Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії
Дата: 16 листопада 2026 р.
Справа: №761/46515/25
Суддя: Волошин В. О.
Справа № 761/46515/25
Провадження № 2/761/5474/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Штоль Л.В.
за участі:
представника відповідача: Кириллова М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Альянс» про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2025р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача АТ «Банк Альянс», в якому просила суд:
- визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором, згідно з кредитною карткою з відкритим рахунком № НОМЕР_1 .
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 17 липня 2025р. вона з метою отримання гуманітарної допомоги у месенджері для обміну повідомленнями та медіафайлами «Telegram» вона перейшла до чату, де надала свій номер телефону та ім`я.
Після дзвінка, начебто, оператора, вона перейшла в застосунок «еДопомога», де були зазначені її персональні дані, після чого телефон був скинутий до заводських налаштувань.
Після відновлення телефону вона отримала сповіщення в месенджері «Viber» від АТ «Банк Альянс» та встановила, що на її ім`я відкрито картковий банківський рахунок та вже списані кредитні кошти.
Будь-яких запитів на відкриття рахунку та отримання коштів вона не вела та кредиту не отримувала.
В досудовому порядку відповідач на її запит відповів, що на її ім`я було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , та 17 липня 2025р. знято кошти на загальну суму 39999,0 грн. Позивачка зазначала, що вона не вчиняла будь-яких дій для відкриття зазначеного карткового рахунку, а списання (зняття) коштів є вчиненням щодо неї шахрайських дій зі сторони невідомих осіб. В досудовому порядку вона звернулась з заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів, та за її зверненням від 19 липня 2025р. були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12025162160000654.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025р. відкрито провадження по справі, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19 лютого 2026р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що 17 липня 2025р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання Заяви-приєднання № 807094 до публічного договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Банк Альянс» та надання банківської послуги картка «Стартова». Підписанням Заяви-приєднання позивачка акцептувала укладання договору, який розміщений на cайті Банку за посиланням https://bankalliance.ua/rules, та беззастережно приєдналася до умов договору, підтвердила, що ознайомилася та погодилася з умовами договору та Тарифами Банку, та погодилася, що Заява-приєднання разом з договором, Тарифами Банку, таблицею обчислення загальної вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту, що розміщені за посиланням https://bankalliance.ua/rules, складають кредитний договір. Факт укладення ОСОБА_1 з Банком кредитного договору, серед іншого, підтверджується її електронним підписом на Заяві-приєднанні, Запевненні Клієнта до Заяви-приєднання до публічного договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Банк Альянс» та надання банківської послуги - картки «Стартова», яке є невід`ємною частиною Заяви-приєднання, та паспорті споживчого кредиту, а також даними фотофіксації особи, отриманими Банком при віддаленому встановленні ділових відносин з позивачем (фото, отримане Банком при віддаленому встановленні ділових відносин з ОСОБА_1 за допомогою мобільного застосунку «Alliance», відповідає фото на електронній копії закордонного паспорта, завіреного Державним підприємством «ДІЯ», отриманої Банком в порядку, визначеному законодавством України). Підписанням кредитного договору ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена та погоджується з умовами надання кредиту у формі кредитування рахунку (овердрафту) з встановленням кредитного ліміту на наступних умовах: - максимальна сума кредитного ліміту - 300000,0 грн.; - при прийнятті рішення про встановлення кредитного ліміту Банк керується внутрішніми документами Банку та законодавством України; - приєднання клієнта до умов договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого та повідомленого клієнту в установленому Банком способом, але в будь-якому випадку не більше розміру кредитного ліміту. При цьому сторона відповідача звертала увагу суду, що пунктом 5.28.12. Договору передбачено, що клієнт несе повну відповідальність за можливі втрати коштів на рахунку, за всіма несанкціонованими операціями.
Також сторона відповідача наголошувала, що при зверненні до суду з вказаним позовом, позивачкою не враховані сталі правові позиції Верховного Суду, зокрема у постанові від 07 грудня 2020р. у справі № 182/5175/16-ц зазначено, що на позивача за зустрічним позовом покладено обов`язок нерозголошення (не розкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення. У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020р. у справі № 712/9107/18 зазначено про саме через власну недбалість позивача/клієнта та бездіяльність по захисту власних персональних даних (номери карток та ПІН-кодів) та власного мобільного фінансового телефону, що надало змогу третім особам отримати вільний доступ до карток «Приватбанку» клієнта в системі «Приват24», а тому клієнт повинен нести відповідальність за свої власні дії. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів (див. постанову Верховного Суду від 31 березня 2025р. у справі № 591/8927/23).
Відповідь на відзив стороною позивача до суд не подавалась.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2026р. продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
До судового засідання сторона позивача подала на адресу суду заяву про розгляд справи у свою відсутність, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача, в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав, наведених у відзиві на позов, просив суд відмовити в задоволенні позову.
В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони позивача.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 17 липня 2025 року позивачкою ОСОБА_1 у у месенджері для обміну повідомленнями та медіафайлами «Telegram» був наданий особистий номер телефону та ім`я невідомим особам та після дзвінка особи, яка представилася оператором, перейшла в застосунок «еДопомога», де були зазначені її персональні дані, після чого телефон був перезавантажений до заводських налаштувань.
Таким чином, внаслідок саме дій позивачки належний їй телефон був повністю очищений від її персональних даних, встановлених додатків та налаштувань, а сторонні особи отримали доступ до повної інформації про неї.
Після відновлення роботи телефонного пристрою в месенджері «Viber» позивачка ОСОБА_1 отримала повідомлення від відповідача АТ «Банк Альянс» про відкриття рахунку та отримання кредиту в сумі 39999,0 грн.
З виписки по рахунку АТ «Банк Альянс» вбачається, що на ім`я позивачки був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 , та 17 липня 2025р. було знято коштів на загальну суму 39999,0 грн.
19 липня 2025р. за зверненням позивачки Одеським районним управлінням поліції №2 ГУНП в Одеській обл. 19 липня 2025р. внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12025162160000654 за ч. 4 ст. 190 КК України.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).
В судовому засіданні представник відповідача наголошував, що саме внаслідок вчинення позивачкою дій, остання сприяла доступу невідомих осіб до своїх персональних даних, що дало змогу відкрити онлайн - рахунок у банку та подальшому отриманню онлайн -кредиту та зняттю грошових коштів.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Звертаючись до суду з вказаним позовом до відповідача АТ «Банк Альянс», про визнання зобов`язання припиненим за кредитним договором, сторона позивача наголошувала, що вона особисто не укладала та не підписувала із відповідачем в електронній формі відповідний кредитний договір, не отримувала відповідні грошові кошти за вище вказаним договором.
Згідно зі ст.. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст.. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини 3 цієї статті, частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 ст, 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 ст. 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так звертаючись до суду і вказаним позовом позивачка стверджувала про те, що нею вищевказаний кредитний договір не підписувався, ні в письмовій формі, ні електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунковий рахунок відкритий у АТ «Банк Альянс» без її волевиявлення, тобто позивачка стверджує про неукладеність зазначеного правочину.
Разом із тим, звертаючись до суду із вказаним позовом позивачка просила суд визнати зобов`язання за вищевказаним кредитним договором припиненими.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на зміст статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
Відповідно до ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 на підтвердження обставин укладення вище вказаного договору не подала суду кредитного договору, на підставі якого в неї виникли зобов`язання перед банком. Так, посилання сторони позивача на те, що слідчим відділенням відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області 19 липня 2025р. було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за її заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій та надання позивачкою виписки по картковому рахунку не можуть бути підставою для визнання доведеним факту виконання нею зобов`язань за кредитним договором.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оспорюваний позивачкою кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», при цьому судом не встановлено, що оспорюваний договір було укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка належить позивачці, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
При цьому судом враховано висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022р. у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022р. у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) від 04 грудня 2023р. у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).
Так, суд вважає, що позивачкою не доведено факту належного виконання зобов`язань за кредитним договором, що є її процесуальним обов`язком, як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на її рахунок.
Позивачкою не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, їй не належить.
Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що кредитний договір підписано без її волі іншими особами, які незаконним шляхом заволоділи її персональними даними, судом оцінюються критично, оскільки вони зводяться до припущень, за відсутності відповідних доказів. Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що без введення позичальницею відповідних даних, здійснення її верифікації, передання нею та отримання відповідачем АТ «Банк Альянс» персональних даних від позивачки, з метою укладення кредитного договору, таке укладення цього договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивачки, які стосуються підписання кредитного договору.
Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 44, 76-82, 84, 109, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 13, 15, 16, 203, 207, 215, 216, 525, 526, 627, 629, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Банк Альянс» (код ЄДРПОУ: 14360506, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50) про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua