Суд: Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №201/13866/25
Суддя: Войтух О. М.
Справа № 201/13866/25
Провадження № 2/175/4766/25
РІШЕННЯ
Іменем України
"10" листопада 2026 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Войтуха О.М.,
за участю: секретаря Волошка А.А.,
учасники судового засідання:
представник відповідача: Дьоміної А.Д.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька,-
ПОСТАНОВИВ:
До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька, у якій він просить стягнути з неї на свою користь аліменти на його утримання в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для людини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дати подання позову.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що він є пенсіонером, та отримує пенсію у розмірі 5800 грн. Інших джерел доходів не має, його становище є вкрай нужденним, він не має власного житла, так як продав своє майно та розділив кошти між доньками в свій час, не придбавши ніякого житла у власність. При цьому він має повнолітніх самозабезпечених доньок: ОСОБА_2 (відповідачка по справі), та ОСОБА_3 (до якої позовних вимог у даній справі не висуває). Позивач зазначив, що спілкуватися з ним доньки не бажають, допомагати також, на дзвінки не відповідають. Відповідачка здорова та працездатна, має постійний дохід, тому вважає вона зможе сплачувати аліменти в зазначеному розмірі, адже йому необхідна допомога в оплаті оренди житла та комунальних послуг.
26 лютого 2026 року позивач подав уточнену позовну заяву, у якій послався ще й на те, що після продажу його службової квартири, його діти отримали кошти. Позивач зазначив, що на даний час його обидві доньки перебувають за кордоном. Зазначив, що протягом життя належним чином дбав про дітей, зокрема забезпечував їх навчання, виховання та матеріально підтримував. На підтвердження зазначених обставин позивачем надано відповідні документи:
-Договір про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або надання додаткових освітніх послуг у ДНУ ім. Олеся Гончара «593-11 від 01.08.2011, укладений щодо навчання ОСОБА_4 .
Як тільки стан здоров`я ОСОБА_1 став погіршуватись, він сам став потребувати допомоги, діти від нього відвернулися. Станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 потребує операції по зору, його стан здоров`я значно погіршився. ОСОБА_1 зробив висновок, що коли щось треба, то доньки звертаються до нього з проханням, надають йому доручення і він, як порядний батько, завжди допомагав своїм дітям. А коли, щось стало потрібно йому, наприклад допомога в харчуванні та лікуванні, то став не потрібен їм. ОСОБА_1 достовірно відомо, що відповідачка працює, має майно, здає його в оренду, вільно себе почуває, має роботу, здатність утримувати родину у Європі.
Відповідно висновку ТОВ «ОЦ Новий Зір», ОСОБА_1 потребує операції для корекції зору, вартість якої складає 83000 грн. Виписки про потребу в медичному обслуговуванні, проведенні операції додано до уточненого позову. Копії чеків на витрати на один візит до лікаря додаються в сумі 790 грн + 800 грн + 1800 грн +1112,30 + 267,78 грн +305,90 грн + 360,05 грн. Разом сплачено 5 436, 03 гривень. Відповідно до виписки з Пенсійного Фонду України його (позивача) пенсія на один місяць становить 5836,89 грн - витрати на один візит до лікаря. В ОСОБА_1 на життя залишається 400 грн. І тут виникає питання. Копії чеків, лікарських виписок, розрахунок витрат на операцію додано до уточненого позову.
06 квітня 2026 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій просив стягнути з відповідачки аліменти на його утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і довічно.
Стислий виклад позиції відповідачки.
20 лютого 2026 року відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала, пославшись на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами своїх вимог, стверджує, що розподілу коштів, отриманих від продажу квартири, що належала позивачу, між членами сім`ї не відбувалося, а позивач розпорядився цими коштами на власний розсуд. Водночас, ОСОБА_2 має на утриманні неповнолітню дитину, яку виховує самостійно після розлучення з чоловіком, на теперішній час не працює. Крім того, відповідачка зазначила, що упродовж її дитинства, позивач не брав участі у її вихованні та вихованні її старшої сестри, не забезпечував їх матеріально та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Після припинення спільного проживання з матір`ю дітей він створив іншу сім`ю. Під час спільного проживання позивач зловживав спиртними напоями, не мав стабільного місця роботи та постійного доходу. У зв`язку з цим обов`язки щодо виховання дітей, їх матеріального забезпечення та утримання сім`ї повністю покладалися на матір ОСОБА_5 . У період дитинства відповідачка та її сім`я систематично зазнавали психологічного тиску з боку позивача: він принижував членів сім`ї та висловлював погрози. Після розірвання шлюбу у 2008 році позивач переїхав до іншої жінки – ОСОБА_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з якою проживає у фактичних шлюбних відносинах близько 15 років. Відомо, що позивач проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Інформації про те, що він винаймає житло або перебуває у скрутному матеріальному становищі, відповідачці не відома. Місце його реєстрації також пов`язане з нерухомим майном, що належить родині ОСОБА_6 . Крім того, позивач повідомляв про створення «нової сім`ї», надсилав фотографії та відеоматеріали. З огляду на викладене, вважає, що позивач може бути звільнений від права на утримання відповідно до вимог сімейного законодавства України, оскільки позивач у минулому ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, не здійснював належного виховання та матеріального забезпечення дітей.
12 березня 2026 року відповідачка подала до суду відзив на уточнену позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала, пославшись на те, що позовні вимоги, які були уточнені в заяві від 06.03.2026 року безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для стягнення аліментів. Доводи, викладені в уточненій позовній заяві, не спростовують аргументів, наведених у відзиві на первісну позовну заяву, а надані позивачем документи не підтверджують факту його потреби у матеріальній допомозі.
Крім того, з матеріалів справи вбачається позивач не був єдиним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Співвласниками квартири були мати відповідачки ОСОБА_5 та їх дочка ОСОБА_2 і це підтверджує договір купівлі-продажу від 25.02.2026.
У 2017 році позивач продав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість квартири відповідно до договору купівлі-продажу становила 991 816 грн, що приблизно відповідало сумі 41 500 доларів США. Згідно з наданою позивачем розпискою зазначені кошти були розподілені між трьома особами, інших домовленостей або розподілів не було. Таким чином, частка позивача склала приблизно 13 832 долари США.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 грудня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Войтуху О.М.
Згідно із вимогами ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачки.
Ухвалою судді від 21 січня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі.
Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача з`явилась у судове засідання, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, суд заслухавши пояснення учасників, дослідивши надані письмові матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, позивач є пенсіонером, та отримує пенсію у розмірі 5836 грн. Доказів про наявність у нього інших джерел доходів, суду не надано. При цьому він має повнолітніх доньок: ОСОБА_2 (відповідачка по справі), та ОСОБА_3 , (до якої позовних вимог у даній справі не висуває). Позивач зазначає, що спілкуватися з ним доньки не бажають, допомагати також, на дзвінки не відповідають. Вказує на те, що відповідачка здорова та працездатна, має постійний дохід, тому вважає вона зможе сплачувати аліменти в зазначеному розмірі, адже йому необхідна допомога в оплаті оренди житла, комунальних та медичних послуг.
Відповідачка цьому заперечує.
Правовідносини, що виникли між сторонами, законодавчо врегульовані наступним.
Статтею 51 Конституції України встановлено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків.
Це положення конкретизоване в Сімейному кодексі України
Так, відповідно до ст.202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Відповідно до ст.203 СК України, дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Відповідно до ст.203 СК України, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.
Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
В даному випадку, надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи подані ними докази, суд бере до уваги той факт, що позивач є непрацездатним, оскільки досяг пенсійного віку, як це визначено ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому розмір пенсії позивача складає 5836 грн., а за висновком ТОВ «ОЦ Новий Зір» від 23.03.2026 року, він потребує операції для корекції зору, вартість якої складає 39200 грн. (станом на 31.03.2026 року). Виписки про потребу в медичному обслуговуванні, проведенні операції додано до уточненого позову. Відповідно до виписки з Пенсійного Фонду України його (позивача) пенсія на один місяць становить 5836,89 грн - витрати на один візит до лікаря. В ОСОБА_1 на життя залишається 400 грн. Копії чеків, лікарських виписок, розрахунок витрат на операцію додано до уточненого позову.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідачки про те, що упродовж дитинства відповідачки, позивач не брав участі у її вихованні та вихованні її старшої сестри, не забезпечував їх матеріально та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, зловживав спиртними напоями, не мав стабільного місця роботи та постійного доходу, у зв`язку з чим обов`язки щодо виховання дітей, їх матеріального забезпечення та утримання сім`ї повністю покладалися на матір відповідачки ОСОБА_5 , оскільки це не підтверджено дркументалдьно, також як не підтверджено документально і той факт, що відповідачка, її сестра та мати систематично зазнавали психологічного тиску з боку позивача та він принижував членів сім`ї і висловлював погрози.
27 травня 2026 року у відкритому судовому засіданні з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи за клопотанням представника відповідача було допитано свідків.
Так, судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , пояснила суду що у 1989 року деякий час проживали разом з родиною позивача, спілкувалася з ними. Зазначила, що позивач дітей у відпустку не брав, участі у вихованні дітей не здійснював. У період, коли позивач мав постійну роботу, сім`я матеріально була забезпечена. Потім позивач займався нерухомістю, проте заробітку не отримував. Раніше працював начальником пожежного поїзду, але був звільнений за нетверезий стан. Також свідок зазначила, що одного разу протягом тижня перебувала разом з малолітніми дітьми, коли її сестра поїхала. Кошти за квартиру позивач отримав. Випадків насильства щодо дітей з боку позивача не бачила, водночас із розмов пам`ятає, що позивач один раз вдаривдоньку ОСОБА_8 , коли та була вже повнолітньою.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 (колишня дружина позивача) пояснила суду, що позивач тривалий час зловживав алкогольними напоями. Їй відомий випадок, коли він ударив ОСОБА_8 , яка на той час уже була повнолітньою. Також зазначила, що позивач працював у ЖЕКу, однак був звільнений за перебування у нетверезому стані. За місцем роботи йому було надано службову квартиру, у зв`язку з чим свідок була змушена працевлаштуватися у ЖЕК, щоб зберегти зазначене житло. Після виїзду доньки за кордон позивач спочатку підтримував із дітьми спілкування, однак згодом, зі слів свідка, почав їх ображати. Наразі позивач проживає з іншою жінкою, допомагає дітям цієї жінки. При цьому, за словами свідка, позивач працював мало, у зв`язку з чим отримує маленьку пенсію.
Одночасно з цим, щодо отримання відповідачкою коштів від продажу службової квартири позивача, суд враховує документальне підтвердження того факту, що позивач не був єдиним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 (зазначеної як службова). Співвласниками квартири були мати відповідачки ОСОБА_5 та їх дочка ОСОБА_2 і це підтверджує договір купівлі-продажу від 25.02.2026 року (додано до відзиву на уточнений позов). Договір купівлі-продажу квартири та розписка (додано до відзиву на уточнений позов) підтверджує, що відповідачка не отримувала коштів від продажу цієї квартири. Позивач отримав грошові кошти як сторона договору та розпорядився ними на власний розсуд, проте не забезпечив себе житлом та не вжив захлдів для самостійного утримання.
Стосовно матеріального становища відповідачки, суд бере до уваги той факт, що відповідачка працювала на підприємстві ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» з 09.10.2009 року до 31.01.2026 року. Згідно довідки ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» (без номера та дати) зв`язку із складними фінансово-економічним станом підприємства, обумовленим об`єктивними обставинами діяльності підприємства, виплата заробітної плати ОСОБА_2 фактично не здійснювалася. Доказів протилежного суду не надано.
Також суд бере до уваги той факт, що відповідачка має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2017 року, яке зареєстровано Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, (актовий запис № 2300). Дитина проживає разом з відповідачкою, що підтверджує наявність фінансового навантаження. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 був укладений договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини від 27 лютого 2024 року, що частково покриває фінансове навантаження щодо утримання малолітньої дитини.
Суд не може залишити поза увагою й доводи відповідачки про те, що позивач проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом ОСОБА_11 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з якою проживає у фактичних шлюбних відносинах близько 15 років, оскільки місце його реєстрації також пов`язане з нерухомим майном, що належить родині ОСОБА_12 .
Також суд враховує, що пенсія в розмірі 5836,89 грн., яку отримує позивач, більше визначеного законом прожиткового мінімуму, та той факт, що з 1 березня 2026 року в Україні проведена індексація пенсій на 12,1%, та підвищення стосувалися всіх пенсіонерів, які отримують виплати через Пенсійний фонд України.
Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про те, що позивач потребує матеріальної допомоги через вади здоров`я, пов`язані із хворобою очей, однак відповідачка на теперішній час таку допомогу йому надавати не в змозі через нестійке матеріальне становище, виховання та утримання самотужки неповнолітньої дитини.
Отже, суд не може залишити поза увагою обов`язок відповідачки щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України, і який є одним з головних конституційних обов`язків. Такий обов`язок послідовно визначений в сімейному законодавстві: відповідно до ст.180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
При цьому, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Більш того, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
А відповідно до ст.ст.18, 27 цієї Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
З огляду на викладене, ураховуючи матеріальний та сімейний стан сторін, беручі до уваги можливість одержання позивачем утримання від другої доньки ОСОБА_3 , до якої позивач вимог у даній справі не висуває, наявність у позивача цивільної дружини, суд доходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.180, 202, 203 СК України, ст.ст.11, 13, 42, 141, 200, 247, 260, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Суддя О.М. Войтух
Оригінал: reyestr.court.gov.ua