Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №160/25940/26
Суддя: Озерянська Світлана Іванівна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2026 рокуСправа № 160/25940/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/25940/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
24.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30 травня 2025 року до 29 листопада 2025 року (по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців); зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30 травня 2025 року до 29 листопада 2025 року (по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців); визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 до дня фактичної виплати заборгованості 26 червня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 до дня фактичної виплати заборгованості 26 червня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків при виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити повернення ОСОБА_1 надлишково утриманого військового збору з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25 в розмірі 3,5 відсотка.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив вйськову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 26 червня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 160/19954/25 на розрахунковий рахунок позивача було здійснено виплату грошового забезпечення. Вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, утримання з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення податку з доходів фізичних осіб та військового збору у розмірі 5%, а відтак, позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсацію втрати частини доходу, компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та повернення надлишково утриманого військового збору, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/25940/26. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
14.09.2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та зокрема зазначає, що заборгованість у розмірі 205 192,68 грн. виникла не внаслідок умисного ухилення відповідача від проведення розрахунку при звільненні 30.05.2025 року, а у зв`язку з наступним перерахунком грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 160/19954/25 через складну та мінливу судову практику щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за постановою КМУ № 704. Враховуючи, що рішення суду у справі № 160/19954/25 було виконано відповідачем у повному обсязі одразу після набрання ним законної сили та надходження відповідного фінансування (26.06.2026), а також з огляду на введення в Україні воєнного стану та обмеженість видатків державного бюджету на утримання військових формувань, стягнення середнього заробітку у розмірі 189 539,74 грн. є абсолютно неспівмірним, непропорційним та надмірним тягарем для бюджетної військової установи.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно витягу із наказу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №156 від 30.05.2025 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, зокрема зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року перерахунок грошового забезпечення (основних та додаткових видів), та виплачених у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
26.06.2026 року згідно виписки з банківського рахунку, відомості №121, платіжної інструкції №6014 відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25 позивачу нараховано та виплачено грошові кошти у розмірі 205192,68 грн.
Оскільки відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні, виплативши йому всі належні суми лише 26.06.2026 року, позивач, вважаючи що має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію втрати частини доходу, компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 1 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пунктів 2, 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.
Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (чинній на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням приписів статті 117 Кодексу законів про працю України та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
У межах цієї справи належить враховувати висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, якій відступлено від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та вказано наступне.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Щодо періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
З огляду на матеріали справи, днем звільнення позивача зі служби є 30.05.2025 року, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є березень 2025 року та квітень 2025 року.
Остаточний розрахунок мав бути проведений з позивачем 30.05.2025 року в день звільнення.
Натомість, належна до виплати сума в розмірі 205192,68 грн., була виплачена лише 26.06.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25.
Судом встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 є 30.05.2025 року, а тому першим днем затримки є 31.05.2025 року.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 26.06.2026 року, а тому останнім днем є 25.06.2026 року.
Відповідно довідки про грошове забезпечення за останні два календарні місяці служби перед звільненням за період з 01.03.2025 року по 30.04.2025 року від 02.09.2026 року №220 становить 46659,00 грн. (23329,50+23329,50).
Суд вважає помилковим твердження відповідача, яке викладене у довідці про грошове забезпечення від 02.09.2026 року №220, що середньоденна заробітна плата передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року не застосовується для розрахунку денного заробітку грошового забезпечення, з огляду на наступне.
Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Згідно пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Згідно абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
Отже середньоденнийний розмір грошового забезпечення позивача складає 764,90 грн. (23329,50+23329,50)/61.
Період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 139 976,70 грн. (764,90*183).
Відповідно до позиції щодо необхідності застосування статті 117 Кодексу законів про працю України, викладеної в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Згідно довідки-розрахунку належних видів грошового забезпечення при звільненні з військової служби (переміщенні до іншої військової частини) контролеру старшому сержанту ОСОБА_1 відповідачем добровільно було нараховано та виплачено грошові кошти в сумі 95 348,68 грн.
Із врахуванням грошового забезпечення в сумі 205 192,68 грн. (виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 160/19954/25) на яке позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 300 541,36 грн. (95 348,68 + 205 192,68).
З указаного вбачається, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 300 541,36 грн. (що становить 100%), з яких: 205 192,68 грн. (68,27%) кошти виплачені позивачу на підставі судового рішення.
Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному спорі, становить 95 562.09 грн. (68,27% від 139 976,70 грн.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а належним способом захисту є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 95 562.09 грн.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Під доходами у Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Системний аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21.
Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Суд при розгляді цієї справи вважає, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.
Суд вважає, що в даній справі є наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення (обчислення розміру грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму станом на початок кожного календарного року), також наявний факт виплати належного грошового забезпечення на виконання судового рішення, але відсутність виплати компенсацій втрати частини доходів, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем нарахування та виплата позивачу такої компенсації втрати частини доходу має здійснюватися не на всі виплачені на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 року суми, а тільки на грошове забезпечення, яке не має разового характеру.
Щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно із пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно із пунктами 4-5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25 відповідач нарахував позивачу грошове забезпечення у розмірі 215 992,30 грн., із них: податок з доходів фізичних осіб - 38 878,61 грн. (18%), військовий збір - 10799,62 грн. (5%).
Згідно відомості №121 від 26.06.2026 року та платіжної інструкції №6014 від 26.06.2026 року вбачається, що виплату грошових коштів на виконання рішення суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25 відповідачем було здійснено в сумі 205 192,68 грн. з урахуванням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо повернення надлишково утриманого військового збору з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25 в розмірі 3,5 відсотка, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Кодексу, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Кодексом.
Так, Закон України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ набрав чинності 01.12.2024 року.
Тобто, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01.12.2024 року застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).
З рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25 вбачається, що нараховане позивачу грошове забезпечення стосувалось періоду з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, коли ставка військового збору становила 1,5%.
Так, до 01.12.2024 року відповідно до підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ставка військового збору становила 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.
Натомість, з 01 грудня 2024 року набрав чинності Закону України від 10 жовтня 2024 року №4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану", згідно з яким змінено пункт 16-1 підрозділу 10 ХХ ПК України та ставка військового збору почала становити 5 відсотків від об`єкта оподаткування.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25 поновлено право позивача на отримання належного грошового забезпечення у період проходження служби до 01.12.2024 року.
Відтак, при нарахуванні та виплаті належного грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 160/19954/25 відповідачем мала бути застосована ставка військового збору на рівні 1,5%, а не 5%.
У зв`язку із чим підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про повернення відповідачем надлишково утриманого військового збору в розмірі 3,5% (5% - 1,5%).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 1065,00 грн., адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача і спір по суті вирішено на користь позивача. При цьому, позовна вимога за яку було сплачено судовий збір судом була задовлена.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 95 562.09 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 29.01.2020 року по 26.06.2026 року у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення ( його складових, які не мають разового характеру) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків при виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 надлишково утриманого військового збору у розмірі 3,5% з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі 160/19954/25.
В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1065,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua