Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №203/2393/24 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №203/2393/24

Суддя: Панченко О. О.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 203/2393/24 Номер провадження 22-ц/814/494/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

Суддів: Пікуля В.П., Бутенко С.Б.

при секретарі Чемерис А.К.

за участю представника позивача ОСОБА_1 адвоката Пасічної І.І., представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві – Бардіна Н.О., представника Державної казначейської служби України – Линник К.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 червня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Материнко М.О., повний текст рішення складено – дати не вказано у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування по кримінальному провадженню №62022170030000491,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з вказаним позовом.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17.05.2024 вказану цивільну справу передано за територіальною підсудністю до Октябрського районного суду міста Полтави.

В позовній заяві ОСОБА_1 просила суд:

- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 1212, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на якому обліковуються кошти Державного бюджету України суму 2 784 269 грн.;

- зобов`язати ДБР надати рішення по справі ЄРДР № 62022170030000491;

- зобов`язати ДБР надати на ознайомлення матеріали справи ЄРДР № 62022170030000491.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 13.05.2022 на сайті ДБР вона звернулася із заявою про кримінальні правопорушення працівників УСБУ в Дніпропетровській області з навмисного не попередження, не припинення дій відшкодування шкоди за результатами діяльності колаборантського кібер ОЗУ під час війни проти РФ.

Не отримавши відповіді на зазначену заяву, ОСОБА_1 10.06.2022 звернулася до Директора ДБР вже з паперовою копією цієї ж заяви про кримінальні правопорушення та про неотримання відповіді на неї

Від слідчого Третього слідчого відділу у ТУ ДБР у м. Полтаві Смоленка Д. Середа М.В. отримала відповідь від 01.07.2022 за № 6475-22/15-02-3/1381 зкп/п, не погоджуючись з якою оскаржила до слідчого судді.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2022 у справі № 203/2586/22 провадження № 1-кс/0203/2132/2022 скаргу позивачки задоволено та зобов`язано уповноваженого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР у м. Полтаві внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 від 10.06.2022.

На виконання цієї ухвали 20.08.2022 до ЄРДР внесено відомості за № 62022170030000491.

У січні 2023 року позивачка особисто вдруге відвідала ДБР у м. Дніпро з метою отримання рішень по кримінальних провадженнях та ознайомлення з матеріалами справ.

Вказувала, що жодний працівник ДБР їй нічим не допоміг, лише черговий взяв дані для передачі їх слідчому.

17.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до директора ТУ ДБР у м. Полтаві із заявою про бездіяльність працівників ДБР та не надання рішень по кримінальним провадженням й ознайомлення з ними.

На вказану заву отримано відповідь № С-419/15-02-3-656/23 від 09.03.2023 із зазначенням можливості ознайомлення з матеріалами справ з понеділка по п`ятницю з 09:00 до 18:00.

Відповідь ОСОБА_1 вважала незаконною, тому 26.09.2023 особисто прибула у ДБР м. Дніпро для отримання рішення та ознайомлення з матеріалами справ.

Позивачка вказувала, що бездіяльність ДБР, невиконання законів України створює для неї, відчуття негативних емоцій, переживань, тощо.

Зазначала, що її боротьба з правопорушеннями СБУ, УСБУ в Дніпропетровській області та ДБР триваєбільше 15 років з 2009 по 2024 роки та що ці роки відібрано в неї неправомірними діями та бездіяльністю зазначених органів.

Також, ОСОБА_1 наведено у табличному вигляді низку визначень негативних психо-емоційних станів та почуттів (63), а також певних життєвих подій (23), які вона пережила або не змогла досягнути через, як вона вважає, незаконні дії ДБР.

З огляду на викладені обставини ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги. Стягнути з держави на її користь 2 784 000 грн. моральної та 269 грн. матеріальної шкоди (поштові і транспортні витрати).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 червня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування по кримінальному провадженню №62022170030000491 відмовлено у повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено та не надано належних доказів, що підтверджували б отримання ОСОБА_1 моральної шкоди та завдання їй матеріальної шкоди, працівниками ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві та Державною казначейською службою України.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 17.06.2025 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а аткож фактичним обставинам справи.

07.11.2025 року представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Гришко Т.В. надала Полтавському апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 17.06.2025 року без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до ДБР із заявою від 10.06.2022 щодо вчинення, як на її думку можливих протиправних дій «фашистським кібер ОЗУ», співробітниками УСБУ в Дніпропетровській області, а також бездіяльності слідчого Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві у кримінальному провадженні № 42017042640000084 від 10.07.2017.

Вказана заява листом від 22.06.2022 № 1901зкп/10-5-04-01-5653/22 скерована ДБР до ТУ ДБР у м. Полтаві для організації розгляду у межах компетенції.

Слідчим Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві розглянуто заяву Середи М.В. від 10.06.2022 та надано відповідь листом від 01.07.2022 № 6475-22/15-02-3/1381зкп/п про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР із роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2022 у справі № 203/2586/22 задоволено скаргу позивачки від 21.07.2022 та зобов`язано слідчого Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві внести до ЄРДР відомості за заявою її від 10.06.2022.

На виконання цієї ухвали суду, 20.08.2022 слідчим Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві до ЄРДР внесені відомості за заявою ОСОБА_1 від 10.06.2022 та розпочато досудове розслідування № 62022170030000491 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України.

Постановою від 08.11.2022, за результатами проведеного вичерпного та можливого комплексу слідчих дій, слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження

№ 62022170030000491 від 20.08.2022, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, про що повідомлено позивачку супровідним листом від 08.11.2022 № 9702/15-02-3.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2024 у справі № 203/5004/24, відповідну скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано вказану постанову слідчого.

На виконання цієї ухвали суду, 20.08.2022 слідчим Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 від 10.06.2022 та розпочато досудове розслідування № 62022170030000491 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 365 КК України.

Враховуючи, те що за результатами проведеного вичерпного та можливого комплексу слідчих дій не здобуто достатніх за обсягом доказів, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, слідчий, на основі всебічного, повного й неупередженого дослідження усіх обставин справи, дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження від 20.08.2022 № 62022170030000491, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв`язку із встановленням відсутності у діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідна постанова слідчого Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві про закриття цього кримінального провадження, була направлена на адресу ОСОБА_1 супровідним листом від 08.11.2022 № 9702/15-02-3.

Рішення слідчого про закриття кримінального провадження від 20.08.2022 № 62022170030000491, позивачкою до суду не оскаржувалося.

У подальшому, ОСОБА_1 звернулася до ТУ ДБР у м. Полтаві із заявою від 17.02.2023 щодо надання їй рішень у кримінальних провадженнях № 42017042640000084 та № 62022170030000491 та їх матеріалів на ознайомлення.

За результатом розгляду цієї заяви слідчим Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві надано відповідь листом від 09.03.2023 № С-419/15-02-3-656/23, яким повідомлено позивачку про закриття зазначених кримінальних проваджень і направлення їй відповідних постанов слідчого та про можливість ознайомлення з матеріалами цих кримінальних проваджень у приміщенні Третього СВ ТУ ДБР у м. Полтаві у визначені дні та час. Крім того повідомлено, що з судових установ буд-які запити стосовно надання інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків ДБР у Києві, Полтаві, Дніпрі та інформації про казначейство, яке буде відповідачем, не надходили, тому відсутні підстави у наданні такої інформації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (Постанова ВС КЦС від 22.11.2018 у справі № 158/2689/16-ц).

Визначальним у вирішенні даного позову є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу шкоди органами розслідування.

Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди саме в зазначеному розмірі.

Також з підстав не доведення наявності причинно-наслідкового зв`язку судом відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування поштових та транспортних витрат.

Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статей15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20), від 11.01.2023 у справі № 591/8842/21 провадження № 61-9658 св 22.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахувавши вищевказані норми права, встановивши обставини справи, від яких залежить її правильне вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або майнової шкоди.

Такий висновок суду викладений у постанові Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі № 638/1923/20.

Відповідно до висновків Верховного Суду сформованими у постанові від 08.01.2024 у справі № 454/2855/22 слідчі судді розглядаючи скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечують реалізацію особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.

Проте саме по собі скасування (зокрема, неодноразове) рішення слідчого, наприклад постанови про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовну протиправність дій органу досудового розслідування і завдання такими діями шкоди позивачу, оскільки таке має підтверджуватись обвинувальним вироком суду чи іншим рішенням суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних процесуальних дій.

Задоволення скарг заявника/потерпілого спрямоване на забезпечення повноти та об`єктивності здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, а відтак факт наявності ухвали слідчого судді про задоволення скарги на дії чи бездіяльність слідчого не є правовою підставою для відшкодування учасникам кримінального провадження моральної шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 червня 2025 року колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 червня 2025 року без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2026 року.

Головуючий суддя О.О. Панченко

Судді В.П. Пікуль

С.Б. Бутенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua