Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №905/1653/20
Суддя: Кролевець О.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 905/1653/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача за первісним позовом -не з`явився
відповідача за первісним позовом - Ковальова А.О.
відповідача -2 за первісним позовом - Хоміч А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026
за результатами перегляду рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2026
(головуючий - Тарасова І.В., судді Крестьянінов О.О., Лакіза В.В.)
та рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2026
(суддя - Кротінова О.В.)
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026
за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2026
(головуючий - Тарасова І.В., судді Крестьянінов О.О., Лакіза В.В.)
та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2026
(суддя - Кротінова О.В.)
та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026
(головуючий - Тарасова І.В., судді Крестьянінов О.О., Стойка О.В.)
у справі №905/1653/20
за позовом Фізичної особи-підприємця Ковтун Олени Михайлівни
до ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
про стягнення грошових коштів,
та за зустрічним позовом ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця Ковтун Олени Михайлівни, Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
про визнання договору відступлення права вимоги від 29.10.2018 недійсним,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з перебуванням судді Кібенко О.Р. на лікарняному, склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.09.2026.
Короткий зміст позовних вимог
2. Фізична особа-підприємець Ковтун Олена Михайлівна (далі - ФОП Ковтун О.М., позивач за первісним позовом) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом), з урахуванням збільшених позовних вимог, про стягнення заборгованості за договором про надання траншу від 30.12.2013 №401.44242/FW401.504, укладеного на підставі рамкової угоди від 29.10.2012 №FW401.504 у розмірі 940 880, 00 грн, з яких: 900 000 грн - заборгованість за капіталом, 40 880 грн - заборгованість за відсотками (за змістом позовних вимог).
3. Позов обґрунтовано тим, що наявні підстави для стягнення заборгованості, оскільки, відповідач не виконав зобов`язання за рамковою угодою №FW401.504 від 29.10.2012 та за укладеним на її підставі договором про надання траншу №401.44242/FW401.504 від 30.12.2013, яке забезпечене іпотечним майном відповідно до договору іпотеки №FIL.101951-ІД1 від 21.06.2013.
4. ОСОБА_1 подано зустрічний позов до ФОП Ковтун О.М, АТ "ПроКредит Банк" (далі - АТ"ПроКредит Банк", відповідач - 2 за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 29.10.2018 за Рамковою угодою від 29.10.2012 №FW401.504, укладеного між АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М.
5. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що договір про відступлення права вимоги від 29.10.2018, укладений між Ковтун О.М. та АТ ?ПроКредит Банк? з порушенням законодавства, що свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним, зважаючи на положення ч. 1 статті 203 та ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України. За доводами позивача за зустрічним позовом оспорюваний договір містить ознаки договору факторингу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
6. Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.02.202, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 29.10.2018 укладений між АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М. У задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
7. Рішення обґрунтовано наявністю, визначених ч. 1 статті 203 та ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, правових підстав для визнання недійсним в судовому порядку укладеного між ФОП Ковтун О.М. та АТ ?ПроКредит Банк? договору про відступлення права вимоги від 29.10.2018, зважаючи на суперечність його змісту вимогам закону та відсутністю у ФОП Ковтун О.М. права вимоги до відповідача за первісним позовом заборгованості, яка утворилась за Рамковою угодою від 29.10.2012.
8. Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 06.03.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, стягнуто з ФОП Ковтун О.М. на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 225 грн. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19225 грн. У задоволенні іншої частини витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу відмовлено.
9. Судові рішення мотивовано тим, що з урахуванням положень ст.ст. 126, 129 ГПК України, обґрунтованим розміром витрат позивача за зустрічним позовом на правову допомогу адвоката, є сума 19 225 грн з кожного відповідача за зустрічним позовом.
10. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 стягнути з ФОП Ковтун О.М. на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
11. АТ"ПроКредит Банк", посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати в частині задоволення зустрічного позову рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. Також, скаржник просить скасувати додаткове рішення першої інстанції та постанову апеляційного суду, якою залишено без змін додаткове рішення, та скасувати додаткову постанову апеляційного суду.
Крім того, у касаційній скарзі скаржником заявлено про поворот виконання рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2026, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "ПроКредит Банк" сплачені витрати на загальну суму 1 610,00 грн; у порядку повороту виконання додаткового рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2026, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "ПроКредит Банк" сплачені витрати на загальну суму 21 509,00 грн, у порядку повороту виконання додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "ПроКредит Банк" сплачені судові витрати на загальну суму 11 361,50 грн.
12. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у правовідносинах " за яких виконання зобов`язання здійснюється поручителем та саме на користь поручителя здійснюється уступка прав вимоги (застосування статті 556 ЦК України ("Права поручителя, який виконав зобов`язання"). Відповідно до статті 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Вважаємо, що суд першої та апеляційної інстанції зробили безпідставний та неправильний висновок про те, що до поручителя не може перейти право регресної вимоги за виконаним ним кредитним зобов`язанням, оскільки поручитель не є фінансовою установою".
13. Також, скаржник зауважує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо "визнання правочину недійсним за відсутності підстав передбачених законом".
14. Крім того, скаржник посилаючись п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України, вказує на те, що судами неповно встановлені обставини справи. Також, скаржник, посилаючись на порушення судами положень ст. 32 ГПК України, зазначає, що склад суду з розгляду справи неправомірно змінювався більше 12 разів.
15. Оскаржуючи додаткову постанову, додаткове рішення та постанову, якою залишено без змін додаткове рішення, скаржник зауважує, що судами необґрунтовано стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката.
Позиція інших учасників справи
16. ОСОБА_1 подала відзиви на касаційну скаргу, у яких не погоджується з доводами та вимогами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
17. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 29.10.2012 між АТ "ПроКредит Банк" (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) укладено Рамкову угоду від 29.10.2012 №FW401.504.
18. Кредитор на підставі угоди зобов`язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами (п.2.1 Рамкової угоди).
19. Ліміт суми кредитування - еквівалент 1000000 доларів США, ліміт строк кредитування - 120 місяців (п.2.2 Рамкової угоди).
20. Також, між АТ "ПроКредит Банк" (кредитор) укладено з ОСОБА_2 (поручитель) договір поруки від 30.10.2012 №271778-ДП1, відповідно до якого, поручитель поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 (позичальник) зобов`язань за Рамковою угодою від 29.10.2012 №FW401.504.
21. Також, між АТ "ПроКредит Банк" (іпотекодержатель) та ФОП ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки №FIL.101951-ІД 1 від 21.06.2013, відповідно до умов якого, для забезпечення повного виконання основних зобов`язань та вимог іпотекодержателя, іпотекодавець передає у іпотеку на умовах, визначених договором предмет іпотеки, що вказаний у п.2.2 договору: житловий будинок та земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна заставна вартість - 940880 грн.
22. Вказаний договір підписано сторонами та посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Сліпченко Н.В., зареєстровано в реєстрі за №1151.
23. У подальшому, на підставі Рамкової угоди від 29.10.2012 №FW401.504, між АТ "ПроКредит Банк" (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання траншу від 30.12.2013 №401.44242/FW401.504 .
24. За змістом п.1 договору, кредитор на підставі та на умовах Рамкової угоди від 29.10.2012 №FW401.504, а також цього договору зобов`язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань та виконувати усі інші зобов`язання, передбачені рамковою угодою та цим договором.
25. У п.2 договору про надання траншу визначені умови, на яких видається кредит: розмір кредиту - 598 000,00 доларів США, процентна ставка - змінювана, розмір процентів 11% річних, виходячи з 360 календарних днів у році, строк 106 місяців, цільове призначення - придбання основних засобів.
26. Згідно з меморіальним валютним ордером від 30.12.2013 №195227672/207262404/575504946/7737 АТ "ПроКредит Банк" перераховано на рахунок ОСОБА_1 598 000 доларів США, що є еквівалентом 477 9814,00 грн з призначенням платежу: "перерахування коштів на рахунок позичальника згідно кредитного договору від 30.12.2013 №401.44242/FW401.504".
27. З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед АТ "ПроКредит Банк".
28. У наступному, АТ "ПроКредит Банк" надіслано ОСОБА_1 вимогу від 04.10.2018 №1-2/18/4532 про повне дострокове погашення кредиту, в якому висунуто вимогу негайно погасити існуючу заборгованість та здійснити повне дострокове погашення кредиту, що на дату вимоги складало 527 277,46 доларів США по капіталу, 23 610,57 доларів США по відсоткам, всього - 550 888,03 доларів США.
29. Відповідно до довідки АТ "ПроКредит Банк"" №16-2/18/673 від 19.10.2018, ОСОБА_1 , станом на 19.10.2018, мала заборгованість: 527 277,46 доларів США по капіталу, 23 610,57 доларів США по відсоткам, всього - 550 888,03 доларів США.
30 Дані обставини не заперечується учасниками справи.
31. 29.10.2018 між АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М. укладено кредитний договір від 29.10.2018 №1.45447/FW1.592 , відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику строковий кредит у загальному розмірі 12 744 672,00 грн строком на 24 місяці.
32. Видача АТ "ПроКредит Банк" коштів фізичній особі-підприємцю Ковтун О.М. підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку фізичної особи-підприємця Ковтун О.М. (рахунок № НОМЕР_1 _ за період 29.10.2018-29.08.2019, згідно з яким, 29.10.2018 АТ "ПроКредит Банк" перераховано ФОП Ковтун О.М. грошові кошти у розмірі 12 744 672,00 грн з призначенням платежу: "Перерахування коштів на рахунок позичальника згідно Кредитного договору від 29.10.2018 №1.45447/FW1.592".
33. 29.10.2018 між АТ "ПроКредит Банк" (первісний кредитор) та ФОП Ковтун О.М. (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги від 29.10.2018, відповідно до умов якого, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги, що належать первісному кредиторові за Рамковою угодою від 29.10.2012 №FW401.504 та укладеним на її підставі договором про надання траншу від 30.12.2013 №401.44242/FW401.504 з усіма змінами та доповненнями, додатками , договорами про внесення змін , що були укладені між первісним кредитором та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1
34. Відповідно до п.2 договору, новий кредитор набуває право вимагати від позичальника (боржника) виконання існуючих станом на дату укладення цього договору зобов`язань за рамковою угодою та за укладеним на її підставі договором про надання траншу, а саме : право вимоги оплати наявної простроченої заборгованості за капіталом кредиту у розмірі 527277,46 доларів США , що за офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього Договору еквівалентно 14904016,25 грн, право вимоги оплати наявної простроченої заборгованості за відсотками по кредиту у розмірі 23610,57 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього Договору еквівалентно 667375,99 грн.
35. Згідно п. 5 договору, разом із правом вимоги виконання зобов`язань за рамковою угодою та за укладеним на її підставі договором про надання траншу, до нового кредитора переходять права за чинними договорами, що забезпечують виконання зобов`язання, а саме: договором іпотеки від 21.06.2013 №FIL.101951-ІД1, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Сліпченко Н.В., згідно з умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала банку в іпотеку житловий будинок, загальною площею 243,2 кв.м., житловою площею 84,6 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 84531014141, місцезнаходження: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,1 га , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 1414170500:01:001:0746, місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
36. Згідно з п.6 договору за відступлення права вимоги за рамковою угодою та за укладеним на ії підставі договором про надання траншу новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну відступлення - кошти в українських гривнях у розмірі 15 571 392,24 грн, без ПДВ, які перераховуються новим кредитором в день укладення (підписання) цього договору на рахунок первісного кредитора.
37. За змістом п.7 договору, права вимоги за рамковою угодою та за укладеним на її підставі договором про надання траншу, передбачені умовами цього договору, переходять до ФОП Ковтун О.М. з моменту оплати ціни відступлення, передбаченої п.6 цього Договору.
38. Крім того, 29.10.2018 між АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М. укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки від 21.06.2013 №FIL.101951-ІД1, у відповідності до якого, сторони уклали цей договір, що забезпечує виконання зобов`язань, які виникли за Рамковою угодою від 29.10.2012 №FW401.504 та укладеним на її підставі договором про надання траншу від 30.12.2013 №401.44242/FW401.504.
39. Згідно з п.1 договору, первісний іпотекодержатель відступив (передав) новому іпотекодержателю всі свої права за договором іпотеки, а новий іпотекодержатель приймає права.
40. Договір підписано сторонами та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н.В., зареєстровано в реєстрі за №3136.
41. Окрім цього, між АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М. укладено договір від 29.10.2018 про припинення договору поруки, відповідно до якого, сторони вирішили припинити дію договору поруки №271778-ДП1 від 30.12.2012.
42. Згідно з платіжним дорученням від 29.10.2018 №1 фізичною особою підприємцем Ковтун Оленою Михайлівною перераховано на рахунок Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" 15 571 392,24 грн з призначенням платежу: "сплата коштів за договором про відступлення прав вимоги від 29.10.2018".
43. В подальшому, АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М. листом б/н від 29.10.2018 звернулись до ОСОБА_1 та повідомили про укладання 29.10.2018 між АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М. вищезазначених договорів, відповідно до яких, фізична особа-підприємець стала кредитором за Рамковою угодою від 29.10.2012 №FW401.504 та укладеним на її підставі договором про надання траншу від 30.12.2013 №401.44242/FW401.504, а також іпотекодержателем за договором іпотеки від 21.06.2013 №FIL.101951-ІД1.
44. Зазначений лист надіслано засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" 01.11.2018, про що свідчить відповідний опис вкладення у цінний лист №8413000039758 та фіскальний чек АТ "Укрпошта" від 01.11.2018.
45. Згідно з наявною в матеріалах справи інформації з сайту АТ "Укрпошта", поштове відправлення №8413000039758 є врученим одержувачу 10.11.2018.
46. На час вчинення вищезазначених операцій банк не був позбавлений банківської ліценції та не перебував у процедурі ліквідації. Так, згідно з інформацією з офіційного сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/supervision/registration/lic-bank), АТ "ПроКредит Банк" має банківську ліцензію №195 від 13.10.2011, дата запису в Державному реєстрі банків 05.08.2021.
Позиція Верховного Суду
47. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачів за первісним позовом, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
48. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
49. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
50. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
51. Як вбачається з доводів касаційної скарги, скаржник у скарзі вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування ст. 556 ЦК України, та щодо питань визначених у п. 12-13 цієї постанови.
52. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
53. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
54. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 25.02.2025 у справі № 903/622/24, від 04.02.2025 у справі № 909/996/22.
55. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, викладені скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційний суд зазначає, про безпідставність та необґрунтованість таких доводів, з огляду на наступне.
56. Згідно з пунктом 1 ч.1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
57. За ч.1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
58. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
59. За змістом наведених норм правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
60. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
61. Судами встановлено, що 29.10.2012 між АТ "ПроКредит Банк" (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) укладено Рамкову угоду від 29.10.2012, на підставі Рамкової угоди від 29.10.2012, між АТ "ПроКредит Банк" (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання траншу від 30.12.2013. У ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед АТ "ПроКредит Банк" за кредитним договором. В наступному 29.10.2018 між АТ "ПроКредит Банк" (первісний кредитор) та ФОП Ковтун О.М. (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги від 29.10.2018, відповідно до умов якого, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги, що належать первісному кредиторові за Рамковою угодою від 29.10.2012 та укладеним на її підставі договором про надання траншу від 30.12.2013.
62. Суди зазначили, що з умов оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 29.10.2018 не вбачається ознак договору факторингу, та одночасно містяться ознаки, що притаманні договору купівлі-продажу права вимоги (цесії). Так, пунктом 6 оспорюваного договору передбачено перерахування ФОП Ковтун О.М., грошових коштів на рахунок первісного кредитора -АТ "ПроКредит Банк" в сумі 15 571 392,24 грн в день укладення (підписання) договору, саме як плати (ціни відступлення) за відступлене їй права грошової вимоги до боржника - ОСОБА_1 за договором про надання траншу, із переходом до нового кредитора права вимоги з моменту такої оплати, за відсутності умов щодо отримання від первісного кредитора плати за передані грошові кошти.
63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20 виснувала, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).
64. З урахуванням вищезазначеного, судами встановлено, що оспорюваний ОСОБА_1 договір відступлення права вимоги від 29.10.2018 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги (цесія).
65. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Частиною 3 цієї статті передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
66. Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
67. Частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено, зокрема, те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
68. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанови Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц та від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17).
69. Зустрічний позов обґрунтовано невідповідністю змісту укладеного між ОСОБА_2 та АТ "ПроКредит Банк" договору про відступлення права вимоги від 29.10.2018, вимогам чинного на час його укладення законодавства та наявністю, визначених ч. 1 статті 203 та ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підстав для визнання його недійсним в судовому порядку.
70. Дослідивши підстави визнання недійсним оспорюваного договору за зустрічним позовом судами враховано, що згідно із ч.1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
71. Зазначена норма встановлює імперативне правило щодо наявності у кредитора за кредитним договором спеціального статусу банку або іншої фінансової установи.
72. Разом з цим, згідно із статтею 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.
73. Зважаючи на вищезазначене, судами вірно вказано про неможливість фізичної особи, у тому числі зі статусом суб`єкта підприємницької діяльності, мати статус фінансової установи.
74. Судами встановлено, що з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, при цьому, попередній кредитор - АТ "ПроКредит Банк" не перебував у процедурі ліквідації, а тому зміст оспорюваного договору суперечить положенням ч. 3 статті 512, ч.1 статті 1054, ч.3 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
75. Касаційний суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 із справи № 465/646/11 виснувала про те, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ, а тому договори про відступлення права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами на користь фізичних осіб є такими, що суперечать положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
76. У постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала зазначений загальний висновок щодо правовідносин відступлення права вимоги, та вказала, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
77. Крім того, судами також визначено, що Рамкова угода від 29.10.2012 та договір про надання траншу від 30.12.2013, за якими відступлено права вимоги ФОП Ковтун О.М., укладені із вираженням грошового зобов`язання у валюті кредитування - долар США, що є валютними операціями, на здійснення яких, відповідно до законодавства діючого на час укладення договору, необхідна була відповідна ліцензія Національного банку України, у той час як будь-яких додаткових угод між АТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_1 щодо зміни валюти зобов`язання за вказаними договорами не укладалось.
78. Вказане свідчить про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги, також, суперечить положенням ст. 192 Цивільного кодексу України, та Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який був чинний на момент вчинення оспорюваного правочину.
79. З огляду на вищезазначене, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 29.10.2018 та відсутність підстав для задоволення первісного позову, оскільки вимоги первісного позову грунтуються на договорі про відступлення права вимоги, який не створив правових наслідків у вигляді переходу до ФОП Ковтун О.М. відступленого за таким договором права вимоги до позивача за зустрічним позовом, щодо сплати заявленої у первісному позові суми заборгованості.
80. Касаційний суд вважає безпідставними доводи скаржника про необхідність викладення правового висновку щодо застосування положень ст. 556 ЦК України, та правового висновку щодо "визнання правочину недійсним за відсутності підстав передбачених законом", зважаючи на наступне.
81. Згідно із ч. 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
82. Суди, розглядаючи справу, встановили, що підстави первісного позову ФОП Ковтун О.М. обґрунтовано переходом до неї від АТ "ПроКредит Банк" право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за Рамковою угодою від 29.10.2012 та договором про надання траншу від 30.12.2013 за капіталом кредиту у розмірі 527 277,46 дол. США , при цьому, первісний позов не містить посилання на виконання ФОП Ковтун О.М. договору поруки та перехід до неї, відповідно до положень п. 3 ч. 1 статті 512, ст. 556 Цивільного кодексу України, прав кредитора за Рамковою угодою від 29.10.2012 та договором про надання траншу від 30.12.2013. Судами встановлено, що до первісного позову не надано доказів виконання ФОП Ковтун О.М. як поручителем договору траншу, укладеного на підставі Рамкової угоди від 29.10.2012. Крім того, судами встановлено, що між АТ "ПроКредит Банк" та ФОП Ковтун О.М. було також укладено договір про припинення договору поруки.
83. Щодо вимоги скаржника про викладення правового висновку щодо "визнання правочину недійсним за відсутності підстав передбачених законом", то касаційний суд зазначає, що скаржником взагалі не вказано щодо якої правової норми відсутній правовий висновок Верховного Суду, та яку норму з цього питання суди застосували неправильно.
84. З урахуванням встановлених судами обставин справи, касаційний суд вказує, що під час розгляду судами спору у справі не було встановлено неправильного застосування судами положень законодавства, судами враховано актуальну судову практику щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, зважаючи на встановлені судами обставин справи. При цьому, за змістом наведеного у касаційній скарзі обґрунтування вбачається, що по своїй суті аргументи скаржника зводяться до незгоди з результатами розгляду судами попередніх інстанцій зустрічних позовних вимог та задоволення позову.
85. Тоді як, в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно), також скаржник не вказує, яке значення для вирішення спору у цій справі матиме такий висновок, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи; не аргументує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики у наведеному випадку для правильного вирішення справи.
86. Відтак, у контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим, з огляду на визначені в статті 300 ГПК України, межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
87. Отже, наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у даному провадженні не підтвердилася. Посилання скаржника на приписи вказаної норми судом касаційної інстанції визнаються декларативними і формальними, що виключає можливість скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.
88. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
89. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України, вказує на те, що судами неповно встановлені обставини справи. Крім того, скаржник, посилаючись на порушення судами положень ст. 32 ГПК України, зазначає, що склад суду з розгляду справи неправомірно змінювався більше 12 разів.
90. Проаналізувавши такі доводи скаржника, касаційний суд зазначає, що вказані доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, зважаючи на наступне.
91. Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
92. Законодавець передбачив можливість і порядок формування колегії суддів для розгляду справ, так само як і заміну судді, який з поважних причин не може брати участі у розгляді справи (перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні чи закінчення терміну повноважень), із залученням інших суддів цього суду, виключно автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності.
93. Так, дійсно колегія суддів у суді першої інстанції неодноразово змінювалась, але обставини такої зміни відбувались з дотриманням положень ГПК України та Положень про автоматизовану систему документообігу суду. Обставини багаторазової зміни колегії суддів, під час розгляду справи, не вплинули на прийняття судами законного та обґрунтованого рішення у справі, а тому, такі обставини не є підставою для повного або часткового скасування рішень у справі.
94. Водночас, відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
95. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
96. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим, такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини другої ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
97. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені положеннями п.п. 3, 4 ч. другої ст. 287 ГПК України не підтвердилися, отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, судові рішення прийняті по суті заявлених вимог необхідно залишити без змін.
98. Щодо оскарження скаржником додаткового рішення, яке залишено без змін постановою апеляційного суду та додаткової постанови апеляційного суду у справі, касаційний суд вказує на наступне.
99. Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 06.03.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, стягнуто з ФОП Ковтун О.М. на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 225 грн. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 225 грн. У задоволенні іншої частини витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу відмовлено. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 стягнути з ФОП Ковтун О.М. на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн. Стягнуто з АТ "ПроКредит Банк" на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
100. Проаналізувавши судові рішення Верховний Суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
101. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
102. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
103. Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
104. Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п.33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
105. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
106. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).
107. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
108. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних додаткового рішення, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, та додаткової постанови вбачається, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, зробили правомірний висновок про часткове задоволення заяв позивача за зустрічним позовом про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в розмірах встановлених у судових рішеннях.
109. При цьому, касаційний суд зауважує, що у розділі ІІІ касаційної скарги, в якому скаржник вказує доводи щодо оскарження додаткового рішення та додаткової постанови апеляційного суду, скаржник цитує положення п. 1 частини другої ст. 287 ГПК України.
110. Так, підставами касаційного оскарження судових рішень, згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
111. В обґрунтування своїх доводи щодо оскарження додаткового рішення та додаткової постанови скаржник, у розділі ІІІ касаційної скарги, викладає: обставини прийняття судами додаткових судових рішень, цитує норми права та вказує цитати з постанов Верховного Суду. При цьому, скаржником не вказано конкретно яку ж саме правову норму судами застосовано неправильно та який правовий висновок Верховного Суду щодо застосування такої норми не враховано судами. Зважаючи на зазначене касаційний суд вважає необґрунтованими такі доводи касаційної скарги, викладені скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
112. Верховний Суд при касаційному перегляді додаткового рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив порушень судами приписів статей 126, 129 ГПК України, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень.
113. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
114. Щодо клопотання скаржника про поворот виконання судових рішень, касаційний суд враховує, що відповідно до частини першої статті 333 ГПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі., оскільки Верховним Судом не було встановлено підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, Суд відхиляє клопотання про поворот виконання рішення.
115. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
116. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
117. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
118. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
119. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Розподіл судових витрат
120. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2026, постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2026 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 у справі №905/1653/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй
Оригінал: reyestr.court.gov.ua