Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №201/10006/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №201/10006/24

Суддя: Ігнатенко Вадим Миколайович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 201/10006/24

провадження № 61-10683св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дмітрієв Сергій Русланович, на рішення Соборного районного суду міста Дніпра (раніше - Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська) від 05 грудня 2024 року у складі судді Наумової О.С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня

2025 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Агєєва О. В.,

Халаджи О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша Бердянська державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бердянського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша Бердянська державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 серпня 2018 року позивач

на підставі договору дарування № 972 набув у власність квартиру

АДРЕСА_1 .

31 травня 2024 року позивач дізнався від нотаріуса про обтяження щодо його нерухомого майна, проте будь-які документи державним виконавцем йому не направлялись.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державної реєстрації іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна станом на 31 травня 2004 року нерухоме майно позивача, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває під арештом. Підставою обтяження вказано: реєстраційний номер обтяження 2042203. Зареєстровано обтяження 03 червня 2005 року за номером 2042209, реєстратором є Бердянська державна нотаріальна контора, 71112, Запорізька область, м. Бердянськ,

вул. Грецька, 31. Підстава обтяження постанова АА737102, 03 березня

2004 року, виконавча служба м. Бердянська, об`єкт обтяження не визначено, все майно.

Отже, під час здійснення виконавчих дій державним виконавцем винесено постанову про арешт всього майна боржника, який не скасовано, чим порушене право позивача на розпорядження належним йому майном.

На його звернення до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо зняття арешту отримано відповідь від 07 червня

2024 року про те, що стосовно ОСОБА_1 в будь-якому органі державної виконавчої служби Запорізької області відсутні відкриті та закриті виконавчі провадження. Автоматизована система виконавчих проваджень запроваджена з 05 січня 2017 року на підставі наказу Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 «Про затвердження положення про автоматизовану систему виконавчих проваджень».

Територію Бердянського району та міста Бердянська Запорізької області внесено до Тимчасово окупованих територій України згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджені наказом Міністерства з питань реорганізації тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, з метою недопущення несанкціонованого доступу до інформації, що міститься в автоматичній системі виконавчого провадження, її функціонування призупинено.

Відповідно до пункту 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби від 05 липня 1999 року №470/7, чинної на час виникнення спірних правовідносин, строк зберігання переданих до архіву завершених виконавчих проваджень становить 3 роки. У зв`язку з вказаними обставинами унеможливлюється витребування будь-якої інформації.

На думку позивача, оскільки виконавче провадження підлягає закінченню

у разі закінчення строку визначеного законом, то арешт має бути скасований державним виконавцем.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд скасувати арешт на майно, накладений на підставі постанови виконавчої служби м. Бердянська Запорізької області серії АА номер 737102 від 03 березня 2004 року, реєстраційний номер обтяження 2042209, на (невизначене) все майно

ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра (раніше - Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська) від 05 грудня 2024 року відмовлено

у задоволенні позовуОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на порушення його права приватної власності на майно, при цьому зазначав, що обтяження на майно накладено державним реєстратором 03 березня 2004 року на підставі постанови АА737102, виконавчої служби м. Бердянська, в межах виконавчого провадження.

Разом із тим позивач не надав доказів на підтвердження щодо кого саме винесена постанова про арешт майна, чи ОСОБА_1 , чи попереднього власника майна - ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції не встановлено, що між позивачем і Бердянським відділом державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса) існує спір про право на майно, на яке накладено арешт.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дмітрієв С. Р., залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження щодо кого винесена постанова про арешт майна. ОСОБА_1 не вказано, чи вживав він заходи з метою з`ясування зазначеного питання та чи є саме він боржником у виконавчому провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дмітрієв С. Р. направив

до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра (раніше - Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська)

від 05 грудня 2024 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду

від 16 липня 2025 року.

У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2025 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дмітрієв С. Р.,на рішення Соборного районного суду міста Дніпра (раніше - Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська) від 05 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник вказує на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанова Верховного Суду від17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16,

від 29 червня 2023 року у справі № 208/98108/21, від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, від 29 травня 2024 року у справі № 643/5147/23.

Касаційна скарга мотивована тим, що 15 серпня 2018 року позивач набув у власність спірне нерухоме майно та лише 31 травня 2024 року довідався про існування обтяження накладеного на квартиру.

Отже, у 2004 році державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника.

Ураховуючи викладене, такими протиправними діями порушено права позивача, оскільки його позбавлено права на володіння та розпорядження належним йому майном.

Суди не врахували, що відносно ОСОБА_1 відсутні відкриті, чи закриті виконавчі провадження.

Разом з тим відомості щодо арешту майна було внесено за паперовими носіями, а згідно з перевіркою Системи, складовою якої був Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, не виявлено інформації щодо виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на майно боржника та внесено зазначене обтяження до відповідного державного реєстру.

Таким чином, наявність протягом тривалого часу арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових вимог стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої

статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1

частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15 серпня 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 972 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державної реєстрації іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державної реєстрації іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна вказана квартира перебуває під арештом. Підставою обтяження вказано: реєстраційний номер обтяження 2042203, зареєстровано 03 червня 2005 року за номером 2042209, реєстратором є Бердянська державна нотаріальна контора, 71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Грецька, 31. Підстава обтяження - постанова АА737102, 03 березня 2004 року, виконавча служба

м. Бердянська об`єкт обтяження не визначено, все майно.

Відповідно до листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07 червня 2024 року статтею 8 Закону України «Про виконавче провадження» та Положенням про автоматизовану систему виконавчих проваджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, а саме, пункту 2 розділу 1 передбачено, що Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень - є архівна складова Системи, яка існувала до 05 січня 2017 року. Щодо ОСОБА_1 в будь-якому органі державної виконавчої служби Запорізької області відсутні відкриті та закриті виконавчі провадження.

Автоматизована система виконавчих проваджень запроваджена з 05 січня 2017 року на підставі наказу Міністерства юстиції України від 05 серпня

2016 року № 2432/5 «Про затвердження положення про автоматизовану систему виконавчих проваджень».

До 05 січня 2017 року відомості та дії щодо виконавчих проваджень здійснювались за допомогою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, який запроваджено відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 4315 «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», що набрало чинності

01 червня 2003 року і втратило чинність 05 січня 2017 року.

Перевіркою Системи не виявлено інформації щодо виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на майно боржника та внесено вказане обтяження до відповідного державного реєстру.

Територію Бердянського району та міста Бердянська Запорізької області внесено до тимчасово окупованих територій України згідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджені Наказом Міністерства з питань реорганізації тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, з метою недопущення несанкційного доступу до інформації, що міститься в автоматичній системі виконавчого провадження, її функціонування призупинено.

Відповідно до наказів Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 13 березня 2022 року працівникам встановлено простій в роботі до стабілізації ситуації в Україні та припинення обставин, що викликали простій для працівників.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Підставою для звернення позивача з позовом стало накладення державним виконавцем арешту на спірну квартиру, яка належить позивачу на праві власності, з посиланням на те, що такий арешт накладено безпідставно, оскільки неможливо ідентифікувати особу стягувача та відсутнє виконавче провадження, в якому було накладено арешт на спірне майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпоряджання розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: прийняття постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; прийняття постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стала судова практика свідчить про те, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач посилався на те, що 15 серпня 2018 року набув у власність спірне нерухоме майно та лише 31 травня 2024 року довідався про існування обтяження, накладеного на квартиру, а саме згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державної реєстрації іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна станом на 31 травня 2004 року нерухоме майно позивача перебуває під арештом. Підставою обтяження вказано: реєстраційний номер обтяження 2042203. Зареєстровано обтяження 03 червня 2005 року за номером 2042209, реєстратором є Бердянська державна нотаріальна контора, 71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Грецька, 31. Підстава обтяження постанова АА737102, 03 березня 2004 року, виконавча служба м. Бердянська, об`єкт обтяження не визначено, все майно.

Також судом апеляційної інстанції було установлено, що згідно з перевіркою Системи, складовою якої був Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, не виявлено інформації щодо виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на майно боржника та внесено зазначене обтяження до відповідного державного реєстру.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не перевірив доводів позивача про те, що у справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження щодо спірного нерухомого майна. Також суд апеляційної інстанції не встановив чи доведено існування виконавчого провадження, для забезпечення виконання якого можливо використати відповідне обтяження спірного майна.

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса) від 07 червня 2024 року підтверджено, що відносно ОСОБА_1 в будь-якому органі державної виконавчої служби Запорізької області відсутні відкриті чи закриті виконавчі провадження.

Таким чином, апеляційному суду під час нового розгляду справи слід з`ясувати у чиїх саме інтересах накладено відповідне обтяження, хто є стягувачем та боржником.

У разі відсутності вищевказаних даних, а також інформації щодо особи стягувача, апеляційний суд має встановити чи надановідповідачем належні та допустимі докази правомірності та правових підстав для застосування відповідного обтяження та наявності будь-яких виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати таке обтяження спірного нерухомого майна.

Водночас наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, щодо якої неможливо встановити ні стягувача, ні безпосередньо виконавче провадження, в якому накладено обтяження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції покладає на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Отже, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону фактичні обставини у справі не встановив, не здійснив належної оцінки наявних у справі доказів, не перевірив доводів позивача та дійшов формального і передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів

(постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи наведене, ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витратВерховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дмітрієв Сергій Русланович, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua