Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №592/14166/19
Суддя: Коломієць Ганна Василівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 592/14166/19
провадження № 61-4502св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моісеєнка Василя Володимировича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року, ухвалене у складі Бичкова І. Г., та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сізова Д. В., Собини О. І., Щербаченко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд:
- визнати за нею та відповідачем право власності за кожним окремо по:
- 1/2 частини будинку з надвірними будівлями та 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, що знаходяться на АДРЕСА_1 , та провести поділ будинку та земельної ділянки в натурі у рівних частках;
- 1/2 частини двокімнатної квартири на АДРЕСА_2 ;
- 1/2 частини автомобіля марки «Nissan Pathfinder», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- визнати за нею право власності на: карабін мисливський нарізний МП СКС; гладкоствольну мисливську рушницю Beretta-686;
- залишити у власності відповідача: карабін мисливський нарізний МП АКМС; карабін мисливський нарізний Remington-700, калібр 30 06 мм, № НОМЕР_4; гладкоствольну рушницю Fabarm-Lion 38 Luxe, 12 калібр, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 11 березня 2001 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2020 року у справі № 592/17975/19. За час шлюбу вони придбали вказане вище майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними у рівних частинах, але добровільно вирішити це питання вони не можуть.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що окрім майна, зазначеного у позові ОСОБА_1 , вони також за час шлюбу приватизували дві земельні ділянки для ведення садівництва, що знаходяться в садівничому кооперативі «Будівельник-3» на території Стецьківської селищної ради Сумського району. На земельну ділянку, площею 0,1199 га, кадастровий номер 5924787100:10:002:0422, він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 липня 2009 року, серії ЯЗ № 379514. На іншу земельну ділянку, площею 0,1199 га, кадастровий номер 5924787100:10:002:0420, ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 липня 2009 року, серії ЯЗ № 379515.
На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд провести поділ майна подружжя з урахуванням вказаних земельних ділянок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Залишено у власності ОСОБА_2 об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_1 разом із земельною ділянкою, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, площею 0,1 га, припинивши на них право спільної сумісної власності подружжя, з грошовою компенсацією ОСОБА_1 1/2 його вартості станом на 07 липня 2018 року у розмірі 796 000,00 грн.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , припинивши на неї право спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , припинивши на неї право спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Nissan», модель «Pathfinder», припинивши на неї право спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Nissan», модель «Pathfinder», припинивши на неї право спільної сумісної власності подружжя.
Залишено у власності ОСОБА_2 :
- гладкоствольну мисливську рушницю Beretta-686, 12 калібр, № НОМЕР_2 , придбану 11 лютого 2013 року;
- карабін мисливський нарізний МП АКМС, калібр 7,62 мм, № НОМЕР_3 , придбаний 11 березня 2014 року;
- карабін мисливський нарізний Remington 700, калібр 30/06 мм, № НОМЕР_4 , придбаний 26 лютого 2013 року;
- карабін мисливський нарізний МП СКС, калібр 7,62 мм, № НОМЕР_5 , придбаний 17 листопада 2008 року;
- гладкоствольну рушницю Fabarm Lion 38 Luxe, 12 калібр № НОМЕР_7, № НОМЕР_6 , придбану у 2008 році, припинивши на них право спільної сумісної власності подружжя, з грошовою компенсацією позивачці 1/2 частини їх орієнтовної (погодженої сторонами) вартості в розмірі 60 000,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подружжя за час перебування у шлюбі з 11 березня 2001 року до 14 лютого 2020 року набуло спірне майно, яке є їх спільною сумісною власністю. Виходячи з презумпції спільності майна подружжя, таке майно належить обом із подружжя в рівних частинах, суд встановив, що будинок є об`єктом незавершеного будівництва, який було створено за час шлюбу, однак після припинення спільного проживання відповідач самостійно продовжував його добудову. У зв`язку з відсутністю належної будівельно-технічної експертизи та доказів можливості поділу цього об`єкта в натурі, суд дійшов висновку про неможливість такого поділу. Враховуючи це, а також обставини фактичного користування майном, суд залишив будинок разом із земельною ділянкою у власності ОСОБА_2 , визначивши ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі половини вартості цього майна станом на момент припинення спільного ведення господарства.
Також суд встановив, що квартира АДРЕСА_3 та автомобіль «Nissan Pathfinder» набуті сторонами за час шлюбу та є їхнім спільним майном, а тому підлягають поділу між ними у рівних частках.
Щодо мисливської зброї, то суд врахував, що вона була придбана за час шлюбу, однак є неподільними речами та перебуває в обмеженому цивільному обороті. Крім того, позивачка не має дозволу на зберігання та носіння зброї. За таких обставин суд залишив усі одиниці зброї у власності відповідача, визначивши позивачці компенсацію половини їх погодженої сторонами вартості.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції відмовив з тих підстав, що земельна ділянкаплощею 0,1199 га, кадастровий номер 5924787100:10:002:0422, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта від 21 липня 2009 року та земельна ділянка площею 0,1199 га, кадастровий номер 5924787100:10:002:0420, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта від 21 липня 2009 року, не підлягають поділу як об`єкти права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказані земельні ділянки є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Сумського апеляційного суду від 05 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року скасовано в частині поділу об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, яка розташована на АДРЕСА_1 , та ухвалено в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 в частині поділу об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, на АДРЕСА_1 , задоволено частково.
Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, яка розташована на АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо поділу об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку на АДРЕСА_1 , відмовлено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поділу об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, яка розташована на АДРЕСА_1 , апеляційний суд виходив із того, що на момент розгляду справи будівництво об`єкта не було завершене, він не був введений в експлуатацію та право власності на нього як на об`єкт нерухомого майна не було зареєстроване у встановленому законом порядку. Відсутність складу та переліку будівельних матеріалів і конструктивних елементів, використаних у процесі будівництва, їх правового режиму та вартості і відповідної позовної вимоги, унеможливлює вирішення питання про їх поділ між сторонами.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції про можливість поділу об`єкта незавершеного будівництва шляхом передачі його одній зі сторін із присудженням компенсації іншій стороні не ґрунтується на правильному застосуванні статей 69-72 СК України та статей 331, 372 ЦК України.
Разом із тим, набута сторонами за договором купівлі-продажу від 19 серпня 2013 року земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, що знаходиться на АДРЕСА_1 , є окремим об`єктом нерухомого майна та є об`єктом права спільної сумісної власності, що встановлено судом та не заперечується сторонами. Однак на вказане суд першої інстанції уваги не звернув, допустивши поділ об`єкта незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою, як приналежності останньої до вказаного об`єкта.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про вартість спірної земельної ділянки, що робить неможливим визначити розмір компенсації за цей об`єкт нерухомості.
Із огляду на відсутність між сторонами домовленості щодо іншого порядку поділу майна, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка підлягає поділу між сторонами із визначенням за кожним із них права власності на 1/2 частку цієї земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Моісеєнко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у поділі об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, яка розташована на АДРЕСА_1 , та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог проподіл об`єкта незавершеного будівництва - вказаного житлового будинку, й ухвалити в цій частині нове рішення про визнання за позивачем та відповідачем права власності, за кожним окремо, по 1/2 частини житлового будинку, який розташований на АДРЕСА_1 .
В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються,а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, переглянувши рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та змінивши його, погіршив становище позивачки, оскільки внаслідок апеляційного перегляду за результатами власної скарги вона опинилася у гіршій ситуації порівняно з тією, якої досягла у попередній інстанції.
Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги висновок експерта від 16 травня 2023 року № 148, складений на підставі ухвали районного суду, та обґрунтованих мотивів його відхилення у своїх рішеннях не навели. З цим висновком, з урахуванням наявних у справі матеріалів, будинок перебував у жилому стані на етапі меблювання, а його вартість на момент проведення експертизи становила 4 305 000,00 грн.
Отже, експертом була встановлена дійсна ринкова вартість спірного об`єкта на час розгляду справи, яка фактично перевищувала вартість, визначену на 07 липня 2018 року майже в чотири рази, та відповідно до цього висновку будинок перебував вже на етапі меблювання - тобто його будівництво було завершено.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на доводи позивачки про те, що на момент її звернення до суду з позовом будівництво спірного житлового будинку було завершено і він перебував на стадії меблювання
Будівництво спірного об`єкта було закінчено на 100 %, він експлуатувався за своїм функціональним призначенням, так як у цьому будинку проживав відповідач, проте протягом шести років судового розгляду справи, за наявності відповідних документів у відповідача, житловий будинок в експлуатацію не вводився, право власності на нього не реєструвалося. Такі дії відповідача є перешкоджанням позивачці у реалізації її права власності.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 12 березня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) та постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 369/11294/14 (провадження № 61-17059св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 361/4047/17 (провадження № 61-9363св19), від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 (провадження №61-6807св19), від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19), від 17 січня 2024 року у справі № 629/3710/20 (провадження № 61-7086св23), від 27 грудня 2024 року у справі № 726/679/20 (провадження № 61-4782св21), від 03 вересня 2025 року у справі № 362/3182/24 (провадження № 61-4859ск25), від 11 грудня 2025 року у справі № 671/1097/20 (провадження № 61-8514св25).
Доводи інших учасників справи
У квітні 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У листопаді 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Моісеєнко В. В. подав до Верховного Суду письмові пояснення, а ОСОБА_2 подав заперечення на письмові пояснення.
У листопаді 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Моісеєнко В. В. подав до Верховного Суду додаткові письмові пояснення, а ОСОБА_2 подав заперечення на додаткові письмові пояснення.
Верховний Суд неповноважний розглядати такі додаткові пояснення та заперечення на них.
Відповідно до частини другої статті 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з частиною п`ятою статті 174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Моісеєнко В. В. у зазначених поясненнях поза межами строку на касаційне оскарження, зокрема, навів додаткові аргументи щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги та не просив у суду дозволу подати такі пояснення, Верховий Суд залишає вказані пояснення без розгляду, як і заперечення на такі пояснення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2026 року справу призначено до розглядуколегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 березня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2020 року у справі № 592/17975/19.
У шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
19 серпня 2013 року за договором купівлі-продажу сторони набули право власності на житловий будинок літ. «А» (матеріал стін: дерево обкладене цеглою), загальною площею, 87,4 кв. м, житловою площею 58,5 кв. м, а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га, кадастровий номер 5910136600:18:013:0031, що розташовані на АДРЕСА_1 .
22 жовтня 2012 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль «Nissan Pathfinder», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до висновку експерта від 03 вересня 2022 року № 137, ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 станом на 07 липня 2018 року становить 1 360 000,00 грн.
Відомості щодо права власності на квартиру на АДРЕСА_2 , а також на зброю у матеріалах справи відсутні. Сторони під час розгляду справи не заперечували та не оскаржували факт встановлення приналежності спірного майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до висновку експерта від 11 вересня 2022 № 139, ринкова вартість об`єкта незавершеного будівництва - жилого будинку з урахуванням вартості земельної ділянки, що знаходяться на АДРЕСА_1 , станом на 07 липня 2018 року становить 1 592 000,00 грн.
Вказаний висновок містить опис об`єкта дослідження. Будинковолодіння на провулку Інститутському, 8, складається з недобудованого житлового будинку (об`єкт незавершеного будівництва). Станом на 07 липня 2018 року були повністю розібрані та зруйновані усі старі будови, які знаходились на ділянці згідно з планом присадибної ділянки, який включений до технічного паспорта. Нова будівля складалася з фундаменту з бетонних блоків, цегляних стін на два поверхи, перекриттями з залізобетонних плит, частково зробленими міжкімнатними перегородками. Покрівля була вкрита металочерепицею. Оздоблювальні роботи всередині не виконувалися. Утеплення будівельних конструкцій, вікна, опалення, столярні вироби, меблі та сантехніка були відсутніми. Електрика та освітлення були зроблені за тимчасовою схемою через продовжувачі від щітка лічильника, який був винесений з розібраного старого дому, і на той час знаходився на огорожі ділянки. Вода, газ та система каналізації існували на місці розташування старого будинку і до нової будівлі підведені не були. Згідно з будівельним паспортом, площа забудови під житловим будинком - 156 кв. м, загальна площа - 251,9 кв. м, житлова площа -93,5 кв. м, поверхів - 2, висота першого поверху - 3,0 м, другого - 2,8 м, стіни зовнішні з газобетонних блоків (по факту цегляні) з подальшим лицюванням керамічною цеглою, перекриття з/б плити, покрівля - металочерепиця, площа першого поверху 144,1 кв. м (без врахування гаражу 110,95 кв. м), площа другого поверху - 107,8 м.
Дослідження будинку проведено методом візуального обстеження. На дату огляду (09 лютого 2022 року) будинок має іншу (більшу) ступінь будівельної готовності, інший стан в порівнянні із зазначеним у замовленні на експертизу наявним на 07 липня 2018 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Моісеєнка В. В. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю між подружжям або судовим рішенням.
Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Щодо поділу об`єкта незавершеного будівництва
Стаття 331 ЦК України передбачає, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.
Крім того, «незавершеність» будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва - введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.
Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis - річ «свого роду»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24) зазначено, що нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку. У свою чергу, будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність.
Об`єктом незавершеного будівництва є річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, тобто може перебувати в цивільному обороті.
У випадку, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (співвласника - формального забудовника), то суд має право визнати за позивачем право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.
Ступінь готовності спорудженого подружжям об`єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для ідентифікації відповідного об`єкта як оборотоздатного та не впливає на можливість застосування такого способу захисту порушеного права, як визнання за одним із подружжя (співвласником) права власності на його частку в спільному майні в порядку його поділу.
Судове рішення про визнання в порядку поділу права власності на частку в незавершеному будівництвом об`єкті не замінює процедуру введення об`єкта в експлуатацію. Цим рішенням закріплюється правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд, зокрема, визнати за нею та відповідачем право власності, за кожним окремо, по 1/2 частини будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що спірний об`єкт незавершеного будівництва будувався за час шлюбу сторін та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
При цьому суди дійшли протилежних висновків щодо завершення будівництва будинку.
Суд першої інстанції вказав, що будинок збудований, але відсутні докази можливості поділу цього об`єкта в натурі у зв`язку з відсутністю належної будівельно-технічної експертизи, і оскільки фактично будинком користується відповідач, тому суд залишив будинок у власності відповідача.
Натомість апеляційний суд указав, що будинок не завершений будівництвом, проте не спростував висновку експерта про ступінь (відсоток) 3готовності будинку.
Водночас апеляційний суд посилався на те, що в разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію, а позивачка відповідної позовної вимоги не заявляла, що унеможливлює вирішення питання про поділ будівельних матеріалів між сторонами.
У постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24)Велика Палата Верховного Суду конкретизувала сферу застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, та зазначила, що для застосування такого висновку недостатньо встановити, що об`єкт нерухомості, який є предмет спору, не введено в експлуатацію. Необхідною кваліфікуючою ознакою є встановлення судом, що до складу відповідного об`єкта, про поділ якого заявлено вимогу, входять самочинно збудовані споруди (елементи), які відповідають ознакам, визначеним частиною першою статті 376 ЦК України. По суті, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу (яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд) незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.
З огляду на здійснену Великою Палатою Верховного Суду конкретизацію сфери застосування висновкуВеликої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, вказівка апеляційного суду на ефективний, на його переконання, спосіб захисту у спірних правовідносинах (вимога про поділ будівельних матеріалів і конструктивних елементів, використаних у процесі будівництва) не відповідає актуальному та належному правозастосуванню.
Також колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про залишення у власності ОСОБА_2 об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку АДРЕСА_1 зі стягненням на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 його вартості.
Так, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, волі сторін і мети позову, суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22).
Однак ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила визнати за нею та відповідачем право власності за кожним окремо по 1/2 частини будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , а вимог про стягнення на її користь грошової компенсації 1/2 його вартості спірного майна позивачка не заявляла.
За таких обставин суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 16 та 331 ЦК України, при вирішенні вимоги про поділ об`єкта незавершеного будівництва.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
З урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24), судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку на АДРЕСА_1 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи те, що справа в оскаржуваній частині направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моісеєнка Василя Володимировича задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку на АДРЕСА_1 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua