Рішення від 16 листопада 2026 р. у справі №274/3328/26 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Суд: Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

Дата: 16 листопада 2026 р.

Справа: №274/3328/26

Суддя: Хуторна І. Ю.

Справа № 274/3328/26

Провадження № 2/0274/2602/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"17" листопада 2026 р. м. Бердичів

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого - судді Хуторної І.Ю.,

з участю секретаря Айрапетян А.А., Білецької І.А.,

учасники справи, присутні в судовому засіданні:

представник позивача - адвокат Паламарчука С.В.,

представник відповідача 1 – прокурор Шевчук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердичеві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Житомирської обласної прокуратури та Управління Служби безпеки України в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, -

в с т а н о в и в :

Короткий виклад доводів позову

11.05.2026 ОСОБА_1 , в особі адвоката Паламарчука С. В., звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури у розмірі 1 433 672 грн 60 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 у період з 05.04.2012 року до 29.01.2026 року перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України (у редакції від 15.04.2008 року).

Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.07.2025 у справі № 0603/5479/12 позивача виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29.01.2026 року зазначений вирок залишено без змін, у зв`язку з чим він набрав законної сили.

Позивач зазначає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, тривалого перебування під слідством та судом, а також застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою йому завдано моральної шкоди, яка полягала у тривалому психологічному напруженні, постійному відчутті тривоги, страху та невизначеності, погіршенні психоемоційного стану, розвитку безсоння, невротичних і депресивних проявів.

Крім того, позивач стверджує, що кримінальне переслідування негативно вплинуло на його соціальні зв`язки, професійну діяльність та сімейне життя, призвело до звільнення зі служби в органах міліції, труднощів із працевлаштуванням, погіршення стосунків з оточуючими та в подальшому розірвання шлюбу.

Посилаючись на положення статті 1176 ЦК України, статті 1, частину третю статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а також правові висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду України, позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури.

Обґрунтовуючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди, позивач зазначає, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Позивач вважає, що період його перебування під слідством та судом необхідно обраховувати з 05.04.2012 року - дати повідомлення йому про підозру, до 29.01.2026 року дати набрання законної сили виправдувальним вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області. Загальна тривалість такого періоду, за розрахунком позивача, становить 13 років 9 місяців 24 дні, або 165 місяців та 24 дні.

При визначенні грошового еквівалента моральної шкоди позивач виходить із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», яка станом на 01.01.2026 року становить 8 647 грн та за 165 повних місяців перебування під слідством та судом: 8 647 грн ? 165 місяців = 1 426 755 грн; за додаткові 24 дні перебування під слідством та судом, виходячи з умовного розрахунку 30 календарних днів у місяці: 8 647 грн ? 30 ? 24 = 6 917,60 грн.

Таким чином, загальний розмір мінімального відшкодування моральної шкоди, за розрахунком позивача, становить 1 433 672,60 грн.

На обґрунтування співмірності заявленої суми позивач також посилається на характер, інтенсивність та тривалість моральних страждань, яких він зазнав унаслідок кримінального переслідування, що тривало майже чотирнадцять років. Зокрема, зазначає, що протягом цього часу перебував у стані постійного психологічного напруження, тривоги, невизначеності та страху за власне майбутнє, був змушений систематично брати участь у слідчих і судових діях, що обмежувало його можливість вести звичний спосіб життя.

Крім того, позивач вказує на негативні наслідки кримінального переслідування для його психоемоційного стану, зокрема тривалі невротичні розлади, безсоння та депресивні прояви, а також на погіршення соціальних зв`язків, втрату довіри з боку оточення, звільнення зі служби в органах міліції, труднощі з подальшим працевлаштуванням та погіршення сімейних відносин, що зрештою призвело до розірвання шлюбу.

Позивач наголошує, що тривале перебування під кримінальним переслідуванням негативно позначилося на його честі, гідності, діловій репутації та соціальному становищі, оскільки, незважаючи на дію презумпції невинуватості, сам факт обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення зумовлював негативне сприйняття його особи з боку оточення, почуття сорому, приниження та соціальної ізоляції.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 433 672,60 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Короткий виклад заперечень відповідачів

Представник Житомирської обласної прокуратури Шиллє Н.О. у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечила та вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими.

На обґрунтування заперечень зазначає, що 05.04.2012 старшим слідчим прокуратури Житомирської області Макарчука О.В. притягнуто як обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України. 07.08.2012 стосовно нього складено обвинувальний висновок, затверджений заступником прокурора області, після чого кримінальну справу направлено до суду для розгляду по суті. Досудове слідство здійснювалося слідчим відділом прокуратури Житомирської області відповідно до положень КПК України 1960 року.

Водночас вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.07.2025 ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29.01.2026 зазначений вирок залишено без змін.

Посилаючись на положення статей 1, 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України, а також статті 81 ЦПК України, представник відповідача зазначає, що сам факт реабілітації особи не звільняє її від обов`язку довести наявність моральної шкоди, характер і ступінь перенесених страждань, їх грошову оцінку та причинно-наслідковий зв`язок між такими стражданнями і незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Зазначає, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди. Зокрема, твердження про тривале психологічне напруження, погіршення стану здоров`я, невротичні розлади, безсоння, депресивні прояви, втрату соціальних зв`язків та ділової репутації не підтверджені медичними документами чи іншими доказами. При цьому під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи позивач не заявляв про погіршення стану здоров`я, не подавав відповідних заяв чи клопотань.

Також позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування та прокуратури і зазначеними ним негативними наслідками, а відтак відсутні підстави для покладення на державу обов`язку з відшкодування заявленої моральної шкоди.

З огляду на те, що мінімальна заробітна плата у 2026 році становить 8 647 грн, а період перебування позивача під слідством та судом, за розрахунком відповідача, становить 165 місяців та 24 дні, представник прокуратури зазначає, що розмір відшкодування у разі доведення підстав для його стягнення має обчислюватися саме з цієї розрахункової величини.

Разом із тим представник відповідача вважає, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник Управління Служби безпеки України в Житомирській області Малик С.О. проти задоволення позову заперечив та вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

На обґрунтування заперечень зазначає, що слідчими слідчого відділу УСБУ в Житомирській області кримінальні справи стосовно ОСОБА_1 не розслідувалися, а відповідні процесуальні рішення щодо нього зазначеним органом не приймалися.

Посилаючись на положення статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також Положення про застосування цього Закону, представник відповідача зазначає, що відшкодування моральної шкоди здійснюється за умови встановлення факту заподіяння особі моральних втрат, порушення її нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладення додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, представник відповідача звертає увагу на необхідність з`ясування характеру та ступеня моральних і фізичних страждань позивача, наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями та заподіяною шкодою, а також обставин, якими підтверджується факт таких страждань. При визначенні розміру відшкодування, на його думку, суд повинен враховувати стан здоров`я потерпілого, тяжкість перенесених змін у життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу та ділової репутації, а також час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, керуючись принципами розумності, справедливості та поміркованості.

Крім того, представник УСБУ зазначає, що позивачем не надано доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків та відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків. Також звертає увагу, що відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, перебування особи під слідством чи застосування до неї запобіжного заходу саме по собі не є підставою для видачі листка тимчасової непрацездатності.

З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що позивачем не доведено обставин, необхідних для відшкодування моральної шкоди, та просить відмовити в задоволенні позову.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 14.05.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження.

Підготовче провадження закрито ухвалою суду від 09.09.2026.

Представник позивача адвокат Паламарчук С.В. у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, за обставин викладених в позовній заяві. Доповнив, що сам факт перебування позивача більше 13 років під слідством чи судом свідчить про заподіяння йому моральної шкоди. Моральну шкоду позивач просить стягнути у мінімальному розмірі, який визначений спеціальним законом.

Представник відповідача – Житомирської обласної прокуратури Шевчук І.М. просила відмовити у задоволенні позову за недоведеності заподіяння моральної шкоди.

Представник Управління СДУ в Житомирській області просив відкласти розгляд справи. Проте за недоведеності доказами поважності причини неявки представника відповідача, у задоволенні клопотання відмовлено.

Фактичні обставини встановлені судом, докази на їх підтвердження

Судом встановлено, що постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Житомирської області від 28 березня 2012 року Грабович А.В. порушено кримінальне провадження щодо начальника лінійного відділення на станції Бердичів лінійного відділу на станції Козятин УМВС на Південно-західній залізниці Брюханова Віталія Валерійовича та заступника начальника лінійного відділення на станції Бердичів лінійного відділу на станції Козятин УМВС на Південно-західній залізниці Макарчука Олександра Васильовича за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (а.с. 8).

Постановою слідчого слідчого відділу прокуратури Житомирської області від Грабович А.В. від 05 квітня 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинучапння у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 386 КК України (а.с. 7).

Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.07.2025 у справі № 0603/5479/12 ОСОБА_1 суд визнав невинним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК України (в редакції від 15.04.2008), та виправдав у зв`язку з тим, що в діянні підсудного немає складу злочину. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у вигляді підписок про невиїзд суд скасував.

Відповідно до вироку Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.07.2025 - згідно з обвинувальним висновком від 07.08.2012 та постанов про зміну обвинувачення від 09.05.2025, підсудні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачуються в тому, що 26 березня 2012 року начальник лінійного відділення на станції Бердичів лінійного відділу на станції Козятин УМВС України на Південно-західній залізниці (далі - ЛВ на ст. Бердичів) Брюханов В.В., достовірно знаючи, що матеріали дослідчої перевірки щодо ОСОБА_3 22 березня 2012 року передані до слідчого відділу ЛВ на ст. Козятин та зазначеним відділом щодо останнього порушена кримінальна справа за ч. 1 ст. 309 КК України, діючи з корисливих мотивів, вирішив заволодіти майном ОСОБА_4 , у зв`язку з чим вступив у попередню змову із заступником начальника ЛВ на станції Бердичів ОСОБА_1 .

У цей же день, близько 09 години, діючи згідно з узгодженим планом, спрямованим на заволодіння майном ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , зустрівшись в приміщенні ЛВ на станції Бердичів з ОСОБА_4 , зловживаючи довірою останнього, повідомив йому про можливість позитивного вирішення питання щодо звільнення його сина ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, за що він повинен передати кошти в сумі 1500 доларів США.

ОСОБА_4 , бувши переконаним у тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які були працівниками правоохоронного органу та обіймали керівні посади, мають достатні знання для вирішення питання щодо звільнення його сина від кримінальної відповідальності, і тому, довіряючи їм, погодився на вказану пропозицію.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_4 шляхом зловживання довірою, ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою із ОСОБА_1 , в присутності останнього, попросив свого товариша ОСОБА_5 , який не був обізнаний у їхніх злочинних намірах, отримати для них від ОСОБА_4 грошові кошти.

27 березня 2012 року близько 12 год. 30 хв. в приміщенні стоматологічного кабінету, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_5 на прохання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не бувши обізнаним в злочинних намірах останніх, отримав 1500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 27 березня 2012 року становило 11979 грн., за сприяння у вирішенні питання щодо звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України.

Після цього ОСОБА_5 був затриманий співробітниками УСБУ України в Житомирській області та в останнього виявлені та вилучені гроші в сумі 1500 доларів США, які останній повинен був передати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У такий спосіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , діючи за попередньою змовою, усвідомлюючи відсутність у них законних повноважень для звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, увійшли в довіру до ОСОБА_4 та мали намір заволодіти його майном, а саме: коштами в сумі 1500 доларів США, однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від їхньої волі, оскільки при передачі вказаних грошових коштів ОСОБА_5 , який мав в подальшому передати їх ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 був затриманий співробітниками УСБУ України в Житомирській області.

Правова кваліфікація дій підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачем здійснена за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК України (в редакції від 15.04.2008) як закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (закінчений замах на шахрайство), вчинений за попередньою змовою групою осіб (а.с.22-26).

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29.01.2026 вирок Бердичівського міськрайонного суду 07.07.2025 залишено без змін (а.с. 17-18).

Застосовані норми права, позиція суду

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема,

Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Частиною третьою статті 13 цього Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, законодавець установив мінімальну гарантовану межу відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням особи під слідством та судом.

Оцінюючи доводи сторін та надані докази, суд виходить із такого.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що у випадках, коли законом передбачено визначення розміру відшкодування моральної шкоди у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір відшкодування за кожен місяць перебування під слідством та судом є гарантованим мінімумом, який не може бути зменшений судом.

Водночас визначення конкретного розміру відшкодування моральної шкоди потребує врахування характеру та обсягу фізичних і душевних страждань, яких зазнала особа, їх тривалості, можливості відновлення порушених немайнових прав, тяжкості вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, а також часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

У цій справі встановлено, що 05.04.2012 позивачу пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, а 29.01.2026 виправдувальний вирок набрав законної сили. Отже, саме цей період підлягає врахуванню при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX - мінімальна заробітна плата з 01 січня 2026 року становить 8 647 грн у місячному розмірі.

Суд відхиляє доводи представника відповідача 1 про те, що відсутність медичних документів та незаявлення позивачем під час кримінального провадження скарг на стан здоров`я виключають можливість відшкодування моральної шкоди.

Саме по собі тривале перебування особи під кримінальним переслідуванням, необхідність захищатися від пред`явленого обвинувачення, участь у слідчих та судових діях, невизначеність щодо результатів кримінального провадження об`єктивно здатні спричиняти душевні переживання, обмежувати звичний спосіб життя та порушувати нормальні життєві зв`язки особи.

Відсутність медичних документів може свідчити про недоведеність заявлених позивачем конкретних наслідків для здоров`я, однак сама по собі не спростовує факту моральних страждань, зумовлених тривалим незаконним кримінальним переслідуванням.

Водночас суд не бере до уваги як доведені обставини розвитку у позивача невротичних і депресивних розладів, втрати ділової репутації, погіршення сімейних відносин та розірвання шлюбу саме внаслідок кримінального переслідування, оскільки належних доказів існування таких наслідків та причинного зв`язку між ними і діями органів досудового розслідування позивачем не надано.

Таким чином, відсутність доказів конкретних негативних наслідків для здоров`я, сімейного та професійного життя позивача не є підставою для повної відмови у відшкодуванні моральної шкоди, однак враховується судом при визначенні її розміру в межах гарантованого законом мінімуму.

Визначаючи розмір відшкодування, суд враховує, що перебування ОСОБА_1 під слідством та судом тривало майже чотирнадцять років, що є значним періодом часу, протягом якого позивач був змушений перебувати в умовах кримінального переслідування, захищатися від пред`явленого обвинувачення та очікувати остаточного вирішення питання щодо своєї винуватості.

Суд бере до уваги характер обвинувачення, яке стосувалося вчинення корисливого кримінального правопорушення, пов`язаного з використанням службового становища працівника правоохоронного органу, а також те, що на момент пред`явлення обвинувачення позивач обіймав посаду заступника начальника лінійного відділення міліції.

Тривале кримінальне переслідування за таких обставин об`єктивно могло негативно впливати на психологічний стан позивача, його відчуття соціальної захищеності, впевненість у майбутньому та можливість реалізації звичного способу життя.

З огляду на наведене, враховуючи тривалість перебування під слідством та судом, характер пред`явленого обвинувачення, обсяг моральних страждань, які об`єктивно пов`язані з тривалим кримінальним переслідуванням, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру, гарантованого спеціальним законом.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальна заробітна плата становить 8 647 грн.

Період перебування позивача під слідством та судом з 05.04.2012 до 29.01.2026 становить 165 повних місяців та 24 календарні дні, тому за 165 повних місяців розмір шкоди склав 1 426 755 грн, із розрахунку 8 647 грн х 165 = 1 426 755 грн та за 24 дні неповного місяця: 8 647 грн : 31 х 24 = 6 694,45 грн.

Отже, загальний розмір мінімального гарантованого відшкодування моральної шкоди становить 1 433 449,45 грн (1 426 755 грн + 6 694,45 грн).

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги до Житомирської обласної прокуратури в частині визначення розміру моральної шкоди підлягають частковому задоволенню зі стягненням з державного бюджету України - 1 433 449,45 грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 223 грвні 60 копійок слід відмовити.

Щодо позовних вимог до Управління СБУ в Житомирській області.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною другою цієї статті визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок довести обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, зокрема наявність правових та фактичних підстав для покладення обов`язку з відшкодування шкоди на кожного із зазначених ним відповідачів.

При цьому суд не може перебирати на себе обов`язок сторони щодо збирання доказів та самостійно формувати доказову базу на підтвердження заявлених позовних вимог.

Як встановлено судом, кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 розслідувалася слідчим відділом прокуратури Житомирської області.

Зокрема, постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Житомирської області від 28.03.2012 порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

05.04.2012 ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення, а 07.08.2012 складено обвинувальний висновок, який затверджено заступником прокурора області та направлено до суду для розгляду по суті.

За результатами судового розгляду вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.07.2025 ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29.01.2026 вирок залишено без змін.

Із досліджених судом матеріалів кримінальної справи не вбачається, що слідчими слідчого відділу УСБУ в Житомирській області здійснювалося досудове розслідування стосовно ОСОБА_1 , йому пред`являлося обвинувачення, застосовувалися запобіжні заходи або приймалися інші процесуальні рішення, які безпосередньо стосувалися його прав та свобод.

Зміст установлених судом обставин свідчить, що саме органи прокуратури здійснювали досудове розслідування, пред`являли позивачу обвинувачення та скеровували кримінальну справу до суду.

Отже, наявні у справі докази підтверджують факт кримінального переслідування позивача, однак не підтверджують участі УСБУ в Житомирській області у прийнятті процесуальних рішень або здійсненні дій, які стали підставою для такого переслідування.

Суд також враховує, що відповідно до статей 77–80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Обставини, які не підтверджені належними доказами, не можуть вважатися встановленими лише на підставі припущень.

При цьому відповідно до частини сьомої статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім передбачених законом випадків.

Таким чином, за відсутності доказів здійснення УСБУ в Житомирській області досудового розслідування стосовно позивача, прийняття щодо нього процесуальних рішень або вчинення інших незаконних дій, суд позбавлений підстав для висновку про наявність причинного зв`язку між діяльністю цього органу та моральною шкодою, на відшкодуванні якої наполягає позивач.

Відтак, сам факт виправдання ОСОБА_1 у кримінальній справі не є безумовною підставою для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на всіх державних органів, зазначених ним як відповідачів, без установлення їхньої участі у відповідних правовідносинах.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності правових підстав для покладення на Управління Служби безпеки України в Житомирській області обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Отже, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області належить відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Висновки суду

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди виникло внаслідок його незаконного перебування під слідством та судом, що підтверджується виправдувальним вироком, який набрав законної сили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню: із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 належить стягнути 1 433 449,45 грн на відшкодування моральної шкоди, а в задоволенні позовних вимог до Управління СБУ в Житомирській області, слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Враховуючи, що відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, не справляється, а позивачем судовий збір не сплачувався, підстави для його стягнення з відповідача до державного бюджету відсутні

Керуючись статтями 258-259, 265, 267 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Житомирської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 433 449 (один мільйон чотириста тридцять три тисячі чотириста сорок дев`ять) гривень 45 копійок на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

У задоволенні позову до Держави Україна в особі Житомирської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди у розмірі 223 грвні 60 копійок відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Служби безпеки України в Житомирській області - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Відповідачі:

Держава Україна в особі Житомирської обласної прокуратури, місцезнаходження за адресою: м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950,

Держава Україна в особі Управління служби безпеки України, місцезнаходження за адресою: м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, 7, код ЄДРПОУ 20001510.

Суддя І.Ю. Хуторна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua