Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: купівлі-продажу, з них
Дата: 17 листопада 2026 р.
Справа: №904/2446/26
Суддя: Соп'яненко Оксана Юріївна
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.11.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2446/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Соп`яненко О.Ю. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Джепи Ю.А.,
розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2026 (повний текст рішення складений 02.07.2026, суддя Дупляк С.А.) у справі № 904/2446/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктан Груп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів»
про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовної заяви і рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віктан Груп» звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» про стягнення 88.200,00 грн заборгованості.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2026 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктан Груп» 88 200,00 грн (вісімдесят вісім тисяч двісті грн 00 к.) заборгованості, 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 к.) судового збору.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» 31.07.2026 звернулось через підсистему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції;
- скасувати рішення суду першої інстанції;
- ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктан Груп» відмовити у повному обсязі.
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального і процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм права. Скаржник зазначає, що суд фактично усунув недоліки доказової бази позивача, самостійно сформував юридично значущі висновки, не підтверджені належними та допустимими доказами, чим порушив принципи змагальності, диспозитивності, рівності сторін та неупередженості суду.
Апелянт вказує, що суд визнав доведеною наявність технічної помилки у видатковій накладній № 36 від 14.07.2022, хоча в ній міститься посилання на договір №170420 від 17.04.2020, а позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту та обставин допущення такої помилки. На його думку, суд безпідставно замінив відсутні докази власним припущенням, а також фактично змінив юридичне значення первинного бухгалтерського документа.
Крім того, апелянт вважає, що суд неправомірно використав обставини іншої судової справи № 904/971/26 без долучення та дослідження відповідних матеріалів, позбавивши сторони можливості надати щодо них пояснення та заперечення. Зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки самостійно вирішив питання щодо наявності технічної помилки у видатковій накладній та фактично змінив підставу господарської операції.
Апелянт стверджує, що судом неправильно застосовано стандарт доказування «вірогідність доказів», оскільки під час розгляду справи не було забезпечено належного порівняння та оцінки доказів, наданих сторонами, а висновки суду фактично ґрунтуються на припущеннях позивача, які не підтверджені належними документальними доказами щодо існування іншого договору поставки.
Окремо апелянт наголошує на порушенні судом правил розподілу тягаря доказування, оскільки обов`язок доведення існування усного договору поставки, факту технічної помилки та виникнення окремого грошового зобов`язання покладався саме на позивача. Але суд безпідставно виходив із того, що відповідач не спростував доводів позивача, фактично переклавши на нього обов`язок доказування.
Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду про те, що відповідач не заперечував факту отримання товару та несплати його вартості. Зазначає, що у відзиві відповідач заперечував позовні вимоги та просив застосувати позовну давність. Водночас жодних заяв про визнання позову або окремих обставин справи відповідач не подавав.
Також апелянт вважає необґрунтованим застосування судом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки відповідач від початку розгляду справи заперечував проти позову та не вчиняв жодних дій, які б свідчили про визнання боргу чи давали позивачу підстави розраховувати на його сплату.
Скаржник зазначає, що суд не встановив істотних умов усного договору поставки, зокрема часу та обставин досягнення домовленості, осіб, які представляли сторони, найменування, кількості та ціни товару, строків і порядку його поставки та оплати, обмежившись загальним висновком про існування такого договору.
У зв`язку з викладеним апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних та необґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віктан Груп», скориставшись правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, подало відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів», в якому заперечило проти доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, оскаржуване судове рішення без змін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що у липні 2022 року між сторонами було укладено в усній формі договір купівлі-продажу товару на суму 88 200,00 грн, на виконання якого позивач поставив, а відповідач прийняв тканину з вуглецевих волокон 452-5Т за видатковою накладною № 36 від 14.07.2022. Факт поставки підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною, а факт реєстрації податкової накладної № 8 від 14.07.2022 - відповідною квитанцією. При цьому зазначення у видатковій накладній договору № 170420 від 17.04.2020 позивач пояснює технічною опискою бухгалтера, оскільки вказаний договір не стосується спірної поставки.
Позивач зазначає, що відповідач отримав товар без зауважень щодо його кількості, асортименту та якості, проте за товар не розрахувався. Також позивач звертає увагу, що у відповіді на претензію від 18.12.2025 відповідач послався на сплив позовної давності, але при цьому не заперечував факту отримання товару та наявності заборгованості.
Щодо застосування позовної давності зазначає, що відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строки позовної давності були продовжені на період дії карантину, встановленого у зв`язку з поширенням COVID-19. На підтвердження своєї позиції посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 та від 16.11.2023 у справі № 487/1342/21, а тому вважає доводи відповідача про сплив позовної давності необґрунтованими.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо неналежності доказів, позивач зазначає, що відповідач не заперечував факту отримання товару та несплати його вартості. Позивач вважає, що технічна описка у видатковій накладній, яка підписана обома сторонами без будь-яких зауважень, не ставить під сумнів факт поставки товару та обов`язок відповідача оплатити його вартість.
Також позивач вважає правильним застосування судом стандарту доказування «вірогідність доказів», передбаченого статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, який полягає у зіставленні доказів сторін та встановленні того, що певні обставини більш імовірно мали місце, ніж ні. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, зазначає, що висновки суду можуть ґрунтуватися на виводах, сформованих за результатами оцінки всієї сукупності доказів.
За результатами такої оцінки суд першої інстанції, на думку позивача, обґрунтовано встановив, що спірна поставка здійснювалася в межах усного договору купівлі-продажу, а зазначення у видатковій накладній договору № 170420 від 17.04.2020 є технічною помилкою.
Позивач вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно оцінив докази в їх сукупності та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп`яненко О.Ю. (суддя-доповідач), судді: Дармін М.О., Джепа Ю.А.
Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2026 у справі № 904/2446/26, призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, та витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали вказаної справи.
21.08.2026 матеріали справи № 904/2446/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Від позивача 28.08.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
У липні 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віктан Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» було досягнуто домовленості щодо укладання Договору купівлі-продажу товарів, який укладений у спрощений (усний) спосіб, на суму 88 200,00 грн.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віктан Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» було укладено в спрощений (усний) спосіб Договір купівлі-продажу товарів.
На виконання умов усного Договору, Продавець поставив, а Покупець прийняв
наступний товар за видатковою наскладано № 36 від 14.07.2022, тканина з вуглецевих волокон 452-5Т, на загальну суму 88 200,00 грн з ПДВ.
Факт поставки підтверджується спільно підписаною видатковою накладною № 36 від 14.07.2022 на суму 88 200,00 грн.
Для оплати товару позивач відповідачу виставив рахунок-фактуру № 27 від 14.07.2022 на суму 88.200,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з листом щодо повернення заборгованості від 15.12.2025 та проінформував, що у відповідача існує заборгованість у розмірі 88.200,00 грн з ПДВ за отриманий від позивача товар, який був прийнятий за видатковою накладною № 36 від 14.07.2022 на суму 88.200,00 грн з ПДВ.
Відповідач, отримавши претензію – вимогу, надав відповідь № 032-24/2029 від
18.12.2025, якою повiдомив, що вiдповiдно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давнiсть встановлюється тривалiстю у три роки.
6. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, предметом позову є стягнення з відповідача 88 200,00 грн заборгованості за товар, переданий позивачем за видатковою накладною № 36 від 14.07.2022.
На підтвердження заявлених вимог позивач надав видаткову накладну № 36 від 14.07.2022, рахунок-фактуру № 27 від 14.07.2022 на суму 88 200,00 грн, а також інші документи, які на його думку, підтверджують здійснення господарської операції та виникнення у відповідача обов`язку з оплати отриманого товару.
Відповідно до статей 11, 202, 205, 626, 638, 639 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, і вважається укладеним за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов у передбаченій законом формі.
Положення статті 181 Господарського кодексу України, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, допускали укладення господарських договорів у спрощений спосіб, зокрема шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог щодо форми та порядку укладення відповідного виду договорів.
Факт відсутності окремого письмового договору, оформленого у вигляді єдиного документа та підписаного обома сторонами, не виключає виникнення між ними договірних правовідносин, якщо волевиявлення сторін і погодження істотних умов договору підтверджуються їхніми діями та сукупністю наявних у справі документів.
У цій справі видаткова накладна № 36 від 14.07.2022 містить відомості про продавця та покупця, найменування переданого товару - тканину з вуглецевих волокон 452-5Т, а також його вартість у розмірі 88 200,00 грн з ПДВ. Зазначений документ підписаний представниками обох сторін.
Зміст видаткової накладної дає змогу ідентифікувати предмет господарської операції, її учасників та вартість переданого товару, а підписи сторін підтверджують оформлення факту його передачі та прийняття.
Крім того, виставлення позивачем рахунку-фактури № 27 від 14.07.2022 на відповідну суму узгоджується зі змістом видаткової накладної та підтверджує спрямованість дій позивача на отримання оплати за переданий товар.
За своєю правовою природою встановлені правовідносини відповідають ознакам договору поставки, визначеним статтею 712 Цивільного кодексу України, позивач передав відповідачу товар для використання у господарській діяльності, а відповідач прийняв його з виникненням обов`язку оплатити вартість отриманого товару.
Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, з моменту прийняття товару у відповідача виник обов`язок щодо оплати його вартості, який відповідно до статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
Доводи апелянта про недоведеність погодження істотних умов усного договору поставки колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки погодження предмета та вартості господарської операції підтверджується безпосередньо видатковою накладною, підписаною обома сторонами.
Для встановлення факту укладення договору не є обов`язковим окреме документальне підтвердження кожного етапу переговорів між сторонами, часу досягнення домовленості чи конкретних обставин її погодження, якщо зміст правочину та волевиявлення його учасників підтверджуються належними доказами.
Апелянт посилається на те, що у видатковій накладній № 36 від 14.07.2022 зазначено договір № 170420 від 17.04.2020, також не спростовує висновків суду першої інстанції щодо фактичного здійснення поставки.
Колегія суддів погоджується, що зазначення у первинному документі реквізитів іншого договору є обставиною, яка потребує оцінки в контексті всієї господарської операції, однак таке посилання не може нівелювати зміст інших відомостей документа, зокрема найменування товару, його вартості та підписів представників сторін.
Як встановлено судом першої інстанції, договір № 170420 від 17.04.2020 стосується виготовлення продукції з давальницької сировини, тоді як предметом спірної господарської операції була передача відповідачу тканини з вуглецевих волокон 452-5Т за визначеною ціною.
У справі № 904/971/26 (інформація щодо якої є загальнодоступною в Єдиному державному реєстрі судових рішень) заявлено вимоги щодо розірвання зазначеного договору та повернення майна, переданого в межах його виконання. Товар, поставлений за видатковою накладною № 36 від 14.07.2022, до переліку майна, повернення якого вимагається у зазначеній справі, не включений.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що наведена обставина не є безумовним доказом існування окремого договору поставки, однак у сукупності з іншими доказами узгоджується з доводами позивача про здійснення самостійної господарської операції.
Колегія суддів не вважає обставини іншої судової справи такими, що мають преюдиційне значення, а бере їх до уваги лише під час оцінки доводів сторін щодо характеру спірної поставки.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав посилання на договір № 170420 від 17.04.2020 технічною помилкою, не спростовують факту передачі та прийняття товару, підтвердженого підписаною сторонами видатковою накладною.
Колегія суддів наголошує, що висновок про технічний характер помилки не може ґрунтуватися виключно на поясненнях позивача. Визначальним є встановлення фактичного змісту господарської операції за сукупністю наявних доказів.
Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції стандарту доказування «вірогідність доказів» колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Застосування зазначеного стандарту передбачає порівняння доказів, наданих сторонами, та встановлення того, чи є більш вірогідним існування обставини, на яку посилається відповідна сторона.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, висновки суду можуть ґрунтуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були, ніж не були.
У цій справі факт передачі товару підтверджується видатковою накладною, підписаною представниками обох сторін, а його вартість узгоджується з виставленим рахунком-фактурою.
Натомість відповідач не надав доказів, які б спростовували факт прийняття товару, зокрема доказів повернення товару, оформлення заперечень щодо його прийняття або інших документів, які б свідчили про відсутність відповідної господарської операції.
Відповідно колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив наявні докази в їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту поставки товару.
Щодо порушення правил розподілу тягаря доказування, доводи не приймаються.
Відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом наведених норм позивач повинен довести факт виникнення зобов`язання, передачу товару, його вартість та настання строку оплати. Після встановлення факту виникнення грошового зобов`язання саме відповідач має надати докази його належного виконання, якщо стверджує про оплату товару.
Позивач надав докази передачі товару та його вартості, тоді як відповідач не надав доказів оплати 88 200,00 грн або припинення зобов`язання з інших передбачених законом підстав.
Отже, покладення на відповідача обов`язку підтвердити виконання грошового зобов`язання не є перекладенням на нього обов`язку доводити факт укладення договору чи поставки товару, а є наслідком встановленого судом факту виникнення відповідного зобов`язання.
Щодо доводів апелянта про те, що відповідач не визнавав факту отримання товару та несплати його вартості, колегія суддів зазначає, що відсутність у процесуальних документах прямої заяви про визнання відповідних обставин не спростовує доказів, якими вони підтверджуються.
Видаткова накладна № 36 від 14.07.2022 підписана представниками обох сторін, а доказів недостовірності цього документа або відсутності фактичної передачі товару відповідачем не надано.
Відтак вирішальним для вирішення спору є не наявність чи відсутність формального визнання відповідачем позовних вимог, а встановлений на підставі належних доказів факт передачі товару та відсутність доказів його оплати.
Не приймає колегія суддів і доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції доктрини venire contra factum proprium.
Принцип добросовісності, закріплений у пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, передбачає необхідність добросовісного здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав та виконання обов`язків.
Доктрина venire contra factum proprium ґрунтується на забороні суперечливої поведінки, за якої особа своїми попередніми діями або заявами формує в іншої сторони обґрунтовані очікування щодо певної поведінки, а згодом діє всупереч власній попередній поведінці.
Колегія суддів зазначає, що заперечення відповідачем проти позову або посилання на сплив позовної давності не є достатньою підставою для застосування зазначеної доктрини.
Незалежно від поведінки відповідача під час розгляду справи, факт виникнення та невиконання грошового зобов`язання підтверджується письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції.
Для висновку про обґрунтованість позовних вимог достатньо наявних у справі доказів, без необхідності застосування принципу заборони суперечливої поведінки.
Оцінюючи доводи апелянта щодо застосування позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки, а згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо інший строк оплати не встановлений договором або законом.
Як встановлено судом першої інстанції, товар було передано відповідачу 14.07.2022, а тому перебіг позовної давності щодо вимоги про його оплату пов`язаний із настанням строку виконання відповідного грошового зобов`язання.
До правовідносин сторін, що є предметом розгляду даної справи, підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Претензія-вимога про сплату заборгованості була направлена відповідачу 15.12.2025.
Разом із тим при визначенні тривалості позовної давності, про яку заявив відповідач (апелянт) у справі, необхідно враховувати спеціальні положення законодавства, прийняті у зв`язку з поширенням COVID-19 та введенням воєнного стану.
Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, запровадженим Законом України № 540-IX, було передбачено продовження визначених у ньому строків позовної давності на строк дії карантину.
Надалі пунктом 19 цього розділу, запровадженим Законом України № 2120-IX, було передбачено продовження відповідних строків на період дії воєнного стану, а редакцією зазначеного пункту, чинною з 30.01.2024, - зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.
Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було виключено, у зв`язку з чим перебіг позовної давності відновлено.
З врахуванням зазначених законодавчих змін, дати виникнення спірного зобов`язання та дати звернення позивача до суду - 01.05.2026 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідач, посилаючись на загальну трирічну позовну давність, не врахував спеціального правового регулювання її перебігу, яке діяло у відповідні періоди.
З огляду на викладене, зазначені доводи апелянта не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог.
Відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює правову кваліфікацію встановлених обставин та визначає норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Визначення правової природи договору та оцінка первинних документів не є зміною предмета чи підстав позову, оскільки суд не змінює заявленої позивачем матеріально-правової вимоги, а встановлює юридичну природу правовідносин, з яких така вимога виникла.
У справі предметом позову було стягнення заборгованості за фактично переданий товар, а підставами позову - обставини його передачі, прийняття відповідачем та невиконання останнім обов`язку з оплати.
Таким чином, дослідження судом обставин укладення договору у спрощений спосіб та оцінка доводів щодо іншого договору здійснювалися в межах предмета судового розгляду і не свідчать про порушення судом меж позовних вимог.
Оцінюючи повноту дослідження обставин справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Надаючи оцінку доказам, суд першої інстанції дослідив первинні документи, встановив обставини передачі товару, перевірив доводи сторін щодо посилання на договір № 170420 від 17.04.2020, а також надав оцінку запереченням відповідача щодо наявності заборгованості та спливу позовної давності.
Відповідно до пункту 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів обов`язок суду наводити підстави своїх рішень не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Аналогічний підхід відображений у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Проніна проти України» та «Трофимчук проти України».
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи відповідача були враховані та належним чином оцінені судом першої інстанції, а аргументи апеляційної скарги не спростовують його висновків і не свідчать про порушення норм матеріального чи процесуального права.
Сукупність досліджених доказів підтверджує факт передачі позивачем відповідачу товару на суму 88 200,00 грн, його прийняття відповідачем та виникнення обов`язку з оплати, який останнім не виконано.
Відповідач, не надав доказів оплати отриманого товару, його повернення або припинення грошового зобов`язання з інших передбачених законом підстав.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 88 200,00 грн заборгованості.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та іншого тлумачення обставин справи, що за встановлених обставин не є достатньою підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами перегляду рішення суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
8. Розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись статями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2026 у справі № 904/2446/26 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2026 у справі № 904/2446/26 – залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги встановлено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.Ю. Соп`яненко
Суддя М.О. Дармін
Суддя Ю.А. Джепа
Оригінал: reyestr.court.gov.ua