Суд: Заводський районний суд м. Миколаєва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №487/6382/26
Суддя: Карташева Т. А.
Справа № 487/6382/26
Провадження № 2/487/3945/26
РІШЕННЯ
Іменем України
17.11.2026 м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Карташевої Т. А.,
за участю секретаря судового засідання Самедової Р. Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив визнати виконавчий напис № 15081 від 04.11.2021, виданий приватним нотаріусом Сазоновою Оленою Миколаївною, таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що приватний виконавець Химич Олександр Миколайович відкрив виконавче провадження № 677911812 на підставі виконавчого напису № 15081 від 04.11.2021, виданого приватним нотаріусом Сазоновою О. М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (в подальшому стягувача було замінено Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс») грошових коштів в сумі 690 135,50 грн.
Позивач вважає, що зазначений виконавчий напис було складено з порушенням вимог законодавства, а тому він повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки стягувач не надав доказів безспірності вимог до боржника, кредитний договір не був нотаріально посвідчений та не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому приватний нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис.
Ухвалою суду від 18.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання, задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
31.08.2026 надійшов відзив ТОВ "Дебт Форс" на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, оскільки договір, на якому вчинено виконавчий напис, не містить заборон, або будь-яких обмежень щодо заборони використання позасудового способу захисту майнових інтересів товариства, а так само чинне законодавство України також не містить будь-яких обмежень щодо вчинення виконавчого напису, що підтверджує правомірність вчинених дій попереднім кредитором - ТОВ "Вердикт Капітал" та нотаріусом, якому були надані всі документи для вчинення наведеної нотаріальної дії, у тому числі і розрахунок заборгованості за кредитним договором. Позивач не надав доказів, які свідчать про погашення боргу за кредитним договором та виконання своїх зобов`язань в повному обсязі, тому не можна стверджувати про відсутність підстав для вчинення стягувачем виконавчого напису нотаріуса. Позивач не надав також альтернативного розрахунку заборгованості.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем ТОВ «Дебт Форс» надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. У вказаному клопотанні відповідач просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу з посиланням на те, що позивачем не надано документів на підтвердження понесених витрат. Крім того, вважає, що заявлений розмір витрат не відповідає критерію їх реальності у зв`язку з відсутністю факту їх дійсності та відповідності критерію розумності. На думку відповідача, вартість витрат є завищеною з урахуванням складності справи та встановленою судовою практикою.
20.10.2026 представник позивача подала додаткові пояснення, відповідно до яких просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису; відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу правову допомогу, оскільки відповідач не виконав обов`язку довести неспівмірність витрат.
Ухвалою суду від 19.10.2026 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився. Від його представника - адвоката Галайчук Г. С. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представник відповідача ТОВ "Дебт Форс", належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився без повідомлення причин.
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися без повідомлення причин.
Суд вважає можливим вирішити справу за відсутності сторін, на підставі наявних у ній доказів.
Судом встановлено, що 14.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Ерсте Банк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір з фізичною особою № 014/4933/5/09047, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в іноземній валюті, доллар США, в сумі 16 620 доларів США зі строком користування кредитних коштами до 13.01.2015 та сплатою 12,5 % річних.
04.11.2021 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О. М. вчинила виконавчий напис № 15081 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості, що виникла за кредитним договором № 014/4933/5/09047 від 14.01.2008, в сумі 689 635,50 грн, який укладений між Акціонерним товариством «Ерсте Банк», правонаступником якого є АТ «ФІДОБАНК» (правонаступник ТОВ «Вердикт Капітал»), та ОСОБА_1 . Правонаступником усіх прав та обов`язків АТ "Ерсте Банк" (правонаступник АТ «ФІДОБАНК») за вказаним кредитним договором є ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНДОР» на підставі договору № 2 про відступлення прав вимоги від 06.06.2014, яке уступило отримані права та обов`язки Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ КРЕДИТ» на підставі договору № 25122019-ВР/ПК про відступлення прав вимоги від 25.12.2019, правонаступником якого є ТОВ "Вердикт Капітал" на підставі договору відступлення права вимоги № 11-12/20 від 11.12.2020. Стягнення заборгованості проводиться за період з 11.12.2020 по 26.05.2021. Сума заборгованості складає 589 635,50 грн, з яких: заборгованість за процентами та комісією 288 064,32 грн, заборгованість за сумою кредиту 401 571,18 грн.
07.12.2021 приватним виконавцем Химичем Олександром Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67791812 з виконання цього виконавчого напису.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.11.2023 замінено стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» на правонаступника ТОВ «Дебт Форс».
На підставі вищевказаної ухвали суду від 07.11.2023, приватним виконавцем 29.11.2023 винесено постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження, зокрема, стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Дебт Форс».
Крім того, постановою приватного виконавця від 23.07.2025 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , який отримує дохід у Миколаївській обласній школі вищої спортивної майстерності.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема "Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін. Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (див пункти 80, 82, 83 постанови). Також, Верховний Суд зазначив, що постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14. Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання. (пункти 87, 89 постанови). Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника» (див. п. 93 постанови).
В постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17 (провадження № 61-14105св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/4793/20 (провадження № 61-5910св21), від 06 грудня 2023 року справа № 299/5183/21 (провадження № 61-10197св23) зроблені правові висновки про те, що "з наданих сторонами доказів та висловлених доводів і заперечень вбачається, що укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника".
Таким чином, на день вчинення виконавчого напису існувала можливість стягнення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса лише за нотаріально посвідченими договорами.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 27 березня 2019 року в справі № 137/1666/16-ц.
Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
При цьому, безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, у тому числі й повідомлення боржника (письмова вимога про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Вказаний висновок узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 750/3781/20.
Із наявних у матеріалах справи документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, чи надсилалося позивачу повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису), чи було таке повідомлення ним отримано. До суду не надано доказів того, що нотаріусом було належним чином перевірено отримання позивачем письмової вимоги відповідача про повернення заборгованості у не менш ніж тридцятиденний строк.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем жодним чином не спростовано порушення встановленої законом процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Отже, позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач звільнений від сплати судового збору. Його позовні виомги судом задоволені. Отже, з відповідача на користь держави необьхідно стягнути судовий збір в сумі 1331,20 грн, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 141 ЦПК.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).
Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:
«136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).
137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
139. У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
141. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року та від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 40 000 грн.
На підтвердження вказаних витрат позивачем надані договір № 04/08/2026 про надання правової допомоги від 04.08.2026 та додаткову угоду № 1 від 04.08.2026 до договору про надання правової допомоги № 04/08/2026 від 04.08.2026, акт виконаних робіт від 19.10.2026, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, складений 19.10.2026.
Відповідно до умов договору ( п. 1 договору) адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу за: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництво та захист інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, органах державної виконавчої служби, органах внутрішніх справ та інших правоохоронних органах України з будь-яких питань.
Пунктом 3.1 договору визначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору та може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
Згідно з положеннями додаткової угоди ОСОБА_2 виплачує бюро гонорар в сумі 40 000 грн за надання правової допомоги щодо скасування виконавчого напису згідно з яким стягувачем є ТОВ «Дебт Форс». 100 % гонорару сплачується протягом 3 календарних днів з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі на користь клієнта, але у будь-якому разі не пізніше 31.12.2026.
Отже, враховуючи викладене, можна дійти висновку, що договором передбачений гонорар адвоката у фіксованому розмірі 40 000 грн за надання правничої допомоги позивачу у даній справі.
Також з матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Зокрема зазначено, що вартість послуги адвоката з представництва в суді та надання правової допомоги становить 40 000 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказувала, що «…гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України».
Представник відповідача скористався правом на подачу клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Так, відповідач просив відмовити у стягненні таких витрат з посиланням на недоведення позивачем понесених витрат, непідтвердження документами оплати таких послуг.
Проте, суд вважає вказані заперечення такими, що не заслуговують на увагу, оскільки наданими представником позивача доказами на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу та матеріалами справи підтверджується обсяг наданих позивачу юридичних послуг (акт виконаних робіт від 19.10.2026) в межах розгляду цієї справи.
Стосовно надання доказів на підтвердження оплати позивачем гонорару за надані послуги, то, як зазначено вище, сторони умовами договору визначили строк оплати наданих послуг, який на час ухвалення рішення не настав.
При цьому, суд під час визначення суми відшкодування має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини цієї справи.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
При цьому суд враховує загальні засади цивільного судочинства, визначені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ураховуючи наведене, дослідивши та оцінивши надані представником позивача – адвокатом Галайчук Г. С. докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності їх розміру, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, надану адвокатом Галайчук Г. С. своєму клієнту ОСОБА_1 , у розмірі 20 000 грн, оскільки саме такий розмір відшкодування, на переконання суду, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, а також необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-81,89, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 04.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазановою Оленою Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за № 15081.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його прголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс", м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, офіс 1, ЄДРПОУ 43577608.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, АДРЕСА_2 ; приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Химич Олександр Миколайович, АДРЕСА_3 .
Суддя Т. А. Карташева
Оригінал: reyestr.court.gov.ua