392, 1216, 1217, 1218, 1222, 1261, 1278, 1297 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд –
У Х В А Л И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя – відмовити .
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлено 06.11.2026 року.
Суддя Рідзевська І. О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua