Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №147/2690/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Суд: Тростянецький районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №147/2690/26

Суддя: Натальчук О. А.

Справа № 147/2690/26

Провадження № 2-а/147/10/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, який обгрунтовано тим, що 18.10.2026 о 13 год. 38 хв. інспектором 1 взводу 1 роти 4 батальйону полку 2 Управління патрульної поліції в місті Києві капітаном поліції Грушевським А.М. відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №8068129, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. Відповідно до постанови, ОСОБА_1 ставиться у провинну керування 18.10.2026 о 13:30:25 год. у м. Києві по вул. Драгоманова, навпроти будинку № 2, транспортним засобом BMW 535XI, д.н.з. НОМЕР_1 , у якого відсутнє передбачене конструкцією ліве (праве) дзеркало заднього виду, чим, на думку працівників поліції, порушено вимоги п. 31.4.7 а ПДР України. ОСОБА_1 не визнає своєї вини у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, вважає постанову такою, що винесена незаконно, необґрунтовано та безпідставно, а тому вона полягає скасуванню.

Зокрема вказує, що працівником поліції не вказано причини зупинки її транспортного засобу, не описано складу правопорушення (не вказано яке саме дзеркало відсутнє), порушено процедуру розгляду справи, оскільки складено не один протокол про адміністративне правопорушення. Крім того, позивач стверджує, що ПДР нею порушено не було, оскільки обидва дзеркала заднього виду були наявні, однак під час руху було пошкоджено дзеркальний елемент. Дане пошкодження є незначним, однак усунути його безпосередньо під час руху транспортного засобу є неможливим.

Ухвалою суду від 30.10.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного провадження із викликом сторін. Надано відповідачеві строк для подачі відзиву до початку судового засідання.

Позивач у судове засідання не з`явилася. Надіслала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судове засідання представник Департаменту патрульної поліції не з`явився, про дату, місце та час судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджено довідкою про доставку ухвали до електронного кабінету, про причини своєї неявки не повідомляв, будь яких клопотань не заявляв.

Судове засідання було призначено на 06.11.2026, однак, у зв`язку з відсутністю електропостачання у приміщенні суду, відкладено до 17.11.2026, про що через електронний кабінет повідомлено відповідача. Незважаючи на вказане, відзив на позовну заяву до суду не надійшов.

Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 18.10.2026 о 13 год. 38 хв. інспектором 1 взводу 1 роти 4 батальйону полку 2 Управління патрульної поліції в місті Києві капітаном поліції Грушевським А.М. відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №8068129, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. Як зазначено у постанові, 18.10.2026 о 13:30:25, м. Київ. вул.. Драгоманова, 2, водій керував транспортним засобом у якого відсутнє передбачене конструкцією ліве (праве) дзеркало заднього виду, чим порушив п. 31.4.7. а. ПДР – керування транспортним засобом, у якого відсутні передбаченою конструкцією скла, дзеркала заднього виду.

Позивачем, зазначено, що зупинка транспортного засобу була незаконною, так, підставою для зупинки транспортного засобу позивача, представником поліції було зазначено перебування транспортного засобу у розшуку, однак жодних орієнтувань, відомостей відповідних інформаційних баз, державного номерного знака розшукуваного транспортного засобу, його марки, моделі чи інших ідентифікаційних ознак, які збігалися з її автомобілем та давали змогу обґрунтовано ототожнити її автомобіль із розшукуваним, інспектором поліції не було наведено. Також, в оскаржуваній постанові інспектором не визначено, яке саме дзеркало заднього виду – ліве чи праве, було відсутнє на транспортному засобі. Використання формулювання «ліве (праве) дзеркало заднього виду» є неконкретизованим та з його змісту не зрозуміло, який із двох варіантів мав місце в дійсності. Отже, опис інкримінованого їй адміністративного правопорушення є неконкретним, оскільки з викладеної в постанові фабули неможливо встановити, яке саме дзеркало заднього виду було відсутнє на транспортному засобі, в чому саме полягає правопорушення та відповідно виражається об`єктивна сторона його складу.

Щодо дзеркала заднього виду, позивачем зазначено, що дзеркало заднього виду, як ліве так і праве було наявне на її транспортному засобі. Під час руху транспортного засобу випав лише дзеркальний елемент, про що було повідомлено працівникам поліції безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу. Після випадіння дзеркального елементу нею не припинено рух негайно, оскільки, зупинка безпосередньо на проїзній частині дороги з інтенсивним рухом транспортних засобів могла б створити аварійну ситуацію. Натомість вона продовжила рух до найближчого безпечного місця, де можна було припаркувати автомобіль. Таким чином без дзеркального елементу вона проїхала лише незначну ділянку дороги, розшукуючи місце для безпечної зупинки. Отже, випадіння дзеркального елемента сталося безпосередньо під час руху, а продовження руху було зумовлене необхідністю забезпечити безпеку дорожнього руху та знайти місце для безпечної зупинки транспортного засобу. Правила ПДР України передбачають, яким чином має відбуватися правомірна поведінка водія в таких випадках. Відповідно до п.31.5 ПДР України у разі виникнення на дорозі технічних несправностей водій повинен вжити заходів щодо їх усунення, а якщо це неможливо, має право рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись необхідних заходів безпеки. У даному випадку випадіння дзеркального елемента сталося під час руху транспортного засобу. З огляду на характер пошкодження, негайно усунути його та відновити належний стан дзеркала без припинення руху було неможливим. У зв`язку із чим було продовжено рух до місця, де можна було безпечно зупинити транспортний засіб, діючи відповідно до вимог п. 31.5. ПДР України.

За таких обставин, позивач вважає, що в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Окрім того, позивач зазначила, що при винесені постанови, працівниками поліції не було оголошено, яка справа підлягає розгляду та за якою статтею КУпАП вирішується питання про притягнення її до адміністративної відповідальності, їй не було роз`яснено права, не з`ясовано наявність будь-яких клопотань, не відібрано пояснень, не досліджено доказів, не встановлено обставин вчинення правопорушення та наявність свідків.

Також, позивачем звернено увагу суду на те, що 18.10.2026 на місці зупинки транспортного засобу окрім оскаржуваної постанови, відносно неї було винесено також постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не а автоматичному режимі, серії ЕНА № 8068036, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. Під час оформлення адміністративних матеріалів працівниками поліції не враховано, що обидві постанови стосуються притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за однією й тією ж нормою, а саме за ч. 1 ст. 121 КУпАП, та за обставинами виявленими в одному й тому ж місці, в ідентичний часовий проміжок та в межах однієї події. Таким чином, при розгляді відносно неї двох справ про вчинення адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 121 КУпАП, працівник поліції мав застосувати положення ч. 2 ст. 36 КУпАП та у випадку визнання її винною у вчиненні інкримінованих адміністративних правопорушень винести одну постанову та накласти одне адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 121 КУпАП.

ОСОБА_1 зазначено, що оскаржувана постанова порушує її права та законні інтереси, оскільки нею її притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення за правопорушення, якого вона не вчиняла. Вважає, що оскаржувана постанова винесена без належного встановлення обставин справи та підтвердження наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим порушено її право не бути притягнутою до адміністративної відповідальності інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли суд враховує таке.

Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як видно з оскаржуваної позивачем постанови серії ЕНА №8068129 від 18.10.2026, зазначено, що водій керував транспортним засобом у якого відсутнє передбачене конструкцією ліве (праве) дзеркало заднього виду, чим порушив п. 31, 4.7. а. ПДР – керування транспортним засобом, у якого відсутні передбаченою конструкцією скла, дзеркала заднього виду.

Відповідно до п. 31.1 ПДР України, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Згідно з п.п. а) п.31.4.7 Правил дорожнього руху встановлено інші елементи конструкції транспортного засобу, а саме: немає передбачених конструкцією транспортного засобу стекол, дзеркал заднього виду

Відповідно до диспозиції ч.1 ст.121 КУпАП адміністративна відповідальність настає зокрема, за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Органом поліції не було надано жодних доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП.

Враховуючи, що саме сторона відповідача повинна довести правомірність рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд із власної ініціативи позбавлений можливості збирати докази по справі.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Тобто докази - це урегульована процесуальним законодавством, існуюча у певній процесуальній формі інформація (фактичні дані), яка надає можливість адміністративному суду, що розглядає справу, достеменно або певним чином відтворити та встановити усі обставини публічно-правового спору, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням їхньої якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного судового рішення.

Так, докази мають бути належними (стаття 73 КАС України); допустимими (стаття 74 КАС України); достовірними (стаття 75 КАС України); достатніми (стаття 76 КАС України).

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи фактично складаються лише з оскаржуваної постанови.

Статтею 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Слід зазначити, що сама постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення, містить лише опис обставин, які визнані поліцейським підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 року по справі № 161/5372/17.

Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що вина особи повинна доводитись суб`єктом владних повноважень певними доказами, серед яких показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, пояснення свідків тощо.

Верховним Судом зазначено, що у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності на суб`єкта владних повноважень в силу приписів статті 77 КАС України покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову. Докази, надані відповідачем по справі, мають бути належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 161/5372/17, зазначено, що при винесенні покарання за порушення ПДР суди не можуть покладатися лише на свідчення інспектора поліції, який виніс постанову.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Саме відповідач повинен довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП є недоведеним, оскільки не встановлено достатніх доказів які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зокрема об`єктивної сторони його складу. Тому суд вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В рішенні Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір (справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення) Київ від 9 вересня 2026 року у справі № 10-р(II)/2026 зазначено, що із конституційно узгодженого (конформного) тлумачення абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 З Закону України „Про судовий збір в системному зв`язку із приписами частини другої статті 55 Конституції України, а також із юридичними позиціями Конституційного Суду України, випливає, що сплата судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення цими приписами Закону не передбачена.

Конституційний Суд України звертає увагу на те, що обов`язок сплати судового збору у справах про оскарження постанов про адміністративні правопорушення встановлено згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що її сформульовано у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17. Зазначену правову позицію колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду застосувала в остаточному судовому рішенні у справі Заявника.

Конституційний Суд України наголошував, що «забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України „Про судоустрій і статус суддів), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України» [абзац четвертий пункту 8 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022]. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування іншими судами і самим Верховним Судом. Водночас у статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо колегія суддів вважає за потрібне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Принцип верховенства Конституції України (частина друга статті 8 Основного Закону України) зобов`язує кожен суд застосовувати норми права у спосіб, що відповідає Конституції України.

У справі Заявника розумний сумнів у відповідності застосованої правової позиції Великої Палати Верховного Суду Конституції України був наявний prima facie з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду, визначивши обов`язок сплати і розмір ставки судового збору у справах про оскарження постанов про адміністративні правопорушення, вийшла за межі своїх повноважень, оскільки на момент розгляду колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справи Заявника Конституційний Суд України вже вказав, що „саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору [абзац перший підпункту 5.3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2025 року № 2-р(II)/2025]. Ця юридична позиція Конституційного Суду України підлягала застосуванню.

Керуючись ст. ст. 9, 22 КУпАП, ст. ст. 6, 77, 79, 241 246, 268, 269, 271, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №8068129 від 18.10.2026, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, ЄДРПОУ10108646, вул. Федора Ернста, 3 м. Київ.

Повний текст рішення складено 17.11.2026 року.

Суддя Олена НАТАЛЬЧУК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua