Суд: Господарський суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №904/4962/26
Суддя: Назаренко Наталія Григорівна
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.11.2026м. ДніпроСправа № 904/4962/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ДОРБУД АЛЬЯНС», м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ДОРБУД АЛЬЯНС» (далі - відповідач) заборгованість у розмірі 71 011,71 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 61 000,00 грн. – суми основного боргу за Договором;
- 3 376,11 грн. – пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п.6.2. Розділу 6 Договору);
- 6 100,00 грн. – штрафу, який нараховано у вигляді 10% від суми невиконаного зобов`язання, що повністю відповідає п.6.4. Розділу 6 Договору.
- 201,00 грн. – інфляційних втрат;
- 334,60 грн. – 3% річних.
Ухвалою від 21.08.2026 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
24.08.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про доручення доказів понесених ним витрат на правову допомогу.
08.09.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов.
09.09.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи викладене, зважаючи на військовий стан, довготривалі тривоги та обстріли м. Дніпра, щоденні відключення світла в суді, 18.11.2026 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №ВВС-К-55921 від 30.04.2026 в частині сплати вартості поставленого товару та наданих послуг.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач підтвердив, що 30 квітня 2026 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки № ВВС-К-55921. Відповідно до Специфікації № 1 загальна вартість товару та пов`язаних послуг склала 168 000,00 грн із ПДВ, з яких: Ваги конвеєрні «ВС-2Д-1Р» - 162 000,00 грн з ПДВ; послуги з їх доставки, шеф-монтажу та калібрування - 6 000,00 грн з ПДВ.
Загалом Відповідач перерахував Позивачу 107 000,00 грн за наступними платіжними інструкціями: № 8376827505 від 30.04.2026 р. - 5 000,00 грн; № 8394856001 від 05.05.2026 р. - 50 000,00 грн; № 246 від 07.05.2026 р. - 46 000,00 грн; № 491 від 24.07.2026 р. - 6 000,00 грн.
Відповідач вказує, що, зважаючи на те, що Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 791 на суму 6 000,00 грн підписано сторонами 20.05.2026 р., сплачена 24.07.2026 р. сума у розмірі 6 000,00 грн є повним та остаточним розрахунком безпосередньо за надані послуги (пп. 2.3.3 Договору).
Відповідач стверджує, що непогашеним залишається лише залишок вартості поставленого обладнання у розмірі 61 000,00 грн. Відповідач суму основного боргу не оспорює.
Посилаючись на ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 відповідач зазначає, що , і штраф, і пеня є різновидами одного й того самого виду цивільно-правової відповідальності – неустойки, тому вважає, що, заявлена Позивачем вимога про стягнення штрафу в розмірі 10% (6 100,00 грн) є юридично безпідставною та підлягає повній відмові.
Також відповідач просить на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України заявлений розмір пені (3 376,11 грн) зменшити щонайменше на 50% - до 1 000,00 грн (або 1 688,05 грн), обґрунтовуючи не співмірністю пені з основним зобов`язанням та відсутністю доказів шкоди.
Відповідач переконаний, що позивач розраховує пеню виходячи з максимально допустимої ставки за затримку платежу за нетривалий період, не надавши при цьому жодних доказів того, що така затримка завдала реальної шкоди його господарській діяльності.
Відповідач вважає, що інтереси Позивача повністю захищені стягненням інфляційних втрат у розмірі 201,00 грн та 3% річних у розмірі 334,60 грн (ст. 625 ЦК України), які в повному обсязі покривають можливі майнові втрати від знецінення коштів за весь період прострочення.
Відповідач вказує, що здійснює свою господарську діяльність в умовах триваючого воєнного стану, що спричиняє об`єктивні ускладнення у веденні бізнесу, порушення загальних логістичних ланцюгів та затримки розрахунків з боку контрагентів. Тимчасова затримка платежу мала виключно вимушений характер, а Відповідач, діючи добросовісно, вжив усіх залежних від нього заходів для здійснення більшої частини платежів за Договором.
Відповідач не погоджується із заявленою Позивачем сумою витрат на правову допомогу, оскільки заявлені вимоги випливають із стандартного договору поставки, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін,заявлена адвокатська винагорода (10 000,00 грн) становить понад 16% від суми основного боргу (61 000,00 грн), що є, на його думку, очевидно завищеним та непропорційним розміром за підготовку типової позовної заяви малої складності, на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу Позивача до 2 000,00 грн.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач вказує, що відповідачем не заперечується обставина наявності заборгованості по Договору поставки № ВВС-К-55921 від 30 квітня 2026 року у загальному розмірі 61 000,00 грн. Окрім цього, Відповідач не заперечує правомірність нарахування 3 % річних та індексу інфляції у розмірі, який пред`явлено Позивачем. Тобто, в частині стягнення суми основної заборгованості по Договору поставки № ВВС-К-55921 від 30 квітня 2026 року та в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції у загальному розмірі 61 535,60 грн. (з них: 61 000,00 грн – сума основного боргу за Договором; 201,00 грн. – інфляційні втрати; 334,60 грн. – 3% річних) – обґрунтованість позовних вимог не заперечується Відповідачем.
Позивач зазначає, що основним аргументом Відповідача є посилання на неправомірність одночасного стягнення пені та штрафу (неприпустимість подвійної відповідальності), яка полягає в тому, що Позивачем було нараховано 6 100,00 грн. – штрафу, у вигляді 10% від суми невиконаного зобов`язання, що повністю відповідає п.6.4. Розділу 6 Договору, а також 3 376,11 грн. – пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає п.6.2. Розділу 6 Договору.
Позивач звертає увагу, що відповідно до сталої судової практики визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Також Позивач вважає, що посилання Відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 – не є релевантними до спірних правовідносин, які перебувають в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області.
Позивач повідомляє, що, дотримуючись як приписів Договору, так і нормативного врегулювання, розраховував саме на отримання пені у розмірі, який погоджений Сторонами у Договорі і який відповідає ч.3 ст.549 ЦК України.
Позивач звертає увагу, що ні до відкриття провадження у справі, ні після такого відкриття – Відповідачем не була сплачена сума визнаної заборгованості, більш того наголошую, що розмір нарахованої пені становить трохи більше 5,5 % від суми основної заборгованості, що не може вважатись несправедливим і непропорційним до розміру заборгованості, а тому, на переконання Позивача, відсутні підстави для зменшення розміру пені ні до розміру 1 000,00 грн., ні до розміру 1 688,05 грн. на чому наполягає Відповідач.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, наявність або відсутність заборгованості з оплати виконаних робіт, правомірність нарахування штрафних санкцій по договору.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, 30 квітня 2026 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ДОРБУД АЛЬЯНС» (Покупець) укладено Договір поставки № ВВС-К-55921 (Договір).
Відповідно до умов Договору, Покупець приймає та оплачує, а Постачальник здійснює виготовлення та поставку «Ваги конвеєрні «ВС-2Д-1Р» (іменоване в подальшому Устаткування) і надає послуги з їх встановлення (п.1.1. Розділу 1 Договору).
Перелік переданого Покупцеві Устаткування та послуг приведений в Специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.2. Розділу 1 Договору).
У Розділі 2 Договору, сторонами було погоджено вартість і порядок оплати за Договором, а саме: Вартість Договору визначається у національній валюті України та становить 168 000,00 грн. (сто шістдесят вісім тисяч гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ (20%) – 28000,00 грн. (двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок) (п.2.1. Розділу 2 Договору).
Порядок оплати:
100 800,00 грн.– після виставлення рахунку, протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту підписання Договору;
50400,00 грн. – по факту готовності устаткування перед відвантаженням устаткування, про що Постачальник одразу письмово повідомляє Покупця. Вказану грошову суму Покупець повинен перерахувати на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання письмового повідомлення;
16800,00 грн. – протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання акту надання послуг (пп.2.3.1.-2.3.3 п.2.3. Розділу 2 Договору).
Днем виконання зобов`язань за цим Договором вважається день підписання обома Сторонами Акту надання послуг (п.3.4. Розділу 3 Договору).
Згідно п.5.1 та п.5.2. Розділу 5 Договору, після надання всіх послуг згідно Договору Постачальник передає Покупцю підписаний зі свого боку Акт надання послуг.
Протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання Акту надання послуг Покупець зобов`язаний прийняти надані послуги та підписати Акт надання послуг. У разі відмови від підписання Акту надання послуг Покупець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів надати письмову мотивовану відмову із зазначенням причин. Також, доцільно звернути увагу на Розділ 6 Договору, в якому Сторони чітко врегулювали випадки настання відповідальності для Постачальника та Покупця.
За порушення прийнятих за Договором зобов`язань Сторони несуть юридичну та матеріальну відповідальність у відповідності з чинним Законодавством України (п.6.1. Розділу 6 Договору).
У разі затримки Покупцем оплати передбаченої п. 2.3. Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми невиконаного зобов`язання (п.6.2. Розділу 6 Договору).
У випадку не обґрунтованої затримки Покупцем оплати поставленого устаткування, передбаченої п. 2.3. цього Договору, на термін більш ніж 20 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми невиконаного зобов`язання (п.6.4. Розділу 6 Договору).
Сторони погоджують, що у випадку застосування сторонами електронного підпису первинні облікові документи (видаткові накладні, акти приймання-передачі, коригування до них) складаються Виконавцем датою фактичного приймання-передачі виконаного зобов`язання (тут та надалі в т. ч. поставки Товару, надання послуг, виконання робіт) та надсилаються Замовнику для підписання не пізніше 5 календарних днів з моменту здійснення господарської операції. Датою договору, додатку до нього чи додаткових угод, а також датою виконання зобов`язань є дата складання документів незалежно від того, коли фактично вони підписані Сторонами (п.9.18. Розділу 8 Договору).
Сторонами було погоджено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2027 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за Договором (п.9.12. Розділу 9 Договору).
Також, між Сторонами було підписано Специфікацію №1 (Додаток №1 до Договору), де було погоджено як найменування продукції та послуг, а також – її вартість та кількість.
В рамках Договору, Постачальник поставив Покупцю устаткування, що підтверджується видатковою накладною № 790 від 20.05.2026 року на суму 162 000,00 грн., яка підписана сторонами без зауважень.
Також, Постачальником були надані послуги до устаткування, що підтверджується Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) №791 від 20.05.2026 року на суму 6 000,00 грн., який підписано як зі сторони Постачальника, так і зі сторони Покупця.
Позивач вказує, що Відповідач здійснив оплату по Договору лише частково у розмірі 107 000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 8376827505 від 30.04.2026 на суму 5 000,00 грн., №8394856001 від 05.05.2026 на суму 50 000,00 грн., № 246 від 07.05.2026 на суму 46 000,00 грн., № 491 від 24.07.2026 на суму 6 000,00 грн.
Позивач звертався до відповідача з листом № 266/26 від 16.06.2026 про сплату заборгованості
Станом на дату звернення до суду з позовом, заборгованість Покупця за Договором становить 61 000,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Зі змісту спірного договору убачається, що цей договір містить елементи договору поставки (поставка обладнання) та договору надання послуг (обслуговування вагового обладнання), тобто сторони уклали змішаний договір.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Статтею 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 61 000,00 грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано та визнається.
За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 61 000,00 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування пені та штрафу.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
У разі затримки Покупцем оплати передбаченої п. 2.3. Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми невиконаного зобов`язання (п.6.2. Розділу 6 Договору).
Позивачем надано розрахунок пені за період з 16.06.2026 по 17.08.2026 в розмірі 3 376,11 грн.
Відповідач контррозрахунку пені не надав.
За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, за приписами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 3 376,11 грн.
У випадку не обґрунтованої затримки Покупцем оплати поставленого устаткування, передбаченої п. 2.3. цього Договору, на термін більш ніж 20 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми невиконаного зобов`язання (п.6.4. Розділу 6 Договору).
Позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 6 100,00 грн.
При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 6 100,00 грн.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо того, що стягнення штрафу в розмірі 10% (6 100,00 грн) є юридично безпідставним та підлягає відмові, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч.3 ст.549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Відповідно до пп.2.1 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад,за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.
В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17, від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17 та від 01 червня 2021 року в справі №910/12876/19.
Разом з тим, посилання Відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 – не є релевантними до спірних правовідносин, які перебувають в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області.
Зокрема, фактичні обставини справи №910/12876/19 передбачали, що сторонами у Договорі закріплено нарахування штрафу у двох різних розмірах (в залежності від строку прострочення зобов`язання), а саме: 10 % штрафу – в разі прострочення зобов`язання понад 10 календарних днів, і 20 % штрафу – в разі прострочення зобов`язання понад 30 календарних днів). Тому, Позивач пред`явив позовні вимоги, які передбачали нарахування на грошове зобов`язання штрафу (двічі) у різних розмірах, тобто і у розмірі 10 % від орієнтовної вартості робіт, так і розмір 20 % від орієнтовної вартості робіт). Саме у зв`язку з цим, судом касаційної інстанції і сформовано висновок, що недопустимими є одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів, що є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду (п.7.46 постанови ВП ВС у справі №910/12876/19 від 01.06.2021 р.).
Разом з тим, в рамках справи № 904/4962/26, Позивач пред`явив вимоги про стягнення двох різновидів неустойки, а саме: штраф у розмірі 10 % від суми невиконаного зобов`язання, що повністю відповідає п.6.4. Розділу 6 Договору, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що повністю відповідає п.6.2. Розділу 6 Договору. Вказане виключає поширення на дані правовідносини висновків, які викладені у постанові ВП ВС у справі №910/12876/19 від 01.06.2021 р., на яку здійснює посилання Відповідач.
При цьому, фактичні обставини справи №902/417/18 і відповідні висновки за результатом розгляду взагалі не передбачали будь-яких висновків щодо саме недопустимості нарахування різновидів неустойки (штрафу і пені), тому посилання Відповідача на вказану постанову, також не спростовує доводів і вимог пред`явлених позовних вимог у справі №904/4962/26.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, суд зазначає таке.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
З огляду на викладене, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
В обґрунтування заяви щодо зменшення заявленої до стягнення суми пені відповідач зазначає, що здійснює свою господарську діяльність в умовах триваючого воєнного стану, що спричиняє об`єктивні ускладнення у веденні бізнесу, порушення загальних логістичних ланцюгів та затримки розрахунків з боку контрагентів. Тимчасова затримка платежу мала виключно вимушений характер, а Відповідач, діючи добросовісно, вжив усіх залежних від нього заходів для здійснення більшої частини платежів за Договором.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17 та від 15.02.2023 у справі № 920/437/22).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України. Суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою, з урахуванням встановлених судом обставин справи.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Дослідивши зібрані у справі докази та встановивши відсутність обставин, які б мали істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій (докази скрутного фінансового становища відповідача (фінансові звіти та баланси, рахунки), обставин, які б перешкоджали відповідачу вчасно виконати свої зобов`язання тощо відсутні) та враховуючи те, що нарахування передбачені умовами договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за період прострочення оплати з 16.06.2026 по 17.08.2026, розмір яких склав суму 334,60 грн.
Відповідач з нарахованим розміром 3% річних погодився.
При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 334,60 грн.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 201,00 грн. за період прострочення з 16.06.2026 по 23.07.2026.
Відповідач з нарахованим розміром інфляційних втрат погодився.
При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 201,00 грн..
Таким чином, позов підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 61 000,00 грн., 3 376,11 грн. пені, 6 100,00 грн. штрафу, 201,00 грн. інфляційних втрат; 334,60 грн. 3% річних.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ" (далі - Клієнт) та адвокатом Скороход Аліною Олексіївною (далі – Адвокат) було укладено договір про надання правових (юридичних) послуг № 14/08/2026 від 14.08.2026 (далі – договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору за цим договором адвокат приймає зобов`язання надати правові (юридичні) послуги клієнту, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надані правові (юридичні) послуги адвокату на умовах та в строки, що передбачено умовами цього договору.
Вид, строки надання, ціна і загальна вартість послуг узгоджується сторонами в спільно підписаних завданнях до цього договору, які є його невід`ємними частинами.(п. 1.2. договору).
Згідно п. 3.1. договору, порядок здачі-приймання наданих правових (юридичних) послуг за цим договором визначаються сторонами в спільно підписаних завданнях до цього договору, які є його невід`ємними частинами.
Вартість правових (юридичних) послуг та порядок їх оплати визначається сторонами в спільно підписаних завданнях до цього договору, які є його невід`ємними частинами. Сума договору визначається загальною вартістю послуг, що надані протягом дії цього договору.(п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 8.1. договору, даний договір набирає законної сили з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2026 включно. Якщо жодна зі сторін, у відповідності до п. 8.2. договору, не заявила про дострокове розірвання цього договору, його дія автоматично продовжується на один календарний рік.
В додатку №1 до договору сторони узгодили завдання № 1 на надання правових (юридичних) послуг від 14.08.2026, згідно п. 1.1. якого адвокат зобов`язався надати клієнту наступні послуги: судове врегулювання спору між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ДОРБУД АЛЬЯНС» щодо стягнення заборгованості за договором поставки №ВВС-К-55921 від 30.04.2026, враховуючи ч. 2 ст. 625ЦК України.
Згідно п. 2.1. договору загальна вартість послуг, вказаних в п. 1.1. завдання №1 є фіксованою, складає 10 000,00 грн. та включає:
- правовий аналіз документів та підготовка позовної заяви з додатками (з поданням її до суду);
- правовий аналіз документів (заяв, пояснень. Заперечень тощо), отриманих від учасників справи;
- супроводження розгляду позовної заяви в суді першої інстанції із складанням будь-яких необхідних процесуальних документів, передбачених нормами ГПК України, без обмежень їх кількості;
- отримання судових рішень за результатами розгляду як процедурних питань, так і розгляду справи по суті.
Сторони також уклади акт приймання-передачі робіт (надання послуг) Акт №1/140826 від 24.08.2026, згідно якого загальна вартість наданих послуг становить 10 000,00 грн.
За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення документів, підготовку позову як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, не приймає заперечення відповідача та дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн. відповідає принципу співмірності та розумності, є співрозмірною з часом, витраченим на їх надання.
Зважаючи на викладене, суд задовольняє заяву позивача зі стягненням з відповідача 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Щодо судового збору.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ДОРБУД АЛЬЯНС» про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ДОРБУД АЛЬЯНС» (50005,Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, пр. Металургів, буд. 38А, код ЄДРПОУ 43540022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ" (49083, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 29, офіс 416, код ЄДРПОУ 36495890) 61 000,00 грн. основного боргу, 3 376,11 грн. пені, 6 100,00 грн. штрафу, 201,00 грн. інфляційних втрат; 334,60 грн. 3% річних, 2 662,40 грн. судового збору, 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано – 18.11.2026.
СуддяН.Г. Назаренко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua