Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №752/6985/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Суд: Голосіївський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №752/6985/25

Суддя: Митрофанова А. О.

Справа № 752/6985/25

Провадження №: 2/752/2055/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

при секретарі судового засідання Зозулі Д.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання незаконними розрахунків заборгованості по сплаті аліментів та звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Голосіївський РВ ДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві, Відділ) про визнання незаконними розрахунків заборгованості по сплаті аліментів та звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі рішення Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2007 року було видано виконавчий лист про примусове стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання їхньої спільної неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 07.12.2006 і до повноліття дитини. Вказував, що первинно державний виконавець відмовив стягувачу у відкритті виконавчого провадження, а вже на підставі постанови державного виконавця Відділу від 13.01.2010 було відкрито виконавче провадження. Проте, про його наявність ОСОБА_1 нічого не було відомо, жодних документів він не отримував. При цьому, у матеріалах виконавчого провадження містилися персональні дані позивача з помилками, була відсутня інформація про адресу зареєстрованого місця проживання боржника, та тільки постановою державного виконавця від 03.03.2023 були змінені його реєстраційні дані.

Позивач також вказував, що оскільки у матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які відомості про вчинювані виконавчі дії з 2012 року, ймовірно від стягувача надходила заява про повернення виконавчого документа, адже позивач добровільно матеріально утримував свою доньку, у зв`язку із чим йому неправомірно весь час нараховувалася заборгованість. Крім того зауважував, що відповідач із спільною донькою вже тривалий час проживає у АР Крим, отримали паспорти громадян РФ, працюють у так званих органах державної влади і до виконавчої служби з 2012 року не зверталися. Станом на момент звернення до суду із позовом донька позивача досягла двадцятиріччя, до її повноліття позивач брав участь у її матеріальному утриманні, не зважаючи на відсутність можливості здійснювати через банківські установи на підконтрольній території перекази на територію АР Крим. Будь-які претензії на його адресу з приводу несплати аліментів фактично відсутні, як і відсутній сам оригінал виконавчого документу про їх стягнення, а на переконання позивача, й самої заборгованості по аліментам не існує.

Зазначав, що незважаючи на вказані обставини державним виконавцем Бортнік В.В. 15.08.2018 було складено довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період 28.01.2013 по 15.02.2018 на суму 142394,50 грн, а у червні 2018 року державний виконавець Фещук О.А. звернувся до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа про стягнення аліментів. Втім, фактичною перевіркою наявності виконавчого провадження державним виконавцем було встановлено відсутність оригіналу виконавчого листа, що свідчить про його втрату. Таким чином, за відсутності оригіналу виконавчого документа виконавець на мав права складати будь-які розрахунки та приймати будь-які постанови. У подальшому постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2023 року у задоволенні подання державного виконавця про видачу дублікату виконавчого листа було відмовлено. Також, незважаючи на відсутність виконавчого документу державним виконавцем 09.02.2022 було неправомірно складено розрахунок заборгованості по аліментам станом на 01.02.2022 на загальну суму 345349,50 грн та того ж дня накладено штраф на позивача в сумі 172674,75 грн. У подальшому 13.09.2022 безпідставно було й складено розрахунок заборгованості станом на 18.03.2022 на суму 353612,80 грн.

Таким чином, зважаючи на те, що державним виконавцем було допущено ряд порушень при обчислені нарахованої заборгованості по аліментам, яка з огляду на виниклі обставини фактично відсутня, так як позивач брав участь у матеріальному утриманні доньки та відсутні будь-які претензії до нього щодо їх сплати, то позивач змушений був звертатися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив суд визнати незаконними розрахунки заборгованості по сплаті аліментів від 15.02.2018, від 09.02.2022 та від 13.09.2023, постанову старшого державного виконавця Танащука О.М. від 09.02.2022 про накладення штрафу та скасувати їх, а також звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами на утримання доньки ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 для розгляду цивільної справи №752/6985/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання. Крім того запропоновано відповідачам у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов, а також вирішено здійснити повідомлення відповідача ОСОБА_3 про відкриття провадження у справі шляхом опублікування на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення.

Ухвалою Голосіївського районного суду від 11 листопада 2025 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів, подане представником ОСОБА_2 , та витребувано від Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2.

10.12.2025 на адресу суду від Відділу надійшли витребувані ухвалою суду документи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Позивач та його представник - ОСОБА_2. у в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд про їх задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у позові.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача - Голосіївського РВ ДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві за викликом у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом на подання до суду відзивів на позовну заяву або будь-яких інших заяв або заперечень щодо суті спору.

У відповідності до вимог частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з вимогами частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України.

У відповідності до вимог частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.06.2007 Нижньогірським районним судом Автономної Республіки Крим на примусове виконання судового рішення від 24 травня 2007 року був виданий виконавчий лист №2-1268/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 07.12.2006 і до досягнення дитиною повноліття.

01.12.2009 ОСОБА_4 звернулася до Відділу ДВС Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області із заявою про примусове виконання вказаного вище виконавчого листа, зазначала свою адресу місця проживання - АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця Відділу ДВС Козелецького РУЮ Михеда В.А. від 04.12.2009 на підставі пункту 10 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було закінчено виконавче провадження у зв`язку із встановлення місця проживання боржника за іншою адресою, а також направлено виконавчий лист №2-1268/07 до Відділу ДВС Головного управління юстиції у м.Києві.

Постановою державного виконавця Відділу ДВС Голосіївського РУЮ у м.Києві Бережної О.О. від 13.01.2010 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-1268, виданого 14.06.2007 Нижньогірським районним судом АР Крим.

15.02.2018 Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби м.Києва ГТУЮ у м.Києві було складено довідку-розрахунок заборгованості, згідно якого за позивачем станом на 15.02.2018 була нарахована заборгованість по аліментам у сукупному розмірі 142394,50 грн. У довідці вказано, що згідно раніше складеної довідки-розрахунку заборгованість по аліментам станом на 22.10.2020 становила 14391,18 грн, а за період з 28.01.2013 по 15.02.2018 нараховано аліментів на суму 142394,50 грн та сплачено боржником 8154 грн.

Також, у лютому 2018 року державним виконавцем вчинялися виконавчі дії, зокрема виносилися постанови про арешт майна боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, у праві користування транспортними засобами та вогнепальною зброєю, а також у праві виїзду за межі України.

З матеріалів наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 18.06.2018 Відділ звертався до суду із поданням про видачу дублікату виконавчого документу, де вказував, що перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень з`ясовано, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом №2-1268, виданим 14.06.2007 Нижньогірським районним судом АР Крим, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_1 . Фактичною перевіркою наявності виконавчого провадження було встановлено відсутність останнього, що як наслідок свідчить про втрату оригіналу виконавчого документу.

Положеннями частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За офіційними даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2023 року у справі №752/13849/18 було задоволено заяву Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві про видачу дублікату виконавчого документу та видано дублікат виконавчого листа по справі №2-1268/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м.Київ ГТУЮ у м.Києві про видачу дублікату виконавчого документу відмовлено.

Зі змісту мотивувальної частини вказаної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що Відділом подавалося до суду клопотання про закриття провадження у справі, де останній посилався на встановлені за наслідками перевірки встановлено обставини знаходження виконавчого листа №2-1268/07, виданого 14.06.2007 Нижньогірським районним судом Автономної Республіки Крим у матеріалах виконавчого провадження. У зв`язку із цим колегія суддів дійшла висновку про те, що оригінал виконавчого документу не втрачено, що у свою чергу виключає можливість видачі його дублікату.

Постановами державного виконавця від 04.02.2020 у зв`язку із виведенням районних у місті Києві відділів державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві зі складу Головного територіального управління юстиції у м.Києві та їх введення до складу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), виконавчий документ №2-1268, виданий 14.06.2007 Нижньогірський районним судом АР Крим, було передано до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), а останнім відповідно прийнято його до виконання.

З наданих суду копій матеріалів виконавчого провадження вбачається, що направлення боржнику документів виконавчого провадження здійснювалося державним виконавцем на адресу, яка була зазначена стягувачем у первинно поданій заяві від 01.12.2009 про примусове виконання судового рішення про стягнення аліментів, відомості про отримання позивачем, як боржником направлених державним виконавцем документів виконавчого провадження у матеріалах справи відсутні.

Надалі 09.02.2022 старшим державним виконавцем Голосіївського Відділу ДВС у м.Києві ЦМУЮ (м.Київ) було складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно з яким за ОСОБА_1 станом на 01.02.2022 нарахована заборгованості по аліментам у розмірі 345349,50 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_2 донька сторін у справі - ОСОБА_1 досягла повноліття.

Згідно долученої позивачем до позовної заяви копії постанови старшого державного виконавця Голосіївського відділу ДВС у м.Києві ЦМУЮ (м.Київ) Танащук О.М. від 09.02.2023, яка у наданій суду копії виконавчого провадження відсутня, на ОСОБА_1 також було накладено штраф у розмірі 50% заборгованості за аліментами на суму 345349,50 грн, що складає 172674,75 грн.

У подальшому, постановою старшого державного виконавця Голосіївського відділу ДВС у м.Києві ЦМУЮ (м.Київ) від 03.03.2023 про зміну (доповнення) реєстраційних даних було внесено зміни в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме внесено виправлення до адреси народження боржника та його реєстраційного номеру облікової картки платників податків.

Як указував позивач у своїй позовній заяві, саме після внесення державним виконавцем змін до системи щодо його персональних даних, він дізнався про наявність даного виконавчого провадження на виконанні у Відділі.

13.09.2023 відповідачем було складено розрахунок заборгованості за яким у позивача станом на 18.03.2022, тобто на дату досягнення донькою повноліття, рахувалася заборгованість по аліментам у розмірі 353612,80 грн.

Постановою заступника начальника Голосіївського відділу ДВС у м.Києві ЦМУЮ (м.Київ) Танащук О.М. від 17.04.2024 з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 35361,28 грн.

17.04.2024 постановою заступника начальника Голосіївського відділу ДВС у м.Києві ЦМУЮ (м.Київ) Танащук О.М. було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 . При цьому, за змістом вказаної постанови у її резолютивній частині значиться інформація про те, що арешт накладений на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів на загальну суму 562048,83 грн.

З наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2 також убачається, що позивач надавав державному виконавцю копії квитанцій на підтвердження часткової сплати аліментів на рахунок стягувача за період з грудня 2007 року по березень 2014 року.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що йому первинно не було відомо про наявність спірного виконавчого провадження з примусового стягнення з нього аліментів на утримання доньки, за відсутності будь-яких відомостей про примусове стягнення аліментів з 2012 року він уважав, що можливо від стягувача надходила заява про повернення виконавчого листа, адже він увесь цей час добровільно матеріально утримував доньку, стягувач не висловлювала будь-який претензій до позивача та до виконавчої служби з 2012 року не зверталася. Також вказував, що відповідач з їхньою донькою проживають на території АР Крим, яка наразі з 2014 року тимчасово окупована, попри неможливість банківських установ України здійснювати там діяльність позивач продовжував брати участь в матеріальному утриманні доньки. У своїй позовній заяві позивач також вказував про те, що зі слів ОСОБА_3 вона з донькою отримали паспорти громадян РФ та працюють у так званих державних органах. Тому, оскільки ОСОБА_1 фактично здійснював матеріальне утримання доньки протягом вказаного періоду, його не було своєчасно повідомлено про наявність виконавчого провадження, останній уважає, що на підставі статті 198 Сімейного кодексу України його необхідно звільнити від сплати нарахованої органами виконавчої служби заборгованості за аліментами.

Разом з тим, заперечуючи проти складених державними виконавцями розрахунків заборгованості за аліментами від 15.02.2018, від 09.02.2022 та від 13.09.2023, окрім доводів про фактичну відсутність заборгованості по аліментам позивач посилався на те, що довідка-розрахунок від 15.02.2018 була складена державним виконавцем за відсутності оригіналу виконавчого документу, що підтверджувалося проведеною Відділом перевіркою та є грубим порушенням встановленого законом порядку здійснення виконавчого провадження. Тому, оскільки ОСОБА_1 не погоджувався із нарахованим розміром заборгованості по аліментам та з накладеним постановою державного виконавця від 09.02.2022 штрафом у розмірі 50% розміру визначеної заборгованості, позивач просив суд визнати незаконними вказані вище розрахунки заборгованості і постанову про накладення штрафу, та відповідно скасувати їх.

Так, статтею 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (постанова Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №682/690/16-ц).

Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Підстави для звільнення від сплати заборгованості за аліментами визначені частиною другою статті 197 СК України, яка передбачає, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №381/1553/19-ц та у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №509/5304/20.

Відповідно до пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006, суд у випадках, передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Як убачається з матеріалів справи, позивач надавав у матеріали виконавчого провадження копії письмових доказів на підтвердження здійснення на рахунок відповідача ОСОБА_3 переказу грошових коштів на утримання спільної доньки у період з грудня 2007 року по березень 2014 року, втім не всі грошові перекази відображені у розрахунку заборгованості, виготовленого державним виконавцем.

В той же час, згідно наданої у матеріали справи копії виконавчого провадження НОМЕР_2 з 2012 року відповідач ОСОБА_3 , а також їхня спільна з позивачем донька ОСОБА_1 після досягнення нею повноліття до Відділу з будь-якими заявами або скаргами не зверталися.

Допитана у судовому засідання в якості свідка ОСОБА_5 показала суду, що вона є дружиною позивача, їй відомі обставини здійснення позивачем грошових переказів на рахунки відповідача до 2017 року, в тому числі на тимчасово окуповану територію в АР Крим, вона також час від часу за дорученням чоловіка особисто їздила в банківські установи та направляла кошти на рахунок матері доньки свого чоловіка.

Згідно з частиною третьою статті 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

При цьому, судом враховується, що згідно з частиною третьою статті 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до положень частини четвертої статті 223 ЦПК України якщо після набрання рішення суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Отже, заявник вправі звернутися до суду із заявою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи, виходячи з закріплених частиною дев`ятою статті 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач до 2017 року здійснював матеріальне утримання неповнолітньої доньки, будь-яких претензій зі сторони ОСОБА_3 , як стягувача у виконавчого провадженні, не надходило, що також у свою чергу не оспорила остання в ході судового розгляду, а тому вказане, на думку суду, є істотною обставиною для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах, згідно виконавчого листа №2-1268/07, виданого 14.06.2007 Нижньогірським районним судом Автономної Республіки Крим, за період до 01.01.2017, тобто на суму 105055,25 грн (заборгованість за період з 07.12.2006 та до 0.01.2017 згідно розрахунку заборгованості від 13.09.2023).

В решті відповідач не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту сплати аліментів у встановленому порядку на рахунок державного виконавця або ж у добровільному порядку на рахунок стягувача, за період, починаючи з 2017 року. А відтак, з огляду на те, що правильність розміру нарахованої державним виконавцем за цей період заборгованості позивачем фактично не оспорюється, то підстав для звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з 01.01.2017 по 18.03.2022 суд не убачає.

У зв`язку із викладеним вище суд вважає за можливе визначити розмір несплаченої ОСОБА_1 заборгованості по аліментам на утримання доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 згідно з виготовленими державними виконавцями розрахунками заборгованості у сукупності платежів за період з 01.01.2017 по 18.03.2022 у загальному розмірі - 248557,55 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача щодо незаконності проведених державними виконавцями розрахунків заборгованості від 15.02.2018, від 09.02.2022 та від 13.09.2023 з тих підстав, що державний виконавець виготовляв такі розрахунки спірної заборгованості за фактичної відсутності на виконанні у нього виконавчого документу, оскільки вказане спростовується матеріалами виконавчого провадження та обставинами, що встановлені у вказаній вище постанові Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року щодо наявності оригіналу виконавчого документу на виконанні у Відділі.

В решті проведені державним виконавцем розрахунки заборгованості позивачем не оспорюються, він не навів жодних заперечень щодо правильності проведення державним виконавцем нарахування, а також не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості за цей період, а тому відсутні підстави для визнання їх у судовому порядку такими, що здійснені з порушенням законодавства.

Щодо вимог позову про скасування постанови старшого державного виконавця Голосіївського відділу ДВС у м.Києві ЦМУЮ (м.Київ) Танащук О.М. від 09.02.2023 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% заборгованості за аліментами на суму 345349,50 грн, що складає 172674,75 грн, то суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»)

Згідно з частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону №1404-VIII.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Законом України «Про виконавче провадження», і штрафу, передбаченого статтею 549 ЦК України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.

У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», перераховуються на користь стягувача аліментів.

Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63, частині другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 вказаного Закону таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).

Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року по справі №2610/27695/2012 виснувала, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону №1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Як зазначалося вище, відповідно до складених державними виконавцями розрахунків заборгованості від 15.02.2018, від 09.02.2022 та від 13.09.2023 за період з дати стягнення аліментів, тобто 07.12.2006 та по 09.02.2022 в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 позивачу було нараховано заборгованість по аліментам у загальному розмірі 345349,50 грн.

З матеріалів справи убачається, що у відповідності до вимог частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, постановою державного виконавця від 09.02.2022 на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 172674,75 грн.

Зазначений штраф нараховано, виходячи з суми заборгованості, яка існувала станом на 09.02.2022 - 345349,50 грн, та включено до загального розміру заборгованості перед стягувачем в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2.

За змістом позовних вимог одночасно із вимогами про звільнення від заборгованості по аліментам позивач просив суд визнати незаконною та скасувати вказану вище постанову державного виконавця про накладення штрафу.

У постанові від 18 липня 2022 року у справі №404/8938/15-ц Верховний Суд також звернув увагу на те, що ефективний спосіб необхідно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (справа «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (заява №22414/93, пункт 145); справа «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02, пункт 75)).

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Спосіб захисту має бути направлений на відновлення порушеного права, а не на здобуття доказів необхідних для розгляду іншої справи.

Тому, зважаючи на те, що в рамках даного судового провадження одночасно вирішувалися позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення його від сплати заборгованості за аліментами та за наслідками такого розгляду судом ухвалено рішення про часткове задоволення позову у цій частині вимог та звільнено позивача від заборгованості по аліментам, яка була нарахована за період з 07.12.2006 до 01.01.2017, то звертаючись до принципів верховенства права та процесуальної економії суд вбачає наявними підстави для зменшення розміру заборгованості в частині штрафу на користь стягувача, накладеного постановою виконавця від 09.02.2022, пропорційно до визначеного судом розміру заборгованості ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 09.02.2022 станом на дату накладення штрафу. Тобто суд убачає можливим зменшити розмір штрафу, який є складовою заборгованості перед стягувачем, до розміру 120147,13 грн, що складає 50 відсотків від суми несплаченої заборгованості по аліментам за період з 01.01.2017 по 09.02.2022, звільнивши таким чином позивача від сплати штрафу на суму 52527,62 грн.

Підстав для визнання незаконною та скасування вказаної постанови державного виконавця від 09.02.2022 у повному обсязі відсутні, оскілки позивач не спростував підстав, які слугували для застосування до нього державним виконавцем відповідальності згідно статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» за несплату заборгованості по аліментам, про необхідність сплату яких був достеменно обізнаний.

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання незаконними розрахунків заборгованості по сплаті аліментів та звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами - задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам, що стягуються на підставі виконавчого листа №2-1268, виданого 14.06.2007 Нижньогірським районним судом Автономної Республіки Крим, в розмірі 105055,25 грн та штрафу на суму 52527,62 грн, накладеного постановою старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Танащук О.М. від 09.02.2022.

У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;

2. Відповідач - ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - в матеріалах справи відсутній;

3. Відповідач - Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, адреса місця знаходження: 03022, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок №22/15, код ЄДРПОУ - 34999976.

Повне рішення складено 17.11.2026.

Суддя А.О. Митрофанова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua