Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №370/3527/25 — Макарівський районний суд Київської області

Суд: Макарівський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №370/3527/25

Суддя: Білоцька Л. В.

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Димитрія Ростовського, 35, селище Макарів, Бучанський район, Київська область, 08001, тел. (063)069-85-65, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2026 р. Справа № 370/3527/25

Провадження № 2/370/1242/25

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Білоцької Л.В., розглянувши у приміщенні суду у селищі Макарів Київської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі – ТОВ «УФО», позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позичальник, відповідач), в якому просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором № 4906909 від 22.08.2024 у сумі 94 377,44 грн, з яких: 21 999,99 грн – заборгованість за кредитом, 55 877,46 грн – заборгованість за нарахованими процентами первісним кредитором, 16 499,99 грн - заборгованість за нарахованими процентами позивачем. В порядку частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УФО»; роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування. Також позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.08.2024 між Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна», (надалі - ТОВ «Лінеура Україна», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір № 4909609 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі - договір).

На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язувалося надати відповідачу грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 10 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану банком АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек Україна».

Надалі між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було підписано додатковий договір від 04.09.2024, на підставі якого первісний кредитор перерахував на користь відповідача кошти у розмірі 12 000 грн за допомогою платіжної системи ТОВ «Пейтек Україна».

02.06.2025 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 02-1/06/2025 за плату відступило, а ТОВ «УФО» набуло право грошової вимоги до відповідача.

Станом на дату укладання договору факторингу від 02.06.2025 № 02-1/06/2025, строк дії договору № 4909609 від 22.08.2024 не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «УФО» з дати факторингу 02.06.2025 донараховано відсотки за (75 календарних днів). 22 000 грн * 1 % * 75 календарних дні = 16 499,99 грн відсотки нараховані ТОВ «УФО».

Позивач вказує, що після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «УФО», ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором № 4909609 від 22.08.2024 загальною сумою 94 377,44 грн, з яких: 21 999,99 грн – заборгованість за кредитом, 55 877,46 грн – заборгованість за нарахованими процентами первісним кредитором, 16 499,99 грн - заборгованість за нарахованими процентами позивачем, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 12.11.2025 позовну заяву ТОВ «УФО» прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання про витребування доказів та витребувано АТ КБ «Приватбанк», наступні письмові докази, які становлять банківську таємницю, а саме: щодо підтвердження належності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) платіжної картки № НОМЕР_1 ; щодо підтвердження або спростування факту зарахування (надходження) коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , банком-емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк», за період з 22.08.2024 включно та протягом наступних п`яти календарних днів у сумі 10 000 грн за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна» через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «ПЕЙТЕК»; підтвердження зарахування коштів на картку цього ж позичальника з 04.09.2024 включно та протягом наступних п`яти днів у сумі 12 000 грн за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна» через платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК».

Витребувана інформація надійшла до суду 16.12.2025 та приєднана до матеріалів справи.

Копію ухвали від 12.11.2025 відповідач отримав 03.02.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням № R067046842399.

Відповідно у встановлений судом строк відповідач на адресу суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не подав, у зв`язку з чим суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив, що 22.08.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4909609 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.2. тип кредиту кредит, сума кредиту складає 10 000 грн. Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 22.08.2024 по 16.08.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1 % за кожен день користування кредитом. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору (а.с. 20-30).

Кредитний договір укладався в електронній формі за допомогою ITC товариства, доступ до якої забезпечується через веб-сайт або мобільний застосунок «Credit7». Відповідно до реквізитів договору № 4909609 від 22.08.2024, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «86457».

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 10 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану банком АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек Україна» (а.с. 49).

Крім того, з відповіді АТ КБ «Приватбанк» встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 та на яку з 22.08.2024 було зараховано кошти у сумі 10 000 грн.

Також 04.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до договору № 4909609 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, яким сторони погодили збільшити суму кредитування. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору (а.с35-36).

Додатковий договір укладався в електронній формі за допомогою ITC товариства, доступ до якої забезпечується через веб-сайт або мобільний застосунок «Credit7». Відповідно до реквізитів додаткового договору до договору № 4909609 від 22.08.2024, укладеного між сторонами, відповідач підписав додатковий договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «27274».

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 10 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану банком АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек Україна» (а.с. 50).

Крім того, з відповіді АТ КБ «Приватбанк» встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 та на яку з 04.09.2024 було зараховано кошти у сумі 12 000 грн.

02.08.2025 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 02-1/06/2025 за плату відступило, а ТОВ «УФО» набуло право грошової вимоги до відповідача, що підтверджується копією договору факторингу та витягом з реєстру боржників до цього договору (а.с. 64-65, 80-81).

Станом на день переходу права вимоги до позивача, розмір заборгованості відповідача становила 21 999,99 грн – заборгованість за кредитом, 55 877,46 грн – заборгованість за нарахованими процентами (а.с. 67-71).

Станом на дату укладання договору факторингу від 01.06.2025 № 02-1/06/2025, строк дії № 4909609 від 22.08.2024 не закінчився. А тому в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «УФО» з дати факторингу 02.06.2025 донараховано відсотки (за 75 календарних днів). 22 000 грн * 1 % * 75 календарних дні = 16 499,99 грн - відсотки нараховані ТОВ «УФО».

Після укладання договору факторингу та переходу права вимоги до позивача відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «УФО», ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором № 4909609 від 22.08.2024 загальною сумою 94 377,44 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту 21 999,99 грн, нарахованих процентів первісним кредитором 55 877,46 грн, нарахованих процентів позивачем 16 499,99 грн (а.с. 66).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вказані висновки щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, оскільки, умовами кредитного договору, було визначено строк кредитування 360 днів з 22.08.2024 до 16.08.2025, тому позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому суд приходить до висновку, що сума заборгованості за кредитним договором розрахована позивачем вірно.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 94 377,44 грн.

Щодо вимог позивача № 2 і № 3, то в цій частині позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Стосовно вимоги сторони позивача про нарахування та стягнення 3% річних відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Оскільки ухвалення рішення в цій частині є правом суду, а позивач не обґрунтував доцільності застосування цієї норми, то суд не вбачає за необхідне її застосування, при цьому судом враховано, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався, і на час ухвалення рішення суду по даній цивільній справі воєнний стан продовжує діяти.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача № 2 і похідної від цієї, вимоги № 3.

Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат, у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати, на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення Європейський суд з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 7 000 грн, яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі. Водночас судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони віповідача коштів.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені матеріалами справи судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 247, 265, 354-355 ЦПК України суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4906909 від 22.08.2024 у сумі 94 377,44 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 442,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2026.

Реквізити сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»: 04070, м. Київ, вул. Глибочицька, 40, приміщення 19, літ. «Н», «П», код ЄДРПОУ 40966896.

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Л.В. Білоцька

Оригінал: reyestr.court.gov.ua