Окрема думка від 06 липня 2026 р. у справі №991/2744/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Зловживання владою або службовим становищем

Дата: 06 липня 2026 р.

Справа: №991/2744/20

Суддя: Бущенко Аркадій Петрович

Окрема думка судді ОСОБА_1

до постанови колегії суддів

Касаційного кримінального суду

від 7 липня 2026 року

у справі № 516/230/23[1]

1. Я не можу погодитися з рішенням колегії суддів, оскільки вважаю, що в діяннях ОСОБА_4 відсутній склад злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України (КК).

2. Канву цієї справи складають три послідовні правочини щодо земельних ділянок державної власності.

3. Перший. 23 грудня 2009 року Президія Національної академії аграрних наук України[2] надала згоду на передачу Національним науковим центром «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова»[3] двох ділянок загальною площею 86,92 га Державному підприємству «Дослідницьке господарство «Таїровське»»[4]. 3 серпня 2010 року Овідіопольська районна державна адміністрація[5]на підставі згоди Академії видала відповідне розпорядження.

4. Другий. 18 серпня 2010 року РДА на підставі відмови «Таїровського» від права користування земельною ділянкою площею 10,73 га своїм розпорядженням зарахувала її до земель запасу сільськогосподарського призначення.

5. Третій. 22 листопада 2010 року РДА, на підставі відповідних звернень, своїм розпорядженням безоплатно передала у приватну власність ста сорока трьом громадянам земельні ділянки загальною площею більш ніж 8 га із ділянки, зарахованої в землі запасу внаслідок другого правочину.

6. Суди змалювали цю справу як масштабний злочинний заколот, який втягнув у свою орбіту Президію Академії, керівництво Інституту та «Таїровського», голову Овідіопольської РДА.

7. За цією теорією учасники заколоту, починаючи з 2007 року, спрямовували події на «послідовну» передачу державних земель у власність 143 громадян. Врешті ці громадяни отримали землю, що спричинило державі шкоду більш ніж на 16,5 млн грн.

8. Можна припустити, що, натхненні легендарними діяннями Робіна Гуда , керівники державних установ раптом перейнялися духом альтруїстичного розбійництва і змовилися роздати державні угіддя співвітчизникам. Але якщо так все й було, то олімпійський розмах, з яким тасуються десятки гектарів землі, викликає закономірне запитання: яке місце на цьому Олімпі посідала ОСОБА_4 , головний спеціаліст юридичного відділу РДА?

9. Під час перших двох правочинів вона тимчасово виконувала обов`язки начальника юридичного відділу РДА і тому візувала проекти відповідних рішень; під час третього правочину вона припинила виконувати ці тимчасові обов`язки.

10. За ці дії її визнали винуватою у зловживанні службовим становищем, оскільки вона в інтересах 143 громадян використала своє службове становище всупереч інтересам служби та за попередньою змовою з іншими службовими особами вчинила дії, спрямовані на протиправне вилучення з державної власності особливо цінних земель з метою заволодіння ними цими громадянами.

11. Не можу сказати, що опис масштабного заколоту допоміг судам обґрунтувати винуватість ОСОБА_4 . Навіть за романтичного сценарію, на який спирався їх висновок, треба було мати докази того, що учасники цього шервудського братерства посвятили у свої плани й рядового юриста районної адміністрації. А таких доказів, крім голослівного повторення мантри про «попередню змову», я в судових рішеннях не знайшов. Як не знайшов і обґрунтування мети ОСОБА_4 сприяти 143 громадянам у їх бажанні отримати земельні ділянки.

12. Але я навіть не буду зупинятися на цих аспектах, оскільки вважаю, що в цій справі фактами спростовано навіть actus reus в діях ОСОБА_4 . Суди, приділивши величезний масив тексту опису кожної деталі трьох згаданих правочинів, упустили вирішальні моменти справи.

13. Достатньо було чітко розмежувати правову природу згаданих трьох правочинів і тримати в пам`яті дві визначальні обставини:

14. Перше: остаточне вибуття спірної землі з державної власності відбулося виключно на підставі третього правочину.

15. Перший та другий правочини становили собою внутрішній перерозподіл активів у складі державного майна і самі по собі не потягли майнових втрат для власника. У першому відбувся не просто рух майна всередині держави, а перекладання активу з лівої до правої кишені, оскільки Інститут є єдиним власником «Таїровського» і земля не залишила навіть меж його майнового комплексу. Внаслідок другого правочину майно перейшло до земель запасу, проте держава зберігала право власності на цей актив.

16. Друге: ОСОБА_4 не мала жодного стосунку до третього правочину, крім суто технічної функції - складання проекту розпорядження для розгляду головою РДА. Вона не приймала жодного рішення у цьому випадку, навіть у вигляді відомчого візування проекту.

17. І якби суди чітко визначили і описали ці два вирішальні моменти справи, цього було б цілком достатньо для висновку про непричетність ОСОБА_4 до шкоди, яку обвинувачення їй інкримінує, оскільки дія, яка безпосередньо спричинила майнові втрати, відбулася без будь-якої її участі.

18. Однак суди проігнорували кардинальну відмінність третього правочину від перших двох.

19. Замість цього вони розробили хибну концепцію поступової втрати власності державою, використавши формулу: «розпорядження, якими послідовно із земель державної власності вилучено земельні ділянки».

20. Ця концепція суперечить дискретній природі переходу права власності на об`єкт. Право власності - не цукор у склянці чаю, воно не розчиняється поступово від одного розпорядження до іншого. Не буває плавного випаровування права власності на об`єкт. В цій справі держава втратила право власності одномоментно - на підставі розпорядчого акта голови РДА у третьому правочині. До ухвалення цього акта держава залишалася власником спірних земель, а після його ухвалення - втратила право на це майно.

21. Третій правочин зовсім не випливав із попередніх. Голова РДА не був зв`язаний першими двома рішеннями, коли вирішив передати землі запасу 143 громадянам; він міг залишити ці землі в запасі або розпорядитися ними в інший спосіб. Тому розглядати третій правочин як неминуче продовження або наслідок перших двох означає порушувати елементарні закони причинового зв`язку.

22. Як я вже зазначав, до третього правочину, який, власне, і складав тут actus reus, ОСОБА_4 не мала жодного стосунку в термінах статті 364 КК.

23. Однак суди так не вважали. Суд першої інстанції зазначив:

«На підставі розроблених та погоджених ОСОБА_4 проектів були прийняті розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації, якими було спершу передано земельні ділянки із користування Інституту ім. Таїрова у користування ДП «ДГ «Таїровське», а згодом припинено право постійного користування частиною земельної ділянки та віднесено до земель запасу Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Окрім того, ОСОБА_4 брала участь у розробці проекту розпорядження Овідіопольської РДА, яким передано вилучені земельні ділянки Інституту ім. Таїрова у приватну власність громадян».

24. У цьому пасажі суд поєднав два абсолютно різні сюжети, щоб створити ілюзію безперервної злочинної діяльності ОСОБА_4 . Проте уважне читання цих двох речень викриває цю доволі наївну маніпуляцію.

25. У першому реченні суд пише про проекти, «розроблені та погоджені» ОСОБА_4, маючи на увазі перші два правочини, де ОСОБА_4 візувала проекти відповідних розпоряджень РДА.

26. Можна висловити заперечення проти того, що такий елемент відомчої бюрократії, як візування документа, покладає на «візуючого» відповідальність за остаточне рішення. Також вважати підготовлену редакцію проекту підставою для рішення є доволі екзотичним уявленням про значення слова «підстава». З таким же успіхом можна вважати підставою для судового рішення не обставини справи і норми права, а проект, підготовлений помічником. Однак детальне обґрунтування цих заперечень були надмірним в контексті цієї справи, адже перші два правочини не завдали державі жодної шкоди.

27. Коли суд у другому реченні переходить до третього правочину, - єдиного, внаслідок якого держава втратила майно, - слово «погоджених» зникає, і замість нього з`являється туманна формула «брала участь у розробці проекту розпорядження».

28. У реальності гучна «участь у розробці» означає лише те, що ОСОБА_4 сіла за комп`ютер, набрала текст документа, роздрукувала його на принтері і передала аркуш з текстом проекту керівнику, не поставивши на ньому навіть своєї візи.

29. Суд використав канцелярський евфемізм, аби приховати очевидне: до єдиного рішення, яке відчужило державну землю, ОСОБА_4 не мала жодного стосунку, крім технічної допомоги.

30. Тому, на моє переконання, сукупність встановлених судами обставин свідчить, що в діяннях ОСОБА_4 відсутній склад злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 КК, і Суд мав скасувати судові рішення щодо неї та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу.

Суддя ОСОБА_5

[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/135889057

[2] На час початку досліджуваних подій - Українська академія аграрних наук, далі - Академія

[3] Далі - Інститут

[4] Далі - «Таїровське»

[5] Далі - РДА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua